Рішення

від 11.06.2007 по справі 30/200-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

30/200-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.06.07р.

Справа № 30/200-07

За позовом  Акціонерного комерційного банку „Прем'єрбанк”, (м. Дніпропетровськ)

до  відповідача-1: товариства з обмеженою відповідальністю "Дівертрейд", (м. Дніпропетровськ)

до відповідача-2: відкритого акціонерного товариства "Реалізаційна база", (м. Київ) 

про визнання договору про переведення боргу №10 від 12.07.2004 року недійсним

Суддя:  Євстигнеєва Н.М.

Секретар судового засідання: Ворошило О.М.

Представники:

Від позивача: Федоров М.О., довіреність від 19.10.2005 року, представник

Від відповідача-1: не з'явився;

Від відповідача-2: Євтушенко О.В., довіреність №118 від 20.04.2007 року, представник

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, акціонерний комерційний банк "Прем'єрбанк" (м. Дніпропетровськ) звернувся до господарського суду із позовом, яким просить  визнати договір про переведення боргу №10 від 12.07.2004 року недійсним, судові витрати по справі покласти на відповідачів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що  при укладенні договору  про переведення боргу №10 від 12.07.2004 року не були дотримані вимоги, які встановлені Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, актами цивільного законодавства, у зв'язку з чим він повинен бути визнаний недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що:

-          договір переводу боргу відноситься до фінансових послуг, тому при його вчиненні слід було дотримуватись вимог Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг»;

-          при укладанні договору переводу боргу, відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність», керівники зобов'язані діяти на користь банку та клієнтів, ставитись з відповідальністю до виконання своїх службових обов'язків, перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів. При укладанні договору переводу боргу не була забезпечена наявність забезпечення кредитів, за рахунок якого можна було б повернути заборгованість за кредитним договором;

-          договір переводу боргу не відповідає засадам добросовісності, розумності та справедливості.  

Представник відповідача-1, товариства з обмеженою відповідальністю "Дівертрейд", у судове засідання не з'явився, документів, витребуваних господарським судом не надав.

Відповідач-2, відкрите акціонерне товариство "Реалізаційна база", проти позовних вимог заперечує, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Договір переводу боргу укладено відповідно до вимог статей 203,520,521 Цивільного кодексу України.

Посилання позивача на невідповідність угоди вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вважає безпідставним, оскільки фінансова послуга –це операції з фінансовими активами, які здійснюються в інтересах інших осіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Відповідач-2 вважає, що посилання позивача на Закон України «Про банки та банківську діяльність»необґрунтоване, так як голова правління банку обирається наглядовою радою Банку та має право представляти Банк без довіреності, повноваження голови правління Банку не оспорюються. Позивач змінює природу договору переводу боргу, визначає його як договір кредитування, що не є правомірним, так як договір переводу боргу не є договором про надання кредиту, отже на нього не поширюється норма ст.345 Господарського кодексу України.

11.06.2007 року позивач надав клопотання, яким просив звернутися до голови суду чи його заступника з проханням про продовження строку розгляду справи на один місяць та витребувати з Головного управління статистики у Дніпропетровській області копію балансу (фінансового звіту) відповідача-1 станом на 31.03.2007 року. Клопотання обґрунтоване необхідністю витребування додаткових доказів.

Клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу (аудіо запису) представниками сторін та третьої особи не заявлялось.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено з 10.05.2007 року на 30.05.2007 року, з 30.05.2007 року на 11.06.2007 року.

У судовому засіданні за згодою сторін оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача, відповідача-2, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

          14 липня 2003 року між позивачем та відповідачем-2, Відкритим акціонерним товариством „Реалізаційна база” (позичальник), укладено кредитний договір №51, за яким позивач надав відповідачу-2 кредит у сумі 6 000 000 під 17% річних зі строком до 12.07.2004 року (з урахуванням додаткової угоди №1 від 29.07.2003 року).

          Кредитний договір №51 від 14.07.2003 року був забезпечений договором застави №82 від 22.08.2003 року, який укладено між ЗАТ „Дружба народів Нова”(заставодавець) та АКБ „Премьєрбанк” (заставодержатель).

          10 вересня 2003 року Акціонерний комерційний банк "Прем'єрбанк" (позивач) уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю КБ «Західінкомбанк»(Позичальник) договір про міжбанківське кредитування №1009/01UAH, згідно якого позивач АКБ "Прем'єрбанк" надав ТОВ «Західінкомбанк»міжбанківський кредит у сумі 6 000 000грн. під 14%.

          25 жовтня 2002 року Товариство з обмеженою відповідальністю КБ «Західінкомбанк»(кредитор) уклало з Відкритим акціонерним товариством «реалізаційна база»(Позичальник) кредитний договір №2510/02, по якому ТОВ «Західінкомбанк»(Кредитор) надало ВАТ «Реалізаційна база»(позичальник) кредит в розмірі 6000 000грн. під 18% річних (з врахуванням додаткового договору від 28.10.2002 року до кредитного договору №2510/02 від 25.10.2002 року).

          10.09.2003 року між ТОВ КБ «Західінкомбанк»(заставодержатель) та АКБ "Прем'єрбанк" (Заставодавець) був підписаний договір застави майнових прав №1009/03-1.

          Відповідно до п.1.2 договору застави майнових прав №1009/03-1 UAH від 10.09.2003 року АКБ "Прем'єрбанк" (Заставодавець) передав за цим договором в заставу Заставодержателю ТОВ КБ «Західінкомбанк»право вимоги на отримання грошових коштів, із врахуванням суми відсотків по договору про міжбанківське кредитування №1009/01 UAH -1 від 10.09.2003 року, а також по всіх додаткових угодах, що укладені або будуть укладені до договору міжбанківського кредитування, який було укладено між Заставодавцем АКБ "Прем'єрбанк" та ТОВ КБ «Західінкомбанк»(заставодержатель).

          12 липня 2004 року між відкритим акціонерним товариством «Реалізаційна база»(Первісний боржник), Акціонерним комерційним банком "Прем'єрбанк" (Кредитор)»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дівертрейд»(Новий боржник) укладено договір переведення боргу №10.

          Згідно п.1 договору переведення боргу Первісний боржник переводить на Нового боржника частину грошового боргу у розмірі 3 500 000грн, що виник в результаті неналежного виконання Первісним боржником взятих на себе зобов'язань перед кредитором.

          Зобов'язання, яке приймає на себе Новий боржник, виникло на підставі  Кредитного договору №51 від 14.07.2003 року, що укладений між Первісним боржником та Кредитором та дебіторської заборгованості Первісного боржника, що виникла у зв'язку з порушенням Первісним боржником умов кредитного договору №2510/02 від 25.10.2002 року та додаткових угод до нього, укладених з КБ „Західінкомбанк” та виконанням АКБ „Прем'єрбанк” вимог угоди застави майнових прав №1009/03-1 від 10.09.2003 року за яким АКБ „Прем'єрбанк” прийняв на себе заборгованість ВАТ „Реалізаційна база” за кредитним договором №2510/02 від 25.10.2003 року в сумі 6 082 622,95грн. (п.2 договору).

          Отже, за спірною угодою зобов'язання по сплаті заборгованості за кредитним договором №51 від 14 липня 2003 року в сумі 3 500 000грн. перейшло до Нового боржника, ТОВ «Дівертрейд».

Сторони домовились, що в розрахунок за договір переведення боргу Первісний боржник сплачує за перевід боргу Новому боржнику суму в розмірі 3 500 000грн. на протязі 5-ти банківських днів з моменту надання Новим боржником підтвердження виконання ним зобов'язань по погашенню кредитору заборгованості, вказаній в п.1 даного договору (п.12 договору переведення боргу), яка сплачується на протязі 5-ти банківських днів з моменту надання Новим боржником підтвердження виконання ним зобов'язання по погашенню кредитору заборгованості вказаній в п.1 договору;

Доказів виконання договору переведення боргу відповідачами 1 та 2 не надано.

Предметом розгляду у справі є визнання недійсною угоди про переведення боргу №10 від 12.07.2004 року, як такої, що укладена з порушенням вимог діючого законодавства, а саме Закону України „Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”, Закону України „Про банки і банківську діяльність”, ст.ст.3,6,13,203,215,509,627 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні), недійсність яких прямо передбачена законом, та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Спірна угода про уступку права вимоги укладена 12 липня 2004 року. З 01 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України в редакції 2003 року.

Можливість укладання договорів переведення боргу передбачена главою 47 розділу І Цивільного кодексу України.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Згода кредитора (АКБ „Прем'єрбанк”) при укладанні договору переведення боргу була отримана, про що свідчить підпис та печатка на договорі.

Форма правочину що до заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється  у такій  самій  формі,  що  і  правочин,  на  підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові).

Відповідно до частин 1 і 2 статті 203 та ст.215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання  договору, як правочину, недійсним є недодержання в момент вчинення договору стороною (сторонами) вимог, які встановлені Цивільним кодексом України, а також іншими актами цивільного законодавства, а також вчинення правочину особою, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути за вимогою однієї із сторін визнано судом недійсним.

Позивач посилається на те, що спірний договір є операцією з фінансовими активами та його укладено з порушенням вимог Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” фінансова послуга - операції з  фінансовими  активами,  що здійснюються в інтересах  третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за  рахунок  залучених від інших осіб фінансових активів,  з метою отримання прибутку або збереження  реальної  вартості  фінансових активів.

Зі змісту цього пункту вбачається, що ознаками фінансової послуги є: ця послуга повинна бути операцією з фінансовими активами, здійснюватися в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, метою цієї операції є отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів

Фінансові активи –це кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів (п.4 ч.1 ст. 1 цього Закону).

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 ст.19 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є сприяння інтеграції в європейській та світовий ринки фінансових послуг, для чого підпунктом 7 пункту 1 ст. 27 цього Закону встановлено, що основним завданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг є запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.

У зв'язку з зазначеним слід враховувати, що в пункті 2 розділу В доповнення до додатку У „Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами” (Угоду ратифіковано Законом України №237/94-ВР від 10.11.1994 року) надано визначення фінансової послуги, відповідно до якого фінансовою послугою  вважається  будь-яка послуга фінансового характеру,  яку  надає  фінансова  установа   будь-якої   Сторони.

Фінансові послуги включають всі   види   кредитування,   включаючи  споживчий  кредит, заставний кредит, факторинг та фінансування комерційних операцій.

Згідно ч.1 ст.345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

Зі змісту наведеного вбачається що переведення боргу не відноситься до операції кредитування, тобто не є фінансовою послугою.

Позивач вважає, що договір переведення боргу №10 від 12.07.2004 року укладено з порушенням статті 43 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, відповідно до якої при виконанні  своїх  обов'язків  відповідно  до  вимог цього Закону керівники банку  зобов'язані  діяти  на  користь  банку  та клієнтів і зобов'язані ставити інтереси банку вище власних. Пункт 1 ч.2 цієї статті зобов'язує керівників банку ставитися з відповідальністю до виконання службових обов'язків.

У частині 5 статті 49 зазначеного Закону вказано, що Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватися основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

          Заставодавцем по договору застави майнових прав №82 від 22.08.2003 року виступило ЗАТ „Дружба народів Нова”.

          Заставна вартість заставленого права відповідно до п.3 договору застави майнових прав складає 8 000 000,00грн. Таким чином, кредитний договір станом на день його укладення був забезпечений договором застави майнових прав, тому посилання позивача на відсутність такого забезпечення не відповідає дійсності.

Та обставина, що надаючи згоду на укладення договору переведення боргу позивач не перевірив платоспроможність відповідача-1 не є підставою для визнання цього договору недійсним.

В даному випадку, звертаючись з позовом до суду АКБ „Прем'єрбанк” фактично намагається покласти на відповідачів несприятливі правові наслідки через неналежне виконання самим позивачем свого обов'язку.

Суд відхиляє посилання позивача на суперечність спірного договору вимогам рішення Управління Національного Банку України в Дніпропетровській області №110 „Про застосування заходів впливу” прийнятого 12 лютого 2004 року, яким встановлено, що загрозу втрати платоспроможності банку становить строкова невідповідність активів та пасивів, а саме, перевищення активів на зобов'язаннями терміном понад 365 днів. Цим рішенням, серед іншого, було обмежено на строк до 01.01.2005 року надання кредитів, гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі (п.4). У разі, якщо такі обмеження на укладання договору переведення боргу існували, то відповідачі не знали про їх наявність.

Відповідно до ч.3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження..

Доказів того, що відповідачам було відомо про прийняття Управлінням Національного Банку України в Дніпропетровській області рішення №110 від 12 лютого 2004 року, не надано.

Відповідно до частини 4 статті 92 Цивільного кодексу України якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином невиконання (неналежне) керівником банку своїх обов'язків не є підставою для визнання договору переведення боргу недійсним.

Крім того, правові норми, на які посилається позивач, безпосередньо не визначають недійсність договору переведення боргу, укладеного без їх дотримання.

Укладання договору переведення боргу за згодою кредитора, первісного та нового боржників, не суперечить приписам ст.ст. 3,6,13,509, 627 Цивільного кодексу України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, при укладенні договору переведення боргу не допущено порушення вищезазначених принципів.

Посилання позивача на те, що саме укладання договору переведення боргу №10 від 12.07.2004 року призвело до неплатоспроможності позивача та, як наслідок до його ліквідації, не підтверджено відповідними доказами.

Зважаючи на викладене вище позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Клопотання позивача про звернення до голови суду чи його заступника з проханням про продовження строку розгляду справи на один місяць та витребування з Головного управління статистики у Дніпропетровській області копію балансу (фінансового звіту) відповідача-1 станом на 31.03.2007 року судом не задоволено з огляду на достатність матеріалів справи для вирішення спору.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4,32,33,43,44,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок позивача.

Суддя                                                                                          Н.М.Євстигнеєва

(дата підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті

84 Господарського процесуального кодексу України, - 16.06.2007 року)