Постанова

від 08.04.2025 по справі 907/947/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 907/947/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

позивача: Пеняк І.В. (в режимі відеоконференції),

відповідача: не з`явились,

третьої особи-1: Лантух Є.С.,

третьої особи-2: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Національного банку України

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023

та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023

та касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго"

на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024

у справі № 907/947/22

за позовом Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго"

до Приватного акціонерного товариства "Берегівський м`ясокомбінат"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору:

1. Національний банк України,

2. Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Закарпаттяобленерго" звернулось до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Берегівський м`ясокомбінат" (треті особи - Національний банк України та Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України) про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності.

Позовна заява мотивована тим, що закрита трансформаторна підстанція №28г загальною площею 37,3 м2, що знаходиться в м. Берегове по вул. Сільвая, належить позивачу як майно, що увійшло до статутного фонду товариства під час корпоратизації ДАЕК «Закарпаттяобленерго» (правонаступником якої є позивач). Під час здійснення товариством заходів, спрямованих на проведення державної реєстрації права власності на будівлю ЗТП №28г, було встановлено, що належна позивачу будівля ЗТП №28г була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під найменуванням «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж» у складі об`єкта нерухомого майна «комплекс», що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Берегове, вул. Сільвая, буд. 3 на праві власності Приватного акціонерного товариства «Берегівський м`ясокомбінат». Позивач вважає, що відповідачем без наявних правових підстав було змінено назву об`єкта нерухомості «будівля ЗТП-28г» на назву «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж» та зареєстровано за ним на праві власності, що є неправомірним та порушує право власності позивача.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 (суддя Пригуза П.Д.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 (колегія суддів у складі: Скрипчук О.С. - головуючий, Матущак О.І., Плотніцький Б.Д.), позовні вимоги задоволено повністю. Витребувано на користь позивача з незаконного володіння відповідача будівлю «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, літера «Ж», що перебуває у складі об`єкта нерухомого майна: «комплекс», який знаходиться за адресою: Закарпатська обл., місто Берегове, вул. Сільвая, буд. 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 54071821102). Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 2103792 від 30.04.2013 в частині державної реєстрації права власності відповідача на будівлю «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, літера «Ж», що перебуває у складі об`єкта нерухомого майна «комплекс», який знаходиться за адресою: Закарпатська обл., місто Берегове, вул. Сільвая, буд. 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 54071821102). Припинено право власності відповідача на будівлю «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, літера «Ж», що перебуває у складі об`єкта нерухомого майна «комплекс», який знаходиться за адресою: Закарпатська обл., місто Берегове, вул. Сільвая, буд. 3 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 54071821102), номер запису про право власності: 858053.

Додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 (колегія суддів у складі: Скрипчук О.С. - головуючий, Кравчук Н.М.., Плотніцький Б.Д.) відмовлено у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 907/947/22.

Судами обох інстанцій встановлено, що Постановою Верховної Ради України «Про Державну програму приватизації майна державних підприємств» від 07.07.1992 затверджено Державну програму приватизації майна державних підприємств (далі - Програма приватизації), якою одним з етапів приватизації підприємств-монополістів визначено їх корпоратизацію - перетворення у відкриті акціонерні товариства, сто відсотків акцій яких належить державі (п. п. 2.13-2.14 Програми приватизації).

Відповідно до п. 2 Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 засновниками відкритих акціонерних товариств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном: центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні державні адміністрації.

Відповідно до п. 4 Указу Президента України «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України» від 04.04.1995 (в редакції чинній станом на 14.07.1995) постановлено: Фонду державного майна України передати Міністерству енергетики і електрифікації України управління частками (паями, акціями) майна державних акціонерних компаній, що створюються відповідно до цього Указу, на період реформування електроенергетичної галузі та становлення ринку енергії.

Згідно з п. 1.2. Статуту Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» державна акціонерна енергопостачальна компанія «Закарпаттяобленерго» заснована відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 14.07.1995 №123 шляхом перетворення Закарпатського обласного підприємства електричних мереж у ДАЕК «Закарпаттяобленерго» відповідно до Указу Президента України від 04.04.1995 «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України», та є правонаступником Закарпатського обласного підприємства електричних мереж.

ВАТ ЕК «Закарпаттяобленерго» створене шляхом перетворення державної акціонерної енергетичної компанії «Закарпаттяобленерго» у ВАТ ЕК «Закарпаттяобленерго» та є правонаступником державної акціонерної енергопостачальної компанії «Закарпаттяобленерго». Публічне акціонерне товариство «Закарпаттяобленерго» є зміненим найменуванням Відкритого акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Закарпаттяобленерго» у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008. Приватне акціонерне товариство «Закарпаттяобленерго» є новим найменуванням Публічного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго».

Відповідно до п. 2.2. статуту товариство є правонаступником майна, прав та обов`язків Відкритого акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Закарпаттяобленерго», Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Закарпаттяобленерго», Закарпатського обласного підприємства електричних мереж.

Товариство є власником майна, переданого йому засновником та акціонерами у власність як вклад до статутного капіталу (п.2.5.1. статуту).

Згідно з наказом «Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Закарпаттяобленерго» №123 від 14.07.1995, Міністерство енергетики та електрифікації України передало у статутний фонд ДАЕК «Закарпаттяобленерго», зокрема такий об`єкт нерухомого майна: «Будівля ЗТП-28», місцезнаходження: м. Берегове, вул. Кооперативна.

Закарпатським обласним підприємством електричних мереж було видано наказ «Про склад комісії з інвентаризації майна підприємства» №122 від 21.06.1995, згідно з п. 1 якого наказано провести інвентаризацію майна підприємства відповідно до Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій яке передається в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 №158 станом на 01.06.1995.

Комісією з інвентаризації майна Закарпатського обласного підприємства електричних мереж було проведено інвентаризацію за результатом якої було складено інвентаризаційний опис основних засобів станом на 01.06.1995, у якому відображено фактичне перебування об`єктів нерухомого майна у складі цілісного майнового комплексу Закарпатського обласного підприємства електричних мереж, що здійснювалось на підставі відомостей щодо перебування об`єктів нерухомого майна на балансі Закарпатського обласного підприємства електричних мереж, які були відображені, зокрема, у інвентаризації основних засобів станом на 01.06.1995.

Так, у вказаних інвентаризаційних описах від 01.06.1995 у складі основних засобів Берегівського РЕМ Закарпатського обласного підприємства електричних мереж було відображено, зокрема, об`єкт: «Здание ТП-28 г. Берегово».

Факт внесення будівлі ЗТП №28г до статутного фонду ДАЕК «Закарпаттяобленерго» згідно з наказом Міненерго №123 від 14.07.1995 підтверджується, також, Переліком майна, переданого до статутного фонду Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Закарпаттяобленерго» (правонаступник ПАТ «Закарпаттяобленерго»), виданим Фондом державного майна України 09.06.2016 (далі - Перелік нерухомого майна), де за №240 вказано об`єкт нерухомого майна: «Будівля ЗТП-28», місцезнаходження: м. Берегове, вул. Кооперативна, інвентарний номер об`єкта: 275.

Вулиця Кооперативна в м. Берегове, яка зазначалася у переліку нерухомого майна, що наданий Фондом державного майна України, була перейменована на вул. Сільвая рішенням ХІV сесії ХХІ скликання Берегівської міської ради народних депутатів від 28.05.1993.

Згідно з розпорядженням Берегівського РЕМ ПАТ «Закарпаттяобленерго» №144А від 27.12.2012 трансформаторним підстанціям, що знаходяться в м. Берегово, було присвоєно до існуючого номеру букву «г» з метою відмежування їх від трансформаторних підстанцій, що знаходяться в межах Берегівського району (поза містом).

Звітом про фактичні результати виконання погоджених процедур проведеним ТОВ «Ак закарпат-бізнес-консалтінг» (правонаступник ТОВ «Варіанта») на замовлення ПАТ «Закарпаттяобленерго» 18.04.2014 у переліку майна, щодо якого було складено звіт під №239 наявний об`єкт нерухомого майна «Будівля ЗТП-28», місцезнаходження: м. Берегово, вул. Кооперативна.

Як вбачається з п.1, 2, 5 наказу Міністерства енергетики та електрифікації України «Про створення державної акціонерної енергопостачальної компанії «Закарпаттяобленерго» №123 від 14.07.1995 цим наказом:

- затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу Закарпатського обласного підприємства електричних мереж;

- засновано на базі Закарпатського обласного підприємства електричних мереж Державну акціонерну енергопостачальну компанію Закарпаттяобленерго та затверджено її статут;

- приписано вважати Державну акціонерну енергопостачальну компанію Закарпаттяобленерго правонаступником Закарпатського обласного підприємства електричних мереж.

Відтак, на момент прийняття наказу Міненерго №123 від 14.07.1995 існував цілісний майновий комплекс Закарпатського обласного підприємства електричних мереж.

Вказаний цілісний майновий комплекс був оцінений згідно з відомостями про баланс Закарпатського обласного підприємства електричних мереж відображених у Інвентаризації основних засобів станом на 01.06.1995 про що, на виконання вимог Методики оцінки вартості, був складений відповідний акт оцінки цілісного майнового комплексу.

Вищезазначений акт оцінки був затверджений наказом Міненерго №123 від 14.07.1995, тобто фактично держава в особі Міністерства енергетики та електрифікації України засвідчила факт перебування тих чи інших об`єктів майна у складі майнового комплексу Закарпатського обласного підприємства електричних мереж та розмір статутного фонду акціонерного товариства, що утворювалось в процесі корпоратизації.

Наказом Міненерго № 123 від 14.07.1995 було визначено вважати ДАЕК «Закарпаттяобленерго» правонаступником Закарпатського обласного підприємства електричних мереж, зокрема правонаступником щодо права власності на об`єкти, що перебували у складі цілісного майнового комплексу, наявність яких у його складі була відображена у затвердженому наказом Міненерго № 123 від 14.07.1995 акті оцінки даного майнового комплексу.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності ДАЕК «Закарпаттяобленерго» у формі відкритого акціонерного товариства № 00131529 було видано 31.08.1995, тобто з 31.08.1995 до ДАЕК «Закарпаттяобленерго» перейшли активи і пасиви Закарпатського обласного підприємства електричних мереж та відповідно виникло право власності на майно, що перебувало у складі цілісного майнового комплексу Закарпатського обласного підприємства електричних мереж.

ПрАТ «Закарпаттяобленерго» листом «Про підтвердження переліку нерухомого майна» №116-25/2732 від 04.05.2016 звернулось до Фонду державного майна України з проханням підтвердити перелік нерухомого майна, яке було передано до статутного фонду ДАЕК «Закарпаттяобленерго» під час корпоратизації.

У відповідь на лист ПрАТ «Закарпаттяобленерго» №116-25/2732 від 04.05.2016 ФДМ України надав лист №10-21-10956 від 09.06.2016, додатком до якого був Перелік майна, переданого до статутного фонду Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Закарпаттяобленерго» (правонаступник ПАТ «Закарпаттяобленерго») від 09.06.2016.

В свою чергу, згідно з інформаційною довідкою №210531654 від 28.05.2020 з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна «комплекс» за адресою: Закарпатська обл., м. Берегове, вул. Сільвая, буд.3 вбачається, що власником вказаного об`єкта нерухомого майна «комплекс» (у складі якого знаходиться будівля «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж») вказано Публічне акціонерне товариство «Берегівський м`ясокомбінат».

Згідно з відомостями про складові частини об`єкта нерухомого майна «комплекс», що наявні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у складі даного об`єкта нерухомого майна наявний, зокрема, об`єкт «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж».

Підставою для державної реєстрації права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна «комплекс» (згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) вказане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер: ЯЯЯ №298559, видане 18.07.2006, видавник: Виконавчий комітет Берегівської міської ради).

Право власності на майновий комплекс відповідача підтверджується такими доказами: свідоцтвом про право власності ПрАТ «Берегівський м`ясокомбінат» (в минулому ВАТ «Берегівський м`ясокомбінат») на нерухоме майно серії ЯЯЯ №298559, виданим виконавчим комітетом Берегівської міської ради від 18.07.2006; рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради про видачу свідоцтва про право власності ПрАТ «Берегівський м`ясокомбінат» (в минулому ВАТ «Берегівський м`ясокомбінат»).

Посилаючись на те, що відповідачем без наявних правових підстав було змінено назву об`єкта нерухомості «будівля ЗТП-28г» на «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж» та зареєстровано за ним на праві власності, що є неправомірним та порушує право власності позивача, останній звернувся до суду з позовом у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що позивачем доведено, що спірне майно (будівля ЗТП №28г) вибуло з його володіння без наявності законних на те підстав, незаконно було зареєстроване як об`єкт права власності відповідача. Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.05.2021 у справі № 914/1898/18, від 14.06.2022 у справі №910/9381/20, відповідно до яких «…Внаслідок корпоратизації товариства все майно, включене до статутного фонду останнього, стає власністю новостворюваного товариства, яке утворюється внаслідок корпоратизації…», суди виснували, що з моменту державної реєстрації ДАЕК «Закарпаттяобленерго», яка мала місце 31.08.1995 всі активи та пасиви Закарпатського обласного підприємства електричних мереж, в тому числі і будівля ЗТП №28г, стали власністю ДАЕК «Закарпаттяобленерго» (правонаступником якої є ПрАТ «Закарпаттяобленерго»). В свою чергу, з`ясовуючи у органу місцевого самоврядування підстави та документи, які були подані відповідачем до виконавчого комітету Берегівської міської ради на підтвердження факту внесення до статутного фонду відповідача будівлі «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж» з метою видачі відповідачу свідоцтва про право власності серії №28925 від 19.04.2006, в результаті чого було отримано відомості та документи, від виконавчого комітету Берегівської міської ради листом №1362/03-17 від 25.06.2020, згідно з яким Берегівська міська рада надала копію рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради №187 від 13.04.2006, а також копії документів на підставі яких було прийнято вищезазначене рішення, серед яких немає відомостей щодо внесення до статутного фонду відповідача будівлі «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж». Окрім цього, згідно з переліком майна, переданого до статутного фонду ВАТ «Берегівський м`ясокомбінат» (згідно з наказом про створення ВАТ «Берегівський м`ясокомбінат» №3/702 від 29.03.1996) виданого РВ ФДМ України по Закарпатській області, у вказаному переліку відсутні будь-які відомості щодо внесення до статутного фонду відповідача будівлі «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж». Відповідач включив до складу свого майна спірний об`єкт нерухомості, провівши на земельній ділянці, якою він володіє на правах постійного користування, інвентаризацію об`єктів нерухомого майна та включивши до нового технічного паспорта спірний об`єкт нерухомості будівлю ТП 28, надавши їй найменування - «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж». Відтак, встановлено відсутність будь-якого правовстановлюючого документу, згідно з яким будівля «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж» могла б правомірно перебувати у відповідача, що спростовує доводи про те, що спірна будівля належить відповідачу.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу, у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, у додатковій постанові від 10.01.2024 Західний апеляційний господарський суд зазначив, що ініціатором апеляційного перегляду розгляду справи є Національний банк України, відповідач не подавав до суду жодних пояснень, доводів апеляційної скарги Національного банку України не підтримував. Переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду в межах справи №907/947/22 позивачу надавались адвокатські послуги, зокрема, підготовка відзиву на апеляційну скаргу Національного банку України, підготовка пояснень на відзив Національного банку України. В подальшому, апеляційну скаргу залишено без задоволення, відтак вказані витрати заявника були неминучі з огляду на безпідставно ініційований Національним банком України апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначив, що не вбачає підстав для покладення адвокатських витрат за розгляд апеляційної скарги Національного банку України на Приватне акціонерне товариство «Берегівський м`ясокомбінат».

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Національний банк України звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. За доводами скаржника:

- місцевий господарський суд у судовому засіданні по суті, яке відбулося 06.07.2023, не звертаючи увагу на заперечення Національного банку України залучив нові недопустимі докази, подані позивачем разом із клопотанням від 06.07.2023 № 07-2023/2, чим порушив положення ч. 8 ст. 80, ст. 177, ст. 181, ст. 182 ст. 194, ст. 236 та ст. 237 ГПК України, поклавши їх в основу прийнятого рішення, та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.04.2019 у справі № 924/270/18;

- Наказ № 123 не містить інформації про право власності позивача чи іншої особи на будь-який об`єкт, а позивачем не надано документів, які б засвідчували факт передачі власником майна ЗТП № 28г Державній акціонерній енергопостачальній компанії «Закарпаттяобленерго», тобто відсутній правовстановлюючий документ на спірне майно, що виключає застосування ст. 387 ЦК України, чого суди не врахували, як і висновків Верховного Суду з приводу застосування ст. 387 ЦК України, викладених у постановах від 11.07.2023 у справі № 916/1457/19, від 22.08.2018 у справі № 906/420/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц та від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16;

- позивачем не було надано будь-яких доказів неправомірного набуття права власності ПрАТ «Берегівський м`ясокомбінат» на оспорюване майно (приміщення під літерою «Ж» у складі майнового комплексу) або протиправної реєстрації зазначеного права власності в Державного реєстру речових прав. Виснувавши, що «відповідач включив до складу свого майна спірний об`єкт нерухомості, провівши на земельній ділянці, якою він володіє на правах постійного користування, інвентаризацію об`єктів нерухомого майна та включивши до нового технічного паспорта спірний об`єкт нерухомості будівлю ТП 28, надавши їй найменування - «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж», суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.11.2019 у справі № 910/9834/18, відповідно до яких судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях;

- трансформаторна підстанція призначена для обслуговування будівлі та становить одне ціле з ним, а відтак згідно з ст. 186 ЦК України є приналежністю основної речі, має слідувати за нею, що виключає можливість розглядати її як окремий об`єкт права власності, що підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.06.2018 у справі № 369/5240/16-ц та від 25.07.2019 у справі № 907/442/18;

- суди порушили принцип правової визначеності, оскільки рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.11.2018 у справі № 907/628/17, яке набрало законної сили 12.02.2019 та є обов`язковим до виконання в силу ст. 129-1 Конституції України, встановлено наявність права власності у відповідача на оспорюване майно та звернено на нього стягнення на користь Національного банку України, і право власності відповідача на оспорюване майно більше як 17 років визнавалося та підтверджувалося держава, що зумовило довіру в учасників цивільного обороту до держави у визнання і підтвердження фактів набуття відповідачем оспорюваного майна;

- суди дійшли помилкових висновків, що ЗТП № 28г та будівля трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень «Ж», є однією будівлею, та не дослідили зібрані у справі докази, зокрема Технічний паспорт Мукачівського БТІ та обставини, встановлені рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.11.2018 у справі № 907/628/17, що зумовило порушення судом норм ст. 236 та ст. 237 ГПК України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07.12.2023 у справі № 924/498/23;

- суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема висновок експерта, наданий позивачем у справі № 907/416/21, щодо того ж оспорюваного майна та який містить відповіді на ті ж питання, що і поданий висновок того ж експерта в даній справі, також судами не взято до уваги зазначені вище обставини, що зумовило порушення судом норм ст. 236 та ст. 237 ГПК України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.01.2020 у справі № 918/36/19;

- оскільки у позовній заяві відсутня вимога про визнання іпотеки спірної будівлі припиненою, відповідно суд першої інстанції у рішенні не вирішував вказаного питання, а тому з огляду на положення ст. 17 Закону України «Про іпотеку» та правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.11.2019 у справі № 756/15538/15-ц (відповідно до яких проаналізувавши положення ст. 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв`язку зі ст.ст. 388, 509, 598 ЦК України суд дійшов висновку, що оскільки Закон України «Про іпотеку», який є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку, тому такі підстави не припиняють основне зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки), наявні достатні підстави стверджувати про те, що у разі набрання чинності рішенням суду у справі № 907/947/22, яким буде задоволено позовні вимоги у повному обсязі, іпотека спірної будівлі залишиться чинною, що тим самим не зможе забезпечити реальне поновлення прав позивача та вимагатиме повторного звернення до суду з окремим позовом.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.03.2024 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 23.02.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.02.2024 від Міністерства юстиції України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить касаційну скаргу задовольнити, а оскаржені постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів - скасувати.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 26.02.2024 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник вказує на помилковість доводів скаржника та правильність висновків судів попередніх інстанцій, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.

Крім цього, від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції у розмірі 10 000 грн.

Не погоджуючись з додатковою постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив положення п.12 ч.3 ст.2 ГПК України, ч.4 ст.129 ГПК України, ч.9 ст.129 ГПК України і застосував їх без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.02.2022 у справі № 910/389/21, від 13.10.2020 у справі №911/2115/19, від 19.04.2023 у справі №904/4736/21, від 18.07.2023 у справі №910/110/21, від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 25.11.2021 у справі №904/5929/19, від 15.09.2022 у справі №910/10159/21, у додаткових постановах Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №915/1406/21, від 05.07.2022 у справі №923/447/15, від 04.03.2021 у справі №916/376/19.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.03.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 907/947/22 та призначено її до розгляду на 02.04.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.03.2024 від Національного банку України надійшли пояснення у справі.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2024 відкладено розгляд справи, а розгляд касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 907/947/22 об`єднано в одне касаційне провадження.

Також від позивача 02.04.2024 надійшла заява про розподіл судових витрат, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції за скаргою Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 907/947/22 у розмірі 10 000 грн.

В судовому засіданні 02.04.2024 оголошено перерву у справі до 16.04.2024.

Ухвалою від 02.04.2024 призначено до розгляду заяви Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 на 16.04.2024.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2024 справу № 907/947/22 разом з касаційною скаргою Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, а також заявами Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.05.2024 справу № 907/947/22 за касаційною скаргою Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвалами від 29.05.2024 касаційну скаргу Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 907/947/22, а також заяви Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 призначено до розгляду на 25.06.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 21.06.2024 від Національного банку України надійшли додаткові пояснення стосовно розподілу судових витрат.

В судовому засіданні 25.06.2024 оголошено перерву у справі до 02.07.2024.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2024 призначено заяви Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 907/947/22 до розгляду на 09.07.2024.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.07.2024 справу № 907/947/22 разом з касаційною скаргою Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, а також заявами Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховний Суд від 10.09.2024 справу № 907/947/22 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2024 призначено касаційну скаргу Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 907/947/22, а також заяви Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 до розгляду на 03.12.2024.

Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2024 повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 907/947/22, а також заяв Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 відбудеться 12.12.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.12.2024 від Національного банку України надійшли додаткові пояснення стосовно розподілу судових витрат.

Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2024 повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 907/947/22, а також заяв Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 відбудеться 14.01.2025.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ПрАТ "Закарпаттяобленерго" 09.01.2025 надійшли заперечення проти додаткових пояснень Національного банку України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2025 справу № 907/947/22 разом з касаційною скаргою Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, а також заявами Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою від 12.02.2025 Велика Палата Верховного Суду справу № 907/947/22 повернула відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.03.2025 від позивача надійшли письмові пояснення у справі.

Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2025 призначено касаційну скаргу Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 907/947/22, а також заяви Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 до розгляду на 08.04.2025.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 03.04.2025 від Національного банку України надійшли додаткові пояснення.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 08.04.2025 від позивача надійшли заперечення проти додаткових пояснень НБУ.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, а також додаткову постанову суду апеляційної інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку таких висновків.

Щодо касаційної скарги Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оскільки позивачем оскаржуються судові рішення лише в частині відмови у позові, Верховний Суд переглядає їх у вказаній частині відповідно.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так у постанові Верховного Суду від 11.04.2019 у справі № 924/270/18, на неврахування судами висновків у якій посилається скаржник, зазначено, що: «щодо аргументів, що всі докази у справі були подані позивачем із порушенням ч. 5 ст. 91 та ч. 8 ст. 162 ГПК України, оскільки суд першої інстанції без постановлення протокольної ухвали про приєднання до матеріалів справи доказів, поданих позивачем з порушенням строку їх подання (ч. 2 ст. 80 ГПК України), неправомірно взяв їх за основу, чим порушив приписи змагальності сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України) та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ст. 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

За змістом ст.ст. 181, 182 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи. У підготовчому засіданні суд, у тому числі, з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; встановлює порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Верховний Суд у справі № 924/270/18 вважав за необхідне зауважити, що всі докази подавалися позивачем в межах підготовчого провадження до постановлення ухвали Господарського суду Хмельницької області від 18.07.2018 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (ст. 194 ГПК України).

Отже, господарський суд першої інстанції на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів ухвалив рішення у справі 07.08.2018, тому доводи скаржника про всі докази по справі були подані позивачем із порушенням вимог ГПК України, а судом їх прийнято з порушенням процесуальних строків є такими, що не заслуговують на увагу».

Тобто, вказані висновки стосуються питання правомірності подання доказів в межах підготовчого провадження, однак скаржник не оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанції з мотивів прийняття чи неприйняття судом першої інстанції доказів на стадії підготовчого провадження, а зазначає, що суд залучив нові докази, подані позивачем разом із клопотанням від 06.07.2023 № 07-2023/2, вже після закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Відтак, вказані висновки у справі № 924/270/18 не стосуються обставин справи № 907/947/22 і правовідносини у них є відмінними.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

В свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною 8 цієї статті передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

В свою чергу відхиляючи відповідний довід суд апеляційної інстанції зазначив, що наявність або відсутність вказаних доказів жодним чином не впливає на доведення обставин, які належать до предмету доказування у даній справі та які вже були доведені позивачем разом із доказами поданими із позовною заявою. Суд вказав, що у клопотанні про долучення доказів №07-2023/2 від 06.07.2023 позивач зазначав, що надані разом із даним клопотанням документи є лише додатковими доказами, які надаються позивачем з метою усунення у НБУ сумнівів щодо правомірності заявлених позивачем позовних вимог та доведення обставин, на які позивач посилається у позовній заяві та що інвентарні картки основних засобів обліку 03-6 не доводять нової обставини, яка входить до предмету доказування у даній справі. При цьому у клопотанні №07-2023/2 від 06.07.2023 позивач відповідно до вимог ст. 80 ГПК України обґрунтував причини неподання вказаних доказів разом із позовною заявою, зазначивши, що вказані докази лише додатково обґрунтовують наявність підстав на які позивач посилається у позовній заяві в рамках даної справи.

Верховний Суд погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції та зазначає, що предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння. Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Так суди встановили, що у інвентаризаційних описах від 01.06.1995 у складі основних засобів Берегівського РЕМ Закарпатського обласного підприємства електричних мереж було відображено, зокрема, об`єкт: «Здание ТП-28 г. Берегово».

Як вбачається з п. 1, 2, 5 наказу Міністерства енергетики та електрифікації України «Про створення державної акціонерної енергопостачальної компанії «Закарпаттяобленерго» №123 від 14.07.1995 цим наказом: затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу Закарпатського обласного підприємства електричних мереж; засновано на базі Закарпатського обласного підприємства електричних мереж Державну акціонерну енергопостачальну компанію Закарпаттяобленерго та затвердити її статут; приписано вважати ДАЕК «Закарпаттяобленерго» правонаступником Закарпатського обласного підприємства електричних мереж (далі також - ЗОПЕМ).

Суди вважали встановленим, що:

1) на момент прийняття наказу Міненерго №123 від 14.07.1995 існував цілісний майновий комплекс Закарпатського обласного підприємства електричних мереж;

2) з метою оцінки вартості цілісного майнового комплексу Закарпатського обласного підприємства електричних мереж було проведено інвентаризацію майна ЗОПЕМ за результатом проведення якої було складено Інвентаризацію основних засобів станом на 01.06.1995;

3) вказаний цілісний майновий комплекс був оцінений згідно з відомостями про баланс ЗОПЕМ відображених у Інвентаризації основних засобів станом на 01.06.1995 про що, на виконання вимог Методики оцінки вартості, був складений відповідний акт оцінки цілісного майнового комплексу ЗОПЕМ;

4) вищезазначений акт оцінки був затверджений наказом Міненерго №123 від 14.07.1995, тобто фактично держава в особі Міністерства енергетики та електрифікації України засвідчила факт перебування тих чи інших об`єктів майна у складі майнового комплексу Закарпатського обласного підприємства електричних мереж та розмір статутного фонду акціонерного товариства, що утворювалось в процесі корпоратизації (ДАЕК «Закарпаттяобленерго»);

5) наказом Міненерго №123 від 14.07.1995 на базі ЗОПЕМ (зокрема, на базі майнового комплексу ЗОПЕМ) було утворено ДАЕК «Закарпаттяобленерго»;

6) наказом Міненерго №123 від 14.07.1995 було визначено вважати ДАЕК «Закарпаттяобленерго» правонаступником ЗОПЕМ, зокрема правонаступником щодо права власності ЗОПЕМ на об`єкти, що перебували у складі цілісного майнового комплексу ЗОПЕМ, наявність яких у його складі була відображена у затвердженому наказом Міненерго №123 від 14.07.1995 акті оцінки даного майнового комплексу.

Отже, з моменту державної реєстрації ДАЕК «Закарпаттяобленерго», яка мала місце 31.08.1995 всі активи та пасиви Закарпатського обласного підприємства електричних мереж, в тому числі і будівля ЗТП №28г стала власністю ДАЕК «Закарпаттяобленерго» (правонаступником якої є ПрАТ «Закарпаттяобленерго»). Вказаних висновків скаржник не спростовує.

ПрАТ «Закарпаттяобленерго» листом «Про підтвердження переліку нерухомого майна» №116-25/2732 від 04.05.2016 (далі також лист №116-25/2732 від 04.05.2016) звернулось до Фонду державного майна України з проханням підтвердити перелік нерухомого майна, яке було передано до статутного фонду ДАЕК «Закарпаттяобленерго» під час корпоратизації.

У відповідь на лист ПрАТ «Закарпаттяобленерго» №116-25/2732 від 04.05.2016, ФДМ України надав лист №10-21-10956 від 09.06.2016, додатком до якого був Перелік майна, переданого до статутного фонду Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Закарпаттяобленерго» (правонаступник ПАТ «Закарпаттяобленерго») від 09.06.2016 (далі - Перелік майна від 09.06.2016).

Таким чином, суди виснували, що Перелік нерухомого майна від 09.06.2016 виданий у відповідності до чинного станом на момент його видачі Положення про впорядкування передачі та є достовірним документом, що підтверджує факт передачі до статутного фонду ДАЕК «Закарпаттяобленерго» (правонаступником якого є позивач) об`єктів майна, одним з яких є будівля ЗТП №28г і перебування державного майна на балансі державного підприємства було доказом того, що підприємство здійснює щодо такого майна повноваження повного господарського відання, зміст якого відповідав повноваженням власника майна: володіння, користування та розпорядження майном відповідно до закону та статуту державного підприємства. Наведені вище документи визнані доказами того, що будівля ТП 28 знаходилася на балансі позивача на час її приватизації та, без сумніву, була проінвентаризована і включена до переліку об`єктів нерухомого майна, що були передані створеному на базі державного підприємства акціонерному товариству, до якого перейшов увесь майновий комплекс, що забезпечував його виробничу діяльність, у тому числі й будівля ТП 28.

Саме цими висновками суди відхилили доводи НБУ про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів, що ЗТП-28г належить йому чи належало на праві власності Закарпатському обласному підприємству електричних мереж «Закарпаттяобленерго», а тому для доведення відповідного володіння позивачем спірним майном врахували докази, які були подані під час підготовчого засідання, що спростовує доводи скаржника.

Крім цього, відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Водночас з тексту касаційної скарги не вбачається обґрунтувань, згідно з якими можна було б дійти до висновку, що докази подані позивачем разом із клопотанням №07-2023/2 від 06.07.2023 були отримані внаслідок порушення закону або що вони не можуть додатково, в доповнення до вже наявних у справі доказів, підтверджувати ті чи інші обставини. Таким чином, твердження НБУ про те, що подані позивачем разом із клопотанням №07-2023/2 від 06.07.2023 документи є недопустимими доказами - є помилковими.

Що ж до доводів скаржника про те, що наказ № 123 не містить інформації про право власності позивача чи іншої особи на будь-який об`єкт, а позивачем не надано документів, які б засвідчували факт передачі власником майна ЗТП № 28г Державній акціонерній енергопостачальній компанії «Закарпаттяобленерго», тобто відсутній правовстановлюючий документ на спірне майно, що виключає застосування ст. 387 ЦК України, колегія суддів зазначає таке.

Дійсно, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально- визначеного майна з чужого незаконного володіння. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 906/420/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц та від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, а право на витребування майна з чужого незаконного володіння має зокрема особа (власник, який не володіє), яка має відповідні правовстановлюючі документи.

В свою чергу, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18, від 09.09.2020 у справі № 355/1177/17 міститься такий висновок: "Аналіз статті 387 ЦК України свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом".

Схожий правовий висновок сформульовано в пунктах 62- 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Водночас як вже було зазначено, судами встановлено наявність доказів, які підтверджують, що будівля ТП 28 знаходилася на балансі позивача на час її приватизації та, без сумніву, була проінвентаризована і включена до переліку об`єктів нерухомого майна, що були передані створеному на базі державного підприємства акціонерному товариству, до якого перейшов увесь майновий комплекс, що забезпечував його виробничу діяльність, у тому числі й будівля ТП 28 з урахуванням правових позицій, що викладені Верховним Судом у подібних спорах, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №910/9381/20, а саме про те, що «… підтвердження виникнення в 1995 році права власності Товариства на спірну будівлю Переліком майна, внесеного до статутного фонду товариства, утвореного в процесі корпоратизації…». Тобто суди першої та апеляційної інстанції у даній справі встановили обставину набуття ДАЕК «Закарпаттяобленерго» права власності на будівлю ЗТП №28г не лише аналізуючи окремо наказ Міненерго України №123 від 14.07.1995 або акт оцінки цілісного майнового комплексу ЗОПЕМ від 30.06.1995 у відриві від інших доказів, а встановили вказану обставину шляхом системного аналізу наданих позивачем разом із позовною заявою доказів, що в сукупності підтверджують зазначену обставину.

Посилання скаржника на те, що суди першої та апеляційної інстанції не дослідили документи на підставі яких ФДМ України видав Перелік майна, переданого до статутного фонду ДАЕК «Закарпаттяобленерго» від 09.06.2016 (далі також - Перелік ФДМ України від 09.06.2016) колегією суддів відхиляються, оскільки предметом спору у даній справі не є питання правомірності дій ФДМ України щодо видачі Переліку ФДМ України від 09.06.2016 позивачу та зводиться до вибіркового визначення певних наявних у матеріалах справи доказів, які на думку скаржника повинні доводити інше. Проте скаржником не спростовано висновків щодо інших доказів, на підставі яких суді дійшли висновку про право власності позивача на спірне майно.

Відтак, доводи про неправильне застосування судами ст. 387 ЦК України не знайшли свого підтвердження і додатково зводяться до необхідності переоцінки доказів, повноваження з чого у суду касаційної інстанції відсутні в силу вимог ст. 300 ГПК України, відповідно до положень якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання скаржника не те, що позивачем не було надано будь-яких доказів неправомірного набуття права власності ПрАТ «Берегівський м`ясокомбінат» на оспорюване майно або протиправної реєстрації зазначеного права власності в Державного реєстру речових прав, та що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.11.2019 у справі № 910/9834/18, відповідно до яких судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях також відхиляються колегією суддів, оскільки судами встановлено, що підставою для державної реєстрації права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна «комплекс» (згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) вказане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер: ЯЯЯ №298559, видане 18.07.2006, видавник: Виконавчий комітет Берегівської міської ради).

Право власності на майновий комплекс відповідача підтверджується такими доказами: свідоцтвом про право власності ПрАТ Берегівський м`ясокомбінат (в минулому ВАТ Берегівський м`ясокомбінат) на нерухоме майно серії ЯЯЯ №298559 виданого виконавчим комітетом Берегівської міської ради від 18.07.2006; рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради про видачу свідоцтва про право власності ПрАТ Берегівський м`ясокомбінат (в минулому ВАТ Берегівський м`ясокомбінат).

З`ясовуючи у органу місцевого самоврядування підстави та документи, які були подані відповідачем до виконавчого комітету Берегівської міської ради на підтвердження факту внесення до статутного фонду відповідача будівлі «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж» з метою видачі відповідачу свідоцтва про право власності серії №28925 від 19.04.2006, в результаті чого було отримано відомості та документи, від виконавчого комітету Берегівської міської ради листом №1362/03-17 від 25.06.2020, згідно якого Берегівська міська рада надала копію рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради №187 від 13.04.2006, а також копії документів на підставі яких було прийнято вищезазначене рішення, серед яких немає відомостей щодо внесення до статутного фонду відповідача будівлі «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж».

Окрім цього, згідно з переліком майна, переданим до статутного фонду ВАТ «Берегівський м`ясокомбінат» (згідно з наказом про створення ВАТ «Берегівський м`ясокомбінат» №3/702 від 29.03.1996), виданим РВ ФДМ України по Закарпатській області, то у вказаному переліку відсутні будь-які відомості щодо внесення до статутного фонду відповідача будівлі «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж».

Висновок, що відповідач включив до складу свого майна спірний об`єкт нерухомості, провівши на земельній ділянці, якою він володіє на правах постійного користування, інвентаризацію об`єктів нерухомого майна та включивши до нового технічного паспорта спірний об`єкт нерухомості будівлю ТП 28, надавши їй найменування - «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж» не є припущенням, як зазначає скаржник, оскільки судами зазначено, що цей факт підтверджується матеріали інвентаризаційної справи №7192, які містять копію переліку майна, переданого до статутного фонду відкритого акціонерного товариства Берегівський м`ясокомбінат (згідно з наказом про створення ВАТ «Берегівський м`ясокомбінат» №3/702 від 29.03.1996) виданого РВ ФДМ України по Закарпатській області.

При цьому судами встановлено відсутність будь-якого правовстановлюючого документу, згідно з яким будівля «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж» могла б правомірно перебувати у відповідача, що спростовує доводи про те, що спірна будівля належить відповідачу. Отже позивачем доведено, що спірне майно (будівля ЗТП №28г) вибуло з володіння позивача без наявності законних на те підстав, незаконно було зареєстроване як об`єкт права власності відповідача.

Посилання скаржника на те, що трансформаторна підстанція призначена для обслуговування будівлі та становить одне ціле з ним, а відтак згідно з ст. 186 ЦК України є приналежністю основної речі, має слідувати за нею, що виключає можливість розглядати її як окремий об`єкт права власності, що підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.06.2018 у справі № 369/5240/16-ц та від 25.07.2019 у справі № 907/442/18 колегією суддів не приймаються, оскільки у справі № 907/947/22 суди дійшли висновку, що відсутність у переліку майна, яке передане у 1996 році Фондом державного майна у власність ВАТ «Берегівський м`ясокомбінат» спірної будівлі трансформаторної підстанції, що знаходиться на земельній ділянці Відповідача, ґрунтується саме на тому, що ця будівля (ТП 28) була передана Фондом, як власником майна, до складу іншого майнового комплексу ДАЕК «Закарпаттяобленерго» у 1995 році і стверджуючи, що будівля ЗТП №28г («трансформаторна, Ж») є приналежністю до майнового комплексу відповідача, НБУ не надав жодного доказу, що вказана будівля будувалась саме, як обслуговуюча будівля до даного майнового комплексу.

Крім цього, за висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 369/5240/16-ц, «за таких обставин … трансформаторна підстанція призначена для обслуговування багатоквартирного житлового будинку та становить одне ціле з ним, а тому згідно з статтею 186 ЦК України є приналежністю основної речі (будинку), має слідувати за нею, що виключає можливість розглядати її як окремий об`єкт права власності.».

У тому ж абзаці Верховний Суд виснував, що законом не передбачено самостійне відчуження інженерних споруд, які складають єдине ціле з жилим багатоквартирним будинком, та визнання права власності на такі споруди.

Наведений висновок з посиланням на вказану норму сформульований, виходячи з обставин, встановлених у справі № 369/5240/16-ц, у тому числі з урахуванням того, що спірна трансформаторна підстанція була запроектована та збудована для обслуговування багатоквартирного житлового будинку та становить одне ціле з ним, замовниками будівництва та власниками земельної ділянки під яким є позивач та відповідач-2. І як на підставу позову позивач посилався на неправомірність рішення загальних зборів учасників про прийняття відповідача-2 до складу учасників господарського товариства, зокрема щодо збільшення статутного капіталу за рахунок майнового внеску цієї особи, а саме спірної трансформаторної підстанції.

У справі ж № 907/947/22 позивач просив витребувати трансформаторну підстанцію як власник, який отримав цей об`єкт у власність в порядку правонаступництва від Закарпатського обласного підприємства електричних мереж, вказуючи на те, що відповідач безпідставно включив до складу свого майна спірний об`єкт нерухомості, провівши на земельній ділянці, якою він володіє на праві постійного користування, інвентаризацію об`єктів нерухомого майна та включивши до нового технічного паспорта спірний об`єкт нерухомості, який поіменував будівлею.

Враховуючи наведене, постанова Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 369/5240/16-ц не містить висновку щодо застосування статті 186 ЦК України, а обставини цієї справи та справи № 369/5240/16-ц не є подібними за змістом спірних правовідносин, оскільки у справі № 369/5240/16-ц йшлося про визнання права власності на трансформаторну підстанцію, яку, як встановили суди, було запроектовано та побудовано саме для обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Так само у справі № 907/442/18 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаєренерджі" звернулося до Господарського суду Закарпатської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технофаєр" про зобов`язання повернути безпідставно набуте майно, а саме: комплексну трансформаторну підстанцію КПТ 630/10/0,4 У1 № 100401 (виробництва ПП "Енергоспецсервіс") разом з кабельними лініями, трансформаторами струму та електролічильником НІК АРК1 № 0194317. У вказаній справі відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04.06.2014 Публічне акціонерне товариство "Перечинський лісокомбінат" (продавець) передало у власність, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаєренерджі" (покупець) прийняло у власність належні продавцю будівлі та споруди транспортного цеху, що знаходяться за адресою: Закарпатська область, Перечинський район, с. Зарічево, вул. Відродження, 1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 324635821232). Зазначені будівлі і споруди згідно з технічним паспортом від 20.01.2014 до інвентарної справи № 61242 складаються з: прохідна (літера А, загальною площею 26,1 кв.м.); адміністративний корпус - гараж (літера В, загальною площею 536,1 кв.м.); гараж (літера Й, загальною площею 383,6 кв.м.); котельня (літера Н, загальною площею 64,9 кв.м.); склад-блок зварки (літера П П, загальною площею 36,7 кв.м.); гараж (літера Р, загальною площею 148,8 кв.м.); навіс (літера Г); заправочний пункт (літера І); гараж (літера Ї, фундамент); сарай (літера О, фундамент). Зазначені будівлі і споруди розташовані на земельній ділянці площею 1,545 га, кадастровий номер - 2123281501:02:012:0014.

Тобто обставини у справах № 369/5240/16-ц, № 907/442/18 та № 907/947/22 є різними, а тому не можна стверджувати про їх подібність.

Також Верховним Судом відхиляються доводи скаржника про порушення судами принципу правової визначеності, оскільки рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.11.2018 у справі № 907/628/17, яке набрало законної сили 12.02.2019 та є обов`язковим до виконання в силу ст. 129-1 Конституції України, встановлено наявність права власності у відповідача на оспорюване майно та звернено на нього стягнення на користь Національного банку, і право власності відповідача на оспорюване майно більше як 17 років визнавалося та підтверджувалося державою, що зумовило довіру в учасників цивільного обороту до держави у визнання і підтвердження фактів набуття відповідачем оспорюваного майна, оскільки спір у справі № 907/628/17 за позовом НБУ до ПрАТ «Берегівський м`ясокомбінат», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» стосувався звернення стягнення на предмет іпотеки, а не дослідження питання правомірності виникнення права власності ПрАТ «Берегівський м`ясокомбінат» на майно, що було передано в іпотеку. При цьому наявність такого судового рішення не може бути правовою підставою для позбавлення позивача можливості захищати свої права на майно, яке він вважає своєю власністю.

Колегією суддів відхиляються також посилання скаржника на те, що суди дійшли помилкових висновків, що ЗТП № 28г та будівля трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень «Ж», є однією будівлею, та не дослідили зібрані у справі докази, зокрема Технічний паспорт Мукачівського БТІ та обставини, встановлені рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.11.2018 у справі № 907/628/17, що зумовило порушення судом норм ст. 236 та ст. 237 ГПК України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07.12.2023 у справі № 924/498/23, оскільки посилаючись на висновок у справі № 924/498/23 він вказує на загальні висновки щодо застосування ст. 86 та 237 ГПК України, проте дослідження відповідних доказів у справі відбувається з урахуванням обставин конкретної справи, і саме лише бажання домогтися іншої переоцінки доказів на підставі цитування процесуальних норм, без встановлення порушення їх судами, не може бути підставою для скасування судових рішень.

З цих самих мотивів колегією суддів відхиляються доводи про не дослідження судами зібраних у справі докази, зокрема висновку експерта, наданого позивачем у справі № 907/416/21, щодо того ж оспорюваного майна та який містить відповіді на ті ж питання, що і поданий висновок того ж експерта в даній справі та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.01.2020 у справі № 918/36/19.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Відтак, саме лише неповне відображення у тексті судових рішень своїх висновків стосовно абсолютно усіх доводів учасників справи не може свідчити про їх необґрунтованість або порушення норм процесуального права.

Що ж до тверджень НБУ про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11.11.2019 у справі № 756/15538/15-ц (відповідно до яких проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв`язку зі статями 388, 509, 598 ЦК України суд дійшов висновку, що оскільки Закон України «Про іпотеку», який є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, не передбачає таких підстав для припинення іпотеки, як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку, тому такі підстави не припиняють основне зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки), колегія суддів зазначає таке.

В означеній постанові Об`єднана палата Верховного Суду зробила такі висновки - іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»). Оскільки Законом України «Про іпотеку» не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку, тому такі підстави не припиняють основне зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки.

Водночас у справі яка є предметом касаційного позивач не просить визнати іпотеку припиненою. Висновки Верховного Суду у справі №756/15538/15-ц стосуються виключно питання правомірності заявлення позовної вимоги про припинення іпотеки та можуть застосовуватись у релевантних справах, предметом позовних вимог у яких теж є припинення іпотеки, і у вказаній справі застосовувалася ст. 388 ЦК України, що вказує на неподібність правовідносин у справі № 907/947/22 та № 756/15538/15-ц. Ба більше, у постанові Верховного Суду 11.11.2019 у справі № 756/15538/15-ц останній прямо зазначив, що встановивши, що спірна квартира вибула з володіння ПрАТ «Трест Київміськбуд-1» поза його волею, а саме, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, а умовами договору іпотеки передбачено право на звернення стягнення на предмет іпотеки, суди попередніх інстанції дійшли правильного правового висновку, що ПрАТ «Трест Київміськбуд-1» має право на витребування спірного нерухомого майна від добросовісного набувача за правилами ст. 388 ЦК України.

Таким чином, оскільки наразі об`єкт «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж» (ЗТП №28г) зареєстрований на праві власності у складі об`єкта нерухомого майна «комплекс» за відповідачем, вказана будівля є такою, що юридично вибула з володіння позивача, внаслідок чого у позивача наявні підстави для витребування вказаного майна з незаконного володіння відповідача із застосуванням правового механізму, передбаченого, зокрема, ст.ст. 387 ЦК України.

Підсумовуючи викладене, беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів обох інстанцій про задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим касаційна скарга Національного банку України не підлягає задоволенню, а оскаржувані постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.

Щодо касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго".

У постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 911/2115/19 зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Стаття 45 цього кодексу визначає, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу (ч.1). Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (ч.3).

Згідно з ч. 5 ст. 50 наведеного кодексу треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього кодексу.

Частиною 1 ст. 126 зазначеного кодексу передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За приписами п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 у справі № 911/2115/19 апеляційну скаргу третьої особи на рішення Господарського суду Київської області від 23.09.2019 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю.

Позивачем 01.06.2020 до суду апеляційної інстанції була подана заява, яка була призначена до розгляду, за наслідками якого у її задоволенні було відмовлено оскарженою ухвалою.

У касаційній скарзі як на підставу для її задоволення скаржник посилався на положення частини 3 статті 254 ГПК України, відповідно до якої після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Верховний Суд зазначив, що згідно з положеннями статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи (ч.1).

Отже нормами процесуального закону не перебачено покладення на третю особу витрат на правничу допомогу адвоката.

У касаційній скарзі скаржник також просив застосувати положення щодо розподілу судових витрат за аналогією закону, вважаючи, що у суді апеляційної інстанції такі витрати повинна нести особа, яка звернулася із апеляційною скаргою, і не на користь якої за результатами розгляду апеляційної скарги прийнято судове рішення.

Однак такі доводи визнані Верховним Судом безпідставними виходячи із наступного.

За Конституцією України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (стаття 75); до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85).

Відповідно до Основного Закону України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6); органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Поділ державної влади забезпечує основні функцій держави: законодавчої, виконавчої, судової; він відображає функціональну визначеність кожного з державних органів, передбачає їх взаємодію, систему взаємних стримувань та противаг, які мають на меті забезпечити неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України; забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою і важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Наведені вище положення ГПК України є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто встановлене ними нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування у правозастосовній діяльності.

Отже результат реалізації Верховним Судом повноважень щодо забезпечення сталості та єдності судової практики, у тому числі забезпечення однакового застосування судами норм права, Верховний Суд не повинен суперечити запровадженому Верховною Радою України нормативному регулюванню суспільних відносин, адже інакше уможливлюється спотворення результату волевиявлення парламенту з питань, віднесених до його компетенції, і, як наслідок, порушення конституційного принципу поділу влади.

Таким чином виходячи із наведеного немає правових підстав вважати, що суд може покласти зазначені скаржником витрати на третю особу.

Подібні висновки щодо неможливості покладення витрат на професійну правничу допомогу на третю особу викладені у додатковій постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №915/1406/21, у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №904/4736/21, у додатковій постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 923/447/15.

При цьому у постанові від 19.04.2023 у справі №904/4736/21 Верховний Суд вважав за необхідне змінити мотивувальну та резолютивну частину оскаржуваної додаткової постанови суду апеляційної інстанції, та стягнув з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 10 000,00 грн на користь позивача.

Ухвалою від 16.04.2024 справу № 907/947/22 разом з касаційною скаргою Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, а також заявами Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 23.05.2024 справу № 907/947/22 за касаційною скаргою Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 повернув відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

При цьому Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 у якій вказано, зокрема, про те, що норми статей 123, 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом (пункт 8.7 постанови).

Враховуючи висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.05.2024 у справі № 907/947/22, колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 286 постанови від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 стосовно застосування 126, 129 ГПК України, відповідно до якого витрати, пов`язані з розглядом справи за відсутності прямої вказівки в процесуальному законі щодо покладення таких витрат на іншу особу, можуть бути покладені за результатами вирішення спору лише на сторони такого спору. На думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, чинним процесуальним законом не передбачено заборони стягувати витрати на професійну правничу допомогу з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у випадку, якщо ця особа подала апеляційну/касаційну скаргу, вимоги якої не були задоволені чи частково незадоволені та заперечувала проти позовних вимог (за наявності відповідної заяви особи про їх розподіл). Тому ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.07.2024 справу № 907/947/22 разом з касаційною скаргою Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, а також заявами Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2024 справу № 907/947/22 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття «сторона успорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у справі». Так, сторонами в цивільному процесі є такі її учасники, як позивачі відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Отже, висновок, наведений у пункті 286 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19, про те, що судові витрати покладаються лише на сторони спору, сформульований у відповідності до складу учасників тієї справи та результату вирішення конкретного спору, а саме: судові витрати компенсовано за рахунок двох відповідачів, які є належними, а не за рахунок усіх чотирьох осіб, до яких пред`явлені вимоги.

Висновку про те, що судові витрати на професійну правничу допомогу не підлягають стягненню з третьої особи, яка подала апеляційну чи касаційну скаргу і в задоволенні якої було відмовлено, постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 у цілому та її пункт 286 зокрема не містять.

Колегія суддів у справі № 907/947/22 зазначає, що ч. 1 ст. 50 ГПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Дійсно склад учасників у справах про банкрутство є специфічним, а поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у справі», однак з приписів частини першої статті 50 ГПК України слідує, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не підпадають під ознаки обох цих понять. Тобто зазначені особи не є ані сторонами спору, ані сторонами справи як у позовному, так і у провадженні у справі про банкрутство.

Колегія суддів у справі № 907/947/22 вважає, що норми процесуального закону (ст.ст. 2, 123, 129 ГПК України) визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом (подібний висновок міститься у пункті 8.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21).

При цьому чинним процесуальним законом не передбачено заборони стягувати витрати на професійну правничу допомогу з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у випадку, якщо ця особа подала апеляційну/касаційну скаргу, вимоги якої не були задоволені чи частково незадоволені та заперечувала проти позовних вимог (за наявності відповідної заяви особи про їх розподіл).

Подібний висновок викладено у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 910/13137/21.

Також колегія суддів вважає, що у випадку оскарження судового рішення третьою особою, а не відповідною стороною, покладення тягаря оплати витрат на правничу допомогу на відповідну сторону не відповідає принципам пропорційності та верховенства права, закріпленим у ст. 2 ГПК України, оскільки в такому випадку ризик настання наслідків, пов`язаних зі вчиненням третьою особою відповідних процесуальних дій, автоматично покладається на особу, яка таких дій не вчиняла, і, по суті, призводить до того, що відповідні негативні наслідки (у вигляді обов`язку сплати витрат на правничу допомогу іншого учасника справи, який був фактично опонентом при розгляді відповідної апеляційної чи касаційної скарги) несе сторона спору, яка такі рішення не оскаржувала, тобто не вчиняла дій, які стали підставою для понесення витрат відповідним опонентом.

До того ж відповідна конструкція має негативний ефект, оскільки створює підґрунтя для зловживання процесуальними правами та подання третіми особами необґрунтованих апеляційних/касаційних скарг тощо за, фактично, умов відсутності ризику негативних наслідків для себе у вигляді обов`язку з відшкодування відповідних витрат, які можливо понесе її опонент у спорі. Крім цього, у такому випадку навіть відповідач, який може скористатися своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 46 ГПК України, і визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу, буде нести негативні наслідки у вигляді можливого відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у випадку оскарження відповідного рішення третьою особою, що само по собі є несправедливим.

Відтак, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість стягнення відповідних витрат на професійну правничу допомогу з відповідача через те, що апеляційна скарга подавалась третьою особою.

Верховний Суд також погоджується з доводами скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не мотивував з яких підстав дійшов висновку про необхідність посилання та застосування норми ч. 9 ст. 129 ГПК України та не зазначив, з чиєї сторони відбулось зловживання процесуальними правами або спір виник внаслідок неправильних дій якої сторони, необхідних для застосування цих положень процесуального кодексу. Водночас вказані висновки не привели до постановлення неправильного рішення про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу з відповідача.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.ч. 1 та 2 ст. 300 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржниками було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують висновків судів попередніх інстанції у відповідних судових рішеннях.

Оскільки Верховний Суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг Національного банку України та Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго", судові витрати покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 у справі № 907/947/22 залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" залишити без задоволення.

Додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 907/947/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.