Рішення

від 11.11.2010 по справі 11/150-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/150-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

11 листопада 2010 р.                            Справа 11/150-10

за позовом   товариства з обмеженою відповідальністю «Промисловий ресурс», м. Київ   

до                 приватного підприємства «Рокус», смт. Шпиків Тульчинського району

про                стягнення 43 379,19 грн.

                                                                                            Суддя      В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача            -  не з'явився;

від  відповідача       -  не з'явився.

                                                                   СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з  приватного підприємства «Рокус» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Промисловий ресурс»розраховану суму боргу 43 379,19 грн., з якої: 42 000 грн. –основний борг, 704, 65 грн. –пеня, 136,38 грн. –3% річних та 538,16 грн. – інфляційні нарахування.

Позовні вимоги  мотивовано тим, що  відповідно до договору купівлі-продажу № 02/07-1 від  02.07.2010р.  укладеного між сторонами, позивач за накладною поставив відповідачу товар на загальну суму 44 847,12 грн. за який останній зобов'язався провести розрахунки на умовах визначених п. 4.1. договору. В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач провів часткові розрахунки за отриманий товар, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 42 000 грн..

Відповідач вимоги суду викладені в ухвалі   від 29.09.2010р.  щодо надання документів не виконав. При розгляді справи 19.10.2010р. представник відповідача борг визнав в повному обсязі, що відображено в протоколі судового засідання від 19.10.2010р..

В судовому засіданні 19.10.2010р. судом оголошено перерву до 11.10.2010р. з метою надання сторонами  доказів необхідних для вирішення спору в даній справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін,  оцінивши наявні докази на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено  наступне.

02 липня  2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Промисловий ресурс»(позивач, за договором Продавець) та  приватним підприємством «Рокус» (відповідач, за договором Покупець)    укладено договір купівлі-продажу  за № 02/07-1.

За умовами даного договору позивач зобов‘язався передати у власність   відповідача портландцемент в асортименті (надалі товар), а відповідач зобов'язався прийняти товар і сплатити його вартість в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 3.1 договору визначено, що ціна товару, що продається за цим договором, вказана в рахунках –фактурах Продавця з урахуванням залізничного тарифу і включає в себе ПДВ.

Відповідно до п. 4.1. договору, Покупець зобов'язується провести повну оплату товару шляхом банківського переведення коштів у національній валюті України на розрахунковий рахунок Продавця не пізніше тридцяти календарних днів від дати відвантаження вагону.

Відповідно до заявки відповідача, позивач  поставив відповідачу товар на загальну суму 44 847,12 грн., за який останній провів часткові розрахунки в сумі 2 847,12 грн..

Наведене стверджується:

- договором купівлі-продажу № 02/07-1 від 02.07.2010р. з додатком № 1;

- заявкою ПП «Рокус»;

- видатковою накладною № 050 від 09.07.2010р.;

- довіреністю № 163 від 08.07.2010р.;

        - випискою банку від 16.09.2010р..

Таким чином,  неоплаченим залишився товар на суму 42 000 грн., що визнається відповідачем в акті звірки розрахунків № 1 від 05.10.2010р.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу за товар поставлений  згідно договору купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 цього Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений  інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 42 000 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судом також розглянуто вимогу позивача  про стягнення 704, 65 грн.  пені, 136,38 грн.  3% річних та 538,16 грн.  інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до п. 7.2. договору, порушення строку розрахунку Покупцем, передбачених умовами даного договору, тягне за собою сплати винною стороною, на користь іншої сторони, пені в розмірі подвійної облікової ставки  НБУ, за кожен день прострочення оплати, від неоплаченої (несвоєчасно оплаченої) суми товару.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк визначений у договорі,  він є боржником, що прострочив.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат  за допомогою бази даних «Законодавство України», судом встановлено, що вказані суми  є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи наведене, позов  підлягає задоволенню з розподілом  судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.    

Керуючись  ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:   

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з приватного підприємства «Рокус»(23614, Вінницька область, Тульчинський район, смт. Шпиків, вул. Леніна, 27, код 35494550) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Промисловий ресурс»(02660, м. Київ, вул. Ялтинська, 5-Б, код 32823992) 42 000 (сорок дві тисячі) грн. –боргу; 704 (сімсот чотири) грн. 65 коп. –пені, 136 (сто тридцять шість)  грн. 38 коп. –3%;  538 (п'ятсот тридцять вісім) грн. 16 коп. –інфляційних нарахувань; 433 (чотириста тридцять три) грн. 79 коп.  –витрат зі сплати державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. –витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати після набрання рішенням  законної сили.   

4.          Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом .

                                                                           Повне рішення складено 15.11.2010р.

Суддя                                                         В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2- позивачу -      (02660, м. Київ, вул. Ялтинська, 5-Б)  

3- відповідачу - (23614, Вінницька область, Тульчинський район, смт. Шпиків, вул. Леніна, 27)