Постанова

від 01.04.2025 по справі 906/380/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року Справа №906/380/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Петухов М.Г.

суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Переходько К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Попільнянського Кооперативного ринку на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.12.2024 (суддя Соловей Л.А., повне рішення складено 20.12.2024)

за позовом Попільнянського Кооперативного ринку

до Виконавчого комітету Попільнянської селищної ради

про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Попільнянської селищної ради Житомирського району від 22.02.2023 №33

за участю представників:

позивача - Шмат Р.П., Бургомистренко Н.І.,

відповідача - Шелест Я.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.12.2024 у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що в державному акті на право постійного користування землею ЖТ-04-30-000021 від 27.05.1994 відсутній кадастровий номер земельної ділянки 0,41га, яка розташована за адресою: вул.Героїв Майдану, смт.Попільня, Житомирська область, а в матеріалах справи відсутня інформація про вказану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі. Позивач також не надав розробленої технічної документації із землеустрою щодо встановлення місця розташування об`єкту землеустрою, його меж, розмірів, правового статусу та формування земельної ділянки як об`єкту цивільних прав.

Відтак, суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що земельна ділянка, яка належить позивачу на підставі вказаного державного акта, перетинається або накладається із земельною ділянкою, на яку надано дозвіл на розміщення тимчасових споруд.

Таким чином, господарський суд зазначив, що позивачем не подано до суду жодних доказів, які б підтверджували, що спірна земельна ділянка, на яку Виконавчим комітетом Попільнянської селищної ради Житомирського району Житомирської області був наданий дозвіл на розміщення тимчасових споруд, перебуває у постійному користуванні позивача, та як наслідок позивачем не доведено порушення його прав внаслідок прийняття спірного рішення.

Із урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про недоведення позивачем у встановленому процесуальним законом порядку обставин, що свідчать про наявність правових підстав для визнання недійсним рішення виконавчого комітету Попільнянської селищної ради Житомирського району від 22.02.2023 №33 "Про надання дозволу на розташування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності".

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Апелянт, зокрема, звертає увагу, що відповідач лише вказав, що земельна ділянка на якій був наданий дозвіл на розміщення тимчасових споруд, перебуває у комунальній власності. Таким чином, відповідач визнає той факт, що земельна ділянка на якій був наданий дозвіл на розміщення тимчасових споруд є складовою земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні позивача і саме на ній будуть розташовуватися тимчасові споруди. Відсутність кадастрового номера на земельну ділянку, яка перебуває в постійному користуванні не дає права розпорядження відповідачу.

Скаржник зауважує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ділянка площею 0,41 га, яка належить позивачу на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ЖТ-04-30-000021 від 27.05.1994 розташована за адресою: вул. Героїв Майдану в селищі Попільня, тобто за тією ж адресою, що і земельна ділянка на якій був наданий дозвіл на розміщення тимчасових споруд.

Крім того, вважає, що суд першої інстанції не надав належного висновку самому прийнятому рішенню Виконавчого комітету Попільнянської селищної ради Житомирського району Житомирської області №33 від 22.02.2023 "Про надання дозволу на розташування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», оскільки в самому рішенні не конкретизовано, де саме надаються земельні ділянки для розміщення тимчасових споруд.

Щодо порушення норм процесуального права господарським судом апелянт вказує, що закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду, у зв`язку із незадоволенням клопотання позивача про відкладення та відповідно за відсутності його представника, призвело до унеможливлення подання клопотання про проведення земельно-технічної експертизи.

Відповідач своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористався.

Згідно з ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

01.04.2025 року апелянт подав клопотання про долучення доказів з метою повного та всебічного розгляду справи, зокрема, висновку експерта за результатами проведення комісійної земельно-технічної експертизи від 29.03.2025 №С2056/03-2025.

Позивач вказує, що оскільки відповідач категорично не надає жодних документів та доказів того, що земельна ділянка к.н.1824755100:01:009:0508 площею 0,4418 га накладається на земельну ділянку позивача, тому було замовлено відповідний висновок експерта. Поважність пропуску на подання вказаних доказів обґрунтовує складною фінансовою ситуацією підприємства, яка перешкоджала укладенню договору про надання висновку експерта.

Розглядаючи вказане клопотання колегія суддів враховує, що статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, зокрема, в частині 3 вказаної статті передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків викладених Верховним Судом у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиним винятковим випадком, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Крім того, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц.

Як вбачається з поданого клопотання, висновок експерта за результатами проведення комісійної земельно-технічної експертизи, який апелянт просить долучити до матеріалів справи, виготовлений після прийняття оскаржуваного рішення, а саме 29.03.2025.

Допущення прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів (нових) матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, зокрема, ст.269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.06.2022 у справі №906/707/18).

Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази.

Вказане відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine, заява №3236/03, п.40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Таким чином, враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску строку подання нових доказів, а також не дотримання представником апелянта чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання нових доказів в суді апеляційної інстанції, а саме не обґрунтування ним наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, як і не доведення неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а отже не вчинення відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам на стадії апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 27.05.1994 Попільнянською селищною радою, на підставі рішення виконавчого комітету Попільнянської селищної ради народних депутатів від 18.11.1993 №106, Попільнянському колгоспному ринку видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЖТ-04-30-000021, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 21 (а.с.13-16).

Згідно з вказаним Державним актом Попільнянському колгоспному ринку, як землекористувачу, була надана у постійне користування для виробничого використання земельна ділянка площею 0,41 га, яка розміщена в селищі Попільня Житомирської області, вул.Радянська (Героїв майдану).

Відповідно до п.1.1 статуту Попільнянського кооперативного ринку (у новій редакції), Попільнянський кооперативний ринок створений відповідно до постанови правління Попільнянського районного споживчого товариства №157 від 24.12.1996 року та є правонаступником прав та обов`язків Попільнянського колгоспного ринку на підставі постанови Житомирської обласної спілки споживчих товариств Облспоживспілки №158 від 05.12.1994 року (а.с.70).

22.02.2023 Виконавчим комітетом Попільнянської селищної ради Житомирського району Житомирської області (відповідач) прийнято рішення №33 "Про надання дозволу на розташування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності" (а.с.11-12).

Вказаним рішенням надано дозвіл на розташування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності загальною площею по 30 кв.м. за адресою: вул.Героїв майдану, смт.Попільня Житомирського району Житомирської області (біля продовольчого ринку), а саме: ФОП Колихан В.В., ФОП Дорохову М.О., ФОП Дзюняку М.Л., ФОП Король К.М.

Позивач стверджує, що Виконавчий комітет Попільнянської селищної ради Житомирського району Житомирської області, приймаючи вказане рішення, без належних на те законодавчо встановлених підстав порушив та припинив право постійного користування земельною ділянкою, яка належить Попільнянському кооперативному ринку. За таких обставин, вважаючи свої права порушеними, Попільнянський кооперативний ринок звернувся з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад, керуючись законом, здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що до компетенції рад відносяться питання щодо регулювання земельних відносин у відповідності до вимог чинного законодавства.

Повноваження сільських, селищних, районних, міських, обласних рад та їх виконавчих органів визначені в ст.8-12 Земельного кодексу України (розпорядження землями, передача земельних ділянок у власність громадянам та юридичним особам, надання земельних ділянок у користування, вилучення земельних ділянок, викуп земельних ділянок для суспільних потреб, організація землеустрою тощо).

Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з ч.1 ст.144 Конституції України, формами та засобами реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування є рішення уповноважених органів, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 1 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що способом реалізації компетенції органу місцевого самоврядування є нормативні та інші акти (ненормативні) у формі рішень.

Рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності є зовнішнім вираженням законодавчо обумовленої управлінської діяльності та владної волі суб`єкта владних повноважень, який в інтересах територіальної громади як власника землі здійснює правомочність щодо розпорядження нею з дотриманням земельних інтересів суспільства в цілому та територіальної громади зокрема.

Колегія суддів зауважує, що згідно з п.10 ч.2 ст.16 ЦК України (далі - ЦК України), одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 19 Конституції України гарантовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі №906/1388/20).

Таким чином, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

В обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема, вказує, що оспорюване рішення ради порушує/припиняє його право, як постійного землекористувача земельною ділянкою площею 0,41 га, яка розташована за адресою: вул.Героїв Майдану, смт.Попільня, Житомирська область та яке набуте Коростишівським кооперативним ринком на підставі державного акта ЖТ-04-30-000021 від 27.05.1994.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням виконавчого комітету Попільнянської селищної ради №33 від 22.02.2023 надано дозвіл на розташування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності загальною площею по 30 кв.м. за адресою: вул.Героїв майдану, смт.Попільня Житомирського району Житомирської області (біля продовольчого ринку), а саме: ФОП Колихан В.В., ФОП Дорохову М.О., ФОП Дзюняку М.Л., ФОП Король К.М.

Згідно з пп.1 п.2 розпорядження, вказано, що суб`єктам господарювання необхідно звернутися у відділ капітального будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Попільнянської селищної ради для оформлення паспорта прив`язки тимчасової споруди.

Аналізуючи зміст спірного рішення, колегія суддів зауважує, що виконавчим комітетом надано дозвіл на розташування тимчасових споруд на земельній ділянці по вул.Героїв майдану, без визначення номерного ідентифікатора та конкретного місця, лише із зазначенням "біля продовольчого ринку". При цьому, вказано про необхідність звернення суб`єктів для оформлення паспорта прив`язки тимчасової споруди.

Вказані обставини свідчать лише про надання права фізичним особам-підприємцям на розташування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. Однак, фактичне розміщення таких споруд залежатиме від подальших дій зазначених суб`єктів, а саме наявності звернення до відділу капітального будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Попільнянської селищної ради для визначення прив`язки тимчасової споруди.

Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що словосполучення "біля продовольчого ринку", яке вжито у спірному рішенні, варто розуміти як позначення місця або близькості до об`єкту. У даному випадку це означає розташування тимчасових споруд поруч з продовольчим ринком, але ні в якому разі не замість нього чи в межах ринку.

