Рішення

від 17.03.2025 по справі 523/2544/23

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/2544/23

Провадження №2/523/1354/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2025 р. м.Одеса

Суворовський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Мурманової І.М.

за участю секретаря судових засідань Бєлік Л.В.

представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 адвоката Савіна С.О.

позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2

представника позивача за зустрічним позовом адвоката Бикова Д.Ю.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі суду№ 6в м.Одесі цивільнусправу запозовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Роздільнянської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, Виконавчий комітет Роздільнянської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування, про повернення малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до України; визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою реєстрації мати дитини ОСОБА_2 ; відібрання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення батьківських прав батька та повернення дитини матері,-

ВСТАНОВИВ:

Від імені та в інтересах ОСОБА_1 до Суворовського районного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Роздільнянської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком, звернулась адвокат Бедексєєва В.Л.

В обґрунтування позовних вимог, адвокат зазначила, що позивач та відповідач є батьками малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу між батьками, залишився проживати з позивачем. Представник зазначає, що мати дитини, в силу захворювання, може нести небезпеку та загрозу для свого життя та життя оточуючих, зазначені обставини стали підставою для того, щоб дитина залишилась проживати з батьком.

Представник вказує, що виконавчим комітетом Роздільнянської міської ради Одеської області було затверджено висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітнього сина з батьком. Разом з цим, з листопада 2022 року, мати дитини стала вимагати повернення дитини до неї за її місцем проживання, що не відповідає інтересам дитини.

На підставі викладеного представник позивача просить: визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Також, зобов`язано орган опіки та піклування надати висновок щодо розв`язання спору.

Ухвалою Суворовськогорайонного судум.Одеси від13.03.2023року задоволеноклопотання представникапозивача -витребувано від: КНП «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2» Одеської обласної ради» належним чином засвідчену копію історії хвороби, заведеної відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо її перебування на лікуванні з вересня 2022 року (а.с.46).

На виконання ухвали про витребування доказів 30.03.2023 року (вх. № 8569) надійшли копії історії хвороби відносно ОСОБА_2 (а.с.49-83 том №1).

Від ОСОБА_2 27.03.2023 року (вх. № 8040) надійшла зустрічна позовна заява. В обґрунтування позовних вимог за зустрічним позовом позивач зазначила, що не погоджується з категоричними твердженнями відповідача на яких ґрунтуються первісні позовні вимоги. Позивач зазначає, що посилання на висновок Органу опіки та піклування Роздільнянської міської ради про визначення місця проживання дитини не є безперечним доказам, в даному висновку було враховано бажання дитини та обставини, які виключали можливість для ОСОБА_2 , виконувати свої батьківські обов`язки, відносно малолітнього сина у зв`язку з захворюванням та лікуванням. Заперечень щодо проживання дитини з батьком не було, але батькові були надані рекомендації щодо встановлення графіку відвідування та перебування дитини разом з матір`ю. Крім того, у вищевказаному акті, зазначено, що мати дитини погодилась на проживання сина ОСОБА_4 з батьком, лише на період її хвороби.

Позивач зазначає, що даний висновок є неправомірним, та в ньому зазначені неправдива інформація.

В обґрунтування власного позову позивач зазначає, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 знаходиться під наглядом лікарів-фахівців, всі роки дитинства саме мати супроводжувала дитину до відповідних лікарів, викликала у разі необхідності лікаря, постійно дбала про здоров`я сина. За спільною домовленістю сторін у справі, спільний син мешкав, як з матір`ю так і з батьком. Позивач зазначає, що виявилось, що батько дитини налаштовував дитину проти матері, а потім взагалі повідомив, що забороняє матері спілкуватись з дитиною. Позивач зазначає, що має постійне місце поживання, за місцем проживання характеризується позитивно. З батьком, дитина проживає на зйомних квартирах. Позивач зазначає, що дитині буде краще жити з матір`ю.

На підставі викладеного позивач за зустрічним позовом просить: визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 ; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати та залучити до участі в справі в якості третьої особи Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради та зобов`язати їх надати висновок щодо розв`язання спору (а.с.86-93 том №1).

Ухвалою Суворовськогорайонного судум.Одеси від 01 червня 2023 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини (а.с.154-155 том №1).

Крім того,ухвалою Суворовськогорайонного судум.Одеси від 01.06.2023 року задоволено клопотання представника позивача за зустрічним позовом витребувано низку документів щодо історії хвороби позивача (а.с.157-158 том №1).

На виконання ухвали про витребування доказів на адресу суду 27.06.2023 року (вх. № 17873) надійшов лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби щодо перетину державного кордону України (а.с.163 том №1).

В подальшому, 24.07.2023 року (вх. № 20376) надійшов лист за підписом Пересипської (Суворовської) районної адміністрації щодо розгляду справи у відсутність представника третьої особи та надання копії акту обстеження (а.с.165-167 том №1).

За підписом представника позивача за зустрічним позовом, на адресу суду 28.08.2023 року (вх. № 6686) надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів (а.с.176-216 том №1).

Також, 30.10.2023 року (вх. № 31401) надійшло клопотання позивача за зустрічним позовом про долучення до матеріалів справи копій документів (а.с.1-80 том №2).

Також, 16.01.2024 року від адвоката Бикова Д.Ю. надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів (а.с.85-131том №2).

На адресу суду надійшла заява адвоката Бедексєєвої В.Л. про розірвання договору про надання правової допомоги № 08/23 від 01.02.2023 року, з ініціативи адвоката (а.с.132 том №2).

Також, 17.01.2024 року надійшло клопотання позивача за зустрічним позовом щодо визнання явки позивача за первісним позовом обов`язковою та надання можливості сину висловлювати власну думку щодо його місця проживання, шляхом особистої присутності в судових засіданнях (а.с.133-136 том №2).

Крім іншого, 17.01.2024 року (вх. № 1478) за підписом представника Служби у справах дітей Роздільнянської міської ради Подолінського Олега Михайловича надійшло клопотання про залучення до участі в справі в якості треті особи Виконавчий комітет Роздільнянської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування (а.с.144-147 том №2).

В подальшому, 22.02.2024 року (вх. № 6097) надійшла заява представника позивача за зустрічним позовом адвоката Бикова Д.Ю. про прийняття заяви про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої позовні вимоги викладені наступним чином: повернути малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до України за адресою реєстрації малолітньої дитини, а саме: АДРЕСА_1 ; визнати місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою реєстрації мати дитини ОСОБА_2 , а саме: АДРЕСА_1 ; відібрати малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення батьківських прав та повернути дитину матері.

Ухвалою суду від 27 лютого 2024 року задоволено клопотання представника позивача за зустрічним позовом адвоката Бикова Дмитра Юрійовича про прийняття заяви про зміну предмету позову (збільшення розміру позовних вимог) та клопотання представника Служби у справах дітей Роздільнянської міської ради про залучення третьої особи.

Прийнято до розгляду заяву про зміну предмету позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Залучено до участі в справі в якості третьої особи - Виконавчий комітет Роздільнянської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування (а.с.175-176 том №2).

На адресу суду 10.04.2024 року (вх. № 12370) надійшло клопотання позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи доказів, щодо розшуку та повернення дитини та скріншоти листування (а.с.192-205 том № 2).

Також, 02.05.2024 року (вх. № 15173) надійшов лист за підписом представника позивача за первісним позовом Савіна С.О. про приєднання до матеріалів справи відповіді на ухвалу суду від Приватної психіатричної клініки (а.с.206,207 том №2).

Ухвалою суду від 16 травня 2024 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні (а.с.219-220 том № 2).

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом адвокат Савін Сергій Олександрович позовні вимоги підтримав в повному обсязі, додатково пояснив, що батько на законних підставах залишив територію України та наразі задля безпеки сина перебуває з останнім за кордоном. Щодо зустрічного позову, зазначив, що позовні вимоги за зустрічним позовом не визнає та просить відмовити в їх задоволенні.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та представник позивача адвокат Биков Дмитро Юрійович власні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та наполягали на їх задоволенні. Додатково позивач суду пояснила, що вчиняла та вчиняє всіх дій та прикладає всіх зусиль задля повернення її сина на територію України. Зазначила, що батько дитини неправомірно вивіз дитину та, тим самим самовільно змінив місце проживання дитини без її згоди. Просила врахувати, що наразі вона, як мати позбавлена будь-якої можливості спілкуватися та бачитися з сином, у неї через дії батька втрачена можливість піклуватися про власну дитину та вона позбавлена можливості навіть спілкуватися з дитиною.

Представник Биков Д.Ю. просив врахувати, що наявні кримінальні провадження щодо розшуку дитини, зникнення дитини, та кримінальне провадження щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України за фактом підробки офіційного документу, а саме: довідки КНП «Одеська обласна психіатрична лікарня№ 2» ОМР.

З огляду на викладене позивач та представник позивача за зустрічним позовом просили зустрічну позовну заяву задовольнити в повному обсязі та відмовити в задоволенні первісного позову в повному обсязі.

Представники третіх осіб: органу опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Роздільнянської міської ради, Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, Служби у справах дітей Одеської міської ради, Виконавчого комітету Роздільнянської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування - про час та місце слухання справи повідомлялись, до суду не з`явились, в матеріалах справи наявні заяви представників третіх осіб щодо можливості розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши представника позивача за первісним позовом, який просив позов задовольнити та відмовити в задоволенні зустрічного позову, позивача та представника позивача за зустрічним позовом, які просили задовольнити зустрічний позов та відмовити в задоволенні первісного позову, дослідивши матеріали справи, заслухавши свідків, докази надані на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, встановивши факти і відповідні їм правовідносини, з урахуванням всебічно встановлених обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав у задоволенні зустрічного позову та відмови в задоволенні первісного позову з огляду на наступне.

Щодо первісного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом з батьком.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначив, що на підставі заяви позивача виконавчий комітет Роздільнянської міської ради Одеської області затвердив висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з батьком за адресою: АДРЕСА_2 . З листопада місяця мати дитини стала вимагати аби дитина проживала з нею. Позивач зазначає, що дитина сторін повністю перебуває на його утриманні, він забезпечує сину гідні умови для проживання та розвитку, а оскільки мати дитини має психічні розлади, просить визначити місце проживання ОСОБА_3 з ним.

Судом згідно свідоцтва про народження дитини встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис про народження № 669, його батьками зазначені: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.22, том № 1).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20.04.2022 року (справа № 19647/21) - шлюб зареєстрований 18 липня 2014р. у Відділі ДРАЦС у Суворовському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис №972, між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано. Рішення суду набрало законної сили 23.05.2022 року (а.с.23-24 том № 1).

Судом досліджується висновок та рішення виконавчого комітету Роздільнянської міської ради Одеської області про затвердження висновку органу опіки та піклування Роздільнянської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Так, висновком органу опіки та піклування встановлено наступне: малолітній ОСОБА_3 останнім часом проживає разом з батьком, та перебуває на його утриманні, за домовленістю з матір`ю (дитини) у зв`язку з тимчасовим її захворюванням на психічний розлад.

Так, у висновку щодо хвороби матері дитини зазначене наступне: у вересні 2022 року ОСОБА_2 захворіла, тривало лікувалась, але хвороба завадила їй займатися вихованням дитини та вона перестала бачитись з дитиною, отримала високий ступінь втрати здоров`я внаслідок тривалої хвороби, що спричиняє повну неможливість до самообслуговування та залежність від інших осіб і перешкоджає виконанню батьківських обов`язків.

У висновку зазначено, що взято до уваги всі факти та з урахуванням рекомендації опікунської ради, з метою забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів дитини, орган опіки вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 2016 року народження, разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.27-29 том № 1).

Рішенням виконавчого комітету Роздільнянської міської ради Одеської області вирішено затвердити висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком (а.с.26 том № 1).

З огляду на зазначене судом встановлено, що висновок органу опіки та піклування було винесено зокрема, на підставі даних щодо психічного стану здоров`я матері дитини.

Згідно довідки Приватної психіатричної клініки (м. Одеса, вул. Шишкіна, буд. 19а) зазначено, що ОСОБА_2 в період з 01.03.2021 року по 05.04.2021 року виписана в стані середньої тяжкості. Лікуванню не піддається. Діагноз при виписці: F21Шизотиповий розлад.Може нестинебезпеку тазагрозу длясвого життята життяоточуючих (а.с.35 том № 1).

Також,до позовунадано довідку№ 369від 21.09.2022року,згідно якоїзазначено,що ОСОБА_2 знаходиться настаціонарному лікуваннів Одеськійобласті психіатричнілікарні №2з 06.09.2022року потеперішній час(станомна деньнадання довідки)(а.с.34 том № 1).

Заперечуючи з приводу даних документів щодо стану психічного розладу та перебуванні на стаціонарному лікуванні, позивачем за зустрічним позовом надано Витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження: 12023164490000440) про розслідування кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України з приводу того, що не встановлена особа підробила довідку, офіційний документ КНП «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2» ОМР № 369 (а.с.106 том №2).

Також, відповідач ОСОБА_2 заперечує факт перебування на лікуванні у зазначений період та взагалі зазначає, що 30.09.2022 року вела весілля, що підтверджується фотографією на якій остання є ведучою весілля та на якій є дата 30.09.2022 (а.с.80 том №2).

Разом з цим, ухвалою суду від 13.03.2022 року було витребувано копію історію хвороби заведеної відносно ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно медичної карти стаціонарного хворого № 1734/22 встановлено, що ОСОБА_2 була госпіталізована 06.09.2022 року о 12год. 20 хв. дата виписки 04.10.2022 року (а.с.50-83).

З огляду на зазначене та враховуючи, що станом на час розгляду справи відповідачем та відповідно позивачем за зустрічним позовом не надано вирок суду з приводу розгляду кримінального провадження за КП ЕРДР № 12023164490000440, саме лише посилання на перебування позивача в іншому місці, а саме на весіллі, яке відбулось 30.09.2022 року, не є беззаперечним доказом проходження чи не проходження лікування.

Разом з цим, судом встановлено, що висновком органу опіки та піклування Роздільнянської міської ради місце проживання малолітнього сина сторін у справі було визначено з батьком, за конкретною адресою, а саме: АДРЕСА_2 , при цьому матеріалами справи встановлено, що малолітній разом з батьком перетнути державний кордон України у місці пропуску Старокозаче дата перетину 03.04.2023 року о 17 год. 36 хв. (а.с.163 том №1).

З урахуванням викладеного судом критично оцінюється повідомлення датоване 18.05.2023 року вих. № 60.3/5856 щодо розгляду звернення за яким заявнику ОСОБА_2 повідомлено, що в ході розгляду матеріалів ЖЄО ВП № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області № 10591 від 30.04.2023року було встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , 18.01.2016 року перебуває разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у Закарпатській області на відпочинку (а.с.134 -135 том №1).

Так, відповідно до листа Головного управління НП в Одеській області ОРУП № 1 ВП № 3 від 23.10.2023 року вих. № 60.3/К-1052 згідно якого встановлено наступне: 29.06.2023 року слідчим ВП № 3 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області лейтенантом поліції Мальчевою К.О. у приміщенні кабінету № 3 було проведено опитування особи, а саме ОСОБА_1 1990 р.н. в телефонній конференції, в ході опитування останній пояснив: «що він разом з сином ОСОБА_7 у зв`язку зі збройною агресією рф проти України, через пропускний пункт «Старокозаче» перетнув кордон України та направився у м. Варшава у Республіці Болгарія (!?), на законних підставах, так як він звільнений від військової служби у зв`язку з непридатністю. Повідомив, що в нього з сином гарні відносини, у цей же день направив фото сина. На даний час ОСОБА_1 на телефонні дзвінки не відповідає. Досудове розслідування триває, проводяться необхідні слідчі дії» (а.с.103 том №2).

З огляду на досліджені документи судом встановлено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 самостійно без згоди матері змінив місце проживання дитини, тим більше країну проживання, яке було визначено висновком органу опіки та піклування.

Відповідно посилання та твердження позивача у позовній заяві на те, що дитина ходить до школи в м. Роздільна та те, що мати дитини страждає на стійких психічний розлад, має розлад особистості та наявні умови, які шкодять інтересам дитини є такими, що спростовані матеріалами справи та не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, у зв`язку з цим в задоволенні первісного позову суд слід відмовити.

Щодо зустрічного позову в редакції від 22.02.2024 року, прийнятого до розгляду ухвалою суду від 27.02.2024 року позивач ОСОБА_2 просить: повернути малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до України за адресою реєстрації малолітньої дитини, а саме: АДРЕСА_1 ;

визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою реєстрації мати дитини ОСОБА_2 , а саме: АДРЕСА_1 ;

відібрати малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення батьківських прав батька та повернути дитини матері.

В обґрунтування позовних вимог за зустрічним позовом позивач зазначила, що висновок органу опіки та піклування згідно з яким визначено місце проживання дитини з батьком є неправомірним, у висновку вказано неправдиву інформацію, на комісію не було запрошено її, тобто мати дитини, не було встановлено фактичних обставин щодо перебування матері дитини на лікуванні. Тобто висновок було складено на підставі неперевіреної інформації. Крім іншого, у висновку вказана чітка адреса проживання дитини разом з батьком, однак, дитина за вказаною адресою не проживає, батько вивіз сина без згоди матері до рф, тим самим виключив будь-яку можливість матері у спілкуванні та прийняті участі у вихованні дитини. За фактом незаконного вивезення дитини порушені кримінальні провадження.

Щодо обставин та доказів на які позивач посилається у своєму зустрічному позові судом встановлено наступне.

Відповідно до листа відповіді Міністерства юстиції України адресованого ОСОБА_2 у справі про сприяння поверненню дитини ОСОБА_6 відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей інформується, що відповідно до інформації НПУ згідно з відповідями НЦБ Інтерполу в Литві, Латвії та Польщі особа на ім`я ОСОБА_8 2016 р.н. станом на 03.11.2023 року за наявними обліками поліції вказаних країн не значиться.

Водночас, за інформацією НП України згідно відповідей НЦБ Інтерполу в Грузії особа на ім`я ОСОБА_3 2016 р.н. 09.04.2023 року виїхав з території Грузії до росії та станом на 03.11.2023 року державний кордон Грузії у напрямку в`їзд не перетинав (а.с.121-122 том №2).

Також, згідно листа Міністерства юстиції України встановлено, що Міністерством юстиції Грузії повідомлено про закриття справи про повернення дитини з Грузії в України у зв`язку з відсутністю дитини на території Грузії (а.с.123 том №2).

З огляду на досліджені документи судом встановлено, що мати малолітнього сина вчиняє та прикладає всіх можливих зусиль спрямованих на повернення дитини в Україну.

Позивачем також надано низку скріншотів з мобільного додатку щодо зв`язку з батьком дитини, смс спрямованих дитині, тощо. З наданих роздруківок встановлено, що протягом всього часу мати переймається долею сина, пише останньому слова любові висловлює занепокоєння, в листах розповідає сину про свою любов до нього та сум який відчуває за ним (а.с.70-78 том № 2).

Також, матеріалами справи встановлено, що позивач зверталась до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу питання щодо повернення дитини на територію України (а.с.196-199 том № 2).

Таким чином, судом достеменно встановлено, що протягом часу коли дитину було вивезено за межі України, мати дитини зверталась до всіх державних установ з приводу вирішення питання щодо повернення дитини на територію України.

Допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суду надали наступні свідчення.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що ОСОБА_11 гарна мати, яка піклується про свою дитину, відчуває до сина велику любов, не має шкідливих звичок. ОСОБА_11 піклувались не лише про сина а й про свого чоловіка, добре дбала про родину (а.с.253-255 том № 2).

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що ОСОБА_12 знає з її народження, може охарактеризувати її люблячу матір, про лікування ОСОБА_13 не чула ні разу. Платон гарна дитина, свідок бачила як хлопчик ріс. Щодо батька дитини зазначила, що після розлучення останній знайшов іншу жінку, забрав до себе хлопчика та став його налаштовувати проти матері (а.с.6-7 том № 3).

Отже, допитані в судовому засіданні свідки суду повідомили обставини, що були їм відомі безпосередньо, вказали, що ОСОБА_11 гарна мати, яка дбала про родину, належним чином виховувала сина та їм не відомі обставини лікування або проходження лікування ОСОБА_13 .

Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами ст.9 Конвенції про права дитини держави учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У ст.141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

З огляду на вказану норму Закону судом встановлено, що й підтверджено матеріалами справи, батько дитини створив не можливі умови для спілкування матері та дитини, самостійно прийняв рішення щодо зміни місця проживання дитини, та відповідно до листа Міністерства Юстиції України 09.04.2023 року виїхав з території Грузії до рф, тим самим позбавив мати можливості приймати участь в житті дитини, не відповідає на телефонні дзвінки та не повідомляє про життя дитини.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності.

У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталим у практиці Верховного Суду (зокрема постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18).

Разом із тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати від 7 грудня 2022 року у справі № 759/96/18 зазначено, що відповідно до статті 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не будуть вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення. Розглядаючи питання щодо повернення дитини до держави постійного проживання, суд не може вирішувати по суті питання щодо піклування про дитину та визначення її місця проживання, оскільки це питання, виходячи зі змісту статті 16 Конвенції, належить до виключної компетенції держави постійного проживання дитини.

Отже, спір між батьками щодо місця проживання дитини може бути вирішений лише після повернення дитини до держави постійного місця проживання.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що відповідно до заяви про зміну предмету позовних вимог, яка була прийнято судом до розгляду, позивачем за зустрічним позовом зокрема заявлено вимогу щодо повернення сина на територію України за місцем його реєстрації.

В даному випадку судом приймається до уваги висновок колегії суддів Другої судової палати, яка посилаючись на наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, вважає, що сама по собі обставина проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не є підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним із батьків в Україні.

Згідно положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У Європейській конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Законом від 3 серпня 2006 року № 69-V, зазначено, що предметом цієї Конвенції є у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов`язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад стосовно місця проживання дітей і доступу до них.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

В даному конкретному випадку висновок органу опіки та піклування Пересипською районною адміністрацією ОМР суду надано не було. В листі від 20.07.2023 року (а.с.165-166) зазначено, що орган опіки та піклування Одеської міської ради не має правових підстав вирішення питання та складання висновку щодо визначення місця проживання дитини, оскільки в наданих документах до органу опіки встановлено, що дитини проживає за адресою Одеська область, м. Роздільне.

При цьому судом встановлено, що висновок Органу опіки та піклування Роздільнянської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком - є не повним, в силу не повного, не належного встановлення всіх фактичних обставин справи, зокрема щодо хвороби матері та її ролі в житті дитини.

Суд зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини.

Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, суд зауважує та констатує, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.

У спорах про визначення місця проживання дитини, крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:

- особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності);

- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов`язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов`язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);

- можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків);

- стан здоров`я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);

- стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.

Указане тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин, оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини.

Крім того, першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя.

Суд при вирішенні даної справи також звертає увагу на наступне.

Звичайним місцем проживання дитини на момент відкриття провадження у справі була Україна, відповідно український суд встановлює підсудність відповідно до ст. 5 Гаазької конвенції 1996 року та ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» (правило незмінності міжнародної підсудності у ході провадження у справі).

Позов подано до суду 10.02.2023 року, провадження у справі відкрито 13.03.2023 року, дитина перетнула державний кордон України 03.04.2023 року.

Одразу слід зазначити, що Гаазька конвенція 1980 року застосовується до будь-якої дитини, яка постійно проживала в одній із договірних держав, які приєднались до конвенції, безпосередньо перед вчиненням порушення прав піклування або доступу. І застосування такої конвенції припиняється, коли дитина досягає 16 років.

Також важливо, що не всі переміщення або утримання дітей розглядаються як незаконні, якщо на таке переміщення не було наданий дозвіл іншого з батьків. Гаазька конвенція 1980 року розглядає переміщення або утримання дитини як незаконні, якщо:

при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.

Тому, незаконність переміщення дитини пов`язується не з порушенням правил перетинання кордону, а з порушенням прав іншого з батьків на піклування про дитину.

В даному конкретному випадку суд зауважує, що держава Україна припинила будь-які дипломатичні зносини з державною-агресором, а тому, якщо дитина переміщена на територію росії, двосторонні дипломатичні процедури, конвенції та загальнодоступні механізми повернення дитини з території росії не працюють. Мають бути задіяні міждержавні механізми із залученням третіх держав або організацій, які мають допомагати вирішувати кожен такий випадок індивідуально.

Відповідно до положення частини першоїстатті 162Сімейного кодексуУкраїни встановлено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дана стаття регулює сімейно-правові спори, що виникли в межах кордонів України.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Суд наголошує, що стаття 8 Конвенції вимагає від органів державної влади вжиття усіх заходів, яких можна розумно очікувати від них, аби дозволити батькам і дитині підтримувати та розвивати сімейні зв`язки та спілкування один з одним; цей обов`язок також включає встановлення місцезнаходження дитини, якщо один з батьків втрачає з нею контакт.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини гарантує дітям право на те, щоб їхні найкращі інтереси оцінювалися та бралися до уваги як першочергове міркування в усіх діях чи рішеннях, що стосуються дітей або впливають на них, незалежно від того, чи здійснюються вони державними або приватними установами соціального забезпечення, судами, адміністративними органами чи законодавчими органами. В преамбулі Гаазької Конвенції зазначається, що «інтереси дітей це найважливіше в справі турботи про них».

Говорячи про примусове повернення дітей, і Сімейний кодекс (абз. 2 ч. 1 ст. 162), і Гаазька Конвенція (ч. b) ст. 13) передбачають, що дитина не може бути повернута, якщо існує серйозний ризик того, що це поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нестерпну обстановку.

В даному конкретному випадку судом безперечно приймається до уваги той факт, що дитина за повідомленням батька правоохоронним органам перебуває у безпеці з підстав повномасштабного вторгнення. Разом з цим, судом також приймається до уваги безпосередньо й той факт, що дитина була вивезена батьком до держави агресора та відповідно її знаходження та проживання в рф в повній мірі виключає будь-яку можливість на спілкування з матір`ю, що прямо порушує та виключає роль матері та її сталі зв`язки з дитиною, відповідно й по відношенню до дитини.

Судом зазначається та звертається увага на те, що за даними Мінюсту станом на 30 вересня 2023 року, відомо щонайменше про дев`ять випадків фактичного повернення дитини в Україну після 24 лютого 2022 року, з яких п`ять випадків добровільного повернення дитини в Україну, та чотири випадки за рішенням іноземного суду. Зокрема: 04 жовтня 2022 року польський суд виніс рішення про повернення дитини в Україну і в залі суду дитину було передано заявниці.

12липня 2022року швецькийсуд винісрішення про повернення дитини з Швеції до України.

Отже, з огляду на реалії сьогодення, з урахуванням конкретних обставин справи, суд дійшов висновку щодо необхідності повернення дитини на територію України за її місцем реєстрації.

Визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку всім обставинам справи, а саме тому, що обоє батьків бажають дбати про дитину, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, суд вважає про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю, що пов`язується також із тим, що батько, хоча і належним чином займається вихованням та утриманням дитини, проте, у квітні 2023 року самовільно змінив місце проживання дитини шляхом вивезення дитини за межі території України без згоди матері. Відповідно судом встановлено, що батько допустив грубе порушення прав матері на прямі контакти з сином, що суперечить найкращим інтересам дитини.

Виходячи з обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, суд вважає, що проживання дитини з матір`ю, буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку.

Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 654/4307/19 визначено базові елементи, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, а саме: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання взаємин; піклування, захист і безпека дитини; вразливе становище; право дитини на здоров`я; право дитини на освіту.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

Відповідно до характеристики з місця проживання (а.с.110 том № 1) встановлено, що мати дитини ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 проживає з 1988 року. Протягом всього часу проживання проявила себе виключно з позитивної сторони, зарекомендувала себе, як зразкова громадянка яка підтримує добрі стосунки у спілкуванні з сусідами, дружелюбна, шкідливих звичок не має. Відповідальна та вихована. Під час проживання сина разом з матір`ю, приділяла належну та достатню увагу сину, гуляла з сином, організовувала дитячі ігри.

Судом встановлено, що з моменту вивезення дитини за межі території України, мати дитини здійснила чимало зусиль щодо повернення дитини за місцем проживання, зверталась до чисельних державних та міжнародних органів з приводу відшукування дитини.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно довимог ч.ч.1,5,6ст.81ЦПК України,кожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом; докази подаютьсясторонами таіншими учасникамисправи ; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Оцінивши усі докази в їх сукупності, керуючись внутрішнім переконання, що ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, враховуючи факт того, що батьком дитини створені реальні перешкоди у спілкуванні дитини з матір`ю, що призводить до втрати сталих сімейних зв`язків дитини та матері, враховуючи вік дитини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають задоволенню в повному обсязі.

В силу положення ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В даному випадку, з урахуванням відмови в задоволенні первісного позову, судові витрати понесені позивачем слід віднести за рахунок первісного позивача.

Відповідно, у зв`язку з задоволення зустрічного позову судові витрати понесені з розглядом справи у розмірі: 2284, 80 гривні підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. 2, 5, 10, 12, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. 150, 151, 160-162, 180-183 Сімейного кодексу України, Конвенцією про права дитини, ЗУ «Про охорону дитинства», суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Роздільнянської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком залишити без задоволення.

Судові витрати понесені позивачем за первісним позовом віднести за рахунок позивача.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, Виконавчий комітет Роздільнянської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування, про повернення малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до України; визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою реєстрації мати дитини ОСОБА_2 ; відібрання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення батьківських прав та повернення дитини матері задовольнити.

Повернути малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Україну за адресою місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відібрати малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення його батьківських прав та повернути малолітнього ОСОБА_3 матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 .

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою місця реєстрації дитини: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі: 2284, 80 гривні.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 17.03.2025р.

Суддя: