Ухвала

від 18.03.2025 по справі 520/548/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1487/25

Справа № 520/548/18

Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , як особи, яка не приймала участь у справі,

на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Торгової компанії «Алмі» (Підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю), ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Південний», Публічного акціонерного товариства «Банк Восток», про визнання права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння та за позовом ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю,

встановив:

У січні 2018 року ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес Рішення» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ТК «Алмі» та з урахуванням уточнених позовних вимог до ОСОБА_4 остаточно просило: визнати за ним право власності на нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, вбудоване у багатоквартирний житловий будинок, загальною площею 2 612 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу цього нежитлового приміщення, укладений 03 березня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 вказане нежитлове приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 жовтня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі ПАТ «Дельта Банк») та ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 2 612 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» набуло у власність вказане приміщення.

У жовтні 2017 року ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізналося про зміну власника належного їм нежитлового приміщення, а саме, що 03 березня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, а на підставі договору купівлі-продажу від 13 грудня 2017 року ОСОБА_3 відчужив це нежитлове приміщення ТК «Алмі».

ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» зазначало, що ОСОБА_5 здійснила відчуження спірного нежитлового приміщення за договором купівлі-продажу від 03 березня 2017 року на підставі заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 07 лютого 2017 року в справі № 520/15970/16-ц, яке оскаржується в апеляційному порядку.

ОСОБА_5 не мала права відчужувати спірне нежитлове приміщення, і, відповідно, ТК «Алмі» права власності на нього не набула.

Оскільки нежитлове приміщення вибуло з володіння ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» внаслідок недійсного правочину та було придбано ТК «Алмі», а в подальшому ОСОБА_4 в особи, яка не мала права його відчужувати, тобто вибуло з володіння законного власника не з його волі іншим шляхом, це майно відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підлягає витребуванню на користь ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення».

У вересні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 06 серпня 2018 року відбулися електронні торги, на яких він придбав спірний об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлові приміщення загальною площею 2 612 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за цією ж адресою. Вказаний об`єкт нерухомого майна було придбано за ціною 34 633 787, 39 грн, розрахунок здійснено в повному обсязі згідно з протоколом № 350042.

14 серпня 2018 року на підставі протоколу № 350042 головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби видав акт № 565 «Про реалізацію предмета іпотеки». 17 серпня 2018 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дишлева Т.В. видала йому свідоцтво про придбання ним об`єкта нерухомого майна з торгів та внесла відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» не допускає його до об`єкта нерухомого майна, посилаючись на те, що вказане приміщення належить товариству.

06 вересня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він дізнався, що запис про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення площею 2 612 кв. м за ним, внесений 17 серпня 2018 року за № 27541542, вилучено, відновлено відповідний запис про реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» від 26 вересня 2013 року № 2657223.

З цих підстав просив визнати за ним право власності на нежитлові приміщення площею 2 612 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0, 1400 га, що знаходиться за цією адресою; усунути перешкоди у користуванні нежитловими приміщеннями площею 2 612 кв. м, та земельною ділянкою площею 0, 1400 га шляхом їх вилучення та передачі йому; заборонити ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» та будь-яким іншим особам чинити йому перешкоди у користуванні цими нежитловими приміщеннями та земельною ділянкою.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року в задоволенні позову ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» відмовлено. Позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлові приміщення площею 2 612 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на земельну ділянку, площею 0, 1400 га, кадастровий номер 5110136900:31:002:0049, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Усунуто ОСОБА_4 перешкоди в користуванні вищевказаними нежитловими приміщеннями та земельною ділянкою шляхом їх вилучення у ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» й передачі ОСОБА_4 та заборонено ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» чинити перешкоди ОСОБА_4 у користуванні цими нежитловими приміщеннями та земельною ділянкою.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 17 січня 2018 року.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес Рішення» задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про витребування майна з чужого незаконного володіння та вимог третьої особи ОСОБА_4 про визнання права власності та усунення перешкод у здійсненні права власності скасовано.

Витребувано у ОСОБА_4 на користь ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» нежитлове приміщення загальною площею 2 612 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , як особа яка не приймала участі у цій справі, посилаючись на порушення оскаржуваними судовими рішенням її прав, обов`язків та інтересів як співвласника нерухомого майна щодо якого судом вирішено спір, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення».

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що електронні торги, які відбулися 06 серпня 2018 року, є дійсними і невизнавались недійсними в судовому порядку, а тому підстави для витребування майна в порядку статті 388 ЦПК України відсутні. Крім того, спірне нежитлове приміщення та земельна ділянка, на якій це приміщення розташоване, є одним цільним об`єктом, що унеможливлює його витребування за умови, що ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» ніколи не належало право власності на таку. Водночас, саме вона є власником вказаної земельної ділянки, однак участі у цій справі не приймала.

У судовому засіданні 05.11.2024 року представники скаржниці ОСОБА_1 адвокати Черкес В.О., Опанасенко А.В., Івановський В.В., а згодом у судовому засіданні 18.03.2025 року адвокат Дзяткевич А.В. підтримали вимоги апеляційної скарги, надали пояснення за доводами скарги, представник позивача ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» адвокат Халдай І.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , представники ТОВ «Алмі» адвокати Вовк О.Є., Блохін М.Ю. та представник третьої особи ПАТ АБ «Південний» адвокат Кувшинова В.П. вважали апеляційну скаргу ОСОБА_1 такою, що підлягає задоволенню, з підстав на які посилається скаржниця.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника скаржниці, та представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, 16.01.2018рокуТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення»звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , Торгової компанії «Алмі» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, який у подальшому неодноразово уточнювало, зокрема, заявою про уточнення прохальної частини позову від 09.10.2018 року (т.2 а.с. 226-227), у зв`язку із залученням співвідповідача - ОСОБА_4 .

У вересні 2018 року до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю звернувся і ОСОБА_4 та у подальшому приймав активну участь у розгляді справи та користуючись визначеним ЦПК України правами, особисто та через свого представника, приймав участь судових засіданнях у справі, звертався до суду із заявами та клопотаннями, оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках та інше.

Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження є однією з основних засад судочинства.

Держава гарантує право на апеляційний перегляд справи, який здійснюється після її розгляду в суді першої інстанції, а касаційне оскарження допускається у визначених законом випадках.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, а й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Реалізація конституційного права, зокрема на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від відповідних процесуальних норм, в цьому випадку норм ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Вказані норми визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 910/2795/20, від 31 січня 2024 року у справі № 199/7376/16-ц (провадження № 61-11401св23) і ухвалі Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 752/4256/17 (провадження № 61-4029св23).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Чинний ЦПК України передбачає необхідність з`ясування апеляційним судом наявності правового зв`язку між заявником і сторонами у справі; чи вирішено місцевим судом питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням.

Якщо заявник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статі 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно зі статтею 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Велика Палата Верховного суду в постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавчо встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо визначені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року, ОСОБА_1 вказує, що вона не брала участі у розгляді справи, однак оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про її права та інтереси. Суд першої інстанції не залучив її до участі у справі, хоча спірне майно є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, на підставі статей 60, 61 СК України.

Дійсно, спірні правовідносини стосуються права власності на нежитлове приміщення загальною площею 2 612 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в цілому, позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребувати яке заявило ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» та визнання права власності, усунення перешкод у користуванні та заборону перешкоджати у користуванні просив ОСОБА_4 .

Водночас ОСОБА_4 , з 19 липня 1975 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , і під час цього шлюбу, на електронних торгах відповідачем ОСОБА_4 придбано спірний об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення першого поверху та підвалу площею 2 612 кв. м та земельну ділянку площею 0, 14 га за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер лота № 290838.

Так, 14 серпня 2018 року на підставі протоколу № 350042 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Д. Є. видано акт № 56504979 про реалізацію предмета іпотеки.

17 серпня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т. В. ОСОБА_4 було видано свідоцтво про те, що йому на праві власності належить майно, що складається з нежитлового приміщення загальною площею 2 612 кв. м та земельної ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1 .

Того ж дня право власності на це нежитлове приміщення зареєстроване за ОСОБА_4 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, вказаний об`єкт нерухомості є майном, що набуте подружжям за час шлюбу, і є їхньою спільною сумісною власністю ( ч.3 ст.368 ЦК України).

Разом з цим, колегія суддів зауважує, про відсутність у матеріалах справи та ненадання скаржницею доказів існування спору між подружжям щодо поділу майна подружжя як на час розгляду справи та ухвалення судового рішення судом першої інстанції.

Таким чином, ОСОБА_4 брав участь у справі, як відповідач за первісним та позивач за зустрічним позовом, подавав відзиви на позовну заяву, через свого представника брав участь в судових засіданнях, подавав процесуальні заяви, клопотання, тощо, а також оскаржував рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку. При цьому він діяв за згодою другого з подружжя, у тому числі, в інтересах ОСОБА_1 .

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановахвід 15 вересня 2021 року в справі № 344/17464/15-ц, від 24 листопада 2021 року у справі № 308/12227/13, від 15 вересня 2021 року у справі № 344/17464/15-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 522/14240/15-ц,від 14 лютого 2024 року у справі № 322/307/22, від 23.01.2025 року у справі №2-2961/10, від 12 лютого 2025 року у

справі № 521/7804/20.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України», заява № 41984/98, § 53).

Згідно з практикою ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету, і має бути досягнута пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine»), заява № 23436/03, § 22).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року у справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19)зроблено висновок, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

Тож, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що оскаржуваним рішенням було вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки скаржниці, а у мотивувальній частині цього рішення не міститься висновків суду про права та обов`язки ОСОБА_1 , так само як і резолютивна його частина прямо про них не вказує.

З огляду на наведене, враховуючи, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не було вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки скаржника, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1ст. 362 ЦПК України.

Іншим доводам апеляційної скарги апеляційний суд не надає правової оцінки, з огляду на встановлення обставин, що є підставою для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Також апеляційний суд зауважує, що не приймає до уваги подані 04 лютого 2025 року до апеляційного суду представником скаржниці адвокатом Дзяткевич А.В. пояснення до апеляційної скарги ОСОБА_1 , оскільки такі відповідно до норм ст. 174 ЦПК України не є заявами по суті справи.

При цьому колегія суддів відхиляє клопотання ОСОБА_1 , Торгової компанії «Алмі» (Підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю), Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк " Південний" про закриття провадження у справі, зауважуючи, що відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, предметом апеляційного перегляду є законність та обґрунтованість рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року на час

його ухвалення, із визначеним у справі суб`єктним складом учасників спору.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Враховуючи викладене, апеляційний суд виснує про відсутність підстав для закриття провадження у справі, з підстав порушення судом першої інстанції правил предметної юрисдикції.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку про закриття апеляційного провадження з вказаних вище підстав.

Керуючись ст.ст.367, 374,377 381-384 ЦПК України

постановив:

Відмовити у задоволенні заяв ОСОБА_1 , Торгової компанії «Алмі» (Підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю) та Публічного акціонерноготовариства АкціонернийБанк «Південний» про закриття провадження у справі.

Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Торгової компанії «Алмі» (Підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю), ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Південний», Публічного акціонерного товариства «Банк Восток», про визнання права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння та за позовом ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 18 березня 2025 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

М.В. Назарова