Ухвала

від 28.03.2025 по справі 923/571/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 923/571/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - Управління, скаржник)

на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження

за позовом Херсонського обласного центру зайнятості

до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Управління 26.02.2025 через Електронний суд повторно звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 у справі №923/571/20 та направити справу на розгляд. До касаційної скарги додано клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження у справі № 923/571/20.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 27.02.2025 для розгляду касаційної скарги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі у справі №923/571/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, суддів Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

Ухвалою Верховного Суду від 11.03.2025 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі №923/571/20 залишено без руху у зв`язку із наданням скаржникові строку для усунення недоліків, шляхом оформлення та подання саме Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі клопотання (заяви) про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі №923/571/20 з наведенням підстав для поновлення строку передбачених статтею 288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та наведенням поважності причин пропуску строку з наданням відповідних доказів, що зумовили такий пропуск строку; (1) надання касаційної скарги в новій редакції із зазначенням найменування суду касаційної інстанції, а також (2) вказати підстави касаційного оскарження судового рішення, визначені у частині другій статті 287 ГПК України (з визначенням відповідного абзацу), з належним обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права з огляду на предмет касаційного оскарження та зазначити, які конкретно норми права було порушено.

Роз`яснено скаржнику, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде або повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, або відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України у залежності від повноти усунення недоліків.

Згідно з довідками про доставку документа в кабінет Електронного суду від 18.03.2025, за інформацією, отриманою з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», документ в електронному вигляді: (ЄДРСР) ст. 292 ГПК Ухвала ВС про залишення касаційної скарги без руху від 11.03.2025 у справі №923/571/20 надіслано в Електронний кабінет одержувача - Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та Хавич Т.Г. Документ доставлено в Електронний кабінет одержувачів: 11.03.25 о 20:50. Отже, з урахуванням приписів статті 116, 242 ГПК України, скаржник ухвалу від 11.03.2025 отримав 12.03.2025.

На виконання ухвали Верховного Суду від 11.03.2025 у справі №923/571/20 Управління 14.03.2025 через Електронний суд подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду заяву про усунення недоліків, зареєстровану канцелярією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та передану судді-доповідачу - 17.03.2025 разом з уточненою касаційною скаргою та клопотанням про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження у справі №923/571/20.

З огляду на викладене скаржник 14.03.2025 подав уточнену касаційну скаргу та клопотання про поновлення пропущеного строку у межах строку, наданого Судом ухвалою від 11.03.2025 у справі №923/571/20.

Верховний Суд, розглянувши зазначену заяву про усунення недоліків касаційної скарги, до якої додано уточнену касаційну скаргу в якій зазначено найменування суду касаційної інстанції та клопотання про поновлення пропущеного строку дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Так, предметом касаційного оскарження є ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі №923/571/20, якою відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 про заміну сторони у виконавчому провадженні у справі №923/571/20. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 про заміну сторони у виконавчому провадженні у справі №923/571/20.

З огляду на викладене оскаржується ухвала суду апеляційної інстанції зі справи про відмову у відкритті апеляційного провадження, яка належить до переліку судових рішень, на які учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки), мають право подати касаційну скаргу (пункт 3 частини першої статті 287 ГПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 294 ГПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

У поданій уточненій касаційній скарзі Управління з посиланням на абзац 2 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що апеляційний суду порушив норми процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали від 20.12.2024 посилаючися на приписи статті 261 ГПК України.

З огляду на викладене касаційна скарга Управління подана із додержанням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України.

Зокрема, Управління виконало вимоги ухвали Верховного Суду від 11.03.2025 виключно в частині надання (1) касаційної скарги в новій редакції із зазначенням найменування суду касаційної інстанції, а також (2) вказало підстави касаційного оскарження судового рішення, визначені у частині другій статті 287 ГПК України (з визначенням відповідного абзацу), та зазначило обґрунтування того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права з огляду на предмет касаційного оскарження та зазначити, які конкретно норми права було порушено.

Водночас перевіривши вказане клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку, з точки зору поважності / неповажності строку касаційного оскарження та дотримання статті 288 ГПК України, проаналізувавши норми чинного законодавства, Касаційний господарський суд доходить висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання з огляду на таке.

Відповідно до статті 288 ГПК України: касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення; учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення; строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Верховний Суд відзначає, з Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що оскаржувана ухвала апеляційного господарського суду у справі постановлена 20.12.2024, та отримана, як Управлінням так і його представником - Хавич Т.Г., 25.12.2024 о 11:01, що підтверджується, зокрема, довідками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про доставку документа в кабінет Електронного суду від 04.03.2025.

Верховний Суд відзначає, що останній день оскарження ухвали за приписами частини першої статті 288 ГПК України та з урахуванням приписів статті 116 ГПК України, припадав на 09.01.2025.

За приписами частини шостої статті 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Оскільки скаржник отримав копію оскаржуваної ухвали 25.12.2024 об 11:01, то за приписами частини шостої статті 242 ГПК України та частини другої статті 288 ГПК України, останній день, за яким скаржник мав право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, припадав на 14.01.2025.

Управління 08.01.2025 вперше звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило, зокрема, скасувати ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 у справі №923/571/20, а справу направити на розгляд.

Тобто, Управління з касаційною скаргою поданою вперше звернулося в межах строку передбаченого частиною першою статті 288 ГПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 15.01.2025 у справі №923/571/20 касаційну скаргу Управління на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі №923/571/20 залишено без руху. Надано скаржнику строк тривалістю 10 днів з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання касаційної скарги в новій редакції із зазначенням (1) найменування суду касаційної інстанції, а також (2) вказати підстави касаційного оскарження судового рішення, визначені у частині другій статті 287 ГПК України (з визначенням відповідного абзацу), з належним обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права з огляду на предмет касаційного оскарження та зазначити, які конкретно норми права було порушено, а також (3) надання документа на підтвердження сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн.

При цьому, Верховний Суд ухвалою від 15.01.2025 у цій справі відмовив у задоволенні клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Згідно з довідками про доставку документа в кабінет Електронного суду, зокрема, від 04.03.2025, за інформацією, отриманою з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», документ в електронному вигляді: (ЄДРСР) ст. 292 ГПК Ухвала ВС про залишення касаційної скарги без руху від 15.01.2025 у справі №923/571/20 надіслано в Електронний кабінет одержувача - Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та Хавич Т.Г. Документ доставлено в Електронний кабінет одержувачів: 15.01.25 о 20:25. Отже, з урахуванням приписів статті 116, 242 ГПК України, скаржник ухвалу від 15.01.2025 отримав 16.01.2025.

Верховний Суд ухвалою від 30.01.2025 у справі №923/571/20 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі №923/571/20 з усіма доданими до неї матеріалами та заяви про усунення недоліків повернув скаржнику відповідно до частини п`ятої статті 292 ГПК України, оскільки скаржником протягом встановленого Судом строку не усунуто недоліки поданої ним же касаційної скарги.

Відповідно до довідок про доставку документа в кабінет Електронного суду від 04.03.2025, за інформацією, отриманою з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», документ в електронному вигляді: (ЄДРСР) ст. 292 ГПК Ухвала ВС про повернення касаційної скарги від 30.01.2025 у справі №923/571/20 надіслано в Електронний кабінет одержувача - Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та Хавич Т.Г. Документ доставлено в Електронний кабінет одержувачів: 31.01.25 о 05:20. Отже, з урахуванням приписів статті 116, 242 ГПК України, скаржник ухвалу від 30.01.2025 отримав 31.01.2025.

Верховний Суд в ухвалі зазначив, що постановлення ухвали про повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню з касаційною скаргою у відповідності до вимог статей 288- 291 ГПК України.

Верховний Суд наголошував, що реалізація права на звернення до суду має відбуватися у чіткій відповідності до вимог статей 288-291 ГПК України.

Як зазначено вище, Управління 26.02.2025 повторно через Електронний суду звернулося з касаційною скарго до Верховного Суду.

Отже, повторна касаційна скарга Управління на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі №923/571/20 подана з пропуском встановленого процесуального строку на касаційне оскарження, передбаченого як частиною першої статті 288 ГПК України та і за частинами другою та третьою цієї статті.

Як зазначено вище, ухвалою Верховного Суду від 11.03.2025 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі №923/571/20 залишено без руху.

Суд, залишаючи ухвалою Верховного Суду від 11.03.2025 у справі №923/571/20 касаційну скаргу Управління без руху, зазначив, що скаржник звернувся з повторною касаційною скаргою 26.02.2025, тобто поза межами процесуального строку на касаційне оскарження, передбаченого частиною першою статті 288 ГПК України, та без клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення. Змісту та аналізу матеріалів касаційної скарги не вбачалося за можливе дійти висновку, що скаржником порушувалося питання про поновлення цього строку саме щодо заявника касаційної скарги - Управління і наведені причини пропуску строку є поважними саме для скаржника, а тому Управлінню необхідно було надати клопотання (заяву) про поновлення строку на касаційне оскарження з наведенням підстав для поновлення строку та наведенням поважності причин пропуску строку з наданням відповідних доказів, що зумовили такий пропуск строку у відповідності до статті 288 ГПК України.

Так, Управління подало клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що:

ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2025 року касаційну скаргу повернуто скаржнику. Однак через бажання подальшого розгляду справи в суді касаційної інстанції, Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі просить поновити строки на касаційне оскарження;

з цього приводу, Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі просить суд врахувати наступне.

Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, з урахуванням наявності нереалізованого на даний час бажання здійснити касаційне оскарження ухвали Господарського суду від 05.02.2024 по справі № 923/571/20.

Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі повернено у зв`язку з не доведенням підстав в рамках статті 328 КАС України для відкриття касаційного провадження.

В свою чергу, ухвалою зазначено, що повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника;

таким чином, Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі незважаючи на введений в країні воєнний стан та карантин, для забезпечення уточнення вимог касаційної скарги із наведенням належних обґрунтувань відносно підстав відкриття касаційного оскарження;

у свою чергу, факт пропуску Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі строку на касаційне оскарження та необхідність поновлення такого строку є необхідною умовою для реалізації Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі права на повторне звернення до господарського суду з касаційною скаргою після повернення первісної касаційної скарги.

Верховний Суд виходить з того, що згідно з частиною першою статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, скаржник має подати клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення суду у разі подання касаційної скарги після спливу строку, передбаченого частиною першою статті 288 ГПК України.

Верховний Суд зауважує, що нормами ГПК не передбачається автоматичного та безумовного поновлення строку на касаційне оскарження, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку, проте для цього необхідно (1) заявити відповідне клопотання, (2) обґрунтувати поважність причин пропуску такого строку та (3) надати суду відповідні докази.

Для поновлення строку необхідне активне волевиявлення сторони та належне доказування обставин, які стали перешкодою для своєчасного подання касаційної скарги.

Таким чином, Верховний Суд констатує, що навіть отримання тексту рішення - це лише факт, який сам по собі не впливає на строки, доки сторона не ініціює юридично значущу дію для їх продовження. Важливо, щоб сторона, яка пропустила строк, не просто посилалася на момент отримання рішення, а й довела обставини, які об`єктивно перешкоджали їй подати скаргу вчасно, наприклад, надала докази на підтвердження дати отримання повного тексту рішення, які б відповідали вимогам статей 73, 76- 79 ГПК України.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.

Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі якісну підготовку касаційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.

Отже, можливість поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується з наявністю поважних причин пропуску строку звернення зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

Частиною четвертою статті 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У рішенні від 29.10.2016 у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2010 «Дія 97 проти України» зазначив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, рішення ЄСПЛ суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, враховуючи вказану практику ЄСПЛ, поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку без наведення відповідних причин та перегляд судових рішень які набули законної сили не може вважатися законним.

Колегія суддів звертається до правової позиції викладеної Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.12.2020 у справі №521/2816/15-ц, в якій зазначено, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

«Право на судовий розгляд» не є абсолютним ані у кримінальному, ані у цивільному процесі. Воно має встановлені обмеження («Девеєр проти Бельгії» (Deweer v. Belgium), § 49; «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [ВП], § 67).

