Постанова

від 04.12.2007 по справі 30/200-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

30/200-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 04 грудня 2007 р.                                                                                    № 30/200-07  

               Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                Головуючого судді                                   Удовиченко О.С.

                суддів                                                         Мамонтової О.М.

                                                                                    Хандуріна М.І.  

За участю представників :

від позивача Федоров М. О. (дов. № 45 від 19.10.05р.)          

від першого відповідача не з'явилися

від другого відповідача Ануфрієнко О. В. (дов. №  395 від 03.12.07р.)    

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку „Прем”єрбанк” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.07р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.07р.

у справі № 30/200-07

за позовом Акціонерного комерційного банку „Прем”єрбанк”, м. Дніпропетровськ

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Дівертрейд”, м. Дніпропетровськ

    відповідача 2: Відкритого акціонерного товариства „Реалізаційна база”, м. Київ

про визнання недійсним договору

                                       В С Т А Н О В И В  :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.07р. у справі № 30/200-07 (суддя Євстигнеєва Н.М.) відмовлено в задоволенні позовних вимог АКБ “Прем'єрбанк” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дівертрейд” та Відкритого акціонерного товариства „Реалізаційна база” про визнання недійсним договору про переведення боргу від 12 липня 2004 року № 10.

         Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.07р. (головуючий Голяшкін О.В., судді Білецька Л.М., Науменко І.М.) вказане рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, АКБ “Прем'єрбанк” звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення від 11.06.07р. та постанову від 19.07.07р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 1, 4, 5 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”, ст.ст. 43, 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, ст.ст. 3, 6, 13, 203, 215, 509, 627 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-7, ч. 1 ст. 35, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку що касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на слідуюче.

          Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

          25.10.02р. Товариством з обмеженою відповідальністю КБ “Західінкомбанк” та Відкритим акціонерним товариством “Реалізаційна база” укладено кредитний договір №2510/02, згідно якого ТОВ КБ “Західінкомбанк” надало ВАТ “Реалізаційна база” кредит у вигляді відкриття відкличної поновлюваної кредитної лінії для поповнення обігових коштів у розмірі 6 000 000 грн. із сплатою 18% річних (п. 1.1 договору в редакції додаткової угоди від 28.10.02р.).

          14.07.03р. між АКБ "Прем'єрбанк" (Кредитор) та ВАТ “Реалізаційна база” (Позичальник) укладено кредитний договір № 51, за умовами якого кредитор надав позичальнику кредит на суму 6 000 000 грн. строком до 12.07.04р. зі сплатою 17 % річних (п. 1.1 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 29.07.03р.).

          10.09.03р. АКБ "Прем'єрбанк" та ТОВ КБ “Західінкомбанк” був  укладений договір про міжбанківське кредитування № 1009/01UAH, згідно якого АКБ "Прем'єрбанк" надав ТОВ “Західінкомбанк” кредит в сумі 6 000 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом з розрахунку 14% річних.

          ТОВ КБ “Західінкомбанк” (Заставодержатель) та АКБ "Прем'єрбанк" (Заставодавець) 10.09.03р. укладено договір застави майнових прав №1009/03-1 на забезпечення вимог заставодержателя, що випливають з кредитного договору № 2510/02 від 25.10.02р.

          12.07.04р. між ВАТ “Реалізаційна база” (Первісний боржник), АКБ "Прем'єрбанк" (Кредитор)” та ТОВ “Дівертрейд” (Новий боржник) укладено договір переведення боргу № 10. Згідно п. 1 вказаного договору Первісний боржник переводить на Нового боржника частину грошового боргу у розмірі 3 500 000 грн., у тому числі заборгованість за відсотками у розмірі 490404,55 грн., основний борг у розмірі 2992763,16 грн. та дебіторську заборгованість в сумі 16832,29 грн.,  що виникла в результаті неналежного виконання Первісним боржником взятих на себе зобов'язань перед Кредитором.

Згідно п. 2 договору зобов'язання, яке приймає на себе Новий боржник, виникло на підставі  кредитного договору від 14.07.03 р. № 51, що укладений між Первісним боржником і Кредитором та дебіторської заборгованості Первісного боржника, що виникла у зв'язку з порушенням ним умов кредитного договору від 25.10.02 р. № 2510/02 та додаткових угод до нього, укладених з КБ „Західінкомбанк”, а також виконанням АКБ “Прем'єрбанк” вимог угоди застави майнових прав від 10.09.03р. № 1009/03-1, за якою АКБ “Прем'єрбанк” прийняв на себе заборгованість ВАТ “Реалізаційна база” за кредитним договором від 25.10.02р. № 2510/02 в сумі 6 082 622,95грн.

Правове регулювання заміни боржника у зобов'язанні здійснюється на підставі ст.ст. 520-523 ЦК України.

Згідно ч.ч. 2 і 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх  змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Судом першої інстанції встановлено, що згода кредитора (АКБ „Прем'єрбанк”) при укладанні договору переведення боргу від 12.07.04р.  була отримана, про що свідчить підпис виконуючого обов'язки голови правління Яхонтової Л. Г., скріплений печаткою АКБ „Прем'єрбанк " на договорі.

Також вірним, на думку колегії, є висновок суду про те, що неналежне виконання керівником банку своїх обов'язків, визначених ст. 43 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, при погодженні договору переведення боргу не може бути підставою для визнання цього договору недійсним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст  правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного  законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм; спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність –це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).    

Відтак, колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що укладення договору переведення боргу № 10 не суперечить приписам ст.ст. 3, 6, 13, 509, 627 Цивільного кодексу України.

Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.01р. № 2664-ІІІ (надалі - Закон) регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.      

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” фінансова послуга –операції з  фінансовими  активами,  що здійснюються в інтересах  третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за  рахунок  залучених від інших осіб фінансових активів,  з метою отримання прибутку або збереження  реальної  вартості  фінансових активів.

Згідно ст. 4 Закону фінансовими вважаються такі послуги  Фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ грошей; 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього Закону.

Таким чином, колегія суддів не приймає до уваги доводи заявника касаційної скарги стосовно порушення господарським судом при прийнятті рішення статей 1, 4, 5 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”, оскільки договір переведення боргу не є фінансовою послугою.

На підставі викладеного, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог, оскільки при вчиненні правочину від 12.07.04р. порушень сторонами вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України не вбачається.  

Судові акти у справі винесені з дотриманням норм процесуального права. Доводи щодо порушення принципу рівності сторін матеріалами справи, зокрема, протоколами судових засідань, не підтверджуються.

         За таких обставин, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що оскаржені рішення та постанова прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні.

 Керуючись ст. ст. 1117, 1119 –11111  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

                                   П О С Т А Н О В И В:    

          Касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку „Прем”єрбанк” залишити без задоволення.  

         Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.07р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.07.07р. у справі № 30/200-07 залишити без змін.

         Справу № 30/200-07 повернути до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя                                                           О.С. Удовиченко

Судді:                                                                                 О.М. Мамонтова

                                                                                            М.І. Хандурін