Постанова

від 08.04.2025 по справі 910/11583/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2025 р. Справа № 910/11583/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Пшевлоцький Ю.М.

від відповідача: Рикова Н.В.

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київстар"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 (повний текст рішення підписано 05.12.2024) (суддя Пукас А.Ю.)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 (повний текст додаткового рішення підписано 23.12.2024) (суддя Пукас А.Ю.)

у справі № 910/11583/24 Господарського суду міста Києва

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київстар"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Оптик"</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євромонтажзахід",

про стягнення 537 912,99 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У вересні 1024 року Приватне акціонерне товариство "Київстар" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Оптик"</a> (відповідач) про стягнення штрафу в розмірі 537 912,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору № 407775 на будівництво місцевих ліній зв`язку від 05.01.2021 (далі - Договір), оскільки роботи за додатковою угодою від 11.10.2021 № 407775-129 до Договору (далі - Додаткова угода) виконані з порушенням встановлених строків.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/11583/24 в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Київстар" відмовлено.

Суд першої інстанції, дослідивши положення пунктів 7.4 та 7.5 Договору, дійшов висновку щодо необхідності погодитися з підходом відповідача в частині неможливості застосування до спірних правовідносин пункту 7.5 Договору та нарахування штрафу в розмірі 50 %.

На переконання місцевого господарського суду, положення пункту 7.5 Договору можуть бути застосовані до підрядника лише внаслідок та за умови одностороннього розірвання Договору, оскільки сполучник "та" (з огляду на відсутність інших альтернатив на кшталт застосування сполучника "або", "та/або" та інших), у даному випадку вказує на пов`язаність визначених пунктом дій. Утім, доказів розірвання між сторонами Договору чи Додаткової угоди матеріали справи не містять.

Зазначене, за висновками суду першої інстанції, не спростовує факту допущення відповідачем прострочення виконання договірного зобов`язання, що ним і не заперечується, однак нівелює необхідність суду встановлювати поважність причин такого порушення, наявність форс-мажорних обставин та інше, оскільки позивачем як таке право на стягнення штрафу на підставі пункту 7.5 Договору заявлено неправомірно, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення

09.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Техно-Оптик"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/11583/24, в якій просило ухвалити додаткове рішення в даній справі про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) і стягнути з позивача на користь відповідача 20 000,00 грн (суму гонорару адвоката Рикової Нелі Володимирівни (далі - Рикова Н.В.)).

Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у справі № 910/11583/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Оптик"</a> про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/11583/24 задоволено та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Київстар" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Оптик"</a> витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.

Суд першої інстанції, дослідивши надані відповідачем докази та заперечення позивача щодо заявленого до стягнення розміру витрат, дійшов висновків, що останні відповідають критеріям, визначеним частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), тобто є пов`язані з розглядом справи, обґрунтованими та пропорційними до предмета спору, з урахуванням ціни позову та виконаних адвокатом робіт у межах розгляду даної справи, що свідчить про наявність підстав для їх повного відшкодування стороні відповідача в силу того, що в задоволенні позову судом відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/11583/24, Приватне акціонерне товариство "Київстар" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 96-1, 106, 216, 286, 546, 549, 611, 625, 718, 883 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Зокрема, скаржник зазначає, що п. 7.5 Договору допускає можливість застосування санкції у вигляді штрафу окремо від розірвання додаткової угоди.

Також, скаржник просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 № 910/11583/24, посилаючись на те, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та не відповідає критерію реальності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 (колегія суддів у складі: головуючого Демидової А.М., суддів Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "Київстар" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/11583/24. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Київстар" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у справі № 910/11583/24. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/11583/24 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку. Розгляд апеляційної скарги призначено на 08.04.2025 о 10:20. Встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 14.03.2025.

Позиції учасників справи

Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що положення пункту 7.5 Договору можуть бути застосовані до підрядника лише внаслідок та за умови одностороннього розірвання Договору.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 08.04.2025 з`явились представники позивача та відповідача.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився.

Усі учасники справи належним чином повідомлені судом про дату, час та місце судового засідання.

Враховуючи, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а неявка в судове засідання представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи аргументи апеляційної скарги і доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає за можливе здійснити перегляд оскаржуваного судового акта в апеляційному порядку без участі в судовому засіданні представника третьої особи.

У судовому засіданні представник позивача (скаржника) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до умов договору № 407775 на будівництво місцевих ліній зв`язку від 05.01.2021, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Київстар" як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Оптик" як підрядником (Договір), виконавець взяв на себе зобов`язання на свій ризик, від імені та за дорученням замовника отримати будь які погодження, що необхідні для проектування та будівництва МЛЗ та на підставі погоджень виконати роботи, а замовник - прийняти та оплатити їх належним чином.

Згідно з п. 4.1 Договору склад, загальні вимог та строки виконання робіт наведені у додатку № 8 до цього Договору.

У п. 4.2 Договору передбачено, що перед початком виконання будь-яких робіт (групи робіт) сторони складають і підписують відповідну додаткову угоду до цього Договору, в якій обумовлюють обсяги, строки, порядок виконання і вартість робіт.

Пунктом 4.7 Договору встановлено, що завершенням виконання робіт на об`єкті є момент виконання підрядником всіх передбачених умовами Договору та відповідної додаткової угоди робіт та підписання замовником акта Ф.3 і акта Ф.4/Ф.5.

Відповідно до п. 7.4 Договору замовник має право нараховувати підряднику штраф у разі порушення строків виконання робіт, передбачених у відповідних додаткових угодах:

- в розмірі 1 % від вартості невиконаних або неналежно виконаних робіт, за кожний день прострочення належного виконання, якщо строки порушення терміну виконання робіт не перевищують 15 робочих днів;

- в розмірі 2 % від вартості невиконаних або неналежно виконаних робіт, за кожний день прострочення їх належного виконання, починаючи з 16-го робочого дня затримки виконання, але загальний строк затримки не перевищує 30 робочих днів.

У п. 7.5 Договору закріплено, що в разі порушення строків виконання робіт за відповідною додатковою угодою більше, ніж на 30 робочих днів, замовник має право розірвати договір в односторонньому порядку відповідну додаткову угоду, направивши підряднику повідомлення про розірвання, та право вимагати від підрядника сплати штрафу за прострочення виконання робіт на 30 робочих днів, як передбачено цим Договором, в розмірі 50 % від вартості невиконаних або неналежно виконаних робіт.

Строк дії Договору - з дати його укладання і до 30.11.2022 (включно) (п. 10.1 Договору).

Додатковою угодою № 407775-129 від 11.10.2021 до Договору (Додаткова угода) сторонами погоджено перелік/ найменування робіт, які підрядник має виконати у строк до 01.12.2021 на загальну суму 909 065,12 грн з ПДВ.

Згідно з актом приймання-передачі виконаних робіт від 07.06.2023 до Додаткової угоди до Договору підрядником виконано та передано, а замовником прийнято комплекс робіт на суму 1 075 825,97 грн.

Судом встановлено, що вказаний акт підписано сторонами 12.06.2023 шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису.

Звертаючись із позовом у даній справі, Приватне акціонерне товариство "Київстар" з посиланням на прострочення виконання робіт просило суд стягнути з відповідача штраф на підставі пункту 7.5 Договору в розмірі 50 % від розміру невчасно виконаних робіт за Додатковою угодою.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивач не звертався до нього із розірванням Договору з причин порушення строків виконання, що, на переконання сторони, свідчить про відсутність у позивача порушеного права та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови

За приписами ст. 509 ЦК України та ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною першою статті 846 ЦК України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Робота, виконана підрядником, згідно зі ст. 857 ЦК України, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру; виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові.

За приписами частини першої статті 850 та статті 851 ЦК України замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. Підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником.

Права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені статтею 849 ЦК України, відповідно до якої:

- замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина перша статті);

- якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина друга статті);

- якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина третя статті);

- замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина четверта статті).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Доказів виконання позивачем наведених вимог Договору, а також приписів ст. 850 ЦК України щодо сприяння підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду, суду не надано.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем виконано роботи, погоджені додатковою угодою № 407775-129 від 11.10.2021, з простроченням визначеного сторонами строку, що підтверджується актом від 07.06.2023 приймання-передачі виконаних робіт за цією Додатковою угодою на суму 1 075 825,97 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною першою статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Частиною четвертою, шостою статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини першої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За положеннями статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 7.5 Договору сторонами погоджено, що у разі порушення строків виконання робіт за відповідною додатковою угодою більше ніж на 30 робочих днів, замовник має право розірвати в односторонньому порядку відповідну додаткову угоду, направивши підряднику повідомлення про розірвання та право вимагати від підрядника сплати штрафу за прострочення виконання робіт на 30 робочих днів в розмірі 50 % від вартості невиконаних або неналежно виконаних робіт.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції правомірно, з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 910/4490/22, визначено, що положення пункту 7.5 Договору можуть бути застосовані до підрядника лише внаслідок та за умови одностороннього розірвання Договору, оскільки сполучник "та" (з огляду на відсутність інших альтернатив на кшталт застосування сполучника "або", "та/або" та інших) в даному випадку вказує на пов`язаність визначених пунктом дій.

Апеляційний господарський суд у даному випадку зважає також на положення статті 627 ЦК України, згідно з якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З урахуванням відсутності доказів звернення позивача до відповідача із заявою про розірвання Договору в односторонньому порядку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог.

При цьому судом правильно зазначено про відсутність підстав здійснювати перерахунок штрафу відповідно до пункту 7.4 Договору, оскільки суд не має права самостійно змінювати підстави позову і таке право належить виключно позивачу у встановленому ГПК України порядку.

З огляду на викладене, вмотивованим є висновок суду про відмову в позові.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

У частині додаткового рішення суд апеляційної інстанції зважає на таке.

Відповідно до ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Отже, у розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У заяві про ухвалення додаткового рішення, поданій до суду першої інстанції, відповідач просив стягнути з позивача на свою користь 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Із змісту поданої заяви вбачається, що на підтвердження понесення відповідних витрат відповідачем надано суду договір про надання правової допомоги № ЮО/2-13.10.2024 від 13.10.2024 з додатком, в якому погоджено вартість професійної правничої допомоги в розмірі 20 000,00 грн окремо по кожній інстанції.

Також відповідачем надано суду ордер серії АА № 1496815 від 16.10.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 000845 від 10.02.2020, акт наданих послуг до договору про надання правової допомоги № ЮО/2-13.10.2024 від 13.10.2024, яким сторонами (адвокатом та клієнтом) погоджено та підтверджено факт надання адвокатом послуг у справі № 910/11583/24 у Господарському суді міста Києва в повному обсязі і відсутність будь-яких претензій, зауважень.

Позивач повністю заперечував проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, зазначаючи, що такий розмір витрат є необґрунтованим, завищеним, таким, що не відповідає дійсності та є неспівмірним із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом, що свідчить про наявність правових підстав для зменшення цієї суми до 1 000 грн.

Суд апеляційної інстанції враховує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Апеляційний господарський суд вважає, що керуючись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто з позивача понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу у заявленому до стягнення розмірі.

За таких обставин, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у даній справі є вмотивованим та ухваленим відповідно до норм процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних у даній справі судових рішень відсутні.

Відтак, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за розгляд апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київстар" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у справі № 910/11583/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/11583/24.

5. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з тривалими повітряними тривогами по місту Києву, повна постанова складена - 15.04.2025.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко