Постанова від 10.03.2025 по справі 477/1599/21

10.03.25

22-ц/812/378/25

Єдиний унікальний номер судовоїсправи:477/1599/21 Головуючий суду першої інстанції Полішко В.В.

Провадження номер 22-ц/812/378/25 Доповідач суду апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

10 березня 2025 року м. Миколаїв справа № 477/1599/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - судді Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Носіковим І.М.,

за участі: прокурора Черніговської О.С.,

представника відповідача Мішково-Погорілівської сільської ради Костенюк М.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 22 листопада 2024 року, ухвалене у складі головуючого судді Полішко В.В., в приміщенні того ж суду в м. Миколаєві, за позовом першого заступника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах Миколаївської районної державної адміністрації до Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування рішення в частині, повернення земельної ділянки,

встановив:

У серпні 2021 року Перший заступник Миколаївської обласної прокуратури (далі - прокурор) подав до суду вищезазначений позов, який обґрунтовував наступним.

Рішенням Мішково-Погорілівської сільської ради від 03 травня 2019 року № 9 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1225 га (кадастровий номер 4823383000:07:000:0087) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (за постановою Верховної Ради України № 807 ІХ від 17 липня 2020 року район реорганізовано у Миколаївський) Миколаївської області.

На підставі вказаного рішення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31 липня 2019 року за № 32696938 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Прокурор зазначав, що відведення земельної ділянки відбулось з порушенням вимог земельного та лісового законодавства та інтересів держави, оскільки спірна земельна ділянка входить до складу земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство» (квартал 11 виділ 3 Миколаївського лісництва), а тому, її відведення у приватну власність фізичній особі суперечить частині четвертій статті 84, частині другій статті 56, частині п`ятій статті 116, статті 149 ЗК України.

Сільська рада також перевищила свої повноваження під час розпорядження землями державної власності лісогосподарського призначення, зміни її цільового призначення, передача її у власність належним чином не погоджувалася та відбулася поза волею розпорядника (на час прийняття рішення Кабінету Міністрів України). Тому рішення Мішково-Погорілівської сільської ради від 03 травня 2019 року № 9 підлягає визнанню судом недійсним. Оскільки право власності на земельну ділянку набуто з порушеннями, тому подальша реєстрація права в державному реєстрі є також неправомірною та підлягає припиненню.

Крім того, вказував, що зазначена земельна ділянка входить в межі лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», створеного на площі 180 га, згідно з рішенням Виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 28 грудня 1982 року №675 та від 23 жовтня 1984 року № 448.

Отже, на час передачі її у приватну власність і на цей час спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, входить в межі об`єкту природно-заповідного фонду та не вилучалась з постійного користування ДП «Миколаївське ЛГ».

Власник згідно з статтею 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Отже, правильним способом захисту порушеного права в цьому випадку є пред`явлення негаторного позову, що відповідає судовій практиці.

Посилаючись на викладене, прокурор просив:

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом визнання незаконним та скасування вищевказаного рішення з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 ,

- усунути перешкоди власнику Миколаївській районній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації з правом постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,1225 га з кадастровим номером 4823383000:07:000:0087 по АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів судовий збір за подачу позову.

Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2021 року позов забезпечено шляхом накладення арешту на вказану земельну ділянку та заборони органам, що з дійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно і ОСОБА_1 вчиняти певні дії щодо земельної ділянки.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 22 листопада 2024 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області від 03 травня 2019 року № 9 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1225 га, кадастровий номер 48233383000:07:000:0087, для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Припинено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 48233383000:07:000:0087, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1225 га, кадастровий номер 48233383000:07:000:0087, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір у сумі: 2270,00 грн за подання позовної заяви та 567,50 грн за подання заяви про забезпечення позову.

Стягнуто з Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївської області на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір у сумі: 2270,00 грн за подання позовної заяви та 567,50 грн за подання заяви про забезпечення позову.

Вжиті ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2021 року заходи забезпечення позову продовжено протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили або скасування за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Задовольняючи позов прокурора, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності.

Не погодившись з таким судовим рішенням, у січні 2025 року представник Мішково - Погорілівської сільської ради Костенюк М.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неповне з`ясування обставин у цій справі, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд допустив втручання держави у мирне володіння майном виключно на підставі припущень, оскільки прокурором не доведено те, що спірна земельна ділянка входить в межі лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове» та або кварталу 11 (площею 34 га).

У лютому 2025 року представник Миколаївської обласної прокуратури Фальченко Д.В. подав відзив, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 22 листопада 2024 року - без змін, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Інші учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

За приписами частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Мішково-Погорілівської сільської ради від 03 травня 2019 року № 9 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1225 га, кадастровий номер 4823383000:07:000:0087, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21-22 т. 1).

Власником земельної ділянки з кадастровим номером 4823383000:07:000:0087 залишається ОСОБА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 48107581 від 06 серпня 2019 року, що підтверджено Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 серпня 2021 року № 270393744 (а.с. 41 т. 1).

Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 11 листопада 2020 року № 706 зазначена земельна ділянка входить до складу земель державного лісового фонду квартал 11 виділ 3 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївське лісове господарство» (т. 1 а.с. 23).

Зіставленням фрагменту з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів 11 вид. 1-5 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп» та межами земельних ділянок, що долучений до інформації ВО «Укрдержліспроект» від 11 листопада 2020 року №706 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4823383000:07:000:0087 була розташована у кварталі 11, виділі 3 (т. 1 а.с. 24) та входить до складу земель державного лісового фонду.

Зі змісту листа ДП «Миколаївське ЛГ» від 13 жовтня 2020 року №355 слідує, що спірна земельна ділянка, відповідно до останнього лісовпорядкування, а також станом на 2019-2020 роки та на цей час, згідно з Проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Миколаївське лісове господарство», входить в межі земель державного лісового фонду та добровільної відмови чи згоди на вилучення або відведення у комунальну власність, будь-яким особам не надавались (т. 1 а.с. 26 -28).

З листа Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 16 жовтня 2020 року № 866 убачається, що ряд земельних ділянок, у тому числі спірна земельна ділянка станом на 01 січня 2019 01 січня 2020 року і на теперішній час входить до складу земель постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство» відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, які складаються спеціалізованою організацію ВО «Укрдержліспроект» на підставі натурних лісовпорядних робіт і камерального дешифрування аерофотознімків та містять детальну характеристику кожної ділянки.

Проекти землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно змін цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, а також вилучення її зі складу земель ДП «Миколаївське лісове господарство» або відмови від користування на розгляд та погодження до управління не надходили і відповідно висновок про погодження будь-якої документації управлінням не надавався. Інформація про вилучення земельної ділянки не надходила.

При цьому зазначено, що земельна ділянка кварталу 11 (площею 34 га), до якої у тому числі входить земельна ділянка з кадастровим номером 4823383000:07:000:0087, входить в межі лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», створеного на площі 180 га, згідно з рішенням виконкому Миколаївської обласної ради від 23 жовтня 1984 року № 448 (т.1 а.с.29).

За змістом листа Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації від 08 лютого 2021 року № 319/01.1.03/06 спірна земельна ділянка входить до території лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», створеного рішенням виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 23 жовтня 1984 року №448 (т.1 а.с.31).

28 грудня 1982 року виконкомом Миколаївської обласної ради народних депутатів за № 675 було прийняте рішення, яким на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 28 січня 1972 року №43 «О мерах по расширению сети государственных заповедников и улучшению заповедного дела» було затверджено заказники місцевого значення. З огляду на список до складу увійшло у тому числі «Мішково-Погорілівське лісове урочище» площею 180 га, яке передано під охорону радгоспу «Пам`яті комунарів» (т. 1 а.с. 36).

Рішенням виконкому Миколаївської обласної ради народних депутатів від 23 жовтня 1984 року №448 було затверджено мережу територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення відповідно до чинної кваліфікації (т. 1 а.с. 32-34).

Згідно з додатковою інформацією Управління екології та природних ресурсів Миколаївської області державної адміністрації від 23 лютого 2021 року № 503/01.1-03/06 до листа управління від 08 лютого 2021 року № 319/01.1.03/06 (т. 1 а.с. 35) земельна ділянка 4823383000:07:000:0087, входить до території лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», створеного рішенням виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 28 грудня 1982 року № 675 та від 23 жовтня 1984 року № 448, на площі 180 га.

В подальшому охоронним зобов`язанням від 26 грудня 2008 року №06/871 вказаний заказник переданий під охорону ДП «Миколаївське лісове господарство» (т. 1 а.с. 38).

Заказник створений з метою збереження і відтворення багаторічних сосен, кущових дерево-чагарникових насаджень, чебрецю та безсмертника, які є цінними лікарськими видами рослин.

Отже, суд першої інстанції, на підставі вказаних доказів, обґрунтовано встановив, що спірна земельна ділянка на час передачі її у приватну власність ОСОБА_1 і на теперішній час належить до земель державного лісового фонду, входить в межі об`єкту природно-заповідного фонду, та не вилучалась з постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2023 року у справі 400/4204/21, яке набрало законної сили, рішення Вітовської районної ради від 15 лютого 2019 року №8 «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних утворень села Мішково-Погорілове, Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області» визнано протиправним та нечинним в частині затвердження проекту землеустрою щодо земельної ділянки площею 34 га, яка знаходиться в постійному користуванні державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» (т. 2 а.с. 14-17).

За такого, суд першої інстанції, з огляду на вищезазначене рішення суду дійшов висновку, що Мішково-Погорілівська сільська рада не мала права розпоряджатись спірною земельною ділянкою та передавати її у власність, у тому числі відповідачу ОСОБА_1 .

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає таким вимогам закону.

На час винесення оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування були чинними такі норми ЛК України та ЗК України.

Статтею 19 ЗК України (тут і далі в редакції на дату прийняття оспорюваного рішення про надання землі ОСОБА_1 ) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша). Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (частина друга статті 19 ЗК України).

Статтею 149 ЗК України передбачений порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування.

З матеріалів справи убачається, що фактично рішенням Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області від 03 травня 2019 року № 9 спірну земельну ділянку виведено із земель лісогосподарського призначення.

Статтею 57 ЗК України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частини перша, друга статті 20 ЗК України).

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 20 ЗК України).

Аналогічні положення містяться у статті 57 ЛК України, відповідно до якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Частиною першою статті 149 ЗК України визначено, що надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності земельні ділянки можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Повноваження щодо зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, що перебуває у державній власності, та вилучення лісів для нелісогосподарських потреб станом на момент виникнення спірних правовідносин належало до компетенції Кабінету Міністрів України, який надав інформацію (лист від 19 жовтня 2020 року № 35097/0/2-20) про те, що він не приймав рішень про вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування ДП «Миколаївська лісове господарство» (т. 1 а.с.43).

Відповідно до частини третьої статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуально дачного будівництва.

Згідно зі статтями 141, 142 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою у тому числі є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Суд першої інстанції установив, що спірна земельна ділянка, на час ухвалення оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, відносилась до земель лісогосподарського призначення і використовується для ведення лісового господарства. До того ж відсутні погодження про її вилучення чи припинення права постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство», тобто відсутні рішення уповноваженого органу про зміну її цільового призначення.

Крім того, статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

У відповідності до статей 25, 26, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів. На територіях заказників забороняються суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог охорони навколишнього природного середовища.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Судом встановлено, що на час звернення прокурора до суду з цим позовом земельна ділянка з кадастровим номером 4823383000:07:000:0087 входить до території лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», створеного рішенням виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 28 грудня 1982 року № 675 та від 23 жовтня 1984 року № 448, на площі 180 га (квартал).

Територія лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове» є територією природно-заповідного фонду лісовий заказник місцевого значення, розташований на території Вітовського, нині Миколаївського району Миколаївської області.

Отже, належним органом управління стосовно спірної земельної ділянки є Миколаївська районна державна адміністрація, в інтересах якої прокурор і звернувся до суду.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.29, 7.30 постанови від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц ( провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52)).

За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

Відповідно до частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

У постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що … [планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1. Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Отже, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14)].

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор просив визнати незаконним рішення органу місцевого самоврядування, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку, вказавши, зокрема те, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 10 листопада 2020 року №706, спірна земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування розташована в межах кварталу 11, виділ 3 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївське лісове господарство».

Отже, надавши оцінку зібраним доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що приймаючи рішення про відведення земельної ділянки у приватну власність відповідача ОСОБА_1 , Мішково-Погорілівська сільська рада перевищила повноваження, визначені Законом України «Про місцеве самоврядування» та порушила вимоги статей 20, 116, 122, 142, 149 ЗК України.

Орган місцевого самоврядування, приймаючи оскаржуване рішення, з порушенням земельного законодавства України розпорядився земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка перебувала у користуванні лісогосподарського підприємства та, яка набула статусу об`єкта природно-заповідного фонду, щодо якого встановлений особливий режим охорони відтворення та використання.

Отже, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що прокурор, пред`явивши негаторний позов, обрав ефективний спосіб судового захисту щодо повернення земельної ділянки природньо-заповідного та лісового фонду її власнику.

Висновки щодо обрання способу судового захисту узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) та постановах Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 676/4200/21 (провадження № 61-2362св23), від 27 листопада 2024 року у справі № 676/4253/21 (провадження № 61-1660в24).

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), виклала висновок про те, що …[суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду].

Доводи заявника про те, що суд першої інстанції в основу судового рішення поклав неналежні докази, подані прокурором, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційній інстанції. Долучені до позову докази, які в основу судового рішення поклав суд, відповідають вимогам частини другої статті 95 ЦПК України, оскільки належним чином завірені копії (листи-відповіді ДП «Миколаївська лісове господарство», Секретаріату Кабінету Міністрів, ВО «Укрдержліспроект», Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, фрагменту Публічної кадастрової карти України з нанесеною частиною межі кварталу 11 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп», тощо).

Посилання заявника в апеляційній скарзі на недоведеність того, що межі території лісового заказника не поширюються на спірну земельну ділянку та на те, що спірна земельна ділянка не належить до земель лісогосподарського призначення, є безпідставними, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами та встановленими судом фактичними обставинами.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як зазначалося вище, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224 цс 14).

Мішково-Погорілівська сільська рада вказуючи про те, що прокурором належними доказами не підтверджено позовних вимог, не звернула уваги на те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належним доказом у справі, виходячи зі змісту інформації, яку вони містять.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, та перевірив доводи прокурора про те, що Мішково-Погорілівська сільська рада передала у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд земельну ділянку лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, яка перебувала у користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство» і накладається на землі лісового фонду, а саме на виділ 3 кварталу 11 Миколаївського лісництва, що підтверджується у тому числі інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 10 листопада 2020 року № 706, Публічною кадастровою картою та планово-картографічними матеріалами.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження №14-256 цс 18), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91 цс 20), та постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 676/4200/21 (провадження № 61-2362 св 23).

Отже, суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам і зробив обґрунтовані висновки про те, що спірна земельна ділянка входить до території лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове». Підготовка і затвердження відповідних матеріалів лісовпорядкування відбувалася ще у 1982-1984 роках.

Мішково-Погорілівська сільська рада указаних обставин у визначений процесуальним законом спосіб не спростувала. Її доводи у цій частині зводяться до припущень, що спірна земельна ділянка не входить до складу земель лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», проте на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення.

Аргументи в апеляційній скарзі щодо недотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою її набувача, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

З наведених норм права встановлено, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно - правових актів України заборонено. Надання земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд суперечить як статусу відповідного об`єкта природно-заповідного фонду лісового заказника місцевого значення «Мішково-Погорілове», так і законодавчим обмеженням на будівництво та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд на відповідних землях. Тому за змістом наведених вище приписів, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, і органи місцевого самоврядування, і відповідач, який набував право власності на земельну ділянку знав чи повинен був знати про неможливість всупереч закону передання й отримання у приватну власність цієї земельної ділянки на території лісового заказника місцевого значення для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (створення якого відбулося ще в 1980 роках) для вищевказаної мети. Отже, втручання судом у право ОСОБА_1 мирно володіти цією ділянкою відповідає закону.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу. Стосовно земель природно-заповідного фонду установлено пріоритет права власності українського народу, державної та комунальної власності над приватною у зв`язку з чим законно набути права приватної власності на земельні ділянки відповідних характеристик, розміру і територіального розміщування із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, зокрема, й відповідач ОСОБА_1 .

Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення заявником норм права, між тим такі доводи спростовуються матеріалами справи та судовою практикою застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 22 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий Н. В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повна постанова складена 11 березня 2025 року.