Постанова від 02.04.2025 по справі 199/7816/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2336/25 Справа № 199/7816/23 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва В.О.,

суддів: Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу №199/7816/23 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Турбоенерго», про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Турбоенерго» на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді Богун О.О., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який мотивує тим, що він працював в ТОВ «Турбоенерго» на посаді начальника зміни утилізаційної турбодетандерної електростанції м. Сєвєродонецьк. Через проведення воєнних (бойових) дій позивач не в змозі був продовжувати виконувати трудові обов`язки. Враховуючи сукупність обставин, в тому числі й відмову у виплаті заборгованості із заробітної плати при об`єктивній можливості підприємства здійснити виплати, позивач 16 травня 2022 був звільнений за угодою сторін у зв`язку з неможливістю працювати у військовий час, згідно п.1 ст.36 КЗпП України.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 25.07.2022р. по справі №199/3640/22 позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Турбоенерго» заборгованості по заробітній платі задоволено в повному обсязі та стягнуто з ТОВ «Турбоенерго» на користь ОСОБА_1 92 018, 68 грн., яке лише 12 липня 2023 року було виконане в примусовому порядку.

Позивач посилаючись на те, що під час звільнення, ТОВ «Турбоенерго», йому не було виплачено заробітну плату у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з дня звільнення 16 травня 2022 року й по день фактичного розрахунку 12 липня 2023 року у сумі 301 601 грн. 36 коп., а також моральну шкоду у сумі 50 000 грн. 00 коп.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Турбоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Турбоенерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в у розмірі 301 601,36 грн., а також моральну шкоду в розмірі 2000 грн., а всього: 303601 (триста три тисячі шістсот одна) гривня 36 копійок.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, представник ТОВ «Турбоенерго» адвокат Полулях С.Ю. подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення суду скасувати.

В обґрунтування скарги зазначає, що існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а також знищення майна підприємства чи існування інших обставин, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконувати зобов`язання, передбачені умовами трудового договору.

Позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2024 року залишити без змін.

Вважає доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують доводів, викладених в рішенні суду, рішення суду є цілком законним та вмотивованим, апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим, просить відмовити у її задоволенні в повному обсязі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити.

Відповідач в судове засіданні не з`явився, повідомлявся про місце, дату та час розгляду справи у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання, оскільки відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду зміні з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено та оспорюється сторонами, що ОСОБА_1 працював в ТОВ «Турбоенерго» на посаді начальника зміни утилізаційної турбодетандерної електростанції м.Сєвєродонецьк, 16 травня 2022 року був звільнений за угодою сторін у зв`язку з неможливістю працювати у військовий час, згідно п.1 ст.36 КЗпП України.

На час звільнення заборгованість ТОВ «Турбоенерго» по заробітній платі перед позивачем складала 92 018,68 грн.

25 липня 2022 року рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська по справі №199/3640/22 позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Турбоенерго» заборгованості по заробітній платі задоволено в повному обсязі та стягнуто з ТОВ «Турбоенерго» на користь ОСОБА_1 92018,68 грн.

12 липня 2023 року старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), при примусовому виконанні рішення суду №199/3640/22 від 25 липня 2022 року виданого Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська встановлено що рішення суду виконано та було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №69911879 з примусового виконання рішення суду №199/3640/22 від 25 липня 2022 року.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (правова позиція ВСУ від 29 січня 2014 року у справі N 6-144цс13).

Враховуючи, що відповідач не провів розрахунку з позивачем при звільненні, з нього, на підставі вище викладених норм підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку, тобто з дня його звільнення 16 травня 2022 року й по день фактичного розрахунку 12 липня 2023 року.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України 29 січня 2014 року в справі № 6-144ц13.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Судом першої інстанції було визначено розмір середньоденної заробітної плати позивача та період затримки виходячи з вимог закону та Порядку.

Так судом для розрахунку взята заробітна плата позивача за останні два місяці до призупинення трудового договору та, виходячи з розрахунку: 20 037,91 грн. (січень 2022 року) + 18 910,43 грн. (лютий 2022 року): на 39 робочих днів, визначено середньоденну заробітну плату в розмірі 998 грн. 68 коп.

Середній заробіток за період затримки розрахунку з 16 травня 2022 року по день фактичного розрахунку - 12 липня 2023 року склав 301 601 грн. 36 коп. (998 грн. 68 коп. х 302 роб. дні).

Зазначений в рішенні суду розрахунок суми середнього заробітку не оскаржується відповідачем по справі.

Задовольняючи позовні вимоги і стягуючи на користь позивача зазначену суму, суд першої інстанції правильно виходив з того, що затримка виплати заробітної плати і не проведення розрахунку при звільненні є порушенням законних прав позивача на отримання оплати за свою працю, яка сталась з вини підприємства. Відсутність грошових коштів позбавляє особу на належне забезпечення своєї життєдіяльності, змінює спосіб його життя, вимагає докладати додаткові зусилля для влаштування свого побуту.

Апеляційний суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, з урахуванням встановлених судом обставин справи, приходить до наступного.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України (зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Приймаючи рішення про необхідність розгляду справи №761/9584/15-ц Великою Палатою Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)положення ЦКУкраїни застосовуютьсядо врегулювання,зокрема,трудових відносин,якщо вонине врегульованііншими актамизаконодавствами.Таким чином,положення ЦКУкраїни маютьзастосовуватися субсидіарнодля врегулюваннятрудових відносин.Такої жза суттюпозиції дотримувавсяі ВерховнийСуд України,зокрема,у постанові від 11 листопада 2015 року у справі №234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі №759/7662/15-ц (провадження №6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячиз метивідшкодування,передбаченого статтею117КЗпП України,яка полягаєу компенсаціїпрацівнику майновихвтрат,яких вінзазнає внаслідокнесвоєчасного здійсненняз нимрозрахунку збоку роботодавця,і якірозумно можнабуло бпередбачити,Велика ПалатаВерховного Судувважає,що,з одногобоку,не всічинники,сформульовані узазначеному висновку,відповідають такійметі.Так,сама лишенаявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

З урахуванням наведених відповідачем в апеляційній скарзі доводів, враховуючи обставини справи, а саме період часу, коли виникла затримка у виплаті позивачу заробітної плати, період в який рішення суду від 25.07.2022р. про стягнення з відповідача заборгованості не виконувалось останнім, розмір заборгованості, висновки суду касаційної інстанції по аналогічних справах, апеляційний суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та зміні рішення в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, який підлягає стягненню з відповідача до 92 000 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п.п.1, 3-4 ч.1 та абз.2 ч.2 ст.376 ЦПК України, самостійними підставами для скасування судового рішення повністю або частково, та ухвалення нового рішення у відповідній частині, або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, такими, що підлягають частковому задоволенню, а оскаржуване рішення зміні.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Турбоенерго» на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2024 року задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 лютого 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Турбоенерго», про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - змінити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Турбоенерго» (ЄДРРПОУ 42361574) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку розрахунку с в сумі 92000 (дев`яносто дві тисячі) грн. 00 коп.

В іній частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.В. Агєєв

Судді: А.В. Гапонов

Г.В. Новіков

Повне судове рішення складено 03 квітня 2025 року

Головуючий суддя О.В. Агєєв