Постанова

від 19.07.2007 по справі 30/200-07

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

30/200-07

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2007                                                                                   Справа № 30/200-07  

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий  –суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді –Білецька Л.М., Науменко І.М.,

секретар судового засідання –Прокопець Т.В.,

за участю представників сторін:

від позивача –не з'явився;

від відповідача-1 –не з'явився;

від відповідача-2 –Євтушенко О.В., довіреність від 20 квітня 2007 року №118;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного комерційного банку “Прем'єрбанк”, м.Дніпропетровськ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2007 року у справі № 30/200-07

за позовом Акціонерного комерційного банку “Прем'єрбанк”, м.Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дівертрейд”, м.Дніпропетровськ

    Відкритого акціонерного товариства “Реалізаційна база”, м.Київ

про визнання недійсним договору, -   

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2007 року у справі № 30/200-07 (суддя Євстигнеєва Н.М.) в задоволенні позову АКБ “Прем'єрбанк” про визнання недійсним договору про переведення від 12 липня 2004 року № 10 –відмовлено.

При прийнятті рішення господарський суд виходив із відсутності підстав для визнання недійсним вказаного договору за викладеними позивачем обставинами, оскільки переведення боргу не відноситься до операцій кредитування та не є фінансовою послугою, укладення вказаного договору не суперечить положенням законодавства та принципам розумності, справедливості та добросовісності, а невиконання чи неналежне виконання керівником банку своїх обов'язків не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Не погодившись з рішенням суду, позивач –АКБ “Прем'єрбанк”, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення повністю і прийняти нове рішення про визнання недійсним спірного договору про переведення боргу від 12 липня 2004 року №10.

В апеляційній скарзі позивач, з посиланням на ст.ст.1, 4, 5 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”, зазначає, що договір про переведення боргу є фінансовою послугою, тому що є операцією з фінансовими активами. Крім того вказує про порушення банком при погодженні спірного договору вимог ст.ст.43, 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та порушення оспорюваним договором загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності. Також позивач вказує про обов'язок господарського суду вжити заходів по витребуванню доказів щодо з'ясування причин знаходження АКБ “Прем'єрбанк” в тяжкому фінансовому стані.

Відповідач-2 –ВАТ “Реалізаційна база”, проти викладених в апеляційній скарзі доводів заперечує, рішення вважає законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У поданому відзиві зазначає, що в оскаржуваній угоді передбачені всі суттєві обставини необхідні для даного виду договору, у зв'язку з чим підстав для визнання його недійсним відсутні. Крім того зазначає, що договір про переведення боргу ніяким чином не відносить до фінансових послуг, так як не здійснюється в інтересах третіх осіб і не передбачає отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідач-1 –ТОВ “Дівертрейд” відзив на апеляційну скаргу не надав.

Позивач та відповідач-1 про час і місце судового засідання повідомленні належним чином, своїм правом участі в судовому засіданні не скористалися, явку представників в судове засідання не забезпечили. Враховуючи те, що наявні в справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність позивача та відповідача-1.

Вислухавши пояснення представника відповідача-2, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Оспорюваний позивачем договір про переведення боргу від 12 липня 2004 року № 10 укладений між відповідачем-2 –ВАТ “Реалізаційна база” (первісний боржник), відповідачем-1 –ТОВ “Дівертрейд” (новий боржник) та позивачем –АКБ “Прем'єрбанк” (кредитор) /а.с.15/.

Відповідно до п.1 вказаного договору про переведення боргу Первісний боржник переводить на Нового боржника частину грошового боргу у розмірі 3500000 грн., у тому числі заборгованість за відсотками у розмірі 490404,55 грн., заборгованість за основним боргом у розмірі 2992763,16 грн. та дебіторської заборгованості в сумі 16832,29 грн., що виникла в результаті неналежного виконання Первісним боржником взятих на себе зобов'язань перед Кредитором.

Згідно п.2 договору зобов'язання, яке приймає на себе Новий боржник, виникло на підставі  Кредитного договору від 14 липня 2003 року №51, що укладений між Первісним боржником та Кредитором та дебіторської заборгованості Первісного боржника, що виникла у зв'язку з порушенням Первісним боржником умов кредитного договору від 25 жовтня 2002 року №2510/02 та додаткових угод до нього, укладених з КБ „Західінкомбанк”, та виконанням АКБ “Прем'єрбанк” вимог угоди застави майнових прав від 10 вересня 2003 року № 1009/03-1, за яким АКБ “Прем'єрбанк” прийняв на себе заборгованість ВАТ “Реалізаційна база” за кредитним договором від 25 жовтня 2003 року № 2510/02 в сумі 6 082 622,95грн.

Судова колегія вважає правильним висновок господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Як встановлено ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути за вимогою однієї із сторін визнано судом недійсним.

Можливість укладення суб'єктами цивільно-правових (господарських) відносин договорів переведення боргу передбачена ст.520 ЦК України, якою встановлено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладанні спірного договору переведення боргу згода кредитора –АКБ “Прем'єрбанк” була отримана, про що свідчить підпис та печатка на договорі позивача-1.

Відповідно до ст..521, ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється  у такій  самій  формі,  що  і  правочин,  на  підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Судова колегія вважає вірною позицію суду першої інстанції про те, що переведення боргу не відноситься до операцій з надання фінансових послуг, оскільки переведення боргу не містить ознак, встановлених п.5 ст.1, ст.4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 вказаного Закону фінансова послуга – операції з  фінансовими  активами,  що здійснюються в інтересах  третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за  рахунок  залучених від інших осіб фінансових активів,  з метою отримання прибутку або збереження  реальної  вартості  фінансових активів.

Таким чином, ознаками фінансової послуги є: послуга повинна бути операцією з фінансовими активами; здійснюватися в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб; метою цієї операції є отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У даному випадку відбулася заміна боржника у зобов'язанні, що передбачено нормами ЦК України, будь-яких особливостей, крім форми правочину, щодо суб'єктного складу або предмету переведення боргу нормами кодексу не встановлено.

Укладення договору про переведення боргу за згодою кредитора відповідає вимогам цивільного законодавства та не суперечить принципам розумності, справедливості та добросовісності.

Також, як вірно зазначено господарським судом при відмові в задоволенні позову, неналежне виконання керівником чи працівниками банку своїх обов'язків при погодженні договору переведення боргу не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним.

Посилання позивача в апеляційній скарзі про порушення господарським судом вимог ст.38 ГПК України щодо обов'язку суду відносно витребування доказів на підтвердження причин знаходження АКБ “Прем'єрбанк” у тяжкому фінансовому стані судовою колегією відхиляються як неспроможні.

Як встановлено ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі зазначеного колегія суддів вважає, що господарським судом з'ясовані всі фактичні обставини справи та надана їм належна правова оцінка, рішення господарського суду повністю відповідає вимогам законодавства і підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2007 року у справі № 30/200-07 залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного комерційного банку “Прем'єрбанк” –без задоволення.

Головуючий                                                                                              О.В.Голяшкін                     

Судді                                                                                                          Л.М.Білецька

                                                                                                                                     І.М.Науменко