Вирок

від 28.03.2025 по справі 130/1372/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/1372/21

Провадження №11-кп/801/62/2025

Категорія: 98

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2025 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого судді: ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі судового засідання: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , представника потерпілого ОСОБА_9 -захисника ОСОБА_10 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05.03.2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР №12021020130000093 по обвинуваченню

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Середнє Водяне Рахівського району Закарпатської області та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, неодруженого, військовозобов`язаного, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України

за участю сторін кримінального провадження

прокурора: ОСОБА_11

захисника: ОСОБА_12

перекладача: ОСОБА_13

ВСТАНОВИВ:

Приблизно на початку березня 2021 року обвинувачений ОСОБА_8 з метою особистого збагачення розробив план заволодіння чужим майном шляхом обману під приводом купівлі-продажу сільськогосподарської продукції.

Зазначений злочинний план полягав у штучному створенні видимості здійснення діяльності з купівлі-продажу зернових культур, відшуканні потенційних продавців та покупців зернових культур, введення цих осіб в оману стосовно добросовісності своїх намірів та наявності відповідного права володіти або розпоряджатись зерновими культурами, створенні уявних обставин по придбанню, продажу зернових культур та подальшого заволодіння грошовими коштами.

На виконання зазначеного плану ОСОБА_8 за невстановлених обставин відшукав номер мобільного телефону ОСОБА_14 , який працює на посаді юрист-консульта ФГ «ОСОБА_15», власником якого являється ОСОБА_15 достовірно знаючи, що останній здійснює продаж зерна кукурудзи. Після цього, ОСОБА_8 , назвавшись ОСОБА_16 , зателефонував до ОСОБА_14 та домовився про придбання зерна кукурудзи за запропонованою останнім ціною в 6500 грн. за тону.

У такий спосіб підшукав особу, яка, будучи введеною в оману щодо добросовісності намірів придбати зерно кукурудзи, погодилась його продати. У подальшому 10.03.2021 ОСОБА_8 за невстановлених обставин відшукав номер мобільного телефону ОСОБА_9 , після чого в ході телефонної розмови із ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , який представився ОСОБА_16 , реалізовуючи свій злочинний план повідомив останньому, неправдиву інформацію про те, що у нього на продаж є зерно кукурудзи вартістю 6400 грн. за тону. Погодившись на таку ціну ОСОБА_9 домовився зі ОСОБА_8 про те, що з метою завантаження зерна кукурудзи покупець організує прибуття вантажного автотранспорту у вказане ОСОБА_8 місце 11 березня 2021 року.

У такий спосіб підшукавши особу, яка, будучи введеною в оману щодо добросовісності намірів ОСОБА_8 продати зерно кукурудзи, погодилась його придбати, ОСОБА_8 з номеру телефону НОМЕР_1 зателефонував до ОСОБА_14 та, представляючись ОСОБА_16 , підтвердив свої наміри щодо придбання зерна кукурудзи, насправді маючи на меті завантажити зазначене зерно на вантажний автотранспорт дійсного покупця, таким чином створивши у продавця ОСОБА_14 видимість наміру придбати зерно, не маючи наміру розраховуватись за нього, а у дійсного покупця, ОСОБА_9 - видимість наміру продати зерно, не маючи права розпоряджатись цим зерном.

На виконання усної домовленості ОСОБА_14 зі ОСОБА_8 11 березня 2021 року за вказівкою покупця ОСОБА_9 до смт. Браїлів, Жмеринського району, Вінницької області виїхали 7 орендованих ОСОБА_9 вантажних автомобілів та автомобіль марки «DAF», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_17 , якому для покупки зерна ОСОБА_9 надав 1 млн. 300 тис. грн.

Реалізовуючи свій злочинний план обвинувачений ОСОБА_8 разом із невстановленою органом досудового розслідування особою, яка представилась ОСОБА_18 , 11.03.2021 близько 09 год. 00 хв. на автомобілі марки «Ford» моделі «Focus» державний номерний знак НОМЕР_3 , білого кольору прибув на околицю смт. Браїлів, Жмеринського району, Вінницької області, де зустрівся з водіями 7-ми вантажних автомобілів, що були орендовані ОСОБА_9 та провів їх для зважування автомобілів та завантаження зерном кукурудзи на територію ФГ «ОСОБА_15», що розташоване за адресою АДРЕСА_2.

Після зважування порожніх вантажних автомобілів обвинувачений ОСОБА_8 провів вищезазначені вантажні автомобілі до складського приміщення, де організував їх завантаження, після чого залишив на місці завантаження чоловіка на ім`я ОСОБА_18 , представивши останнього як свого помічника, а сам залишив територію ФГ «ОСОБА_15» на марки «Ford» моделі «Focus» державний номерний знак НОМЕР_3 .

Завантаживши вищезазначені сім вантажних автомобілів зерном кукурудзи було проведено контрольне зважування автомобілів, визначивши, що вага зерна становить 183 тони.

Продовжуючи діяти відповідно до свого злочинного плану ОСОБА_8 11.03.2021 близько 15 год. 13 хв. на автомобілі марки «Ford» моделі «Focus» державний номерний знак НОМЕР_3 , білого кольору знову прибув на околицю смт. Браїлів, Жмеринського району, де зустрівся з водієм вантажного автомобіля марки «DAF», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_17 . Після цього, ОСОБА_8 зателефонував до ОСОБА_9 та попросив останнього розрахуватись із ним за зерно кукурудзи, яке насправді належало ОСОБА_15 .

У свою чергу, ОСОБА_9 , будучи помилково упевненим у тому, що ОСОБА_8 має право розпоряджатись завантаженим зерном кукурудзи, надав вказівку ОСОБА_17 передати ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 1 млн. 300 тис. грн. в якості оплати за 200 тон зерна кукурудзи.

Після цього, ОСОБА_8 з метою доведення свого злочинного умислу до кінця, не маючи наміру купувати зерно кукурудзи у ОСОБА_14 , скориставшись тим, що за ним ніхто не спостерігає, зник у невідомому напрямку, заволодівши грошовими коштами, що належали ОСОБА_9 , спричинивши йому матеріальну шкоду за загальну суму 1 млн. 300 тис. грн., що у 1145 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Прокурор Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, просив вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05.03.2024 щодо ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, постановити новий вирок, яким визнати винуватим ОСОБА_8 та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 190 КК України семи років шести місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Початок строку відбування покарання відраховувати з моменту затримання ОСОБА_8 на виконання вироку суду .

В решті вирок залишити без змін.

Захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, просив вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05.03.2024 року змінити в частині призначеного покарання, призначивши йому покарання в межах п`яти років позбавлення волі та звільнити від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.

Представник потерпілого ОСОБА_9 -захисник ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, просив вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05.03.2024 щодо ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Скасувати накладений ухвалою слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду ОСОБА_19 у справі № 130/649/21 провадження 1-кс/130/180/2021, арешт на грошові кошти в сумі 1 мільйон гривень та відповідно повернути вказані грошові кошти, які 22.03.2021 були направлені до відділення №22001 АБ «Укргазбанку» та поміщені на депозитний рахунок ГУНП Вінницькій області, відповідно до квитанції №2242/ 5 від 22 березня 2021 року, потерпілому ОСОБА_9

Постановити новий вирок, яким визнати винуватим ОСОБА_8 та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 190 КК України 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

У решті вирок залишити без змін.

Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05.03.2024 року обвинуваченого ОСОБА_8 визнано винуватим у вчинені кримінального злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України та призначено йому покарання у виді шести років шести місяців позбавлення волі.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_8 рахувати з моменту затримання на приведення даного вироку до виконання.

Згідно ч.5 ст.72 КК України зараховано обвинуваченому ОСОБА_8 в строк покарання, строк його попереднього ув`язнення за період з 11.03.2021 року по 09.12.2022, з урахуванням один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Грошові кошти в сумі 282000 (двісті вісімдесят дві тисячі) гривень відповідно до квитанції код 9289-9444-5626-7919 від 09.12.2022 та грошові кошти в сумі 399000 (триста дев`яносто дев`ять тисяч) гривень відповідно до квитанції код 9289-9439-5896-3915 від 09.12.2022 сплата застави за ОСОБА_8 на депозитний рахунок територіального управління ДСА України, після вступу вироку в законну силу повернуто заставодавцю ОСОБА_20 .

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 про відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди заподіяної вчиненням кримінальних правопорушень задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_8 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 300 (триста тисяч) грн. та моральної шкоди 250000 (двісті п`ятдесят тисяч) грн.

Вирішено долю речових доказів.

Вимоги апеляційної скарги прокурора мотивовано тим, що при призначенні ОСОБА_8 покарання, суд не в повній мірі взяв до уваги те, що обвинувачений не працює, суспільно-корисливою працею не займається, вчинив правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів.

Крім того, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 вину у вчиненому визнав частково, однак надав зовсім невизнавальні покази та у вчиненому не розкаявся, майнову шкоду потерпілому ОСОБА_9 не відшкодував.

Більш того, висловлення формального визнання вини обвинуваченим ОСОБА_8 свідчить про те, що останній під тиском беззаперечних доказів намагається уникнути справедливого покарання за вчинене.

Окрім того, на момент вчинення кримінального правопорушення санкція ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції від 30.12.2020) передбачала позбавленням волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Згідно роз`яснень, наведених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003, вирішуючи питання про застосування конфіскації майна, суди повинні враховувати, що такий вид додаткового покарання призначається лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини.

Однак, судом першої інстанції в порушення ст. 59 КК України при внесенні вироку відносно ОСОБА_8 не призначено додаткове покарання, передбачене в санкції ч. 4 ст. 190 КК України, а саме конфіскація майна.

Таким чином, невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання тяжкості вчиненого ним злочину та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. відповідно до ст. ст. 409, 414 КПК України є підставами для скасування вироку в суді апеляційної інстанції.

Вимоги апеляційної скарги захисника мотивовано тим, що судом при призначенні покарання не враховано, що ОСОБА_8 визнав свою провину, надав суду детальні показання про обставини правопорушення, щиро розкаявся у вчиненому, заподіяна матеріальна шкода потерпілому ОСОБА_9 фактично відшкодована, оскільки під час затримання ОСОБА_8 у нього були вилученні відповідні кошти. волі.

Окрім того, при призначенні покарання ОСОБА_8 судом не враховано, що він розкаявся у вчиненому, позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий.

За тривалий час судового розгляду справи належним чином виконував свої процесуальні обов`язки, інших правопорушень не вчиняв, що свідчить про його виправлення та відсутність підстав для призначення реального покарання.

Враховуючи наявність декількох пом`якшуючих обставин, особу обвинуваченого, призначене ОСОБА_8 реальне покарання не відповідає загальним засадам призначення покарання і є несправедливим та надто суворим.

Відповідно до вимог ст.ст. 65, 75 КК України необхідним й достатнім покаранням щодо ОСОБА_8 для його виправлення та попередження нових злочинів, може бути призначення м`якшого покарання в межах санкції ч.4 ст. 190 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку з відповідними обов`язками, передбаченими ст.76 КК України.

Вимоги апеляційної скарги представника потерпілого ОСОБА_9 -захисника ОСОБА_10 мотивовано тим, що суд, вирішуючи питання щодо міри покарання, не в повній мірі врахував ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, ставлення до вчиненого злочину та особу винного і призначив ОСОБА_8 покарання, яке є явно несправедливим внаслідок м`якості. Суд, при призначенні ОСОБА_8 покарання не в повній мірі взяв до уваги те, що обвинувачений не працює, суспільно-корисливою працею не займається, вчинив особливо тяжкий злочин, завдану шкоду потерпілому не відшкодував, а також у вчиненому не розкаявся та фактичну вину

переклав на невстановлену слідством особу.

Також Жмеринський міськрайонний суд всупереч відповідно п.1. ч.4 ст.374 КПК України не прийняв жодного рішення про скасування арешту з речового доказу, а саме з грошових коштів у сумі 1 млн грн., що 22.03.2021 були направлені до відділення №220/01 АБ «Укргазбанку» та поміщено депозитний рахунок ГУНП у Вінницькій області, підтвердженням чого є квитанція №2242/_5 від 22 березня 2021 року.

Заслухавши доповідача, думку прокурора ОСОБА_11 , який просив задоволити апеляційну скаргу прокурора, підтримав апеляційну скаргу представника потерпілого частково, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника, захисника ОСОБА_12 , який просив задоволити апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , апеляційну скаргу представника потерпілого задоволити частково, відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_8 , який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, підтримав апеляційну скаргу захисника та частково апеляційну скаргу представника потерпілого, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід задоволити частково, апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_9 захисника ОСОБА_10 задоволити частково, відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 .

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини, кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч.4 ст. 190 КК України в апеляційних скаргах не оспорюються.

За змістом ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню ним нових злочинів.

Згідно ст.65 КК України суд призначає покарання у межах установлених у санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд при призначені покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину має додержуватись принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, особу обвинуваченого, який вину визнав, раніше не судимий, має постійне місце проживання, згідно характеристики скарг по місцю його проживання не надходило, має на утриманні неповнолітню дитину, шкоду потерпілому не відшкодував, думку потерпілого ОСОБА_9 ,який просив призначити покарання у виді позбавлення волі, відсутність обставин, що відповідно ст.66 КК України пом`якшують покарання, відповідно ст. 67 КК України обтяжують покарання.

Перевіривши всі обставини, які мають значення при призначенні основного покарання, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, додержуючись принципів законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації, в дотримання ст. 50, ст. 65 КК України визначив покарання обвинуваченому ОСОБА_8 в межах санкції ч.4 ст. 190 КК України ( в редакції 30.12.2020 року), яке відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення, особі обвинуваченого, є достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, належним чином умотивувавши своє рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з визначеним покаранням у виді позбавлення волі строком шість років шість місцяців і не вбачає підстав для задоволення вимог прокурора, представника потерпілого щодо збільшення строку покарання.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

З урахуванням положень ст. 75 КК України суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення вимог захисника ОСОБА_7 щодо застосування ст. 75 КК України, оскільки, враховуючи особу обвинуваченого, обставини кримінального правопорушення, позицію потерпілого звільнення ОСОБА_8 на підставі ст.75 КК України суперечитиме принципу справедливості покарання і не буде відповідати його меті - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів.

Захисник, вказуючи про доцільність застосування ст. 75 КК України посилався на те, що обвинувачений ОСОБА_8 розкаявся у вчиненому.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності щирого каття обвинуваченого.

Щире каяття, характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Суд першої інстанції вірно кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 190 КК України, як шахрайство, вчинене у великих розмірах.

На момент вчинення кримінального правопорушення санкція ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції від 30.12.2020) передбачала позбавленням волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Відповідно до ч.2 ст.59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Під корисливими спонуканнями, корисливим мотивом у чинному законодавстві про кримінальну відповідальність розуміється бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди.

З системного аналізу зазначених норм слідує, що вирішуючи питання щодо призначення засудженому додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд має виходити з наявності чи відсутності у діях винного корисливого умислу.

Згідно з положенням п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про застосування конфіскації майна, суди повинні враховувати, що такий вид додаткового покарання призначається лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення з корисливих мотивів.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України законом передбачено додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.

В порушення вимог ст. 59 КК України суд першої інстанції не призначив як обов"язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна, не навів доводів непризначення додаткового покарання.

Незастосування ст. 59 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п.4 ч.1,ч.2 ст.409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи прокурора є обґрунтованими в частині застосування додаткового покарання, підлягають задоволенню, судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, наявні підстави для ухвалення нового вироку.

Згідно п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, з-поміж іншого, зазначається початок строку відбування покарання, рішення про залік досудового тримання під вартою.

У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» та п.29 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» акцентовано увагу судів на необхідності точного виконання вимог закону про зміст резолютивної частини обвинувального вироку, яка повинна бути викладена чітко та ясно, щоб при виконанні не виникало сумнівів щодо виду та розміру покарання, призначеного судом, та змісту інших рішень, викладених у цій частині вироку.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення», попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовуються щодо підозрюваного, обвинуваченого та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

У строк попереднього ув`язнення включається строк: затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання; тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження; перебування відповідному стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово- психіатричної експертизи; перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув`язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.

Згідно матеріалів провадження в рамках кримінального провадження №12021020130000093 від 11.03.2021 року ОСОБА_8 було затримано та ухвалою Жмеринського міськрайнного суду від 13.03.2021 року застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався Жмеринським міськрайонним судом.

У зв`язку із внесенням застави, 09.12.2022 ОСОБА_8 було звільнено з-під варти.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08.03.2025 року обрано стосовно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Згідно ч.5 ст.72 КК України слід зарахувати обвинуваченому ОСОБА_8 в строк покарання, строк його попереднього ув`язнення за період з 11.03.2021 року по 09.12.2022, з 08.03.2025 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Строк відбування покарання має обраховуватися з дня проголошення вироку апеляційним судом.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою суду під час судового провадження.

Суд апеляційної інстанції вважає слушними доводи апеляційної скарги представника потерпілого захисника ОСОБА_10 щодо скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду у справі № 130/649/21 провадження 1-кс/130/180/2021 на грошові кошти в сумі один мільйон гривень.

З матеріалів провадження убачається, що суд, всупереч п.1. ч.4 ст.374 КПК України не прийняв жодного рішення щодо грошових коштів у сумі один млн грн.

Ухвалою слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13.03.2021 року накладено арешт на грошові кошти в сумі 1000000 гривень, які 22.03.2021 року були направлені до відділення №220/01 АБ «Укргазбанку» та поміщені на депозитний рахунок ГУНП у Вінницькій області, відповідно до квитанції №2242/ 5 від 22 березня 2021 року.

Приймаючи рішення у провадженні, суд полімерний пакет чорного кольору, у якому знаходилися грошові кошти в сумі 1000000 грн. повернув за належністю потерпілому ОСОБА_9 , скасувавши арешт накладений ухвалою слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18.03.2021; грошові кошти в сумі 520 грн. номіналом 500 грн. та 20 грн. повернув за належністю потерпілому ОСОБА_9 , скасувавши арешт накладений ухвалою слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13.03.2021 року.

При цьому судом не вирішено питання щодо арешту,який накладався згідно ухвали слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13.03.2021 року на один мільйон гривень.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12.12.2024 року було скасовано ухвалу слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13.03.2021 року в частині накладення арешту на грошові кошти в сумі один мільйон гривень та накладено арешт на грошові кошти в сумі один мільйон гривень, передано на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_9 .

За таких обставин, слід скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 12.12.2024 року в частині накладення арешту на грошові кошти в сумі один мільйон гривень та повернути їх потерпілому.

Відповідно до вимог ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитись проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414,420, 615 КПК України, суд апеляційної інстанції ,

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу прокурора задоволити частково.

Апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_9 -захисника ОСОБА_10

задоволити частково.

Відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 .

Вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05.03.2024 року щодо ОСОБА_8 за ч.4 ст. 190 КК України скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити новий вирок.

Призначити ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 190 КК України ( в редакції 30.12.2020 року) покарання шість років шість місяців позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного майна.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з дня проголошення вироку суду.

На підставі ст. 72 КК України зарахувати обвинуваченому ОСОБА_8 в строк покарання, строк його попереднього ув`язнення за період з 11.03.2021 року по 09.12.2022, з 08.03.2025 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 12.12.2024 року про накладення арешту на грошові кошти в сумі один мільйон гривень, які повернути потерпілому ОСОБА_9 .

В решті вирок залишити без змін.

Судове рішення може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою в той самий строк з дня отримання копії судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4