Постанова

від 19.03.2025 по справі 910/17461/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/17461/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кондратова І.Д.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Сипчак О.М.)

від 27.03.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.)

від 27.08.2024

у справі № 910/17461/23

за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк"

до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Разборн-АДВ"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мироненко Олена Федорівна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3

про визнання недійсним рішення загальних зборів, акта приймання-передачі та скасування державної реєстрації права власності,

за участю представників учасників справи:

позивача - Хуторянець О.В.

відповідача 1 - ОСОБА_8

відповідача 2 - Нечипорук О.Л.

третіх осіб - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" (далі - АТ "Райффайзен Банк") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Разборн-АДВ" (далі - ТОВ "Разборн-АДВ"), в якій просить суд:

- визнати недійсним рішення №2/2020 загальних зборів учасників ТОВ "Разборн-АДВ" від 10.06.2020, підписи на рішенні нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироненко О.Ф. 10.06.2020 за реєстром №582, №583, №584, в частині рішення ОСОБА_1 щодо додаткового внеску в негрошовій формі у вигляді нерухомого майна, саме: квартира АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним акт приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал ТОВ "Разборн-АДВ" у негрошовій формі від 11.06.2020, укладений між ТОВ "Разборн-АДВ" та ОСОБА_1 , підписи на акті нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Мироненко О.Ф. 11.06.2020 за реєстром №592, №593;

- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко Олени Федорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52707991 від 17.06.2020, номер відомостей про речове право: 36929124, дата державної реєстрації: 16.06.2020.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що правочин ОСОБА_1 є фраудаторним, оскільки вона відчужила належне їй майно шляхом його передачі до статутного капіталу ТОВ "Разборн-АДВ" з метою уникнення відповідальності перед кредитором за кредитними договорами.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23 позов задоволено частково; визнано недійсним акт приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Разборн-АДВ" у негрошовій формі від 11.06.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Разборн-АДВ" та ОСОБА_1 , підписи на акті нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Мироненко О.Ф. 11.06.2020 за реєстром №592, №593; скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко Олени Федорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52707991 від 17.06.2020, номер відомостей про речове право: 36929124, дата державної реєстрації: 16.06.2020; в іншій частині позову відмовлено.

2.2. Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом фактичні обставини справи та подані сторонами докази, з урахуванням принципу змагальності та стандарту доказування «вірогідність доказів», свідчать про те, що відчуження майна ОСОБА_1 шляхом його внесення до статутного капіталу ТОВ "Разборн-АДВ" є недобросовісною поведінкою боржника, зловживанням своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб (Банку), оскільки відчуження належного відповідачці-1 майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором (Банком) на її майно, як боржника.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним рішення №2/2020 загальних зборів учасників ТОВ "Разборн-АДВ" від 10.06.2020, то позивачем не доведено суду обставин, які є підставами для визнання рішення загальних зборів недійсним, оскільки рішення загальних зборів учасників ТОВ "Разборн-АДВ" не є правочином у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко Олени Федорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, то суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення такої позовної вимоги, оскільки така вимога відновить становище, яке існувало до порушення.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі №910/17461/23 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним акт приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал ТОВ "Разборн-АДВ" у негрошовій формі від 11.06.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Разборн-АДВ" та ОСОБА_1 , підписи на акті нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Мироненко О.Ф. 11 червня 2020 року за реєстром №592, №593. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироненко Олена Федорівна про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52707991 від 17.06.2020, номер відомостей про речове право: 36929124, дата державної реєстрації: 16.06.2020. В іншій частині позову відмовлено.

2.4. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірний об`єкт нерухомості, який є предметом оспорюваного Банком правочину, належав відповідачці-1 та її чоловікові на праві спільної сумісної власності, відтак за висновком апеляційного суду, суд першої інстанції, не залучивши до участі у справі ОСОБА_3 , прийняв рішення про права та інтереси не залученої до участі у справі особи (чоловіка відповідачки 1), що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення в силу положень пункту 4 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції підстави для скасування, апеляційний господарський суд прийняв нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та доведення Банком обставин, що оспорюваний правочин, вчинено з метою унеможливлення задоволення вимог Банку за рахунок належного їй майна на шкоду майновим інтересам кредитора, та приховання нерухомого майна від звернення стягнення позивача (кредитора) на вказане майно в рахунок солідарного погашення боргу за кредитними договорами забезпеченими договорами поруки, укладеними між позивачем та відповідачкою-1.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 у справі №910/17461/23, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції у задоволеній частині скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

3.2. Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 визначила пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначила пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

- застосовано статті 553-559 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові від 30.06.2022 у справі №922/2960/17;

- застосовано частини першу та другу статті 234 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах від 07.10.2020 у справі №755/17944/18, від 25.09.2024 у справі № 761/42732/21;

- застосовано частини першу - третю статті 48 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі № 925/440/18, від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 641/5523/19, від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20, від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, від 02.11.2022 у справі № 753/537/19, від 16.09.2022 у справі № 642/2316/20, від 18.05.2022 у справі № 753/8090/18;

- застосовано пункт 6 частини першої статті 3 та частину третю статті 13 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах від 07.10.2020 у справі №755/17944/18, від 19.05.2021 у справі №693/624/19;

- застосовано частину третю статті 215 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові від 22.05.2023 у справі № 936/721/21.

3.5. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

3.6. Крім того підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

На підставі договору купівлі-продажу квартири від 17.11.2006, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., зареєстрованого в реєстрі за №4472, ОСОБА_1 набула на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Станом на момент набуття ОСОБА_1 вказаного нерухомого майна, остання перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про одруження від 04.10.1997 серії НОМЕР_1 . А тому спірне нерухоме майно в силу приписів статті 63 Сімейного кодексу України та статей 368, 369 Цивільного кодексу України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Між Публічним акціонерним товариство "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор), правонаступником якого є позивач, та позичальниками: ТОВ "Ганул", ФОП ОСОБА_1 , ФОП Ганул О.В. , ФОП Борис І.Д. , ФОП Клименко І.Д., ФОП Кузьменко П.М., ФОП Рябоконь Ю.М. 27.07.2017 укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій №01/150-2/515, за умовами якого кредитор зобов`язується здійснювати на користь позичальника кредитні операції у межах загального ліміту та сублімітів, передбачених пунктами 1.2, 1.3 генерального договору, в порядку визначеному статтею 2 генерального договору, а позичальник зобов`язаний виконати усі обов`язки, що витікають із змісту кредитної операції, генерального договору, умов та договорів, і здійснити погашення заборгованості у межах строку кредитної операції.

Загальний ліміт становить 18 300 000,00 грн. Останній день строку дії загального ліміту - 01.08.2020 або інша дата визначена відповідно до статті 10 генерального договору.

27.08.2019 між позивачем (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки №12/150-2/2569 (далі - договір поруки 1), за умовами якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть в майбутньому, які випливають з умов кредитного договору, зокрема, генерального договору на здійснення кредитних операцій №01/150-2/515 від 27.07.2017.

Господарський суд Київської області рішенням від 03.06.2021 у справі № 911/160/21 стягнув солідарно з ТОВ "Ганул" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" 7 304 357,92 грн боргу по кредиту, 1 074 191,82 грн заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 94,45 грн пені та 125 679,66 грн судового збору.

Зі змісту рішення у справі № 911/160/21 вбачається, що 13.10.2020 Банк направив позичальнику (ТОВ "Ганул") та поручителю ( ОСОБА_1 ) вимогу про погашення заборгованості за кредитом, які не були виконані.

17.01.2022 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Івановим А.В. відкрито виконавче провадження №68203124 з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 26.11.2021 у справі № 911/160/21.

Крім того, 30.09.2019 між Банком (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки №12/150-2/2617 (далі - договір поруки 2) з метою належного виконання зобов`язань за генеральним договором на здійснення кредитних операцій №01/150-2/1472 від 30.09.2019, у межах якого укладено кредитний договір № 010/150-2/1473 про "Фінансування поточної діяльності корпоративних клієнтів" від 30.09.2019, що укладені між Банком та ТОВ "Ганул", як позичальником, за умовами якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі тих, що виникнуть в майбутньому, які випливають з умов кредитного договору.

