Рішення

від 30.01.2025 по справі 361/1889/19

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Україна

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

провадження № 2/361/27/24, cправа № 361/1889/19

30.01.2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«30» січня 2025 року м.Бровари Київської області

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Василишина В.О.,

за участю секретаря судових засідань Бас Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Татаринцева Євгенія Анатоліївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М», про визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и в:

18 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним вище позовом, в якому з урахуванням часткової зміни предмета позову просила: - визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17 березня 2016 року двокімнатної квартири, загальною площею 87 кв.м., житловою площею 40,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» (далі ТОВ «КК «Гарант») та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.А., зареєстрований в реєстрі за № 147; - скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо нерухомого майна: квартира, двокімнатна, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа 87 кв.м., житлова площа 40,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; запис про право власності: 13859022, дата та час державної реєстрації: 17.03.2016 19:31:36; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 884658432212; Державний реєстратор: приватний нотаріус Татаринцева Є.А., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ; підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 147, виданий 17 березня 2016 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Татаринцева Є.А.; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28923674 від 24 березня 2016 року 19:54:22; форма власності: приватна; розмір частки: 1/1; власники: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 28 березня 2000 року, видавник: Подільське ГУ РУ МВС України в м. Києві, країна громадянства: Україна, адреса: АДРЕСА_2 ; - відновити право власності ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_4 , виданий 07 липня 1998 року Київським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області, на квартиру двокімнатну за адресою: АДРЕСА_1 , право власності набуте на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 лютого 2008 року, серія НОМЕР_5 , виданого виконкомом Броварської міської ради 06 лютого 2008 року на підставі рішення № 681 від 25 грудня 2007 року, запис про право власності в реєстрі прав власності на нерухоме майно від 06 лютого 2008 року; номер запису 10639 у книзі 24/9, реєстраційний номер майна: 22026717.

В обґрунтування вимог зазначається, що з 20 січня 2001 року ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3

05 грудня 2006 року між Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку» та

ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 27/10-721І, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) у сумі

- 56 000 доларів США 00 центів, а позичальник зобов`язався сплачувати за користування кредитом проценти із розрахунку 13% річних, комісійну винагороду та повернути кредит до 04 грудня 2016 року.

Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору цільове призначення кредиту оплата за договором № К-1016 купівлі-продажу цінних паперів від 09 листопада 2006 року, укладеного між банком та ОСОБА_3 (надалі договір купівлі-продажу облігацій), згідно з яким

ОСОБА_3 придбаває цільові облігації, емітовані ТОВ «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто», в кількості 8 793 шт., загальною вартістю - 408874 грн. 50 коп., з метою подальшого їх погашення шляхом отримання у власність квартири АДРЕСА_3 , площею 87,93 кв.м. (в подальшому нерухомість, предмет іпотеки), згідно із договором резервування квартири № 11/230/06 від 09 листопада 2006 року, що укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «ІБК «Місто».

З метою забезпечення виконання зобов`язань 05 грудня 2006 року між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано майнові права на об`єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 87,93 кв.м., житловою площею 40,11 кв.м. Після введення будинку в експлуатацію у листопаді 2007 року номер квартири змінений на АДРЕСА_4 .

Крім того, 05 грудня 2006 року укладено договори поруки між банком та позивачем

№ 027/ДП9471 та між банком та відповідачем ОСОБА_4 договір поруки № 027/ДП9451.

10 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 1 до іпотечного договору № 027/Д3946І від 05 грудня 2006 року, згідно з яким внесені зміни до пункту 1.2. іпотечного договору, яким в іпотеку передано двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер 22026717, що належала іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 лютого 2008, серія НОМЕР_5 , виданого виконкомом Броварської міської ради 06 лютого 2008 року на підставі рішення № 681 від 25 грудня 2007 року.

Квартира належала позивачу на праві спільної сумісної власності, оскільки позивач з

20 січня 2001 року перебуває з ОСОБА_3 у шлюбі та 31% вартості квартири подружжя сплатило за власні кошти.

Згідно з постановою Правління НБУ від 02 грудня 2009 № 713 з 07 грудня 2009 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації АБ «Банк регіонального розвитку».

Ліквідація банку розпочалася до прийняття Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно непродані активи таких банків передавалися в управління визначеній НБУ юридичній особі.

20 листопада 2013 року укладено тристоронній договір управління між АБ «Банк регіонального розвитку», Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція комплексного бізнесу «Дельта М» (далі ТОВ «Дельта М»), в управління останньому передано майнові права за 86 кредитними договорами, в тому числі кредитний договір № 27/10-721І, укладений між банком та ОСОБА_3

30 вересня 2015 року між ТОВ «Дельта М» та ТОВ «КК «Гарант» укладено договір № 009 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 27/10-7211 від 05 грудня 2006 року.

07 грудня 2015 року між ТОВ «Дельта М» та ТОВ «КК «Гарант» укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором № 027/ДЗ9461, посвідченим 05 грудня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Мельником Р.П., за реєстровим номером № 4949 на підставі якого до ТОВ «КК «Гарант» перейшло право вимоги за іпотечним договором.

17 березня 2016 року ТОВ «КК «Гарант» на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя зазначеного в іпотечному договорі та на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу квартири з ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.А., зареєстрований в реєстрі за № 147.

Про продаж квартири позивачу стало відомо 22 серпня 2016 року з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 66387395.

У жовтні 2018 року НБУ звернувся до Господарського суду міста Києва з позовами до

ТОВ «Дельта М» та ТОВ «КК «Гарант» про визнання недійсними всіх договорів укладених у вересні 2015 року між ТОВ «Дельта М» та ТОВ «КК «Гарант» про відступлення права вимоги за кредитними договорами, переданими в управління ТОВ «Дельта М» у листопаді 2013 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22 грудня 2021 року у справі

№ 910/13299/18 позов задоволено, визнано недійсним договір № 009 від 30 вересня 2015 року про відступлення права вимоги за кредитним договором № 27/10-7211 від 05 грудня 2006 року. 22 вересня 2022 року.

Позивач вважає, що договір купівлі-продажу квартири від 17 березня 2016 року має бути визнаний недійсним оскільки ТОВ «КК «Гарант» не є належним кредитором за кредитним договором та договором іпотеки, а тому, не мав відповідної дієздатності для укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, не повідомив позивача та ОСОБА_3 про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки та не надав відповідних документів на підтвердження переходу права вимоги, а тому, не мав права приступати до звернення стягнення, не направив позивачу та ОСОБА_3 повідомлення про порушення основного зобов`язання у порядку, передбаченому статтею 35 Закону України «Про іпотеку» та умовами договору іпотеки, не направив вимогу про дострокове повернення кредиту у порядку передбаченому Законом України «Про захист прав споживачів», направлену на невірну адресу вимогу про повернення боргу оформив з порушеннями вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку», на день укладання договору купівлі-продажу квартири 17 березня

2016 року ТОВ «КК «Гарант» та приватному нотаріусу було відомо, що 21 січня 2016 року вимога направлялась на неналежну адресу.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову (суддя - Сердинський В.С.).

Постановою Київського апеляційного суду від 07 травня 2019 року ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2019 року скасовано повністю та ухвалене нове рішенням, яким заява про забезпечення позову задоволена частково - вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру (суддя - Сердинський В.С.).

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (суддя - Сердинський В.С.).

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2020 року частково задоволено заяву позивача про забезпечення позову, шляхом заборони

ОСОБА_2 вчинення певних дій відносно спірної квартири (суддя - Сердинський В.С.).

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2021 року закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (суддя - Сердинський В.С.).

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2021 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішення у справі

№ 910/13299/18 за позовом НБУ до ТОВ «КК «Гарант», ТОВ «Дельта М» про визнання недійсними договорів та зобов`язання повернути документи (суддя - Сердинський В.С.).

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2022 року поновлено провадження у справі (суддя - Сердинський В.С.).

Розпорядженням щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 1031 від 18 жовтня 2023 року, визначено нового суддю Василишинва В.О.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2023 року справа прийнята до розгляду в загальному провадженні (суддя Василишин В.О.).

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Сича О.Ю. про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Сича О.Ю. про залишення позову без розгляду.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Сича О.Ю. про зупинення провадження у справі.

03 червня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача ТОВ «КК «Гарант» адвокатом Голубом М.В. У відзиві зазначав, що позов являється безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки твердження позивача що не було повідомлено про намір вернути стягнення на предмет іпотеки не відповідають дійсності, окрім того з подібною заявою звертався ОСОБА_3 , де були аналогічні підстави позову, в задоволенні якого було відмовлено.

05 червня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Сичом О.Ю., в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не являлась власником спірної квартири чи стороною кредитного або іпотечного договорів, у зв`язку з чим не є належним позивачем по справі. Також зазначав, що твердження позивача що не було повідомлено про намір вернути стягнення на предмет іпотеки не відповідають дійсності, та що позовна заява подана з пропуском строку позовної давності.

26 липня 2019 року на адресу суду надійшла відповідь на відзиви, в яких позивач просила задовольнити позовні вимоги, зазначила, що строки подачі позовної заяви не пропущені, навіть в межах трирічного строку після укладення оспорюваного договору, а не від дня коли вона дізналась про порушення своїх прав.

04 червня 2019 року до суду надійшли пояснення третьої особи ОСОБА_4 , в яких він зазначав, що підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити, оскільки ТОВ «КК «Гарант» не мало на меті надати докази того, що є належним кредитор, обґрунтувати суму заборгованості та отримати кошти. Метою був продаж квартири, щоб в подальшому неофіційно пропонувати викупити квартиру у ОСОБА_2 за значно завищеною, ніж сума боргу, ціною.

13 серпня 2019 року до суду надійшли пояснення третьої особи ОСОБА_3 , в яких він зазначав, що підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити. Також зазначав, що ОСОБА_2 під час нібито придбання квартири навіть не перевірив чи дійсно іпотекодавець був належно повідомлений і чи сплив передбачений законодавством строк на виконання вимоги.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила розглянути дану справу у її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач ТОВ «КК «Гарант» у судове засідання свого представника не направила, про час,дату тамісце розглядусправи повідомлялисяу визначеномуцивільним процесуальнимзаконодавством порядку.У відзиві на позовну заяву заперечували щодо задоволення позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 у судове засідання не з`явилися, про час,дату тамісце розглядусправи повідомлялисяу визначеномуцивільним процесуальнимзаконодавством порядку.У відзиві на позовну заяву заперечували щодо задоволення позовних вимог.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся у визначеному цивільним процесуальним законодавством порядку. У наданих поясненнях підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.

Третя особа ОСОБА_7 в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся у визначеному цивільним процесуальним законодавством порядку. У наданих поясненнях позовні вимоги підтримував та просив їх задовольнити.

Третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Татаринцева Є.А. в судове засідання не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася у визначеному цивільним процесуальним законодавством порядку.

Третя особа ТОВ «Дельта М» у судове засідання представника не направили, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися у визначеному цивільним процесуальним законодавством порядку.

Відповідно до частини другої статті 247ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що 05 грудня 2006 року між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 27/10-721І згідно з умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) у сумі - 56 000 доларів США 00 центів, а позичальник зобов`язався сплачувати за користування кредитом проценти з розрахунку 13% річних, комісійну винагороду та повернути кредит до

04 грудня 2016 року. Кредит наданий позичальнику за цільовим призначенням, що визначено у пункті 1.3. кредитного договору, на оплату по договору № К-1016 купівлі-продажу цінних паперів від 09 листопада 2006 року, укладеного між банком та позичальником згідно з яким позичальник придбаває цільові облігації, емітовані ТОВ «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто», в кількості 8 793 штуки, загальною вартістю 408874 грн. 50 коп., з метою подальшого їх погашення шляхом отримання у власність квартири АДРЕСА_3 , площею 87,93 кв.м., згідно з договором резервування квартири

№ 11/230/06 від 09.11.2006 року, що укладений між позичальником та ТОВ «ІБК «Місто».

З метою забезпечення виконання зобов`язань між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 027/Д3946І від 05 грудня 2006 року відповідно до якого в іпотеку передано майнові права на об`єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 87,93 кв.м., житловою площею 40,11 кв.м. Після введення будинку в експлуатацію у листопаді 2007 року номер квартири змінений на АДРЕСА_4 .

05 грудня 2006 року укладено договори іпотеки між банком та ОСОБА_1

№ 027/ДП9471 та між банком та ОСОБА_4 № 027/ДП9451.

10 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 1 до іпотечного договору № 027/Д3946І від 05 грудня 2006 року, згідно з якого внесено зміни до пункту 1.2. іпотечного договору, яким в іпотеку передано двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер 22026717, що належала іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 лютого 2008 року, серія НОМЕР_5 , виданого виконкомом Броварської міської ради 06 лютого 2008 року на підставі рішення № 681 від

25 грудня 2007 року.

Судом встановлено, що на момент укладення вказаних кредитного та іпотечного договорів ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_3 у шлюбі зареєстрованому 20 січня 2001 року. В абзаці 5 пункту1.2. додаткового договору № 1 від 10 квітня 2008 року до договору іпотеки зазначено, що предмет іпотеки є спільною сумісною власністю подружжя та передається в іпотеку за письмовою згодою другого з подружжя, відповідно до статті 65 Сімейного кодексу України.

Згідно з постановою Правління НБУ від 02 грудня 2009 року № 713 «Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації АБ «Банк регіонального розвитку» з

07 грудня 2009 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації банку.

Ліквідація банку розпочалась до прийняття Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно непродані активи таких банків передавалися в управління визначеній НБУ юридичній особі.

20 листопада 2013 року укладено тристоронній договір управління між АБ «Банк регіонального розвитку», Національним банком України та ТОВ «Дельта М», за умовами якого в управління передані майнові права за 86 кредитними договорами, в тому числі кредитний договір № 27/10-721І, укладений між банком та ОСОБА_3

30 вересня 2015 року між ТОВ «Дельта М» та ТОВ «КК «Гарант» укладено договір № 009 про відступлення права вимоги за кредитним договором №27/10-7211 від 05 грудня 2006 року.

07 грудня 2015 року між ТОВ «Дельта М» та ТОВ «КК «Гарант» укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором № 027/ДЗ9461, посвідчений 05 грудня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Мельником Р.П., за реєстровим номером № 4949 на підставі якого до ТОВ «КК «Гарант» перейшло право вимоги за іпотечним договором.

17березня 2016 року ТОВ «КК «Гарант» на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя зазначеного в іпотечному договорі та на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу квартири зі ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.А. зареєстрований в реєстрі за № 147.

Про укладення оспорюваного договору позивач дізналась з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 66387395 від 22 серпня 2016 року.

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині першій статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

На підставі частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Позивач зазначила як підставу позову, що ТОВ «КК «Гарант» не є належним кредитором (іпотекодержателем), а тому, не мало права звертати стягнення на предмет іпотеки та укладати оспорюваний договір купівлі-продажу квартири.

