Постанова від 06.03.2025 по справі 462/6356/24

Справа № 462/6356/24 Головуючий у 1 інстанції: Кушнір Б.Б.

Провадження № 22-ц/811/3981/24 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

секретаря: Салати Я.І.

з участю ОСОБА_1

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 , з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Президента України Зеленського Володимира Олександровича, до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями судді,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями судді.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2024 року позовну заяву ОСОБА_2 , з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Президента України Зеленського Володимира Олександровича, до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями судді, - визнано неподаною та повернуто позивачу з усіма доданими до неї документами.

Вищезгадану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_2 ..

В апеляційній скарзі покликається на те , що 07 серпня 2024 року він, людина з особливими потребами звернувся за місцем проживання до Залізничного районного суду м.Львова з позовною заявою до Держави Україна, в особі Державної Казначейської Служби України , Держави Україна, в особі Залізничного районного суду м. Львова , Треті особи без самостійних вимого на стороні Позивача: Президент України Зеленський Володимир Олександрович, В.Реймер , А.Гузова про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями судді Залізничного районного суду м.Львова І.С.Мруць.

03 жовтня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 09 серпня 2024 року у справі № 462/6356/24, якою апеляційну скаргу задовільнив частково та постановив: «Ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 09 серпня 2024року скасувати, справу направити до суду першої інстанції (Залізничний районний суд м.Львова ) для вирішення питання відкриття провадження у справі.» Постанова Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року у справі №462/6356/24 набрала силу закону.

Вважає, що станом на 05 грудня 2024 року судове рішення яке набрало силу закону повністю ігнорується Залізничним районним судом та Франківським районним судом м.Львова .

Зазначає, що усі судді Залізничного районного суду відмовились від виконання своїх обов`язків та заявили самовідвід від розгляду справи №462/6356/24 мотивуючи тим що, суддя Залізничного районного суду м. Львова ОСОБА_4 є колегою по роботі . Те, що суддя , Залізничного районного суду м. Львова ОСОБА_4 є колегою по роботі усіх суддів Залізничного районного суду м. Львова не є підставою для відмови від виконання обов`язків покладених Державою на державних службовців (суддів), оскільки судді здійснюючи правосуддя є незалежними в т.ч один від одного.

Просить скасувати Ухвалу Франківського районного суду м.Львова від 16 грудня 2024 року та справу №462/6356/24 направити до Залізничного районного суду для продовження розгляду по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_5 в підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржувана ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА_2 , з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Президента України Зеленського В.О., до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями судді, суд виходив з тих підстав, що позивач станом на день винесення ухвали, недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху належним чином не усунув, а саме не надав позовну заяву

Проте такий висновок суперечить нормам процесуального права та утримує надмірний формалізм.

Згідно зі ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду заяви постановляє ухвалу про залишення заяви без руху. Якщо заявник не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважаться неподаною і повертається заявникові.

У ч.2 вказаної статті ЦПК України зазначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 25 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху у зв`язку з тим, що позовна заява не відповідає ч.3 ст.175 ЦПК України, позивачем не дотримано порядку щодо оформлення позовної заяви у підсистемі «Електронний суд», а також не долучено доказів направлення копії позовної заяви відповідачу та третім особам.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 має зареєстрований електронний кабінет в системі «Електронний суд».

Відповідно до пункту 8 Положення про ЄСІТС Підсистема «Електронний кабінет» (Електронний кабінет ЄСІТС, Електронний кабінет) - підсистема ЄСІТС, захищений вебсервіс, що має офіційну адресу в інтернеті (id.court.gov.ua), який забезпечує процедуру реєстрації користувачів в ЄСІТС, а також подальшу автентифікацію таких осіб з метою їх доступу до підсистем (модулів) ЄСІТС у межах наданих прав.

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС у добровільному порядку (пункт 10 Положення про ЄСІТС).

Аналогічні приписи містяться у частині шостій статті 14ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції).

Відповідно до ч.6 ст.14 ЦПК України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

(Абзац перший частини шостої статті 14 в редакції Закону №3424-IXвід 19.10.2023 року - зміна в частині обов`язкової реєстрації юридичними особами (приватної форми власності) електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, вводиться в дію 20.02.2024 року).

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Згідно з пунктом 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Позов ОСОБА_2 пред`явлено до юридичних осіб, які мають обов`язок щодо реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) (Електронний суд)

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою шляхом скерування позовної заяви з додатками на офіційну електронну пошту суду, з підписанням таких документів електронним цифровим підписом.

В справі даної категорії ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору на підставі п.11 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір».

Після надходження позовної заяви ОСОБА_2 до суду в спосіб поданий ним позовної заяви, суд має обов`язок сканування всіх матеріалів справи, що надходять до суду з завантаженням їх в автоматизовану систему документообігу суду, після чого відповідачі мають можливість ознайомитися з такими матеріалами справи, що позбавляє необхідності позивача та суд скеровувати відповідача позовну заяву з додатками у роздрукованому варіанті.

Також суд першої інстанції в ухвалі про залишення позовної заяви без руху покликався на те, що в позовній заяві не вказано 1) ціну позову, 2) відомості щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, 3) відомості, щодо доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), 4) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, 5) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Колегія суддів вважає згадані підстави для залишення позовної заяви без руху надмірним формалізмом.

Апеляційний суд також виходить з того, що надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).

Так, у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно з висновками, викладеними в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

В рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Тому судді повинні уникати надмірного формалізму під час вирішення питання про відкриття провадження у цивільній справі, адже суди помилково визнають такими, що дають підстави для повернення позовних заяв ті обставини, зокрема, щодо незазначення відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору; не наведення попереднього (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; відсутність власного підтвердження позивачем про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, підстави звільнення позивача від сплати судового збору, адже зазначені обставини можуть бути з`ясовані судом на наступних стадіях процесу.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при реалізації положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

З огляду на вищезазначене, повернення судом першої інстанції позовної заяви позивачам, з наведених в ухвалі підстав, є необґрунтованим і таким, що суперечить нормам процесуального права, та має ознаки надмірного формалізму.

Колегія суддів вважає відсутніми підстави для не розгляду судом першої інстанції поданої позовної заяви в тому вигляді, в якому її подав ОСОБА_2 . Неподання відповідних доказів в підтвердження заявленого позову в майбутньому під час розгляду справи буде судом враховано під ухвалення відповідного рішення за результатами розгляду позовної заяви.

Пунктом 6 частини 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На згадані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та прийшов до передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_2 , в зв`язку з чим ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2024 року слід скасувати в цій частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 16 грудня 2024 року скасувати в цій частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання відкриття провадження.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскарженоюу касаційномупорядку шляхомподачі касаційноїскарги безпосередньодо судукасаційної інстанціїпротягом тридцятиднів здня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 26 березня 2025 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.