Постанова

від 09.04.2025 по справі 202/714/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/13/25 Справа № 202/714/18 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №202/714/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа П`ята дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним заповіту та визнання недійсним договору дарування, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 10 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Слюсара Л.П., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа: П`ята дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним заповіту та визнання недійсним договору дарування. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 . Після його смерті єдиним спадкоємцем першої черги за законом є позивач, яка є рідною донькою померлого від першого шлюбу. Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 . Позивачем, у встановлений законом строк для прийняття спадщини, було подано до приватного нотаріуса Петрик Н.П. заяву про прийняття спадщини. Однак, нотаріус повідомила про те, що оформити спадщину за законом неможливо, оскільки ОСОБА_3 за життя, а саме 03 березня 2017 року склав заповіт, який було посвідчено державним нотаріусом П`ятої Дніпровської державної нотаріальної контори Ужвою Тетяною Миколаївною на ім`я ОСОБА_2 . Тієї ж дати, 03 березня 2017 року у приміщенні тієї ж П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори державним нотаріусом Ужвою Тетяною Миколаївною було посвідчено договір дарування квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до зазначеного договору дарування, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку з тим, що в останні роки свого життя ОСОБА_3 тяжко хворів, мав психічні розлади, та постійно перебував під доглядом лікарів, позивач вважає даний заповіт та договір дарування недійсними, оскільки вони були складені в момент, коли заповідач (дарувальник) не міг чітко усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Після визнання договору дарування недійсним, реєстрація права власності, яка проведена на підставі цього договору, підлягає скасуванню.

Вказує, що ОСОБА_3 у 1985 та 1988 роках проходив курс лікування в Дніпропетровській клінічній психіатричній лікарні «Дніпропетровської обласної ради» з приводу психічного розладу здоров`я, в зв`язку з чим в подальшому до кінця його життя в нього спостерігалося порушення сприйняття, мислення, емоцій, інтелекту та пам`яті, постійно змінювалося відношення до життя, суспільства та самого себе.

У зв`язку з чим просила суд: визнати заповіт (номер у спадковому реєстрі - 60328811), складений ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_2 , посвідчений 03 березня 2017 року державним нотаріусом П`ятої Дніпровської державної нотаріальної контори Ужвою Т.М., зареєстрований в реєстрі за №1-93 - недійсним; визнати договір дарування серія та номер:1-94 від 03 березня 2017 року, посвідчений 03 березня 2017 року державним нотаріусом П`ятої Дніпровської державної нотаріальної контори Ужвою Тетяною Миколаївною, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - недійсним; скасувати запис про право власності №19302407 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчинений державним реєстратором П`ятої Дніпровської державної нотаріальної контори Ужва Тетяною Миколаївною, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34132863 від 03 березня 2017 року 13:44:46, щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1087041312101) за ОСОБА_2 .

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа П`ята дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним заповіту та визнання недійсним договору дарування задоволені.

Визнано заповіт (номер у спадковому реєстрі - 60328811), складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 03.03.2017 року державним нотаріусом П`ятої Дніпровської державної нотаріальної контори Ужвою Т.М., зареєстрований в реєстрі за №1-93 - недійсним.

Визнано договір дарування серія та номер:1-94 від 03.03.2017 року, посвідчений 03.03.2017 року державним нотаріусом П`ятої Дніпровської державної нотаріальної контори Ужвою Тетяною Миколаївною, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - недійсним.

Скасовано запис про право власності №19302407 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчинений державним реєстратором П`ятої Дніпровської державної нотаріальної контори Ужва Тетяною Миколаївною, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:34132863 від 03.03.2017 року 13:44:46, щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1087041312101) за ОСОБА_2 .

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити інше, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначає, що судом ухвалено рішення на підставі доказів, які не були дослідженні в судовому засіданні, та які взагалі відсутні в матеріалах справи. Тобто суд поклав в обґрунтування рішення недопустимі докази, чим порушив принципи щодо всебічного, повного, об`єктивного дослідження обставин справи, які у свою чергу впливають на вимоги ст. 263 ЦПК України, щодо законності та обґрунтованості рішення суду. Висновок судово-психіатричного експерта є недопустимим доказом та не може братись до уваги при ухваленні судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2021 року залишити без змін.

Зазначає, що твердження ОСОБА_2 щодо проведення судово-психіатричної експертизи на підставі недопустимих доказів є надуманим, оскільки судами різних інстанцій вже неодноразово встановлювалась повнота та обґрунтованість висновку судово-психіатричної експертизи від 16 січня 2020 року.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача в суді заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, місце та час розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача та позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд вважає, що скарга відповідача є обґрунтованою і підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1ст.367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 02.11.1994 року, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів м.Дніпропетровська, згідно з розпорядженням від 02.11.1994р. №3/2943-94, зареєстрованого Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації і записано в реєстрову книгу 5п за реєстровим номером 54, належить на праві власності 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 листопада 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Піонтковською О.О., зареєстрованого в реєстрі за №1510 спадкоємцем майна ОСОБА_4 , 1939 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є її чоловік ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02 листопада 1994 року, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів м.Дніпропетровська, згідно з розпорядженням (наказом) від 02 листопада 1994 року, №3/2943-94, зареєстрованого Дніпропетровським міжміським Бюро технічної інвентаризації і записано в реєстрову книгу за №5п-54.

Відповідно до заповіту від 03 березня 2017 року, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Дніпровської державної нотаріальної контори Ужвою Т.М., зареєстрованому в реєстрі за №1-93, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповідав усі права та обов`язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також усі права та обов`язки, які можуть належати йому в майбутньому, та усе рухоме та нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У зв`язку з хворобою ОСОБА_3 , який не може особисто прочитати текст заповіту уголос, та згідно ст.1248 ЦК України, заповіт посвідчено в присутності двох свідків: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Згідно з Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі витяг №46967813, номер у реєстрі 60328811.

Відповідно до договору дарування від 03 березня 2017 року, посвідченого державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Ужва Т.М., зареєстрованому в реєстрів за №1-94, ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарований) уклали договір про таке: дарувальник безоплатно передав у власність обдарованому квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №109237666 від 27.12.2017 року, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , номер запису про право власності №19302407 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчинений державним реєстратором П`ятої Дніпровської державної нотаріальної контори Ужва Тетяною Миколаївною, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34132863 від 03.03.2017 року 13:44:46 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1087041312101).

Позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 .

Відповідно до повторного свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрик Н.П. 07.07.2017 року заведено спадкову справу №06/2017, номер у спадковому реєстрі №60899535.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що доводи сторони позивача щодо недійсності заповіту та договору дарування знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, тому оцінюючи належність, допустимість доказів окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги підлягають задоволенню оскільки висновком судово-психіатричного експерта №5 від 16.01.2020 року судово-психіатричного експерта встановлено, що ОСОБА_3 у період часу, до якого відноситься укладання заповіту та договору дарування, за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другоїстатті 1247 ЦК України).

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (частина другастатті 209 ЦК України).

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними устаттях 1251-1252 цього Кодексу(частина третястатті 1247 ЦК України).

Статтею 1248 ЦК Укрраїни передбачено, що нотаріус посвідчуєзаповіт,який написанийзаповідачем власноручноабо задопомогою загальноприйнятихтехнічних засобів. Нотаріусможе напрохання особизаписати заповітз їїслів власноручноабо задопомогою загальноприйнятихтехнічних засобів. Уцьому разізаповіт маєбути вголоспрочитаний заповідачемі підписанийним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253цього Кодексу).

У відповідностідо ст.1253ЦК набажання заповідачайого заповітможе бутипосвідчений присвідках. У випадках, встановленихабзацом третім частини другої статті 1248і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою .Свідками можутьбути лишеособи зповною цивільноюдієздатністю. Свідкамине можутьбути: 1)нотаріус абоінша посадова,службова особа,яка посвідчуєзаповіт; 2)спадкоємці зазаповітом; 3)члени сім`їта близькіродичі спадкоємцівза заповітом; 4)особи,які неможуть прочитатиабо підписатизаповіт. Свідки,при якихпосвідчено заповіт,зачитують йоговголос таставлять своїпідписи наньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Згідно із частиною другоюстатті 1257 ЦК Україниза позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною першоюстатті 30 ЦК Україницивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Наявність вільного волевиявлення може бути піддана сумніву через припущення відсутності у заповідача здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку, тобто через наявність таких психічних розладів здоров`я, які абсолютно унеможливлюють здатність керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення.

Стаття 225 ЦК Українивизначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Таким чином, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостійстатті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина другастатті 78 ЦПК України).

Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шостастатті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першоюстатті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Аналогічний спосіб застосування норми права у подібних правовідносинах неодноразово використовувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, від 26 листопада 2021 року у справі № 404/2104/17, від 15 січня 2025 року у справі № 296/7017/20 тощо, що свідчить про усталеність правозастосовної практики у способі вирішення правового питання про визнання недійсним заповіту, зокрема, за умови призначення обов`язкової судово-психіатричної експертизи.

У спірних правовідносинах позивач наполягає на тому, що заповідач не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складання заповіту, що є підставою для визнання його (заповіту) і договору дарування недійсними.

В ході розгляду справи ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року, за клопотанням представника позивача, була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза, виконання якої доручено відділенню судово-психіатричних експертиз комунального підприємства «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради (м. Дніпро, ж/м Ігрень, вул. Бехтєрева,1).

На вирішення якої були поставлені наступні запитання:

- Чи страждав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП - НОМЕР_3 ), яким-небудь психічним захворюванням на час складання ним заповіту 03 березня 2017 року, та укладання 03 березня 2017 року договору дарування серії та номер: 1-94?

- Якщо страждав, то яким саме?

- Чи проявлявся в нього тимчасовий розлад психічної діяльності?

- Чи позбавило це психічне захворювання чи розлад психічної діяльності ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) можливості розуміти значення своїх дій і (або) керувати ними під час складання заповіту 03 березня 2017 року, який було посвідчено П`ятою Дніпровською державною нотаріальною конторою (номер у спадковому реєстрі - 60328811) та укладання договору дарування серії та номер: 1-94 посвідченого 03.03.2017 року П`ятою Дніпровською державною нотаріальною конторою?

У розпорядження експерта надано: матеріали цивільної справи №202/714/18, провадження №2/202/192/2019 та дві медичні картки амбулаторного хворого ОСОБА_3 . Експертів попереджено про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України.

За результатами експертизи було складено висновок судово-психіатричного експерта №5 від 16.01.2020 року, згідно якого: « ОСОБА_3 на момент укладання заповіту та договору дарування від 03.03.2017 року виявляв ознаки хронічного стійкого психічного розладу у формі виражених розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку складного ґенезу (нейроінфекція, хронічна алкогольна інтоксикація, церебросклероз). За своїм психічним станом на той час ОСОБА_3 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними».

Таким чином, у тексті експертного дослідження відсутній категоричний висновок про наявність у спадкодавця хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого він не був здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними саме на час укладення заповіту. Експертом використано термін «виявляв ознаки».

З викладеного вбачається, що у даному експертному висновку не надано конкретної відповіді на питання поставлене судом, а саме: - «чи позбавило це психічне захворювання чи розлад психічної діяльності ОСОБА_3 можливості розуміти значення своїх дій і керувати ними під час складання 03 березня 2017 року заповіту та договору дарування».

Слід зазначити, що під час проведення експертного дослідження по даній категорії справ, експерти повинні відповісти саме на питання: «чи усвідомлювала особа значення своїх дій та (або) могла (чи ні) керувати ними» на момент укладення правочину, що відповідає вимогам ст.225 ЦК України.

Тобто висновок, який ліг у основу оскаржуваного рішення суду, не містить чіткого ствердження про неможливість спадкодавця усвідомлювати значення своїх дій, або неможливість керувати ними, в момент підписання оскаржуваного заповіту та договору дарування.

Крім того, в ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, через наявність сумнівів у результатах проведеної 16.01.2020р. експертизи, ухвалою від 01 вересня 2021 року було задоволено клопотання представника відповідача, і по справі призначено повторну посмертну судово-психіатричну експертизу. На вирішення поставлене одне питання: «чи міг ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, під час укладення 03 березня 2017 року договору дарування серія та номер: 1-94, та складання 03 березня 2017 року заповіту?».

Як вбачається з тексту висновку судово-психіатричного експерта Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» №104 від 26 жовтня 2023 року: «з наданої медичної документації та відомостей з матеріалів справи відомо, що ОСОБА_3 тричі лікувався у Дніпропетровській психіатричній лікарні: у 1967 році з приводу алкогольного параноїду; у 1987 році з приводу реактивного параноїду; у 1992 році з діагнозом: «Органічне ураження ЦНС складного генезу (поліомієліт, церебральний атеросклероз) з помірно вираженим психоорганічним синдромом, психотичними включеннями». З 1988 року по 2012 рік ОСОБА_3 спостерігався лікарями-психіатрами КЗ «Дніпропетровський спеціалізований психоневрологічний центр» ДОР» спочатку з діагнозом: «Реактивний психоз (параноїд) в анамнезі», з 1997 року з діагнозом: «Органічне ураження ЦНС». Судово-психіатричний аналіз записів медичної карти амбулаторного хворого з психоневрологічного центру свідчить, що в описовій частині психічного статусу під час прийомів завжди зазначалось «без психотики, без продуктивної психосимптоматики, маячення та галюцинацій не виявляє», що не відповідає констатації в діагнозі «психотичних включень» під час оглядів, а тільки наявність їх в анамнезі (до 1992 року). Також констатація в діагнозах «помірно вираженого або вираженого» психоорганічного синдрому не відповідає описовій частині психічного статусу щодо інтелектуально-мнестичних порушень. Фіксувалось, що пам`ять у ОСОБА_3 незначно знижена, «вікова», «інтелект та пам`ять без грубої патології, відповідають віку та отриманій освіті». Симптомів психоорганічного синдрому помірно вираженого або вираженого ступеню жоден лікарський запис не містить. Натомість ОСОБА_3 був емоційно лабільним, виснажуваним, з органічним типом мислення, зі скаргами на зниження пам`яті на фоні церебрального атеросклероза, що свідчить про наявність у нього Органічних психічних розладів судинного генезу з легким органічним психосиндромом (відповідно до записів у карті з 1988 до 2012 року).

На експертизу також була надана медична карта амбулаторного хворого без номеру з КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка №4» ДОР», заповнена неналежним чином, з порушенням норм законодавства, яка містить запис чергового лікаря від 25.05.2016р. з психічним статусом, що відповідає опису тяжкого психічного розладу рівня глибокої деменції, з повним розпадом когнітивної сфери, повним дезорієнтуванням, галюцинаторно-параноїдним синдромом: «самостійно скарги висловити не може, дезорієнтований у просторі, не розуміє хто до нього прийшов. На запитання назвати прізвище не може, лише назвав ім' я. Дивиться на всі боки, «як дитина посміхається не до місця». За словами родичів, спостерігаються порушення пам`яті (не пам`ятає, що їв вранці, що було вчора, головний біль, дратівливість, поганий сон). Самокритику знижено. Виявляє марення та галюцинації. Емоційно лабільний. Контактує важко, відчуття «голок» по всьому тілу. Постійно конфліктує із сусідами. Пам`ять знижена за органічним типом ... Діагноз: «Органічне ураження ЦНС з психоорганічними та психотичними включеннями ... ». Описаний стан виключає можливість самостійного підтримання щоденного функціонування і життєзабезпечення, потребує постійного стороннього догляду та нагляду. Судом не була надана оцінка даної медичної карти як належного доказу для експертизи.

В той же час аналіз показань свідків виявив, що всі свідки (у тому числі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , позивачка) підтверджували, що ОСОБА_3 самостійно ходив до магазину та на базар, знав дорогу до дому позивачки ОСОБА_1 .

Свідки ОСОБА_9 (сусідка), ОСОБА_10 (сусідка), ОСОБА_11 (листоноша) додали, що підекспертний у період 2015-2017 р.р. жив сам, був адекватним, спілкувався з сусідами, сумував за померлою дружиною, часто плакав після її смерті, однак самостійно відвідував реабілітаційний центр для пенсіонерів, самостійно ходив до сімейного лікаря за місцем обслуговування, самостійно отримував пенсію, що повністю виключає тяжкий психічний розлад, з повним розпадом когнітивної сфери та дезорієнтуванням у просторі та власній особистості.

Свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (син та невістка позивачки) свідчили у суді про неадекватний психічний стан ОСОБА_3 , наявність у нього ідей слідкування, заколоту, обкрадання, конфліктів з сусідами, дезорієнтування. При цьому востаннє ці свідки бачились з підекспертним у грудні 2016 року.

Таким чином, з аналізу всіх наданих на теперішню експертизу матеріалів, зіставляючи об`єктивні та суб`єктивні дані та їхню узгодженість між собою, експертна комісія дійшла висновку, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виявляв ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу з органічним психосиндромом ступінь вираженості якого на час укладання заповіту та договору дарування 03 березня 2017 року встановити неможливо через суперечливість даних стосовно його психічного стану в представлених матеріалах справи.

Медична карта амбулаторного хворого без номеру з КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка №4» ДОР» потребує оцінки судом як належного чи неналежного доказу для експертизи. Для розв`язання суперечливостей данихпотрібні додаткові матеріали: медична карта амбулаторного хворого з поліклініки за місцем обслуговування ОСОБА_3 сімейним лікарем, відомості щодо психічного стану ОСОБА_3 з реабілітаційного центру, який він відвідував після смерті дружини, показання соціальних працівників про психічний стан підекспертного на період 2015-2017 рік.

Відтак, надати відповідь на питання «чи міг ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними під час укладання 03 березня 2017 року договору дарування серія та номер: 1-94 та складання 03 березня 2017 року заповіту?» неможливо через суперечливість даних стосовно його психічного стану в представлених матеріалах справи та їх неповноту на юридично значимий період».

Стороною відповідача ставиться під сумнів, крім інших доказів, саме і медична карта амбулаторного хворого без номеру з КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка №4» ДОР», з чим погоджується колегія суддів.

Так 28.05.2029р. на адвокатський запит К3 «Діпровська міська поліклініка №4» надала відповідь №381 про те, що в даному медичномую закладі відсутня медична карта амбулаторного хворого ОСОБА_3 , він листки непрацездатності не отримував, рентгенологічних обстежень непроходив, наркотичні та психотропні засоби йому лікарями не призначались; адреса реєстрації ОСОБА_3 не входить до зони обслуговування даного медичного закладу.

Таким чином, результати експертного висновку №5 від 16.01.2020р. базувались в тому числі і на даних вказаної вище медичної карти, яку не можна вважати належним та допустимим доказом в розумінні вимог процесуального закону, і як слід вказаний висновок експерта також не можна приймати у якості доказу такого стану особи, в якому вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент укладені спірних правочинів.

Встановивши дані обставини, враховуючи той факт, що при проведенні повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, експерт не зміг надати чітку відповідь з поставленого основного питання, саме через суперечливість наданих доказів, які містяться в матеріалах справи, з урахуванням пояснень допитаних у якості свідків незацікавлених у результатах справи (сусідів спадкодавця, листоноши, яка доставляла пенсію), які констатували адекватність спадкодавця ОСОБА_3 , за його життя так (в тому числі і в період укладання спірного заповіту і договору дарування), колегія суддів приходить до висновку про недоведеність обставин на які посилається позивач на підтвердження заявлених вимог, хоча саме на сторону позивача в даному випадку процесуальним законом покладено тягар такого доказування.

До аналогічного висновку прийшов суд касаційної інстанції у своїй постанові від 24 березня 2025 рокуза результатами перегляду подібної справи №705/4155/19 (провадження №61-6953св24).

За наведених обставин, та того, що у справі експертними висновками фактично не надано конкретної відповіді про психічний стан ОСОБА_3 в момент укладання договору дарування та складання заповіту, а допитані незацікавлені свідки не підтверджують факту неадекватності спадкодавця (в тому числі на час укладання спірних правочинів), суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи наведене вище, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_1 слід відмовити за недоведеністю.

Згідно ч.13 ст.141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Задовольняючи апеляційну скаргу відповідача, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України, ставок судового збору, передбачених ст.4 Закону України «Про судовий збір», апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, а саме судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3171,00 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 10 лютого 2021 року у справі № 202/714/18 - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа П`ята дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним заповіту та визнання недійсним договору дарування відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3171 (три тисячі сто сімдесят одна) грн. 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.В. Агєєв

Судді: А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повне судове рішення складено 14.04.2025р.

Головуючий суддя О.В. Агєєв