Ухвала

від 13.03.2025 по справі 522/10921/22

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/10921/22

Провадження № 1-кс/522/1139/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

13 березня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі: слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участі прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши у судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ТОВ «МЕРСК Україна ЛТД» про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12022162240000272, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат ОСОБА_4 в інтересахТОВ «МЕРСКУкраїна ЛТД» звернувсядо слідчогосудді ізклопотанням,у якомупросить скасувати арешт на майно іноземної компанії МЕЕ A/S (Копенгаген, Данія) морських контейнерів MNBU0518170, MNBU3712050, SUDU6021611, SUDU5294972, MWCU5332066, MNBU3074417, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси 02.11.2022 року, та зобов`язати слідчого ОВС СВ УСБУ в Одеській області ОСОБА_5 або іншого уповноваженого слідчого органу досудового розслідування повернути представнику компанії МЕЕ A/S (Копенгаген, Данія) - ТОВ «МЕРСК УКРАЇНА ЛТД» (як володільцю вказаного майна на території України), вилучене слідчим у кримінальному провадженні №12022162240000272 від 27.02.2022, за ч.ч. 1, 2, 3 ст. 110 КК України майно - порожні морські контейнери MNBU0518170, MNBU3712050, SUDU6021611, SUDU5294972, MWCU5332066, MNBU3074417.

Заявник в судовому засіданні клопотання підтримав та показав, що 02.11.2022 року слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси постановлено ухвалу про накладення арешту на майно (справа №522/10921/22) в рамках кримінального провадження №12022162240000272 від 27.02.2022, за ознаками кримінального правопорушення передбаченими ч.ч. 1, 2, 3 ст. 110 КК України.

Вважає, що вказане рішення в частині накладення арешту на морські контейнери MNBU0518170, MNBU3712050, SUDU6021611, SUDU5294972, MWCU5332066, MNBU3074417 (тара морського перевізника) є необґрунтованим та підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Морські контейнери є виключною власністю компанії МЕЕ A/S (Копенгаген, Данія), що здійснює діяльність під торговою маркою MAERSK. Морським і портовим агентом власника, тобто володільцем вказаного майна на території України є ТОВ «МЕРСК УКРАЇНА ЛТД», код ЄДРПОУ 19351630 напідставі агентського договору від 01.01.2024 року. Повноваження володіння та розпорядження агентом контейнерами МAERSK на території України визначено п. 6 вказаного договору.

В межах слідчих дій по кримінальному провадженню, зареєстрованому у ЄРДР 27.02.2022 року за № 12022162240000272 за ч.ч.1, 2, 3 ст. 110 КК України, 02.11.2022 на майно ТОВ «МЕРСК УКРАЇНА ЛТД» накладено арешт. При цьому до участі у проведенні відповідних слідчих дій у вказаному кримінальному провадженні та судового розгляду справи за клопотанням слідчого про арешт тимчасово вилученого майна морських контейнерів MNBU0518170, MNBU3712050, SUDU6021611, SUDU5294972, MWCU5332066, MNBU3074417 - ТОВ «МЕРСК УКРАЇНА ЛТД», як єдиний законний представник (морський та портовий агент) власника на території України не залучався. Будь-які процесуальні документи щодо вилучення, арешту, передачі на відповідальне зберігання тощо від органу досудового розслідування та/або суду до власника та/або володільця не надходили.

З тексту ухвали від 02.11.2022 року, вбачається що підприємства республіки Білорусь ОАО «Могилевский м`ясокомбінат» (код УНП 700116386, Могилевская обл., г. Могилев, пр-т Димитрова, д. 11), ОАО «Пинский м`ясокомбінат» (код УНП 200301991, Брестская обл., г. Пинск, ул. Индустриальная, д. 1), ОАО «Волковысский м`ясокомбінат» (код УНП 500010152, Гродненская обл., г. Волковыск, ул. Октябрьская, д. 151), ООО «Велес-Мит» (код УНП 690551607, Минская обл., Молодечненский р-н, г. Молодечно, ул. Городокская, д. 103, ком. 31), «Слуцкий м`ясокомбінат» (код УНП 601065818, Минская обл., г. Слуцк, ул. Тутаринова, д. 18), ЗАО «ГБК-Шелковый Путь» (код УНП 192839871, г. Минск, пер. Стебенева Ф. А., д. 2, пом. 61), «Агрокомбинат Дзержинский» (код УНП 600112292, Минская обл., Дзержинский р-н, г. Фаниполь, ул. Заводская, д. 8), ООО «Царь-Мясо» (код УНП 790736868, Могилевская обл., Белыничский р-н, г. Белыничи, ул. Дайнеко, д. 10А), приймають активну участь в підтримці збройної агресії проти України, а саме надають готову продукцію (м`ясні вироби) як гуманітарну допомогу збройним силам держави агресорарф та її незаконним збройним формуванням.

Крім того, відповідно до матеріалів кримінального провадження готова продукція вищевказаних підприємств республіки Білорусь, яка завантажена та знаходиться в морських контейнерах, а саме: ОАО «Могилевскиймясокомбинат» - MEDU9871171, SZLU9503950, CGMU9311198, ОАО «Пинскиймясокомбинат» - TEMU9040524, «Волковысскиймясокомбинат» - HLBU9551919, TRIU8166650, MNBU0518170, ООО «Велес-Мит» - TRIU8734240, «Слуцкиймясокомбинат» - APRU5090282, ЗАО «ГБК-Шелковый Путь» - MNBU3712050, BMOU9779491, «АгрокомбинатДзержинский» - SUDU6021611, ООО «Царь-Мясо» - SUDU5294972, була підготовлена до відправлення з території України, через треті країни до військових частин зс рф та т.зв. лндр, знаходиться на території ТОВ «Бруклін-Київ» код ЄДРПОУ 31795619 (ДП «Одеський морський торговельний порт») та ТОВ «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕНИЙ» код ЄДРПОУ 37468475 (ДП «Морський торговельний порт «Южний»).

На даний час морські контейнери MNBU0518170, MNBU3712050, SUDU6021611, SUDU5294972, MWCU5332066, MNBU3074417 разом з вантажем передано на відповідальне зберігання до ТОВ «ДП ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ» за адресою: Одеська область с. Візирка вул. Олексія Ставніцера 60.

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним.

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті Першої Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 року (ратифіковано Верховною Радою України відповідним законом від 13.03.2006 року) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Тлумачення положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції при застосуванні її до вилучення майна під час кримінального провадження, надано Європейським судом з прав людини, зокрема, у Рішенні від 23 січня 2014 року у справі «EAST/WEST ALLIANCE LIMITED» проти України»: «…1. Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N31107/96, п. 58, ECHR1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року, Series AN 296-A, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, п. п. 49 - 62 від 10 травня 2007 року). 2. Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», п. п. 69 і 73, Series AN 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», п. 50, Series AN 98)…».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересам та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Згідно ч. 1 ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється виключно на підставі вмотивованого судового рішення.

Відповідно до положень частини 1 статті 170 КПК України, арешту за ухвалою слідчого судді підлягає, зокрема, майно, щодо якого існує сукупність підозр вважати, що воно є доказом злочину. Згідно пункту 1 частини 2 статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. При цьому арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (ч. 3 ст. 170 КПК України).

Виходячи з вказаних приписів КПК України слідує, що за відсутності підстав для визнання судом матеріальних об`єктів та документів речовими доказами у справі, у суду будуть відсутні законні підстави для застосування до цих об`єктів заходів забезпечення у кримінальному провадженні арешту.

У відповідності до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Частина 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Прокурор в судовому засіданні не заперечував щодо задоволення клопотання.

Розглянувши клопотання, вислухавши сторони, приходжу до висновку, що воно підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких відноситься змагальність сторін.

Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно Постанови № 5 Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Згідно з п.13 інформаційного листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 223-558/0/4-13 від 05.04.2013 Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя скасовує ці заходи забезпечення лише у випадках: надходження від підозрюваного/обвинуваченого, його захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна клопотання про скасування повністю або частково арешту майна, якщо зазначені особи: 1) не були присутні при розгляді питання про арешт майна; 2) доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба; 3) доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 2 ст. 131 КПК України передбачено, що арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення його дієвості.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

У відповідності до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Положеннями ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку передбаченому пунктом першим частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частиною 2 ст. 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема: розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Керуючись ст.ст. 174, 318-380 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ТОВ «МЕРСК Україна ЛТД» про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12022162240000272 задовольнити.

Скасувати арешт на майно іноземної компанії МЕЕ A/S (Копенгаген, Данія) морських контейнерів MNBU0518170, MNBU3712050, SUDU6021611, SUDU5294972, MWCU5332066, MNBU3074417, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси 02.11.2022 року.

Зобов`язати слідчого ОВС СВ УСБУ в Одеській області ОСОБА_5 або іншого уповноваженого слідчого органу досудового розслідування повернути представнику компанії МЕЕ A/S (Копенгаген, Данія) - ТОВ «МЕРСК УКРАЇНА ЛТД» (як володільцю вказаного майна на території України), вилучене слідчим у кримінальному провадженні №12022162240000272 від 27.02.2022, за ч.ч. 1, 2, 3 ст. 110 КК України майно - порожні морські контейнери MNBU0518170, MNBU3712050, SUDU6021611, SUDU5294972, MWCU5332066, MNBU3074417.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: ОСОБА_1

13.03.2025