Рішення

від 31.03.2025 по справі №

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2025 року м.Київ № 320/15438/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби м.Києві та Київській області щодо винесеного рішення від 16.11.2022 року №80112300003087 стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Туркменістану про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання в Україні;

- скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області від 16.11.2022 №80112300003087 про відмову громадянину Туркменістану ОСОБА_3 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Туркменістана про оформлення (видачу) посвідки на тимчасове проживання.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що рішення відповідача про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі є протиправним, адже відсутні підстави, передбачені підпунктом 6, 9 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25.04.2018. Позивач зазначив, що оскаржуване рішення не містить в собі інформації про те, які завідомо неправдиві відомості були надані позивачем, а твердження ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про те, що останній не проживає за адресою фактичного місця проживання, не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому стверджує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зазначаючи при цьому, що за результатами перевірки працівниками ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області було встановлено, що позивач за вказаною в заяві-анкеті адресою проживання не проживає, що підтверджується інформацією, отриманою від мешканців кв. 71 відповідного будинку під час виїзду та безпосередньо очного спілкування, які, у свою чергу, від письмових пояснень та надання своїх персональних даних відмовилися, що і стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Представником позивача надано суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що спірне рішення є протиправним і підлягає скасуванню і у відзиві відповідач не спростував наведені в позові твердження та аргументи стосовно суті вимог позивача, тому просив позов задовольнити.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 справу прийнято до провадження, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.05.2023 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, допитавши свідків, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство Туркменістан, серія та номер паспорту для перегину кордону: А0400934, в`їхав на територію України відповідно до Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2015 № 884 «Порядок обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду» 16.09.2022 року з території Румунії.

Між позивачем та національним педагогічним університетом імені М.П. Драгоманова був укладений Договір про надання освітніх послуг № 2447/22 від 27 10.2022р.

Відповідно до Довідки № 2651 від 22.12.2022 позивач є студентом 1 курсу ( 2022-2023 навчальний рік), денна форма навчання за ступенем «Бакалавр» Інженерно-педагогічного факультету Національного педагогічного університету ім.М.П. Драгоманова, зарахований на навчання за наказом № 1279 від 27.10.2022 року. Орієнтована дата закінчення навчання липень 2026 року.

03.11.2022 позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області з заявою-анкетою у для отримання посвідки на тимчасове проживання.

Управлінням міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було опрацьовано лист Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про проведення перевірки інформації, зазначеної в заяві-анкеті № 100178810 від 03.11.2022 позивачем, ІНФОРМАЦІЯ_2 , який звернувся за оформленням/обміном посвідки на тимчасове проживання на підставі навчання на підставі ч. 13 ст. 4 Закону № 3773-VI (навчання).

За результатами перевірки встановлено, що за вказаною в заяві - анкеті адресою проживання: АДРЕСА_1 , позивач не проживає, що підтверджується інформацією, отриманою від мешканців кв. 71 даного будинку під час виїзду та безпосередньо очного спілкування. Від письмових пояснень та надання своїх персональних даних мешканці кв. 71 даного будинку відмовилися.

16 листопада 2022 року рішенням № 80111300016621 позивачу відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпунктів 6,9 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №322.

25.11.2022 позивач скористався правом на оскарження винесеного рішення і звернувся з заявою щодо перегляду отриманого рішення № 80111300016621 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні, в якій пояснював, що він проживав за адресою АДРЕСА_1 і місце свого перебування залишав тільки під час повітряних тривог і для навчання, тому рішення відповідача є незаконним.

08.12.2022 року позивач отримав відповідь про відсутність підстав щодо відміни оскаржуваного рішення.

Позивач категорично не погоджується зі спірним рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на що звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

У відповідності до частини 1 статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).

У відповідності до пункту 18 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини (ч. 2 ст. 2 Закону № 3773-VI).

Згідно із частиною 4 статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

За змістом статті 4 частини 13 Закону України № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

Статтею 5 частиною 13 Закону України № 3773-VI встановлено, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, та зобов`язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відрахування з такого закладу.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5-1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить у випадку, визначеному частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, - період навчання, який зазначається в документі, що підтверджує факт навчання в Україні.

Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання передбачено Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 322 від 25 квітня 2018 року (далі - Порядок № 322).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №322 посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Підпунктом 1 пункту 3 Порядку №322 передбачено, що посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України та які досягли 16-річного віку або не досягли 16-річного віку, але самостійно прибули в Україну з метою навчання, - на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто.

Згідно з пунктом 4 Порядку №322 іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання, посвідка видається на період навчання, який визначається наказом закладу освіти про встановлення періодів навчання для іноземних студентів.

Відповідно до пункту 53 Порядку №322 видача іноземцеві або особі без громадянства посвідки здійснюється територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, уповноваженим суб`єктом, який прийняв документи для її оформлення (у тому числі замість втраченої або викраденої), обміну.

У відповідності до положень пункту 21 Порядку №322 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.

Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими їм було відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктами 17 і 19 цього Порядку.

Згідно з пунктами 61, 62 Порядку №322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: 9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів.

Копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається рекомендованим листом такій особі і приймаючій стороні.

У разі подання заяви-анкети через уповноваженого суб`єкта територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС надсилає письмове повідомлення про прийняте рішення до уповноваженого суб`єкта для подальшого його вручення іноземцеві або особі без громадянства.

Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими їм було відмовлено в оформленні чи видачі посвідки, за умови дотримання строків, визначених пунктом 17 цього Порядку.

Судом встановлено, що 03.11.2022 позивач подав заяву-анкету до відповідача з метою отримання посвідки про тимчасове проживання, в якій вказав місце проживання: АДРЕСА_1 .

Проте, під час перевірки документів та даних зазначених в заяві-анкеті, управлінням міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії було встановлено факт подання позивачем неправдивих відомостей, а саме щодо адреси проживання, що вказана в заяві-анкеті.

Згідно доповідної записки від начальника управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства щодо перевірки достовірності поданої в заяві-анкеті іноземцем - позивачем інформації управлінням міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії проведено перевірку місця проживання позивача. Під час вказаної перевірки здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що за даною адресою позивач не проживає, що підтверджується інформацією, отриманою від мешканців кв. 71 даного будинку під час виїзду та безпосередньо очного спілкування.

Окрім цього, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Суд зазначає, що місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає та має передбачені статтею 64 Житлового кодексу України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності.

Варто наголосити, що належних та достовірних доказів на підтвердження проживання позивачем за адресою: АДРЕСА_1 матеріали адміністративної справи не містять.

Щодо інших доводів сторін, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Також, суд вважає за доцільне вказати, що у відповідності до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, якими, в свою чергу, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 КАС України).

Суд відмічає, що стверджуючи про те, що позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 , останнім не надано достатніх доказів на підтвердження зазначеного, з огляду на що суд вважає не доведеними обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача.

Водночас, суд вказує, що станом на час вирішення спору по суті позивачем не надано належних та достатніх доказів, що підтверджують обставини реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Аналіз наведеного в сукупності дає суду підстави дійти до висновку, що відповідачем, за наявності на те підстав, правомірно відмовлено позивачу у оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відповідність спірного рішенням критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, що, в свою чергу, зумовлює відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки адміністративний позов до задоволення не підлягає, то відсутні підстави для вирішення питання щодо відшкодування позивачу судових витрат понесених ним по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.