Рішення

від 18.02.2025 по справі 908/1324/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 29/1/21-21/9/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2025 Справа № 908/1324/21 (908/3102/24)

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Черкаського Володимира Івановича, при секретарі Подгайній В.О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/1324/21 (908/3102/24)

За позовною заявою - Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" (вул. Гладкова, 2, м. Запоріжжя, 69093, код ЄДРПОУ 05755625, е-mail: office@zkz.ua, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)

до відповідача - Приватного підприємства "Амтек-А" (бул. Шевченка, буд. 4, прим. 25, код ЄДРПОУ 36911260, ел. пошта: amwzpua@gmail.com, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)

про стягнення 113 615, 10 грн.

що розглядається в межах справи № 908/1324/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" (вул. Гладкова, 2, м. Запоріжжя, 69093, код ЄДР 05755625, е-mail: office@zkz.ua, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)

Керуючий санацією - Кучак Юрій Федорович (поштова адреса: а/с 9, м. Київ, 03035, електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 , має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)

За участю представників сторін:

Представник позивача - Мельник Н.В., довіреність б/н від 22.04.2024 (зал 123);

Представник відповідача - адвокат Комарніцька Л.А., ордер АР № 1220504 від 30.01.2025 (зал 123)

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою від 17.10.2024 зокрема, введено процедуру санації боржника Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод". Затверджено план санації Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" у редакції, схваленій зборами кредиторів від 01.10.2024. Призначено керуючим санацією Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича.

26.11.2024 до суду від Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" надійшла позовна заява (вх. № 3419/08-07/24 від 26.11.2024) до Приватного підприємства "Амтек-А" про стягнення 113 615, 10 грн.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.11.2024 позовна заява Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" (вх. № 3419/08-07/24 від 26.11.2024) передана на розгляд судді Черкаського В.І.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2024, у зв`язку з перебуванням судді Черкаського В.І., в провадженні якого перебуває справа № 908/1324/21 про банкрутство ПрАТ "Запорізький кабельний завод" у відпустці з 22.11.2024 по 05.12.2024, наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Сушко Л.М.

Ухвалою від 06.12.2024 (суддя Сушко Л.М.) матеріали позовної заяви № 908/3102/24 за позовом Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" до Приватного підприємства "Амтек-А" про стягнення 113 615, 10 грн. передано до Господарського суду Запорізької області для розгляду в межах провадження у справі № 908/1324/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод", яка перебуває в провадженні судді Черкаського В.І.

За результатами автоматизованого розподілу, згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.12.2024 та розпорядження № П-392/24 від 09.12.2024 розгляд справи (єдиний унікальний номер 908/3102/24) за вище зазначеним позовом визначено судді Черкаському В.І.

Ухвалою від 12.12.2024 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" (вх. № 3419/08-07/24 від 26.11.2024) залишено без руху. Надано Приватному акціонерному товариству "Запорізький кабельний завод" строк для усунення недоліків терміном 5 днів з дня отримання вказаної ухвали, шляхом надання до суду: доказів направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу, а саме, кредиторам та керуючому санацією Кучаку Ю.Ф.; відповідно до пункту 2 частини 2 статті 162 ГПК України зазначити відомості про наявність/відсутність електронного кабінету у відповідача та інших учасників справи.

17.12.2024 до суду від Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" надійшла заява від 17.12.2024 (вх. № 24603/08-08/24 від 17.12.2024) про усунення недоліків з додатками до неї.

Ухвалою від 18.12.2024 позовну заяву (вх. № 3419/08-07/24 від 26.11.2024) прийнято до розгляду в межах провадження у справі № 908/1324/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" та відкрито провадження з розгляду позовної заяви. Ухвалено розглядати позовну заяву за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства. Розгляд справи по суті призначене на 15.01.2025, 12 - 40.

Ухвалою від 15.01.2025 відкладено розгляд справи по суті на 30.01.2025, 14 - 00.

У судовому засіданні 30.01.2025 постановлено ухвалу у протокольній формі про перерву у розгляді справи № 908/1324/21 (908/3102/24) до 18.02.2025, 14 - 00.

Судове засідання 18.02.2025 здійснювалось в режимі відеоконференції із застосування підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІКС.

