Постанова

від 19.03.2025 по справі 914/2376/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2025 р. Справа №914/2376/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддяЖелік М.Б.

суддіГалушко Н.А.

Орищин Г.В.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 15.01.2025 (вх. №01-05/166/25 від 16.01.2025)

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.12.2024 (повний текст складено 27.12.2024, суддя Ділай У.І.)

у справі №914/2376/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного Українсько-Американського підприємства «Піцца-Пронто», м.Львів

до відповідача: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів

про: визнання недійсним договору оренди №456 від 25.05.1993

за участю представників:

від позивача: директор Микитин А.І.;

від відповідача: не з`явився;

Учаснику процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.12.2024 у справі №914/2376/24 позовні вимоги задоволено; визнано недійсним договір оренди №456 від 25 травня 1993 року, укладений між Фондом комунального майна м. Львова та Товариством з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство «Піцца-Пронто»; стягнуто з Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство «Піцца-Пронто» 3028,00 грн судового збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 20.12.2024 у справі №914/2376/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2025 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду (в складі колегії суддів Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді Орищин Г.В., Галушко Н.А.) від 21.01.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 19.02.2025.

14.02.2025 позивач подав відзив на апеляційну скаргу №250212-1гс від 12.02.2025 (вх. №01-04/1220/25), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 20.12.2024 - без змін.

19.02.2025 позивач подав клопотання №250218-2гс від 18.02.2025 (вх. №01-04/1309/25), в якому просив апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 15.01.2025 не приймати до розгляду та повернути скаржнику, оскільки вона підписана особою, яка не має права її підписувати та посадове становище якої не зазначено.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 відмовлено у задоволенні клопотання ТзОВ СУАП «Піцца-Пронто» №250218-2гс від 18.02.2025 (вх. №01-04/1309/25 від 19.02.2025) про повернення апеляційної скарги скаржнику, розгляд справи відкладено на 19.03.2025.

В судове засідання 19.03.2025 апелянт явки уповноваженого представника не забезпечив.

Представниця позивача в судовому засіданні подала заяву про відвід головуючому судді Желіку М.Б. на підставі п.5 ч.1 ст.35 ГПК України. Вказану заяву зареєстровано за вх.№01-04/2143/25.

Заслухавши пояснення представниці позивача щодо заявленого відводу в судовому засіданні, розглянувши заяву про відвід, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову у його задоволенні, про що постановлено відповідну ухвалу.

Представниця позивача в судовому засіданні надала суду пояснення щодо доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, та зазначила, що має підготовані письмові пояснення, за змістом аналогічні відзиву.

В судових дебатах представниця позивача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечила, просила залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Після судового засідання 19.03.2025 та під час виготовлення повної постанови, а саме 20.03.2015, позивач подав через канцелярію суду пояснення (зареєстровано за №01-04/2201/25), які за змістом аналогічні відзиву у справі.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представниці позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід скасувати з прийняттям нового судового рішення, з огляду на таке:

Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство «Піцца-Пронто» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди №456 від 25 травня 1993 року, укладеного між Фондом комунального майна м. Львова та Товариством з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Американське підприємство «Піцца-Пронто».

Позовні вимоги обґрунтовано такими підставами:

- на час укладання спірного договору сторін договору не існувало, орендодавець та орендар як юридичні особи були створені пізніше;

- в п.1 договору, укладеного 25.05.1993 всупереч вимогам ч.1 ст.41 ЦК УРСР 1963 року, зазначено, що термін оренди обчислюється з 01.10.1992, хоча можливість встановити в договорі, що його умови поширюються на правовідносини, які до укладення цього договору, виникла лише з прийняттям ЦК України від 16.01.2003;

- Фонд комунального майна м. Львова на час укладення договору був неналежним орендодавцем і був наділений повноваженнями лише органу приватизації, що є у комунальній власності міста Львова;

- Фонд комунального майна м. Львова та Львівська міська рада народних депутатів на час укладення спірного договору не були власниками зданого в оренду нежитлового приміщення, при укладенні договору приховали докази та ввели в оману орендаря;

- в Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради як правонаступника Фонду комунального майна м. Львова відсутні необхідні правовстановлюючі документи, які б підтверджували законне право власності нежитлові приміщення за адресою вул.Городоцька, 61, м.Львів, 19-1, 19-2, 19-3, 19-4, 19-5, 19-6, в м.Львові;

- фактичним власником нежитлових приміщень (предмета оренди) на момент укладення спірного договору було ТзОВ СУАП «Піцца-Пронто», однак право власності не було належним чином зареєстроване;

- відсутні істотні умови, охоронний договір та акт прийому-передачі нерухомого майна від орендодавця орендарю.

Стосовно позовної давності позивач в суді першої інстанції зазначав, що нормами законодавства УРСР не передбачалося такого виду власності як комунальна, і використання спірного приміщення Фондом комунального майна м. Львова було незаконним і не породжувало в останнього права на майно, відтак, слід визнати, що правопорушення в зазначених правовідносинах є триваючим і строк позовної давності до цих правовідносин не застосовується.

Відповідач в суді першої інстанції заперечував проти задоволення позову та зазначав, що за відповідних умов оспорюваний договір може бути визнаний нечинним недійсним в частині терміну його дії до моменту реєстрації його сторін Фонду комунального майна 25 грудня 1992 року та ТзОВ СУАП «Піцца-Пронто» 25.11.1992, підстави для визнання недійсним договору №456 від 25.05.1993 в частині поширення його на відносини, які тривали після 25.12.1992 відсутні, адже на час укладення договору - 25.05.1993, обидві сторони договору існували.

Визначення терміну дії договору часовим проміжком, який починається ще коли сторін договору не існувало, сталося, вочевидь, внаслідок помилки (ймовірно була вписана дата договору No2 від 01.10.1992 із ЖЕК 302, на підставі якого, згідно із п.1 договору були передані в користування нежитлові приміщення), а не внаслідок обману, як стверджує позивач, адже і самого позивача станом на 01.10.1992 ще також «не існувало» і йому це було достеменно відомо.

Про відповідні обставини укладення договору позивач знав або об`єктивно міг знати ще в 1993 році. Позивач не надав жодних належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження того, що протягом всього строку після укладення договору оренди (а з того моменту пройшло понад 30 років) він не знав й не міг знати про порушення свого права.

Відтак, навіть при умові порушення оскаржуваним договором прав позивача, до позовних вимог про визнання договору недійсним повинні застосовуватись наслідки спливу позовної давності, передбачені ч.4 ст.267 ЦК України, про сплив якої відповідач заявив у відзиві.

Постановою Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №461/6488/17 встановлено, що об`єкт нерухомого майна, нежитлове приміщення по вул.Городоцькій,61 у м.Львові, в якому розташовані спірні приміщення, знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради (п.21 постанови). Тобто рішенням суду, яке набрало законної сили, та не підлягає оскарженню, встановлено належність нежитлових приміщень першого поверху під індексами 19-1, 19-2, 19-3, 19-4, 19-5, 19-6 загальною площею 57,4 кв. м на вул.Городоцькій,61 до комунальної власності Львівської міської територіальної громади.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення, керувався такими висновками:

- як встановлено судом до 1992 року приміщення за адресою: м.Львів, вул.Городоцька, 61, з індексами 19-1, 19-2, 19-3, 19-4, 19-5,19-6, належало до Акціонерного товариства тресту «Підприємств громадського харчування» Залізничного району м.Львова;

- керуючись Указом Президента України №70 від 31.01.1992 про комерціалізацію державної торгівлі і громадського харчування було створено підприємство громадського харчування (ПГХ) «Гарячі бутерброди», в подальшому перереєстровано у ТзОВ СУАП «Піцца-Пронто», як правонаступник ПГХ «Гарячі бутерброди»;

- 25.05.1993 між Фондом комунального майна м.Львова (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство «Піцца-Пронто» (орендар) укладено договір на оренду нежитлових приміщень за № 456, за умовами якого орендодавець на підставі договору № 2 від 1.10.92р. із ЖЕК-302 здав, а орендар прийняв в оренду з 1 жовтня 1992р. в користування нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул.Городоцька, 61, площею 57,1 кв.м. (19-1, 19-2, 19-3, 19-4) під торгові зали (зали харчування) і побутових приміщень;

- зважаючи на те, що спірний договір було укладено 25.05.1993, відтак стосовно питань, щодо його відповідності чинному законодавству при його укладенні слід застосовувати положення Цивільний кодекс УРСР 1963 року;

- 25.05.1993 орендодавець та орендар встановили, що умови спірного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, що суперечить положенням чинного на той час законодавства України (які не передбачали можливості обчислювати перебіг строку оренди раніше, ніж укладався договір);

- Фонд комунального майна м. Львова в порушення встановлених норм, термін оренди спірного приміщення обчислило з 01.10.1992, тобто, швидше, ніж сторони підписали письмовий договір;

- відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (1963) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей; по недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом;

- угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення, проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє (ст. 59 ЦК УРСР 1963);

- господарський суд погоджується з доводами позивача щодо того, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі приписів ст. 59 ЦК УРСР (1963), оскільки суперечить положенню 48 ЦК УРСР (1963);

- про те, що Фонд комунального майна не був зареєстрований, як юридична особа, тобто був неналежним орендодавцем, керівник товариства позивача Микитин А.І. довідалась 07 квітня 2017 року з наданої відповіді Архівного відділу Львівської міської ради від 07 квітня 2017 року за № 110003-338, отже, позивачу відомо про обставини, які покладені в основу підстав позову щонайменше з квітня 2017 року;

- відповідно до п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, карантин діяв на усій території України з 12.03.2020 до 23.06.2023;

- 24.02.2022 підписано Указ Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до п.19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України №Про затвердження Указу Президента України №Про введення воєнного стану в Україні№ від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану;

- зважаючи на дату звернення із позовом до суду, необхідно врахувати запровадження карантину та воєнного стану, у зв`язку із запровадженням яких позовна давність на період з 07.04.2017 продовжена, позов пред`явлений в період дії воєнного стану, відтак в суду відсутні правові підставі для застосування позовної давності в цьому спорі;

- щодо покликань позивача, що Фонд комунального майна та Львівська міська рада народних депутатів на час укладання спірного договору не були власниками зданого в оренду нежитлового приміщення, Господарський суд Львівської області звертає увагу на рішення Галицького районного суду м.Львова від 28.01.2020, яке залишено без змін та набрало законної сили відповідно до постанови Верховного суду від 16.02.2023 у справі №461/6488/17, предметом розгляду у якій було визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №414 від 06 червня 2016 року «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення по вул. Городоцькій, 61 з індексами 19-1, 19-2, 19-3, 19-4, 19-5, 19-6 у м.Львові»; згідно з рішенням Галицького районного суду м.Львова від 28.01.2020 територіальна громада м.Львова в особі Львівської міської ради є власником спірних приміщень.

Узагальнені доводи апелянта (відповідача) та заперечення позивача.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржене рішення є взаємосуперечливим, прийнятим із неправильним застосуванням норм матеріального права, на підтвердження чого апелянт вказує такі доводи:

- єдиною підставою задоволення позовних вимог в оскаржуваному рішенні є те, що сторони встановили, що умови спірного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, проте такий висновок суперечить встановленим в рішенні обставинам, відповідно до яких 25.05.1993 між Фондом комунального майна м.Львова (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство Піцца-Пронто (надалі позивач, орендар) укладено договір на оренду нежитлових приміщень за № 456, за умовами якого орендодавець на підставі договору №2 від 1.10.1992 із ЖЕК-302 здав, а орендар прийняв в оренду з 1 жовтня 1992р. в користування нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул.Городоцька, 61, площею 57,1 кв.м. (19-1, 19-2, 19-3, 19-4) під торгові зали (зали харчування) і побутових приміщень;

- судом досліджено та описано в рішенні, що в пункті 1 договору зазначено саме дату з якої позивачу первинно були передані в користування приміщення уповноваженим на той час органом - ЖЕК-302, тобто підтверджено, що станом на час укладення оспорюваного договору нежитлові приміщення об`єкт оренди вже перебував у користуванні позивача на підставі договору №2 від 1.10.1992 із ЖЕК-302; це пояснюється тим, що діючим на той час законодавством не передбачалось підписання сторонами договору оренди актів приймання-передачі, відтак для засвідчення того, що позивач вже має доступ до приміщень, користується ними станом на час укладення договору №456 зазначалась дата початку такого користування - дата договору №2 від 1.10.1992 із ЖЕК-302, і це аж ніяк не є порушенням, а було загальноприйнятою практикою на той час, про таку практику був достеменно обізнаний і сам позивач, адже він підписав таку редакцію договору без зауважень;

- навіть якщо припустити, що п.1 договору оренди №456 від 25.05.1993 викладений з порушеннями, зокрема термін його дії визначено з дати, коли Фонду комунального майна сторони договору ще не існувало, підстав для визнання договору недійсним за законодавством УРСР немає, адже відповідно до ст.60 ЦК УРСР недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини;

- за відповідних умов оспорюваний договір міг бути визнаний нечинним недійсним в частині терміну його дії до моменту реєстрації його сторін Фонду комунального майна 25.12.1992 та ТзОВ СУАП «Піцца-Пронто» 25.11.1992, проте підстав для визнання недійсним договору №456 від 25.05.1993 в частині поширення його на відносини, які тривали після 25.12.1992 відсутні; на час укладення договору - 25.05.1993 обидві сторони договору існували;

- за результатами розгляду спору про визнання недійсним договору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось;

- позивач не довів яким чином порушені його права, адже, як правильно встановлено судом на час укладення оспорюваного договору позивач вже користувався приміщеннями на підставі договору оренди №2 від 1.10.1992 із ЖЕК-302, відтак жодних негативних наслідків від зазначення при укладенні оскаржуваного договору того, що позивачу приміщення передані в користування раніше, ніж укладався сам договір №456, для позивача не настало; права позивача жодним чином не були порушені, як наслідок він не може претендувати на їх захист;

- в оскаржуваному рішенні не наведено у чому полягало порушення прав позивача, що свідчить про необґрунтованість рішення, неправильне застосування при його прийнятті норм матеріального права;

- немає і не може бути жодного об`єктивного спростування, що про відповідні обставини укладення договору позивач знав або об`єктивно міг знати ще в 1993 році;

- немає і не може бути обставин, які б доводили, що позивач об`єктивно не міг ознайомитись із текстом укладеного, підписаного ним договору;

- посилання позивача на те, що він довідався про дату реєстрації Фонду комунального майна лише 07.04.2017 з наданої відповіді Архівного відділу Львівської міської ради від 07.04.2017 за №110003-338, відтак, відлік позовної давності слід застосовувати від цієї дати, не може вважатись достатнім обґрунтуванням чи поважною обставиною для поновлення позовної давності, адже ніщо не заважало позивачу скерувати відповідний запит і отримати на нього відповідь починаючи з моменту укладення договору;

- підставою задоволення позову суд в оскаржуваному рішенні зазначив саме формулювання п.1 договору таким чином, що орендодавець та орендар встановили, що умови спірного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, тобто суд відштовхувався від самого формулювання пункту договору не в залежності від того існували станом на 01.10.1992 сторони договору №456, відтак лист від 07 квітня 2017р. за №110003-338 про дату реєстрації Фонду комунального майна абсолютно ніякого впливу на перебіг позовної давності у справі мати не може;

- позивач не надав жодних належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження того, що протягом всього строку після укладення договору оренди (а з того моменту пройшло понад 30 років) він не знав й не міг знати про порушення свого права;

- навіть якщо припустити, що спірний договір оренди укладався із порушенням законодавства, про відповідні обставини позивач знав або точно міг знати у момент його укладення 25.05.1993;

- згідно із усталеною судовою практикою позовна давність у справах про визнання договорів недійсними обчислюється із моменту початку їх виконання; немає і не може бути обставин, які б доводили, що позивач об`єктивно не міг ознайомитись із текстом укладеного, підписаного ним договору;

- посилання суду в оскаржуваному рішенні на продовження позовної давності у зв`язку із поширенням на території України коронавірусної хвороби та введенням воєнного стану позбавлене будь-якого змісту, адже позовна давність до вимог у справі спливла ще в 1996 році, задовго до виникнення цих обставин;

- судом безпідставно відхилено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності для позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить такі аргументи на спростування доводів апеляційної скарги:

- в порушення вимог п.1 с.5 ст.260 ГПК України апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати та посадове становище якої не зазначено, відтак її не слід приймати до розгляду та повернути скаржнику (позивач покликається на правові висновки, викладені у постанові КЦС ВС від 05.01.2024 у справі №149/184/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №303/4297/20 про те, що наявність або відсутність в ЄДР відомостей про право особи вчиняти дії від імені юридичної особи, а також довіреності юридичної особи не підтверджують повноваження діяти за правилами самопредставництва);

- лише з прийняттям ЦК України від 16.01.2003 сторонам договору було надано можливість встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (ч.3 ст.631), до прийняття ЦК України від 16.01.2003 такої можливості в цивільному законодавстві не передбачалося, тому помилковими є доводи апелянта про відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди в частині поширення його на відносини, які тривали після 25.12.1992 (моменту реєстрації орендодавця);

- помилковими є твердження апелянта про те, що права позивача не порушено, адже право позивача порушене з огляду на те, що Фонд комунального майна м.Львова, як орган місцевого самоврядування, при укладенні договору оренди перевищив надані йому чинним законодавством повноваження та не мав правових підстав для укладання цього договору, порушивши норми законодавства України, а отже, не мав правових підстав отримувати кошти за оренду по спірному договору, незаконно отримував від ТзОВ «СУАП «Піцца-Пронто» кошти за оренду по спірному недійсному договору, завдаючи матеріальної шкоди підприємству; окрім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не підіймав питання порушення прав позивача.

Щодо доводів апелянта про те, що суд безпідставно відхилив клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, позивач наводить такі пояснення і заперечення:

- суд першої інстанції на підставі наданих позивачем доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності;

- зокрема, ТзОВ «СУАП «Піцца-Пронто» до 2016 року користувалось спірними приміщеннями, здійснюючи господарську діяльність; 28.04.2016 Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулось до господарського суду з позовом про розірвання договору оренди та виселення ТзОВ «СУАП «Піцца-Пронто» з приміщень по вул.Городоцькій,61 в м.Львів, в процесі розгляду спору виникло питання права комунальної власності Львівської міської рали на спірні приміщення та право Фонду комунального майна на укладення договору оренди №456 від 25.05.1993, відтак ТзОВ «СУАП «Піцца-Пронто» у встановленому порядку звернулось до Львівської міської ради з запитами на доступ до публічної інформації від 07.10.2016, які було переадресовано до Архівного відділу Львівської міської ради;

- 07.04.2017 Архівний відділ Львівської міської ради листом за вих.№110003-338 повідомив ТзОВ «СУАП «Піцца-Пронто» про те, що свідоцтво про реєстрацію і дані про реєстрацію юридичної особи Фонду комунального майна м.Львова на зберіганні в архівному відділі Львівської міської ради не значаться, отже позивачу стало відомо про обставини, які покладені в основу підстав позову з квітня 2017 року;

- зважаючи на дату звернення позивача до суду, враховуючи запровадження карантину, у зв`язку із чим позовну давність було продовжено, і враховуючи дію воєнного стану, у зв`язку з чим перебіг строку позовної давності зупинено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності у цьому спорі;

- окрім цього, правопорушення є триваючим, і до нього не застосовується термін позовної давності, адже до 1992 року нежитлові приміщення (предмет оренди) належали до Акціонерного товариства тресту «Підприємств громадського харчування» Залізничного району м.Львова і були передані по акту прийому-передачі Підприємству громадського харчування «Гарячі бутерброди» та перейшли за правом правонаступництва до ТзОВ «СУАП «Піцца-Пронто», натомість про передачі приміщень ЖЕКу, Фонду комунального майна м.Львова, територіальній громаді чи Львівській міській раді від Акціонерного товариства тресту «Підприємств громадського харчування» інформація відсутня, відтак на момент укладення спірного договору право власності у Фонду комунального майна м.Львова чи Львівської міської ради було відсутнє;

- враховуючи ту обставину, що нормами УРСР не передбачалося такого виду власності як комунальна і використання спірного приміщення Фондом комунального майна м.Львова було незаконним і не породжувало в останнього права на це майно, слід визнати, що правопорушення в зазначених правовідносинах є триваючим і строк позовної давності до цих правовідносин не застосовується;

- у постанові Західного апеляційного господарського суду від 20.11.2018 у справі №914/2092/15 викладено висновки у подібних правовідносинах, які мають преюдиційне значення для цієї справи: «Щодо клопотання відповідача 1 про застосування строку позовної давності, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом вірно вказано, що строк позовної давності до цих правовідносин не застосовується, враховуючи те, що нормами УРСР не передбачалося такого виду власності як комунальна, і використання спірного приміщення Львівською міською радою є незаконним, а тому не породжує у останнього права на це майно, в зв`язку з чим судом правомірно визнано правопорушення в зазначених правовідносинах триваючим.»;

- враховуючи ту обставину, що нормами ЦК УРСР не передбачалось такого виду власності як комунальна, і використання спірного нежитлового приміщення Фондом комунального майна м.Львова та Львівською міською радою на час укладення спірного договору оренди, було незаконним і не породжувало в останніх права на це майно, тому слід визнати, що правопорушення є триваючим і строк позовної давності до цих правовідносин не застосовується;

- мало місце переривання позовної давності, адже справа №914/2376/24 є фактичним продовженням справи №461/91/19, розгляд якої тривав з 04.01.2019 до 29.11.2023; під час розгляду справи №461/91/19 Галицький районний суд м.Львова у рішенні від 20.07.2022 відмовив відповідачу у застосуванні позовної давності та поновив строк позовної давності позивачу;

- фактично перебіг позовної давності розпочався 29.11.2023 після закінчення судового процесу у справі №461/91/19.

Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів.

У тексті оспорюваного договору №456 від 25.05.1993 на оренду нежитлових приміщень (а.с.11-14) зазначено:

«Львівська міська рада, Фонд комунального майна м.Львова, в подальшому орендодавець в особі Голови Фонду п. Пахолюка Т.П., який діє на підставі «Положення про Фонд комунального майна м.Львова» від 29.01.1993 з однієї сторони і Товариство з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство «Піцца-Пронто», в подальшому орендар, в особі директора підприємства п.Микитин Анни Іванівни, діючого на підставі статуту р.№04161 від 25.11.92 Льв. виконкомом, свідоцтво р.№04161 від 25.11.92 р.міськвик. свідоцтво №026 від 10.07.92 р. з другої сторони, уклали договір про наступне:

1. Орендодавець на підставі договору №2 від 1.10.92 р. із ЖЕК-302 Комерціалізація, здав,

а орендар прийняв в оренду « 1» жовтня 1992 р. на термін 1 жовтня 1994 р. в користування нежитлові приміщення за адресою: м.Львів, вул.Городоцька, 61 919-1, 19-2, 19-3, 19-4).

Приміщення використовується під торгові зали (зали харчування) і побутових приміщень.

S = 57,1 (57,1) м2; ».

З відмітки відділу оренди нежитлових приміщень від 28.10.1994 на вказаному договорі вбачається, що такий було продовжено до 21.10.1999 на підставі наказу №6 від 21.10.1994.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №21955333 від 23.05.2016 (а.с.27-32) Товариство з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство «Піцца-Пронто» (код ЄДРПОУ 14369753) зареєстроване як юридична особа 25.11.1992.

Відповідно до ухвали Львівської міської ради народних депутатів від 25.12.1992 (а.с.33) «Про фонд комунального майна м.Львова» утворено фонд комунального майна м.Львова та наділено фонд повноваженнями органу приватизації майна, що є у комунальній власності м.Львова.

В п.5 цієї ухвали зобов`язано Фонд комунального майна м.Львова продовжити роботу в тому ж складі як і управління комунального майна міськвиконкому до затвердження Положення про фонд комунального майна м.Львова.

07.10.2016 ТзОВ СУАП «Піцца-Пронто» скерувало запит на доступ до публічної інформації на адресу Львівської міської ради за вих. №64 (реєстраційний №З-С-61121-2302 від 07.10.2016) з проханням надати інформацію, коли була зареєстрована юридична особа - Фонд комунального майна м. Львова та який присвоєно код ЗКПО; надати довідку з ЄДРПОУ стосовно Фонду комунального майна м. Львова; надати належно завірені копії ухвали стосовно створення у 1992 році Фонду комунального майна м. Львова та ухвали стосовно ліквідації у 1994 році Фонд комунального майна м. Львова (а.с.34).

24.12.2016 ТзОВ СУАП «Піцца-Пронто» скерувало інформаційний запит на адресу Львівської міської ради за вих. №161224-2мр (реєстраційний №З-С-86546-2302 від 24.12.2016) про надання свідоцтва про реєстрацію Управління комунального майна м. Львова і свідоцтва про реєстрацію Фонду комунального майна м. Львова (а.с. 35)

17.03.2017 Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради скерувало вказані запити позивача до Архівного відділу апарату виконкому Львівської міської ради (а.с.36).

07.04.2017 Архівний відділ Львівської міської ради листом за вих. №110003-338 надіслав ТзОВ СУАП «Піцца-Пронто» копії ухвал Львівської міської ради від 19.05.1994, від 25.12.1992 та від 24.03.194, а також повідомив про те, що свідоцтво про реєстрацію Фонду комунального майна м.Львова на зберіганні в архівному відділі Львівської міської ради не значиться, дані про реєстрацію юридичної особи - Фонд комунального майна м.Львова, який присвоєно код ЗКПО, довідка з ЄДРПОУ стосовно Фонду комунального майна м.Львова в архівному відділі Львівської міської ради не значаться (а.с.37).

У рішенні виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №192 від 26.05.88 «Про зміну в місті Львові організаційної структури підприємств та організацій громадського харчування, підпорядкованих управлінню громадського харчування Львівського облвиконкому вирішено реорганізувати діючі спеціалізовані трести їдалень промислових підприємств і установ №1, №2, учбових закладів, загальнодоступних їдалень, ресторанів і кафе, об`єднання громадського харчування школярів м.Львова в комбінати громадського харчування по адміністративних районах; районним комбінатам громадського харчування м.Львова надати функції організацій; зміну організаційної структури підприємств та організацій громадського харчування м.Львова провести відповідно до актів прийому-передачі (а.с.43 - 45).

Відповідно до рішення Львівської обласної ради народних депутатів від 29.12.1990 №546 у зв`язку з утворенням на базі комбінату громадського харчування Залізничного району м.Львова Акціонерного товариства громадського харчування Залізничного району м.Львова, до рішення №192 від 26.05.88 внесено зміни щодо виключення з п.1 положення про утворення комбінату громадського харчування Залізничного району м.Львова. (а.с.46).

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію господарського формування 10.07.92 зареєстровано Підприємство громадського харчування «Гарячі бутерброди», засновник Львівський міськвиконком; рішення про створення: рішення міської комісії по комерціалізації та приватизації в сфері торгівлі, громадського харчування та побуту від 10.06.92 №2; адреса господарського формування: м.Львів, вул.Городоцька,61 (а.с.47).

В акті прийому-передачі від 01.10.1992 (додаток 10 до позовної заяви) (а.с.38-42) зазначено:

«Акт прийому передачі від Їдальні №26 Акціонерного товариства громадського харчування Залізничного району підприємства громадського харчування «Гарячі бутерброди», що підпорядковується Львівському міськвиконкому згідно реєстраційного свідоцтва від №…(номер не зазначено). Прийом-передача здійснюється станом на 1 жовтня 1992 р.»;

«До акту додаються основні фінансово-економічні показники згідно додатків 1, 2, 3, 4».

У додатку 1 до акту зазначено про кількість місць (36) за адресою вул.Городоцька,61.

У додатку 2 зазначено про виконання товарообігу і власної продукції.

У додатку 3 зазначено про фонд оплати праці по ПГ «Гарячі бутерброди».

До акту додано також штатний розспис працівників «Гарячі бутерброди» та додаток (цифра номеру додатку з копії не читається) щодо виконання товарообігу і власної продукції по ПГ «Гарячі бутерброди» за 1992 р.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію господарського формування 25.11.1992 створено Товариство з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство «Піцца-Пронто» на підставі установочого договору від 23.10.1992; адреса господарського формування: м.Львів, вул.Городоцька,61 (а.с.48).

У додатках до позовної заяви міститься зазначення про «витяг зі статуту ТзОВ СУАП «Піцца-Пронто» (додаток 14 до позовної заяви). З цього додатку, за відсутності інших сторінок статуту неможливо встановити, що такий аркуш є витягом зі статуту ТзОВ СУАП «Піцца-Пронто» (а.с.49).

Також до позовної заяви надано копії технічних паспортів приміщень за адресою Городоцька, 61, в м.Львові, виданих Львівським міжміським Бюро Технічної Інвентаризації СП ТзОВ «Піцца-Пронто», складених 28.09.1995 та 23.10.1998 відповідно.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Предметом судового розгляду у цій справі є розгляд позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень №456 від 25 травня 1993 року.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом загальних способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, оскільки оспорюваний договір укладено у 1993 році, надаючи оцінку наявності чи відсутності підстав для визнання цього договору недійсним слід керуватись нормами права, що діяли на час його укладення.

Слід зазначити, що станом на 1993 рік, в Україні діяв Цивільний кодекс УРСР 1963 року, який містив загальні норми про регулювання зобов`язального права, водночас орендні правовідносини були врегульовані в Законі України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» від 10.04.1992.

Вказаний Закон регулював (відповідно до ст.1) організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, та майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна.

Водночас, оренда майна інших форм власності регулюється положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством України та договором оренди.

У спірному договорі оренди зазначено (п.12 договору), що відносини щодо оренди нежитлових приміщень та будинків, котрі знаходяться у комунальній власності міста, регулюються Законами України «Про оренду майна державних підприємств та організацій», «Про власність», «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування».

Відповідно до ст.7 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (в редакції, чинній станом на дату укладення договору) комунальна власність становить основу місцевого господарства. Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі сільських, селищних, міських, районних, обласних Рад народних депутатів.

Органи місцевого самоврядування мають право передавати об`єкти комунальної власності у тимчасове або постійне користування, оренду, продавати їх підприємствам (об`єднанням), організаціям і установам, окремим громадянам та об`єднанням громадян відповідно до законів про приватизацію, а також перерозподіляти об`єкти комунальної власності на договірній та конкурсній основі між власними підприємствами (об`єднаннями), організаціями і установами.

Зокрема, відповідно до с.31 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 (в редакції, чинній станом на дату укладення спірного договору) до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Відповідно до ч.2 ст.31 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Водночас, станом на дату укладення спірного договору пункт 1 статті 33 вказаного Закону яка регулювала управління державним майном було зупинено в частині управління майном підприємств і організацій торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, що є в комунальній власності, в процесі їх комерціалізації згідно з Декретом №10-92 від 15.12.92).

Декрет Кабінету Міністрів України №10-92 від 15.12.92 «Про заходи щодо завершення комерціалізації підприємств і організацій державної торгівлі, громадського харчування та сфери послуг» передбачав, що в процесі комерціалізації підприємств і організацій державної торгівлі, громадського харчування та сфери послуг функції щодо управління майном цих підприємств і організацій здійснюють:

- Міністерство економіки України т інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади за участю Міністерства фінансів України стосовно відповідного майна, що перебуває у загальнодержавній власності;

- Рада Міністрів Республіки Крим стосовно майна, що перебуває у власності Республіки Крим;

- місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети сільських, селищних і міських Рад народних депутатів стосовно майна, що перебуває у комунальній власності відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

За змістом цих положень заходи щодо здійснення комерціалізації підприємств громадського харчування здійснювали виконавчі комітети міських рад народних депутатів щодо майна, яке перебувало в комунальній власності.

Позивач стверджує, що спірні нежитлові приміщення не були у комунальній власності, а орендодавець за оспорюваним договором на момент його укладення не був власником орендованого приміщення, натомість дійсним власником був орендар.

Надаючи оцінку цій підставі, колегія суддів враховує доводи відповідача про те, що у справі №461/6488/17 було встановлено обставини, які є преюдиційними для вирішення цього спору.

Так, 10 вересня 2017 року, як фізична особа, бенефіціар ТзОВ СУАП «Піцца-Пронто» Микитин А.І. звернулась до Галицького районного суду м.Львова з позовом, який було в подальшому уточнено, до Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №414 від 06 червня 2016 року «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на Городоцька,61 м.Львів».

В рішенні Галицького районного суду м.Львова від 28.01.2020 у справі №461/6488/17, яким у задоволенні позову було відмовлено, і яке було залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021 та постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 16.02.2023, встановлено такі обставини, що мають преюдиційний характер для вирішення цього спору:

- згідно з рішенням виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів від 10.03.1987 №109, будинок за адресою Городоцька, 61, включено до реєстру житлових будинків (споруд), які належать місцевим радам по Залізничному району м. Львова;

- згідно постанови Кабінету міністрів України від 05.11.1991 року №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», постановлено затвердити перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до якого, зокрема, включено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду;

- виконавчим комітетом Львівської обласної ради народних депутатів рішенням від 24.12.1991 року №728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області», затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів районів м. Львова;

- 10 липня 1992 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів зареєстровано Підприємство громадського харчування «Гарячі бутерброди», що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію господарського формування за реєстраційним номером 02687, в якому зазначено рішення про створення: рішення міської комісії по комерціалізації та приватизації в сфері торгівля, громадського харчування та побуту від 10.06.1992 року №2 за адресою: Городоцька,61, м.Львів;

- відповідно до Акту прийому передачі від 01.10.1992 року з додатками Акціонерним товариством громадського харчування Залізничного району передано підприємству громадського харчування «Гарячі бутерброди» приміщення на 36 місць в будинку за адресою: Городоцька,61, м.Львів;

- Товариство з обмеженою відповідальністю Спільного Українсько-Американського підприємства «Піцца-Пронто» є правонаступником підприємства громадського харчування «Гарячі бутерброди», про що, зокрема, свідчить п.2.3 Статуту, зареєстрованого Львівською міською радою народних депутатів в особі керуючого справами Пограничного Є.П. 25.11.1992 року, реєстраційний номер 04161;

- відповідно до копії реєстраційного посвідчення від 18.02.1998 р. жилий будинок розташований в Городоцька,61, м.Львів, зареєстрований на праві державної власності за виконкомом Залізничної районної Ради народних депутатів і знаходиться в оперативному управлінні ЖЕО Залізничного району на підставі реєстру №3440, затвердженого рішенням Залізничної районної Ради народних депутатів за №109 від 16.03.1987 р;

- відповідно до даних технічного паспорту, складеного Львівським обласним бюро технічної інвентаризації 23.10.1998 року, інвентарний номер 146, загальна площа вищезгаданого нежитлового приміщення складає 57,4 кв.м., індекси приміщень 19.1, 19.2, 19.3, 19.4, 19.5, 19.6 ;

- нежитлове приміщення, по Городоцька,61, м.Львів, в якому розташовані спірні приміщення, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради;

- Товариство з обмеженою відповідальністю спільного українсько-американського підприємства «Піцца-Пронто» користувалося спірними приміщеннями на підставі договірних відносин з 1992 року;

- неспроможними є доводи позивача про те, шо спірні нежитлові приміщення передані ПХГ «Гарячі бутерброди» Правлінням АТГХ у Залізничному районі м.Львова згідно акту від 1.10.1992р. та додатків до нього, оскільки із цих документів вбачається, що предметом передачі були робочі місця і бухгалтерські документи; про передачу приміщень, в якому здійснювалася підприємницька діяльність нічого не зазначається;

- твердження позивача про те, що територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради не є власником спірних приміщень, не відповідають дійсності і є безпідставними.

Отже, у рішенні Галицького районного суду м.Львова від 28.01.2020 у справі №461/6488/17, яке набрало законної сили та є чинним, серед іншого, предметом розгляду було твердження про те, що приміщення за адресою: Городоцька, 61 м.Львів, індекси приміщень 19-1,19-2,19-3,19-4,19-5,19-6, не належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова, і за результатами розгляду спору встановлено, що такі твердження не відповідають дійсності.

З матеріалів справи, а саме наданих позивачем доказів, вбачається, що на час укладення спірного договору 25.05.1993, і Фонду комунального майна м.Львова, утворений відповідно до ухвали Львівської міської ради народних депутатів від 25.12.1992, і ТзОВ СУАП «Піцца-Пронто», зареєстрована 25.11.1992, існували як юридичні особи.

Фонд комунального майна м.Львова було створено ухвалою Львівської міської Ради народних депутатів як орган приватизації, а також управління майном, що є у комунальній власності м.Львова.

Відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» в редакції, чинній станом на дату укладення спірного договору, орендодавцями є в тому числі органи, уповноважені Верховною Радою Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів управляти майном, що перебуває відповідно у власності Республіки Крим або у комунальній власності.

Відповідно до вимог вказаного Закону:

- істотними умовами договору оренди є об`єкт оренди (склад і вартість майна), строк, на який укладається договір оренди, орендна плата, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення, виконання зобов`язань (ч.1 ст.11);

- за згодою сторін у договорі оренди можуть бути й інші умови (ч.2 ст.11);

- умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством установлено правила, які погіршують становище орендаря (ч.3 ст.11);

- договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору (ч.1 ст.12);

- передача об`єкта оренди орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди (ст.13).

Оспорюваний договір містить усі істотні умови, передбачені ч.1 ст.11 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій», стаття 13 цього закону під назвою «Передача об`єкта оренди» не містить вимог щодо обов`язкового підписання акту прийому-передачі.

Також підставою для визнання недійсним оспорюваного договору позивач вказував те, що в п.1 договору, укладеного 25.05.1993 всупереч вимогам ч.1 ст.41 ЦК УРСР 1963 року, зазначено, що термін оренди обчислюється з 01.10.1992, хоча можливість встановити в договорі, що його умови поширюються на правовідносини, які до укладення цього договору, виникла лише з прийняттям ЦК України від 16.01.2003.

Цю єдину підставу покладено також в основу мотивації оскаржуваного рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено.

Щодо цієї підстави, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво-або багатосторонніми (договори).

За змістом ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась (ст.154 ЦК УРСР).

Згідно з п.1 Договору оренди №456 від 25.05.1993 сторони погодили, що Фонд комунального майна м.Львова здав на підставі договору №2 від 1.10.92 р. із ЖЕК-302 Комерціалізація, а Товариство з обмеженою відповідальністю спільне українсько-американське підприємство Піцца-Пронто спірні приміщення прийняло в оренду 01.10.1992 на термін 01.10.1994.

У ст.258 ЦК УРСР вказано, що строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

Таким чином, нормами ЦК УРСР не було прямо передбачено можливості сторонам встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, як це встановлено у ст.631 ЦК України, проте не було також імперативної заборони щодо такого положення договору.

Натомість, відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (1963) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Отже, підставою визнання угоди недійсною є невідповідність конкретним вимогам закону.

Також обґрунтованими є доводи апелянта про те, що відповідно до ст.60 ЦК УРСР недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.

В спірному випадку, сторони виконували умови договору протягом його дії щонайменше з дати його укладення, відтак існувало волевиявлення обох сторін на укладення спірної угоди, щонайменше з 25.05.1993.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору на оренду нежитлових приміщень №456 від 25.05.1993.

Щодо доводів апелянта про сплив строку позовної давності, колегія суддів зазначає, що такий строк сплив 25.05.1996 відповідно до ст.71, 75, 76 ЦК УРСР, які підлягали до застосування на момент спливу строку позовної давності.

Так, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (ст.71 ЦК УРСР); позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (ст.75 ЦК УРСР); перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов; право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст.76 ЦК УРСР).

Позивач є стороною оспорюваного договору, відтак був обізнаний з умовами договору з дати його підписання 25.05.1993, і саме з 25.05.1993 розпочався перебіг строку позовної давності.

Разом з цим, в спірному випадку не застосовуються наслідки спливу позовної давності, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову за необґрунтованістю підстав, на які покликається позивач.

Покликання позивача на те, що у постанові Західного апеляційного господарського суду від 20.11.2018 у справі №914/2092/15 викладено висновки у подібних правовідносинах, які мають преюдиційне значення для цієї справи, є необґрунтованим, оскільки предметом розгляду у справі №914/2092/15 був позов Заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави Міністерства оборони України в особі органу, уповноваженого на здійснення функцій у спірних відносинах: Державного підприємства Міністерства оборони України «Монтажник-Львів», Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова до Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, про визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на нежитлові та складські приміщення, що розташовані по вул. Т.Шевченка, 11 у м. Львові. Тобто, у справі №914/2092/15 брали участь інші учасники спору та був інший предмет спору. Окрім того, відповідно до ч.7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Оцінку аргументів позивача про те, що в порушення вимог п.1 с.5 ст.260 ГПК України апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати та посадове становище якої не зазначено, викладено в ухвалі Західного апеляційного господарського суду від 19.02.2025, якою було відмовлено у задоволенні клопотання ТзОВ СУАП «Піцца-Пронто» №250218-2гс від 18.02.2025 (вх. №01-04/1309/25 від 19.02.2025) про повернення апеляційної скарги скаржнику.

Зокрема, у вказаній ухвалі суд апеляційної інстанції врахував те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі №910/16580/23 вважала за необхідне конкретизувати власний висновок, викладений в ухвалі від 08.06.2022 у справі №303/4297/20, на застосуванні якого наполягає позивач у відзиві на апеляційну скаргу та клопотанні про залишення апеляційної скарги без розгляду.

Апеляційну скаргу сформував у системі «Електронний суд» представник Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради Григорович Руслан Русланович, на підтвердження повноважень представника до апеляційної скарги, серед іншого, додано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.12.2024 щодо Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 25558625), у якій зокрема, зазначено: Григорович Руслан Русланович (повноваження: вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (вчиняти дії від імені юридичної особи в судах України в порядку самопредставництва без окремого доручення з усіма правами, наданими законом учасникам справи, крім права відмови від позову, права відмови від апеляційної скарги, права відмови від касаційної скарги, права укладення мирової угоди у справі, права залишення позову без розгляду) - представник.

У постанові від 20.11.2024 у справі №910/16580/23 Велика Палата Верховного Суду виклала такий висновок про застосування норми права:

«7.36. Здійснюючи тлумачення частини третьої статті 56 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду, доходить висновку, що її формулювання дозволяє виснувати про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що, окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

7.37. Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус, зокрема шляхом подання документів, вказаних у частині третій статті 56 ГПК України [статут, положення, трудовий договір (контракт)].

Водночас, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).

Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Єдиному державному реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні.

Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Єдиному державному реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні.»

Відповідно до усталених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до вимог п.3, п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги слід задовольнити, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В порядку статті 129 ГПК України судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Вимоги апеляційної скарги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.12.2024 у справі №914/2376/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

3. Судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, покласти на позивача.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного Українсько-Американського підприємства «Піцца-Пронто» (79016, Львівська область, місто Львів, вулиця Городоцька, 61, ідентифікаційний код 14369753) на користь Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, Львівська область, місто Львів, площа Галицька, 15, ідентифікаційний код 25558625) 3633,30 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні тридцять копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

5. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повну постанову складено 21.03.2025.

Головуючий суддяЖелік М.Б.

суддяОрищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.