Постанова

від 25.02.2025 по справі 260/3861/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя у першій інстанції: Луцович М.М.

25 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 260/3861/21 пров. № А/857/1652/25Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді:Бруновської Н.В.

суддів:Хобор Р.Б, Шавеля Р.М.

за участю секретаря судового засідання:Юник А.А.

представника апелянта:Тричинець Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Рахівської міської ради на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 260/3861/21 за адміністративним позовом Тячівської окружної прокуратури Закарпатської області яка діє в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області до Виконавчого комітету Рахівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Рахівське міське комунальне підприємство "Рахівкомунсервіс" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

25.08.2021р. позивач, Тячівська окружна прокуратура Закарпатської області яка діє в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області звернулася з позовом до Виконавчого комітету Рахівської міської ради, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області щодо незабезпечення припинення експлуатації несанкціонованого сміттєзвалища побутових відходів, яке знаходиться в місті Рахів Закарпатської області по вулиці Партизанській на лівому березі річки Тиса;

- зобов`язати Виконавчий комітет Рахівської міської ради Закарпатської області невідкладно вжити заходів для забезпечення припинення експлуатації несанкціонованого сміттєзвалища твердих побутових відходів, яке знаходиться в місті Рахів Закарпатської області по вулиці Партизанській на лівому березі річки Тиса та провести рекультивацію сміттєзвалища.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 260/3861/21 позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області щодо незабезпечення припинення експлуатації несанкціонованого сміттєзвалища твердих побутових відходів, яке знаходиться в місті Рахів Закарпатської області по вулиці Партизанська на лівому березі річки Тиса.

Крім того, суд зобов`язав Виконавчий комітет Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області забезпечити припинення експлуатації несанкціонованого сміттєзвалища твердих побутових відходів, яке знаходиться в місті Рахів Закарпатської області по вулиці Партизанська на лівому березі річки Тиса.

В решті позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції, апелянт Виконавчий комітет Рахівської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити повністю.

Представник апелянта, Тричинець Н.П. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала з підстав у ній зазначених та просила таку задовольнити.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Рахівське міське комунальне підприємство «Рахівкомунсервіс» (далі Рахівське МКП «Рахівкомунсервіс») здійснює господарську діяльність з надання послуг із збирання та вивезення побутових відходів. Підприємство діє на основі комунальної власності Рахівської міської ради, що закріплене за ним на праві господарського відання. Засновником підприємства є Рахівська міська рада. Рахівське МКП «Рахівкомунсервіс» здійснює господарську діяльність з надання послуг з централізованого збирання та вивезення твердих побутових відходів на території м. Рахів та розміщення таких на сміттєзвалищі, який розташований в м. Рахів по вул. Партизанська, що підтверджується статутом, затвердженого рішенням Рахівської міської ради № 673 від 23.04.2009р.

Відповідно до протоколу огляду місцевості від 20 травня 2021 року прокурор Рахівського відділу Тячівської окружної прокуратури Ластовичак В.Ю. під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42019071160000069 за ч.2 ст.364 КК України, провів огляд місцевості - ділянка місцевості на лівому березі річки Тиса в місті Рахів Закарпатської області по вулиці Партизанська, де знаходиться сміттєзвалище МКП Рахівкомунсервіс Рахівської міської ради та встановив. Зокрема, що загальна площа сміттєзвалища на час огляду складає 1,2707 га, з яких частина у розмірі 0,0268 га знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 2123610100:15:001:0007, частина площею 0,2353 га - на земельній ділянці з кадастровим номером 2123610100:15:001:0008, а решта площею 1,0086 га на земельній ділянці, право власності на яку не оформлено (землі запасу Рахівської міської ради). Порівняно з попереднім оглядом, який проводився 25.02.2020р., площа засмічення збільшилась на 0,1514 га, у тому числі на земельній ділянці з кадастровим номером 2123610100:15:001:0007 - на 0,0188 га, на земельній ділянці з кадастровим номером 2123610100:15:001:0008 - на 0,0389 га, на земельній ділянці запасу Рахівської міської ради - на 0,0937 га.

Із змісту висновку експертів № 5702 від 11.09.2020р., складеного за результатами проведення комісійної судової інженерно-екологічної експертизи в кримінальному провадженні №42019071160000069 видно:

- сміттєзвалище (місце видалення відходів) Рахівського міського комунального підприємства Рахівкомунсервіс в місті Рахів на лівому березі річки Тиса по вулиці Партизанській є несанкціонованим, оскільки відсутньою є дозвільна та проектна документація у сфері поводження з побутовими відходами, передбачена діючим законодавством та підзаконними нормативно-правовими актами (в тому числі природоохоронними та санітарними) у сфері поводження з відходами;

- розміщення відходів на вказаному сміттєзвалищі здійснювалось з порушенням вимог природоохоронного законодавства: Законів України Про охорону навколишнього природнього середовища, Про відходи, Про об`єкти підвищеної небезпеки, Про ліцензування видів господарської діяльності, Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, Про страхування, Про екологічний аудит, Кодексу цивільного захисту України; Правил експлуатації полігонів побутових відходів, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №435 від 01.12.2010р.; Санітарних правил влаштування та утримання полігонів для твердих побутових відходів № 2811-83 від 16.05.1983р.;

- у результаті порушення вимог природоохоронного законодавства державі в особі комунального підприємства Рахівкомунсервіс Рахівської міської ради заподіяно шкоду в сумі 24408049,05 грн.

Згідно паспорту місця видалення відходів (МВВ) № 73 від 08.06.2004р. сміттєзвалище за адресою м. Рахів, вулиця Партизанська є законсервоване. Розрахунковий термін експлуатації - 8 років (рік початку (закриття) експлуатації 1996-2004 рр.); віддаленість від водотоків і водойм 50 метрів, наявність проекту відсутній; площа, зайнята МВВ/проектна площа 0,85 га.

Відповідно до припису Державної екологічної інспекції у Закарпатській області від 23.04.2019р. голові Рахівської міської ради приписано:

- розробити план організаційно-технічних заходів щодо проведення робіт спрямованих на запобігання засмічення твердими побутовими відходами транскордонної річки Тиса, із сміттєзвалища що розташоване в м. Рахів, вул. Партизанська (термін виконання до 06.05.2019р.);

- провести першочергові невідкладні заходи по недопущенню попадання відходів в р. Тиса із сміттєзвалища в м. Рахів, вул. Партизанська (термін виконання до 17.06.2019р.);

- забезпечити проведення покращення екологічного стану берегової лінії р. Тиса в районі сміттєзвалища в м. Рахів, вул. Партизанська (термін виконання до 17.06.2019р.);

- відновити пропускну спроможність струмка захаращеного відходами в районі сміттєзвалища в м. Рахів, вул. Партизанська (термін виконання до 17.06.2019р.).

Актом № 118/03 від 26.04.2021р., що складений Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природнього середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природніх ресурсів, зафіксовано ряд порушень вимог законодавства у функціонуванні сміттєзвалища в місті Рахів Рахівським міським комунальним господарством Рахівкомунсервіс.

- відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними неорганізованими джерелами викидів (порушення ч.5 ст.11 Закону України Про охорону атмосферного повітря);

- не представлено правовстановлюючі документи на земельну ділянку під сміттєзвалищем в м. Рахів, вул. Партизанська (порушення ст.125, ст.126 Земельного кодексу України);

- не визначено склад і властивості відходів, що утворюються (порушення п.в ч.1 ст.17 Закону України Про відходи);

- не виявляється та не ведеться первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються (порушення п.г ч.1 ст.17 Закону України Про відходи);

- не здійснено організаційні, науково-технічні та технологічні заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів (порушення п.є ч.1 ст.17 Закону України Про відходи);

- не здійснюється приймання та облік відходів на існуюче сміттєзвалище (порушення п.п.2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.6, 2.8 розділу II Правил експлуатації полігонів побутових відходів, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 435 від 01.12.2010р.);

- складування відходів не здійснюється згідно вимог, передбачених п.п.3.1-3.4, 3.15-3.18, 3.20-3.25, 3.27-3.29 розділу III Правил експлуатації полігонів побутових відходів, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 435 від 01.12.2010р.;

- в порушення п.5.9-п.5.12 розділу V Правил експлуатації полігонів побутових відходів, затверджених наказом Міністерства з питань житлово- комунального господарства України № 435 від 01.12.2010р., не здійснюється екологічна безпека;

- екологічні і санітарно-технічні заходи, які здійснюються протягом року, не заносяться у паспорт місць видалення відходів (порушення п.5.13 розділу V Правил експлуатації полігонів побутових відходів, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 435 від 01.12.2010р.; Порядку ведення реєстру місць видалення відходів, затверджений постановою КМУ № 1216 від 03.08.1998р.);

- по периметру полігона побутових відходів відсутня споруджена суцільна огорожа, встановлений шлагбаум або в`їзні дороги (невідповідність п.6.7 та п.6.8 розділу V Правил експлуатації полігонів побутових відходів, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 435 від 01.12.2010р.);

- здійснюється захоронення не перероблених (необроблених) побутових відходів (порушення п.і ч.1 ст.32 Закону України Про відходи);

- правила експлуатації об`єктів поводження з побутовими відходами не дотримуються (порушення п.п.1.2, 1.4, 1.5-1.9 розділу І Правил експлуатації об`єктів поводження з побутовими відходами, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства № 196 від 04.05.2012р.);

- по периметру території об`єкта поводження з побутовими відходами не споруджена суцільна огорожа, встановлений шлагбаум або в`їзні дороги (порушення п.7.3 та п.7.4 розділу VII Правил експлуатації об`єктів поводження з побутовими відходами, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 196 від 04.05.2012р.);

- облік відходів та пакувальних матеріалів і тари за формою 1-ВТ не ведеться (порушення абз.1 п.4 Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженого постановою КМУ № 2034 від 01.11.1999р.);

- не забезпечується щоквартальне подання інформації, подання якої передбачено абз.3 та абз.6 п.4, абз.4 п.5, абз.4, 5, 8 п.6 Порядку збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації та/або знешкодження відпрацьованих мастил (олив), затверджений постановою КМУ№ 1221 від 17.12.2012р..

Вказані порушення в діяльності Рахівського міського комунального підприємства Рахівкомунсервіс щодо експлуатації сміттєзвалища в місті Рахів, вже фіксувались Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області (припис вказаного органу державної влади від 23.04.2019р.).

Також, відповідно до листа Державної екологічної інспекції у Закарпатській області № 993/03 від 17.02.2020р., МКП Рахівкомунсервіс проводить господарську діяльність з надання послуг з централізованого збирання та вивезення твердих побутових відходів на території м. Рахів та розміщення їх на паспортизованому сміттєзвалищі, розташованому в м. Рахів, вул. Партизанська. Наявний паспорт місця видалення відходів реєстраційний № 73 від 08.06.2004р. Сміттєзвалище розміщене на земельній ділянці площею 0,83 га. Наявне Рішення Рахівської міської ради №102 від 27.12.1996р. Про надання в користування земельної ділянки площею 0,47 га для облаштування сміттєзвалища та рішення Рахівської міської ради № 174 від 19.03.2004р.) Про надання земельної ділянки площею 0,47 га для розміщення міського сміттєзвалища по вул. Партизанській в оренду строком на 25 років. Документи, що посвідчують право користування земельними ділянками у підприємства відсутні. Сміттєзвалище ТПВ заповнений на 100 % від проектної потужності.

Тячівською окружною прокуратурою направлено до Державної екологічної інспекції у Закарпатській області лист № 07.52-104-1031вих.21 від 03.06.2021р. щодо необхідності вжиття вказаним державним органом заходів щодо припинення функціонування сміттєзвалища в місті Рахів по вулиці Партизанська, зокрема й шляхом звернення до суду.

У відповідь на вказаний лист, Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області листом №1920-12 від 29.06.2021р. повідомлено Тячівську окружну прокуратуру, що заходи з приводу припинення діяльності несанкціонованого сміттєзвалища не вживались.

Отже, протягом тривалого часу органом місцевого самоврядування не вжито заходів щодо припинення функціонування сміттєзвалища в місті Рахів по вулиці Партизанська. У свою чергу, забруднення земель шляхом несанкціонованого розміщення відходів завдає шкоди інтересам держави у формі забезпечення суспільства на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації, що реалізується через цільовий характер використання земельних ділянок.

ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.131-1 Конституції України видно, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

З цього приводу у Рішенні від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Так, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не повною мірою відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.4 ч.2 ст.129 Конституції України).

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 806/602/18, від 13 березня 2019 року у справі № 815/1139/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 810/3894/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а, від 5 листопада 2019 року у справі № 804/4585/18, від 3 грудня 2019 року у справі № 810/3164/18 та від 1 червня 2022 року у справі № 260/1815/21.

ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

ч.4 ст.53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених ст.169 цього Кодексу.

Системний аналіз вказаних норм дають підстави для висновків, що ст.53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Екологічні інтереси населення можуть захищатися у порядку адміністративного судочинства на підставі ч.7 ст.41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів ст.66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 1 вересня 2022 року у справі № 520/16518/2020, від 4 листопада 2022 року у справі № 420/18905/21, від 4 листопада 2022 року у справі № 420/18905/21 та від 1 грудня 2022 року у справі № 360/4969/21.

Стосовно наявності підстав, визначених ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, зазначила, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Суд також враховує, що у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France), заява № 61517/00, п.27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі Менчинська проти рф (заява № 42454/02, п.35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, у тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує, наскільки участь прокурора є доцільною.

Крім того, у рішенні у справі Меріт проти України (заява № 66561/01, п.63) ЄСПЛ зазначив, що тільки той факт, на який посилається Уряд, що відповідно до національного законодавства прокуратура, крім виконання функції обвинувачення, ще й діє в інтересах суспільства, не може розглядатися як підтвердження її статусу незалежного та безстороннього суб`єкта в суді.

У п.9 рішення у справі Мукий проти України (заява № 12064/18) ЄСПЛ, вирішуючи питання про те, чи було надмірним втручання прокурора у справу заявників, зазначив, що втручання, яке розглядалося, було, очевидно, на користь головного противника заявників - адміністрації заповідника - і, крім того, допомогло гарантувати, що рішення, яке було винесено не на її користь, підлягає оскарженню, враховуючи те, що апеляцію самого Заповідника було відхилено як неприйнятну з процесуальних підстав.

Важливе значення також мають наступні сформовані судом підходи: в ряді випадків присутність прокурора чи аналогічного службовця в засіданнях суду в якості активного або пасивного учасника справи може вважатися порушенням п.1 ст.6 Конвенції (Martinie v. France [GC], заява № 58675/00, п.53); сам по собі факт того, що дії прокурорів спрямовані на охорону державних інтересів, не можна тлумачити як надання їм правового статусу незалежних і неупереджених учасників процесу (Zlнnsat, spol. s.r.o. v. Bulgaria, заява № 57785/00, п.78); хоча незалежність та неупередженість прокурора чи аналогічної посадової особи не піддаються критиці, підвищена чутливість громадськості до справедливого здійснення правосуддя виправдовує зростаюче значення, яке надається такій участі прокурора (Borgers v. Belgium, заява № 12005/86, п.24).

Отже, участь прокурора в судовому провадженні поза межами кримінального процесу, незалежно від існуючих законодавчих гарантій неупередженості та об`єктивності цього органу, допускається як виняток, оскільки така участь на боці однієї із сторін може негативно сприйматися в суспільстві, у тому числі, через існування загрози порушення досить чутливого та важливого принципу рівності сторін судового процесу.

Таким чином, позиція європейських інституцій полягає у тому, що участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу є винятком; така участь можлива лише за умови спрямованості на захист суспільних або важливих державних потреб, відсутності конфлікту інтересів, гарантованої незалежності органів прокуратури, а також дотриманні права усіх сторін процесу на справедливий суд як елементу принципу верховенства права.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що в даному випадку у спірних правовідносинах, захисту полягають інтереси держави у сфері забезпечення безпечного для життя та здоров`я населення довкілля, гарантованого Конституцією України, зокрема шляхом зобов`язання органу місцевого самоврядування вжити заходів щодо припинення експлуатації несанкціонованого сміттєзвалища твердих побутових відходів та провести рекультивацію сміттєзвалища.

Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, дійшла висновків, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Верховний Суд у постанові від 11 березня 2021 року у справі № 920/821/18 за позовом Заступника керівника Сумської місцевої прокуратури який діє в інтересах держави в особі Держекоінспекції до суб`єкта господарювання про стягнення коштів висловив подібну правову позицію щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Суд також враховує, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Крім того, правовий висновок про те, що прокурор уповноважений звертатися до суду для захисту інтересів держави в суді в особі органу, до компетенції якого належить захист інтересів держави у відповідній сфері, у разі невиконання або неналежного виконання цим органом своїх повноважень, у тому числі з огляду на відсутність бюджетних асигнувань на сплату судового збору, міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, та Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 910/11956/20.

Висновки про право прокурора з вищезазначених підстав звертатися до суду для захисту інтересів держави в судів саме в особі Держекоінспекції у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням цим органом своїх повноважень, у тому числі, з огляду на відсутність бюджетних асигнувань на сплату судового збору, міститься у постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 920/821/18, від 30 березня 2021 року у справі № 920/266/19, від 31 березня 2021 року у справі № 805/430/18-а, від 6 липня 2021 року у справі № 922/3025/20, від 4 листопада 2022 року у справі № 420/18905/21 та від 1 грудня 2022 року у справі № 360/4969/21.

Крім того, Верховний Суд, у постанові від 6 липня 2021 року у справі № 922/3025/20, зазначив про обов`язок держави забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України у взаємозв`язку з закріпленим в законі принципом щодо обов`язковість додержання встановлених екологічних правил при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності, що дає підстави для висновків про наявність прямого державного інтересу у забезпеченні реалізації зазначених положень. З метою мінімізації ризиків та зменшення негативних наслідків від недотримання зазначених положень, державні органи повинні діяти у найкоротші строки, оскільки порушення вимог екологічної безпеки може призвести до некерованих незворотних наслідків.

Також колегія суддів бере до уваги те, що відповідно до «Цілей сталого розвитку» (ЦСР, відомі також як Глобальні цілі) - ключові напрямки розвитку країн, що були ухвалені на Саміті ООН зі сталого розвитку. Вони замінили Цілі розвитку тисячоліття, термін яких закінчився наприкінці 2015 року. ЦСР ухвалені на період від 2015 до 2030 року і нараховують 17 Глобальних цілей, яким відповідають 169 завдань. Офіційний документ (резолюція) Генеральної Асамблеї ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року» (англ. Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development) від 25 вересня 2015 року оголошується новий план дій, метою яких є виведення світу на траєкторію сталого та життєстійкого розвитку. Так, відповідно до Цілі 11 «Сталий розвиток міст і громад; Забезпечення відкритості, безпеки, життєстійкості й екологічної стійкості міст і населених пунктів» та Цілі 12 «Відповідальне споживання та виробництво; Забезпечення переходу до раціональних моделей споживання і виробництва», передбачено, зокрема, що економічне зростання і сталий розвиток вимагають термінового скорочення впливу на екологію шляхом змін у виробництві та споживанні товарів і ресурсів.

В абз.2 розділу І Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» видно, що першопричинами екологічних проблем України визначено, зокрема неефективну систему державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та регулювання використання природних ресурсів, зокрема неузгодженість дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, незадовільний стан системи державного моніторингу навколишнього природного середовища; незадовільний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства та незабезпечення невідворотності відповідальності за його порушення.

Крім того, Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2021 року «Про виклики і загрози національній безпеці України в екологічній сфері та першочергові заходи щодо їх нейтралізації», введеним у дію Указом Президента України від 23 березня 2021 року № 111/2021, наголошено на тому, що високий рівень ризиків для природних екосистем та здоров`я населення, зумовлений, зокрема значним забрудненням довкілля через техногенне навантаження, нераціональне використання природно-ресурсного потенціалу, значні обсяги накопичених в Україні відходів.

Про існування проблем у сфері забруднення територій, зокрема, пов`язаних з накопиченням відходів людської діяльності, та виникнення у зв`язку з цим загроз щодо втрати біорізноманіття в майбутньому, а також про необхідність запобігання та усунення, наскільки це можливо, екологічної шкоди зазначається також у Директиві 2004/35/CE Європейського Парламенту та Ради від 21 квітня 2004 року про екологічну відповідальність щодо запобігання та усунення шкоди, завданої навколишньому середовищу (Directive 2004/35/CE of the European Parliament and of the Council of 21 April 2004 on environmental liability with regard to the prevention and remedying of environmental damage).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновків про дотримання прокурором встановленого ст.53 КАС України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру» порядку звернення до суду з позовом для захисту інтересів держави та про наявність підстав для такого захисту, що не спростував апелянт.

Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у своїй постанові від 21 червня 2023 року по справі № 420/2910/22.

Щодо суті позовних вимог колегія суддів зазначає таке.

ст.3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

В ст.7 Конституції в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Змістом ч.3, ч.4 ст.140 Основного Закону визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

ст.144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно ст.4 Європейської хартії місцевого самоврядування (ратифікована відповідно до Закону України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР): визначено сферу компетенції місцевого самоврядування.

Так, головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом. Однак це положення не перешкоджає наділенню органів місцевого самоврядування повноваженнями і функціями для спеціальних цілей відповідно до закону. Органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

Аналогічні за суттю гарантії місцевого самоврядування також містяться у Всесвітній декларації місцевого самоврядування (прийнята XXVII Конгресом Міжнародного союзу місцевої влади (International Union of Local Authorities; IULA) 26 вересня 1985 р. у м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія), а також Європейській Хартії міст (Charte urbaine europeenne) (прийнята Постійною конференцією місцевих і регіональних органів влади Європи Ради Європи (Congress of Local and Regional Authorities; CLRA) 18 березня 1992 року у м.Страсбург (Франція).

Крім того, згідно зобов`язаннями, які взяті відповідно до ст.ст.4, 6, 14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікована згідно із Законом України № 1678-VII від 16.09.2014р.), Україна прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій; гарантує права людини і основоположні свободи, а також дбає про зміцнення судової влади та підвищення її ефективності.

Зокрема, відповідно до ст.360 вищезазначеної Угоди сторони розвивають і зміцнюють співробітництво з питань охорони навколишнього середовища й таким чином сприяють реалізації довгострокових цілей сталого розвитку і зеленої економіки. Передбачається, що посилення природоохоронної діяльності матиме позитивні наслідки для громадян і підприємств в Україні та ЄС, зокрема, через покращення системи охорони здоров`я, збереження природних ресурсів, підвищення економічної та природоохоронної ефективності, інтеграції екологічної політики в інші сфери політики держави.

ст.361 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони зазначено, що співробітництво має на меті збереження, захист, поліпшення і відтворення якості навколишнього середовища, захист громадського здоров`я, розсудливе та раціональне використання природних ресурсів та заохочення заходів на міжнародному рівні, спрямованих на вирішення регіональних і глобальних проблем навколишнього середовища у таких сферах, зокрема: управління відходами та ресурсами.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

ч.1 ст.16 цього Закону передбачає, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

В ст.1 Закону України «Про охорону земель» визначено, що охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

ст.35 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо; дотримуватися нормативів при здійсненні протиерозійних, агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов`язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів; надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування відомості про застосування пестицидів та агрохімікатів; сприяти систематичному проведенню вишукувальних, обстежувальних, розвідувальних робіт за станом земель, динамікою родючості ґрунтів; своєчасно інформувати відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щодо стану, деградації та забруднення земельних ділянок; забезпечувати додержання встановленого законодавством України режиму використання земель, що підлягають особливій охороні; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку; забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур`янами, чагарниками і дрібноліссям; уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.

Відповідно до ч.1, ч.2, ст.45 Закону України "Про охорону земель" господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад установлені граничнодопустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.

У разі виявлення фактів забруднення ґрунтів небезпечними речовинами спеціально уповноважені органи виконавчої влади у галузі охорони земель вживають заходів до обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, притягнення винних до відповідальності згідно із законом і проведення в установленому порядку робіт з дезактивації, відновлення забруднених земель, консервації угідь і визначення режимів їх подальшого використання.

ч.3, ч.5, ст.46 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних» горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, у межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об`єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров`я людини.

Розміщення, збирання, зберігання, оброблення, утилізація та видалення, знешкодження і захоронення відходів здійснюються відповідно до вимог Закону України "Про відходи".

Із змісту ч.1-ч.12 ст.12 Закону України "Про відходи" видно, що відходи, щодо яких не встановлено власника або власник яких невідомий, вважаються безхазяйними. З метою запобігання або зменшення обсягів утворення відходів виявлені безхазяйні відходи беруться на облік. Порядок виявлення та обліку безхазяйних відходів визначається Кабінетом Міністрів України. Власники або користувачі земельних ділянок, на яких виявлено безхазяйні відходи, зобов`язані у п`ятиденний строк повідомити про них місцеві органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Підставами для визначення відходів безхазяйними та їх обліку можуть бути: повідомлення власників або користувачів земельних ділянок, на яких виявлено безхазяйні відходи; звернення (повідомлення) громадян, підприємств, установ та організацій, засобів масової інформації; результати інспекційних перевірок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, державної санітарно-епідеміологічної служби, органів місцевого самоврядування.

У разі отримання звернення (повідомлення) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування зобов`язані визначити кількість, склад, властивості, вартість відходів, рівень їх небезпеки для навколишнього природного середовища і здоров`я людини та вжити заходів для визначення власника відходів.

У разі потреби для визначення власника безхазяйних відходів та їх оцінки можуть залучатися правоохоронні органи, відповідні спеціалісти і експерти.

ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

В п.6, п.15 п.«а» ч.1 ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку належить, зокрема: вирішення питань поводження з побутовими відходами, знешкодження та захоронення трупів тварин; затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів.

ч.1,ч.2, ч.4 ст.54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради. Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Згідно ч.3 ст.52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою (у тому числі з метою забезпечення надання адміністративних послуг у строк, визначений законом) в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

Таким чином, місцеве самоврядування є гарантованим правом територіальних громад самостійно та через утворені органи місцевого самоврядування вирішувати усі питання місцевого значення, не вилученні з їх компетенції, під власну відповідальність. Для цього відповідна сільська, селищна або міська рада наділена повноваженнями самостійно приймати рішення про утворення, у межах затверджених нею структури і штатів, виконавчих органів та розподіл повноважень між цими органами. При цьому, саме на виконавчі органи відповідної сільської, селищної або міської ради покладається вирішення питань поводження з побутовими відходами, ліквідації сміттєзвалищ та вжиття інших заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки, а також ліквідації наслідків цього впливу на відповідних територіях.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновків, що Виконавчий комітет Рахівської міської ради є виконавчим органом місцевого самоврядування, до компетенції якого належить вирішення питань, зокрема у сфері поводження з відходами відповідно до законодавства, включаючи ліквідацію стихійних звалищ.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апелянта про неналежного відповідача в даній справі є безпідставними.

Також, порушення вимог законодавства України з приводу поводження з відходами щодо експлуатації сміттєзвалища в місті Рахів, заподіяння навколишньому природньому середовищу шкоди, також підтверджувалось в ході розгляду кримінального провадження (постанова Рахівського районного суду від 10.12.2012р. у кримінальній справі №709/2888/2012).

Таким чином, встановлені в ході розгляду справи обставини, вказують суду на те, що функціонування сміттєзвалища в місті Рахів призводить до порушення вищенаведених норм законодавства України щодо поводження з відходами протягом тривалого часу та таке носить систематичний характер.

Станом на дату розгляду справи в суді, суб`єкт владних повноважень, а саме Виконавчий комітет Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області не надав суду доказів припинення експлуатації несанкціонованого сміттєзвалища твердих побутових відходів, яке знаходиться в місті Рахів Закарпатської області по вулиці Партизанській на лівому березі річки Тиса.

Наявність такого сміттєзвалища може призвести до негативних наслідків, зокрема завдати невідворотної шкоди навколишньому природньому середовищу та здоров`ю людей.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відсутності у нього вільної земельної ділянки, яка б відповідала санітарним та будівельним нормам, оскільки зазначені обставини не спростовують обов`язку Виконавчого комітету Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області щодо дотримання вимог чинного законодавства.

Стосовно наданих доказів про вжиття заходів для покращення ситуації з сміттєзвалищем в м. Рахів по вул. Партизанській: проведення заходів з підгортання, розрівнювання відходів бульдозером тощо, колегія суддів звертає увагу, що такі заходи не свідчать про санкціоноване використання сміттєзвалища твердих побутових відходів, яке знаходиться в місті Рахів Закарпатської області по вулиці Партизанській на лівому березі річки Тиса.

При цьому, слід зазначити, що наявність чи відсутність міських цільових чи комплексних програм не звільняють орган, до компетенції якого віднесено вирішення тих чи інших питань, зокрема, Виконавчого комітету Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області від реалізації законодавчо визначених повноважень.

Щодо зобов`язальної частини позовних вимог, колегія суддів зазначає про таке.

ст.166 Земельного кодексу України визначено, що рекультивація порушених земель - це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

Землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації.

Для рекультивації порушених земель, відновлення деградованих земельних угідь використовується ґрунт, знятий при проведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, шляхом його нанесення на малопродуктивні ділянки або на ділянки без ґрунтового покриву.

ст.168 Земельного кодексу України визначено, що ґрунти земельних ділянок є об`єктом особливої охорони.

Власники земельних ділянок та землекористувачі мають право здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок виключно на підставі розробленого у встановленому законом порядку робочого проекту землеустрою. Переміщення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) в межах однієї і тієї самої земельної ділянки, призначеної для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва та будівництва індивідуальних гаражів, здійснюється без розроблення робочого проекту землеустрою.

При здійсненні діяльності, пов`язаної з порушенням поверхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок та землекористувачі повинні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей.

Аналізуючи вищенаведені норми та з огляду на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів настання змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунту і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, земельної ділянки, на якій розташоване сміттєзвалище в місті Рахів, з огляду на відсутність обґрунтувань з боку позивача щодо необхідності відновлення ґрунтового покриву вказаної земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов вірних висновків про необґрунтованість вказаної позовної вимоги та передчасність заявлення такої.

Стосовно доводів апелянта про пропуск позивачем строків звернення до суду із даним позовом колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що на дату звернення прокурора до суду з позовом у даному випадку не припинили існувати, передбачені підстави для звернення до суду, у зв`язку з триваючим порушенням відповідачем норм чинного законодавства. Тобто, позов подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст.122 КАС України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Виконавчого комітету Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Рахівської міської ради залишити без задоволення, а Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 260/3861/21 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 07.03.2025р