Постанова

від 24.03.2025 по справі 910/9301/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2025 р. Справа№ 910/9301/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Скрипки І.М.

Козир Т.П.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Весттрейд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024

у справі № 910/9301/24 (суддя Т.Ю. Трофименко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Весттрейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітгруп Україна"

про стягнення 146 375,10 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Весттрейд" (надалі - ТОВ "Весттрейд") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітгруп Україна" (надалі - ТОВ"Гранітгруп Україна") про відшкодування вартості послуг перевезення товару, поставленого відповідачеві за договором поставки від 10.05.2024 №1005-24.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі №910/9301/24 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що зобов`язання відповідача перед позивачем за Договором поставки № 1005-24 від 10.05.2024 є виконаними, і будь-яких інших зобов`язань ТОВ «Гранітгруп Україна» перед позивачем, зокрема, із компенсації вартості послуг з перевезення не встановлено, оскільки вказаний Договір не передбачав такого виду послуг як перевезення товару, а заявлена позивачем до стягнення сума коштів за надані ТОВ «ВАГО» послуги перевезення у розмірі 146 375,10 грн не узгоджується із сумою послуг, які вказаним товариством було надано позивачеві. Договір №01/05 від 01.05.2024 між ТОВ «ВАГО» та ТОВ «Весттрейд» не містить посилання на те, що він укладений на замовлення чи за дорученням ТОВ «Гранітгруп Україна», а долучені до позовної заяви проект договору про надання послуг № 10/05 від 10.05.2024 між ТОВ «Весттрейд» та ТОВ «Гранітгруп Україна», а також товарно-транспортні накладні від 17.05.2024 та від 18.05.2024, та акти надання послуг від 18.05.2024 № 12 та від 17.05.2024 № 11 не можуть бути належними доказами надання відповідачеві транспортно-експедиторських послуг позивачем на суму 146 375,10 грн, оскільки не містять підпису представника відповідача ТОВ «Гранітгруп Україна».

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Весттрейд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постановити нове, вказуючи, що останнє ухвалене за невідповідності висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У скарзі позивач наголошує на тому, що грошова сума, сплачена відповідачем на виконання зобов`язань за Договором, стосувалась виключно оплати за товар (щебінь гранітний) та не мала жодного відношення до відшкодування вартості перевезення такого товару.

На переконання скаржника, суд мав застосувати приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України, адже у випадку досягнення погодження сторонами відшкодування вартості послуги перевезення товару, відносини останніх мали б договірний характер, а позов був би пред`явлений з інших підстав.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки відповіді ТОВ «Ваго» на запит адвоката Куксова В.Г., в якому товариство надало вичерпну інформацію про те, що останнє не мало з ТОВ «Гранітгруп Україна» договірних відносин щодо надання послуг з перевезення вантажів, при цьому ТОВ «Гранітгруп Україна» не сплачувало ТОВ «Ваго» вартість вищезазначених послуг. Повторне складання товарно-транспортних накладних було ініційовано задля виправлення помилки у таких документах щодо особи-замовника перевезення на дійсного. ТОВ «Ваго» підтвердило у своїй відповіді на запит, що замовником відповідних перевезень було ТОВ «ВЕСТТРЕЙД», яке власне і оплатило ТОВ «ВАГО» вартість фактично виконаних перевезень вантажів.

На переконання апелянта, товарно-транспортні накладні, на які він посилається у позовній заяві та товарно-транспортні накладні, на які у відзиві на позовну заяву посилався відповідач, були складені на ті самі вантажні перевезення, і замовником таких вантажних перевезень було ТзВО «ВЕСТТРЕЙД», а ТОВ «ГРАНІТГРУП УКРАЇНА» було зазначено у ТТН у розділі «Замовник» помилково, адже особою, яка оплатила вартість таких послуг було ТзВО «ВЕСТТРЕЙД».

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Весттрейд" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Скрипки І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9301/24, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Весттрейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі № 910/9301/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

18.11.2024 матеріали справи № 910/9301/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Весттрейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі № 910/9301/24, розгляд справи ухвалено здійснювати у письмовому порядку. Товариству з обмеженою відповідальністю "Гранітгруп Україна" встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 16.12.2024.

26.11.2024 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітгруп Україна" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач не визнав доводів апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні, а судове рішення - залишити без змін.

У відзиві відповідач зазначає, що правовідносини за договором про надання послуг №01/05 від 01.05.2024 стосуються виключно позивача та ТОВ «ВАГО», будь-якого відношення ТОВ «Гранітгруп Україна» до цих правовідносин судом не встановлено. Позивач намагається переконати суд, що у правовідносинах по перевезенню товару він діяв в інтересах та по дорученню відповідача, а тому просить стягнути з ТОВ «Гранітгруп Україна» на свою користь 146 375,10 грн, а доказом здійснення господарських операцій по перевезенню щебеню в інтересах відповідача називає «усну домовленість» сторін. Згаданий договір № 01/05 не містить посилання на делегування ТОВ «Гранітгруп Україна» повноважень позивачеві на укладання цього договору. Інформація про те, що договір № 01/05 якимось чином стосується перевезення щебеню за Договором № 1005-24 відсутня, при цьому позивач не надав доказів на підтвердження того, на підставі якого документу у нього виникло право діяти в інтересах і по дорученню ТОВ «Гранітгруп Україна».

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 10.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕСТТРЕЙД» (в тексті договору - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранітгруп Україна» (в тексті договору - покупець) укладено договір поставки № 1005-24 (надалі - Договір поставки), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується постачати (передавати у власність покупця) сипучі будівельні матеріали (щебінь, пісок та інше) (надалі - товар), а покупець зобов`язується приймати цей товар та здійснювати за нього оплату на умовах даного Договору.

Асортимент, кількість та ціна товару, що підлягає поставці за цим Договором, визначаються в додатках до цього Договору (рахунках, накладних на товар), що є невід`ємними частинами даного Договору. Додатки складаються на кожну партію товару (п. 1.2. Договору поставки).

Відповідно до п. 2.1. Договору ціни на товар є договірними та вказуються з урахуванням ПДВ в рахунках до даного Договору поставки.

Загальна сума Договору визначається як загальна вартість товару, постачання якого здійснюється відповідно до доданих до нього Специфікацій. Зміна загальної суми даного Договору здійснюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін кожної специфікації (п. 2.3. Договору поставки).

Згідно з п. 3.1. Договору поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до схваленого постачальником замовлення (заявки) покупця на поставку товару.

Постачальник зобов`язується поставити покупцю товар протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання від покупця оплати за товар (партію товару) (п. 3.3. Договору поставки). Місцем поставки товару є адреса покупця, вказана в заявці (п. 3.4. Договору поставки).

В п. 3.5. Договору поставки сторони погодили, що поставка товару здійснюється залізничним транспортом.

Перехід права власності на поставлену партію товару відбувається в момент отримання товару покупцем та підписання ним накладної на товар (п. 3.6. Договору поставки).

Загальна сума цього Договору визначається сумою вартості всіх поставок товару, що здійснені на підставі цього Договору та становить суму всіх накладних на відвантаження товару на поставки за цим Договором (п. 4.1. Договору поставки).

Відповідно до п. 4.2. Договору поставки покупець здійснює розрахунок з постачальником за замовлену партію товару шляхом здійснення 100% передоплати за товар.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2025 року, але в будь-якому випадку до моменту його повного виконання (п. 9.1. Договору).

На виконання умов Договору поставки та заявки Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранітгруп Україна» від 10.05.2024 № 1005-01 позивач поставив, а відповідач прийняв товар (щебінь гранітний) загальною вартістю 1 283 558,50 грн, про що сторонами було підписано та скріплено печатками видаткові накладні від 14.05.2024 № 9 та № 10.

Сторонами у справі не заперечується, що кошти за поставлений товар було сплачено відповідачем у повному обсязі.

Втім, позивач зазначає, що сплачена відповідачем грошова сума на виконання зобов`язань за Договором стосувалася виключно оплати за товар, в той час як вартості послуг із перевезення цього товару відповідачем не відшкодовано.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до відповідача із вимогою в порядку статті 530 ЦК України від 08.07.2024, у якій просив перерахувати безпідставно збережені кошти за послуги із доставки товару у розмірі 146 375,10 грн.

Оскільки вказана вимога позивача була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, Товариство з обмеженою відповідальністю «Весттрейд» звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранітгруп Україна» коштів у розмірі 146 375,10 грн.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає безпідставними та надуманими, вказуючи, що позивачем не доведено наявності правових підстав для стягнення з відповідача коштів за послуги перевезення, які між сторонами жодним чином не погоджувались. Також відповідач наголошує, що не замовляв у позивача послуг з перевезення та не надавав останньому доручення від свого імені укладати будь-які договори з питань перевезення товару до Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області. Товариство просило звернути увагу на те, що проект договору послуг з перевезення вантажу позивачем був складений ще 10.05.2024, втім, як і акти надання послуг №11 від 17.05.2024 та №12 від 18.05.2024, останнім не направлялися на адресу ТОВ «Гранітгруп Україна». Не надавались позивачем до матеріалів справи і докази направлення цих актів для ознайомлення і підписання ТОВ «Гранітгруп Україна». Поставлений позивачем товар відповідач завантажував за окремим договором, укладеним з ТОВ «БАГЕР ТРАНС», а перевезення щебеню із залізничної станції «Воловець» до села Нижні Ворота Закарпатської області здійснювалось вантажним автомобільним транспортом компаніями ТОВ «ВАГО» та ТОВ «Куппер-Транс», в той час як за наданим позивачем договором № 01/05 від 01.05.2024, укладеним із ТОВ «ВАГО», у відповідача жодних зобов`язань не виникло.

Позивач як у відповіді на відзив так і в апеляційній скарзі стверджував про безпідставність заперечень відповідача, які повністю спростовуються відповіддю ТОВ «ВАГО» на адвокатський запит від 25.08.2024 №03/08/2024. Також апелянт наголошував на тому, що відповідач на підтвердження своєї позиції не долучив доказів оплати ним вартості наданих ТОВ «ВАГО» послуг із перевезення вантажу, а також відповідного договору, на підставі якого такі послуги надавались.

У свою чергу, ТОВ «Гранітгруп Україна» повідомило суду, що ТОВ «ВАГО» надало йому послуги з перевезення у позадоговірному порядку, і згадане товариство не приймає у нього оплату за послуги та не підтверджує податкову накладну, оскільки ним було укладено договір з ТОВ «Весттрейд» за більш вигідними цінами.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апелянта вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Порушуючи спір у справі, позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача вартості послуг з перевезення товару, який був поставлений відповідачеві за Договором поставки.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

За приписами ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд першої інстанції правильно визначив правову природу договору, вказавши, що такий за своїми ознаками є договором поставки, за умовами якого, у відповідності до ч.ч. 1. 2 статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як правильно встановив суд першої інстанції та не заперечується сторонами у справі, позивач на виконання умов Договору поставки здійснив поставку товару вартістю 1 283 558,50 грн, що підтверджується видатковими накладними від 14.05.2024 № 9 та № 10. Факт оплати відповідачем вказаної суми коштів за поставлений за цим Договором поставки також сторонами не заперечується, а тому, в силу приписів ч. 1 ст.75 ГПК України, відсутні підстави вважати таку обставину невстановленою, а факт недостовірним.

Поряд з цим, позивач стверджує, що між ним та відповідачем було досягнуто усної домовленості щодо відшкодування вартості послуг з перевезення товару, у зв`язку з чим, з урахуванням відмови відповідача підписувати відповідний договір, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на послуги перевезення у розмірі 146 375,10 грн в порядку статті 1212 ЦК України.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України), відтак, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 ст.202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Отже, задля застосування до спірних правовідносин у справі статті 1212 ЦК України необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Як вірно встановив суд першої інстанції, 01.05.2024, тобто до моменту оформлення правовідносин із відповідачем у справі, ТОВ «Весттрейд» уклало із ТОВ «ВАГО» договір №01/05 про надання послуг, відповідно до якого ТОВ «ВАГО» зобов`язалось надати позивачеві послуги із завантаження фронтальним навантажувачем та перевезення вантажу (пісок, щебінь) вантажним автомобільним транспортом, а позивач зобов`язався в порядку та на умовах цього договору прийняти та оплатити надані послуги.

Додатком № 1 до вказаного договору № 01/05 про надання послуг від 01.05.2024 є Специфікація, якою визначено найменування послуг та їх вартість, а саме передбачено: послуги із завантаження вантажу фронтальним навантажувачем із ціною 28,35 грн без ПДВ за 1 тонну та послуги перевезення вантажу із залізничної станції «Воловець» до Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (біля с. Латірка) із ціною 87,50 грн без ПДВ за 1 тонну.

На виконання договору № 01/05 про надання послуг від 01.05.2024 ТОВ «ВАГО» було надано послуги позивачу на загальну суму 124 711,50 грн, що підтверджується актами надання послуг від 18.05.2024 № 109 та від 17.05.2024 № 108.

На підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на послуги з перевезення останнім, крім вищезазначеного договору та актів надання послуг, до матеріалів справи було надано:

- товарно-транспортні накладні від 18.05.2024 №№ 62, 61, 60, 59, 58, 57, 56, 55, 54, 53, 52/1, 51, 50, 49 (щодо вантажу по видатковій накладній від 14.05.2024 № 9); від 17.05.2024 №№ 47, 48, 45, 44, 46, 43, 42, 41, 40, 39, 38, 37, 36, 35, 34, 33, 32, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31 (щодо вантажу по видатковій накладній від 14.05.2024 № 10);

- рахунок на оплату № 11 від 17.05.2024 на суму 146 375,10 грн;

- проєкт договору про надання послуг № 10/05 від 10.05.2024 між позивачем та відповідачем, з додатком № 1 до нього (Специфікація);

- акти надання послуг від 18.05.2024 № 12 та від 17.05.2024 № 11, загальна сума яких складає 146 375,10 грн;

- податкові накладні від 18.05.2024 № 6 та від 17.05.2024 № 5, складені ТОВ «ВАГО» щодо господарських операцій із перевезення вантажу та податкові накладні від 18.05.2024 № 12 та від 17.05.2024 № 10, складені відповідачем щодо господарських операцій із транспортно-експедиторських послуг;

- платіжні інструкції від 31.05.2024 № 5626, від 24.05.2024 № 5588 та від 15.05.2024 № 5585, за якими позивачем сплачено на користь ТОВ «ВАГО» 150 000,00 грн з призначенням платежу: згідно з договором № 01/05 про надання послуг від 01.05.2024;

- докази надсилання відповідачеві вимоги від 08.07.2024 з копією договору № 01/05 про надання послуг від 01.05.2024 та копіями платіжних інструкцій від 31.05.2024 № 5626, від 24.05.2024 № 5588 та від 15.05.2024 № 5585.

Відповідач, на спростування позиції позивача та доданих останнім до матеріалів справи доказів, у свою чергу надав, зокрема: заявку ТОВ «Гранітгруп Україна» від 10.05.2024 № 1005-01 на відвантаження щебеню; договір від 15.04.2024 № 1/4-24, укладений між відповідачем та ТОВ «БАГЕР ТРАНС»; акт надання послуг від 21.05.2024 № 5 та додаток до вказаного акту; рахунок на оплату від 21.05.2024 № 12; товарно-транспортні накладні від 18.05.2024 №№ 18/05-2, 18/05-3, 18/05-6, 18/05-7, 18/05-8, 18/05-9, 18/05-10, 18/05-11, 18/05-15, 18/05-18, 18/05-20, 18/05-21, 18/05-22, 18/05-26 та від 17.05.2024 №№ 17/05-1, 17/05-2, 17/05-4, 17/05-5, 17/05-6, 17/05-8, 17/05-9, 17/05-10, 17/05-12, 17/05-13, 17/05-15, 17/05-16, 17/05-18, 17/05-19, 17/05-21, 17/05-22, 17/05-23, 17/05-24, 17/05-27, 17/05-28, 17/05-29, 17/05-30, 17/05-33, 17/05-35.

Частиною 3 статті 13 та ч. 1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до ч. 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції на іншою суд і виносить власне рішення (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 зі справи № 917/1307/18).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що між сторонами у справі існували правовідносини на підставі Договору поставки товарів № 1005-24 від 10.05.2024, яким передбачалось здійснення позивачем виключно поставки відповідачеві товару (щебеню, піску та іншого).

Як вбачається із умов пунктів 1.1., 1.2., 2.3., 4.1., 4.2., 4.3. Договору поставки, відповідач, як покупець за цим договором, зобов`язався сплачувати лише вартість товару. Покладення на відповідача будь-яких інших витрат за умовами даного договору не передбачено. При цьому інших договорів щодо відшкодування послуг із перевезення між сторонами не укладено.

Водночас, із наданого Договору № 01/05 про надання послуг від 01.05.2024, укладеного між ТОВ «ВЕСТТРЕЙД» та ТОВ «ВАГО» не вбачається, що такий договір укладався на виконання Договору поставки товарів № 1005-24 від 10.05.2024, а відповідач не є стороною вказаного договору надання послуг від 01.05.2024.

Надані позивачем товарно-транспортні накладні від 17.05.2024 та від 18.05.2024, а також акти надання послуг від 18.05.2024 № 12 та від 17.05.2024 № 11 не можуть бути належними доказами надання позивачем відповідачеві транспортно-експедиторських послуг на суму 146 375,10 грн, оскільки не містять підпису представника відповідача. При цьому, акти від 18.05.2024 № 12 та від 17.05.2024 № 11 містять посилання на Договір поставки № 1005-24 від 10.05.2024, яким такого виду послуг (щодо перевезення) не передбачалося.

Суд першої інстанції підставно зазначив, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума коштів за надані ТОВ «ВАГО» послуги перевезення у розмірі 146 375,10 грн не узгоджується із сумою послуг, які вказаним товариством було надано позивачеві, оскільки відповідно до актів надання послуг від 18.05.2024 № 109 та від 17.05.2024 № 108 за договором про надання послуг № 01/05 від 01.05.2024 послуги надано загальною вартістю 124 711,50 грн і ця ж сума послуг співпадає також із загальною сумою господарських операцій, за якими ТОВ «ВАГО» були зареєстровані податкові накладні від 18.05.2024 № 6 та від 17.05.2024 № 5.

В свою чергу, Додатком № 1 до договору про надання послуг № 01/05 від 01.05.2024 було узгоджено надання ТОВ «ВАГО» позивачу послуг із перевезення вантажу із залізничної станції «Воловець» до Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, тоді як в акті надання послуг від 17.05.2024 № 108, складеним на виконання вказаного договору, значаться також послуги із перевезення вантажу по маршруту залізнична станція «Доманиці» до Нижньоворітської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, що договором про надання послуг № 01/05 від 01.05.2024 не передбачалось.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в будь-якому разі, правовідносини за договором про надання послуг № 01/05 від 01.05.2024 стосуються виключно позивача та ТОВ «ВАГО», і будь-якого відношення відповідача до цих правовідносин судом не встановлено.

Водночас, суд першої інстанції досліджував подані відповідачем до матеріалів справи докази щодо надання йому ТОВ «БАГЕР ТРАНС» послуг із навантаження та перевезення вантажу (щебеню) автомобільним перевізником ТОВ «ВАГО», а також долучену позивачем до відповіді на відзив відповідь на адвокатський запит ТОВ «ВАГО» від 18.09.2024 № 198, однак, як правильно зазначив суд, із цих доказів неможливо встановити, що відповідні перевезення стосувались саме поставленого позивачем відповідачу за Договором поставки товару.

Як зазначив у рішенні суд першої інстанції, виходячи із умов п. 3.4. Договору поставки, укладеного між сторонами даної справи, та наданої відповідачем заявки від 10.05.2024 № 1005-01, місцем поставки товару було визначено: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21А, офіс. Відповідно, за вказаною адресою і відбулася поставка відповідачеві товару за Договором поставки, що вбачається із видаткових накладних від 14.05.2024 № 9 та № 10.

Отже, із наведеного вище суд доходить висновку, що будь-яких зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранітгруп Україна» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕСТТРЕЙД», а саме, із компенсації вартості послуг з перевезення, не встановлено. Між сторонами не відбулося погодження відшкодування таких послуг ані у Договорі поставки, ані в заявці, ані в будь-який інший документально засвідчений спосіб. Доказів протилежного позивач суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції не надав.

За встановлених обставин, судова колегія погоджується із висновками місцевого господарського суду про те, що при розгляді даної справи не було встановлено підстав для стягнення з відповідача коштів у розмірі 146 375,10 грн як в порядку ст. 1212 ЦК України (так як відсутні докази того, що відповідач збагатився за рахунок позивача), так і в порядку виконання договірних зобов`язань.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі № 910/9301/24 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Весттрейд" має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Весттрейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі № 910/9301/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі № 910/9301/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/9301/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді І.М. Скрипка

Т.П. Козир