Постанова від 08.04.2025 по справі 910/4999/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2025 р. Справа№ 910/4999/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 08.04.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 (повний текст складено і підписано 27.02.2025)

про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» про перегляд судового рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023

у справі № 910/4999/21 (суддя - Літвінова М.Є.)

за позовом 1. Міністерства оборони України

2. Київського квартирно - експлуатаційного управління

до 1. Київської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп»

про визнання недійсним договору оренди

ВСТАНОВИВ:

31.07.2024 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» надійшла заява про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/4999/21 у зв`язку з нововиявленими обставинами, в якій заявник просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/4999/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

Вказана заява обґрунтована відсутністю акту про постійне користування на земельну ділянку Повітрофлотському шосе (сад р-ну «Совки») Залізничного р-н. м. Києва та відсутністю інформації про його державну реєстрацію станом на 31.12.2012, а також реєстрацією права власності на земельну ділянку з кадастровим 800000000000:72:488:0422 за Київською міською радою.

Заявник зазначив, що:

- дана інформація була з`ясована його представником з листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 05702-9108 від 04.07.2024, наданого за результатом розгляду адвокатського запиту від 28.06.2024, та інформаційної довідки №388859637 від 30.07.2024, яка сформована з урахуванням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна;

- при прийнятті рішення у цій справі №910/4999/21 суд першої інстанції послався на обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 08.09.2021 у справі №910/361/21, проте судом у справі №910/4999/21 не встановлювалось наявність у Міністерства оборони України та (або) Київського квартино-експлуатаційного управління, посвідченого відповідно до закону права постійного користування спірною земельною ділянкою;

- приймаючи рішення у цій справі №910/4999/21, суд визнав доведеним у позивачів належним чином посвідченого права постійного користування спірною земельною ділянкою, а отже наявність у позивачів матеріально-правових підстав для звернення із зазначеним позовом, проте, з огляду на наведені ним нововиявлені обставини, суд неправильно застосував положення ст.ст. 158,193,195-200 Земельного кодексу УССР від 29.11.1922, ст.ст. 20,21,22 Земельного кодексу УРСР від 1970 року та ст.ст. 125,126 Земельного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 77 ГПК України, а також не врахував правові висновки Касаційного господарського суду у постанові від 12.04.2018 року по справі №910/23064/16, та прийшов до невідповідних висновків, які не підтверджені допустимими доказами, про наявність у позивачів права постійного користування спірною земельною ділянкою та матеріально-правових підстав для звернення із позовом, який є предметом розгляду в цій справі.

Позивач 2 проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що зазначені відповідачем 2 обставини, не можуть вважатися нововиявленими, оскільки:

- неотримання відповідного державного акту на земельну ділянку, наданого оборонному відомству у користування згідно з рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 14.05.1963 № 647, не нівелює права Міністерств оборони України, як органу, уповноваженого здійснювати функції управління, на користування вказаними земельними ділянками;

- заявник не врахував положень ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій закріплено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2023, визнаються дійсними, зокрема, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації;

- в матеріалах справи №910/4999/21 міститься апеляційні та касаційні скарги відповідача 2 на рішення Господарського суду м. Києва у справі №910/4999/21 в яких відповідач 2 зазначав про відсутність акту про постійне користування на земельну ділянку розташовану по Повітрофлотському шосе (сад р-ну «Совки») Залізничного р-н. м. Києва та відсутність інформації про його державну реєстрацію станом на 31.12.2012, а під час судового розгляду справи суди неодноразово розглядали дані твердження та надавали їм правову оцінку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/4999/21 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» про перегляд судового рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4999/21 за нововиявленими обставинами відмовлено.

Постановляючи вказану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що:

- обставини щодо приналежності спірної земельної ділянки площею 0,2784 га з кадастровим номером 8000000000:72:488:0422 до земель оборони, які не вибували з державної власності, встановлені судовими рішеннями у справах № 910/361/21 та №910/2085/24, а відтак є преюдиційними для цієї справи обставинами, у зв`язку з чим не потребують повторного вивчення та доведення;

- не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, які встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі, а також не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювались судом у процесі розгляду справи;

- обставини, на які посилається заявник як на нововиявлені не мають тих ознак, одночасна наявність яких є необхідною умовою віднесення тієї чи іншої обставини до нововиявленої, тобто, такої, яка може бути підставою для перегляду прийнятого у справі судового рішення;

- подана відповідачем 2 заява про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/4999/21 за нововиявленими обставинами фактично спрямована на повторний розгляд справи та винесення нового рішення у справі, а також на переоцінку доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду Товариство обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/4999/21 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й при зверненні до суду першої інстанції з заявою про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/4999/21 у зв`язку з нововиявленими обставинами, зауваживши на тому, що суд першої інстанції не навів жодних обґрунтувань свої твердженням, що заявник міг дізнатися про обставини, які він зазначив у заяві, до постановлення рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4999/21.

В додатках до апеляційної скарги скаржником подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/4999/21.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № у справі № 910/4999/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/4999/21 залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/4999/21, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/4999/21 призначено до розгляду на 08.04.2025 о 10 год. 50 хв., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4999/21.

17.03.2025 матеріли цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

27.03.2025 до суду від позивача 1 та від позивача 2 надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких позивачі проти задоволення апеляційної скарги заперечили, пославшись на ті ж самі обставини, на які посилався позивач 2 в суді першої інстанції.

Також 27.03.2025 до суду від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому заявник, з посиланням на зайнятість адвоката Єлєніна С.М. в іншому судовому засіданні, відсутність у керівника відповідача 2 юридичної освіти, що позбавляє відповідача 2 можливості самостійно кваліфіковано захищати свої права і інтереси в суді, а також відсутність у заявника можливості залучити іншого адвоката, через те, що справа є складною, триває довгий час і містить багато матеріалів, що зумовлює для будь-якого іншого представника тривалий час для ознайомлення і входження в справу, просить:

- визнати причини неявки представника скаржника адвоката Єлєніна С.М. поважними та відкласти засідання з розгляду апеляційної скарги на іншу дату;

- проводити судове засідання з розгляду апеляційної скарги за участі адвоката Єлєніна С.М, як повноважного представника скаржника;

- про дату та час наступного судового засідання у справі №910/4999/21 повідомити відповідача 2 та повноважного представника відповідача 2 адвоката Єлєніна С.М.

Порадившись на місці, колегія суддів не зійшла підстав для задоволення поданого відповідачем 2 клопотання про відкладення з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 08.04.2025 у цій справі уповноваженого представника відповідача 2 та зауважує відповідачу на тому, що за приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), а відтак, представником відповідача 2 є його керівник, доказів неможливості взяти участь в судовому засіданні якого суду не надано. При цьому відсутність у керівника юридичної освіти не є перешкодою для участі в судовому засіданні.

Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 08.04.2025 за відсутності уповноваженого представника відповідача 2. Відсутність представника відповідача 2 в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію відповідача 2 викладено у апеляційній скарзі, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою.

Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

Колегія суддів окремо зауважує на тому, що за змістом положень ч. 2 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, а відтак, враховуючи, що ухвалу, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/4999/21, постановлено 11.03.2025, строк розгляду цієї апеляційної скарги спливає 11.04.2025.

Станом на 08.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідачі представників в судове засідання не направили

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, те, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників відповідачів за наявними матеріалами апеляційного провадження.

У судовому засіданні представник відповідачів проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивачів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвалу суду першої інстанції не підлягає скасуванню або зміні, з наступних підстав.

Позов заявлено про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди земельної ділянки від 23.01.2021, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 347 (далі Договір), об`єктом оренди за яким відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 13.02.2020 року №107/8277 та цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:72:488:0422;

- місце розташування - вул. Медова, 1 - Г у Соломянському районі м. Києва;

- категорія земель - землі промисловості, транспорту та експлуатації будівель, оборони та іншого призначення;

- цільове призначення - 12.08 для розміщення та експлуатації будівель і споруд та додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій;

- вид користування - для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування;

- розмір (площа) - 0,2784 га.

Позивачі зазначають про те, що:

- Договір укладений всупереч положенням ЗК України і Закону України «Про оренду землі» та на підставі незаконного рішення Київської міської ради Х сесії VIII скликання від 13.02.2020 №107/8277 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» в оренду земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування на АДРЕСА_1 »;

- Міністерством оборони України та Київським КЕУ було ініційовано розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/361/21, предметом позову у якій є вимоги, заявлені до Київської міської ради, ТОВ «Лендер Груп», Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, про витребування у ТОВ «Лендер Груп» на користь держави в особі Міністерства оборони України нежитловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 330 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1130703780389; визнання незаконним та скасувати рішення Київської міської ради Х сесії VIII скликання від 13.02.2020 №107/8277 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» в оренду земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування на АДРЕСА_1 »; скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 800000000000:72:488:0422 у Державному земельному кадастрі; зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у м. Києві скасувати запис у Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 800000000000:72:488:0422 та перенести відомості щодо земельної ділянки кадастровий номер 800000000000:72:488:0422 до архівного шару Національної кадастрової системи України;

- при розгляді справи № 910/361/21 (рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2021, постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022, постанова Верховного Суду від 26.10.2022) встановлено факт незаконності рішення Київської міської ради від 13.02.2020 №107/8277 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» в оренду земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування на вул. Медовій, 1-г у Солом`янському районі міста Києва».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у цій справі № 910/4999/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного суду від 28.03.2024, позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійним договір оренди земельної ділянки від 23.01.2021, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою А.В. та зареєстрований в реєстрі № 347.

Ухвалою Верховного Суду від 27.05.2024 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 910/4999/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що те, що судовими рішеннями у справі № 910/361/21 встановлено факт незаконності рішення Київської міської ради від 13.02.2020 №107/8277 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» в оренду земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування на вул. Медовій, 1-г у Солом`янському районі міста Києва» та скасовано останнє, свідчить про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.02.2021, укладеного між відповідачами у даній справі на підставі вказаного рішення Київської міської ради, підлягають задоволенню.

31.07.2024 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» надійшла заява про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/4999/21 у зв`язку з нововиявленими обставинами, в якій заявник просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі № 910/4999/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

Вказана заява обґрунтована відсутністю акту про постійне користування на земельну ділянку Повітрофлотському шосе (сад р-ну «Совки») Залізничного р-н. м. Києва та відсутністю інформації про його державну реєстрацію станом на 31.12.2012, а також реєстрацією права власності на земельну ділянку з кадастровим 800000000000:72:488:0422 за Київською міською радою.

Заявник зазначив, що:

- дана інформація була з`ясована його представником з листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 05702-9108 від 04.07.2024, наданого за результатом розгляду адвокатського запиту від 28.06.2024, та інформаційної довідки №388859637 від 30.07.2024, яка сформована з урахуванням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна;

- при прийнятті рішення у цій справі №910/4999/21 суд першої інстанції послався на обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 08.09.2021 у справі №910/361/21, проте судом у справі №910/4999/21 не встановлювалось наявність у Міністерства оборони України та (або) Київського квартино-експлуатаційного управління, посвідченого відповідно до закону, права постійного користування спірною земельною ділянкою;

- приймаючи рішення у цій справі №910/4999/21, суд визнав доведеним у позивачів належним чином посвідченого права постійного користування спірною земельною ділянкою, а отже наявність у позивачів матеріально-правових підстав для звернення із зазначеним позовом, проте, з огляду на наведені ним нововиявлені обставини, що суд неправильно застосував положення ст.ст. 158,193,195-200 Земельного кодексу УССР від 29.11.1922, ст.ст. 20,21,22 Земельного кодексу УРСР від 1970 року та ст.ст. 125,126 Земельного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 77 ГПК України, а також не врахував правові висновки Касаційного господарського суду у постанові від 12.04.2018 року по справі №910/23064/16, та прийшов до невідповідних висновків, які не підтверджені допустимими доказами, про наявність у позивачів права постійного користування спільною земельною ділянкою та матеріально-правових підстав для звернення із позовом, який є предметом розгляду в цій справі.

Суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення вказаної заяви, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на наступне.

За приписами ч. 1 ст. 320 ГПК України, рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч. 2 ст. 320 ГПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

У поданій заяві перегляд за нововиявленими обставинами Товариство з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» фактично зазначає про те, що судом не були встановлені істотні обставини, що не могли і не були відомі а ні суду, а ні відповідачу на час розгляду справи, але існували та мали значення для вирішення справи, тобто обґрунтовує вказану заяву обставинами, передбаченими п. 1 ч. 2 ст. 320 ГПК України.

Вказаними обставинами відповідач вважає відомості, які містяться в отриманому на адвокатський запит листі Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 05702-9108 від 04.07.2024 та інформаційній довідці №388859637 від 30.07.2024 з урахуванням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна;

Частина 4 ст. 320 ГПК України встановлює, що не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами:

1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи;

2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами - окрема процесуальна форма судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин. До нововиявлених обставин належать матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору.

Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин у розумінні вказаних положень ГПК України є одночасна наявність таких чотирьох умов: їх існування на час розгляду справи; ці обставини не були встановлені судом, хоча повинні були бути встановлені; ці обставини не були та не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало би наслідком ухвалення іншого судового рішення, ніж те, яке прийнято). Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи. Не можуть бути визнані нововиявленими викладені в іншій справі висновки суду щодо обставин справи (оцінка доказів), юридична оцінка обставин справи в іншій справі та правові підстави рішення суду або його мотиви на предмет застосування норм права в іншій справі. Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов`язані із вимогою у цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими, а не нововиявленими обставинами. Такі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 12.04.2022 у справі № 904/3923/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2020 у справі № 910/8113/16 висловила правову позицію, відповідно до якої суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Отже, процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає існування доказу або факту, який має значення для з`ясування обставин справи, раніше не був та не міг бути відомий, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.

Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами, визначена ГПК України, є окремою формою судового процесу, що має свої особливості. Вона не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Слід враховувати, що підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення. Такі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 12.04.2022 у справі № 904/3923/20.

До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є: існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи й ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не були та не могли бути відомі ні заявникові, ні суду, ні іншим учасникам господарського процесу; істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Нововиявленими є обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі; обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов`язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/11027/18 та від 22.01.2019 у справі №127/10129/17.

Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, доказ, який підтверджує обставини, що виникли після рішення, або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову; не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судами у процесі розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №9901/819/18).

Водночас нововиявлені обставини необхідно відрізняти від нових обставин, що виникли після вирішення справи та ще не існували на час її розгляду, а також від обставин, що зазнали змін після ухвалення судом рішення. Їх виявлення не може бути підставою для перегляду судового рішення.

Нова обставина, яка з`явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справи. Не вважається нововиявленою обставиною зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Також не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, які встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.

Необхідно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту); так, не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами (постанова Верховного Суду від 19.08.2024 у справі №903/178/22).

Як встановлено вище, надані відповідачем лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 05702-9108 від 04.07.2024 та інформаційна довідка №388859637 від 30.07.2024 отримані ним у відповідь на направлені ним запити.

Процедура скасування судового рішення за нововиявленими обставинами передбачає, що віднайдено докази, які раніше не були об`єктивно доступними та які можуть призвести до іншого результату судового розгляду і особа, яка вимагає скасування судового рішення, має довести, що вона не мала можливості надати суду докази до закінчення судового розгляду і що такі докази мають вирішальне значення для справи.

Водночас, у даному випадку, жодних належних доказів того, що на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не були та не могли бути відомі ані заявникові, ані іншим учасникам господарського процесу заявником не наведене, як і не наведено, що об`єктивно перешкоджало заявнику направити вказані запити та, відповідно, отримати такі відповіді під час розгляду справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції. При цьому вказані запити було направлено вже після розгляду справи в суді касаційної інстанції

Також слід зазначити, що відомості, які містяться у наданих відповідачем листі Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 05702-9108 від 04.07.2024 та інформаційній довідці №388859637 від 30.07.2024 не спростовують висновків судів, які лягли в основу рішення у цій справі № 910/4999/21, оскільки не спростовують того, що судовими рішеннями у справі № 910/361/21 встановлено факт незаконності рішення Київської міської ради від 13.02.2020 №107/8277 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» в оренду земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування на АДРЕСА_1 » та скасовано останнє, що, у свою чергу, свідчить про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.02.2021, укладеного між відповідачами у даній справі на підставі вказаного рішення Київської міської ради.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).

Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі № 910/361/21 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 910/4999/21, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи № 910/361/21 зокрема щодо незаконності рішення Київської міської ради від 13.02.2020 №107/8277 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» в оренду земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування на АДРЕСА_1 » та скасування останнього, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.

При цьому колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що доводи як його заяви про перегляд за нововиявленими обставинами, так і апеляційної скарги щодо того, що судом у справі №910/4999/21 не встановлювалось наявність у Міністерства оборони України та (або) Київського квартино-експлуатаційного управління, посвідченого відповідно до закону користування спірну Верховного Суду у справі №910/23064/16, права постійного користування спірною земельною ділянкою, колегією суддів розглянуті бути не можуть, оскільки вказані доводи мали бути ним наведені, а судами розглянуті саме під час розгляду цієї справи № 910/4999/21 по суті.

Також колегія суддів зазначає про таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції:

- під час розгляду справи №910/361/21 судами встановлено, що земельна ділянка площею 0,2784 га (кадастровий номер 8000000000:72:488:0422) є частиною земельної ділянки площею 2,9173 га в межах військового містечка № НОМЕР_1 , яка відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 14.05.1963 № 647 надана оборонному відомству для державних потреб оборони. Вказана земельна ділянка не вільна від забудови, зокрема, від об`єктів нерухомого військового майна, тому рішенням Київської міської ради від 13.02.2020 № 107/8277 порушені права держави, уповноваженим органом управління якої є Міністерство оборони України, та Київського квартирно-експлуатаційного управління як балансоутримувача вказаних об`єктів у межах військового містечка № НОМЕР_1 . Судами також встановлено, що спірна земельна ділянка у встановленому законодавством порядку з державної власності не вибувала, віднесена до категорії земель оборони, її цільове призначення не змінено у встановленому законом порядку, і станом на час розгляду справи є державною власністю. Разом із тим відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 23.02.2021 земельна ділянка площею 0,2784 га з кадастровим номером 8000000000:72:488:0422, яка розташована по АДРЕСА_2 перебуває у власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради;

- під час розгляду справи №910/361/21 судами встановлено, що земельна ділянка площею 0,2784 га з кадастровим номером 8000000000:72:488:0422 є частиною земельної ділянки площею 2,9173 га, що розташована в межах в/м № НОМЕР_1 , яка на підставі рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 14.05.1963 № 647 надана оборонному відомству для державних потреб оборони та належить до земель оборони, що перебувають у державній власності. Наведені документи в їх сукупності свідчать про приналежність вищевказаних земель до земель оборони, перебування земельної ділянки площею 10,0356 га у межах в/м № НОМЕР_1 та її використання підрозділами Міністерства оборони України за цільовим призначенням. З урахуванням наведеного у користуванні Міністерства оборони України та на обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління в межах військового містечка № НОМЕР_1 залишилась земельна ділянка площею 2,9173 га;

- таким чином, за результатами розгляду справи № 910/361/21 суди дійшли висновку, що рішення Київської міської ради від 13.02.2020 №107/8277 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» в оренду земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування на АДРЕСА_1 » прийнято всупереч вимогам ст. ст. 20, 116, 140, 141 ЗК України та поза межами повноважень, визначених ст. ст. 122-124 цього Кодексу;

- вищевказані обставини, були повторно встановлені судами першої та апеляційної інстанції в межах справи №910/2085/24, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у якій залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024, постановлено усунути перешкоди державі в особі Київської міської державної (військової) адміністрації та Міністерства оборони України у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на земельну ділянку площею 0,2784 га з кадастровим номером 8000000000:72:488:0422 з припиненням такого права;

Як вказано вище, судові рішення в справах № 910/361/21, № №910/2085/24 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 910/4999/21, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи № 910/361/21 зокрема і щодо приналежності спірної земельної ділянки площею 0,2784 га з кадастровим номером 8000000000:72:488:0422 до земель оборони, які не вибували з державної власності, є преюдиційними для цієї справи обставинами, у зв`язку з чим не потребують повторного вивчення та доведення.

При цьому вказане встановлено остаточними судовим рішеннями у справі справах № 910/361/21, № №910/2085/24, права на перегляд яких суд при розгляді цієї справи не має. Перегляд судових рішень у справах № 910/361/21, № №910/2085/24 також буде суперечити принципу юридичної визначеності.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано залишив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» про перегляд судового рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у зв`язку з нововиявленими обставинами без задоволення.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/4999/21, отже підстав для її скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендер Груп» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/4999/21 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/4999/21 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 09.04.2025

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді А.О. Мальченко

О.В. Тищенко