Постанова

від 01.05.2024 по справі 520/548/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року

м. Київ

справа № 520/548/18

провадження № 61-2079св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення»,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Торгова компанія «Алмі» (Підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю), ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 ,

треті особи за первісним позовом, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк «Південний», Публічне акціонерне товариство «Банк Восток»,

позивач за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 ,

відповідач за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Торгової компанії «Алмі» (Підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю), ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Південний», Публічного акціонерного товариства «Банк Восток», про визнання права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , на ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року в складі колегії суддів Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та історія справи

У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Група Компаній «Глобальні бізнес Рішення» (далі - ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес Рішення») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Торгової компанії «Алмі» (підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю; далі - ТК «Алмі») та з урахуванням уточнених позовних вимог просило: визнати за ним право власності на нежитлове приміщення першого поверху та підвалу, вбудоване у багатоквартирний житловий будинок, загальною площею 2 612 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу цього нежитлового приміщення, укладений 03 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 вказане нежитлове приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 жовтня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») та ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 2 612 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» набуло у власність вказане приміщення.

У жовтні 2017 року ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізналося про зміну власника належного їм нежитлового приміщення, а саме, що 03 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, а на підставі договору купівлі-продажу від 13 грудня 2017 року ОСОБА_2 відчужив це нежитлове приміщення ТК «Алмі».

ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» зазначало, що ОСОБА_1 здійснила відчуження спірного нежитлового приміщення за договором купівлі-продажу від 03 березня 2017 року на підставі заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 07 лютого 2017 року в справі № 520/15970/16-ц, яке оскаржується в Апеляційному суді Одеської області.

ОСОБА_1 не мала права відчужувати спірне нежитлове приміщення, і, відповідно, ТК «Алмі» права власності на нього не набула.

Оскільки нежитлове приміщення вибуло з володіння ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» внаслідок недійсного правочину та було придбано ТК «Алмі», а в подальшому - ОСОБА_3 в особи, яка не мала права його відчужувати, тобто вибуло з володіння законного власника не з його волі іншим шляхом, це майно відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягає витребуванню на користь ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення».

У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 06 серпня 2018 року відбулися електронні торги, на яких він придбав спірний об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлові приміщення загальною площею 2 612 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за цією ж адресою. Вказаний об`єкт нерухомого майна було придбано за ціною 34 633 787, 39 грн, розрахунок здійснено в повному обсязі згідно з протоколом № 350042.

14 серпня 2018 року на підставі протоколу № 350042 головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби видав акт № 565 «Про реалізацію предмета іпотеки». 17 серпня 2018 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дишлева Т. В. видала йому свідоцтво про придбання ним об`єкта нерухомого майна з торгів та внесла відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зазначав, що ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» не допускає його до об`єкта нерухомого майна, посилаючись на те, що вказане приміщення належить товариству.

06 вересня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він дізнався, що запис про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення площею 2 612 кв. м за ним, внесений 17 серпня 2018 року за № 27541542, вилучено, відновлено відповідний запис про реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» від 26 вересня 2013 року № 2657223.

З цих підстав просив визнати за ним право власності на нежитлові приміщення площею 2 612 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0, 1400 га, що знаходиться за цією адресою; усунути перешкоди у користуванні нежитловими приміщеннями площею 2 612 кв. м, та земельною ділянкою площею 0, 1400 га шляхом їх вилучення та передачі йому; заборонити ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» та будь-яким іншим особам чинити йому перешкоди у користуванні цими нежитловими приміщеннями та земельною ділянкою.

Судові рішення, ухвалені у справі, до постановлення оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року в задоволенні позову ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» відмовлено.

Позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення площею 2 612 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на земельну ділянку, площею 0, 1400 га, кадастровий номер 5110136900:31:002:0049, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Усунуто ОСОБА_3 перешкоди в користуванні вищевказаними нежитловими приміщеннями та земельною ділянкою шляхом їх вилучення у ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» й передачі ОСОБА_3 та заборонено ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні цими нежитловими приміщеннями та земельною ділянкою.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 17 січня 2018 року.

Суд апеляційної інстанції переглядав справу неодноразово.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес Рішення» задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про витребування майна з чужого незаконного володіння та вимог третьої особи ОСОБА_3 про визнання права власності та усунення перешкод у здійсненні права власності скасовано.

Витребувано у ОСОБА_3 на користь ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» нежитлове приміщення загальною площею 2 612 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року касаційні скарги ТК «Алмі», ОСОБА_3 , АТ АБ «Південний» та ПАТ «Банк Восток» залишено без задоволення. Постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишено без змін.

У грудні 2021 року адвокат Івановський В. В. як представник ОСОБА_4 , яка не брала участі у розгляді справи, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року, постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» та позову ОСОБА_3 відмовити. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 травня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі.

У грудні 2023 року ОСОБА_4 , яка не брала участі у розгляді цієї справи, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року з підстав вирішення судом апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року з тих підстав, що рішення суду першої інстанції у цій справі не було предметом апеляційного перегляду за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , а оскаржувана нею постанова Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року ухвалена за результатами розгляду апеляційної скарги іншого учасника справи.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 у справі за позовом ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТК «Алмі» (Підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю), ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ПАТ АБ «Південний», ПАТ «Банк Восток» про визнання права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , до ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю, на рішення Київського районного суду м. Одеси 23 жовтня 2018 року м. Одеса.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскаржуваним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року (яке втратило законну силу внаслідок його скасування), постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року (скасованою в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про витребування майна з чужого незаконного володіння та вимог ОСОБА_3 про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю), постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року (є чинною) права, обов`язки та інтереси ОСОБА_4 не порушені, вимоги до неї не заявлялися та судами у межах розгляду цієї справи не вирішувалися.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, не надала доказів того, що незалучення ОСОБА_4 до участі у цій справі могло вплинути на результати її розгляду, у зв`язку із чим апеляційний суд виснував, що питання про права, свободи, інтереси та обов`язки останньої судом у цій справі не розглядалося та не вирішувалося, а право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі у ОСОБА_4 відсутнє, що є підставою для закриття апеляційного провадження за її апеляційною скаргою.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

12 лютого 2024 року ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , через систему «Електронний Суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, у якій представник заявниці, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Як на підстави касаційного оскарження судового рішення заявниця у касаційній скарзі посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Заявниця указує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що вона стала власницею спірного майна лише після укладення між нею та ОСОБА_3 договору про поділ майна подружжя від 26 лютого 2020 року, тобто після ухвалення у цій справі рішення суду першої інстанції. Такі висновки спростовуються тим, що після набуття у власність спірного майна ОСОБА_3 це майно було спільною власністю подружжя, а саме її та ОСОБА_3

Суди попередніх інстанцій не врахували презумпцію спільного сумісного майна подружжя та необхідність залучення заявниці до розгляду цієї справи. Вказану презумпцію спільного сумісного майна суди не спростували. Ухвалені у справі рішення безпосередньо впливають на права та інтереси заявниці, що суд апеляційної інстанції помилково залишив без уваги.

Крім того, обставина того, що рішення суду першої інстанції в цій справі вплинуло на права заявниці встановив також і Верховний Суд, оскільки в ухвалі Верховного Суду від 15 січня 2024 року беззаперечно встановлено, що у цій справі зміст резолютивної частини рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року свідчить про те, що вказаним судовим актом вирішено питання про права та обов`язки стосовно майна, співвласником якого (за неспростованої презумпції спільності майна подружжя) є ОСОБА_4 .

Також суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , розглянув доводи її апеляційної скарги по суті, що суперечить нормам процесуального права.

Крім того, заявниця та її представник не були належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання в апеляційному суді.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до Верховного суду відзиву на касаційну скаргу.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судом апеляційної інстанції

Із 19 липня 1975 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свдоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим Палацом одруження міста Одеси, про що у Книзі реєстрації актів укладення шлюбів зроблено запис за № 1789 (т. 12, а. с. 18).

У грудні 2021 року представник ОСОБА_4 адвокат Івановський В. В. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року, постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Група Компаній «Глобальні бізнес рішення» та позову ОСОБА_3 відмовити (т. 12, а. с. 1-17).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 травня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційної скаргою ОСОБА_4 (т. 12, а. с. 41-42).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 24 жовтня 2022 року серії НОМЕР_2 (т. 14, а. с. 11 зворот).

У лютому 2023 року ОСОБА_4 звернулася до Одеського апеляційного суду із заявою про зупинення провадження у справі та залучення правонаступників (т. 14, а. с. 8-11).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року заяву ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року у справі за позовом ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТК «Алмі» (Підприємство у вигляді ТОВ), ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ПАТ АБ «Південний», ПАТ «Банк Восток» про визнання права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 до ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю, у зв`язку із смертю ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , до залучення до участі у справі правонаступників (т. 14, а. с. 19-21).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 травня 2023 року поновлено провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року у справі за позовом ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТК «Алмі» (Підприємство у вигляді ТОВ), ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ПАТ АБ «Південний», ПАТ «Банк Восток» про визнання права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 до ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю (т. 14, а. с. 28).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 травня 2023 року витребувано з Малиновської державної нотаріальної контори м. Одеси інформацію щодо кола спадкоємців відносно майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (т. 14, а. с. 29-30).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04 липня 2023 року залучено ОСОБА_4 до участі у справі як правонаступника ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 14, а. с. 30-31).

У серпні 2023 року до суду апеляційної інстанції надійшов лист приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Брандіс А.Б., з якого вбачається, що 13 березня 2023 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася його дружина ОСОБА_4 .

Зі змісту листа приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Брандіс А.Б. від 08 червня 2023 року № 149/02-14, адресованого Одеському апеляційному суду, вбачається, що на час надання відповіді, крім ОСОБА_4 , із заявою про прийняття спадщини інші спадкоємці ОСОБА_3 не зверталися.

У грудні 2023 року ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у розгляді справи, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року з підстав вирішення судом апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року з тих підстав, що рішення суду першої інстанції у цій справі не було предметом апеляційного перегляду за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , а оскаржувана нею постанова Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року ухвалена за результатами розгляду апеляційної скарги іншого учасника справи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо оскарження ухвали апеляційного суду з підстави пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України

Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

18 грудня 2023 року адвокат Івановський В. В. в інтересах ОСОБА_4 звернувся до Одеського апеляційного суду із заявою про відкладення призначеного на 19 грудня 2023 року судового засідання в суді апеляційної інстанції у зв`язку із участю цього ж дня в судовому засіданні в іншій справі, в іншому суді, надавши відповідні докази, та просив визнати причини його неявки у призначене на 19 грудня 2023 року судове засідання поважними і відкласти розгляд справи на іншу дати, про що повідомити ОСОБА_4 та її представника.

Суд апеляційної інстанції в ухвалі від 19 грудня 2023 року вказав на те, що сторони про розгляд справи на зазначену дату повідомлені належним чином, у судове засідання з`явився представник ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення».

Апеляційний суд із посиланням на статтю 372 ЦПК України, враховуючи передбачені чинним процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи, їх заінтересованість у розгляді справи, повідомлення учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду цієї справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, необхідності розгляду справи, вважав можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_4 і її представника та ТОВ «Торговий центр «Південний», які своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

Діючи в межах наданих процесуальним законом повноважень, суд апеляційної інстанції у судовому засіданні 19 грудня 2023 року перевірив аргументи представника заявниці, викладені у заяві про відкладення розгляду справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті, оскільки відповідно до статті 372 ЦПК України на стадії апеляційного розгляду справи, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні.

Заявниця не виклала переконливих аргументів про неможливість вирішення справи судом апеляційної інстанції без її участі чи участі її представника.

Побідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2023 року у справі № 753/15815/20 (провадження № 61-4432св23).

Таким чином, посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд розглянув справу без участі ОСОБА_4 та її представника, яких належним чином не було повідомлено по дату, час і місце судового засідання є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Щодо інших доводів касаційної скарги

За частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи заявниці є прийнятними з огляду на таке.

Однією із основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Де Жуфре де ла Прадель проти Франції» («De Geouffre de la Pradelle v. France») від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87)).

Отже, відповідно до практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише регламентованим, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, законодавець визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Звертаючись до апеляційного суду з апеляційної скаргою, ОСОБА_4 посилалася на те, що вона є особою, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її майнові права на спірне нерухоме майно без залучення заявниці до участі у справі в якості відповідачки, або третьої особи.

Не погоджуючись із судовим рішенням місцевого суду та постановами Одеського апеляційного суду, ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у розгляді справи, в апеляційній скарзі просила скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року, скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» та позову ОСОБА_3 відмовити.

ОСОБА_4 . В апеляційній скарзі також зазначала, що Київський районний суд м. Одеси помилково визнав право власності на спірне приміщення площею 2 612 кв.м. та земельну ділянку площею 0,14 га тільки за ОСОБА_3 , хоча спірне майно є також власністю і ОСОБА_4 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) викладено такі висновки:

«Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.»

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20), від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 712/13890/15 (провадження № 61-6202св21), від 15 вересня 2023 року у справі № 756/9793/20 (провадження № 61-5524св23).

З огляду на викладене право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, але ухвалене судом рішення певним чином впливає на їхні права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

Отже, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи впливає оскаржуване судове рішення безпосередньо на інтереси та (або) обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на інтереси та (або) обов`язки заявника, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 142/206/21 (провадження № 61-17098св23).

У справі, яка переглядається, постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року витребувано у ОСОБА_3 на користь ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» нежитлове приміщення загальною площею 2 612 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи встановив, що 26 лютого 2020 року між ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_4 укладений договір про поділ майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоус І. О., реєстровий № 99, на підставі якого зареєстровано два нових об`єкти нерухомості: нежитлове приміщення 2057,6 кв. м, що належить ОСОБА_3 , та нежитлове приміщення 535,6 кв. м, що належить ОСОБА_4 .

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя, який може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

На підставі договору про поділ майна подружжя, укладеного у період повторного апеляційного розгляду цієї справи, ОСОБА_4 набула прав титульного власника частини спірного майна.

На момент вирішення спору судом першої інстанції договору про поділ майна подружжя не існувало, проте презумпція спільності майна ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як подружжя у встановленому законом порядку спростована не була, тому заявлений ТОВ «Група Компаній «Глобальний Бізнес Рішення», зокрема до ОСОБА_3 , позов про визнання права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння стосувався майна, права й обов`язки щодо якого належали обом з подружжя.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року в задоволенні позову ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» відмовлено, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення площею 2 612 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на земельну ділянку, площею 0, 1400 га, кадастровий номер 5110136900:31:002:0049, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалено усунути ОСОБА_3 перешкоди в користуванні вищевказаними нежитловими приміщеннями та земельною ділянкою шляхом їх вилучення у ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» й передачі ОСОБА_3 та заборонено ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення» чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні цими нежитловими приміщеннями й земельною ділянкою.

Таким чином, зміст резолютивної частини рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року свідчить про те, що вказаним судовим актом вирішено питання про права та обов`язки відносно майна, співвласником якого (за неспростованої презумпції спільності майна подружжя) є ОСОБА_4 .

Наведене узгоджується з висновками, викладеними в ухвалі Верховного Суду від 15 січня 2024 року, постановленій у цій справі.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції зазначив, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2018 року, постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року та постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року права, обов`язки та інтереси ОСОБА_4 не порушені, вимоги до заявниці не заявлялися та судами у межах розгляду цієї справи не вирішувалися, заявницею не надано доказів того, що незалучення її до участі у справі могло вплинути на результати її розгляду.

Саме такі висновки суд апеляційної інстанції зазначив як підставу для закриття апеляційного провадження, вважаючи що вказаними судовими рішеннями питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_4 судами у цій справі не вирішувалося.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки вимоги як за позовом ТОВ «Група Компаній «Глобальні Бізнес Рішення», так і за позовом ОСОБА_3 стосувалися майна, права й обов`язки відносно якого належали обом з подружжя, а після укладення подружжям ОСОБА_6 договору про поділ майна подружжя від 26 лютого 2020 року - з конкретно визначеними частками кожного з них у спільному майні.

З огляду на зазначене Верховний Суд не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_4 судами у цій справі не розглядалося та не вирішувалось і, відповідно, у останньої відсутнє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі.

Вирішуючи у цій справі процесуальне питання щодо закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , апеляційний суд також помилково вдався фактично до дослідження й оцінки доводів її апеляційної скарги. Водночас такі процесуальні дії вчиняються виключно під час розгляду справи по суті.

Враховуючи сталу практику ЄСПЛ, зазначені вище положення національного законодавства та встановлені фактичні обставини, слід дійти висновку, що суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження, не дослідив доводів апеляційної скарги заявниці щодо порушення її прав під час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення.

Отже, доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_4 , підлягають перевірці належним судом - судом апеляційної інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Під час нового апеляційного розгляду справи суду апеляційної інстанції слід врахувати викладене у цій постанові, зокрема те, що співвласником майна, яке є предметом спору у справі, є ОСОБА_4 ; належним чином дослідити та встановити, чи прийняте судом першої інстанції судове рішення безпосередньо впливає на права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 , яка подала апеляційну скаргу, конкретно визначити обсяг таких прав, інтересів та (або) обов`язків, а також встановити безпосередній правовий зв`язок між останніми та оскаржуваним судовим рішенням, і, у разі встановлення таких обставин, переглянути це рішення з урахуванням положень статті 370 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування ухвали Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, суд касаційної інстанції розподілу судових витрат не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу скаргою ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк