Ухвала

від 11.03.2025 по справі 204/3992/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1261/25 Справа № 204/3992/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянув увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу захисника ОСОБА_5 в інтересахобвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалуЖовтневого районногосуду м.Дніпропетровська від12лютого 2025року у кримінальному провадженні №2201704000000032, про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дебальцеве Донецької області, громадянина України, який фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_7

обвинуваченого(в режимі відеоконференції) ОСОБА_6

захисника ОСОБА_5 ,

В С Т А Н О В И Л А :

За ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2025 року продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 до 12 квітня 2025 року, без визначення альтернативної застави.

Судом першої інстанції встановлено, що продовжують існувати ризики, які є триваючими та виключно вагомими. З огляду на характер на фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку, зазначено, що застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Суд прийшов до висновку, що стороною обвинувачення у повній мірі доведена висока ступінь ймовірності можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_6 переховуватися від суду, продовжити протиправну діяльність або вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_6 висунуто обвинувачення у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, проти основ національної безпеки, які мають високий суспільний інтерес, за які законом передбачено покарання у вигляді довготривалого позбавлення волі, що вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватися від суду.

Окрім того, враховано, що ОСОБА_6 маючи певні зв`язки з представниками рф, у сукупності із обставинами інкримінованих злочинів, з метою уникнути покарання за інкриміновані злочини обвинувачений може вдатися до дій щодо виїзду до непідконтрольних територій України та в подальшому переховуватися на території російської федерації.

Зазначаючи, що ризик продовження протиправних дій та вчинення інших злочинів, продовжує існувати, судом звернута увага на суть пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, зокрема, на його спілкування та передачу відомостей щодо можливої обороноздатності держави Україна працівникам спецслужб російської федерації, здійснення відрахувань податків на користь держави агресора з отриманих доходів від підприємницької діяльності на окупованій державою агресором території протягом тривалого часу, а тому будучи на волі, маючи доступ до мережі Інтернет та мобільних додатків, з високою ймовірністю може вчинити або ж продовжити вчиняти аналогічні дії задля підтримання країни агресора.

Враховано дані про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання та неповнолітніх дітей, раніше не судимий, однак останні визнані такими, що не нівелюють встановлені судом ризики, а тому не можуть слугувати підставою для застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою.

Зазначено, що тривале попереднє ув`язнення ОСОБА_6 зумовлено складністю кримінального провадження, кількістю слідчих розшукових дій та характером суспільного інтересу інкримінованих злочинів, а також процесуальною поведінкою учасників процесу.

З огляду на вимоги ч. 4 ст. 183 КПК України та зважаючи на те, що ОСОБА_6 обвинувачується, в тому числі, і злочинах, які пов`язані із державною зрадою, організацією сприяння діяльності терористичної організації «ДНР» та фінансуванням тероризму судом не визначеного альтернативну заставу.

В апеляції:

- захисник ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого альтернативну заставу з обов`язком носіння електронного засобу контролю із покладанням на ОСОБА_6 обов`язку не покидати межі м. Дніпра без дозволу суду/або прокурора.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги зазначає про недоведеність заявлених ризиків та безпідставне застосування виняткового запобіжного заходу та невмотивованість рішення суду в частині незастосування більш м`якого запобіжного заходу.

Зазначає, що прокурором не надано будь-яких доказів на підтвердження заявлених ризиків, окрім того останні можуть бути мінімізовані шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді застави, з покладання на обвинуваченого відповідних обов`язків.

Звертає увагу на положення ст. 184 КПК України, яка встановлює обов`язок суду перевіряти саме обґрунтованість підозри, так як саме правова кваліфікація дій є основою для початку досудового розслідування, а тому висновки суду щодо ненадання оцінки доводам захисту щодо обґрунтованості підозри та безпідставно висунутого обвинувачення, вважає помилковими.

Стосовно необґрунтованості доводів суду щодо підозри ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 258-5, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3 КК України, зазначає, що обставини кримінального правопорушення викладені в клопотанні щодо ведення господарської діяльності на тимчасово окупованій території не відповідають диспозиціям інкримінованих статей.

Щодо необґрунтованості підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366 та ч. 3 ст. 209 КК України вказує на те, що стороною обвинувачення не розкрито механізму протиправності дій під час отримання товариством товару, крім того ввезення на територію України товару шляхом внесення у офіційні документи недостовірної інформації про країну виробника, відповідає саме диспозиції адміністративного правопорушення. Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази щодо застосування відносно Товариства Р.Б.К. Атлантіс Груп або його посадових осіб заходів адміністративного впливу.

Висновки щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, вважає безпідставними, оскільки обставини, щодо передачі інформації про результати перемовин з делегацією не містять даних хто саме їх проводив, який статус мав ОСОБА_6 під час їх проведення та яку інформацію він передав. Зауважує, що згідно висновку експерта інформація, яка міститься на наданих носіях інформації стосовно технічних характеристик станції радіотехнічної розвідки Кольчуга РДФ 360 не містить відомостей, які становлять державну таємницю та витік такої інформації не завдає шкоди інтересам національної безпеки України.

Висновки суду щодо оцінки процесуальної поведінки захисту вважає безпідставними, оскільки останні за змістом фактично зводяться до обмеження права сторони захисту права на відвід судді, прокурора.

Вважає, що судом не враховано дані особи ОСОБА_6 , який має постійне місце проживання, соціальні зв`язки, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, а тому за відсутності доказів неналежної пост кримінальної поведінки, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення є безпідставним.

Зауважує, що до повномасшатбного вторгнення ОСОБА_6 не мав будь-

яких обмежень щодо перетину кордону та виїзду до рф, крім того починаючи з 2019 року він виконував завдання ГУР України в тому числі стосовно перемовин щодо озброєння яке було у власності ІР Афганістану.

Посилаючись на правові позиції ЄСПЛ, вважає, що попереднє ув`язнення ОСОБА_6 зумовлено лише тяжкістю інкримінованих злочинів, а також і те, що зі сплином часу вказані ризики нівелюються.

Вислухавши обвинуваченого та його захисника, які кожен окремо підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги на полягали на її задоволенні, з викладених в ній підстав, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Статтею 199 КПК України, передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.

Судом першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 в достатній мірі досліджені обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку тримання під вартою та зроблений обґрунтований висновок про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.

Врахована наявність об`єктивних причин, які не дозволяють закінчити судовий розгляд з ухваленням вироку до спливу строку тримання обвинувачених під вартою, а також існування ризиків переховування, а також продовження злочинної діяльності та вчинення іншого кримінального правопорушення.

Слід зазначити, що на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, зокрема, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину, встановлення в діях особи складу кримінального правопорушення.

Зважається на те, що на даній стадії розгляду до компетенції суду апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. ст. 331, 199 КПК України відноситься лише оцінка обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились або з`явилися нові, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.

А тому, доводи захисту щодо необгрунтованості пред`явленої ОСОБА_6 підозри/обвинувачення у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, за наведених в апеляційній скарзі мотивів, зводяться до оцінки кваліфікації дій особи та недоведеності винуватості особи, що є передчасними на даній стадії, оскільки правова оцінка наявності чи відсутності в діях особи складу кримінального правопорушення буде надана судом під час розгляду справи по суті.

В даному випадку, як слушно зазначено судом першої інстанції пред`явлена ОСОБА_6 підозра та обвинувачення не є вочевидь безпідставним.

Отже, з огляду на стадію судового розгляду, колегія суддів не входить в обговорення доводів захисника щодо затримання ОСОБА_6 в порядку вимог ст. 615 КПК України, з мотивів викладених в апеляційній скарзі, так як, з - поміж іншого дане питання було неодноразовим предметом розгляду під час досудового розслідуванні та при продовженні останньому запобіжного заходу.

Колегія суддів зауважує на особливостях апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який з одного боку має забезпечити судовий контроль та перевірку законності судового рішення про обмеження права обвинуваченого на свободу, а з іншого боку обмежений кримінальним процесуальним законом досліджувати докази, обставини та витребувати у суду першої інстанції матеріали кримінального провадження окрім тих, які регламентовані ч. 2 ст. 422-1 КПК, здійснювати перевірку та давати оцінку на цій стадії показання потерпілих, свідків, які вони надали суду, перевіряти об`єм вже досліджених доказів місцевим судом, тощо. В іншому випадку, апеляційний суд візьме на себе функцію судового розгляду обвинувачення по суті, яке ще не розглянуто судом першої інстанції, що є неприпустимим.

Слід звернути уваги на те, що судом першої інстанції з дотриманням вимог закону, саме в межах клопотання прокурора від 29 січня 2025 року, який зазначив про два триваючі ризики проведено розгляд та надана належна правова оцінка викладеним у клопотанні доводам та запереченням захисту.

Враховується, що судовий розгляд кримінального провадження триває, докази по справі не досліджені, сторони кримінального провадження не допитані, що може спонукати обвинуваченого до здійснення спроб уникнення від покарання шляхом переховування від суду.

З наданихматеріалів слідує,що ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч.1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України зокрема є і особливо тяжкими, за які передбачене покарання у виді довготривалого позбавлення волі з конфіскацією майна, а тому перебуваючи на волі і усвідомлюючи ймовірність призначеного покарання останній може переховуватись від суду.

Звертається увага, що інкриміновані ОСОБА_8 злочини вчинені проти основ національної безпеки, які є найбільш небезпечним посяганням на суспільні відносини, спрямовані на дестабілізацію незалежності та загального конституційного ладу держави, а тому мають значний суспільний інтерес.

Оцінюючи вищевказані обставини, приймається до уваги практика ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення, яка не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, апеляційний суд враховує введення в Україні воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка суттєво погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.

Встановлено, що обвинувачений має певні зв`язки та знайомих росіян, неодноразово виїжджав до рф, а тому з огляду на характер інкримінованих злочинів проти основ національної безпеки, вказані обставини надають суду достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 з метою уникнення від покарання може вдатися до дій щодо виїзду на тимчасово окуповані та непідконтрольні Україні території.

Ствердження захисту щодо відсутності попереднього обмеження у перетині державного кордону до повномасштабного вторгнення та вилучення у ОСОБА_6 паспорту рф, самі по собі не нівелюють вказаний ризик та зменшують вірогідність його реалізації, так як факт попередніх контактів ОСОБА_6 та підтримки зв`язків з представниками рф, з огляду на те, що на території України на даний час продовжує діяти воєнний стан, реалізація цього ризику на непідконтрольній території з використанням цих зв`язків ОСОБА_6 є можливою.

Доводи захисту щодо наявності у обвинуваченого постійного місця проживання, соціальних зв`язків, утриманців, позитивної характеристики, не є достатньо вагомими та не слугують підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки існували на час вчинення інкримінованих злочинів та не слугували стримуючим важелем у вчиненні ОСОБА_6 протиправної діяльності.

Крім того, судом першої інстанції надана належна, об`єктивна оцінка характеризуючим особу ОСОБА_6 даним і такий висновок є законним та обґрунтованим.

Ствердження захисту щодо безпідставності заявленого ризику у виді продовження протиправної діяльності та вчинення іншого кримінального правопорушення, не є достатньо переконливими, з огляду на таке.

Приймається до уваги, що ОСОБА_6 , обвинувачується зокрема у передачі відомостей щодо можливої обороноздатності держави Україна працівникам спецслужб російської федерації, а також здійснення відрахувань податків на користь держави агресора з отриманих доходів від підприємницької діяльності на окупованій території, протягом тривалого часу.

Крім того, з огляду на характер інкримінованих злочинів, кількість епізодів злочинної діяльності та їх тривалість, існує висока вірогідність того, що перебуваючи на волі, обвинувачений з метою отримання засобів для існування, може вчинити або ж продовжити вчиняти аналогічні дії задля підтримання країни агресора, з особистих мотивів.

Отже, в разі застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу ОСОБА_6 маючи вільний доступ до комп`ютерної техніки, засобів мобільного зв`язку, може продовжувати вчиняти незаконні дії.

Про особливу вагомість та суспільний інтерес заявлених ризиків свідчить характер інкримінованих злочинів, які полягають в умисній, протиправній, активні співпраці з представниками рф та фінансування тероризму, під час воєнного стану та особливий період, а тому подальші дії ОСОБА_6 на свободі можуть бути направлені на проведення підривної діяльності проти України, заподіяння шкоди державній безпеці України.

Враховується, що вказаний ризик є триваючим, а належна процесуальна поведінка обвинуваченого зумовлена своєчасним застосуванням запобіжного заходу.

Доводи захисту про те, що ОСОБА_6 за вказівкою ГУР виконував їх завдання та приймав участь у перемовинах стосовно озброєння яке у власності ІР- Афганістану, а також нагородження ОСОБА_6 заохочувальною зброєю, самі по собі об`єктивно не спростовують суті пред`явленого обвинувачення та не нівелюють вказані ризики.

З огляду на зазначене, враховуючи обсяг пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення та стадію судового провадження, на якій свідки по справі ще не допитані, докази не досліджені, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про неможливість застосування до останнього на даній стадії альтернативного запобіжного заходу.

Звертається увага, що тривалість попереднього тримання обвинуваченого під вартою зумовлена, складністю справи, кількістю проведених слідчих та розшукових дій, процесуальною поведінкою учасників процесу, а також необхідністю дослідження доказів та допиту усіх учасників процесу, а тому застосований захід забезпечення є виправданим та таким, що забезпечує належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Хоча тривалість застосованого запобіжного заходу зі сплином часу і зменшує вірогідність реалізації вищевказаних ризиків, однак на даному етапі судового провадження не є таким, що повністю нівелює їх реалізацію, оскільки слід врахувати, що судовий розгляд продовжується, а тому з метою дотримання своєчасного, об`єктивного розгляду та забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_6 для його особистої участі у процесі можливо лише шляхом застосування вказаного заходу забезпечення.

Зважається на те, що вказаний запобіжний захід з урахуванням його тривалості кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16 травня 2013 року).

Доводи захисника з посиланням на те, що висновки суду в частині оцінки процесуальної поведінки сторони захисту, зводяться до їх обмеження права на відвід судді, прокурора, є безпідставними, оскільки судом в частині мотивування тривалості попереднього тримання ОСОБА_6 під вартою, констатовано, що дана обставина з-поміж іншого зумовлена поведінкою сторони захисту направленою на затягування судового процесу, з наведенням відповідної кількості клопотань захисту про відводи, відкладення судового засідання та їх неявку.

Твердження захисника щодо незастосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави не є слушними, з огляду на вагомість вказаних ризиків, суспільний інтерес вчинених злочинів, а також положення п. 4, п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, яким передбачено що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.

Обговорюючи питання про можливість усунення вище вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання обвинуваченого під вартою, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду та вважає, що встановлені щодо цього обвинуваченого ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України є виключно вагомими і триваючими та не можуть бути усунуті у менш обтяжливий спосіб, ніж застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Приймається до уваги, що справа перебуває на стадії судового розгляду, водночас, враховуючи те, що на цей час судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення й судовий розгляд ще триває, а також зважаючи на положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу суду першої інстанції на необхідності дотримання розумних строків розгляду цього кримінального провадження та якнайшвидшого розгляду справи по суті, а також звертає увагу суду на тривалість строку попереднього ув`язнення обвинуваченого.

З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції законною, обґрунтованою, вмотивованою, підстави для її скасування відсутні, тому апеляційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересахобвинуваченого ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневогорайонного судум.Дніпропетровська від12лютого 2025року у кримінальному провадженні №2201704000000032, про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст.27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст.28 ч.2 ст. 258-5, ч.1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4