Рішення від 07.04.2025 по справі 703/3536/22

Справа № 703/3536/22

2/703/24/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Криви Ю.В.,

за участю секретарів судового засідання Крамної Л.С., Холодняк Л.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Примака В.А.,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Саражі Д.В.,

відповідача ОСОБА_3 ,

співвідповідача ОСОБА_4 ,

третьої особи - приватного нотаріуса Компанієць О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , Балаклеївської об`єднаної територіальної громади Черкаського району Черкаської області, третя особа - приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Компанієць Оксана Григорівна про визнання договору дарування недійсним, -

встановив:

В провадженні Смілянського міськрайонного суду перебуває на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , Балаклеївської об`єднаної територіальної громади Черкаського району Черкаської області, третя особа - приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Компанієць Оксана Григорівна про визнання договору дарування недійсним.

В обґрунтування поданого позову вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_5 та після її смерті відкрилась спадщина на житловий будинок в АДРЕСА_1 .

Згідно даних технічної документації Смілянського відділку ЧООБТІ, житловий будинок побудовано в 1969 році, що також підтверджується випискою з погосподарської книги Костянтинівської сільської ради Смілянського району № 151 від 24 лютого 2020 року. Документи на будинок були оформлені на батька, як на голову сім`ї. Шлюб між її батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , було укладено 20 лютого 1965 року та зареєстровано Смілянським міським відділом РАЦС, актовий запис № 62.

Позивач вказує, що побудоване домоволодіння було спільною власністю її батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Оскільки вона, рідна донька ОСОБА_5 на момент смерті перебувала на утриманні батьків, проживала з ними разом, вважає, що вона була спадкоємцем першої черги після смерті матері і прийняла спадщину, не відмовившись від неї до цього часу. Право власності вона не реєструвала на себе, оскільки вважала, що це все зробив її батько ОСОБА_3 .

Згодом батько уклав другий шлюб з ОСОБА_7 , від цього шлюбу народилося двоє дітей, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 . Зазначає, що вони всі проживали однією сім`єю. Згодом вона вийшла заміж і змінила прізвище на ОСОБА_10 .

В червні місяці 2020 року раптово померла мачуха ОСОБА_11 . На той час у всіх дітей вже були свої сім`ї і вони проживали окремо.

Позивач вказує, що батько, зважаючи на свій вік потребував стороннього догляду, який вона йому надавала в силу своїх можливостей. Коли стан здоров`я її батька значно погіршився, батько повідомив, що він піддавшись на вмовляння своєї другої дружини, подарував будинок і приватизовану земельну ділянку свої дочці від другого шлюбу ОСОБА_2 і тепер він фактично проживає у будинку, що йому не належить.

Позивач вважає, що даний договір дарування житлового будинку, укладений між її батьком ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - недійсний за наступних підстав.

Договором дарування від 05 березня 2020 року дарувальник ОСОБА_3 передав у власність (подарував) обдаровуваній ОСОБА_2 на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , а також приватизовану земельну ділянку загальною площею 0,1238 га з кадастровим номером: 7123783000:01:001:0031.

Також в договорі зазначається, що вказана земельна ділянка належить дарувальнику на підставі державного акту на право власності серії ЯГ № 622499, виданого 02 квітня 2007 року Костянтинівською сільською радою на підставі рішення № 20-6/VI від 21 грудня 2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації земельних актів на право власності на землю за № 010779200055. Оскільки, як вона вважає, частина житлового будинку належить їй, як спадкоємиці першої черги, то відповідно земельна ділянка не могла бути передана у приватну власність одноособово ОСОБА_3 , так як на ній знаходилося належне їй нерухоме майно, оскільки на момент реєстрації права власності не був врахований той факт, що їй належить частина спадкового майна після смерті матері.

В п. 1.3. Договору дарування вказується, що дарувальник стверджує, що згадана ділянка до цього часу (тобто до укладення договору дарування) нікому іншому не продана, не подарована, під заставою, в спорі, під забороною, вільна від будь яких майнових прав та претензій третіх осіб. Хоча в п. 1.6 Договору зазначено, що житловий будинок відчужується за згодою дружини ОСОБА_11 , п. 1.7. при цьому не буде порушено права та законні інтереси третіх осіб, в тому числі неповнолітніх, але при цьому було порушено саме права неповнолітньої спадкоємиці, тобто її. А ОСОБА_11 не мала жодного відношення до спірного будинковолодіня. Вказане, на думку позивачки, свідчить про те, що приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу ОСОБА_12 при посвідченні договорів дарування будинковолодіння та земельної ділянки, було допущено помилку в частині, що дані договори порушують права та інтереси неповнолітньої дочки, яка прийняла спадщину після смерті матері, яка є частиною подарованого майна.

На підставі договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Компанієць О.Г. № 51507119 від 06 березня 2020 року внесені відомості в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо належності ОСОБА_2 житлового будинку загальною площею 70,8 кв.м. в АДРЕСА_1 (на сьогоднішній день Новоселівська).

Позивач вважає, що своїми необдуманими діями її батько фактично подарував частину спадщини, що належить їй за законом, не маючи на це жодного права. Вказує, що її права порушені, адже частина належного їй майна була без її відома подарована у власність ОСОБА_2 .

Також вважає недійсним договір дарування земельної ділянки призначеної для обслуговування спірного буинковолодіння і вважає, що підлягає скасуванню рішення № 20-6/VI Костянтинівської сільської ради Смілянського району Черкаської області від 21 грудня 2005 року, про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, оскільки на ній знаходиться спірне будинковолодіння. Про дане рішення їй стало відомо лише у 2022 році, зі слів батька, коли він перебував у лікарні.

Просить суд визнати договір-дарування житлового будинку загальною площею 70,8 кв.м. в АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_13 , 11 березня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Компанієць Оксаною Григорівною та зареєстрований в реєстрі за № 209 - недійсним; визнати договір дарування земельної ділянки загальною площею 0,1238 га з кадастровим номером 7123783000:01:001:0031, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_13 , 11 березня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Компанієць Оксаною Григорівною та зареєстрований в реєстрі за № 209 - недійсним; скасувати рішення Костянтинівської сільської ради Смілянського району Черкаської області № 20-6/VI від 21 грудня 2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації земельних актів на право власності на землю за № 010779200055.

07 лютого 2023 року від позивача надійшла заява про уточнення анкетних даних, в якій вказала, що в резолютивній частині позовної заяви в п. 1,2 допущена орфографічна описка щодо по батькові відповідача 2, замість « ОСОБА_2 » вказано « ОСОБА_13 ». Просить вважати вірними анкетні дані відповідача 2 ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 14 лютого 2023 у даній справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.

07 березня 2023 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, який вона обґрунтовує наступним. Так, зазначає, що проти задоволення позовних вимог заперечує повністю. Вказує, що вона є рідною донькою ОСОБА_3 , постійно проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своїм батьком.

Рішення подарувати їй будинок та земельну ділянку було спільним її батька ОСОБА_3 та матері ОСОБА_11 . Вона на час укладення договору дарування з 2004 року проживала з батьками, мати одиначка, їх воля була допомогти їй, так як сестра - позивачка по справі та менший брат ОСОБА_4 є матеріально забезпеченими особами.

Вказує, що посилання позивачки про те, що спірний будинок належав ОСОБА_3 та ОСОБА_5 безпідставні, а те, що вона будучи неповнолітньою з 15 січня 1985 року прийняла спадщину після смерті матері, не може бути взято до уваги, так як навіть якщо цей будинок побудували у шлюбі, то у позивачки було достатньо часу з виповнення повноліття, ІНФОРМАЦІЯ_2 , для прийняття спадщини та поділу будинку з батьком. Будучи повнолітньою, позивачка не звернулась ні в Балаклеївську сільську раду, ні до нотаріальної контори з приводу переоформлення права власності на спадщину після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що на даний час позивачці 56 років і на час подання позову до суду минуло більше 37 років і вона протягом всього часу не заявляла до свого батька ОСОБА_3 будь-яких вимог щодо визнання права власності. Також, в позовній заяві позивачка сама зазначає, що вважала, що не зареєструвала на себе право власності, оскільки на себе право власності зареєстрував батько.

Вказує, що ОСОБА_3 , як дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, проте не вимагає розірвання договору дарування будинку та земельної ділянки своїй дочці. Її батько хотів, щоб саме їй залишилось все його майно, а тому він 11 липня 2019 року склав заповіт, яким все своє майно заповів саме їй ОСОБА_2 . Подарувати будинок було спільне рішення її батьків, для чого мати ОСОБА_11 надала нотаріусу заяву-згоду на дарування їй будинку та земельної ділянки.

Вказує, що за договором дарування, дарувальником був ОСОБА_3 , тому лише він має право вимагати розірвання договору дарування, при тому, в межах позовної давності в один рік, але він не вимагає розірвання договору дарування будинку та земельної ділянки.

Також посилається на сплив строку позовної давності, при цьому підстав для його поновлення стороною позивача суду не надано.

Щодо скасування рішення Костянтинівської сільської ради Смілянського району Черкаської області № 20-6/VI від 21 грудня 2005 року, то в позовній заяві не наведено обґрунтування даної вимоги, посилань на норми матеріального та процесуального права, а лише зазначено, що на думку позивачки воно підлягає скасуванню.

Просить суд в задоволенні позову відмовити.

26 квітня 2023 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог та заява про залучення співвідповідача Державного реєстратора Черкаської районної військової адміністрації.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 29 травня 2023 року в прийнятті заяви про збільшення позовних вимог та залучення співвідповідача - відмовлено.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 червня 2023 року було витребувано у Балаклеївської об`єднаної територіальної громади Черкаської області копію рішення Костянтинівської сільської ради Смілянського району Черкаської області № 20-6/VI від 21 грудня 2005 року, закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні 23.08.2023 позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_14 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні 23.08.2023 пояснив, що він допустив помилку оформивши договір дарування будинку лише на доньку ОСОБА_2 . Вказав, що його друга дружина наполягала на цьому, оскільки старша донька ОСОБА_1 та син ОСОБА_16 живуть в достатку, а ОСОБА_2 потребує допомоги. Він погодився на вмовляння дружини, тому і погодився на її прохання. Не подумав, що це образить старшу доньку. Позовні вимоги визнав.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_17 в судовому засіданні 23.08.2023 проти задоволення позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник Балаклеївської об`єднаної територіальної громади в судові засідання не з`являвся, скерувавши до суду заяви про розгляд справи без участі представника.

Третя особа ОСОБА_12 в судовому засіданні 23.08.2023 проти задоволення позову заперечувала.

22.11.2023 від представника відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про зупинення провадження у зв`язку зі смертю відповідача ОСОБА_3 .

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 листопада 2023 року провадження у справі було зупинено до залучення у справі правонаступників після смерті ОСОБА_3

27 травня 2024 року від позивача ОСОБА_1 , надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 червня 2024 року провадження у справі було поновлено, залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_4 .

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 20 серпня 2024 року, виключено з числа третіх осіб у справі ОСОБА_4 та залучено його в якості співвідповідача у даній справі.

05 вересня 2024 року від ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній вказав, що при посвідченні договору дарування та реєстрації права власності 05.03.2020, приватний нотаріус повинна була звернути увагу, що спадкове майно було створене в 1969 році і було спільною власністю подружжя ОСОБА_18 , а шлюб із його матір`ю та матір`ю відповідача ОСОБА_2 було зареєстровано в 1973 році, і тому вона не могла бути співвласницею майна, а також надавати дозвіл на укладення договору дарування. Те, що батько малолітньої особи своєчасно не вчинив дій на оформлення спадщини на користь малолітньої дочки, жодним чином не позбавляє її права на частку у спадщині після смерті її матері. Крім того, її батько ОСОБА_3 даючи пояснення в суді, визнав позовні вимоги ОСОБА_19 і вказав, що він допустив помилку не оформивши спадщину на малолітню доньку, про що дуже шкодує. Вказав, що не буде суперечити волі свого покійного батька і тому визнає позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні 25.09.2024 співвідповідач ОСОБА_4 позовні вимоги визнав з підстав, зазначених у своєму відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 25.09.2024 також були допитані свідки ОСОБА_20 та ОСОБА_21 .

Зокрема, свідок ОСОБА_20 вказала, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 це її племінники. Приблизно в 2020 році до ОСОБА_3 , звернулась його дружина ОСОБА_11 з прохання оформити договір дарування на будинок на ОСОБА_2 , мотивуючи це тим, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є будинки, вони живуть у достатку, а у ОСОБА_2 немає нічого. ОСОБА_22 погодився, він завжди всім дітям казав, що майно це все його та він єдиний господар, тому він так вирішив. Вона (свідок) допомагала ОСОБА_3 у пошуку нотаріуса, також рекомендувала оформити це договором дарування, а не заповітом, бо заповіт можна змінити. За час проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_11 будинок добудовувався, робилися ремонти.

Допитана свідок ОСОБА_21 вказала, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є її племінниками. Її сестра проживала разом із ОСОБА_3 . У останнього був недобудований будинок, який вони разом добудовували, робили ремонти. ОСОБА_22 повідомляв своїх дітей, що він все майно оформив на себе та є єдиним господарем всього майна. Також вона чула, що ОСОБА_22 повідомляв, що він сам буде вирішувати як йому розпорядитись своїм майном. Також їй відомо, що ОСОБА_11 запропонувала подарувати будинок ОСОБА_2 , оскільки у ОСОБА_1 і ОСОБА_16 є житло, а у ОСОБА_23 немає нічого.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, вважає, що позов таким, що не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. ( ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У силу положень ч. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 20 лютого 1965 року, про що свідчать відомості з Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя (а.с.27).

У даному шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась донька ОСОБА_25 , її батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , про що в матеріали справи надано копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , видане 28 січня 1967 року (а.с.15).

01 серпня 1987 року ОСОБА_25 зареєструвала шлюб із ОСОБА_26 та після реєстрації шлюбу змінила дошлюбне прізвище з ОСОБА_18 на ОСОБА_10 , що вбачається із копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 (а.с.16).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Балаклеївської сільської ради № 178/13-12/01 від 13.10.2022, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7, померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживала і була зареєстрована в АДРЕСА_1 . На день її смерті в господарстві були зареєстровані і проживали: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - чоловік, ОСОБА_25 , 1967 року народження - дочка. Підстава: записи погосподарської книги за 1971-1973 роки (а.с.25).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , видане 01 грудня 1973 року, ОСОБА_27 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 , її батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_11 (а.с.66).

Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу, ОСОБА_28 та ОСОБА_27 зареєстрували шлюб 18 листопада 1995 року, після реєстрації шлюбу ОСОБА_27 змінила дошлюбне прізвище на ОСОБА_29 (а.с.65).

Згідно копії заповіту від 11 липня 2019 року, ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не було і з чого б вонг не складалося, взагалі все те, що буде належати йому і на що він за законом матиме право, заповідав ОСОБА_2 (а.с.64).

Відповідно до копії заяви ОСОБА_11 , остання надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_3 на дарування на умовах та на його розсуд житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами за АДРЕСА_1 та прилеглої земельної ділянки за цією ж адресою (а.с.63).

Згідно договору дарування житлового будинку від 05 березня 2020 року, ОСОБА_3 (дарувальник) передав у власність (подарував), а ОСОБА_2 (обдаровувана) прийняла у дар належний дарувальнику на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами під АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0, 1238 га з кадастровим номером 7123783000:01:001:003 щодо якої буде укладено окремий договір дарування. Цей житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами належить дарувальнику на підставі інформації № 203144879 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманою в порядку безпосереднього доступу нотаріуса до Реєстру 05.03.2020 (а.с.7-8).

Згідно договору дарування земельної ділянки від 05 березня 2020 року, ОСОБА_3 (дарувальник) передав у власність (подарував), а ОСОБА_2 (обдаровувана) прийняла у дар належну дарувальнику на праві власності земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0, 1238 га з кадастровим номером 7123783000:01:001:003, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Склад земельних угідь: капітальна - 0,0086 га, капітальна - 0,0058 га, капітальна - 0,1093 га. Вказана земельна ділянка належить дарувальнику на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 622499, виданого 02.04.2007 Костянтинівською сільською радою на підставі рішення сесії від 21.12.2005 № 20-6/IV, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010779200055. Дарування відбувається одночасно із укладанням договору дарування житлового будинку, розташованого на даній земельній ділянці (а.с.9-10).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 05.03.2020 (а.с.11-12).

Вирішуючи спір про визнання договорів дарування недійсними, суд приходить до наступного висновку.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.

Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно ч. 2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Так, судом встановлено, що 05 березня 2020 року ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 прийняла у дар житловий будинок та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується договорами дарування. У вказаних договорах дарувальник гарантує, що волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає внутрішній волі, у момент укладення договору сторони усвідомлюють значення своїх дій і можуть керувати ними, розуміють природу цього правочину, цей договір вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним). Житловий будинок і земельна ділянка відчужуються дарувальником за згодою його дружини ОСОБА_11 . Дарувальник стверджує, що внаслідок дарування житлового будинку не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких дарувальник зобов`язаний утримувати за законом.

Зазначені договори посвідчено приватним нотаріусом Компанієць О.Г. та зареєстровані в реєстрі за № 209, 210 (а.с. 7-8, 9-10).

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

З роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що відповідно до ст.ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Виходячи зі змісту ст.ст. 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Як на підставу визнання договорів дарування недійсними позивач посилається те, що на момент смерті матері ОСОБА_5 у 1972 році вона була неповнолітньою, перебувала на утриманні батьків, проживала разом з ними, а тому вона була спадкоємцем першої черги після смерті її матері ОСОБА_5 .

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша статті 529 ЦК УРСР).

Згідно із статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Частиною другою статті 549 ЦК УРСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив у володіння або управління спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Якщо позивач вступив в управління та володіння спадковим майном або його частиною, суд із цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно.

Мати позивача ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачці ОСОБА_1 на день смерті матері було повних 5 років.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 року № 18/5, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361, та була чинна до 03 березня 2004 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу або квитанції про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Зазначене кореспондується з пунктами 3.3, 3.4 розділу 1 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України 29 січня 2009 року, якими визначено, що ЦК УРСР передбачав фактичне прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК УРСР прийняття спадщини могло підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Також доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців правовстановлюючих документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Подібні висновки вкладено у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 рокуу справі № 448/754/18 (провадження № 61-2636св22).

За правилами статей 529-530 ЦК УРСР при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, подружжя та батьки померлого.

Статтею 535 ЦК УРСР передбачено, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Статтею 561 ЦК УРСР було передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, які мали право на обов`язкову частку в спадщині на підставі статті 535 ЦК УРСР, у тому числі й малолітні діти спадкодавця, проте не здійснили дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР), мали право звернутися з позовом про продовження строку для прийняття спадщини (стаття 550 ЦК УРСР).

Згідно зі статтею 553 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 554 ЦК УРСР у разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 560 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, є правом, а не обов`язком спадкоємця.

Відповідно до статті 14 ЦК УРСР за неповнолітніх, які не досягли п`ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди.

Нормами ЦК УРСР не передбачалося автоматичного прийняття спадщини неповнолітньою особою.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2021 року у справі № 185/10173/16 (провадження № 61-6398св20).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Отже, ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги після смерті своєї матері, мала право на спадкування за законом, але стосовно неї, як малолітньої, а в подальшому і нею самою у повнолітньому віці, не було здійснено жодних дій щодо виконання вимог статті 549 ЦК УРСР, а відтак остання не прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 .

Матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 оформила право на спадщину після смерті матері, а також про те, що вона у встановленому порядку і строки оформила право власності на майно після смерті матері.

Відтак, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання договорів дарування недійсними з означених підстав.

Щодо вимоги про скасування рішення Костянтинівської сільської ради Смілянського району Черкаської області № 20-6/VI від 21 грудня 2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації земельних актів на право власності на землю.

Так, у своєму позові ОСОБА_1 вказує, що підлягає скасуванню рішення № 20-6/VI від 21 грудня 2005 року про передачу у власність ОСОБА_30 земельної ділянки, оскільки на ній знаходиться спірне будинковолодіння.

Разом із позовом позивач зверталась із клопотанням про витребування доказу, а саме просила витребувати у Балаклеївської об`єднаної територіальної громади Черкаської області копію рішення Костянтинівської сільської ради Смілянського району Черкаської області 20-6/VI від 21 грудня 2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації земельних актів на право власності на землю за № 010779200055.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 22 червня 2023 року вказане клопотання було задоволено.

12 липня 2023 року до суду була надано архівна копія рішення № 20-6/IV від 21 грудня 2005 року про видачу свідоцтв про право власності, згідно якого відповідно до ст.. 38 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та тимчасового положення «Про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно» затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2002 № 7/5 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 18.02.2002 № 157/6445 сільська рада вирішила: дати дозвіл на видачу свідоцтв про право власності на жилі будинки громадянам: ОСОБА_31 АДРЕСА_2 та ОСОБА_32 АДРЕСА_3 (а.с.139,140).

Тобто, рішення Костянтинівської сільської ради Смілянського району Черкаської області 20-6/ IV від 21 грудня 2005 року в матеріали справи не надано, надана копія рішення № 20-6/IV від 21 грудня 2005 року не стосується передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, враховуючи, що позивачем взагалі не обґрунтовано з яких підстав це рішення має бути скасовано, яким чином воно порушує права позивачки, відтак в даній частині позовних вимог слід також відмовити.

Щодо клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає наступне.

За приписами ст.. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.. 527 ЦК України).

Так судом встановлено, що оспорювані договори дарування були укладені 05 березня 2020 року, а з позовом ОСОБА_1 звернулась 09 листопада 2022 року, відтак строк позовної давності, в межах якого позивачка може звернутися до суду не сплив.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, позивач реалізував своє право на доказування і одночасно виконав обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення, відтак у позові слід відмовити.

Керуючись ст.ст. ст. 81, 263-265, 280-282, 289 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , Балаклеївської об`єднаної територіальної громади Черкаського району Черкаської області, третя особа - приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Компанієць Оксана Григорівна про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 08 квітня 2025 року.

Головуючий: Ю. В. Крива