Проте, такі обмеження не мусять перешкоджати реалізації цього права ані у спосіб, ані у обсязі, що можуть становити загрозу самій його суті. Вони мають переслідувати законну мету, а між вжитими засобами і метою, що переслідується, має існувати розумний пропорційний зв`язок («Герін проти Франції» (Guйrin v. France) [ВП], § 37; «Омар проти Франції» (Omar v. France) [ВП], § 34, де процитовано взірцеві справи щодо цивільного судочинства).

За практикою ЄСПЛ, обмеження права на доступ до суду можуть бути наслідком процесуальних правил, зокрема щодо умов прийнятності заяви про порушення провадження.

Верховний Суд також виходить з того, що практика ЄСПЛ щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 § 1, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду.

Так, у справі «Трегубенко проти України» заявник скаржився, що остаточне і обов`язкове судове рішення, винесене на його користь, було скасовано в порядку нагляду, а також що судове провадження в його справі було несправедливим. Крім того, заявник скаржився, що йому було відмовлено у доступі до суду для визначення його цивільних прав.

Слід зазначити, що на час розгляду цієї справи глава 42 Цивільного процесуального кодексу України передбачала можливість перегляду остаточних і обов`язкових рішень суду в порядку нагляду.

Розглянувши обставини цієї справи, Суд зауважив, що, дозволяючи внесення протесту згідно з цим правилом, Верховний Суд України звів нанівець увесь судовий розгляд, що завершився прийняттям остаточного та обов`язкового рішення, і тому порушив принцип res judicata щодо рішення, яке, крім того, вже було частково виконано.

У своїй практиці Суд дотримується тієї думки, що це питання має розглядатися з урахуванням принципу юридичної визначеності, а не просто як втручання з боку виконавчої влади. Тому у вказаній справі Суд дійшов висновку, що, застосовувавши процедуру нагляду з метою скасування судового рішення, винесеного на користь заявника, Пленум Верховного Суду України порушив принцип юридичної визначеності та право заявника на доступ до суду, гарантоване статтею 6 § 1 Конвенції.

Аналогічного висновку щодо скасування остаточного судового рішення, Суд дійшов у справах «Науменко проти України», «Полтораченко проти України» та «Тімотієвич проти України». Суд визнав, що у згаданих справах, в яких мали місце скасування рішень, які набули статусу остаточних та мали обов`язковий характер, було порушено статтю 6 § 1 Конвенції.

Зі змісту касаційної скарги скаржника, як особи, яка не досягла у судовому провадженні в частині бажаного результату полягає у запереченні результату судового розгляду справи та тверджень щодо помилок стосовно фактів та оцінки доказів

У зв`язку з цим слід нагадати, що функції Верховного Суду полягають у забезпеченні сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Зокрема, питання помилок щодо фактів та оцінки доказів, які начебто були припущені судами попередніх інстанцій, не належить до компетенції Суду доти, доки такі помилки не порушують прав та свобод, що захищаються Конституцією.

Так, у справі «Мельничук проти України» заявник скаржився на несправедливе рішення національних судів у його справі, посилаючись на національне законодавство. Суд, розглянувши матеріали, надані заявником, вирішив, що заявник не надав доказів щодо скарги про порушення у цій справі процесуальних гарантій, передбачених ст. 6 Конвенції і вирішив, що заява є очевидно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до пп. 3 та 4 ст. 35 Конвенції (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Мельничук проти України»).

Разом з тим беручи до уваги те, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення (MUSHTA v. UKRAINE 8863/06, § 37, ЄСПЛ, від 18 листопада 2010 року).

ЄСПЛ в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007, та «Трух проти України» (ухвала), заява № 50966/99, від 14.10.2003).

Водночас скаржником у клопотанні про поновлення строку на оскарження судового рішення наведено лише про бажання подальшого розгляду справи в суді касаційної інстанції з посиланням на наявність нереалізованого ним на цей час такого бажання «здійснити касаційне оскарження ухвали Господарського суду від 05.02.2024 по справі №923/571/20», та зазначено, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом, а тому, на думку скаржника, факт пропуску Управлінням строку на касаційне оскарження та необхідність поновлення такого строку є необхідною умовою для реалізації скаржником права на повторне звернення до господарського суду з касаційною скаргою після повернення первісної касаційної скарги. Втім вказані доводи не заслуговують на увагу, оскільки наведене скаржником у клопотанні не є поважними причинами пропуску строку на оскарження спірного рішення у цій справі, адже зводяться до прояву бажання у реалізації власного волевиявлення скаржника щодо оскарження судового рішення у цій справі, при тому, що Управлінням не зазначено про об`єктивні перешкоди чи труднощі, що йому заважали для своєчасного вчинення процесуальних дій щодо подання касаційної скарги, які мають бути підтверджені належними доказами у строк: з моменту постановлення оскаржуваної ухвали апеляційного суду від 20.12.2024 до 09.01.2025 останній день оскарження за частиною першою статті 288 ГПК України; з 25.12.2024 - моменту отримання оскаржуваної ухвали апеляційного суду від 20.12.2024 до 14.01.2025 останній день на поновлення строку за частиною другою статті 288 ГПК України, а також у строк після 14.01.2025 в тому числі і після 31.01.2025 (моменту одержання ухвали про повернення касаційної скарги від 30.01.2025) до дати подання повторної касаційної скарги (26.02.2025) за частиною третьою статті 288 ГПК України.

Суд також зазначає, що у клопотанні не наведено жодної причини щодо подання повторної касаційної скарги після її повернення у розумні найкоротші строки з моменту отримання ухвали Верховного Суду від 30.01.2025

Отже, скаржник у поданому клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження вимог ухвали Верховного Суду від 11.03.2025 у справі №923/571/20 не виконав та не навів підстави для поновлення строку на оскарження спірної ухвали апеляційного суду від 20.12.2024 з дати її постановлення за частиною першою статті 288 ГПК України, з 25.12.2024 дати її отримання за частиною другою статті 288 ГПК України та за частиною третьою статті 288 ГПК України в тому числі з 31.01.2025 - моменту одержання ухвали про повернення касаційної скарги від 30.01.2025 до 26.02.2025 - моменту подання повторної касаційної скарги, а також й не навів поважності причин пропуску строку на її оскарження з наданням відповідних доказів, що зумовили такий пропуск строку, а наведена причина пропуску строку в якості усунення недоліків касаційної скарги не може бути визнана поважною для поновлення вказаного строку, оскільки залежить лише від суб`єктивної волі і організації роботи скаржника щодо оформлення та подання касаційної скарги, а не від об`єктивно непереборних причин, які не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.

Отже, вимоги ухвали Верховного Суду від 11.03.2025 в частині подання клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі №923/571/20 з наведенням підстав для поновлення строку передбачених статтею 288 ГПК України та наведенням поважності причин пропуску строку з наданням відповідних доказів, що зумовили такий пропуск строку не виконані, скаржником не наведено обґрунтованих підстав, які свідчили б про поважні причини пропуску встановленого процесуального строку на касаційне оскарження. Обставин, які б об`єктивно перешкоджали скаржникові реалізувати своє право на вчасне подання касаційної скарги протягом встановленого строку або у розумні строки за частиною третьою статті 288 ГПК України, Судом також не встановлено.

Верховний Суд ще раз звертає увагу скаржника на те, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12.07.2007).

При цьому легітимна мета обмеження прав дотримана, права скаржника не порушені, оскільки йому було надано право на обґрунтування пропуску строку на оскарження судового рішення про яке він був обізнаний.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 292 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 293 цього Кодексу.

Отже, враховуючи, що протягом встановленого строку Управління не усунуло недоліки поданої ним же касаційної скарги, суд, у відповідності до пункту 4 частини першої статті 293 ГПК України, відмовляє Управлінню у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтею 234, 235, пунктом 4 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі №923/571/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець