Постанова

від 09.04.2025 по справі 1-232/11

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 1-232/11

Провадження № 1-в/202/63/2025

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 квітня 2025 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2

розглянув увідкритому судовомузасіданні провадження за клопотанням ОСОБА_3 про скасування арешту майна, за нормами КПК 1960 року -

В С Т А Н О В И В :

У вимогах даного клопотання заявник просить: винести постанову суду якою скасувати арешт, накладений постановою старшого слідчого Краснолиманської МРП від 19.04.2011 року.

В обґрунтування клопотання вказує про таке.

Заявник, як внутрішньо переміщена особа звернувся до ЦНАП із заявою про повідомлення про пошкоджене/зруйноване житло, яке розташоване в м.Лиман Краматорського району Донецької області, але йому відмовлено в реєстрації зазначеного повідомлення з посиланням на наявність арешту, який бів накладений на майно заявника під час досудового розслідування відносно нього кримінальної справи.

Посилаючись на те, що вироком Краснолиманського міського суду від 25.05.2011 року його було засуджено за ст.ст.366 ч.1, 368 ч.1, 369 ч.2, 70 ч.1, 75, 76 КК України до покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, без конфіскації мана, але не було вирішено питання про зняття арешту на майно, просить скасувати арешт на його майно, накладений постановою слідчого Краснолиманської МРП від 19.04.2011 року.

У клопотанні заявник зазначає, що у зв`язку з тим, що Краснолиманський міський суд Донецької області зупинив здійснення судочинства і його кримінальна справа не була вивезена(евакуйована), він не може надати постанову про накладення арешту на його майно.

Особа, яка звернулась з клопотанням у судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду повідомлена належним чином, проте подала заяву, у якій вимоги клопотання підтримала, просила задовольнити.

Слідчий/прокурор у судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду повідомлявся належним чином.

З матеріалів клопотання встановлено, що в Державрному реєстрі речових прав на майно зареєстроване обтяження на квартиру АДРЕСА_1 , підставою для обтяження зазначена постанова про накладення арешту, серія та номер: Б\н, виданий 19.04.2011 року , видавник старший слідчий Краснолиманської МРП ОСОБА_4 ..

Підставою для внесення запису в реєстрі зазначено рішення про держану реєстрації прав та обтяжень від 14.11.2024 року.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Крім того, Відповідно до ст. 409 КПК України 1960 року, питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.

Відтак, згідно ст. 409 КПК України 1960 року вказана справа підлягає розгляду судом, який ухвалив вирок, з огляду на те, що підсудність Краснолиманьского міського суду визначена Індустріальному районному суду м.Дніпропетровська, справа підсудна Індустріальному районному суду м.Дніпропетровська.

Так зокрема, відповідно до пункту 1 абзац 3, 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів у порядку, передбаченому статями 174, 539 КПК України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Згідно пункту 9 Перехідних положень до КПК України запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з роз`ясненнями Вищого спеціалізованого суду України від 26.11.2012 року «Про деякі питання застосування розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України», зокрема, що містяться в пункті 9, запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності КПК України продовжують свою дію в порядку КПК України 1960 року. Зміна, скасування чи припинення (окрім продовження) таких запобіжних заходів, арешту майна, відсторонення від посади, незважаючи на набуття чинності новим процесуальним законом, розглядається в порядку, передбаченому КПК України 1960 року. Таким чином, неухильне дотримання передбаченої законом процесуальної форми є неодмінною умовою повного, всебічного й об`єктивного дослідження обставин справи, а також прийняття правильного рішення.

У статті 125 КПК України 1960 року зазначено, що слідчий за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов`язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову.

Згідно положень ч. 1 ст. 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на вклади зазначених осіб проводиться виключно за рішенням суду.

До набрання чинності КПК України 2012 року відповідно до положень КПК України 1960 року було визначено порядок скасування арешту на майно: 1) постановою слідчого в порядку, передбаченому ч. 6 ст. 126 КПК України 1960 року; 2) судом у порядку, передбаченому ст. 253 КПК України 1960 року; 3) судом під час ухвалення вироку в порядку, передбаченому ст. 324 КПК України 1960 року або судом на стадії виконання вироку в порядку, передбаченому статтями 409, 411 КПК України 1960 року.

Згідно з пунктом 8 ст. 324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити питання, що робити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Відповідно до положень статей 409, 411 КПК України 1960 року питання про різного роду сумніви та протиріччя, які виникли при виконання вироку, вирішуються судом, який постановив вирок. Питання зв`язані з виконанням вироку, вирішуються судом у судовому засіданні з участю прокурора. В судове засідання, як правило, викликається засуджений, а за його клопотанням і захисник. Якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, викликається також при необхідності цивільний позивач і цивільний відповідач. Неявка цих осіб не зупиняє розгляду справи.

Частиною 1 ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Наведені Конституційні гарантії права володіти своїм майном поєднується з такими ж вимогами ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом №11, де зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, яка відповідно до вимог частини 1 статті 9 Конституції України ратифікована 17.07.1997 Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположним свобод людини (1950 року), Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

У пункті 1 статті 1 цього Закону зазначено, що Україна повністю визнає на своїй території дію ст. 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а статтями 13, 17 Закону України від 23.02.2006 «Про визнання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику вказаного Суду як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення ЄСПЛ по справі «Броньовський проти Польші» від 22.06.2004). При цьому, володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Ятрідіс проти Греції» від 25.03.1999).

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення у справах «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986) положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а має бути «пропорційним», тобто повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи на принципах «пропорційності», «справедливої рівноваги» (рішення у справах «АГОСІ проти Сполученого Королівства» від 24.10.1986, «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 та «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 26.11.2009).

Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи є виправданими наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на «мирне володіння [його] майном» в розумінні першого речення ст. 1 Першого протоколу (рішення у справі «Звольські та Звольська проти Республіки Чехія» від 12.11.2002).

Особа може заявляти про порушення ст. 1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права. «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словаччини» від 28.09.2004).

Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999, «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» від 23.09.1998).

Подолати цей стан невизначеності, враховуючи наявність остаточного судового рішення, яке на даний момент виконано, можливо лише у спосіб скасування арешту на майно, адже лише таким чином є можливим усунути усі наслідки дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію, враховуючи, що ЄСПЛ у справі «П`єрсак проти Бельгії» 01.10.1982, зазначив, що він «виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому він перебував», якби не було порушено його права, адже таким чином підкреслюється верховенство обов`язку відновлення

Враховуючи те, що у заявника відсутній інший спосіб захисту своїх прав,заявник позбавлений можливості надати оригінали чи належним чином завірені копії документів, на підставі яких накладено арешт на його майно, суд вважає наявними підстави для задоволення клопотання, з огляду на те, що у кримінальній справі прийняте остаточне рішення без конфіскації майна, без задоволення цивільного позову, але в державному реєстрі наявне обтяження, яке є перешкодою для реалізації заявником права власності на майно.

Керуючись ч. 1 ст. 41 Конституції України, ст. ст. 2, 26,107, 174, 309, 376 КПК України, ст. ст. 409, 411 КПК України 1960 року, суд,-

У Х В А Л И В:

Клопотання - задовольнити.

Скасувати арешт квартири за адресою: АДРЕСА_2 , накладений на підставі постанови старшого слідчого Краснолиманської МРП від 19.04.2011 року під час досудового розслідування справи відносно ОСОБА_3 з ухваленням вироку Краснолиманського міського суду від 25.05.2011 року, яким його було засуджено за ст.ст.366 ч.1, 368 ч.1, 369 ч.2, 70 ч.1, 75, 76 КК України до покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, без конфіскації мана.

Ухвала може бути оскарженою Дніпровського апеляційного суду протягом семи діб, починаючи з дня проголошення.

Головуючий: ОСОБА_5