Ухвала

від 17.04.2025 по справі 202/17597/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 202/17597/23

провадження № 61-4867ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 1» Дніпровської міської ради про відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати незаконними дії та бездіяльність Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради та Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 1» Дніпровської міської ради щодо не встановлення їй діагнозу, непроведення обстеження, відмови у наданні належної медичної допомоги з усунення гострого зубного болю, лікування хворого зуба та інших зубів, які потребують також лікування; зобов`язання відповідачів надати їй належну медичну стоматологічну допомогу з лікуванням всіх зубів, які потребують лікування; стягнення з відповідачів у солідарному порядку 270 000,00 грн моральної шкоди.

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 20 листопада 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовив. Відстрочив ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 13 листопада 2024 року відмовив у задоволенні позову.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 05 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Просяник Н. П. залишив без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2024 року та ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2023 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо звільнення від спати судового збору та відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення залишив без змін.

12 квітня 2025 року ОСОБА_1 , через засоби поштового зв`язку, подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2025 року в указаній вище справі, до якої включено заперечення на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2023 року.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК Українине підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексупозбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

22 листопада 2023 року Конституційний Суд України у рішенні у справі № 10-р(II)/2023 визнав пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК Українитаким, що відповідає Конституції України(є конституційним).

Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України(абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023). Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Предметом позову у цій справі є вимоги про зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2025 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн) та становить 270 000,00 грн.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове для заявниці значення.

Посилання заявниці у касаційній скарзі на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове для неї значення не є достатніми для застосування пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми, проте заявницею у касаційній скарзі не доведено факт існування суперечності висновків судів відносно судової практики Верховного Суду з цього питання та наявності великої кількості подібних справ.

Також, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваним судовим рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку, оскільки заявницею не наведено даних щодо фундаментального значення цього питання.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.

Таким чином, обставин, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, Верховним Судом у цій справі не встановлено.

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу rаtione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (пункт 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року.

За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК Українисуд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення, що згідно положень ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 1» Дніпровської міської ради про відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко