Постанова

від 05.03.2025 по справі 202/17597/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2406/25 Справа № 202/17597/23 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Єлізаренко І.А., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Гвоздєва М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,в інтересахякої дієадвокат ПросяникНадія Петрівна, на рішення Індустріального районногосуду м.Дніпропетровськавід 13листопада 2024року таухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 листопада 2023 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо звільнення від спати судового збору та відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у складі судді Слюсар Л.П. по справі за позовом ОСОБА_1 доКомунального некомерційногопідприємства Міськаклінічна лікарня№6Дніпровської міськоїради,Комунального некомерційногопідприємства Стоматологічнаполіклініка №1Дніпровської міськоїради,про стягненняморальної шкодита зобов`язаннявчинити певнідії,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, пред`явленим до КНП Міська клінічна лікарня №6 ДМР, КНП Стоматологічна поліклініка №1 ДМР, на предмет визнання незаконними дії та бездіяльність КНП Міська клінічналікарня №6ДМР та КНП Стоматологічнаполіклініка №1ДМР щодо не встановлення діагнозу, непроведення обстеження позивачки, відмови у наданні належної позивачці медичної допомоги з усунення гострого болю, лікування хворого зуба та інших зубів, які потребують також лікування; зобов`язання відповідачів КНП Міська клінічналікарня №6ДМР та КНП Стоматологічна поліклініка №1 ДМР надати позивачці належну медичну стоматологічну допомогу з лікуванням всіх зубів, які потребують лікування; стягнення з відповідачів КНП Міська клінічналікарня №6ДМР та КНП Стоматологічнаполіклініка №1ДМР у солідарному порядку 270 000 грн моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 18 червня 2022 року вона звернулася до КНП Міська клінічналікарня №6ДМР по медичну допомогу зі скаргами на нестерпний зубний біль. У лікарні їй запропонували видалити 8-й зуб, на що позивач відмовилася, оскільки відповідач жодного обстеження не проводив, лікування також не призначав, тобто, жодної медичної допомоги не надав.

19 червня 2022 року позивач звернулася до КНП Стоматологічнаполіклініка №1ДМР по медичну допомогу зі скаргами на такий же нестерпний зубний біль, який також жодного обстеження не проводив, лікування не призначав, та також запропонував видалити 8-й зуб.

Позивач, розуміючи, що є необізнаною в медичній справі та з метою припинення нестерпного болю, погодилася на видалення 8-го зуба, однак, наступного дня, коли дія наркозу закінчилася, позивач знову почала скаржитися на нестерпний зубний біль.

21 червня 2023 року позивач повторно звернулася до КНП Міська клінічна лікарня №6 ДМР по медичну допомогу з гострим зубним болем, де їй встановили діагноз «Пародонтоз» 3-го ступеня, 4-та ступніть рухомості 7-го зуба та запропували видалити цей зуб.

Позивач зазначає, що співробітники відповідачів психологічно тиснули на неї та пропонували їй оплатити медичні послуги, посилаючись на те, що операцію будуть проводити без знеболювання або із застуванням малих доз такого знеболюючого.

Позивач вимагала від співробітників відповідачів надати протоколи лікування, щоб ознайомитися з можливими варіантами лікування та перевірити дії лікарів, однак, станом на 05 травня 2023 року позивача повідомили, що протоколи лікування є у загальному доступі, а тому їй відмовлено у їх наданні.

Вважає, що їй помилково видалено 8-й зуб через недбалість та бездіяльність співробітників відповідачів, які, нехтуючи своїми обов`язками, не надали належної, повної та професійної медичної допомоги, застосувавши крайню міру, як видалення зубу замість його лікування та збереження.

Позивач вважає, що своїми діями відповідачі спричини позивачу моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях через помилку та бездіяльність лікарів

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення по цивільній справі (а.с.52,53 Том І).

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 13 листопада 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 доКомунального некомерційногопідприємства Міськаклінічна лікарня№6Дніпровської міськоїради,Комунального некомерційногопідприємства Стоматологічнаполіклініка №1Дніпровської міськоїради,про стягненняморальної шкодита зобов`язаннявчинити певнідії -відмовлено (а.с. 43-53 Том ІІ).

Не погодившись як з ухвалою суду від 20 листопада 2023 року, так і з рішенням суду першої інстанції, у грудні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову, а ухвалу суду від 20 листопада 2023 року змінити та звільнити її від сплати судового збору (а.с. 90-101 Том ІІ).

Апеляційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи про відмову у звільненні ОСОБА_1 від сплати судового збору та відстрочуючи таку сплату нею, суд першої інстанції не врахував того, що скаржник є малозабезпеченою людиною, пенсіонеркою, інвалідом ІІІ-ї групи загального захворювання, є одинокою людиною, яка не отримує доходу, а сплата судового збору становить для неї надзвичайний тягар.

Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по суті справи, не з`ясував фактичних обставин справи, не врахував наявного у позивача права на отримання своєчасного та кваліфікованого обстеження та лікування і отримання необхідної медичної допомоги, що скаржник не отримала від відповідачів. Також суд першої інстанції не з`ясував нанесення їй з боку відповідачів моральної шкоди, що полягає у фізичному болю та стражданні і знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку. Судом першої інстанції, на думку скаржника, не надано належної правової оцінки фактам та письмовим доказам у справі.

Відповідач КНП Стоматологічна поліклініка №1 ДМР, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у січні 2025 року подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що позивачем не доведено, що шкоду їй завдано внаслідок протиправного діяння співробітників відповідача та це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівниками покладених на них трудових обов`язків.

Разом з цим відповідач зазначив, що твердження скаржника щодо проведення лікування без медичного обстеження не відповідають дійсності, адже основним методом лікування в стоматології є огляд ротової порожнини пацієнта в стоматологічному кріслі, що і було проведено позивачеві з наданням висновку лікаря, який проводив такий огляд. Також зазначив, що надані позивачем рентген-знімки не є допустимим доказами, оскільки не містять інформації коли вони зроблені та що на них відображено.

Просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідач КНП Міська клінічна лікарня №6 ДМР, також скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у січні 2025 року подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.

Зазначив, що згідно наданих пояснень рентгенолога стоматологічного відділення КНП МКЛ №: ДМР,03 червня 2022 року ОСОБА_1 проведено рентгенологічний знімок, про що зроблено відповідний запис у медичній картці стоматологічного хворого, наданої до матеріалів справи. За результатами проведеного дослідження в усному порядку попередньо зазначено діагноз Парадонтоз ІІІ ступеню тяжкості. ІV ступінь рухомості зуба 7. Згідно протоколів надання медичної допомоги за напрямком 7 зуб підлягає видаленню, про що також в усному порядку повідомлено позивача. Жодних протиправних дій по відношенню до позивача закладом не вчинялось, а в діях працівників закладу не вбачається причинно-наслідкового зв`язку між проведення рентгенологічного дослідження та настанням будь-яких несприятливих наслідків для здоров`я позивача, як і не встановлено жодного психологічного або іншого тиску на неї. Також просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Оскаржуючи ухвалу суду від 20 листопада 2024 року про відстрочення позивачеві сплати судового збору, відповідач вважає, що суд першої інстанції не порушив процесуального законодавства та, в силу ст. 136 ЦПК України, ст. 8 ЗУ Про судовий збір, врахував фінансовий стан позивача, похилий вік та відсутність підтвердження позивачем відсутності у не їх доходу. Вважає, що доводи скаржника в цій частині ґрунтуються на припущеннях та домислах позивача.

В судовому засіданні 05 березня 2025 року представник скаржника ОСОБА_1 - адвокат Просяник Н.П. надала письмові пояснення, які зводяться до цитування діючого законодавства.

Згідно з ч. 3 ст.3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 грудня 2021 року згідно рішення сесії Дніпровської міської ради від 22 вересня 2021 року № 33/10 «Про реорганізацію КНП «ЛСП» ДМР шляхом приєднання до КНП «МКЛ №6» стоматологічне відділення по АДРЕСА_1 працює, як структурний підрозділ №4 КНП «МКЛ №6» ДМР.

Стоматологічне відділення надає стоматологічну допомогу дорослим та дітям, працюючи згідно Договору НСЗУ №2180-Е123Р000 від 06 лютого 2023 року в рамках пакету №34 «Стоматологічна допомога дорослим та дітям».

КНП «Стоматологічна поліклініка № 1» ДМР є закладом охорони здоров`я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги будь-яким особам у порядку та на умовах, установлених законодавством України та Статутом. Заклад створений з метою задоволення потреб дорослого та дитячого населення м. Дніпро у високоякісній, ефективній стоматологічній медичній допомозі та послугах, ґрунтуючись на посиленні профілактичної роботи, удосконаленні прогресивних методів діагностики, лікування та протезування порожнини рота, а також проведення наукової та навчальної роботи (а.с. 75-81 Том І).

Так, 03 червня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідача КНП «Міська клінічна лікарня № 6» ДМР по медичну допомогу зі скаргами на нестерпний зубний біль.

В реєстратурі 03 червня 2022 року була заведена медична картка стоматологічного хворого ОСОБА_1 та здійснено рентгенологічний знімок (R 87) (а.с.98,99 Том І).

Судом першої інстанції із письмового пояснення реєстратора медичного стоматологічного відділення Подойменко О.А. встановлено, що 03 червня 2022 року до реєстратури звернулася пацієнтка ОСОБА_1 , що стало підставою для заведення медичної картки стоматологічного хворого та проведення рентген-знімку.

Зазначені дії ОСОБА_1 були добровільні та психологічного тиску на неї не було, однак ОСОБА_1 від подальшого лікування відмовилась (а.с.108 Том І).

Відповідно до письмового пояснення рентгенлаборанта ОСОБА_2 , до рентгенкабінету 03 червня 2022 року звернулася пацієнтка ОСОБА_1 , яка сама попросила, щоб їй зробили знімок 47 зуба, що та було проведено безкоштовно та знімок видано на руки (а.с.101 Том І).

Згідно з письмовим поясненням завідуючої стоматологічного відділення ОСОБА_3 , 03 червня 2022 року в усній формі громадянці ОСОБА_1 було рекомендовано видалення 47 зуба. Від лікування вона відмовилась. Психологічного тиску на неї не було, ніяких втручань не проводилось (а.с.100 Том І).

19 червня 2022 року (вихідний день, неділя) ОСОБА_1 звернулася до кабінету ургентної допомоги УНП «Стоматологічна поліклініка № 1» ДМР по медичну допомогу зі скаргами на нестерпний зубний біль.

Відповідно до пояснень лікаря - хірурга ОСОБА_4 , при обстеженні пацієнтки ОСОБА_1 було виявлено: болісне відкривання ротової порожнини, гіперемія слизової оболонки у ділянці 48 зуба, перкусія 48 болісна, рухливість 3 ступеня, що свідчило про прогресування запального процесу у періодонті, що є безумовним показанням для видалення зуба відповідно до локального клінічного протоколу медичної допомоги. Позивачу були надані роз`яснення з приводу неможливості консервативного лікування 48 зуба, у зв`язку з чим ОСОБА_1 надала усну згоду на його видалення, про що позивач сама зазначає у позовній заяві. Видалення пройшло без ускладнень, зауважень та скарг від пацієнтки не надходило (а.с. 72 Том І).

Відповідно до Журналу реєстрації амбулаторних пацієнтів за 2022 рік, кабінет надання ургентної стоматологічної допомоги, ОСОБА_1 19 червня 2022 року звернулася за медичною допомогою (а.с.245-249 Том І).

Прийом пацієнтки ОСОБА_1 19 червня 2022 року внесено в електронний кабінет програми медичних гарантій (а.с.73 Том І).

В судовому засіданні безспірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 лише один раз 03 червня 2022 року зверталася до стоматологічного відділення підрозділу №4 КНП «МКЛ №6» ДМР, в їх закладі не лікувалася та не проходила курс лікування, при цьому особисто відмовилась від лікування. На її ім`я було заведено медичну картку та зроблено лише один рентгенівський знімок, що підтверджено як письмовими доказами так і показами свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , допитаних судом першої інстанції. Доказів звернення ОСОБА_1 18 червня 2022 року до стоматологічного відділення підрозділу №4 КНП «МКЛ №6» ДМР суду не надано.

Також в судовому засіданні знайшло своє підтвердження, як наданими відповідачем КНП «Стоматологічна поліклініка №1» ДМР, так і поясненнями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , факт того, що 19 червня 2022 року (вихідний день, неділя) ОСОБА_1 звернулася до кабінету ургентної допомоги КНП «Стоматологічна поліклініка № 1» ДМР про медичну допомогу зі скаргами на нестерпний зубний біль та їй було видалено 48 зуб.

Видалення зуба здійснювалося згідно Локального клінічного протоколу медичної допомоги щодо хронічного періодонтита (загострений), шифр МКХ-10 К 04.5, затвердженого генеральним директором 10 січня 2022 року, відповідно до якого у разі прогресування запального процесу у періодонті, загострення патологічного процесу у періодонті з виникненням одонтогенних запальних процесів щелепно-лицевої ділянки (періостит, абсцес тощо), рухливості зубів 3 ступеня проводиться під місцевим знеболюванням видалення причинного зуба (а.с. 82-89 Том І), що і було зроблено лікарем хірургічного відділення ОСОБА_4 ..

Судом першої інстанції також встановлено, що позивач здійснила хірургічне лікування зуба за програмою медичних гарантій. Лікування проводилося у вихідний день, в кабінеті ургентної допомоги поліклініки. У вихідний день реєстратура поліклініки не працює, тому картки на ургентних пацієнтів не заводяться. Реєстрація таких пацієнтів здійснюється в Журналі реєстрації амбулаторних пацієнтів та в електронному кабінеті програми медичних гарантій, про що надано відповідну копію витягу з такого журналу за 2022 рік.

Суд першої інстанції встановив, що доказів звернень та висновків інших фахівців позивачем не надано, як і не виконано ухвалу суду від 01 квітня 2024 року про витребування у ОСОБА_1 таких доказів. В заяві, яка надійшла до суду 31 травня 2024 року, позивач ОСОБА_1 вказала, що вона не може надати такі докази, оскільки лікування 7 зубу не було, було тільки закладання «миш`яку» у дірку зубу, що позбавило її нестерпного болю та не існує медичних карток, заведених на неї як пацієнта, рентгенівських знімків і протоколів лікування, оскільки цей лікар-стоматолог є її давня знайома.

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, дійшов висновку, що законних підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання незаконності дій та бездіяльністй відповідачів щодо невстановлення діагнозу, непроведення обстеження позивачки, відмови у наданні належної позивачці медичної допомоги з усунення гострого болю, лікування хворого зуба та інших зубів, які потребують також лікування, не встановлено. Доводи позивача про надання їй лікарями відповідачів неналежної медичної допомоги містять характер виключно нічим не обґрунтованих припущень. Відповідно, позовна вимога про зобов`язання відповідачів надати позивачу належну безоплатну медичну стоматологічну допомогу з лікування всіх зубів, які потребують лікування, є необґрунтованою та безпідставною. Завдання моральної шкоди через помилку лікарів відповідачів позивачеві не доведено жодним доказом.

З такими фактичними обставинами та висновками суду першої інстанції повністю погоджується і колегія суддів.

Згідно зі ст.8 Європейської хартії прав пацієнтів кожен має право на доступність якісного медичного обслуговування на основі специфікації і в точній відповідності до стандартів.

За змістом ч.1 ст.49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Згідно з пунктами «а», «д», «ї» частини першої статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров`я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 8 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з частинами першою та четвертою ст.43 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», згода інформованого відповідно достатті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування.

Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту». Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

За змістом ч.ч.1, 2, 3 ст.12, ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та їх обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до приписів ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 77, 78 ЦПК України визначено поняття належності та допустимості доказів.

Відповідно до правил статті 78 ЦПК України про допустимість доказів обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 81, 82 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов`язків по доказуванню між сторонами.

За загальним правилом, встановленим ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Доводи скаржника щодо невстановлення відповідачами: КНП «Міська клінічна №6» Дніпропетровська міської ради, КНП «Стоматологічна поліклініка №1» Дніпровської міської ради діагнозу, непроведення обстеження позивача, відмови у наданні належної позивачу медичної допомоги з усунення гострого болю, колегією суддів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивач як в суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги відповідних та переконливих доказів цьому не надавала, а надані відповідачами докази повністю спростовують такі доводи позивача.

Разом з цим позивачем також не доведено в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю відповідачів її заподіяно позивачеві, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, адже порушення її права на медичну допомогу відповідачами не здійснювалось, як не підтвердились її доводи щодо психологічного тиску на неї з боку лікарів відповідачів.

Також колегія суддів не може погодитись з доводами скаржника, що моральна шкода полягала у душевних стражданнях через помилку та бездіяльність лікарів, які, замість лікування згідно з протоколами, видалили спочатку 8-й зуб, а потім, коли виявилося, що причиною болю був 7-й зуб, запропонували видалення й цього зуба без обстеження та належного лікування, адже надані письмові докази відповідачів, пояснення допитаних свідків, які попереджені про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань в суді, повністю спростовують такі твердження позивача та підтверджують відсутність порушеного права позивача на отримання медичної допомоги.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Разом з цим колегія суддів, розглядаючи вимогу щодо оскарження ОСОБА_1 ухвали суду першої інстанції від 20 листопада 2023 року, доходить висновку, що суд першої інстанції повністю правомірно відмовив позивачеві у звільненні її від сплати судового збору, застосувавши процесуальний підхід, визначений ст. 136 ЦПК України, що полягає у відстроченні сплати судового збору до ухвалення рішення суду по суті спору.

Суд першої інстанції правомірно посилався на те, що позивачем ОСОБА_1 не надано належного підтвердження її доходу чи відсутності доходу, як і не надано таких письмових доказів при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 , а тому інших обставин, окрім встановлених судом першої інстанції, колегією суддів не вбачається, з чого належить дійти висновку про повну відповідність ухвали суду першої інстанції від 20 листопада 2023 року нормам ЦПК України.

Колегія суддів наголошує, що скаржник не скористалася наданими їй правами, не обґрунтувала свої доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції як в ухвалі від 20 листопада 2023 року, так і в судовому рішенні від 13 листопада 2024 року, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна правова оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Просяник Надія Петрівна залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районногосуду м.Дніпропетровськавід 13листопада 2024року таухвалу Індустріального районногосуду м.Дніпропетровськавід 20листопада 2023року провідмову узадоволенні заяви ОСОБА_1 щодозвільнення відспати судовогозбору тавідстрочення сплатисудового зборудо ухваленнясудового рішення залишити без змін.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї ухвалення,але можебути оскарженав касаційномупорядку доВерховного Судупротягом тридцятиднів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 05 березня 2025 року.

Повний текст постанови складено 13 березня 2025 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: І.А.Єлізаренко

Т.П. Красвітна