Ухвала

від 15.01.2025 по справі 923/571/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 923/571/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.

розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС в Одеській області (далі - Управління, скаржник)

на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження

за позовом Херсонського обласного центру зайнятості

до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Управління 08.01.2025 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 у справі №923/571/20, а справу направити на розгляд.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 08.01.2025 для розгляду касаційної скарги Головного управління ДПС в Одеській області у справі №923/571/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, суддів Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у касаційній скарзі повинно бути зазначено найменування суду касаційної інстанції.

Проте, у поданій скаржником касаційній скарзі не зазначено найменування суду касаційної інстанції, що свідчить про невідповідність касаційної скарги вимогам пункту 1 частини другої статті 290 ГПК України.

Виходячи з вищевикладеного, Верховний Суд зазначає, що з метою усунення допущеного недоліку скаржнику необхідно привести касаційну скаргу у відповідність до вимог пункту 1 частини другої статті 290 та зазначити найменування суду касаційної інстанції.

Отже касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 ГПК України.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Так, предметом касаційного оскарження є ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі №923/571/20, якою відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 про заміну сторони у виконавчому провадженні у справі №923/571/20. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на ухвалу Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 про заміну сторони у виконавчому провадженні у справі №923/571/20.

З огляду на викладене оскаржується ухвала суду апеляційної інстанції зі справи про відмову у відкритті апеляційного провадження, яка належить до переліку судових рішень, на які учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки), мають право подати касаційну скаргу (пункт 3 частини першої статті 287 ГПК України).

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Отже, у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Верховний Суд звертає увагу, що частина друга статті 287 ГПК України визначає і розмежовує підстави оскарження судових рішень передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України та підстави оскарження судових рішень визначених пунктами 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України.

Відтак, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний абзац частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену частиною другою статті 287 ГПК України.

Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно форми, змісту касаційної скарги та строку її подання.

У поданій касаційній скарзі Управління зазначає, що «Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - ГУ ДПС ) не погоджується з ухвалою Південно-західного апеляційного Господарського суду через порушення останнім норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконної ухвали суду…».

При цьому скаржник не посилається на підставу подання касаційної скарги, визначеною відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України (оскільки оскаржується судове рішення, передбачене пунктом 3 частини першої статті 287 ГПК України), не зазначає які конкретно норми права було порушено.

При поданні касаційної скарги на судові рішення якими відмовлено у відкритті апеляційного провадження, скаржнику необхідно посилатись на підставу подання касаційної скарги, визначеною відповідним абзацом частини другої статті 287 ГПК України, при цьому касаційна скарга має містити належне обґрунтування того, у чому саме полягало невірне застосування норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної ухвали.

З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу оскарження.

За таких обставин, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки не містить чіткого визначення підстав, на яких подається касаційна скарга з належним обґрунтуванням, у чому конкретно полягало неправильне застосування норм матеріального та/або порушення норм процесуального права апеляційним судом під час прийняття оскаржуваної ухвали ураховуючи предмет касаційного оскарження - ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 у справі №923/571/20 про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та вказати (1) найменування суду, (2) підстави касаційного оскарження судового рішення, визначену у частині другій статті 287 ГПК України (з визначенням відповідного абзацу), з належним обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, з огляду на предмет касаційного оскарження та зазначити які конкретно норми права було порушено.

Отже касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 ГПК України.

Наслідком не усунення цього недоліку є повернення касаційної скарги скаржнику на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Згідно із частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до частини першої статті 4 Закон України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За приписами підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу суду встановлено в розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року визначений у розмірі 3 028,00 грн.

У поданій касаційній скарзі Управління просить, зокрема, скасувати ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 у справі №923/571/20.

Отже, з урахуванням викладеного та беручи до уваги вимоги касаційної скарги Управління щодо оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, при поданні касаційної скарги шляхом її подання через «Електронний суд», у даному випадку мало сплатити судовий збір, з урахуванням коефіцієнту 0,8 та предмет оскарження, у сумі 2 422,40 грн (3 028 грн х 0,8).

Всупереч зазначеним вимогам до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.

При цьому у мотивувальній частині касаційної скарги, «Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі» щодо сплати судового збору повідомляє, що контролюючим органом було вирішено здійснити оплату судового збору за подання касаційної скарги у справі №923/571/20 в касаційну інстанцію, однак звертає увагу, що станом на початок року грошові кошти на сплату судового збору ще не встигли надійти на рахунок контролюючого органу, а тому в зв`язку із вищевикладеним, просить надати додатковий час за для надання платіжного доручення для оплати судового збору.

Верховний Суд відзначає, що твердження вирішення здійснити сплату судового збору, як і те, що станом на початок року грошові кошти на сплату судового збору ще не встигли надійти на рахунок контролюючого органу відповідно до частини першої статті 73 ГПК України, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які відповідають статям 76- 79 ГПК України щодо достовірності, належності і допустимості, не свідчить про факт сплати судового збору та не є підставою для відстрочки/розстрочки сплати судового збору.

Суд виходить з того, що прохання скаржника надати додатковий час для надання платіжного доручення для оплати судового збору за своєю правовою суттю, з огляду на Закон України «Про судовий збір» , є клопотання про відстрочку щодо сплати судового збору.

Дослідивши вказане клопотання скаржника, проаналізувавши норми чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з огляду на таке.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною другою цієї статті зазначено, що Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Зі статті 8 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що:

1) законодавець, застосував конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначивши, що питання, зокрема, щодо звільнення, зменшення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення, розстрочення;

2) умови застосування диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 висловлена наступна правова позиція:

у пункті 39 «Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена»;

у пункті 41 «Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним».

Водночас відповідно до положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою. (Пункти 61, 70 постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №906/308/20).

Як вбачається з ЄДРСР, предметом позову є зобов`язання вчинити дії.

Отже, предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, а є зобов`язання вчинити дії шляхом визнання кредиторських вимог.

Верховний Суд зазначає, що за приписами статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.

Верховний Суд виходить з того, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статті 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Касаційний господарський суд зауважує, що «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке саме собою є таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Отже, Верховний Суд висновує, що судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд.

Верховний Суд наголошує, що право застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» у контексті розстрочки, відстрочки та звільнення від сплати судового збору щодо юридичних осіб Велика Палата Верховного Суду висловлювалася послідовно і неодноразово.

Верховний Суд звертає увагу на пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 «При цьому, як уже зазначалось, із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю».

З огляду на викладене, Суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відстрочення Управлінню сплати судового збору, оскільки обставини, наведені скаржником у клопотанні про відстрочення сплати судового збору, не передбачені Законом України «Про судовий збір» для такого відстрочення сплати судового збору, до того ж відповідач у справі є юридичною особою, а предметом позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, предметом спору у цій справі є зобов`язання вчинити дії шляхом визнання кредиторських вимог, а наведені аргументи в цьому контексті не є умовою, яка є підставою для відстрочки від сплати судового збору щодо юридичних осіб, не узгоджується зі статтею 7 ГПК України та статтею 8 Закону України «Про судовий збір».

Отже, у клопотанні скаржника про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі №923/571/20 Суд відмовляє.

Виходячи з вищевикладеного, Верховний Суд зазначає, що з метою усунення допущеного недоліку оформлення касаційної скарги скаржнику слід надати докази сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн, який має бути перерахований за актуальними реквізитами щодо сплати судового збору за подачу касаційної скарги до Верховного Суду на час вчинення такої дії.

Наслідком не усунення цього недоліку є повернення касаційної скарги скаржнику на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

З огляду на викладене касаційна скарга Управління підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із встановленням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків шляхом:

(1) надання касаційної скарги в новій редакції із зазначенням найменування суду касаційної інстанції, а також вказати підстави касаційного оскарження судового рішення, визначені у частині другій статті 287 ГПК України (з визначенням відповідного абзацу), з належним обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права з огляду на предмет касаційного оскарження та зазначити, які конкретно норми права було порушено;

(2) надання документа на підтвердження сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до Державного бюджету України судового збору за розгляд справ Верховним Судом (Касаційним господарським судом), які розміщені на сайті Судова влада України та є актуальними на час вчинення дії.

Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк. В разі подання матеріалів з усунення недоліків засобами поштового зв`язку надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи. У разі подання їх через «Електронний кабінет» надати докази надіслання копії цих матеріалів тим учасникам, які не мають обов`язку зареєструвати «Електронний кабінет» в силу вимог ГПК.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків або не в повному обсязі усунення недоліків протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України з огляду на зазначене вище.

Керуючись статтями 123, 174, 234, 235, 287, 290, 291, 292 ГПК України, статтею 4 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі №923/571/20 - залишити без руху.

2. Надати Головному управлінню ДПС в Одеській області строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через «Електронний суд» або поштою на адресу: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

3. Роз`яснити Головному управлінню ДПС в Одеській області, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

4. Верховний Суд звертає увагу, що з введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-IX: передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України; суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова