Постанова

від 27.03.2025 по справі 910/1586/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/1586/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - Пилипишин С.С.

відповідача - Крупка Н.М., Кириченко М.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 (головуючий - Владимиренко С. В., судді Демидова А. М., Ходаківська І. П.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 (суддя - Пукшин Л. Г.)

у справі № 910/1586/24

за позовом Казенного підприємства "Укрспецзв`язок"

до Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком"

про стягнення 4 835 540,00 грн

ВСТАНОВИВ:

У зв`язку із запланованим відрядженням судді Кондратової І. Д. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2025.

Короткий зміст позовних вимог

1. Казенне підприємство "Укрспецзв`язок" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" (відповідач) про стягнення безпідставно збережених грошових коштів за спожиті у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 послуги з розміщення обладнання у розмірі 4 835 540,00 грн та 72 533,10 грн витрат зі сплати судового збору.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на припинення з 31.12.2022 Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 01.07.2021 № 523-21-2021. Проте з 01.01.2023 обладнання відповідача перебуває в електронних комунікаційних стійках (шафах), у захисних спорудах позивача, під`єднане до електроживлення, функціонує у звичайному режимі і відповідач продовжує споживати послуги, визначені за Договором, що втратив чинність, 16.11.2023 частина обладнання частково демонтована. А тому позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 4 835 540,00 грн за спожиті у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 послуги на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 2 047 633,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

4. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, з посиланням на положення частини третьої статті 946 ЦК України зазначив про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості наданих послуг зі зберігання майна за весь фактичний час зберігання обладнання.

5. При цьому суди, перевіривши правильність нарахування позивачем відповідачу заборгованості, дійшли висновку про те, що позивачем при здійсненні розрахунку було неправомірно застосовано тариф, встановлений наказом КП "Укрспецзв`язок" від 19.12.2022 № 303, оскільки такий тариф не був погоджений з відповідачем, що і стало підставою для розірвання Договору. Крім того, позивач не врахував часткову безоплатну передачу обладнання відповідачем Департаменту цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації та Центру зв`язку та управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій, та частковий демонтаж обладнання, а тому за підрахунком суду до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 2 047 633,00 грн за заявлений позивачем період.

6. Водночас, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановив, що позивач, обгрунтовуючи позовні вимоги, застосував норму, яка не регулює спірні правовідносини, а тому, враховуючи свої дискреційні повноваження, суди застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, що регулюють правовідносини, що виникли між учасниками даної справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

7. Акціонерне товариство "Укртелеком" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 та ухвалити нове рішення у справі, яким у задоволенні позову відмовити.

8. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували частину другу статті 237 ГПК України без урахування висновків щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 908/1163/17, від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 19.06.2019 у справі № 910/19581/16 та від 15.02.2023 у справі № 910/12187/20.

9. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 936, частини третьої статті 946 та статті 614 ЦК України у подібних правовідносинах.

Позиція інших учасників справи

10. Позивач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

11. 01.07.2021 між відповідачем, як замовником, та позивачем, як виконавцем, укладено Договір, за умовами пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується надавати послуги з утримання (розміщення) обладнання замовника (далі - послуги), а замовник в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується їх приймати та оплачувати відповідно до тарифів на послуги (Додаток № 1) та Переліку послуг та розрахунку їх вартості (Додаток № 2).

12. Згідно з пунктом 1.2 Договору послуги включать в себе: розміщення обладнання замовника у телекомунікаційний стійках (шафах), які знаходяться у захищених спорудах виконавця (Додаток № 2) (пп.1.2.1 п.1.2 Договору); підключення обладнання замовника до електричної мережі виконавця для забезпечення роботи обладнання (пп.1.2.2 п.1.2 Договору); забезпечення обладнання замовника безперебійним електроживленням та підтримання кліматичних умов за допомогою систем вентиляції та кондиціонування у захищеній споруді виконавця (пп.1.2.3 пп.1.2 Договору); здійснення необхідних заходів щодо забезпечення збереження обладнання замовника у захищеній споруді виконавця (пп.1.2.4 п.1.2 Договору).

13. Згідно з пунктом 1.3 Договору послуги надаються впродовж дії договору (із дати укладення договору і до дати його припинення).

14. В разі необхідності виконавець зобов`язаний забезпечувати цілодобовий доступ персоналу замовника до обладнання, розміщеного у телекомунікаційних стійках у захищених спорудах виконавця за умови дотримання встановлених виконавцем правил доступу та при умові наявності у персоналу замовника припису та довідки про надання допуску до державної таємниці відповідної форми (п.2.1 Договору).

15. Замовник повинен здійснити розміщення обладнання на технологічних майданчиках виконавця в телекомунікаційних стійках (шафах) в опечатаному вигляді, підписати акт приймання-передачі обладнання на розміщення. Передача обладнання на розміщення не є передачею обладнання у власність (п.2.2 Договору).

16. Замовник має право доступу до встановленого у спорудах виконавця обладнання тільки у присутності виконавця та на умовах, зазначених у п.2.1 цього Договору (п.2.3 Договору).

17. Відповідно до п.2.10 Договору у разі припинення дії договору (у тому числі внаслідок його дострокового розірвання будь-якою зі сторін) замовник не пізніше останнього дня строку дії договору зобов`язується демонтувати усе своє обладнання, яке встановлено у спорудах виконавця та відновити (або відшкодувати виконавцю) усі пошкодження, завдані території, спорудам та будівлям виконавця у зв`язку з монтажем/демонтажем обладнання, пристроїв та споруд замовника.

18. За умовами п.2.19 Договору виконавець має право переглядати тарифи на послуги в залежності від фактичних витрат підприємства при наданні послуг, при цьому до договору вносяться зміни шляхом укладання додаткової угоди.

19. При виникненні заборгованості за надані послуги понад один місяць, виконавець надсилає письмове попередження замовнику. Якщо протягом десяти календарних днів з дати направлення попередження замовник не сплатив виниклу заборгованість без надання обґрунтованої відповіді, виконавець має право припинити надання послуг (відключає енергоживлення). Відновлення енергоживлення здійснюється протягом однієї доби після погашення заборгованості замовником (п.2.20 Договору).

20. Згідно із пунктом 3.1 Договору вартість послуг становить: 154 533,60 грн, крім того ПДВ: 30 906,72 грн, разом з ПДВ: 185 440,32 грн за один повний календарний місяць. У разі зміни розміру ставки ПДВ вартість послуг відповідно змінюється без укладення додаткової угоди до Договору.

21. Пунктом 3.3 Договору передбачено, що виконавець має право в односторонньому порядку змінювати вартість послуг, шляхом направлення замовнику письмового повідомлення не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати запровадження повної вартості послуг.

22. Оплата наданих послуг здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим після підписання сторонами акта та отримання замовником від виконавця оригіналу рахунку на оплату (п.3.4 Договору).

23. Розрахунки між сторонами за цим договором щомісяця здійснюються в національній валюті України - гривні (пункт 3.5 Договору).

24. Цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2021, а у частині невиконаних на дату закінчення строку дії договору зобов`язань - до закінчення їх виконання. У разі відсутності заперечень від жодної зі сторін не менше ніж за місяць до дати закінчення строку дії договору, його дія автоматично продовжується на один рік. Вказане правило автоматичної пролонгації застосовується необмежену кількість разів (п.7.1 Договору).

25. За змістом пункту 7.2 Договору, договір може бути достроково розірваний в односторонньому порядку будь-якою зі сторін з письмовим повідомленням іншої сторони не менше ніж за 10 днів до планової дати розірвання договору.

26. Пунктом 7.3 Договору передбачено, що договір може бути достроково розірваний в односторонньому порядку замовником у разі незгоди зі зміною виконавцем вартості послуг за умови направлення виконавцем письмового повідомлення про дострокове розірвання договору не менше ніж за 5 календарних днів до дати введення нової вартості послуг.

27. Додатком № 1 до Договору сторонами затверджено тарифи на послуги з розміщення обладнання сторонніх організацій у телекомунікаційних стійках (шафах) із забезпеченням безперебійного електроживлення та підтримання кліматичних умов за допомогою систем вентиляції та кондиціонування у захищеній споруді, зокрема визначено, вартість послуги з розміщення обладнання 1 U з допустимою потужністю встановленого обладнання 0,4 (кВт) - 548,64 грн з ПДВ.

28. Додатком № 2 до Договору визначено перелік послуг та розрахунок їх вартості, а саме: обладнання mux AXD 620-2, розміщене в м. Київ, ЦТЕ № 1, у кількості 50,6 U (юнітів); обладнання mux AXD 620-2, розміщене у Київській області, в м. Обухів, у кількості 50,6 U (юнітів); обладнання mux AXD 155-3, розміщене у Київській області, в м. Кагарлик, у кількості 50,6 U (юнітів); обладнання mux TN-1X, розміщене у Київській області, в м. Переяслав Хмельницький, у кількості 50,6 U (юнітів); обладнання mux TN-1C, розміщене у Київській області, в м. Яготин, у кількості 50,6 U (юнітів); обладнання mux TN-1X/4, розміщене у Черкаській області, м. Золотоноша, у кількості 19 U (юнітів); обладнання Блок АЦО-11, розміщене у Черкаській області, м. Золотоноша, у кількості 2 U (юніти); обладнання ОПМ-11, розміщене у Черкаській області, м. Золотоноша, у кількості 4 U (юніти); обладнання ОПМ-11, розміщене у Черкаській області, м. Золотоноша, у кількості 4 U (юніти); обладнання ЭПУ-БК-48/3х8 (блок живлення), розміщене у Черкаській області, м. Золотоноша, у кількості 15 U (юнітів); обладнання mux TN-1C, розміщене у Черкаській області, м. Городище, у кількості 14 U (юнітів); обладнання ОПМ-11, розміщене у Черкаській області, м. Городище, у кількості 4 U (юніти); обладнання ОПМ-11, розміщене у Черкаській області, м. Городище, у кількості 4 U (юніти); обладнання ОПМ-11, розміщене у Черкаській області, м. Городище, у кількості 4 U (юніти); обладнання ЭПУ-БК-48/2х8 (блок живлення), розміщене у Черкаській області, м. Золотоноша, у кількості 15 U (юнітів). Всього 338 U (юнітів). Вартість послуг за місяць з ПДВ 185 440,32 грн.

29. За актом приймання-передачі обладнання від 02.07.2021 до Договору відповідач передав, а позивач прийняв обладнання: mux AXD 620-2 у кількості 2 шт. м. Київ, ЦТЕ № 1; mux AXD 620-2 Київська область, м. Обухів; mux AXD 155-3, у кількості 1 шт. Київська область, м. Кагарлик; mux TN-1C у кількості 1 шт. Київська область, м. Яготин; mux TN-1X/4 у кількості 1 шт. Черкаська область, м. Золотоноша; Блок АЦО-11 у кількості 1 шт. Черкаська область, м. Золотоноша; ОПМ-11 у кількості 2 шт. Черкаська область, м. Золотоноша; ЭПУ-БК-48/3х8 (блок живлення) у кількості 1 шт. Черкаська область, м. Золотоноша; mux TN-1C у кількості 1 шт. Черкаська область, м. Городище; ОПМ-11 у кількості 3 шт. Черкаська область, м. Городище; ЭПУ-БК-48/2х8 (блок живлення) у кількості 1 шт. Черкаська область, м. Городище.

30. Наказом від 19.12.2022 № 303 "Про встановлення тарифу на послугу з розміщення обладнання (колокейшн)" позивач встановив з 01.01.2023 тариф на електронну комунікаційну послугу - послугу з розміщення обладнання сторонніх організацій у електронних комунікаційних стійках (шафах), які знаходяться у захищених спорудах позивача у розмірі 1 230,00 грн з урахування ПДВ, за 1 юніт розміщення обладнання.

31. Листом від 25.11.2022 № 42/1055 позивач звернувся до відповідача в порядку пункту 3.3 Договору щодо зміни тарифу, у якому повідомив про запровадження з 01.01.2023 нової ціни на послуги з утримання (розміщення) обладнання у телекомунікаційних стійках (шафах), які знаходяться у захищених спорудах у розмірі 1230,00 грн з ПДВ за 1 юніт обладнання, що зумовлено збільшенням тарифу на електроенергію більш ніж вдвічі.

32. У відповідь на даний лист відповідач, керуючись пунктом 7.3 Договору, листом від 16.12.2022 № 1978-ВИХ-KV-828100-2022 повідомив про незгоду зі зміною позивачем вартості послуг та про одностороннє розірвання договору, зазначивши, що обладнання буде демонтовано у строк до 31.12.2022, разом із листом направив позивачу два примірника Додаткової угоди про розірвання Договору.

33. Позивач наказом від 01.06.2023 № 65 вніс зміни до наказу від 19.12.2022 № 303.

34. В порушення умов пункту 2.10 Договору відповідач розміщене у захищених спорудах позивача обладнання станом на 31.12.2022 не демонтував.

35. Згідно з актом безоплатного приймання-передачі обладнання № 1 від 19.10.2023 відповідач передав Центру зв`язку та управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у власність обладнання: ВОЛЗ "десна" НРП ніжин-мультиплексор tn-1x у кількості 1 шт.

36. За актом від 16.11.2023 про демонтаж телекомунікаційного обладнання, що перебуває на балансі Черкаської філії АТ "Укртелеком", та його вивезення з орендованих площ КзП "Укрспецзв`яок" в м. Золотоноша в листопаді 2023 року виконано роботи з демонтажу обладнання: mux TN-1X/4 у кількості 19 юнітів; Блок АЦО-11 у кількості 2 юніти; ОПМ-11 у кількості 4 юніти; ОПМ-11 у кількості 4 юніти, ЭПУ-БК-48/3х8 у кількості 15 юнітів.

37. За актом від 16.11.2023 про демонтаж телекомунікаційного обладнання, що перебуває на балансі Черкаської філії АТ "Укртелеком", та його вивезення з орендованих площ КзП "Укрспецзв`язок" в м. Городище у листопаді 2023 року виконано роботи з демонтажу обладнання: mux TN-1X/4 у кількості 14 юнітів; ОПМ-11 у кількості 4 юніти; ОПМ-11 у кількості 4 юніти; ОПМ-11 у кількості 4 юніти; ЭПУ-БК-48/2х8 у кількості 15 юнітів.

38. За актом безоплатного приймання-передачі обладнання № 1 від 15.12.2023 відповідач передав Департаменту цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації у власність наступне обладнання: Мультиплексор MSN-41C по БС UMTS НРПА Обухів ЦЕЗ і320000-45-96968 у кількості 1 шт; шафа телекомунікаційна 600х400х2200 НРПВ ТТС м. Обухів і320000-45-97987 у кількості 1 шт.; конвертор "ПН60-48-1,7 НРПВ м. Обухів ТТС (Ф12986) і320000-45-96867 у кількості 1 шт.

39. За актом безоплатного приймання-передачі обладнання № 2 від 15.12.2023 відповідач передав Департаменту цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації у власність наступне обладнання: Мультиплексор Axd-155-3 НРПВ Макарів (Кагарлик) і320000-45-96597 у кількості 1 шт; Стійка ETSI HPПВ ТТС Кагарлик і320000-45-98067 у кількості 1 шт.; Конвертор ПН60-48-1,7 НРПВ м. Кагарлик ТТС (Ф13138) і320000-45-96868 у кількості 1 шт.

40. За актом безоплатного приймання-передачі обладнання № 3 від 15.12.2023 відповідач передав Департаменту цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації у власність наступне обладнання: ODF FOMS-12 о.в. (SC) ВЗ ФСЕЗ Яготин інв.№ с3839і320-45-98046 у кількості 1 шт.; шафа напільна 19"/21" 46U (2200х600х300) м. Яготин НРП-В вул. Незалежності, 56 інв.№ і320000-478083101; ВОЛЗ "Київ-брп-пир" НРП Баришівка-мультиплексор tn-1c 16х turbo adm Інв.№ і320000-45-52-54 у кількості 1 шт.

41. Спір виник через те, що станом на 01.01.2023 відповідач не демонтував своє обладнання, яке перебувало (перебуває) в електронних комунікаційних стійках (шафах), які розміщені у захищених спорудах позивача, є під`єднаним до електроживлення та функціонує у звичайному режимі, отже, відповідач продовжує споживати послуги.

Позиція Верховного Суду

42. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві, Верховний Суд вважає, вважає, що касаційна скарга Акціонерного товариства "Укртелеком" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

43. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

44. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

45. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

46. Посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник, зазначає про застосування судами попередніх інстанцій норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, наведених у пункті 8 цієї постанови.

47. Зокрема скаржник доводить, що позивач звертаючись з позовом до суду, просив стягнути з відповідача безпідставно збережені грошові кошти за спожиті послуги з розміщення обладнання на підставі статей 1212-1214 ЦК України, натомість суди попередніх інстанцій, за відсутності відповідної заяви позивача про зміну предмета позову, застосували положення статті 946 ЦК України та стягнули з відповідача грошові кошти за час фактичного зберігання позивачем обладнання, чим фактично самостійно змінили предмет позову та вийшли за межі позовних вимог, порушивши приписи частини другої статті 237 ГПК України.

48. Так, предметом спору у справі, яка розглядається є стягнення з відповідача грошових коштів через не виконання ним обов`язку з демонтажу свого обладнання, яке було розміщено останнім на підставі Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 01.07.2021 № 523-21-2021 та перебувало (перебуває) в електронних комунікаційних стійках (шафах), які розміщені у захищених спорудах позивача, є під`єднаним до електроживлення та функціонує у звичайному режимі.

49. Вимоги позивача обґрунтовані тим, що після припинення з 31.12.2022 Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 01.07.2021 № 523-21-2021, з 01.01.2023 обладнання відповідача перебуває в електронних комунікаційних стійках (шафах), у захисних спорудах позивача, під`єднане до електроживлення, функціонує у звичайному режимі і відповідач продовжує споживати послуги, визначені за Договором.

50. Частково задовольняючи позовні вимоги у цій справі суди попередніх інстанцій виходили, зокрема з того, що за своєю правовою природою укладений між сторонами є змішаним в силу частини другої статті 628 ЦК України та включає у себе елементи договорів про надання послуг та зберігання.

51. Так суди встановили, що позивач звернувся до відповідача із листом від 25.11.2022 № 42/1055 у порядку, визначеному пунктом 3.3 Договору щодо зміни тарифу, у якому повідомив про запровадження з 01.01.2023 нової ціни на послуги з утримання (розміщення) обладнання у телекомунікаційних стійках (шафах), які знаходяться у захищених спорудах у розмірі 1230,00 грн з ПДВ за 1 юніт обладнання, що зумовлено збільшенням тарифу на електроенергію більш ніж вдвічі. В свою чергу, відповідач, керуючись пунктом 7.3 Договору, листом від 16.12.2022 № 1978-ВИХ-KV-828100-2022 повідомив про незгоду зі зміною позивачем вартості послуг та про одностороннє розірвання договору, зазначивши, що обладнання буде демонтовано у строк до 31.12.2022, разом із листом направив позивачу два примірника Додаткової угоди про розірвання Договору. Отже, відповідач, керуючись своїм правом, наданим пунктом 7.3 Договору, в односторонньому порядку розірвав Договір, а тому Договір вважається припиненим з 31.12.2022.

52. Разом з цим суди встановили, що пунктом 2.10 Договору сторони узгодили, що у разі припинення дії договору (у тому числі внаслідок його дострокового розірвання будь-якою зі сторін) замовник не пізніше останнього дня строку дії договору зобов`язується демонтувати усе своє обладнання, яке встановлено у спорудах виконавця та відновити (або відшкодувати виконавцю) усі пошкодження, завдані території, спорудам та будівлям виконавця у зв`язку з монтажем/демонтажем обладнання, пристроїв та споруд замовника. Однак, попри вказану умову договору, відповідач у строк до 31.12.2022 обладнання не демонтував.

53. Суди зазначили, що враховуючи те, що відповідач за умовами Договору мав демонтувати своє обладнання до 31.12.2022, проте не здійснив свого обов`язку, починаючи з 01.01.2023 останній має сплатити плату за весь фактичний час зберігання обладнання, розміщеного у електронних комунікаційних стійках (шафах), які знаходяться у захищених спорудах позивача, в силу прямої вказівки частини третьої 946 ЦК України.

54. Так, за змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

55. У статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

56. Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частини перша, третя статті 179 ГК України).

57. Відповідно до положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

58. Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

59. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

60. Згідно з частиною другою статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

61. З огляду на наведене, проаналізувавши умови укладеного між сторонами Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 01.07.2021 № 523-21-2021, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним в силу частини другої статті 628 ЦК України та включає у себе елементи договорів про надання послуг та зберігання.

62. Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

63. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).

64. Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

65. Згідно із частиною першою статті 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

66. Відповідно до частини першої статті 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

67. За статтею 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

68. У статті 907 ЦК України унормовано, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

69. Згідно із частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

70. Суди встановили, що відповідач, керуючись своїм правом, наданим пунктом 7.3 Договору, в односторонньому порядку розірвав договір, а тому договір вважається припиненим з 31.12.2022.

71. Відповідно до частин 2, 3 статті 651 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

72. Разом з цим, суди попередніх інстанцій встановили, що пунктом 2.10 Договору сторони узгодили, що у разі припинення дії договору (у тому числі внаслідок його дострокового розірвання будь-якою зі сторін) замовник не пізніше останнього дня строку дії договору зобов`язується демонтувати усе своє обладнання, яке встановлено у спорудах виконавця та відновити (або відшкодувати виконавцю) усі пошкодження, завдані території, спорудам та будівлям виконавця у зв`язку з монтажем/демонтажем обладнання, пристроїв та споруд замовника.

73. Однак, попри вказану умову договору, відповідач у строк до 31.12.2022 обладнання не демонтував.

74. Частиною третьою статті 946 ЦК України унормовано, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

75. Звідси, суди дійшли висновку, що в силу прямої вказівки Закону відповідач має зобов`язання з оплати за фактичний час зберігання позивачем обладнанням, розміщеного у електронних комунікаційних стійках (шафах), які знаходяться у захищених спорудах позивача.

76. Верховний Суд погоджується із наведеними вище висновками судів попередніх інстанцій та не вбачає порушення судами приписів частини другої статті 237 ГПК України з огляду на таке.

77. Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

78. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

79. Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

80. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

81. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").

82. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

83. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст.16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.

84. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

85. З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

86. Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, суди повинні зважати і на його ефективність в контексті статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

87. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

88. Оскільки положення Конституції України мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушене цивільне право чи інтерес підлягає судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

89. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

90. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

91. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

92. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України і цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у вказаній статті.

93. Частиною першою статті 5 ГПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

94. У частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

95. Отже, позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

96. У статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено завдання суду при здійсненні правосуддя та вказано, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

97. У статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

98. При ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 5-1) чи є підстави для здійснення судового контролю, передбаченого частиною п`ятою статті 345-1 цього Кодексу; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (частина перша статті 237 ГПК України).

99. У господарському процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в господарському процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

100. При вирішенні господарського спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

101. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

102. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

103. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

104. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

105. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

106. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень у цій справі суди попередніх інстанцій врахували зазначені вимоги закону, застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, на що мали повноваження згідно з вимогами ГПК України. Суди в повному обсязі визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, надали належну правову оцінку доводам і доказам сторін, вирішивши спір по суті.

107. Слід зазначити, що протилежний висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог був би перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції та статей 55, 124 Конституції України, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, а обов`язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.

108. Посилання позивачів у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.

109. Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

110. Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява № 48778/99).

111. У вказаній справі зміст позовних вимог становлять вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів через порушення відповідачем свого обов`язку зі своєчасного демонтажу належного йому обладнання.

112. Наявність повноти судового захисту залежить від дій саме суду, який відповідно до статті 2 ГПК України має справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

113. У разі неправильної кваліфікації позивачами змісту правовідносин не можуть наступати негативні для позивача наслідки, навіть за формальних підстав, тому що за змістом ГПК України мають значення вимоги та докази, на яких суд ґрунтує своє рішення. Помилка у визначенні правової природи юридичних фактів, здійсненої позивачами, не має істотного значення. Неправильна юридична інтерпретація фактів не може позбавити сторону в праві на судовий захист права, інакше порушується фундаментальне право особи на справедливий суд.

114. Суд, який розглядає справу, має право і зобов`язаний самостійно визначити та кваліфікувати правовідносини, які виникли між сторонами, та застосувати відповідну норму права чи закон, який регулює спірні правовідносини.

115. Відмова в задоволенні позову з підстав неналежного правового обґрунтування позивачами підстав позову фактично встановлює обмеження самої можливості розгляду заявленого позивачами позову та не враховує гарантованого національним і міжнародним законодавством права особи на доступ до правосуддя.

116. Відмова в задоволенні позову лише з підстав неправильного визначення позивачами підстав позову свідчить про відмову в доступі до правосуддя.

117. При розгляді справи істотне значення має та обставина, що відмова в позові з причин неправильного визначення правової підстави за одночасної ідентичності матеріального змісту позовних вимог фактично скеровує позивачів на повторне звернення до суду, повторне проходження судових процедур, у тому числі і сплату судових витрат, повторне доведення фактичних підстав позову тощо, що не відповідатиме принципам розумності та справедливості, а також спотворює завдання цивільного судочинства, зафіксоване у статті 2 ГПК України.

118. Подібні висновки щодо необхідності надання судом самостійної кваліфікації правової природи спірних правовідносин викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц.

119. Звідси, Верховний Суд вважає, що постанови Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 908/1163/17 (спір з приводу поновлення договору оренди на нових умовах, які не передбачені первинним договором оренди землі), від 13.11.2020 у справі № 904/920/19 (позов про визнання недійсними рішення загальних зборів учасників товариства та іпотечних договорів), від 19.06.2019 у справі № 910/19581/16 (спір про внесення змін до переліку (реєстру) вимог кредиторів та їх затвердження) та від 15.02.2023 у справі № 910/12187/20 (справа про визнання протиправними дії в частині припинення юридичної особи та зобов`язання внести запис про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи), на які посилається скаржник у касаційній скарзі, хоча і ухвалені за схожого правового регулювання (в частині застосування частини другої статті 237 ГПК України) зі справою, яка переглядається, однак постановлені у цій справі судові рішення не суперечать висновкам Верховного Суду, що викладені у наведених скаржником у касаційній скарзі постановах. Відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог, заперечень сторін і встановлених фактичних обставин кожної із наведених скаржником справ.

120. При цьому Суд звертає увагу, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

121. Суд зазначає, що з огляду на сукупність встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин у цій справі та зміст правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на неврахування яких посилається скаржник в контексті цієї справи, доводи останнього фактично зводяться до намагання заявника здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

122. Окрім цього, Верховний Суд наголошує, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у вказаних вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

123. Звідси, Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

124. Разом з цим, стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

125. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

126. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

127. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

128. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених ним норм права (частини першої статті 936, частини третьої статті 946 та статті 614 ЦК України) в контексті спірних правовідносин.

129. Верховний Суд також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).

130. Стаття 2 ГПК України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

131. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються декларативними, необґрунтованими та відхиляються.

132. З огляду на наведене, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

133. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.

134. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

135. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

136. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

137. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

138. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

139. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів першої і апеляційної інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

140. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова - без змін.

Розподіл судових витрат

141. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 у справі № 910/1586/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О. М. Баранець

В. І. Студенець