Господарський суд міста Києва рішенням від 22.04.2021 у справі №910/17302/20 стягнув солідарно з ТОВ "Ганул" та ОСОБА_1 заборгованість за кредитом у розмірі 3 600 000,00 грн та заборгованість за відсотками у розмірі 440 655,74 грн, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 60 609,84 грн.

06.08.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Івановим А.В. відкрито виконавче провадження №66423884 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 у справі №910/17302/20.

З листа приватного виконавця від 30.05.2023 №25/23 вбачається, що залишок заборгованості ОСОБА_1 за наказом Господарського суду міста Києва від 05.08.2021 у справі №910/17302/20 становить 2 855 992,30 грн, а залишок заборгованості за наказом Господарського суду Київської області від 26.11.2021 у справі №911/160/21 - 6 006 902,86 грн.

Як вказує позивач у позовній заяві, з лютого 2020 року у ТОВ "Ганул" виникла прострочена заборгованість за кредитним договором № 01/150-2/515 від 27.07.2017, а з квітня 2020 року - заборгованість за кредитним договором №01/150-2/1472 від 30.09.2019, що не спростовано відповідачкою-1.

10.06.2020 відбулись загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Разборн-АДВ", прийняті рішення на яких оформлені рішенням №2/2020 від 10.06.2020. Засновником (учасником) ТОВ "Разборн-АДВ" є ОСОБА_7 , якому належить 100 % статутного капіталу товариства.

На вказаних загальних зборах учасників ТОВ "Разборн-АДВ" було вирішено затвердити форму додаткових внесків, зокрема, ОСОБА_1 у негрошовій формі - квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 нотаріально посвідченою заявою від 10.06.2020 надав згоду на передачу відповідачкою-1 в якості внеску до статутного капіталу ТОВ "Разборн-АДВ" придбаного у шлюбі нерухомого майна, зокрема, квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

За актом приймання-передачі від 11.06.2020 ОСОБА_1 внесла до статутного капіталу ТОВ "Разборн-АДВ" квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав, в ньому міститься інформація про реєстрацію 16.06.2020 права власності на вказану квартиру за ТОВ "Разборн-АДВ".

Банк, вважаючи, що рішення загальних зборів учасників ТОВ "Разборн-АДВ" №2/2020 від 10.06.2020 та акт приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал ТОВ "Разборн-АДВ" від 11.06.2020 є фіктивними (фраудаторними) та вчинені на шкоду інтересам Банку, звернувся до суду із даним позовом.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Предметом касаційного оскарження є судові рішення, якими визнано недійсним правочин (акт приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал ТОВ "Разборн-АДВ" в негрошовій формі у вигляді нерухомого майна, саме: квартири АДРЕСА_1 ), який, за висновком судів є фраудаторним та як наслідок скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

5.4. У статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

5.5. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі №916/379/23 вказувала на те, що акт приймання-передачі майна до складу статутного капіталу є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - перехід права власності на нерухоме майно від однієї особи до іншої.

А отже оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України) є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків у розумінні статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.

5.6. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, четверта статті 202 Цивільного кодексу України).

В силу приписів частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

5.7. Щодо підстав недійсності правочину, Верховний Суд зазначає, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

5.8. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 дійшла висновків, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Верховний Суд також неодноразово зазначав, що фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

В такий спосіб будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень Цивільного кодексу України.

Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

5.9. Відповідно до частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

5.10. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 24.02.2021 у справі № 757/33392/16, від 14.12.2022 у справі № 372/437/20 та від 16.10.2024 у справі № 911/3706/23.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належного йому майна з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Отже, Верховний Суд сформував усталену судову практику про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує правочин, якщо ця особа доведе, що власник майна уклав договір та відчужив за ним майно, свідомо погіршивши свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором, та зазначив, що належним способом захисту прав чи інтересів відповідного кредитора є повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення ситуації, яка існувала до цього.

Правові підстави для визнання правочинів недійсними, як фраудаторних, можуть бути різними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках:

- фіктивних правочинів (стаття 234 Цивільного кодексу України);

- порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 Цивільного кодексу України);

- правочину, який порушує публічний порядок (частина перша та друга статті 228 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд у постановах, зокрема, від 18.02.2025 у справі № 916/5751/23, від 03.12.2024 у справі № 487/6342/18 зазначив, що критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з`ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Водночас слід враховувати, що кожен окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.

Оскаржуючи правочин з підстав його фраудаторності, позивач повинен навести вагомі докази того, що майно було відчужене, наприклад, за явно заниженою ціною, або взагалі безвідплатно, тобто що відчужувач не набув у зв`язку з таким продажем майнових благ.

5.11. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно із пунктом 2.1 договорів поруки у випадку повного або частково невиконання (неналежне виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань, поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов`язань в порядку та строки, встановлені кредитним договором, кредитор набуває права до поручителя щодо сплати заборгованості за порушення забезпеченими зобов`язаннями.

У пункті 2.2 договорів поруки поручитель зобов`язується здійснити виконання порушених забезпечених зобов`язань протягом 10 банківських днів з дати отримання вимоги від кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі. Вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання поручителем забезпечених зобов`язань в розмірі, визначеному кредитором у вимозі. Кредитор має право направляти вимогу покупцю будь-яку кількість разів до повного виконання забезпечувальних зобов`язань.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Банк до матеріалів даної справи відповідної вимоги не надав.

Водночас Господарським судом Київської області у рішенні від 03.06.2021 у справі №911/160/21 та Господарським судом міста Києва у рішенні від 22.04.2021 у справі №910/17302/20 встановлено, що 13.10.2020 на адресу ТОВ "Ганул" Банком направлено вимогу №188/2/1043 про погашення заборгованості за кредитним договором, яка була вручена 19.10.2020, але залишена без виконання. Листом від 26.10.2020 ТОВ "Ганул" повідомлено про неможливість погашення заборгованості.

13.10.2020 на адресу ОСОБА_3 направлено вимогу №188/2/1044 про погашення заборгованості за кредитним договором, яка була вручена 27.10.2020, але залишена без виконання. 09.11.2020 на адресу Банку надійшла відповідь на вимогу, якою ОСОБА_3 повідомляє про неможливість відповідати за зобов`язання позичальника ТОВ "Ганул".

13.10.2020 на адресу ОСОБА_1 направлено вимогу №188/2/1045 про погашення заборгованості за кредитним договором, яка була вручена 19.10.2020, але залишена без виконання. 02.11.2020 на адресу Банку надійшла відповідь на вимогу, якою ОСОБА_1 повідомляє про неможливість відповідати за зобов`язання позичальника ТОВ "Ганул".

За переконанням скаржника, оскільки Банк станом на дату вчинення спірного правочину - 10.06.2020 із вимогою до відповідачки-1 (поручителя ОСОБА_1 ) не звертався, зазначене свідчить про те, що у ОСОБА_1 , як поручителя, не виникло обов`язку з виконання порушених забезпечених зобов`язань.

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції пунктом 2.6 договорів поруки передбачено, що поручитель зобов`язується самостійно контролювати дотримання та своєчасне виконання позичальником забезпечених зобов`язань перед кредитором. Отримувати інформацію про зміну забезпечених зобов`язань.

Враховуючи, що за висновками Верховного Суду критеріями для кваліфікації правочину як фраудаторного можуть бути і виключення з загального правила стосовно настання строку виконання зобов`язання за умови доведення, що боржник розумів, що має заборгованість або ж дії, що вчиняються боржником до настання строку виконання зобов`язання спрямовані на ухилення від виконання обов`язку зі сплати боргу, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що в такому випадку настання строку виконання поручителем взятого на себе забезпечувального зобов`язання не впливає на мету фраудаторного правочину.

5.12. Судами встановлено, що за умовами договору поруки 1 поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі з тих, що виникають у майбутньому, які випливають з умов кредитного договору, за умовами якого позичальник зобов`язаний:

1.1.1. повернути кредит у розмірі 8 000 000,00 грн (кредит), в порядку, передбаченому кредитним договором, не пізніше 30 липня 2020 року, або іншої дати, визначеної відповідно до умов кредитного договору;

1.1.2. сплатити проценти за користування кредитом у формі овердрафту у розмірі, який розраховується на основі процентної ставки, розмір якої залежить від строку безперервного дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника, до якого встановлено овердрафт згідно кредитного договору: якщо строк безперервного дебетового сальдо складає до 30 календарних днів включно - 21,0% річних; якщо строк безперервного дебетового сальдо перевищує 30 календарних днів та/або у випадку виникнення кредитної заборгованості 45,0% річних; або в будь-якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов кредитного договору, у т.ч. на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим договором;

1.1.3. сплатити комісії в розмірах, передбачених кредитним договором;

1.1.4. сплатити пені, штрафи, передбачені кредитним договором, а також відшкодувати витрати та збитки кредитора, пов`язані з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору.

Згідно із пунктом 1.2 договору поруки 1 поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, в порядку та строки, визначені кредитним договором, у тому числі, при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов`язань.

За умовами договору поруки 2 поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов`язань, у тому числі з тих, що виникають у майбутньому, які випливають з умов кредитного договору, за умовами якого позичальник зобов`язаний:

1.1.1. повернути кредит у розмірі 3 600 000,00 грн (кредит), в порядку, передбаченому кредитним договором, не пізніше 23 вересня 2020 року, або іншої дати, визначеної відповідно до умов кредитного договору;

1.1.2. сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 20,0% річних в будь-якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов кредитного договору, у тому числі на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим договором;

1.1.3. сплатити комісії в розмірах, передбачених кредитним договором;

1.1.4. сплатити пені, штрафи, передбачені кредитним договором, а також відшкодувати витрати та збитки кредитора, пов`язані з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору.

Згідно із пунктом 1.2 договору поруки 2 поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, в порядку та строки, визначені кредитним договором, у тому числі, при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов`язань.

Згідно із статтею 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до частин першої та другої статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Верховний Суд у постанові від 16.01.2025 у справі №753/6126/22 висловив позицію, відповідно до якої поручитель не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед кредиторами. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник/поручитель зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника/поручителя повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники/поручителі мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

5.13. Судом апеляційної інстанції встановлено, що, передавши до статутного капіталу ТОВ "Разборн-АДВ", який згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань становить 15 000,00 грн, спірне нерухоме майно, вартістю 1 500 000,00 грн, ОСОБА_1 не стала учасником товариства і статутний капітал цього товариства не збільшився за рахунок внеску відповідачки.

Згідно з інформацією із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновником (учасником) станом на 08.06.2023 ТОВ "Разборн-АДВ" є лише ОСОБА_7 , розмір частки якого є 15 000,00 грн, який є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи, відсоток частки статутного капіталу в юридичній особі, якого становить 100 %.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів, що встановлені обставини свідчать про реальну безоплатну передачу ОСОБА_1 спірного нерухомого майна, вартістю 1 500 000,00 грн, у власність іншій особі - ТОВ "Разборн-АДВ" на шкоду майновим інтересам кредитору - Банку з метою унеможливити задоволення вимог Банку за кредитними договорами забезпеченими договорами поруки, укладеними між позивачем та відповідачкою 1.

Поведінка боржника, у даному випадку поручителя, який має солідарний обов`язок перед кредитором за виконання забезпечених зобов`язань, має відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник, у даному випадку поручитель, який має солідарний обов`язок перед кредитором за виконання забезпечених зобов`язань, повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

При цьому, судами також встановлено, що за умовами пунктів 4.3 договорів поруки передбачено заборону відчуження майна у будь-який спосіб на суму, що перевищує 400 000,00 грн без попереднього письмового погодження кредитора (пункт 4.3 договорів поруки).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним акта приймання-передачі додаткового внеску у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Разборн-АДВ" у негрошовій формі від 11.06.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Разборн-АДВ" та ОСОБА_1 .

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

5.14. Доводи скаржника у касаційній скарзі про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №755/17944/18, від 25.09.2024 у справі № 761/42732/21, від 19.05.2021 у справі № 693/624/19, від 22.05.2023 у справі № 936/721/21, від 30.06.2022 у справі №922/2960/17 колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених постановах Верховного Суду сформульовані висновки про застосування статей 3, 16, 215, 234 Цивільного кодексу України з урахуванням встановлених конкретних обставин, суб`єктного складу сторін. Зокрема: у справі №755/17944/18 (боржник (продавець) відчужив майно на користь сина своєї дружини (фізичної особи) у період виникнення у нього зобов`язання із поверненням суми позики); у справі № 761/42732/21 (боржник (дарувальник) відчужив майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї родички (фізичної особи) після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості); у справі № 693/624/19 (спір виник щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів, укладених задля уникнення відшкодування шкоди, стягнутої за рішенням суду); № 936/721/21 (спір виник щодо визнання недійсним договору дарування майна, який було укладено в обхід накладеному на майно арешту); №922/2960/17 (спір про визнання недійсним договору іпотеки, що розглядався у межах справи про банкрутство).

Отже, у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, установлено інші фактичні обставини. З цих підстав, Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без врахування висновків, що викладені у вказаних вище постановах.

5.15. Щодо доводів касаційної скарги, що судами попередніх інстанцій застосовано частини першу - третю статті 48 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі № 925/440/18, від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 641/5523/19, від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20, від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, від 02.11.2022 у справі № 753/537/19, від 16.09.2022 у справі № 642/2316/20, від 18.05.2022 у справі № 753/8090/18 колегія суддів зазначає наступне.

Посилаючись на положення статті 48 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що незалучення відповідачами ОСОБА_7 , учасника ТОВ "Разборн-АДВ" та ТОВ "Торговельний партнер" до участі у справі у справі є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки оскарження рішення впливає на права та інтереси зазначених осіб.

Відповідно до частин першої - третьої статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Якщо до голови, члена, працівника або залученого експерта Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку подано позов про відшкодування шкоди, завданої такими особами під час виконання ними своїх повноважень, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, замінює первісного відповідача Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Як вбачається із позовної заяви, Банк звернувся із вимогами про визнання недійсним рішення №2/2020 загальних зборів учасників ТОВ "Разборн-АДВ" від 10.06.2020 в частині рішення ОСОБА_1 щодо додаткового внеску в негрошовій формі у вигляді нерухомого майна, саме: квартира АДРЕСА_1 та визнання недійсним акта приймання-передачі зазначеного додаткового внеску в статутний капітал ТОВ "Разборн-АДВ" у негрошовій формі від 11.06.2020.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі №917/1338/18 сформулювала правову позицію, відповідно до якої належним відповідачем у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства є саме товариство, а не його учасники. Такі рішення є рішенням товариства в особі його вищого органу.

Також Верховний Суд неодноразово викладав висновок, відповідно до якого у справах за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

З огляду на те, що сторонами правочину, який оспорюється, а саме акт приймання-передачі додаткового внеску в статутний капітал ТОВ "Разборн-АДВ" в негрошовій формі у вигляді нерухомого майна, саме: квартири АДРЕСА_1 , є ТОВ "Разборн-АДВ" та ОСОБА_1 , які і є відповідачами у цій справі, доводи касаційної скарги про незалучення відповідачів ОСОБА_7 та ТОВ "Торговельний партнер" відхиляються.

5.16. Крім того підставою касаційного оскарження зазначено пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за переконанням скаржника суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судових рішень з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими, про що зазначено вище.

З огляду на викладене, Верховний Суд не бере до уваги доводи скаржника про недослідження господарськими судами зібраних у справі доказів.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 у справі №910/17461/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

І. Кондратова