Рішення

від 11.03.2025 по справі 640/4000/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2025 року Справа № 640/4000/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕХМ Україна" до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділ ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕХМ Україна" звернулось до суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року №00000271402, № 00000281402 та № 00000301402.

Позиції сторін

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки контролюючого органу, викладені в акті від 11 грудня 2018 року №820/26-15-14-02-04/37146367 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕХМ Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року», не відповідають дійсним обставинам, зроблені без належного дослідження усіх наявних доказів, отже прийняті на підставі такого акту перевірки оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року є неправомірними.

Додаткового позивач вказує, що відповідно до даних бухгалтерського обліку в періоді грудень 2015 року до складу рахунка 947 ним було віднесено витрати в розмірі 5 543 504,87 грн, у тому числі: - 4 814 840,76 грн - списання ТМЦ за результатами інвентаризації, по якому було нараховано умовні податкові зобов`язання з ПДВ; -728 664,11 грн - списання позитивного залишку у вартісному виразі без кількісного виразу. Відповідно умовні податкові зобов`язання з ПДВ не нараховувались, так як нарахування податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України по операціям із приведення обліку після зміни облікової політики у відповідність, не передбачено.

Крім того, позивач вказує на порушення контролюючим органом пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, оскільки в ході перевірки встановлене заниження податкових зобов`язань, в тому числі і в періодах червень 2015 року та липень 2015 року. Податкові декларації з податку на додану вартість за звітні періоди червень 2015 та липень 2015 було подано до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 16 липня 2015 року №9148923554 та від 18 серпня 2015 року №9173946024. Таким чином, контролюючим органом фактично здійснено перевірку щодо повноти декларування податку на додану вартість за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2015 року та встановлено заниження податкових зобов`язань за червень 2015 у сумі 851553 грн за липень 2015 у сумі 90085 грн, що відповідно, в свою чергу, вплинуло на висновок щодо завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за червень 2018 року.

Також позивач зазначає, що ним до складу витрат було віднесено суму податку на додану вартість товарно-матеріальних цінностей у зв`язку із виявленням в ході інвентаризації нестачі таких товарно-матеріальних цінностей. Так як в розумінні пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України нестача товарно-матеріальних цінностей являється операцією, що не є господарською діяльністю платника податку, позивачем було донараховано податкові зобов`язання на суму нестачі товарно-матеріальних цінностей та оформлено відповідну податкову накладну.

Серед іншого позивач вказує, що ним відповідно до норм П(с)БО №21 на дату здійснення операцій та на дату балансу визначено курсову різницю по монетарній заборгованості за контрактом №001 від 27 липня 2012 року та відповідно віднесено її до складу інших операційних доходів та витрат.

Оскільки контрагент позивача - нерезидент ЕНМ MAGАZACILIK SANAYIVE ТІСА ARET AS не є платником податку на прибуток, коригувати фінансові результати по визнаним штрафам відповідно до умов контракту №001 від 27 липня 2012 року згідно вимог пункту140.5.11 статті 140 Податкового кодексу України, на думку позивача, не потрібно.

Також позивач зазначає, що висновок контролюючого органу про затримку позивачем реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних на 15 і менше календарних днів на суму ПДВ 27594,97 грн ґрунтується на неповному дослідженні документів та неправильному застосуванні норм податкового законодавства, яке діяло на момент податкового періоду, в якому ніби - то було виявлено порушення

Вказане, на думку позивача, свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що згідно наданих ТОВ «ЕХМ Україна» до перевірки карток бухгалтерського рахунку 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками» по контрагенту ЕНМ MAGAZACILIC SANAYIVE NICARET AS позивачем відображено в бухгалтерському обліку протягом 2015-2017 років нарахування доходу від операційної курсової різниці на загальну суму 28022917 грн та втрати від операційних курсових різниць на загальну суму 71374382 грн. Витрати від курсових різниць, які обліковуються за рахунком 945 «Втрати від операційної курсової різниці» загалом у сумі 71374382 грн повинні були бути віднесені у збільшення іншого додаткового капіталу, а доходи від курсових різниць, які обліковуються за рахунком 714 «Дохід від операційної курсової різниці» загалом у сумі 28022917 грн - у зменшення іншого додаткового капіталу. З огляду на викладене, контролюючий орган вказує на порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України та заниження фінансового результату до оподаткування на суму 43351465 грн.

Додаткового представник відповідача зазначає, що ТОВ «ЕХМ Україна» не надано до перевірки частини первинних документів, що стосуються проведення інвентаризацій на підприємстві, а здійснені ТОВ «ЕХМ Україна» бухгалтерські записи щодо відображення результатів інвентаризації, не відповідають даним актів інвентаризацій, актів списання, наданим до перевірки. Враховуючи вищевикладене, контролюючий орган вказує на порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України та завищення інших витрат операційної діяльності всього у сумі 19 773 019 грн. Крім того, представник відповідача вказує, що ТОВ «ЕХМ Україна» віднесено до складу витрат суму у розмірі 997482 грн, що непідтверджена відповідним первинним документом, а саме податковою накладною.

В бухгалтерському обліку ТОВ «ЕХМ Україна» суму штрафу у розмір 4 336 346,94 грн включено в 2017 році до складу інших витрат операційної діяльності. Проте, якщо платник податку на прибуток за порушення виконання умов зовнішньоекономічного договору несе відповідальність у вигляді штрафних санкцій (неустойки), що виплачується на користь нерезидента, такий платник податків згідно з вимогами підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України збільшує фінансовий результат до оподаткування на суму понесених витрат від визнання таких штрафних санкцій (неустойки)

Також, перевіркою дотримання термінів реєстрації податкових накладних, ще підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, встановлено порушення ТОВ «ЕХМ УКРАЇНА» пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Вказане, на думку представника відповідача, свідчить про обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 09 січня 2019 року №00000271402, №00000281402, №00000301402, тому в задоволенні позову просить суд відмовити.

Процесуальні дії у справі

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року, позов було задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року № 00000281402, №00000271402. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18.03.2021 касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2021 прийнято справу до провадження та від 27.01.2022 закрито підготовче провадження у справі.

Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

11.10.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 11.10.2023 справа розподілена судді Войтович І.І.

23.10.2023, ухвалою Київського окружного адміністративного суду справу прийнято до провадження; справу визначено до розгляду одноособово суддею Войтович І.І. за правилами загального позовного провадження; розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 04 грудня 2023 року о 10:30 год.

30.10.2023 до суду надійшов відзив відповідача.

04.12.2023 до суду прибув представник позивача Колесник О.В.

Підготовче судове засідання призначене на 04.12.2023 знято з розгляду у зв`язку з відпусткою судді.

Наступне підготовче судове засідання призначено на 23.01.2024 об 10:30 год., про що сторони по справі повідомлені належним чином.

19.12.2023 представником позивача подано відповідь на відзив.

23.01.2024 в підготовче судове засідання прибув представник відповідача Полякова С.Б.

Представник позивача не прибув, 22.01.2024 подала клопотання із проханням відкласти підготовче судове засідання у зв`язку із неможливістю прибути в судове засідання з об`єктивних причин.

Суд, порадившись на місці, ухвалив відкласти розгляд справи на іншу дату та час.

Наступне підготовче судове засідання призначено на 28.02.2024 об 10:30 год., про що сторони по справі повідомлені належним чином.

08.03.2024 представником відповідача подано до суду додаткові докази по справі.

28.02.2024 в підготовче судове засідання прибули представник позивача Колесник О.В., представник відповідача Полякова С.Б.

В ході підготовчого судового засідання, у зв`язку із необхідністю суду у витребуванні від відповідача додаткових розрахунків за предметом спору, суд, враховуючи відсутність заперечень від сторін, ухвалив на місці оголосити перерву.

Наступне підготовче судове засідання призначено на 08.04.2024 об 09:30 год., про що сторони по справі повідомлені належним чином.

08.04.2024 в підготовче судове засідання прибули представник позивача Колесник О.В., представник відповідача Псьота Я.А., за результатами проведення підготовчих дій у справі, ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 22 травня 2024 року о 09:30 год.

22.05.2024 судове засідання знято з розгляду у зв`язку з оголошення повітряної тривоги в м. Києві.

Наступне судове засідання призначено на 24.06.2024 о 13:15 год., про що сторони по справі повідомлені належним чином.

Судове засідання, призначене на 24.06.2024, знято з розгляду у зв`язку з відпусткою судді.

Наступне судове засідання призначено на 07.08.2024 о 10:00 год.

06.08.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про перенесення судового засідання, призначеного на 07.08.2024.

07.08.2024 в судове засідання прибув представник позивача Колесник О.В. та з`ясувавши думку учасника процесу, суд ухвалив на місці задовольнити вказане клопотання відповідача та перенести судове засідання на іншу дату.

Наступне судове засідання призначено на 24.09.2024 о 13:15 год., про що сторони по справі повідомлені належним чином.

26.09.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи, а саме детальні розрахунки до спірних податкових повідомлень-рішень.

24.09.2024 в судове засідання прибули представник позивача Колесник О.В., представник відповідача Лукашенко Д.П.

Представник позивача Колесник О.В. позовні вимоги підтримала та позов просила суд задовольнити.

Представник відповідача Лукашенко Д.П. проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

Заслухавши позиції сторін, за відсутності заперечень останніх, судом на місці ухвалено здійснювати подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Встановлені обставини судом

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання на 2018 рік, відповідно до наказу від 12 жовтня 2018 року № 15330 проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕХМ Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, за результатом якої складено акт від 11 грудня 2018 року № 820/26-15-14-02-04/37146367 (далі - акт перевірки).

Контролюючим органом під час перевірки встановлено порушення:

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 68 458 313 грн., в тому числі за півріччя 2018 року в сумі 68 458 313 грн.;

- пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено значення рядку 21 декларації з ПДВ (від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду) за червень 2018 року у розмірі 1 094 737 грн.;

- пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України щодо своєчасності реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового Кодексу України;

- підпунктів 1.4, 1.5, 1.6 пункту 16 підрозділу 10 розділу XX, підпунктів 168.1.1, 168.1.2, пункту 168.1 статті 168, пункту 171.22 статті 171, із врахуванням пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України щодо несвоєчасної сплати в бюджет військового збору за 2016 рік в сумі 8423,02 грн.

На підставі акта перевірки контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року:

- № 00000281402, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 68 458 313 грн.;

- № 00000271402, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 094 737 грн.;

- № 00000301402, яким позивачу нараховано штрафні санкції в сумі 2 759,58 грн.

За результатом адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень від 09 січня 2019 року № 00000271402, № 00000281402, № 00000301402 рішенням Державної фіскальної служби України від 07 лютого 2019 року № 6102/6/99-99-11-04-01-23 скаргу позивача залишено без задоволення.

Не погоджуючись з обґрунтованістю вищезазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Застосовано судом норми права та висновки суду

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Вирішуючи даний спір суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI.

Об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку (пункт 22.1 статті 22 ПК України).

За приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємства (далі - податок на прибуток) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПК України.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За приписами підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується: на суму витрат від визнаних штрафів, пені, неустойок, нарахованих відповідно до цивільного законодавства та цивільно-правових договорів на користь осіб, що не є платниками податку (крім фізичних осіб), та на користь платників податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до пункту 44 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу.

Відповідно до абз. 2 п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з :

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких с митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 вищевказаної статті передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг (абзац перший та другий пункту 198.3 статті 198 ПК України).

Відповідно до підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. (пункт 198.6. ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 201.1 ст.201 Кодексу визначено, що на дату виникнення податкових зобов?язань платник податку зобов?язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Абзацами 1, 2 п. 201.10 цієї статті передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV ( далі- Закон №996-XIV).

Відповідно до абзаців 5, 11 статті 1 Закону № 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинний документ - документ який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Таким чином, відповідно до положень Закону № 996-XIV документальним підтвердженням здійснення господарських операцій між суб?єктами підприємницької діяльності в межах укладених між ними договорів, є належним чином оформлені первинні документи, на основі яких інформація щодо фінансово-господарських операцій відображається в бухгалтерському та податковому обліку.

Підсумовуючи вищенаведене, запис у регістрах бухгалтерського обліку здійснюється на підставі первинних документів (паперових або електронних), які фіксують факти здійснення банківських операцій і розпоряджень (дозволів) на їх проведення з обов?язковою попередньою перевіркою і контролем.

Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах - первинних документах, які відносяться до розрахунково-касових та які фіксують факт завершення господарських операцій, складаються в момент здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку із положеннями законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначають, що однією з головних умов документального підтвердження задекларованих платником податків у податковій звітності показників є можливість на підставі наявних первинних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту (доходу) в результаті здійснення господарських операцій.

При цьому первинний документ має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення, натомість сама собою наявність або відсутність окремих документів не свідчить про наявність факту порушення з боку платника податків, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам сторін, суд вказує наступне.

Стосовно правомірності податкового повідомлення-рішення від 09.01.2019 №00000281402, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 68 458 313 грн, суд вказує наступне.

Як вбачається з акту перевірки, що контролюючим органом встановлено завищення позивачем у рядку 01 Декларації «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року показника на загальну уму 28 022 917 грн та завищення інших операційних витрат в розмірі 71 374 382 грн, в результаті чого знижено фінансовий результат до оподаткування всього у сумі 71 374 382 грн. Вказане порушення, на думку контролюючого органу, має місце у зв`язку з відображенням у складі інших операційних доходів та в складі інших операційних витрат операційної курсової різниці по контракту №001 від 27 липня 2012 року.

Так, судом встановлено, що 27 липня 2012 року позивачем з НМ MAGAZACILIC SANAYIVE NICARET AS укладено контракт №001, предметом якого є поставка домашнього текстилю (далі - товар), покупець оплачує 100% вартості товару, постачаємого згідно інвойсів, протягом 180 календарних днів після дати поставки.

У визначені вище строки позивачем оплата проведена не була, у зв`язку з чим компанією НМ MAGAZACILIC SANAYIVE NICARET AS направлено позивачу претензії від 20 лютого 2016 року №2015/518-3 на суму 4 083 171,88 доларів США, від 31 грудня 2016 року № 2016/469-1 на суму 5791065,09 доларів США та від 31 грудня 2017 року №2017/474-6 на суму 6 623 027,73 долари США.

Враховуючи, що компанія НМ MAGAZACILIC SANAYIVE NICARET AS у період, що перевірявся, була пов`язаною особою з ТОВ «ЕХМ Україна», а курсові різниці, які виникають щодо зобов`язань за розрахунками із господарською одиницею за межами України, погашення яких не планується і не є ймовірним в найближчій перспективі, мали бути відображені позивачем у складі іншого сукупного доходу, відповідач дійшов висновку про заниження товариством фінансового результату до оподаткування на суму 43 351 465 грн та порушення м пп.134.1.1 п.134.1 статті 134 ПК України.

Водночас такі твердження податкового органу не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Судом встановлено, що у період, який перевірявся, компанія НМ MAGAZACILIC SANAYIVE NICARET AS не була дочірнім, асоційованим, спільним підприємством, філією, представництвом або іншим підрозділом ТОВ «ЕХМ Україна».

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Операції, що здійснюються в іноземній валюті, під час первісного визнання відображаються у валюті звітності шляхом перерахунку суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на дату здійснення операції (дата визнання активів, зобов`язань, власного капіталу, доходів і витрат).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів» із змінами і доповненнями, який затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року за №193 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2000 року за №15/4736 (далі -П(С)БО№21).

Відповідно до пункту 4 П(С)БО № 21 курсова різниця - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

За приписами пункту 7 П(С)БО № 21 монетарні статті в іноземній валюті відображаються з використанням валютного курсу на дату балансу.

Монетарні статті - статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов`язання , які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів (пункт 4П(С)Б0 №21).

Визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату здійснення господарської операції (в межах її обсягу) та на дату балансу. Для визначення курсових різниць на дату балансу застосовується валютний курс на кінець дня дати балансу. Курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей про операційну діяльність відображаються у складі інших операційних доходів (витрат) (пункту 8 П(С)БО №21).

Відповідно до пункту 9 П(С)БО № 21 курсові різниці, які виникають щодо дебіторської заборгованості або зобов`язань за розрахунками із господарською одиницею за межами України, погашення яких не плануються і не є ймовірними в найближчій перспективі, відображаються у складі іншого додаткового капіталу та відображаються в іншому сукупному доході.

При цьому, пунктом 15 МСБО № 21 «Вплив змін валютних кусів» визначено, що суб`єкт господарювання може мати монетарну статтю, яка є його дебіторською або кредиторською заборгованістю щодо закордонної господарської одиниці. Стаття, розрахунки за якою не плануються і не є ймовірними в недалекому майбутньому, за сутністю є частиною чистих інвестицій суб`єкта господарювання в цю закордонну господарську одиницю та обліковуються згідно з параграфами 32 і 33. Такі монетарні статті можуть включати довгострокову дебіторську заборгованість або позики. Вони не включають торговельну дебіторську або кредиторську заборгованість.

Таким чином, заборгованість позивача за контрактом від 27 липня 2012 року № 001 є саме торговельною заборгованістю.

Враховуючи, що у межах спірних правовідносин зобов`язання сторін по контракту №001 від 27 липня 2012 року є саме торгівельною монетарною заборгованістю, суд доходить до висновку, що позивач правомірно проводив нарахування курсових різниць на дату здійснення операцій та на дату балансу по монетарній заборгованості та, відповідно, відносив її до складу інших операційних доходів та витрат.

Суд також доходить до висновку, що доводи контролюючого органу про те, що погашення зобов`язань по вказаному контракту не планується є помилковими з огляду на наявність вказаних вище претензій компанії НМ MAGAZACILIC SANAYIVE NICARET AS та проведення позивачем періодичних розрахунків за перевіряємий період на виконання контракту від 27 липня 2012 року №001, а саме: за 2015 рік в загальній сумі 75 355,98 доларів США, за 2016 рік в загальній сумі 1 896 848,92 доларів США, за 2017 рік в загальній сумі 552 395,42 доларів США.

Отже, доводи контролюючого органу про порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України та завищення показника доходу від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначеного за правилами бухгалтерського обліку на загальну суму 28022917 грн, не знайшли підтвердження під час судового вирішення справи.

Стосовно висновку контролюючого органу про порушення позивачем підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, суд вказує наступне.

Судом встановлено, що, відповідно до пункту 4.2 контракту від 27 липня 2012 року №001, у випадку несвоєчасної оплати покупцем (позивачем) вартості поставки продавець отримує право застосувати штрафну процентну ставку в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен календарний день несвоєчасної оплати, але не більше 365 днів.

Як вбачається з акту перевірки, загальна вартість товару поставленого позивачу станом на 31 грудня 2017 року становить 6 066 390,73 долари США, яка не сплачена позивачем. У зв`язку з цим компанія ЕНМ MAGAZACILIK SANAYI VE TICARET A.S. вимагає погасити заборгованість в розмірі 6 623 027,73 доларів США, в тому числі: 6 066 390,76 доларів США - вартість неоплаченого товару; 155 359,16 доларів США - штраф за несвоєчасну оплату в 2015 році; 176 147,99 доларів США - штраф за несвоєчасну оплату в 2016 році; 225 129,87 доларів США - штраф за несвоєчасну оплату в 2017 році.

Судом встановлено, що в бухгалтерському обліку ТОВ «ЕХМ Україна» відобразило суму витрат від визнаних штрафів за 2017 рік наступним чином: ДТ -948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» Кт 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками» на суму 4 336 346,94 грн.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до підпунктом 14.1.122 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України для цілей оподаткування нерезидентами вважаються іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; фізичні особи, які не є резидентами України.

Згідно з підпунктами 133.2.1, 133.2.2 пункту 133.2 статті 133 Податкового кодексу України юридичні особи, які утворені в будь-якій організаційно-правовій формі та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України, а також постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників, є платниками податку на прибуток.

Доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними пунктом 141.4 статті 141 Податкового кодексу України

Перелік таких доходів визначено підпункті 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України.

Враховуючи те, що штрафи, пеня, неустойки не виокремлені як окремий вид доходу, що отримується нерезидентом з джерелом походження з України, то такі виплати розглядаються у складі інших доходів від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України (підпункт «й» підпункту 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується: на суму витрат від визнаних штрафів, пені, неустойок, нарахованих відповідно до цивільного законодавства та цивільно-правових договорів на користь осіб, що не є платниками податку (крім фізичних осіб), та на користь платників податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до пункту 44 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу.

Таким чином, визначальним для встановлення обов`язку платника податків - резидента щодо збільшення фінансового результату до оподаткування відповідно до підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України на суму виплачених на користь нерезидента штрафів, пені, неустойки, є саме статус нерезидента як платника податків.

Іншими словами, якщо нерезидент сплачує податок з сум нарахованих на його користь штрафів, пені, неустойки, то різниця на суму нарахованих на користь нерезидента таких штрафів, пені, неустойки для збільшення фінансового результату до оподаткування відповідно до підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України у платника податку - резидента не виникає.

З метою встановлення статусу компанії-нерезидента як платника або не платника податку на прибуток та наявності/відсутності у позивача права застосовувати звільнення від оподаткування на підставі відповідного міжнародного договору (угоди) України про уникнення подвійного оподаткування у відповідності до вимог п.103.2 статті 103 ПК України суд встановив наступне.

27 листопада 1996 року між Урядом України і Урядом Турецької Республіки укладено Угоду про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно, яка ратифікована Законом №37/98-ВР від 16.01.98 (далі - Угода).

Згідно з п.1 ст.7 Угоди, прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність, як вказано вище, то його прибуток може оподатковуватись у другій Державі, але тільки стосовно тієї частини, яка відноситься до цього постійного представництва.

Відповідно до п.1 ст.8 Угоди прибутки, одержані резидентом Договірної Держави від експлуатації морських, річкових, повітряних суден або дорожніх транспортних засобів у міжнародних перевезеннях, оподатковуються лише в цій Державі.

Так, судом встановлено, що позивачем надано докази того, що компанія «EHM MAGAZACILIC SANAYI VE TICARET AS» (в перекладі АТ «ЕХМ МАГАЗАДЖИЛИК САНАЇ ВЕ ТІДЖАРЕТ А.Ш.») є резидентом Турецької Республіки в розумінні вищевказаної угоди про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна.

Вказане підтверджується листом управління податкової інспекції Стамбула від 20.02.2017 № б/н, яким підтверджено, що компанія «EHM MAGAZACILIC SANAYI VE TICARET AS» (в перекладі АТ «ЕХМ МАГАЗАДЖИЛИК САНАЇ ВЕ ТІДЖАРЕТ А.Ш.») є резидентом Туреччини та сукупний дохід Компанії з джерел у будь-яких країнах світу підлягає оподаткуванню податком на прибуток в цій країні.

За таких обставин, з урахуванням положень пункту 103.2 статті 103 ПК України, а також з огляду на положення Угоди, що відповідно до пункту 3.2 статті 3 ПК України, має пріоритет над положеннями ПК України, у позивача був відсутній обов`язок як платника податків - резидента щодо збільшення фінансового результату до оподаткування відповідно до підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України на суму виплачених на користь нерезидента штрафів, пені, неустойки.

Таким чином, оскільки компанія «EHM MAGAZACILIC SANAYI VE TICARET AS» є неризедентом в розумінні податкового законодавства України та сплачує податок з сум нарахованих на його користь штрафів, пені, неустойки, то різниця на суму нарахованих на користь нерезидента таких штрафів, пені, неустойки для збільшення фінансового результату до оподаткування відповідно до підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України у платника податку - резидента (у позивача) не виникає.

Отже, висновки відповідача про порушення позивачем підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України є безпідставними, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 09.01.2019 №00000281402, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 68 458 313 грн є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно обґрунтованості відображення позивачем в складі інших операційних витрат суми ПДВ в розмірі 997 482 грн. суд вказує наступне.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено завищення інших операційних витрат на загальну суму 997 482 грн, в тому числі по періодам: - 2015 рік у сумі 997482 грн, по причині включення до складу інших операційних витрат суми ПДВ по операції із нарахування податкових зобов?язань відповідно до п. 198.5 ПК України.

Водночас суд вказує на необґрунтованість висновків відповідача у зазначеній частині з огляду на наступне.

В ході проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей (далі - TMЦ) було встановлено їх нестачу, що було документально оформлено належним чином. Як вбачається з акту перевірки, накази про проведення інвентаризації, акти інвентаризації товарів, акти на списання ТМЦ надавалися позивачем під час перевірки. Вказані документи підтверджують відображення результатів інвентаризації в бухгалтерському обліку.

Відповідно до підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Враховуючи викладене, у разі якщо підприємством здійснюється списання нестач, в зв`язку з чим така продукція не може бути реалізована покупцям та визнається такою, яка не може бути використана в межах господарської діяльності платника ПДВ, то на підставі пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду, в якому відбувається її списання, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України. На суму таких податкових зобов`язань платник повинен скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), які визнані такими, що використані в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Судом встановлено, що позивач визнає, що з певних технічних причин не було своєчасно відображено податкові зобов?язання в розмірі 997482 грн в Декларації з ПДВ за звітний період грудень 2015 року, також не було зареєстровано в ЄРПН дану податкову накладну (штраф відповідно до ст. 120-1 ПК України не передбачено). Водночас судом встановлено, що в порядку статті 50 Податкового кодексу України позивачем було подано уточнюючий розрахунок від 09 листопада 2016 року за звітний період грудень 2015 року.

В бухгалтерському обліку дану операцію було відображено наступним чином: Ат 84 «Інті операційні витрати» Кт 6435 «Умовний продаж».

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає П(с)БО № 16.

Відповідно до пункту 5 П(с)БО №16 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Згідно пункту 6 П(с)БО № 16 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть достовірно оцінені.

Коли запаси втрачають матеріальну цінність у результаті псування або зменшення їх кількості (обсягів), підприємство в майбутньому більше не отримуватиме від них економічні вигоди. А раз так, то такі запаси не можуть більше відповідати критеріям визнання активу (п. 5 П(С)БО 9) і мають бути виведені з їх складу, тобто списані з балансу.

Судом встановлено, що відповідач визнає подання позивачем уточнюючого розрахунку від 09 листопада 2016 року № 9213147388 за звітний період грудень 2015 року, зокрема, вказане вбачається з ст. 18 акту перевірки, при цьому зазначає, що, згідно з даними ЄРПН, податкова накладна на вказану суму в розмірі 997482 грн. не реєструвалась.

Суд вказує на хибність такого висновку відповідача про те, що наявність податкової накладної, яка не зареєстрована в ЄРПН є підставою вважати про відсутність первинних документів, на підставі яких можна віднести до складу витрат донараховані податкові зобов?язання з ПДВ.

Вказане обґрунтовується наступним.

З положень пункту 201.10 статті 201 ПК України вбачається, що відсутність факту реєстрації в ЄРПН податкової накладної або порушення строків такої реєстрації не є підставою для не відображення суми податку на додану вартість за такими податковими накладними в податкових зобов`язаннях відповідного звітного періоду.

Оскільки відсутність факту реєстрації податкової накладної в ЄРПН за умови відображення сум податку на додану вартість за такою податкової накладною у податкових зобов`язаннях (розділ І податкової декларації з податку на додану вартість) звітного податкового періоду не впливає на декларування платниками податку податкових зобов`язань з податку на додану вартість за відповідний звітний період, то порушення строку реєстрації податкових накладних в ЄРПН не буде порушенням порядку ведення податкового обліку.

Аналогічні роз`яснення містяться в листах ДФС від 21.01.2016 р. № 1534/10/28-10-06-11 та від 17.02.2016 №3567/6/99-99-10-03-02-15.

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність відображення позивачем в складі інших операційних витрат суми ПДВ в розмірі 997 482 грн.

Належних та допустимих доказів на спростування вказаному висновку відповідачем не надано.

Стосовно обґрунтованості податкового повідомлення-рішення від 09.01.2019 р. №00000271402 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 094 737 грн суд вказує наступне.

З акта перевірки вбачається, що перевіркою задекларованих у рядку 02 Декларацій Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності показників за період з 01.01.2015 по 30.06.2018 у загальній сумі (-) 70727 135 гривень.

Перевіркою повноти декларування ТОВ «ЕХМ Україна» показників рядка 02 Декларацій «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності» за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року встановлено його заниження всього у сумі 64 121 966 грн., в тому числі:

- за 2015 рік у сумі 35 979 195 грн.;

- за 2016 рік у сумі 14 628 764 грн.;

- за 2017 рік у сумі 13 513 986 грн.;

за півріччя 2018 року у сумі 21 гривня.

Судом встановлено наступне.

Наказом № 25/01/15 від 30.06.2015 позивач визначив у термін з 25.01.2015 по 30.06.2015 - провести повну інвентаризацію на підприємстві. Для проведення інвентаризації найняти компанію-виконавця ТОВ «Інвенторі Тім».

ТОВ "ЕХМ УКРАЇНА" було надано до перевірки наступні накази про проведення інвентаризації:

- наказ № 25/01/17 від 27.01.2016, згідно якого «у термін з 27.01.2016 по 30.06.2016 - провести повну інвентаризацію на підприємстві. Для проведення інвентаризації найняти компанію-виконавця ТОВ «Інвенторі Тім»;

- наказ № 25/01/17 від 27.01.2017, згідно якого «у термін з 25.01.2017 по 30.06.2017 - провести повну інвентаризацію на підприємстві. Для проведення інвентаризації найняти компанію-виконавця ТОВ «Інвенторі Тім»;

- наказ № 25/01/17 від 25.05.2018, згідно якого «у термін з 25.05.2018 по 30.09.2018 - провести повну інвентаризацію на підприємстві. Для проведення інвентаризації найняти компанію-виконавця ТОВ «Інвенторі Тім».

До перевірки ТОВ "ЕХМ УКРАЇНА" надано наступні акти інвентаризації товарів на складі:

- акт інвентаризації від 23.06.2015 № 1 - місце проведення: склад ЕХМ Україна, розбіжність між даними бухгалтерського обліку та фактичною наявністю : кількість, шт. (-) 32334; вартість, грн. не визначено.

- акт інвентаризації від 23.06.2015 № 2 - місце проведення: магазин № 2 ТРЦ Скаймол, розбіжність між даними бухгалтерського обліку та фактичною наявністю: кількість, шт. (-) 1807; вартість, грн. не визначено.

- акт інвентаризації від 23.06.2015 № 3 - місце проведення склад ЕХМ Україна, розбіжність між даними бухгалтерського обліку та фактичною наявністю : кількість, шт. (-) 169372; вартість, грн. не визначено.

- акт інвентаризації від 23.06.2015 № 4 - місце проведення склад-магазин № 19 ТРЦ Оушен плаза, розбіжність між даними бухгалтерського обліку та фактичною наявністю : кількість, шт. (-) 5361; вартість, грн. не визначено.

- акт інвентаризації від 23.06.2015 № 5 - місце проведення склад ЕХМ Україна, розбіжність між даними бухгалтерського обліку та фактичною наявністю : кількість, шт. (-) 51724; вартість, грн. не визначено.

До перевірки також надано наступні акти списання товарів, в яких відображено дані проведених інвентаризацій:

- акт списання № б/н за період з 01.06.2015 по 30.06.2015, списано на рахунок 949,93, списано : кількість, шт. 3718, вартість, грн. 10597727,23;

- акт списання № б/н за період з 01.07.2015 по 31.07.2015, списано на рахунок 947, списано: кількість, шт. 2739, вартість, грн. 2258220,34;

- акт списання № б/н за період з 01.11.2015 по 30.11.2015, списано на рахунок 947, списано : кількість, шт. 369, вартість, грн. 230983,58;

- акт списання № б/н за період за 31.12.2015, списано на рахунок 84, списано : кількість, шт. 4106, вартість, грн. 4814840,76;

- акт списання № б/н за період з 16.06.2016 по 16.06.2016 (підрозділ маг. №24 Хрещатик Київ), списано на рахунок 947, списано: кількість, шт. 192, вартість, грн. 39475,22;

- акт списання № б/н за період з 16.06.2016 по 16.06.2016 (підрозділ маг. №14 ТРЦ Караван Дніпро), списано на рахунок 947, списано: кількість, шт. 358, вартість, грн. 142203,16;

- акт списання № б/н за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 (інтернет-магазин), списано на рахунок 947, списано: кількість, шт. 200, вартість, грн. 58013,41;

- акт списання № б/н за період з 01.02.2017 по 28.02.2017 (магазини), списано на рахунок 947, списано: кількість, шт. 490, вартість, грн. 85679,22;

- акт списання № б/н за період з 01.09.2017 по 30.09.2017, списано на рахунок 947, списано: кількість, шт. 5821, вартість, грн. 5899592,33;

- акт списання № б/н за період з 01.11.2017 по 30.11.2017 (магазини), списано на рахунок 947, списано: кількість, шт. 1478, вартість, грн. 579867,16;

Суд погоджується з правомірністю висновків відповідача щодо заниження позивачем податкового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 1094737 грн. з огляду на наступне.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 ПК України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

У відповідності до приписів частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Статтею 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов`язані проводити інвентаризацію активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Об`єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов`язковим згідно з законодавством.

Порядок проведення інвентаризації активів і зобов`язань та оформлення її результатів передбачено Положенням про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженим наказом від 02.09.2014 №879 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2014 р. за №1365/26142 (надалі - Положення №879).

Вимогами п. 5 розділу "I. Загальні положення" Положення №879 передбачено: "Інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов`язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка. При цьому забезпечуються: виявлення фактичної наявності активів та перевірка повноти відображення зобов`язань, коштів цільового фінансування, витрат майбутніх періодів; установлення лишку або нестачі активів шляхом зіставлення фактичної їх наявності з даними бухгалтерського обліку; виявлення активів, які частково втратили свою первісну якість та споживчу властивість, застарілих, а також матеріальних та нематеріальних активів, що не використовуються, невикористаних сум забезпечення; виявлення активів і зобов`язань, які не відповідають критеріям визнання.".

Крім того, відповідно п. 7. розділу "I. Загальні положення" Положення №879 встановлено, що проведення інвентаризації є обов`язковим: "за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін та в обсязі, зазначених у належним чином оформленому документі цих органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа".

Виходячи з вимог п.п. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Відповідно до п. 5 розділу II Положення №879 до початку перевірки фактичної наявності активів: перевіряється справність усіх ваговимірювальних приладів; завершується обробка всіх документів щодо руху активів та формуються останні на момент інвентаризації реєстри прибуткових і видаткових документів або звіти про рух активів; визначаються залишки на дату інвентаризації; активи групуються, розсортовуються та розкладаються за назвами, сортами, розмірами у порядку, зручному для підрахунку (у разі проведення раптових інвентаризацій це робиться у присутності інвентаризаційної комісії (робочої інвентаризаційної комісії).

Пунктом 6 розділу II Положення №879 передбачено, що голова інвентаризаційної комісії (робочої інвентаризаційної комісії) візує всі прибуткові та видаткові документи, що додаються до реєстрів (звітів), із зазначенням "До інвентаризації на (дата)". Для бухгалтерської служби ці документи є підставою для визначення залишків активів на початок інвентаризації за даними обліку.

Матеріально відповідальні особи дають в інвентаризаційному описі розписки про те, що до початку інвентаризації всі прибуткові та видаткові документи на активи здані в бухгалтерію, що всі цінності, які надійшли під їх відповідальність, оприбутковані, а ті, що вибули, списані.

Згідно п. 7 розділу II Положення №879, наявність активів при інвентаризації встановлюється шляхом обов`язкового підрахунку, зважування, обміру. Переважування, обмір, підрахунок проводяться у порядку розміщення активів у приміщенні, де вони зберігаються. Визначення ваги (обсягу) навалочних матеріалів може проводитися на основі обмірів і технічних розрахунків. Акти обмірів і розрахунки додаються до інвентаризаційних описів.

Відповідно до п. 14 розділу II Положення №879, інвентаризаційні описи, акти інвентаризації, звіряльні відомості оформлюються відповідно до вимог, установлених Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (із змінами), для первинних документів з урахуванням обов`язкових реквізитів та вимог, передбачених цим Положенням. Матеріали інвентаризації можуть бути заповнені як рукописним способом, так і за допомогою електронних засобів обробки інформації.

Пунктом 1.2 глави 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення № 88) визначено, що:

- первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції;

- регістри бухгалтерського обліку (облікові регістри) - це носії інформації, складені у паперовій або в електронній формі, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку. Регістри бухгалтерського обліку (облікові регістри) можуть бути у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів тощо.

Пунктами 2.1 та 2.3 глави 2 Порядку № 88 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 18 розділу II Положення №879 передбачено, що інвентаризаційні описи (акти інвентаризації) підписуються всіма членами інвентаризаційної комісії (робочої інвентаризаційної комісії) та матеріально відповідальними особами. При цьому матеріально відповідальні особи дають розписку, в якій підтверджується, що перевірка активів відбулася в їх присутності, у зв`язку з чим претензій до членів комісії вони не мають, та що вони приймають на відповідальне зберігання перелічені в описі активи. При проведенні інвентаризації у разі зміни матеріально відповідальної особи та особа, яка приймає активи, дає розписку про отримання активів, а та, яка передає, - про передачу активів.

Відповідно до пункту 19 Розділу ІІ Положення № 879 після закінчення інвентаризації оформлені інвентаризаційні описи (акти інвентаризації) здаються до бухгалтерської служби для перевірки, виявлення і відображення в обліку результатів інвентаризації. При цьому кількісні та цінові показники за даними бухгалтерського обліку проставляються проти відповідних даних інвентаризаційного опису і шляхом співставлення виявляються розходження між даними інвентаризації і даними обліку. Також бухгалтерська служба підприємства проводить перевірку всіх підрахунків у інвентаризаційних описах (актах інвентаризації). Виявлені помилки у цінах, таксуванні та підрахунках повинні бути виправлені й завірені підписами всіх членів інвентаризаційної комісії (робочої інвентаризаційної комісії) і матеріально відповідальних осіб.

На останній сторінці інвентаризаційних описів (актів інвентаризації) робиться відмітка про перевірку цін, таксування та підрахунки результату за підписами осіб, які проводили цю перевірку.

Відповідно до пп. 4.1. п. 4 розділу III Положення наказу №879, інвентаризація запасів проводиться за місцями зберігання та окремо за матеріально відповідальними особами. Матеріальні запаси при інвентаризації записуються в інвентаризаційні описи за найменуванням із зазначенням номенклатурного номера (за його наявності), виду, групи, сорту, одиниці виміру, ціни, суми та кількості (рахунок, вага або міра), фактично встановлених на дату інвентаризації, та за даними бухгалтерського обліку.

Згідно пп. 4.2. п.4 розділу III Положення №879, інвентаризаційна комісія у присутності матеріально відповідальних осіб перевіряє фактичну наявність запасів шляхом їх перерахунку, переважування чи перемірювання. Не допускається вносити до інвентаризаційних описів дані про залишки активів зі слів матеріально відповідальних осіб або за даними обліку без перевірки їх фактичної наявності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вказує, що у зв`язку з перенесенням залишків до нового програмного продукту станом на 31 грудня 2015 року, зміною оцінки товарів реалізації на оцінку по фактичній собівартості проведеною інвентаризацією встановлено наступне: у товарах, в яких на кінець 2015 року фактичного залишку згідно результатів інвентаризації у кількісному виразі не було, відображалась сума, яка мала від`ємне чи позитивне значення при додаванні залишку по таких товарах на рахунку 2821 «Товари в торгівлі (по вартості продажу)» з відповідними рядками в контррахунку 2851 «Торгова націнка» та 31 грудня 2015 року у попередній базі 1С УТП позивачем зроблено коригування залишків товарів лише в сумовому виразі, а саме: по всім товарам зароблена операція «Згортання залишків» потім по товарах, де відображався лише позитивний залишок у сумовому виразі без кількісного виразу зроблені операції Дт 84-Кт 281, Дт 947 - Кт 84.

Водночас, суд не приймає до уваги вищевказані доводи позивача, оскільки надані позивачем акти інвентаризації від 23.06.2015 № 1, № 2, № 3, № 4 № 5 не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення № 88, оскільки всупереч приписам ч. 1 та ст. 9 цього Закону та пункту 2.3 глави 2 цього Положення вказані документи не містять всіх обов`язкових реквізитів, а саме достатніх відомостей про зміст та обсяг господарських операцій, що вказує на відсутність підстав для бухгалтерського обліку вказаний господарських операцій на підставі п. 2.1 глави 2 Положення №88.

Суд враховує, що відповідні акти інвентаризації не містять жодних вартісних показників, зокрема відомостей про перевірку цін, сум та кількості (рахунок, вага або міра), фактично встановлених на дату інвентаризації, та за даними бухгалтерського обліку (пп. 4.1 п. 4 Положення № 879), що свідчить про невідповідність вказаних актів інвентаризації вимогам Положення № 879.

Крім того, з вищенаведених тверджень позивача вбачається, що позивач визнає відсутність на кінець 2015 року у певній кількості товарів відомостей про їх кількість та вказує, що при таких умовах підприємство відображало вартісні суми, яка мала від`ємне чи позитивне значення.

Судом не встановлено законність вказаних дій з боку позивача, жодних обґрунтувань правомірності таких дій позивачем не наведено.

Крім того, судом встановлено, що кількісні показники, що містяться в актах інвентаризації є відмінними від тих кількісних показників, які вказані в актах списання, детально про що описано на ст. 52 та 53 акту перевірки.

Судом також встановлено, що з метою дослідження відображення ТОВ "ЕХМ УКРАЇНА" у бухгалтерському обліку результатів проведених інвентаризацій контролюючим органом вручено запит №6 від 30.11.2018 про надання регістрів бухгалтерського обліку, а саме:

- обороти по рахунку 209, в розрізі номенклатури, кількісних і вартісних показників за кожен місяць перевіряємого періоду;

- обороти по рахунку 281, в розрізі номенклатури, кількісних і вартісних показників за кожен місяць перевіряємого періоду;

- обороти по рахунку 282, в розрізі номенклатури, кількісних і вартісних показників за кожен місяць перевіряємого періоду;

- обороти по рахунку 285, в розрізі номенклатури, кількісних і вартісних показників, за кожен місяць перевіряємого періоду.

Водночас ТОВ "EXM УКРАЇНА" вказані регістри бухгалтерського обліку до перевірки не було надано, про що складено акти ненадання документів від 30.11.2018 №1754/26-15-14-02-04, від 03.12.2018 № 1756/26-15-14-02-04, від 04.12.2018 №1757/26-15-14-02-04.

Пунктом 83.1 ст. 83 ПК України визначено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи; мультимедійна інформація (фото, відео-, звукозапис), отримана (виготовлена) контролюючими органами.

Відповідно п.85.2 ст.85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до п.44.6 ст.44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Водночас, факт відмови надання платником податків документів під час податкової перевірки повинен фіксуватися у визначений законом спосіб, а саме шляхом складання акта про відмову у наданні документів. Про це Верховний Суд неодноразово зазначав, зокрема, у постановах від 26 січня 2021 року у справі № 814/3617/14, від 03 березня 2021 року у справі № 824/638/18-а, від 08 вересня 2022 року у справі №640/26351/20, від 11 липня 2023 року у справі № 822/554/17, від 10 січня 2023 року у справі № 814/876/16.

Судом встановлено, що в результаті вищевикладених дій позивача відповідачем складено акти ненадання документів від 30.11.2018 №1754/26-15-14-02-04, від 03.12.2018 № 1756/26-15-14-02-04, від 04.12.2018 №1757/26-15-14-02-04.

Належних та допустимих доказів поважності такого не надання позивачем не заявлено, водночас лише вказано про надання усіх підтверджуючих первинних документів, що спростовується вищевикладеними встановленими судом обставинами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про невідповідність здійснених позивачем бухгалтерських записів щодо відображення результатів інвентаризації даним, що містяться в актах інвентаризації та актах списання.

Відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПК України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Згідно з п. 198.5 ст. 198 ПК України - платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п.189.1 ст. 189 ПК України, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) в терміни, встановлені ПК України для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з ПДВ (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених п. 189.9 ст. 189 ПК України) (пункт г).

У даному спірному випадку за наявності факту нестачі та відсутності документів, які б підтверджували доводи позивача, у позивача виникає обов`язок щодо нарахування компенсуючого ПДВ, оскільки такий обов`язок виникає згідно з п.п. г п. 198.5 ст. 198 ПК України.

Правомірність позиції відповідача щодо нарахування компенсуючого ПДВ підтверджена сталою практикою Верховного Суду, зокрема:

У постанові від 08 серпня 2024 року по справі №120/412/20-а Верховний Суд зазначає: "Пунктом 198.3 статті 198 розділу V Кодексу визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 розділу V Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції пр отягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 розділу V Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 розділу V Кодексу).

Пунктом 189.1 статті 189 розділу V Кодексу встановлено, що у разі нарахування податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 розділу V Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 розділу V Кодексу база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та не може бути нижче:

за операціями з постачання товарів/послуг - ціни придбання таких товарів/послуг;

за операціями з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг - звичайних цін;

за операціями з постачання необоротних активів - балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни)".

Крім того, Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 420/6990/20 констатував таке: "Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та його подальше бюджетне відшкодування наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.".

У спірному випадку формування податкового кредиту відбулося за товарами/послугами які не використані у господарській діяльності, внаслідок чого виникає обов`язок щодо визначення зобов`язання з податку на додану вартість.

Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2022 року у справі №160/2155/20 дійшов наступних правових висновків: "пункт 198.5 статті 198 ПК України також визначає, що у разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

За змістом наведених норм, платник податку зобов`язаний самостійно нарахувати податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України, за товарами, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 6 лютого 2020 року у справі №807/1556/17".

Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 826/14081/15 зауважує: "Згідно з пунктом 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (пункт "г").

У разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання (пункту 189.1 статті 189 ПК України)"

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року справа № 160/70/19.

Отже, аналіз вищенаведених норм у їх зв`язку з фактичними обставинами справи свідчать про обґрунтованість висновків контролюючого органу про порушення позивачем пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, отже податкове повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року №00000271402 є обґрунтованим та не підлягає скасуванню.

Стосовно обґрунтованості податкового повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року №00000301402, суд вказує наступне.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції від 21 грудня 2016 року) реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

З акту перевірки вбачається, що перевіркою дотримання термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, встановлено порушення ТОВ «ЕХМ Україна» пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

За результатом аналізу розрахунку штрафних санкцій за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних та встановлено наявність факту несвоєчасної реєстрації податкових накладених/розрахунків коригувань в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: податкова накладна від 01 липня 2017 року №101 та розрахунок коригування від 09 жовтня 2017 року №191 зареєстровані 03 листопада 2017 року; податкова накладна від 05 січня 2017 року №30 та розрахунок коригування від 07 червня 2017 року №189 зареєстровані 05 липня 2017 року; податкова накладна від 04 січня 2017 року №37 та розрахунок коригування від 09 червня 2017 року №188 зареєстровані 07 червня 2017; податкова накладна від 03 травня 2017 року №50 та розрахунок коригування від 11 червня 2017 року №71 зареєстровані 06 липня 2017 року; податкова накладна від 01 липня 2017 року №101 та розрахунок коригування від 09 жовтня 2017 року №191 зареєстровані; податкова накладна від 07 червня 2017 року №33 та розрахунок коригування від 08 червня 2017 року №182 зареєстровані 06 липня 2017 року; податкова накладна від 06 липня 2017 року №104 зареєстрована 02 серпня 2017 року; податкова накладна від 27 січня 2018 року №21 та розрахунок коригування від 04 лютого 2018 року №2488 зареєстровані 20 лютого 2018 року; податкова накладна від 03 лютого 2018 року №11 та розрахунок коригування від 03 лютого 2018 року №493 зареєстровані 20 лютого 2018 року; податкова накладна від 03 березня 2018 року №62 та розрахунок коригування від 06 березня 2018 року №620 зареєстровані 23 березня 2018 року; податкова накладна від 13 березня 2018 року №84 та розрахунок коригування від 16 березня 2018 року №969 зареєстровані 04 квітня 2018 року; податкова накладна від 16 березня 2018 року №75 та розрахунок коригування від 16 березня 2018 року №970 зареєстровані 04 квітня 2018 року; податкова накладна від 05 березня 2018 року №131 та розрахунок коригування від 17 березня 2018 року №642 зареєстровані 04 квітня 2018 року; податкова накладна від 18 березня 2018 року №135 та розрахунок коригування від 18 березня 2018 року №973 зареєстровані 04 квітня 2018 року; податкова накладна від 15 березня 2018 року №85 та розрахунок коригування від 17 березня 2018 року №968 зареєстровані 04 квітня 2018 року; податкова накладна від 10 березня 2018 року №130 та розрахунок коригування від 17 березня 2018 року №647 зареєстровані 04 квітня 2018 року; податкова накладна від 16 березня 2018 року №127 та розрахунок коригування від 17 березня 2018 року №970 зареєстровані 04 квітня 2018 року; податкова накладна від 19 березня 2018 року №137 та розрахунок коригування від 19 березня 2018 року №1263 зареєстровані04 квітня 2018 року; податкова накладна від 12 березня 2018 року №136 та розрахунок коригування від 18 березня 2018 року №943 зареєстровані 04 квітня 2018 року; податкова накладна від 02 березня 2018 року №107 та розрахунок коригування від 08 квітня 2018 року №619 зареєстровані 24 квітня 2018 року; податкова накладна від 05 березня 2018 року №72 та розрахунок коригування від 13 травня 2018 року №642 зареєстровані 30 травня 2018 року; податкова накладна від 05 березня 2018 року №65 та розрахунок коригування від 12 травня 2018 року №642 зареєстровані 29 травня 2018 року; податкова накладна від 05 березня 2018 року №42 та розрахунок коригування від 08 травня 2018 року №642 зареєстровані 25 травня 2018 року; податкова накладна від 16 березня 2018 року №9 та розрахунок коригування від 01 травня 2018 року №970 зареєстровані 24 травня 2018 року; податкова накладна від 29 квітня 2018 року №114 та розрахунок коригування від 06 травня 2018 року №1000 зареєстровані 24 травня 2018 року; податкова накладна від 29 квітня 2018 року №33 та розрахунок коригування від 06 травня 2018 року №1000 зареєстровані 24 травня 2018 року; податкова накладна від 02 травня 2018 року №13 та розрахунок коригування від 02 травня 2018 року №706 зареєстровані 23 травня 2018 року; податкова накладна від 01 травня 2018 року №22 та розрахунок коригування від 03 травня 2018 року №718 зареєстровані 23 травня 2018 року; податкова накладна від 02 травня 2018 року №25 та розрахунок коригування від 04 травня 2018 року №706 зареєстровані 24 травня 2018 року; податкова накладна від 04 травня 2018 року №24 та розрахунок коригування від 04 травня 2018 року №708 зареєстровані 24 травня 2018 року; податкова накладна від 01 травня 2018 року №18 та розрахунок коригування від 02 травня 2018 року №718 зареєстровані 23 травня 2018 року; податкова накладна від 02 травня 2018 року №17 та розрахунок коригування від 02 травня 2018 року №706 зареєстровані 23 травня 2018 року; податкова накладна від 06 травня 2018 року №55 та розрахунок коригування від 11 травня 2018 року №710 зареєстровані 30 травня 2018 року; податкова накладна від 12 травня 2018 року №125 та розрахунок коригування від 15 травня 2018 року №716 зареєстровані 31 травня 2018 року; податкова накладна від 13 травня 2018 року №71 та розрахунок коригування від 13 травня 2018 року №717 зареєстровані 30 травня 2018 року; податкова накладна від 12 травня 2018 року №118 та розрахунок коригування від 14 травня 2018 року №7168 зареєстровані 30 травня 2018 року; податкова накладна від 09 травня 2018 року №58 та розрахунок коригування від 11 травня 2018 року №713 зареєстровані 29 травня 2018 року; податкова накладна від 11 травня 2018 року №54 та розрахунок коригування від 11 травня 2018 року №715 зареєстровані 29 травня 2018 року; податкова накладна від 12 травня 2018 року №716 та розрахунок коригування від 13 травня 2018 року №73 зареєстровані 30 травня 2018 року; податкова накладна від 12 травня 2018 року №156 та розрахунок коригування від 12 травня 2018 року №716 зареєстровані 29 травня 2018 року; податкова накладна від 11 травня 2018 року №155 та розрахунок коригування від 11 травня 2018 року №715 зареєстровані 29 травня 2018 року; податкова накладна від 07 травня 2018 року №154 та розрахунок коригування від 11 травня 2018 року №711 зареєстровані 29 травня 2018 року; податкова накладна від 15 травня 2018 року №123 та розрахунок коригування від 15 травня 2018 року №1408 зареєстровані 31 травня 2018 року; податкова накладна від 07 травня 2018 року №59 та розрахунок коригування від 11 травня 2018 року №711 зареєстровані 29 травня 2018 року; податкова накладна від 12 травня 2018 року №64 та розрахунок коригування від 12 травня 2018 року №716 зареєстровані 29 травня 2018 року; податкова накладна від 02 травня 2018 року №15 та розрахунок коригування від 02 травня 2018 року №706 зареєстровані 24 травня 2018 року; податкова накладна від 02 травня 2018 року №12 та розрахунок коригування від 02 травня 2018 року №706 зареєстровані 24 травня 2018 року; податкова накладна від 08 травня 2018 року №43 та розрахунок коригування від 08 травня 2018 року №712 зареєстровані 25 травня 2018 року; податкова накладна від 10 травня 2018 року №52 та розрахунок коригування від 10 травня 2018 року №714 зареєстровані 29 травня 2018 року; податкова накладна від 08 травня 2018 року №70 та розрахунок коригування від 12 травня 2018 року №712 зареєстровані 30 травня 2018 року; податкова накладна від 11 травня 2018 року №120 та розрахунок коригування від 14 травня 2018 року №715 зареєстровані 30 травня 2018 року; податкова накладна від 04 травня 2018 року №28 та розрахунок коригування від 04 травня 2018 року №708 зареєстровані 24 травня 2018 року; податкова накладна від 01 травня 2018 року №11 та розрахунок коригування від 01 травня 2018 року №718 зареєстровані 24 травня 2018 року; податкова накладна від 01 травня 2018 року №6 та розрахунок коригування від 01 травня 2018 року №718 зареєстровані 24 травня 2018 року; податкова накладна від 03 травня 2018 року №20 та розрахунок коригування від 03 травня 2018 року №707 зареєстровані 24 травня 2018 року; податкова накладна від 05 травня 2018 року №29 та розрахунок коригування від 05 травня 2018 року №709 зареєстровані 24 травня 2018 року; податкова накладна від 05 травня 2018 року №38 та розрахунок коригування від 07 травня 2018 року №709 зареєстровані 24 травня 2018 року; податкова накладна від 06 травня 2018 року №37 та розрахунок коригування від 06 травня 2018 року №710 зареєстровані 24 травня 2018 року; податкова накладна від 07 травня 2018 року №40 та розрахунок коригування від 07 травня 2018 року №711 зареєстровані 24 травня 2018 року; податкова накладна від 10 травня 2018 року №56 та розрахунок коригування від 11 травня 2018 року №714 зареєстровані 29 травня 2018 року; податкова накладна від 06 травня 2018 року №39 та розрахунок коригування від 07 травня 2018 року №710 зареєстровані 24 травня 2018 року; податкова накладна від 09 травня 2018 року №50 та розрахунок коригування від 09 травня 2018 року №713 зареєстровані 25 травня 2018 року; податкова накладна від 06 травня 2018 року №62 та розрахунок коригування від 12 травня 2018 року №710 зареєстровані 29 травня 2018 року; податкова накладна від 11 травня 2018 року №61 та розрахунок коригування від 12 травня 2018 року №715 зареєстровані 30 травня 2018 року; податкова накладна від 11 травня 2018 року №75 та розрахунок коригування від 13 травня 2018 року №715 зареєстровані 30 травня 2018 року; податкова накладна від 05 травня 2018 року №45 та розрахунок коригування від 09 травня 2018 року №709 зареєстровані 25 травня 2018 року; податкова накладна від 08 травня 2018 року №49 та розрахунок коригування від 09 травня 2018 року №712 зареєстровані 25 травня 2018 року; податкова накладна від 14 травня 2018 року №117 та розрахунок коригування від 14 травня 2018 року №1407 зареєстровані 30 травня 2018 року; податкова накладна від 07 травня 2018 року №44 та розрахунок коригування від 08 травня 2018 року №711 зареєстровані 25 травня 2018 року; податкова накладна від 03 травня 2018 року №30 та розрахунок коригування від 05 травня 2018 року №707 зареєстровані 25 травня 2018 року; податкова накладна від 10 травня 2018 року №153 та розрахунок коригування від 11 травня 2018 року №714 зареєстровані 29 травня 2018 року; податкова накладна від 01 травня 2018 року №7 та розрахунок коригування від 01 травня 2018 року №718 зареєстровані 25 травня 2018 року; податкова накладна від 09 травня 2018 року №51 та розрахунок коригування від 10 травня 2018 року №713 зареєстровані 30 травня 2018 року; податкова накладна від 25 травня 2018 року №228 та розрахунок коригування від 25 травня 2018 року №1458 зареєстровані 13 червня 2018 року; податкова накладна від 16 травня 2018 року №221 та розрахунок коригування від 31 травня 2018 року №1409 зареєстровані 19 червня 2018 року; податкова накладна від 22 травня 2018 року №116 та розрахунок коригування від 25 травня 2018 року №1298 зареєстровані 19 червня 2018 року; податкова накладна від 17 травня 2018 року №229 та розрахунок коригування від 25 травня 2018 року №803 зареєстровані 19 червня 2018 року; податкова накладна від 01 червня 2018 року №87 та розрахунок коригування від 02 червня 2018 року №162 зареєстровані 20 червня 2018 року.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку про обґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року № 00000301402.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

У висновку, суд визнає протиправним та скасовує податкове повідомлення - рішення від 09 січня 2019 року №00000281402, оскільки таке рішення не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України.

Разом з тим, суд вказує на обґрунтованість податкових повідомлень - рішень від 09 січня 2019 року № 00000271402 та № 00000301402.

Згідно ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 5763,00 грн, що документально підтверджується платіжними дорученнями від 01.03.2019 № 1013, № 1014, № 1015.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог, а саме у сумі 1921,00 грн.

Інших витрат на час прийняття судом рішення позивачем по справі до стягнення не заявлено.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "ЕХМ Україна" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 09 січня 2019 року №00000281402.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЕХМ Україна" (вул. Мельникова, буд. 1, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 37146367) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44116011) витрати по сплаті судового збору у сумі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.