ТОВ «КК «Гарант» набуло прав нового кредитора за кредитним договором № 27/10-7211 від 05 грудня 2006 року на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) № 009 від

30 вересня 2015 року, укладеного з ТОВ «Дельта М».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22 грудня 2021 року у справі

№ 910/13299/18 за позовом Національного банку України до ТОВ «Дельта М» та ТОВ «КК «Гарант» визнано недійсним вищезгаданий договір № 009 від 30 вересня 2015 року. 22 вересня 2022 року Північний апеляційний господарський суд залишив вказане рішення без змін.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частиною другою статті 236 ЦК України якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, на підставі статті 236 ЦК України ТОВ «КК «Гарант» з 30 вересня 2015 року не є належним кредитором за кредитним договором № 27/10-7211 від 05 грудня 2006 року та договорами забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 548ЦК України недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню.

Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Таким чином ТОВ «КК «Гарант» не мали права вчиняти звернення стягнення на предмет іпотеки та укладати 17 березня 2016 року оспорюваний договір купівлі-продажу квартири.

З цих підстав суд вважає, що позов в цій частині підлягає задоволенню.

Позивач також зазначала як підставу позову, що після переходу права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки до ТОВ «КК «Гарант», ОСОБА_3 та їй як поручителю за кредитним договором ніхто не надсилав відповідного повідомлення та не надавав відповідних документів, які б підтверджували перехід права вимоги до іншої особи.

Відповідно до частини другої статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Матеріали справи не містять доказів надання боржникові та поручителям як солідарним боржникам документів на підтвердження переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні до укладення спірного договору купівлі-продажу квартири 17 березня 2016 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі

№ 638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

05 грудня 2006 року між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір для придбання квартири (споживчий кредит).

Згідно з пунктом договору поруки № 027/ДП9471 від 05 грудня 2006 року поручитель ОСОБА_1 зобов`язується перед банком в повному обсязі відповідати за виконання боржником зобов`язань, що існують або виникнуть в майбутньому на підставі кредитного договору № 27/10-721І від 05 грудня 2006 року.

Згідно з пунктом 3.2.1 договору поруки банк зобов`язаний повідомити поручителя про порушення боржником основного зобов`язання із наданням розрахунку заборгованості.

Пунктом 3.5.1 договору поруки передбачено, що поручитель зобов`язаний протягом двох робочих днів від дати отримання повідомлення банку про невиконання боржником забезпеченого порукою зобов`язання виконати відповідне зобов`язання, шляхом перерахування всієї суми заборгованості боржниках по реквізитах, вказаних банком.

Згідно з пунктом 3.5.2 договору поруки поручитель зобов`язаний у випадку невиконання боржником забезпеченого порукою зобов`язання нести перед банком солідарну відповідальність за основним зобов`язанням.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Частиною тринадцять статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача про передачу третій стороні своїх прав за договором про надання споживчого кредиту.

У частині двадцять два статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

З огляду на дану норму закону споживачами є позивач (як користувач) та ОСОБА_3 (як замовник, покупець і користувач).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22 та 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до положень статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці;

2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

У Постанові Верховного суду від 20 червня 2018 року у справі № 466/315/16-ц колегія суддів зазначила: «за своїм змістом частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є імперативною нормою, в якій встановлюється особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються.

Правило статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до її правової природи, змісту та суті відносин, нею врегульованих, є імперативною, в силу чого сторони договору не вправі в ньому відступити від наведених положень акта цивільного законодавства».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі

№ 638/13683/15-ц зауважила: «позивач переконував суд, що направив відповідне повідомлення (вимогу) як позичальнику, так і його поручителю. Проте суди вказали, що всупереч умовам кредитних договорів позивач відправив ці повідомлення (вимоги) рекомендованими листами, а не цінними листами з описом вкладення та повідомленням про вручення. Тому суди не змогли встановити, як те, чи справді позивач відправив відповідачам відповідні повідомлення (вимоги), так і те, чи були останні вручені адресатам. Враховуючи наведене, порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами».

Як вбачається з матеріалів справи позивача не повідомлено про порушення основного зобов`язання із наданням розрахунку заборгованості. Договір поруки передбачає необхідність отримання такого повідомлення. Саме з дати одержання такого повідомлення мають обчислюватись шістдесят календарних днів відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Тим самим порушене право позивача на усунення порушень умов договору про надання споживчого кредиту. Відповідно укладення 17 березня 2016 року оспорюваного договору купівлі-продажу квартири було передчасним, тож в цій частині позов підлягає задоволенню.

Позивач обґрунтовує позов невиконанням вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до пунту 37 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов`язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2020 року у справі

№ 757/13243/17 зазначала наступне: недотримання вимог частини першої статті 35Закону України«Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя; метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання; у разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35Закону України«Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38Закону України«Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з пунктом 3.5.2. договору поруки № 027/ДП9471 від 05 грудня 2006 року позивач є солідарним боржником за кредитним договором № 27/10-721І від 05 грудня 2006 року, тобто боржником відмінним від іпотекодавця в розумінні норм статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Судом встановлено, що на дату укладення оспорюваного договору 17 березня 2016 року згідно з довідки ОСББ «СДС» № 129, позивач проживала за адресою спірної квартири.

У матеріалах справи відсутні докази направлення позивачу повідомлення про порушення основного зобов`язання за кредитним договором в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Щодо іншихпідстав позову,то судне можевзяти їхдо увагиз оглядуна те,що:не повідомленняпро наміріпотекодержателя звернутистягнення напредмет іпотекишляхом продажуіншій особіне маєнаслідком визнаннявказаного договорунедійсним,а можевиступати підставоюдля відшкодуванняцим особамзавданих збитків(стаття38Закону України«Про іпотеку»);невідповідність змісту вимоги про повернення боргу від 06 січня 2016 року, направленої приватним нотаріусом 21 січня 2016 року ОСОБА_3 , вимогам статті 35 Закону України «Про іпотеку» безпосередньо не стосується прав позивача, оскільки вказана вимога їй не надсилалася і у неї немає підстав заперечувати проти її змісту.

Заявлена підставащодо порушеньпри оцінціквартири такожне беретьсясудом доуваги оскількиу данійсправі нерозглядається питаннящодо вартостіспірного майнаі усправі недостатньодоказів длярозгляду цьогопитання.Не направленняТОВ «КК«Гарант» звіту про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки відповідно до частини восьмої статті 38 Закону України «Про іпотеку» також не може бути взяте судом до уваги.

Позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо спірної квартири, відновити право власності на спірну квартиру.

У постанові Верхового Суду від 03 березня 2021 року у справі № 913/175/20 зазначено, що у ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час прийняття оскарженого рішення державного реєстратора) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частиною шостою статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. Однак згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з

16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Так, відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла і на час звернення позивача з позовом, і на час ухвалення судами рішень), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Скасування запису про право власності не є ефективним способом судового захисту інтересу позивача та не призводить до відновлення її прав, а тому у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 зазначав, що позивач не є належним позивачем по справі, однак суд зазначає, що позивач має право звернутися до суду з позовною заявою про визнання недійсним правочину, щодо майна, яке було набуто у власність її чоловіком так як право на частку у майні, що було набуто у шлюбі, зареєстрованому 20 січня 2001 року презюмується.

Про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя зазначено і в пункті 1 додаткового договору № 1 від 10 квітня 2008 року до іпотечного договору від 05 грудня

2006 року.

У статті 60 Сімейного кодексу України (далі СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення міститься і статті 368 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня

2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Також ОСОБА_2 у відзиві зазначав, що позовна заява подана з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оспорюваний договір купівлі-продажу квартири укладений 17 березня 2016 року, про продаж квартири позивач дізналася 22 серпня 2016 року з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав.

При цьому позовна заява подана 18 березня 2019 року, тобто в межах трирічного строку після укладення оспорюваного договору, а не від дня коли позивач дізналася про порушення своїх прав. Трирічний строк з дати укладення оспорюваного договору спливав 16 березня

2019 року. Оскільки 16 та 17 березня 2019 року були вихідними днями, то останнім днем трирічного строку є 18 березня 2019 року коли й був поданий даний позов.

Отже позовна заява подана в межах строку позовної давності.

Оцінюючи у сукупності всі докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

Також позивач просила стягнути з відповідачів на її користь 95 000 грн. 00 коп. судових витрат, пов`язаних із оплатою професійної правової допомоги.

Положеннями статті 59Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частинами першою та другою статті 15ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

За змістом частини першої пункту 1 частини третьої статті 133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З наданих до суду доказів встановлено, що 06 березня 2019 року між ОСОБА_1 та адвокатом Курочкіним О.О. укладено договір про надання правової допомоги строком на один рік.

Згідно з пунктом 1.2. правова допомога за цим договором полягає в підготовці позовної заяви про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 17 березня 2016 року за адресою: АДРЕСА_1 , підготовці заяв по суті справи, інших заяв та клопотань, представництві інтересів клієнта в судах.

У пункті 4.2. договору встановлені фіксовані розміри гонорару адвоката незалежно від витраченого часу.

Загальна сума гонорару адвоката за цим договором згідно з актом від 01 травня 2020 року становить 20000 грн. 00 коп. Відповідно до наданих розписок Опришко О.В. сплатила ОСОБА_8 29 березня 2019 року 12 500 грн 00 коп., 05 серпня 2019 року 2 500 грн. 00 коп., 05 лютого 2020 року 5 000 грн 00 коп.

01 травня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Курочкіним О.О. укладено новий договір про надання правової допомоги.

Відповідно до пункту 4.2. договору розмір гонорару оплачується у випадку задоволення судом позовних вимог за результатами надання правової допомоги передбаченої договором та після набрання судовим рішенням законної сили, а саме клієнт сплачує на користь адвоката «гонорар успіху» у розмірі - 50 000 грн. 00 коп.. Вказана сума оплачується клієнтом протягом, 10 робочих днів з моменту набрання законної сили судового рішення ухваленого на користь клієнта.

Згідно з договором адвокат Курочкін О.О. надав ОСОБА_1 послуги, перелік яких налічує 28 позицій.

20 березня 2024 року оскільки розгляд справи тривав вже понад п`ять років, змінилося економічне становище в країні, сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору про надання правової допомоги від 01 травня 2020 року, в якій внесли зміни до пункту 4.2. договору та виклали його у наступній редакції: розмір гонорару оплачується у випадку задоволення судом позовних вимог за результатами надання правової допомоги, передбаченої договором та після набрання судовим рішенням законної сили, а саме клієнт сплачує на користь адвоката «гонорар успіху» у розмірі 75 000 грн. 00 коп. Вказана сума оплачується клієнтом протягом, 10 робочих днів з моменту набрання законної сили судового рішення у справі № 361/1889/19 ухваленого на користь клієнта.

Таким чином загальна сума судових витрат на професійну правову допомогу становить 95000 грн. 00 коп.

Враховуючи характер та обсяг виконаних адвокатом робіт, складність справи, співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, слід стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі95 000 грн. 00 коп., по 47 500 грн. 00 коп. з кожного з відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись статтями 15, 133, 137, 141, 263-265 ЦПК України Броварський міськрайонний суд Київської області, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити - частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17 березня 2016 року двокімнатної квартири, загальною площею 87 кв.м., житловою площею 40,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Євгенією Анатоліївною, зареєстрований в реєстрі за № 147.

Відновити право власності ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (право власності набуте на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 лютого 2008 року, серія НОМЕР_5 , виданого виконкомом Броварської міської ради 06 лютого 2008 року на підставі рішення № 681 від

25грудня 2007року,запис проправо власностів Реєстріправ власностіна нерухомемайно від06лютого 2008року;номер запису:10639у книзі24/9,реєстраційний номермайна:220267170).

У іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 47 500 (сорок сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп., та судовий збір у розмірі - 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 47 500 (сорок сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп., та судовий збір у розмірі - 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.О.Василишин