У судовому засіданні 18.02.2025 проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення та повідомлено про те, що повне рішення буде складено протягом п`яти днів.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги на підставах, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав поданого відзиву, просить у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши учасників провадження, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

У провадженні судді Черкаського В.І. знаходиться справа № 908/1324/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод".

Наразі процедура санації Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" триває, повноваження керуючого санацією виконує арбітражний керуючий Кучак Юрій Федорович.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним.

ПП "Амтек-А" (далі за текстом "Відповідач") є орендарем земельної ділянки площею 0.3552 га, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гладкова, 2 на підставі договору оренди № 201404000100003 від. 15.01.2014 р., укладеного з Запорізькою міською радою, зареєстрованого в Реєстраційній службі Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 05.02.2014 р. за № 45662219.

Орендована земельна ділянка "Відповідача" є суміжною ділянкою, яка знаходиться в постійному користуванні ПрАТ "Запорізький кабельний завод" відповідно до рішення виконкому Запорізької міської ради від 31.01.1995 р. № 37/34, в зв`язку з чим "Відповідач" звернувся до Запорізького господарського суду з позовною заявою про встановлення сервітуту.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 по справі № 908/3270/14, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2017 "Відповідачу" встановлено право земельного сервітуту щодо земельної ділянки площею 0,2914 га по вул. Гладкова, 2 в м. Запоріжжя, користувачем якої є "Позивач" на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-ЗП № 000564 від 29.06.1995 р. та встановлено істотні умови сервітуту:

1) Об`єкт сервітутного права ( площа, на яку поширюється земельний сервітут) - 0,2914 га в межах відповідно до Додатку № 1 до висновку експерта № 2192 від 22.03.2016 "І варіант встановлення сервітуту";

2) Вид сервітуту право проходу співробітників ПП "Амтек-А", проїзду на будь - якому виді транспорту для завантаження розвантаження;

3) Строк сервітуту - до 2032 року (на час дії договору оренди землі ПП "Амтек- А");

4) Плата за користування сервітутом, яка складається із суми компенсації податку на землю та суми амортизації ділянки дороги під сервітутом, пропорційно розміру обтяженої земельної ділянки, в розмірі 2 524 грн.78 коп. без ПДВ на місяць.

При виконанні Сторонами Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 по справі № 908/3270/14 між сторонами виникли розбіжності, щодо його тлумачення та виконання у зв`язку з не встановленням певних деталізуючих умов сервітуту, як далі було зазначено в Постанові Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі № 908/3129/19.

В зв`язку з цим "Відповідач" 07.11.2019 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Постановою Верховного суду Касаційного господарського суду касаційну скаргу ПрАТ "ЗКЗ" залишено без задоволення, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі № 908/3129/19 залишено без змін та постановив усунути ПП "Амтек - А" перешкоди у користуванні майном шляхом заборони ПрАТ "ЗКЗ" встановлювати будь-які обмеження у проході і проїзді до земельної ділянки, необхідній для провадження господарської діяльності.

"Позивач" звернувся до "Відповідача" з претензією за вих. № 3/01-231 від 27.11.2023 р. з вимогою сплатити заборгованість з оплати земельного сервітуту у розмірі 177 239, 64 грн., що склалася на момент направлення претензії.

11.01.2024 року "Відповідач" надав відповідь на претензію де посилається на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.2020 року у справі № 908/3129/19 та вважає, що факт перешкоджання доведений відповідачем в суді є обґрунтованою підставою вважати стягнення за період перешкоджання безпідставним.

Згідно ст. 403 ЦК України, особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

В постанові Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.202 року у справі № 908/3129/19 на яку посилається Відповідач не зазначено скасування плати за оспорюваний період.

Нарахування плати за користування сервітутом здійснювалось "Позивачем" згідно Рішення господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 по справі № 908/3270/14 яким встановлено, що плата за користування сервітутом складається із суми компенсації податку на землю та суми амортизації ділянки дороги під сервітутом, пропорційно розміру обтяженої земельної ділянки в розмірі 2 524 грн.78 коп. без ПДВ на місяць.

Нарахування плати за користування сервітутом здійснювалось з серпня 2017 р., з моменту реєстрації Відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права. Вид іншого речового права: право користування (сервітут) з 01.08.2017 р.

Виплата земельного сервітуту є платою за користування земельною ділянкою та є об`єктом оподаткування ПДВ згідно підпункту "б" п. 185.1., пп. 14.1.185 ПКУ.

Плата за користування сервітутом з ПДВ становить 3 029, 74 грн. на місяць.

Станом на 08.11.2024 р. за "Відповідачем" утворилася заборгованість за користування сервітутом у розмірі 113 615, 10 грн.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначає наступне.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач має заборгованість з плати за сервітут, встановленого рішенням Господарського суду Запорізької 16.07.2016 по справі № 908/3170/14.

В підтвердження наявності такої заборгованості позивачем надано підписаний лише з його боку акт звіряння розрахунків, з якого вбачається, що заборгованість в сумі 112 100, 23 грн виникла за рахунком позивача № 016151 від 28.09.2020.

Позовна заява також містить посилання на те, що "при виконанні сторонами рішення господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 по справі № 908/3270/14 між сторонами виникли розбіжності щодо його тлумачення та виконання".

Відповідач зазначає, що викладені позивачем обставини, пов`язані з виконанням рішенням Господарського суду Запорізької 16.07.2016 по справі № 908/3170/14, не відповідають дійсності.

Дійсно, зазначеним рішенням було встановлено право ПП "Амтек-А" користування земельною ділянкою, що перебуває у користуванні позивача, для проходу, проїзду до свого нерухомого майна.

Підставою для встановлення сервітуту рішенням суду була відмова ПАТ "Запорізький кабельний завод" від укладання договору сервітуту.

Проте, незалежно від того, договором чи рішенням суду встановлено сервітуту, він визначає взаємні права та обов`язки сторін. Так, зокрема, праву ПП "Амтек-А" користуватись земельною ділянкою ПАТ "ЗКЗ" кореспондує обов`язок останнього не перешкоджати здійсненню цього права.

Цей обов`язок ПАТ "ЗКЗ" виконаний не був, що стало підставою для звернення ПП "Амтек-А" до суду.

В межах господарської справи № 908/3129/19 судами досліджено обставини, викладені позивачем в позові, щодо того, що ПП "Амтек-А" через протиправні дії ПАТ "ЗКЗ" з невиконання умов сервітуту позбавлений можливості проходу і проїзду по земельній ділянці, користувачем якої є ПАТ "ЗКЗ". Вказані дії полягають у прямій забороні підлеглим працівникам охорони заводу пропускати представників Приватного підприємства "Амтек-А" до земельної ділянки, щодо якої встановлено сервітут. У зв`язку з чим позивачем неодноразово викликалась Національна поліція України до контрольно-пропускного пункту Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" для фіксації факту перешкоджання виконання рішення суду і вжиття заходів до службових осіб Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод" з приводу умисного невиконання цими особами рішення суду.

В постанові від 02.09.2020 по зазначеній справі, якою позов ПП "Амтек-А" задоволено, Центральним апеляційним господарським судом, серед іншого, зазначено, що "Однак відповідач чинить перешкоди в користуванні позивачем речовим правом. Дані обставини підтверджуються неодноразовими заявами директора ПП "Амтек-А" до Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області з викладанням конкретних фактів", "У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що позивачем доведено факт перешкоджання відповідачем позивачу у користуванні речових правом - сервітутом і обґрунтовані підстави вважати, що відповідачем в подальшому будуть чинитися перешкоди".

В постанові від 02.02.2021 по справі № 908/3129/19, відмовляючи ПАТ "ЗКЗ" у скасуванні зазначеної вище постанови Центрального апеляційного господарського суду, Касаційний господарський суд, погоджуючись з задоволенням позову, зауважив, що за відсутності протиправного характеру дій відповідача виключається можливість задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном (речовим правом). Також, Касаційний господарський суд погодився з висновками Центрального апеляційного господарського суду, зазначивши, що "за оцінкою наявних у матеріалах справи доказів, апеляційним судом зроблено висновок, що позивачем доведено факт перешкоджання відповідачем у користуванні встановленому позивачу речовим правом - сервітутом, а також наявні обґрунтовані підстави вважати, що відповідачем в подальшому будуть чинитися перешкоди".

Отже, зазначеними рішеннями підтверджено невиконання ПАТ "ЗКЗ" умов встановленого сервітуту, перешкоджання ПП "Амтек-А" у користуванні сервітутом.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, в період з 2016 по вересень 2020 року мали місце не "розбіжності щодо тлумачення і виконання сервітуту", як це називає позивач у позовній заяві, а протиправні дії останнього щодо виконання умов сервітуту.

В вересні 2020 року, після прийняття Центральним апеляційним господарським судом постанови від 02.02.2020 по справі № 908/3129/19, ПП "Амтек-А" отримало можливість проходу і проїзду по земельній ділянці, щодо якої встановлено сервітуту, до свого нерухомого майна.

Отже, в період з дати встановлення сервітуту рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 по справі № 908/3270/14 і до вересня 2020 року ПП "Амтек-А" не користувався сервітутом в зв`язку з протиправними діями ПАТ "ЗКЗ", факт здійснення яких підтверджений судовими рішеннями.

При цьому, як вбачається з рішення Господарського суду Запорізької області від 06.07.2016, плата за користування сервітутом розрахована як сума компенсації податку на землю та суми амортизації ділянки дороги під сервітутом, пропорційно розміру обтяженої земельної ділянки. Тобто, плата за сервітут мала на меті компенсувати витрати ПАТ "ЗКЗ", пов`язані з використанням земельної ділянки ПП "Амтек-А".

Враховуючи, що фактично, в період до вересня 2020 року таке користування не мало місця, стягнення плати за сервітут є безпідставним.

Крім того, за своєю правовою природою земельний сервітут є правом користування землею як товаром. Отже, одна із сторін надає послугу з такого користування, а інша - приймає.

Відтак, оплата сервітуту є оплатою послуг.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 9 Закону та пунктом 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88 (далі - Положення), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні бути складені під час здійснення господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Законом та Положенням визначені обов`язкові реквізити, які повинні мати первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості.

Відповідно до пункту 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.

Документування господарських операцій може здійснюватися із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

За господарськими відносинами, предметом яких є послуги, первинним документом, що підтверджує надання послуг, є Акт виконаних робіт (послуг).

Саме акт наданих послуг є підставою для розрахунків, порядок яких визначається договором або рішенням про встановлення сервітуту.

Датою складання такого первинного документа є, відповідно, дата його підписання.

Водночас, позивачем не надано до позову первинних документів (актів наданих послуг), якими підтверджується факт їх надання і підстави для оплати.

Враховуючи, що в період до вересня 2020 року послуги з наданні права користування землею позивачем не надавались, цілком зрозуміло, що такі акти не складались, послуги не передавались та не приймались.

Щодо рахунку від 28.09.2020, то він складений за відсутності первинних документів, відповідачу не наданий.

З огляду на викладене, враховуючи, що в період до вересня 2020 року послуги сервітуту позивачем не були надані, що підтверджено, по-перше, рішеннями судів, які мають преюдиційне значення в цій справі, по-друге, відсутністю первинних документів щодо таких послуг, відповідач вважає вимоги про стягнення плати за сервітут необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України (надалі за текстом - "ГК України") господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено підстави виникнення господарських зобов`язань, до них належать: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з частиною другою статті 173 ГК України основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання. За приписами частини першої статті 175 ГК України майново - господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина перша статті 176 ГК України визначає, що організаційно-господарськими визнаються господарські зобов`язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб`єктом господарювання та суб`єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов`язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною другою статті 176 ГК України визначені випадки виникнення організаційно-господарських зобов`язань, до яких належать: між суб`єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб`єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб`єкта; між суб`єктами господарювання, які разом організовують об`єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об`єднань чи товариств; між суб`єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством; в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб`єкта господарювання.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 175 ГК України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - "ЦК України") зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною другою статті 11 ЦК України встановлено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Згідно з частиною третьою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (частина четверта статті 11 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України).

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

Приписами статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведені норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено того факту, що не сплата відповідачем плати за сервітутом, створюють позивачеві перешкоди щодо користування земельною ділянкою.

Позивачем не надані належні докази використання сервітуту відповідачем за період серпень 2018 року - вересень 2020 року.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судовій збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Копію рішення надіслати позивачу, відповідачу (до електронного кабінету).

Розмістити повний текст рішення на сайті Господарського суду Запорізької області (https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/gromadyanam/advert/).

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу XI Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.03.2025.

Суддя Володимир ЧЕРКАСЬКИЙ