Ухвала

від 15.04.2024 по справі 522/10921/22

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

15.04.2024

Справа № 522/10921/24

Провадження № 1-«кс»/522/1889/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2024 року м. Одеса

Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , розглянувши клопотання слідчого в СВ УСБУ в Одеській області ОСОБА_2 , погоджене з прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 , внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022162240000272 від 27.02.2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2, ч .3 ст. 110, ст. 436, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 436-2, ч. 2 ст. 109 КК України, про арешт майна, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно клопотання, слідчим відділом Управління СБ України в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022162240000272 від 27.02.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2, ч .3 ст. 110, ст.. 436, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 436-2, ч. 2 ст. 109 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що громадянка України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), у своєму профілі «Daena Daena» за веб посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у соціальній мережі «ВКонтакте» виправдовує, визнає правомірною, заперечує збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії російської федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, виправдовує, визнає правомірною, заперечує тимчасову окупацію частину території України, а також глорифікує осіб, які здійснювали збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також представників окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних російській федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

27.03.2024 в ході проведення санкціонованого обшуку за місцем проживання громадянки України ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено та вилучено:

- персональний комп`ютер марки DTS чорного кольору, процесор Intel® Core™ I5-3470 CPU @ 3,20 Ghz 3,2 Ghz; оперативна пам`ять 8 ГБ;

- телефон рожевого кольору марки «Nokia» м.т. НОМЕР_1 ; IMEI1: НОМЕР_2 IMEI2: НОМЕР_3 .

Зазначені речі, предмети та документи мають значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні, а також можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні.

Прокурор та слідчий до суду не з`явились. Прокурор надав заяву про розгляд клопотання за його відсутності. Клопотання підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Власник майна ОСОБА_4 надала заяву про розгляд клопотання без її участі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений цим Кодексом, в зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути клопотання за відсутності слідчого та прокурора.

У відповідності до ч. 4 ст. 107 КПК України, розгляд клопотання проведено за відсутності учасників судового провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів, оскільки всі особи, які беруть участь у судовому провадженні до суду не з`явилися.

Розглянувши клопотання, вивчивши матеріали які обґрунтовують його доводи, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КПК України Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Частиною 2ст.170КПК Українивстановлено,що арештмайна допускаєтьсяз метоюзабезпечення: 1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченомупунктом 1частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98цього Кодексу.

Арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності». Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).

Відповідно до ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Крім того, відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).

Статтею 98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення . Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій статті 98 КПК України.

Частиною 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Враховуючи викладене вище та практику ЄСПЛ, застосування якої є безумовною складовою національного законодавства, є обґрунтовані підстави накладення арешту на відповідне майно, що при наявних обставинах кримінального провадження є виправданим та пропорційним заходом забезпечення кримінального провадження, який при наявних потребах досудового розслідування виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи особи, як арешт майна, який також необхідно накласти з метою збереження речових доказів.

З клопотання та наданих до нього матеріалів, вбачаються підстави у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна, а саме з метою забезпечення збереження вилучених у кримінальному провадженні речей та документів, які за обставинами кримінального провадження є речовими доказами, відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, зокрема використані як засоби вчинення кримінального правопорушення та зберегли на собі його сліди та є предметом злочину, тобто є доказом злочину, та можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Згідно з ч.1 ст. 131 КПК України, захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Слідчим в клопотанні конкретно вказаний перелік майна, на яке належить накласти арешт, а також до нього додані документи, якими він обґрунтовує його доводи.

Таким чином, слідчий суддя вважає, що клопотання є законним, обґрунтованим, та підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 98, 131, 170-173, 376 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання слідчого в СВ УСБУ в Одеській області ОСОБА_2 , проарешт майна задовольнити.

Накласти арешт на майно вилучене 27.03.2024 в ході проведення санкціонованого обшуку за місцем проживання громадянки України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:

- персональний комп`ютер марки DTS чорного кольору, процесор Intel® Core™ I5-3470 CPU @ 3,20 Ghz 3,2 Ghz; оперативна пам`ять 8 ГБ;

- телефон рожевого кольору марки «Nokia» м.т. НОМЕР_1 ; IMEI1: НОМЕР_2 IMEI2: НОМЕР_3 .

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Подання апеляційноїскарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Слідчий суддя: