Постанова від 20.03.2025 по справі 910/9385/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2025 р. Справа№ 910/9385/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Коробенка Г.П.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Панченко Н.О.

від відповідача: Караговнік А.Ю., адвокат; Шульженко Д.Ю., адвокат; Чекман М.П., адвокат;

від третьої особи 1: не з`явився

від третьої особи 2: Мнацаканян С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі міста Києва

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 (повний текст складено 27.11.2024)

за результатами розгляду скарги Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі міста Києва на рішення старшого державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Молотилової Вікторії Вадимівни

у справі № 910/9385/20 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Національного музею історії України

до Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі міста Києва

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

2. Міністерство культури та інформаційної політики України

про усунення перешкод користування земельною ділянкою та скасування запису права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги.

4.05.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла скарга Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва на рішення старшого державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Молотилової Вікторії Вадимівни, в якій скаржник просить суд:

- визнати постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Молотилової Вікторії Вадимівни від 26.04.2024 "Про залучення суб`єкта господарювання до проведення виконавчих дій" протиправною;

- скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Молотилової Вікторії Вадимівни від 26.04.2024 "Про залучення суб`єкта господарювання до проведення виконавчих дій".

Обґрунтовуючи заявлені у скарзі вимоги боржник зазначає, що державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови фактично змінив спосіб виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 по справі №910/9385/20, що є неприпустимим, протиправним та незаконним з огляду на те, що особою, яка зобов`язана виконати певні дії, є саме боржник - Релігійна громада Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м.Києва, а отже залучення іншого суб`єкта господарювання до проведення виконавчих дій є неправомірним.

Крім того, за твердженнями скаржника, державний виконавець має право залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, в т.ч. на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача. Стягувачем у даній справі є Національний музей історії України, який не робив жодного авансового внеску на рахунок Шевченківського відділу ДВС у місті Києві.

Також у поданій скарзі скаржник просив визнати причини пропуску строку на оскарження рішення приватного виконавця поважними та поновити такий строк.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі № 910/9385/20 у задоволенні скарги Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі міста Києва на рішення старшого державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Молотилової Вікторії Вадимівни відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки рішення суду нерозривно не пов`язано з особою боржника та може бути виконано без його участі, державний виконавець зобов`язаний був вчиняти заходи примусового виконання рішення суду згідно частини 3 статті 65 Закону України "Про виконавче провадження".

Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що в ході розгляду скарги скаржником не доведено і судом не встановлено, що оскаржуваною постановою державного виконавця порушені права скаржника як боржника у виконавчому провадженні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Релігійна громада Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі міста Києва 09.12.2024 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі № 910/9385/20 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі міста Києва на рішення старшого державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Молотилової Вікторії Вадимівни, а саме: визнати постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Молотилової Вікторії Вадимівни від 26 квітня 2024 року "Про залучення суб`єкта господарювання до проведення виконавчих дій" протиправною; скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Молотилової Вікторії Вадимівни від 26 квітня 2024 року "Про залучення суб`єкта господарювання до проведення виконавчих дій".

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, винесена з порушенням норм матеріального права.

Так, скаржник вважає, що місцевим господарським судом безпідставно не враховано того, що державний виконавець грубо вийшов за межі прийнятого рішення суду, фактично здійснивши вихід за межі службових повноважень, всупереч вимогам закону не закінчив виконавче провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" та порушив майнові права та інтереси боржника, не повернувши йому його власність, а саме будівельні матеріали та інше майно, що складає самочинне будівництво, чим завдав останньому збитків.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2024 справу № 910/9385/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Тарасенко К.В., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі № 910/9385/20.

Відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі № 910/9385/20 до надходження до суду матеріалів оскарження.

30.12.2024 матеріали справи № 910/9385/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі № 910/9385/20, справу призначено до розгляду на 11 березня 2025 року о 15 год 40 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 оголошено перерву у справі № 910/9385/20 до 11 год 40 хв 20.03.2025.

Явка представників сторін.

У судове засідання 20.03.2025 третя особа 1 та ДВС явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляли, хоча про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Водночас, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників третьої особи 1 та ДВС, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останні про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляли та не заявляли клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення скарги у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначених учасників справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити її розгляд без участі вказаних осіб.

У судовому засіданні 20.03.2025 представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги, просили вимоги апеляційної скарги задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову про задоволення скарги.

Представники позивача та третьої особи 2 у судовому засіданні 20.03.2025 проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили апеляційний господарський суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі №910/9385/20 позов Національного музею історії України задоволено, усунено Національному музею історії України перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 2,3225 га (кадастровий номер 8000000000:91:158:0002), що розташована за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, 2, зобов`язавши Релігійну громаду Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м.Києва звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 158 кв.м (0,0158 га), що знаходиться у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:158:0002 та є її частиною, шляхом знесення за кошти Релігійної громади Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі (літ. "Р"), каплиці, загальною площею 133,2 кв.м (площа по зовнішніх стінах 158 кв.м), за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, 2 (запис про право власності 1788799) та за рахунок Релігійної громади Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м.Києва приведення земельної ділянки у попередній стан, скасовано запис 1788799 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю (літ."Р"), каплицю, загальною площею 133,2 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, 2 за Релігійною громадою Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва, здійснений на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №4268791 від 24.07.2013, стягнуто з Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м.Києва на користь Національного музею історії України судовий збір в сумі 4204,00 грн та витрати на проведення судової земельно-технічної експертизи в сумі 30000,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі №910/9385/20 в частині задоволення позовної вимоги про скасування запису 1788799 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю (літ. "Р"), каплицю, загальною площею 133,2 кв.м, за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, 2 за Релігійною громадою Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м.Києва, здійснений на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №4268791 від 24.07.2013 скасовано та прийнято в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог Національного музею історії України, стягнуто з Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м.Києва на користь Національного музею історії України судовий збір в сумі 2102,00 грн та витрати на проведення судової земельно-технічної експертизи в сумі 30000,00 грн, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі №910/9385/20 залишено без змін, стягнуто з Національного музею історії України на користь Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м.Києва судовий збір в сумі 3153,00 грн за подання апеляційної скарги.

02.10.2023 на виконання вказаного рішення, з урахуванням постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023, Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

24.05.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла скарга Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м.Києва на рішення старшого державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Молотилової Вікторії Вадимівни за результатами розгляду якої винесена оскаржувана ухвала.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Переглядаючи оскаржувану ухвалу колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з такого.

У Шевченківському відділі ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевченківського відділу ДВС у місті Києві на примусовому виконанні перебував наказ №910/9385/20, виданий Господарським судом міста Києва 02.10.2023 (ВП НОМЕР_1) про усунення Національному музею історії України перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 2,3225 га (кадастровий номер 8000000000:91:1:58:0002), що розташована за адресою: м. Київ, вул.Володимирська, 2, зобов`язавши Релігійну громаду Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м.Києва звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 158 кв.м (0,0158 га), що знаходиться у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:1:58:0002 та є її частиною, шляхом знесення за кошти Релігійної громади Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м.Києва самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі (літ."Р"), каплиці, загальною площею 133,2 кв.м (площа по зовнішніх стінах 158 кв.м), за адресою: м.Київ, вул.Володимирська,2 (запис про право власності 1788799) та за рахунок Релігійної громади Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м.Києва приведення земельної ділянки у попередній стан.

05.10.2023 державним виконавцем на підставі статей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою зобов`язано боржника виконати рішення суду до 18.10.2023.

19.10.2023 державним виконавцем направлено боржнику вимогу про надання інформації щодо виконання рішення суду або надання пояснень щодо причин його невиконання.

27.11.2023 державним виконавцем здійснено перевірку виконання вказаного судового рішення, якою встановлено, що боржником рішення суду не виконано, про що складено відповідний акт державного виконавця, який долучено до матеріалів виконавчого провадження.

28.11.2023 державним виконавцем на підставі статей 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про накладення на боржника штрафу за умисне та без поважних причин невиконання рішення суду, якою зобов`язано боржника виконати рішення суду до 11.12.2023.

17.01.2024 державним виконавцем здійснено перевірку виконання вказаного судового рішення, якою встановлено, що боржником рішення суду не виконано, про що складено відповідний акт державного виконавця, який долучено до матеріалів виконавчого провадження.

Також, 17.01.2024 державним виконавцем, на підставі статей 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про накладення на боржника штрафу за умисне та без поважних причин повторне невиконання рішення суду.

Відповідно до частини 3 статті 63 Закону 22.01.2024 державним виконавцем направлено до Шевченківського УП ГУНП у місті Києві подання про притягнення керівника боржника до кримінальної відповідальності згідно статті 382 Кримінального кодексу України.

Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі №910/9385/20 встановлено спосіб його виконання шляхом зобов`язання боржника знести самочинно збудований об`єкт нерухомого майна власним коштом, однак, в ході примусового виконання державним виконавцем було встановлено, що боржник навмисно та без поважних причин не виконує рішення суду.

Як зазначає державний виконавець, станом на 31.01.2024 будь-яких пояснень, інформації щодо виконання рішення суду та причин його невиконання на адресу відділу не надходило, що свідчить про те, що боржник відмовляється виконати рішення суду самостійно. Крім того, на рахунках боржника були відсутні кошти, за рахунок примусового стягнення яких, можливо було залучити відповідних суб`єктів господарювання, які мають право та дозвільну документацію на проведення такого виду робіт по знесенню нежитлової будівлі та приведення земельної ділянки у попередній стан.

Зазначені твердження представника ВДВС боржником не спростовані.

20.02.2024 державним виконавцем на підставі статей 3, 4, 18, 24, 25, 26, 27, 33, 63 Господарського процесуального кодексу України направлено на адресу Господарського суду міста Києва заяву про зміну способу та порядку виконання рішення у справі №910/9385/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/9385/20 у задоволенні цієї заяви відмовлено.

Згідно вказаної ухвали місцевий господарський суд дійшов висновку, що рішення у даній справі може бути виконано і без участі боржника, та на підставі абзацу 2 частини 3 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення кримінального правопорушення вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених Законом.

Матеріалами виконавчого провадження підтверджено, що державним виконавцем направлялися запити до суб`єктів господарювання в будівельній сфері щодо залучення спеціальних організацій до проведення виду робіт, визначених рішенням суду, а також щодо надання кошторису таких робіт.

В подальшому, на адресу відділу ДВС надійшла заява стягувача про залучення до проведення виконавчих дій Товариства з обмеженою відповідальністю "Смайл Констракшн" у зв`язку із укладенням з ним договору на проведення робіт щодо знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі (літ."Р"), каплиці, загальною площею 133,2 кв.м (площа по зовнішніх стінах 158 кв.м), за адресою: м.Київ, вул.Володимирська, 2.

У відповідності до пункту 20 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" з метою примусового виконання рішення суду державним виконавцем 26.04.2024 винесено постанову про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Смайл Констракшн" до проведення виконавчих дій для виконання робіт по знесенню самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна та приведення земельної ділянки у попередній стан.

26.04.2024 начальником Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевченківського відділу ДВС у місті Києві, на підставі частини 1 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про утворення при цьому відділі виконавчої групи.

16.05.2024 державним виконавцем направлено сторонам та Товариству з обмеженою відповідальністю "Смайл Констракшн" повідомлення про призначення виконавчих дій щодо виконання рішення суду на 16.05.2024 о 18 год 00 хв.

16.05.2024 державним виконавцем, на підставі пункту 16 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", залучено до проведення виконавчих дій працівників органів ГУНП у місті Києві для забезпечення громадського порядку та фізичного захисту державних виконавців та учасників, а також працівників ГУ ДСНС у місті Києві.

16.05.2024 державним виконавцем здійснено вихід за адресою м.Київ, вул.Володимирська, 2 та у присутності понятих та представника стягувача проведено опис майна, виявленого у приміщенні об`єкта нерухомого майна, що підлягав знесенню, а саме: предмети для відправлення релігійного культу, церковні книги, ікони тощо. Зазначене майно постановою державного виконавця від 16.05.2024 передано на відповідальне зберігання Патриляк Богдану Казимировичу.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 у справі №910/9385/20 виконано фактично у повному обсязі, про що складено відповідний акт державного виконавця від 16.05.2024.

Щодо тверджень апелянта про те, що вказане рішення суду може бути виконано виключно боржником, а залучення до проведення виконавчих дій Товариства з обмеженою відповідальністю "Смайл Констракшн" є зміною способу та порядку виконання рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Згідно виданого Господарським судом міста Києва у справі №910/9385/20 виконавчого документа встановлено спосіб виконання рішення шляхом зобов`язання боржника знести самочинно збудований об`єкта нерухомого майна за власні кошти.

При цьому в ухвалі Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №910/9385/20 судом зазначено, що вказане рішення нерозривно не пов`язане з боржником та може бути виконано і без участі боржника та на підставі абзацу 2 частини 3 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення кримінального правопорушення вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених Законом.

Висновки, які викладені судом у вищевказаній ухвалі, кореспондуються із усталеною практикою Верховного суду України, а саме: якщо за судовим рішенням саме боржник зобов`язаний вчинити певні дії, то це не означає, що у разі невиконання ним цього рішення воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження". Хоч судове рішення і зобов`язує саме боржника вчинити певні дії, однак воно не є нерозривно пов`язаним з особою боржника та не унеможливлює таке виконання без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання цього рішення, з огляду на встановлені судами обставини невиконання у добровільному порядку і вчинення перешкод у виконанні.

З аналізу частини 3 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" випливає, що повторне невиконання боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду.

Разом з цим, у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі №924/315/17.

В обох випадках, про які йдеться в абзацах 2 та 3 частини 3 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець має звернутись до органу досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Однак ухвалити постанову про закінчення виконавчого провадження після такого звернення виконавець може лише у разі невиконання боржником рішення суду, яке не може бути виконане без його участі (абзац 3 частини 3 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження").

Якщо ж судове рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець після відповідного звернення до правоохоронних органів не закінчує виконавче провадження, а продовжує вживати передбачені Законом України "Про виконавче провадження" заходи, спрямовані на примусове виконання такого рішення.

При цьому накладення штрафів і направлення подання (повідомлення) правоохоронним органам про притягнення боржника до кримінальної відповідальності самі собою не є достатніми заходами з виконання судового рішення. Звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не означає, що виконавець вжив усіх можливих заходів для виконання рішення суду, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.11.2022 у справі №910/7310/20 та Верховного Суду, викладені у постанові від 04.03.2020 у справі №750/11948/17).

Встановлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту і забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Обов`язковим елементом примусового виконання судового рішення є стадія, коли боржник вправі виконати таке судове рішення, що набрало законної сили, у добровільному порядку у спосіб, що відповідає змісту рішення, але за волею та за участі боржника. Таким правом боржник у зазначеному провадженні не скористався, що виключає наявність підстав для висновку про добросовісність та правомірність його дій.

Статтями 129, 1291 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Так, статтею 326 Господарського процесуального кодексу України та частинами 2, 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" регламентовано, що судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно позиції Конституційного Суду України, висловленої у рішенні від 15.05.2019 №2-р (II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини 2 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України; право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя.

Отже, як слідує з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статті 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист визначено, зокрема, у статті 129-1 Конституції України, в частині 2 якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За висновками Конституційного Суду України, держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом. Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що визначене статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (рішення у справі "Шмалько проти України", у справі "Валерій Фуклєв проти України" тощо).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (статті 1 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Статтею 10 цього ж Закону встановлені такі заходи примусового виконання рішень:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з частинами 1-2 ст.18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Отже, за висновками суду, оскільки рішення суду нерозривно не пов`язано з особою боржника та може бути виконано без його участі, державний виконавець зобов`язаний був вчиняти заходи примусового виконання рішення суду згідно частини 3 статті 65 Закону.

Щодо тверджень скаржника про незаконність постанови про залучення до проведення виконавчих дій Товариства з обмеженою відповідальністю "Смайл Констракшн" у зв`язку з несплатою стягувачем авансового внеску, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 20 частини 3 статті 18 Закону державний виконавець під час виконання рішення суду має право залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача.

Тобто, з наведеної норми не випливає, що Закон пов`язує обов`язковість залучення таких суб`єктів виключно через сплату авансового внеску у виконавчому провадженні.

Враховуючи наведене, укладення договору між стягувачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Смайл Констракшн" на проведення робіт по знесенню об`єкта нерухомого майна не є підставою для відмови державного виконавця у залученні зазначеної юридичної особи до проведення виконавчих дій.

Авансовий внесок у виконавчому провадженні - це кошти, внесені стягувачем на окремий небюджетний рахунок, відкритий Міністерством юстиції України, міжрегіональними управліннями юстиції Міністерства юстиції України, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, приватним виконавцем в банках до відкриття виконавчого провадження, які використовуються виконавцем для організації та проведення виконавчих дій в спосіб та порядок встановлений Міністерством юстиції України.

Однак, 15.05.2019 рішенням Конституційного Суду України №2-р(II)/2019 визнано неконституційними положення Закону України "Про виконавче провадження" про сплату авансового внеску.

Таким чином, стягувач звільнений від обов`язку сплати авансового внеску.

Крім того, вказаним Законом введено ще одне визначення авансового внеску - додаткове авансування.

Відповідно до ч.1 ст.43 Закону у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб`єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов`язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов`язаний додатково здійснити авансування таких витрат.

З наданих суду матеріалів виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем направлялися запити до суб`єктів господарювання у будівельній сфері щодо надання кошторису на проведення виду робіт, визначених за рішенням суду, однак згідно наданих відповідей вказані суб`єкти не мають відповідних дозволів на проведення робіт по знесенню об`єкта нерухомого майна.

Щодо подальшого авансування виконавчого провадження, то воно має здійснюватися лише у разі необхідності, як це передбачено ст.43 Закону України.

Таким чином, державним виконавцем при виконанні виконавчого провадження не понесені витрати на залучення суб`єкта господарювання, а п.20 ч.3 ст.18 Закону встановлює одну із умов залучення такого суб`єкта як сплата авансового внеску, який визнано неконституційним, а не додаткове авансування таких витрат.

Отже, стягувач не зобов`язаний сплачувати додаткове авансування у разі укладення договору із спеціалізованим суб`єктом господарювання поза межами виконавчого провадження.

Згідно зі ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ст. 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

В ході розгляду скарги скаржником не доведено і судом не встановлено, що оскаржуваною постановою державного виконавця порушені права скаржника як боржника у виконавчому провадженні. Можливість переоцінки обставин справи, змісту спірних правовідносин між сторонами спору на стадії судового контролю за виконанням судового рішення процесуальним законом виключається.

Таким чином, звертаючись з апеляційною скаргою, боржник не спростував наведеного висновку суду першої інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови скасування прийнятого судового рішення.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне апеляційну скаргу Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі міста Києва залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін як таку, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі №910/9385/19 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі №910/9385/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9385/19 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 03.04.2025.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді К.В. Тарасенко

Г.П. Коробенко