Постанова

від 11.03.2025 по справі 759/11905/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року місто Київ

Справа № 759/11905/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7788/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Поливач Л.Д.,

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сальнікова Ангеліна Олександрівна, на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 24 січня 2025 року про забезпечення позову (постановлено у складі судді Твердохліб Ю.О., повна ухвала складена 24 січня 2025 року)

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання

та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання

ВСТАНОВИВ

У провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебуває вказана цивільна справа.

23.01.2025 відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, у якій просив заборонити ОСОБА_1 вчиняти дії як особисто, так й із залученням третіх осіб (в тому числі, але не обмежуючись - родичів по лінії матері дитини, працівників охоронних структур та детективних агенцій, а також співробітників поліції охорони та будь-яких інших осіб, які можуть забезпечувати фізичною силою відібрання дитини від батька), спрямовані на зміну місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичним місцем проживання наразі якої є проживання разом з її батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням у справі №759/11905/23.

В обґрунтування заяви ОСОБА_2 вказував, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_1 з 11.11.2016 до 03.08.2023. Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну він відвіз дружину та дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на кордон з Польщею, який вони перетнули 04.03.2022.

Під час перебування за кордоном донька стикалася із непередбачуваною психологічною та фізичною агресією з боку матері, у зв`язку з чим ОСОБА_3 відмовилась знову їхати з матір`ю без нього, у матері були інші плани, а саме переїзд за кордон на постійне місце проживання, дочка відмовилась та висловила бажання проживати з ним (батьком), однак врегулювати це питання мирним шляхом між ним та ОСОБА_1 не вдалось, оскільки бажання дитини залишитися проживати з батьком в Україні не були почуті матір`ю, то донька відмовляється не тільки зустрічатися з нею, а й спілкуватися.

Отже, з метою не допустити травмування дочки ОСОБА_3 , для забезпечення малолітній дитині психологічного комфорту, відчуття захищеності і безпеки, в її найкращих інтересах на час розгляду справи в суді та не зміни її місця проживання, просив застосувати вищевказані заходи забезпечення позову, оскільки в умовах воєнного стану мати ОСОБА_3 може вільно без його згоди вивезти малолітню доньку за кордон, з урахуванням того, що в цей період права батька на виїзд за кордон обмежені. Враховуючи викладене вважав, що у цьому випадку заборона зміни місця проживання ОСОБА_3 , яка зараз проживає з батьком в місті Києві, до моменту вирішення спору про визначення місця проживання дитини, є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи правову природу спору, найкращі інтереси малолітньої дитини та тривалість розгляду справи судом, а також з огляду на те, що сприяння забезпеченню відносин та емоційного контакту малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 особисто з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб, щонайменше матері, відібрати і повністю обмежити та взагалі відгородити дитину від батька

Святошинський районний суд міста Києва ухвалою від 24 січня 2025 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнив.

Заборонив ОСОБА_1 вчиняти дії як особисто, так й із залученням третіх осіб (в тому числі, але не обмежуючись - родичів по лінії матері дитини, працівників охоронних структур та детективних агенцій, а також співробітників поліції охорони та будь-яких інших осіб, які можуть забезпечувати фізичною силою відібрання дитини від батька), спрямовані на зміну місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичним місцем проживання наразі якої є проживання разом з її батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням у справі № 759/11905/23 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в м. Києві державна адміністрація про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання.

Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 07 лютого 2025 року подала безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, а в задоволені заяви про забезпечення позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована незаконністю та необґрунтованістю судового рішення, ухваленим із неповним та неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного їх дослідження та оцінки, порушенням норм процесуального права.

Апелянт зазначає, що вжиті заходи забезпечення позову за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, а тому в задоволенні зави про забезпечення позову слід було відмовити із посиланням на частину десяту статті 150 ЦПК України.

Указує, що суд при вирішенні заяви не взяв до уваги правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 727/3856/18, від 20.02.2019 у справі № 754/4437/18 щодо неможливості вжиття заходів забезпечення позову, тотожних заявленим позовних вимог.

Вважає вжитий судом захід забезпечення позову неспівмірним, оскільки суд не врахував співвідношення права (інтересу) про захист якого просив заявник ОСОБА_2 із наслідками заборони ОСОБА_1 вчиняти певні дії та постановив ухвалу без врахування висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах. Окрім цього, вважає захід забезпечення позову таким, що не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, таким, що не спроможний забезпечити виконання судового рішення у випадку задоволення позову ОСОБА_2 .

Зазначає, що заявник не надав доказів вірогідності здійснення ОСОБА_1 указаних дій, що можуть ускладнити в майбутньому виконання рішення суду, зокрема ризику вивезення дитини за межі України.

Суд не взяв до уваги, що з 02.05.2023 та наразі дитина проживає разом із батьком, який не виконує ухвалу суду про зобов`язання його надавати матері дитини можливості безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою донькою.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - Якименко М.М. проти апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін як законну та обґрунтовану.

На спростування доводів апеляційної скарги зазначив, що:

- вжиття аналогічного заходу забезпечення позову визнано співмірним та законним в подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2022 року у справі № 359/8620/20 та від 10 травня 2023 року у справі № 369/15492/21;

- вжитий судом захід забезпечення не є тотожним вимозі про визначення місця проживання дитини, відповідає характеру заявлених вимог, є доцільним та співмірним із заявленими вимогами, відповідає інтересам дитини;

- висновки Верховного Суду, про неврахування яких стверджує апелянт, не є висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах і не є релевантними до справи, що переглядається;

- ОСОБА_2 у заяві обґрунтував ризики вчинення ОСОБА_1 дії щодо насильницької зміни місця проживання дитини та вивезення її за межі України, зокрема сама дитина у своїх аудіо- та відеоповідомленнях, а також на особистих зустрічах із матір`ю, протягом тривалого часу повторює одне і те ж саме, що вона бажає проживати із батьком в Україні, боїться, що мати обманним або силовим шляхом забере її та вивезе за кордон. Ці тези також підтверджені численними висновками психологів та судових експертів;

- оскарження ОСОБА_1 ухвали свідчить про її намір змінити місце проживання дитини до моменту вирішення спору, всупереч неодноразово висловленій думці і проханням дитини проживати саме з батьком.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Солдаткін О.С. апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, просили її задовольнити з підстав, викладених у ній.

ОСОБА_2 та його представник - адвокат Якименко М.М. проти апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Служби у справах дітей Святошинської та Подільської районних у місті Києві державних адміністрацій своїх представників у судове засідання не направили, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином, шляхом доставлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету в ЄСІТС (том 2 а. с. 122, 124).

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Враховуючи викладене, позицію ОСОБА_1 та її представника - адвоката Солдаткіна О.С., які не заперечували проти розгляду справи за такої явки учасників справи, ОСОБА_2 та його представника - адвоката Якименко М.М., які заперечували проти розгляду справи за відсутності представників третіх осіб, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників третіх осіб, які не з`явилися в судове засідання будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О. В., пояснення учасників справи, дослідивши матеріали оскарження, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам закону ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 24 січня 2025 року про забезпечення позову не відповідає.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову та вживаючи заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти дії як особисто, так й із залученням третіх осіб (в тому числі, але не обмежуючись - родичів по лінії матері дитини, працівників охоронних структур та детективних агенцій, а також співробітників поліції охорони та будь-яких інших осіб, які можуть забезпечувати фізичною силою відібрання дитини від батька), спрямовані на зміну місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , фактичним місцем проживання наразі якої є проживання разом з її батьком ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням у цій справі, суд першої інстанції виходив із того, що:

- указаний захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову ОСОБА_2 ;

- не вжиття такого заходу забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій та інших судових спорів;

- інтереси дитини та права сторін на час постановлення оскаржуваної ухвали не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу;

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд має враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Серед передумов забезпечення позову, передбачених частиною другою статті 149 ЦПК України, визначено можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Ключовим при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40-43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22).

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства про розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 дійшла висновку, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Досліджуючи питання співмірності обраного судом виду забезпечення позову у виді заборони матері змінювати фактичне місце проживання дитини, до вирішення судового спору, апеляційний суд зазначає, що така заборона може створити для життя, здоров`я та безпеки дитини невиправдані ризики в умовах воєнного стану, у порівнянні з труднощами виконання майбутнього рішення у разі невжиття таких заходів.

Як випливає із сутності інституту забезпечення позову, він покликаний головним чином запобігти негативним наслідкам, що можуть виникнути при невжитті заходів забезпечення позову, та, як наслідок, ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Очевидно, що забезпечення позову має бути дієвим та ефективним способом досягнення вказаної мети. Забезпечення позову має бути достатнім превентивним заходом для того аби з певною упевненістю гарантувати виконання рішення суду, ухваленого на користь позивача.

З урахуванням наведеного, обставин справи та виду забезпечення позову, про який просив ОСОБА_2 , колегія суддів зауважує, що вжитий судом першої інстанції захід забезпечення позову не є розумним та адекватним за змістом і формою. Наявність чи відсутність формальної заборони на вчинення дій, спрямованих на зміну місця проживання дитини, жодним чином не виключає можливості матері (або інших осіб за її ініціативи) фактично вчинити такі дії, у тому числі шляхом прихованого чи примусового відібрання дитини. По суті, ухвала суду про забезпечення позову з наведеним формулюванням не запроваджує жодних дієвих механізмів контролю чи запобігання будь-якому реальному силовому втручанню, а тому не усуває ймовірних ризиків, про які заявляє батько.

Окрім того, тимчасове обмеження права матері на зміну місця проживання доньки за відсутності встановленого та перевіреного судами факту зловживання цим правом не забезпечує права та інтереси батька й дитини в належний спосіб.

Імовірне виконання рішення на користь батька також не залежить від наявності чи відсутності такої заборони, оскільки жодна юридична фіксація не може сама по собі гарантувати фактичне дотримання чи виконання ухвали про заборону дій, якщо мати надалі вважатиме за можливе діяти усупереч цій ухвалі.

Ухвала суду про заборону змінювати місце проживання дитини не утворює реальних правових запобіжників і не унеможливлює ускладнення чи невиконання майбутнього рішення суду. Заборона не впливає безпосередньо на подальше виконання рішення суду, не слугує ефективним засобом охорони прав і законних інтересів дитини та батька під час розгляду справи по суті.

Забезпечення позову має виконувати превентивну функцію в межах саме тих вимог, які позивач заявив у позові, і бути здатним забезпечити їхнє реальне виконання в майбутньому. У цій справі батько просить суд визначити місце проживання дитини разом із ним. Тимчасова заборона матері змінювати місце перебування доньки до вирішення спору по суті не гарантує, що, у разі ухвалення рішення на користь батька, таке рішення буде виконане без перешкод. Якщо мати діятиме всупереч рішенню, то наявність чи відсутність тимчасової заборони у вигляді ухвали про забезпечення позову не стане визначальним фактором для її виконання.

Посилання у відзиві на апеляційну скаргу на думку дитини щодо її бажання проживати із батьком в Україні є неналежними, оскільки думка дитини щодо місця її проживання, враховується судом при вирішенні спору по суті відповідно до ст. 171 СК України, а в межах розгляду заяви про забезпечення позову такі обставини не встановлюються.

Твердження про острах дитини щодо того, що мати обманним або силовим шляхом забере її та вивезе закордон також не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки такі обставини не свідчать про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, про які просив заявник, щонайменше з підстав того, що наявність такої ухвали жодним чином не обмежує матір в реальній можливості вчинити вказані дії та «не захищає» дитину від таких дій. Наведені обставини мають враховуватися судом при вирішенні справи по суті.

Колегія суддів також відхиляє доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що оскарження ОСОБА_1 ухвали свідчить про її намір змінити місце проживання дитини, оскільки право на апеляційне оскарження гарантоване Конституцією України (п. 8 ч. 1 ст. 129) та ЦПК України (п. 8 ч. 3 ст. 2; ст. 17; ст. 352), а також з урахуванням висновків, зроблених вище, не створює (допускає) можливостей ОСОБА_1 вчиняти дії, заборона вчинення яких встановлена ухвалою суду про забезпечення позову.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 як на підставу для необхідності вжиття заходів забезпечення позову посилався на те, що інтереси матері представляє представник, який в інших сімейних справах, сприяв застосуванню силових заходів щодо викрадення дітей. Проте апеляційний суд зазначає, що поведінка представника сторони в інших справах, не може свідчити про можливість та бажання матері в цій справі діяти не в інтересах власної дитини.

Доказів зворотного суду надано не було.

Посилання у відзиві на апеляційну скаргу на постанову Верховного Суду від 04 серпня 2022 року у справа № 359/8620/20 є безпідставними з огляду на нерелевантність викладених у ній висновків з ряду причин.

По-перше, у цій справі заходом забезпечення позову було «заборона змінювати місце перебування дитини без повідомлення матері». Натомість у справі, що переглядається, суд застосував захід забезпечення «заборона вчиняти дії як особисто, так й із залученням третіх осіб (в тому числі, але не обмежуючись - родичів по лінії матері дитини, працівників охоронних структур та детективних агенцій, а також співробітників поліції охорони та будь-яких інших осіб, які можуть забезпечувати фізичною силою відібрання дитини від батька), спрямовані на зміну місця проживання дитини, фактичним місцем проживання наразі якої є проживання разом з її батьком до набрання законної сили рішенням у справі». Указане свідчить про відмінність в обраних заходах забезпечення та неможливість ототожнення їх за встановлених обставин справи.

По-друге, як у постанові Київського апеляційного суду, так і постанові Верховного Суду, якою залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції, не аналізувалося питання щодо співмірності, адекватності та необхідності такого способу забезпечення позову як «заборона змінювати місце перебування дитини без повідомлення матері». Як вбачається зі змісту цих постанов, головним предметом судового контролю в цій справі було недопущення відчуженню дитини від рідної матері та брата, і саме з цією метою були вжиті заходи забезпечення позову щодо зобов`язання батька передавати дитину матері та надавати можливості необмеженого спілкування з дитиною. З огляду на викладене, необґрунтованими є посилання на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2022 року з підстав подібності правовідносин, оскільки щодо спірного заходу забезпечення, указана постанова Верховного Суду висновків не містить.

Із тих же підстав (відмінності заходів забезпечення, яких просив ужити заявник) колегія суддів відхиляє доводи відзиву на апеляційну скаргу про співмірність та адекватність вжитого судом заходу забезпечення із посиланням на постанову Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 369/15492/21, оскільки в цій справі було вжито захід забезпечення «заборона вчиняти дії, спрямовані на зміну місця проживання дитини, фактичне місце проживання якої за адресою батька, до ухвалення рішення у справі». Натомість у справі, що переглядається суд першої інстанції безпідставно додатково зазначив про поширення такої заборони на «інших осіб, у тому числі, але не обмежуючись - родичів по лінії матері дитини, працівників охоронних структур та детективних агенцій, а також співробітників поліції охорони та будь-яких інших осіб, які можуть забезпечувати фізичною силою відібрання дитини від батька».

Доводи представника ОСОБА_2 про те, що скасування оскаржуваної ухвали фактично дозволить ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на силове відібрання дитини від батька є неспроможними, ґрунтуються на суб`єктивних припущеннях представника та є безпідставними в цілому, оскільки до визначення місця проживання дитини в судовому порядку, про викрадення дитини одним з батьків не може йти мови, оскільки згідно з СК України батьки мають рівні права щодо дитини, в тому числі і щодо визначення її місця проживання.

Колегія суддів також звертає увагу, що задовольнивши заяву про забезпечення позову ОСОБА_2 та вживши відповідні заходи, суд фактично частково вирішив спір по суті, що суперечить положенням ч. 10 ст. 150 ЦПК України. Аналогічного висновку дійшов Святошинський районний суд міста Києва (у тому ж складі: судді Твердохліб Ю.О.) в цій же справі в ухвалі від 16 січня 2025 року (провадження № 2-з/759/16/25), у якій суд зазначив, що «заявником не вказані обґрунтовані причини у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов саме у спосіб, визначений ним в заяві, тобто об`єктивні обставини та докази. Задоволення заяви про забезпечення позову у цьому випадку є частковим вирішенням спору з приводу якого позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, що суперечить положенням ЦПК України. Виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника; забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову не відповідає критеріям обґрунтованості та необхідності його застосування».

Незважаючи на постановлення такої ухвали, ОСОБА_2 не реалізовуючи своє право на апеляційне оскарження ухвали про відмову у забезпеченні позову, повторно подав аналогічну заяву з аналогічних підстав та аналогічним обґрунтуванням. Суд першої інстанції (у тому ж складі: судді Твердохліб Ю.О.) за наслідками розгляду такої аналогічної заяви постановив ухвалу про забезпечення позову, та безпідставно дійшов протилежних у своїй попередній ухвалі висновків, за відсутності об`єктивних відмінностей.

З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що вжитий судом захід забезпечення позову не відповідає критеріям розумності, адекватності та співмірності. Він не забезпечує реальної превенції можливих порушень прав батька й дитини та не гарантує ефективне виконання ймовірного рішення суду, ухваленого на користь батька. Замість цього ухвала фактично звужує обсяг прав матері й наближається до вирішення питання, яке є предметом основного спору, порушуючи таким чином баланс інтересів сторін і суперечить положенням ЦПК України щодо неприпустимості вирішення справи під час обрання заходів забезпечення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції порушив норми процесуального права, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, що є підставами для її скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Керуючись статтями 149, 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сальнікова Ангеліна Олександрівна - задовольнити.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 24 січня 2025 року про забезпечення позову - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повна постанова складена 18 березня 2025 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді О.Ф. Мазурик

Л.Д. Поливач