Ухвала

від 14.04.2025 по справі 360/237/25

ЛУТУГИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху після відкриття

14 квітня 2025 року м. ДніпроСправа № 360/237/25

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з публічної служби, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому просить суд:

-визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Національної поліції в Луганській області № 410 о/с від 22.05.2019 та № 582 о/с від 12.07.2019 в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 , начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Луганській області на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

-поновити майора поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на рівнозначній посаді в Головному управлінні Національній поліції в Луганській області;

-стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2019 по день поновлення на службі в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області.

Ухвалою суду від 03.03.2025 відкрито провадження у справі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Так, суд встановив наявність підстав для залишення позовної заяви без руху, зважаючи на таке.

За правилами статей 123 КАС України суд зобов`язаний перевірити дотримання позивачем строків звернення до суду, які передбачені статтею 122 КАС України.

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наведені вище норми КАС України станом на час виникнення спірних правовідносин (31.05.2019, 12.07.2019) мали аналогічні положення та для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлювався місячний строк.

Верховним судом у постанові від 22 грудня 2023 року справа №160/19022/22 викладена правова позиція про те, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов`язаних із утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №804/285/16 від 12 грудня 2018 року).

Предметом позову є визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Національної поліції в Луганській області від 22.05.2019 № 410 о/с та від 12.07.2019 № 582 о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 , начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Луганській області на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; поновлення майора поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на рівнозначній посаді в Головному управлінні Національній поліції в Луганській області; стягнення з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2019 по день поновлення на службі в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області.

Основною позовною вимогою є визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Національної поліції в Луганській області від 22.05.2019 № 410 о/с та від 12.07.2019 № 582 о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 , начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Луганській області на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Решта позовних вимог є похідними від основної вимоги.

Відтак, суд вважає, що заявлений у цій справі спір виник із відносин публічної служби ОСОБА_1 , тому до спірних правовідносин застосуванню підлягає саме місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Визначення законодавцем строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Верховним Судом неоднарозово висловлювалася правова позиція, відповідно до якої зазначалося, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Зі змісту позову та матеріалів справи судом встановлено, що 31.05.2019 наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 22.05.2019 № 410 о/с майора поліції ОСОБА_1 начальника ВОДІТТ ГУНП в Луганській області звільнено із Національної поліції України на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» (через скорочення штатів).

Крім того, наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 12.07.2019 № 582 о/с було внесені зміни до наказу від 22.05.2019 № 410 о/с в частині зміни розміру вислуги років ОСОБА_1 . В наказі про звільнення від 22.05.2019 № 410 о/с та від 12.07.2019 № 582 о/с, як підстава звільнення зазначено рапорт ОСОБА_1 та наказ Національної поліції України від 21.03.2019 № 249. Під час ознайомлення із вказаним рапортом у ОСОБА_1 виникла підозра щодо його підробки, а саме, невстановленою посадовою особою шляхом допису, внесені до нього додаткову інформацію - дописано дату «17.05.2019», яка була написана не позивачем і вочевидь іншим почерком та чорнилами.

Таким чином, наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 12.07.2019 № 582 о/с було внесені зміни до наказу від 22.05.2019 № 410 о/с в частині зміни розміру вислуги років ОСОБА_1 .

Тобто, цим наказом внесені лише зміни щодо розміру вислуги років, решта наказу аналогічного змісту, як і наказ Головного управління Національної поліції в Луганській області від 22.05.2019 № 410 о/с.

Позивачем зазначено, що внаслідок таких злочинних дій, на підставі сфальсифікованого рапорту, останнього було звільнено з Національної поліції України, шляхом видання протиправного наказу від 22.05.2019 № 410о/с, чим завдано істотної шкоди його правам, оскільки ОСОБА_1 мав бути звільнений за станом здоров`я на підставі рішення ВЛК 13.06.2019. Написаний позивачем рапорт без зазначення дати не є документом та не тягне за собою ніяких юридичних наслідків. Більш того, зазначений рапорт було написано ОСОБА_1 під тиском з боку відповідача, оскільки відділ кадрів категорично відмовлявся надавати направлення на проходження позивачем військово-лікарської комісії без написання вищезазначеного рапорту.

Вказаний рапорт було підроблено вдруге, оскільки приблизно восени 2020 року, тобто більш ніж через рік після звільнення позивача, невстановленою посадовою особою на ньому було здійснено допис резолюції керівництва ГУНП в Луганській області: «УКЗ До наказу 17.05.2019», якої на час звільнення на рапорті не було. Ще 22.06.2020 зазначена резолюція на рапорті була відсутня, що підтверджується наданою ОСОБА_1 . УКЗ ГУНП засвідченою копією цього рапорту.

Тобто, позивач вважає, що на час звільнення підроблений рапорт, який став підставою для його незаконного звільнення, керівництвом ГУНП в Луганській області взагалі не розглядався. Допис резолюції: «УКЗ До наказу 17.05.2019» було здійснено більш ніж через рік після звільнення. Крім того під час судового розгляду справи № 360/377/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ГУНП в Луганській області від 20.01.2020, відповідач на вимогу суду надавав засвідчену копію відповідного рапорту, на якому також не було резолюції керівника ГУНП в Луганській області ОСОБА_2 .

20.04.2021 ОСОБА_1 звернувся з заявою до Державного бюро розслідувань, яка була спрямована до Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Краматорську, проте відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та здійснення передбачених КПК України дій вчинено не було, в зв`язку з чим позивач звернувся до Краматорського міського суду Донецької області. Згідно ухвали Краматорського міського суду Донецької області від 14.06.2021 Територіальне управління Державного бюро розслідувань, яке розташоване у м. Краматорську було зобов`язано прийняти та зареєструвати заяву ОСОБА_1 від 20.04.2021 щодо скоєного кримінального правопорушення - про вчинення посадовими особами Головного управління Національної поліції, незаконних дій, а саме перевищення влади або службових повноважень.

19.07.2021 позивачем до Територіального управління Державного бюро розслідувань, яке розташоване у м. Краматорську подано заяву про визнання ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному проваджені за заявою від 20.04.2021.

11.10.2021 старшим слідчим Першого СВ ТУ ДБР винесено постанову про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_1 у вищезазначеному кримінальному провадженні. Не погодившись з зазначеним рішенням, позивачем було подано скаргу на бездіяльність працівників ДБР (відповідно до ст. 303 КПК України) до Краматорського міського суду в Донецькій області.

05.11.2021 слідчим суддею Краматорського міського суду Донецької області винесено ухвалу, якою скаргу позивача задоволено.

07.12.2021 ОСОБА_1 направлено повторну заяву до Територіального управління Державного бюро розслідувань, яке розташоване у м. Краматорську, щодо визнання потерпілим на виконання рішення суду.

02.02.2022 позивачем отримано постанову старшого слідчого Другого СВ ТУ ДБР про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим від 14.01.2022 року по кримінальному провадженню № 620210500010000357 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивачем подано скаргу 05.02.2022 на бездіяльність працівників ДБР (відповідно до ст. 303 КПК України) до Краматорського міського суду в Донецькій області, яку слідчим суддею Краматорського міського суду Донецької області було задоволено, а постанову слідчого скасовано, і таким чином клопотання позивача про визнання потерпілим залишилось не розглянутим по суті.

08.03.2023 позивачем отримано постанову про закриття кримінального провадження від 04.03.2022. 12.03.2023 ОСОБА_1 направлено скаргу на бездіяльність працівників ДБР (відповідно до ст. 303 КПК України) до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, за підслідністю. 04.04.2023 слідчим суддею Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, винесено ухвалу (справа № 202/4448/23, провадження № 1-кс/202/2121/2023), згідно якої відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний Суд своїм розпорядженням від 06.03.2022 за № 1/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ Сєвєродонецького міського суду Луганської області на Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. В свою чергу, відповідно до розпорядження Верховного Суду від 15.03.2022 за № 8/0/9-22 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська розглядаються судові справи Краматорського міського суду Донецької області, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчих Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Краматорську) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську. Таким чином, згідно ухвали судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська скаргу позивача на постанову старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, про закриття кримінального провадження № 62021050010000357 від 30.07.2021 повернуто для подання до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

05.04.2023 позивачем направлено скаргу на бездіяльність працівників ДБР (відповідно до ст. 303 КПК України) до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, за результатами розгляду якої постанову від 04.03.2023 про закриття кримінального провадження № 62021050010000357 від 30.07.2021 скасовано згідно ухвали від 18.04.2023 (Справа № 183/4160/23, № 1-кс/183/1467/23).

26.04.2023 позивачем отримано відповідь від ТУ ДБР, розташоване у м. Краматорську, на його запит щодо отримання копії постанови про закриття кримінального провадження. Старшим слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк) надіслано постанову про закриття кримінального провадження від 21.10.2022. Таким чином виявилось, що оскаржувана позивачем раніше постанова про закриття кримінального провадження від 04.03.2022 не була остаточною. 26.04.2023 ОСОБА_1 направлено скаргу на бездіяльність працівників ДБР (відповідно до ст. 303 КПК України) до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, за результатами розгляду якої постанову від 21.10.2022 про закриття кримінального провадження № 62021050010000357 від 30.07.2021 скасовано згідно ухвали від 04.05.2023 (Справа № 183/5131/23, № 1-кс/183/1758/23).

07.06.2023 ОСОБА_1 направлено заяву до ДБР щодо визнання потерпілим 23.06.2023 позивачем отримано постанову старшого слідчого Другого СВ ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську Завадського О.В., про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим від 09.06.2023 по кримінальному провадженню № 620210500010000357 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.

30.06.2023 процесуальним керівником було винесено постанову про визнання ОСОБА_1 потерпілим. За клопотанням позивача було призначено почеркознавчу експертизу. Згідно висновку експерта від 13.08.2024 №СЕ-19/113-24/3681-ПЧ у п. 2 зазначено: «Рукописні записи «17.05.2019» розташовані під рукописним записом «майор поліції» у рапорті на ім`я начальника ГУНП в Луганській області Колесника С.П. від імені ОСОБА_1 про звільнення від 17.05.2019 року, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою».

Таким чином, експертом встановлено, що в написаному ОСОБА_1 під тиском рапорті на звільнення, сторонньою особою було здійснено дописи, які я не робив.

Отже, дослідженням матеріалів, судом встановлено, що 31.05.2019 наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 22.05.2019 № 410 о/с майора поліції ОСОБА_1 начальника ВОДІТТ ГУНП в Луганській області звільнено із Національної поліції України на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» (через скорочення штатів). Наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 12.07.2019 № 582 о/с було внесені зміни до наказу від 22.05.2019 № 410 о/с в частині зміни розміру вислуги років ОСОБА_1 . В наказі про звільнення від 22.05.2019 № 410 о/с та від 12.07.2019 № 582 о/с, як підстава звільнення зазначено рапорт ОСОБА_1 та наказ Національної поліції України від 21.03.2019 № 249. Під час ознайомлення із вказаним рапортом у ОСОБА_1 виникла підозра щодо його підробки, а саме, невстановленою посадовою особою шляхом допису, внесено до нього додаткову інформацію - дописано дату «17.05.2019», яка була написана не позивачем і вочевидь іншим почерком та чорнилами. При цьому, позивачем самостійно зазначено, що приблизно восени 2020 року, тобто більш ніж через рік після звільнення позивача, невстановленою посадовою особою на ньому було здійснено допис резолюції керівництва ГУНП в Луганській області: «УКЗ До наказу 17.05.2019», якої на час звільнення на рапорті не було. Також відповідний запис на резолюції був відсутній на копії рапорту ОСОБА_1 , який долучено ГУНП в Луганській області до матеріалів адміністративної справи в ході розгляду справи № 360/377/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ГУНП в Луганській області від 20.01.2020.

Відповідачем до матеріалів справи надано докази в підтвердження отримання позивачем трудової книжки, військового квитка, довідки на військовозобов`язаного 31.05.2019, що підтверджується власноруч написаними розписками датованими 31.05.2019.

Таким чином, зокрема, трудову книжку ОСОБА_1 отримав 31.05.2019.

Крім того, відповідачем надано докази ознайомлення ОСОБА_1 з витягом з наказу ГУНП в Луганській області від 22.05.2019 № 410 о/с «Про звільнення», що підтверджується власноруч написаною розпискою датованою 31.05.2019.

Таким чином, строк звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 22.05.2019 № 410 о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 , начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Луганській області на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів сплинув 01.07.2019.

До суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 07.02.2025, тобто з пропуском місячного строку, встановленого статтею 122 КАС України.

Крім того, згідно інформації Діловодства спеціалізованого суду факт отримання позивачем витягів з наказу ГУНП в Луганській області від 22.05.2019 № 410 о/с та згодом витягу з наказу від 12.07.2019 № 582 о/с також підтверджується рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 у справі № 360/4337/19 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Луганській області про визнання протиправної відмови, зобов`язання вчинити певні дії, яким суд встановив, що відповідно до наказу ГУНП в Луганській області від 22.05.2019 № 410 о/с ОСОБА_1 , начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання ГУНП в Луганській області, було звільнено зі служби в поліції за статтею 77 частина перша пункт 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з 31.05.2019, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні 18 років 09 місяців 25 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) 10 років 05 місяців 17 днів. Зазначені витяги з наказів до суду у справі № 360/4337/19 було надано у якості доказів в жовтні 2019 року саме ОСОБА_1 .

Таким чином, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з вищевказаним позовом 02.10.2019, був обізнаний про порушення своїх прав та з оскаржуваним наказом від 12.07.2019 № 582 о/с також був ознайомлений.

Позивачем до матеріалів справи не надано доказів в підтвердження ознайомлення з оскаржуваним наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 12.07.2019 № 582 о/с про внесення змін до наказу від 22.05.2019 № 410 о/с в частині зміни розміру вислуги років ОСОБА_1 . Проте, суд вважає, що позивач, звертаючись до суду з позовом до ГУ ПФУ у Луганській області про визнання протиправної відмови, зобов`язання вчинити певні дії, був ознайомлений зі змістом оскаржуваного наказу станом на 02.10.2019, про також зазначено у рішенні Луганського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 у справі № 360/4337/19. Крім того, цей наказ надано суду позивачем разом із позовною заявою.

Таким чином, строк звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 12.07.2019 № 582 о/с про внесення змін до наказу від 22.05.2019 № 410 о/с в частині зміни розміру вислуги років ОСОБА_1 сплинув у жовтні 2019 року.

До суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 07.02.2025, тобто з пропуском місячного строку, встановленого статтею 122 КАС України.

Також, згідно інформації Діловодства спеціалізованого суду ОСОБА_1 протягом 2019 -2021 років звертався до суду з позовними вимогами до різних відповідачів, при цьому свої вимоги обґрунтовував тим, що проходив службу в поліції, та наказами від 22.05.2019 № 410 о/с, від 12.07.2019 № 582о/с був звільнений зі служби. Зазначені накази позивачем надавалися до суду у якості доказів. Так, наприклад, у справах № 360/4238/19, № 360/923/20, № 360/1504/20, № 360/346/20, № 360/3346/20, № 360/377/20, № 360/923/20, № 360/300/21 ОСОБА_1 копії наказів ГУНП в Луганській області № 410 о/с та № 582 о/с надавав до позову в якості доказів.

Таким чином, починаючи з 31.05.2019 та з жовтня 2019 року позивач був обізнаний про порушення своїх прав та міг звернутися до суду у місячний строк відповідно до положень статті 122 КАС України за їх відновленням, проте до суду з позивом про захист своїх прав звернувся лише 07.02.2025, тобто майже через п`ять років.

Крім того, судом встановлено, що після ознайомлення з відповідним рапортом (восени 2020 року), поданим позивачем, який був підставою для прийняття оскаржуваних наказів, ОСОБА_1 лише 20.04.2021 звернувся з заявою до Державного бюро розслідувань про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та здійснення передбачених КПК України дій. Таким чином, як самостійно зазначено позивачем, про порушення своїх прав в частині внесення допису у відповідний рапорт ОСОБА_1 , позивач дізнався восени 2020 року, а вчиняти дії щодо відновлення порушених відповідачем прав почав здійснювати лише 20.04.2021.

Позивачем зазначено, що 07.02.2025 через 19 днів з моменту коли позивач дізнався про порушення своїх прав (та через 2 дні з моменту отримання дозволу на використання результатів експертизи), він звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою, тому вважає, що строк звернення до адміністративного суду, передбачений ст. 122 КАС України, не сплинув.

Таким чином, позивач вважає, що сукупність вищезазначених обставин безпосередньо унеможливлювала вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, так як об`єктивно ці обставини не залежали від волі позивача, навпаки, весь цей час він активно боровся за свої права, що підтверджується відповідними процесуальними документами, наявними в матеріалах кримінального провадження № 620210500010000357, а також ухвалами судів в цій справі щодо скасування протиправних рішень посадових осіб, наявними в ЄДРСР.

Позивач вважає, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває.

Проте, суд вважає, що вказані підстави не можуть вважатися поважними для поновлення строку звернення до суду, оскільки з матеріалів справи підтверджується, що ОСОБА_1 про порушення своїх прав дізнався 31.05.2019 та в жовтні 2019 року. Тобто, про порушення своїх прав позивач дізнався з моменту ознайомлення з оскаржуваними наказами та отримання трудової книжки.

Дії та заходи позивача, вчинені по збиранню доказів в підтвердження порушених його прав здійснювалися починаючи з 20.04.2021, про свідчать матеріали справи, тобто позивачем з 31.05.2019 та жовтня 2019 року до 20.04.2021 не вчинено жодних заходів щодо відновлення порушених прав. Крім того, отримання позивачем 05.02.2025 від Луганської обласної прокуратури дозволу на використання результатів експертизи, не може вважатися моментом, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, оскільки отримання висновку експерта свідчить лише про вчинення дій по збиранню матеріалів та доказів в підтвердження факту внесення запису у рапорт ОСОБА_1 іншою особою.

Таким чином, строк звернення до суду з цим позовом має відраховуватись саме з моменту ознайомлення позивача з оскаржуваними наказами та отримання трудової книжки.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Процесуальні норми КАС України, якими врегульовано перебіг строків звернення до суду визначають, що перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і не пов`язує їх з моментом, коли особа почала вважати, що діями, рішеннями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень ці права чи інтереси порушено.

День, коли особа дізналася про порушення свого права це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

Конституційний Суд України у рішенні № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначив, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Це, насамперед, обумовлене специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду для вирішення спору, відносини стають стабільними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Водночас пропуск строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається та вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Так, за приписами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.

При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документа повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку (пункт 49 постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19).

При цьому встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 29.11.2024 у справі № 420/6633/23.

Як вже зазначалося судом раніше, з огляду на предмет оскарження у цій справі та характер спірних правовідносин, застосованим у цій справі є саме частина п`ята статті 122 КАС України, тобто, за загальним правилом, оскарження спірних наказів відповідача повинно було відбуватися протягом одного місяця з дня, коли позивач дізнався про порушення його прав щодо проходження публічної служби.

З аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

У постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10 листопада 2022 року у справі №500/1185/21, від 25 січня 2024 року у справі №120/4609/22, від 12 квітня 2024 року у справі №640/10147/22, від 13 червня 2024 у справі № 320/9124/22.

Таким чином, позивачем до матеріалів позову не надано належних доказів в підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

Отже, судом встановлено, що позивач мав право звернутись до суду з цим позовом в місячний строк, який слід обчислювати з дати ознайомлення позивача з оскаржуваними наказами та отримання трудової книжки.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

КАС України не пов`язує право суду поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

У зв`язку з викладеним суд констатує, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Будь-яких обставин і фактів, які об`єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду у т.ч протягом розумного строку до відповідача, матеріали справи не містять.

Згідно частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

Таким чином позивачу слід надати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для поновлення строку.

Суд звертає увагу позивача на те, що заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Оскільки після відкриття провадження у справі судом встановлено, що позовну заяву подано з порушенням статті 161 КАС України, суд вважає за необхідне відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України залишити без руху позовну заяву й надати позивачу п`ятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з публічної служби, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без руху.

Встановити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня отримання копії даної ухвали шляхом надання суду через підсистему "Електронний суд":

- обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами поважності причин пропуску строку звернення з 31.05.2019 до дня звернення до суду.

Роз`яснити, що відповідно до частини п`ятнадцятої статті 171 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

СуддяЄ.О. Кисельова