Крім того, як вірно вказав суд першої інстанції, в державному акті на право постійного користування землею ЖТ-04-30-000021 від 27.05.1994 відсутній кадастровий номер земельної ділянки 0,41 га, яка розташована за адресою: вул.Героїв Майдану, смт.Попільня, Житомирська область.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно з ст.1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Натомість, судами встановлено, що будь-яких належних та допустимих доказів у розумінні ст.76, 77 ГПК України в підтвердження розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення місця розташування об`єкту землеустрою, його меж, розмірів, правового статусу та формування земельної ділянки як об`єкту цивільних прав, а також інформації з Державного земельного кадастру про вказану земельну ділянку, позивач суду не надав.

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що земельна ділянка, яка належить позивачу на праві постійного користування, перетинається або накладається із земельною ділянкою, на яку надано дозвіл на розміщення тимчасових споруд, що свідчить про не доведення позивачем порушення своїх прав, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою, внаслідок прийняття спірного рішення Виконавчим комітетом Попільнянської селищної ради.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, вказана норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

Відтак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права (інтересу), але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав (інтересів) має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, захисту підлягає наявне законне і порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) такого права (інтересу) та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Враховуючи недоведеність позивачем обставин накладення земельної ділянки, яка належить позивачу на праві постійного користування, на земельну ділянкою, на яку надано дозвіл на розміщення тимчасових споруд, за наслідками оцінки наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявленого позову, оскільки відсутність порушеного права та безпосереднього законного інтересу позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є самостійною та достатньою підставою для відмови у ньому.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд враховує, що у відповідності до ч.2, 3 ст.177 ГПК України, підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 08.04.2024 відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 07.05.2024 року (а.с.29). Відтак, з урахуванням ч.3 ст.177 ГПК України, підготовче провадження мало бути проведене у строк до 07.06.2024 року.

Водночас, господарським судом строк підготовчого провадження неодноразово продовжувався, що підтверджується відповідними ухвалами від 07.06.2024 (а.с.42), від 11.06.2024 (а.с.51).

При цьому, колегією суддів встановлено, що позивач забезпечив явку свого представника лише в одне судове засідання в межах підготовчого провадження, а саме 11.06.2024 (а.с.49-51). Щодо призначених судових засідань на 23.07.2024 та 16.09.2024 представником позивача подавалися клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.53, 124), у зв`язку із зайнятістю в інших судових провадженнях. У засіданні 07.05.2024 позивач не забезпечив участь свого представника без повідомлення причин.

Згідно з п.1 ч.2 ст.183 ГПК України, суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках, зокрема, визначених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів звертає увагу, позивач у відповідності до ст.197 ГПК України не був позбавлений права звернутися з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення, в тому числі з використанням власних технічних засобів.

Разом з тим, надання переваги участі в іншому судовому засіданні об`єктивно не може вважатися поважною причиною для відкладення розгляду справи, при цьому заявник не вказував про необхідність вчинення процесуальних дій, що потребують обов`язкової участі представника.

Окрім того, норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретними особами, відтак, у позивача була можливість забезпечити участь іншого представника, для захисту своїх прав, при розгляді даної справи.

У п.35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

ГПК України встановлено відповідні процесуальні строки на вчинення учасниками справи певних процесуальних дій, зокрема, на подання заяв по суті спору, подання заяв та клопотань, подання доказів. При розгляді справи в порядку загального позовного провадження докази, заяви та клопотання подаються сторонами та вирішуються судом на стадії підготовчого провадження, у встановлені законом або судом строки.

Враховуючи викладене, зважаючи на неодноразове відкладення розгляду справи, значну тривалість підготовчого провадження, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було надано позивачу достатньо часу для реалізації процесуальних прав в підготовчому провадженні, зокрема, для подання заяв та клопотань, що спростовує доводи апелянта про унеможливлення подання клопотання про проведення земельно-технічної експертизи, у зв`язку із закриттям підготовчого провадження.

Крім того, варто зауважити, що позивач не був позбавлений права подати відповідне клопотання дистанційно через підсистему ЄСІКС "Електронний суд" або засобами поштового зв`язку, як окремо, так і з клопотаннями про відкладення розгляду справи. Будь-якої інформації чи застережень про бажання позивача заявити чи подати клопотання про призначення експертизи у даній справі клопотання про відкладення також не містить.

Також суд звертає увагу учасників справи на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №204/6085/20, у якій зазначено, що відповідно до практики Верховного Суду, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.

Натомість, апеляційним судом встановлено, що позивач не звертався до суду з клопотаннями чи заявами щодо повернення до стадії підготовчого провадження.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними та необґрунтованими.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Житомирської області від 17.12.2024 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Попільнянського кооперативного ринку задоволенню не підлягає.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Рішення Господарського суду Житомирської області від 17.12.2024 у справі №906/380/24 залишити без змін, апеляційну скаргу Попільнянського Кооперативного ринку - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "04" квітня 2025 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.