Постанова

від 18.03.2025 по справі 911/356/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

(додаткова)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2025 р. Справа№ 911/356/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Хрипуна О.О.

секретаря судового засідання Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 18.03.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківбуд-монтаж» про ухвалення додаткового рішення

подану за наслідками розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кумир+»

на рішення Господарського суду Київської області від 14.08.2024 (повний текст складено і підписано 16.10.2024)

у справі № 911/356/24 (суддя - Христенко О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківбуд-монтаж»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кумир+»

Сквирської міської ради

про скасування запису про право власності

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про:

- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості, прав та їх обтяжень Сквирської міської ради Київської області Шерстюк Альони Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер рішення 562000259 від 18.01.2021;

- скасування записів про право власності, номер відомостей про речове право №40163187, вчинений державним реєстратором Шерстюк Альоною Олександрівною щодо реєстрації об`єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 2271549932103;

- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості, прав та їх обтяжень Сквирської міської ради Київської області Шерстюк Альони Олександрівни про державну реєстрацію права власності (реєстрація переходу права власності), індексний номер рішення 63662900 від 24.02.2022;

- скасування записів про право власності, номер відомостей про речове право №46885516, вчинений державним реєстратором Шерстюк Альоною Олександрівною щодо реєстрації об`єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 2271549932103.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.08.2024 (повний текст складено і підписано 16.10.2024) у справі № 911/356/24 позов задоволено частково:

- скасовано рішення державного реєстратора Сквирської міської ради Київської області Шерстюк Альони Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер рішення 562000259 від 18.01.2021 на об`єкт нерухомості нежитлова будівля (будинок охорони, загальною площею 16,8 кв.м.) зі складовими частинами: бетонне вимощення, загальною площею 300 кв.м.; комплектна трансформаторна підстанція ПС-110/6 кВ, 2, виробництва 1968 року, споруда, огорожа, що знаходиться за адресою: вул. Кожедуба Івана, 361Б у м. Біла Церква Київської області;

- скасовано рішення державного реєстратора Сквирської міської ради Київської області Шерстюк Альони Олександрівни про державну реєстрацію права власності (реєстрація переходу прав власності), індексний номер рішення 63662900 від 24.02.2022 на об`єкт нерухомості нежитлова будівля (будинок охорони, загальною площею 16,8 кв.м.) зі складовими частинами: бетонне вимощення, загальною площею 300 кв.м.; комплектна трансформаторна підстанція ПС-110/6 кВ, 2, виробництва 1968 року, споруда, огорожа, що знаходиться за адресою: вул. Кожедуба Івана, 361Б у м. Біла Церква Київської області;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кумир+» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківбуд-монтаж» 3 028,00 грн. судового збору;

- стягнуто з Сквирської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківбуд-монтаж» 3 028,00 грн. судового збору;

- в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кумир+» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просило скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.08.2024 у справі № 911/356/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 у справі № 925/521/24 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кумир+» залишено без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 14.08.2024 у справі № 911/356/24 залишено без змін.

03.03.2025 до суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просить ухвалити додаткове рішення яким стягнути з відповідача 1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 200 000,00 грн.

Згідно Протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 03.03.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківбуд-монтаж» про ухвалення додаткового рішення передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківбуд-монтаж» про ухвалення додаткового рішення у справі № 911/356/24 призначено до розгляду у судовому засіданні на 18.03.2025 о 9 год. 50 хв.

05.03.2024 до суду від відповідача 1 надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, в якому заявник просить, у випадку, якщо суд прийде до переконання в обґрунтованості поданої позивачем заяви про ухвалення додаткового рішення, зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн.

В судове засідання позивач та відповідачі представників не направили.

Дослідивши матеріали заяву відповідача позивача про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів дійшла до висновку про те, що вказана заява підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Стаття 221 ГПК України встановлює, що:

- якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1);

- для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 2);

- у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (ч. 3).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ГПК України в суді апеляційної та касаційної інстанції є апеляційна та касаційна скарга, а також відзиви на апеляційну та касаційну скаргу, а докази понесення таких витрат - до винесення постанови або протягом п`яти днів після ухвалення постанови, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що:

- позивач у відзиві на апеляційну скаргу навів попередній розрахунок судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв`язку з апеляційним розглядом справи, зазначивши, що такі витрати є витратами, пов`язаними з надання професійної правничої допомоги, а їх розмір становить 200 000,00 грн., а також зазначив про те, що докази понесення таких витрат будуть надані у встановлені ГПК України строки;

- заява про ухвалення додаткового рішення до якої додані докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, надійшли до суду 03.03.2025.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження надання правової допомоги позивачем до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії укладеного між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро «Козачкова Віталія» (бюро) договору про надання правничої допомоги № 6 від 13.02.2023 (далі Договір) з додатковою угодою № 2 від 06.11.2024, акту приймання-передачі наданих послуг від 25.02.2025, детального опису та розрахунку витрат на правничу допомогу від 25.02.2025, рахунку на оплату № 7 від 25.02.2025, платіжної інструкції № 655 від 25.02.2025.

Наданими позивачем документами підтверджено наступне.

У Договорі сторонами погоджено, що:

- клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу по усіх цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах, під час досудового та судового слідства в кримінальних провадженнях, а також у справах про адміністративні правопорушення, в порядку та на умовах, передбачених даним договором (п.1.1);

- клієнт зобов`язується оплатити послуги адвокатського бюро у розмірі, поряду та строки визначені в даному договорі (п. 2.2);

- за виконання послуг, передбачених п. 1.1 договору, клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро кошти в сумі визначені у додатку до договору (п. 3.1).

У Додатковій угоді № 2 від 06.11.2024 до Договору сторонами погоджено, що:

- адвокатське бюро надає клієнту правничу допомогу щодо представництва його інтересів в судовому спорі з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кумир+» та Сквирською міською радою про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування запису про право власності щодо реєстрації об`єкту нерухомого майна, під час розгляду справи № 911/356/24 у Північному апеляційному господарському суді (п. 1);

- розмір винагороди адвокатського бюро за надання правової допомоги, обсяг якої визначено у п. 1 додатку становить 200 000,00 грн., без ПДВ (п. 2).

25.02.2025 між Адвокатським бюро «Козачкова Віталія» та позивачем підписаний Акт приймання-передачі наданих послуг згідно з яким адвокатським бюро були надані, а клієнтом прийняті послуги з надання правничої допомогою,загальна вартість яких складає 200 000,00 грн.

25.02.2024 між Адвокатським бюро «Козачкова Віталія» та позивачем підписаний детальний опис та розрахунок витрат на правничу допомогу, згідно з яким адвокатським бюро були надані, а клієнтом прийнятті послуги з надання правничої допомогою, а саме:

1) правовий аналіз апеляційної скарги - 2 години;

2) підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу - 2,5 години;

3) підготовка до судового засідання, призначеного на 27.01.2025 - 0,5 години;

4) прибуття до приміщення суду - 3 години;

5) підготовка до судового засідання, призначеного на 11.02.2025 - 0,5 години;

6) прибуття до приміщення суду та участь в судовому засіданні 11.02.2025 - 4 години;

7) підготовка до судового засідання, призначеного на 25.02.2025 - 0,5 години;

8) прибуття до приміщення суду та участь в судовому засіданні 25.02.2025 - 4 години.

Здійснення позивачем оплати наданих послуг підтверджується наданою ним копією платіжної інструкції № 655 від 25.02.2025 на суму 200 000,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським бюро «Козачкова Віталія» послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідач 1 подав до суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, у якому просив, у випадку, якщо суд прийде до переконання в обґрунтованості поданої позивачем заяви про ухвалення додаткового рішення, зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн., пославшись на те, що:

- додаткова угода №2 від 06.11.2024 до Договору, якою, серед іншого, вирішено доповнити Договір Додатком №2, суперечить п. 1.1 вказаного Договору, оскільки порядок та умови надання правової допомоги визначаються виключно договором;

- позивачем додаткову угоду №2 від 06.11.2024 подано після ухвалення постанови, проте такий доказ, з огляду на дату його складення міг бути поданий раніше. При цьому позивач не обґрунтовує причини неподання даного доказу до закінчення судових дебатів у справі;

- наданий позивачем «детальний опис та розрахунок витрат на правничу допомогу» не містить детального опису вартості кожної послуги, визначення вартості години витраченого адвокатом часу та обґрунтування вартості години часу або конкретної послуги;

- позивачем не підтверджено, що саме адвокат Козачков Віталій надавав послуги згідно Договору, адже Адвокатське бюро є юридичною особою і має право наймати в штат працівників, в тому числі юристів;

- сума в розмірі 200 000,00 грн. визначена сторонами навмання, є необґрунтованою, завищеною і немає нічого спільного з витратами на правову допомогу. При цьому єдиним процесуальним документом, що поданий стороною позивача до суду апеляційної інстанції є відзив текст якого повторює зміст позовної заяви та не містять нового обґрунтування, а доказів підготування цих документів саме адвокатом Козачковим В.Л. не надано. Доказів вчинення інших видів правової допомоги та її обсягу на суму 200 000,00 грн. заява про ухвалення додаткового рішення не містить;

- подані позивачем докази не містять доказів таких наданих послуг, як підготовка до судових засідань а також прибуття до судового засідання призначеного на 27.01.2025;

- за таких обставин, доведеним є лише факт участі адвоката Козачкова В.Л. в двох судових засіданнях, що відбулися в Північному апеляційному суді 11.02.2025 та 25.02.2025.

Колегія суддів вважає помилковими твердження відповідача 1 про те, що додаткова угода №2 від 06.11.2024 до Договору, якою, серед іншого, вирішено доповнити Договір Додатком №2, суперечить п. 1.1 вказаного Договору, оскільки порядок та умови надання правової допомоги визначаються виключно договором та зазначає, що за загальним правилом, визначеним у ст.. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається., а відтак внесення змін до Договору шляхом укладення додаткової угоди повністю відповідає положенням чинного законодавства.

Колегія суддів зауважує відповідачу 2 на тому, що порядок подання доказів на підтвердження розміру судових витрат визначений ч. 8 ст. 129 ГПК України, а саме - такі докази мають бути подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. В свою чергу вказаного порядку позивачем було дотримано, а те що додаткову угоду №2 від 06.11.2024 до Договору не було подано до початку судових дебатів не спростовує вказаного.

Посилання апелянта на те, що позивачем не підтверджено, що саме адвокат Козачков Віталій надавав послуги згідно Договору, як на підставу для відмови у стягнення витрат позивача на професійну правничу допомогу колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Договір укладено саме з юридичною особою Адвокатським бюро «Козачкова Віталія».

Щодо посилань відповідача 1 на те, що наданий позивачем «детальний опис та розрахунок витрат на правничу допомогу» не містить детального опису вартості кожної послуги, визначення вартості години витраченого адвокатом часу та обґрунтування вартості години часу або конкретної послуги, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Слід зауважити на тому, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинам 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

У додатковій угоді № 2 від 06.11.2024 до Договору сторонами погоджено, що розмір винагороди за надану позивачу правничу допомогу щодо представництва його інтересів в судовому спорі з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кумир+» та Сквирською міською радою про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування запису про право власності щодо реєстрації об`єкту нерухомого майна, під час розгляду справи № 911/356/24 у Північному апеляційному господарському суді становить 200 000,00 грн., тобто визначено фіксований розмір гонорару.

Водночас колегія суддів звертається до наступних висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21:

- за положенням ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі;

- пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства;

- зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо;

- так, ч. 3 ст. 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги;

- оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат;

- саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару);

- правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару;

- Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що ч. 3 ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

- тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис;

- Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права;

- статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті;

- отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

При розгляді вказаної справи Велика Палата Верховного Суду:

- відійшла від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, щодо того, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу;

- та дійшла наступних висновків: учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Отже, те, що наданий позивачем «детальний опис та розрахунок витрат на правничу допомогу» не містить детального опису вартості кожної послуги та обґрунтування вартості години часу або конкретної послуги, не є підставою для відмови стягненні витрат на правову допомогу.

Водночас колегія суддів вважає наведені відповідачем 1 заперечення щодо розміру судових витрат позивача частково обґрунтованими та, з вказаного приводу, зазначає про наступне.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/1929/19 від 09.06.2022.

За практикою Верховного Суду у справах №756/2114/17 і №911/3386/17 зазначено, що оскільки правова позиція позивача в судах попередніх інстанцій не змінювалася, то не підтверджується наявність об`єктивної необхідності для адвокатів, які надавали правову допомогу відповідачу в судах попередніх інстанцій, вивчати додаткові джерела права, бо відповідач не міг бути необізнаним із позицією позивача, законодавство, яким регулюється спір у справі, документи й доводи, якими позивач обґрунтовував свої вимоги й інші обставини, отже підготовка цієї справи в суді касаційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної й технічної роботи.

Колегія суддів зазначає про те, що з матеріалів справи слідує, що правова позиція позивача не змінювалась протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, представництво його інтересів здійснювалось тим саме адвокатським бюро, адвокат, який складав відзив на апеляційну скаргу був обізнаний з обставинами даної справи. При цьому за наслідками розгляд справи в суді першої інстанції на користь позивача було присуджено витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 50 000,00 грн.

Слід зазначити і про те, що у наданому позивачем детальному описі зазначено окремо види робіт такі як підготовка до судового засідання, прибуття до приміщення суду, участь в судовому засіданні, проте колегія суддів зазначає, що проведення підготовки до судових засідань, а також витрат на час представників витрачений на дорогу для участь в судових засіданнях нічим документально не підтверджений. При цьому колегія суддів зауважує на тому, що позивач не був позбавлений можливості прийняти участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції не витрачаючи час на дорогу до суду.

З огляду на ступінь складності справи, наданий адвокатом обсяг послуг, затрачений ним час на надання таких послуг, колегія суддів вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні з виконаною роботою у суді апеляційної інстанції, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеному вище розмірі.

Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ними витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин справи, колегія суддів, дійшла висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не відповідає критеріям обґрунтованості, розумності, співмірності та пропорційності, а також у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг є завищеним, а відтак стягненню підлягають витрати позивача у загальній сумі 15 000,00 грн. При цьому, враховуючи, що вказані витрати позивачем понесені з огляду на розгляд апеляційної скарги відповідача 1, такі витрати підлягають стягненню саме з відповідача 1.

Таким чином заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківбуд-монтаж» про ухвалення додаткового рішення задовольняється частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 221, 244, 252 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1 Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківбуд-монтаж» про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кумир+» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківбуд-монтаж» витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.

3. В іншій частині вимог заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківбуд-монтаж» про ухвалення додаткового рішення відмовити.

4. Видачу наказу із зазначенням реквізитів сторін доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 20.03.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді С.А. Гончаров

О.О. Хрипун