Постанова від 08.04.2025 по справі 910/11109/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/11109/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Амірханян Р. К.,

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 (суддя Стасюк С. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 (Гаврилюк О. М. - головуючий, судді Майданевич О. Г., Коротун О. М.) у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни

до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «К.С.І.»,

про зобов`язання вчинити дії,

(у судове засідання з`явилися представники: позивача - Жук О. Б., відповідача - Кирдан А. В., Товариство з обмеженою відповідальністю «К.С.І.» - Гербеда Г. Г.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Фізична особа-підприємець Зінькевич Галина Миколаївна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з приміщень, які належать позивачу на праві приватної власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач володіє нежитловим приміщенням за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, буд. 30, де протиправно розміщені об`єкти відповідача.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, ФОП Зінькевич Г. М. є власником нежитлового приміщення № 24 (тамбур) площею 16,6 кв. м за адресою м. Київ, вул. Жмеринська, 30, і на підтвердження права власності позивач посилається на: технічний паспорт на групу нежитлових приміщень № 15, 11 (інвентаризаційна справа № 1127/07/20) від 27.07.2020, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 334579409 від 05.06.2023, технічний паспорт група нежитлових приміщень, які є самостійним об`єктом нерухомого майна № 259/09/23 від 12.09.2023.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач стверджував, що Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» використовується його власність. Комерційна площа нежитлового приміщення № 24 (тамбур) для розміщення наступних об`єктів:

1)Платіжний термінал самообслуговування (TS210335);

2)Платіжний термінал самообслуговування (TS203797);

3)Банкомат (САК22737).

Вищезазначені об`єкти розміщені відповідачем самостійно, без укладання договору оренди з позивачем, внаслідок чого позивач звернувся з позовом до суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні власним майном шляхом виселення відповідача з приміщення, яке належить позивачу на праві приватної власності за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, буд. 30.

За наявних документів, судом першої інстанції констатовано подвійну реєстрацію одного і того ж об`єкта, якому присвоєні окремі індивідуальні номери та поштові адреси.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 у справі № 910/11109/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів аргументовані тим, що нежитлова будівля за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 30 має таке саме місцезнаходження, як і нежитлова будівля за адресою: м. Київ, вул. Академіка Купріянова, 8, оскільки є кутовою по відношенню до відповідних двох вулиць.

14.03.2013 між третьою особою та відповідачем укладено договір оренди частини приміщення, за умовами якого третя особа передала, а відповідач прийняв у тимчасове користування приміщення площею 2 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Академіка Купріянова, 8 та належить третій особі на праві Реєстраційного посвідчення № 028421 від 06.11.2006, тобто, як зазначає відповідач, він користується на платній основі приміщенням за адресою: м. Київ, вул. Академіка Кіпріянова, 8.

Спірне приміщення, яке перебуває у власності ФОП Зінькевич Г. М. та ТОВ «К. С. І.» і по суті юридично знаходяться за різними адресами, фізично є одним і тим же приміщенням, спір щодо усунення перешкод у користуванні яким є предметом розгляду у цій справі. Вказане свідчить про те, що має місце подвійна реєстрація одного і того ж об`єкта, якому присвоєні окремі індивідуальні номери та поштові адреси.

Отже, заявлений до відповідача позов про усунення перешкод у користуванні майном не є ефективним способом захисту, оскільки третьою особою не визнається право власності позивача на вказаний об`єкт за наявності Реєстраційного посвідчення № 028421 від 06.11.2006, натомість позивач заперечує належність Реєстраційного посвідчення, як правомірного доказу права власності третьої особи на приміщення за адресою: м. Київ, вул. Академіка Купріянова, буд. 8.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ФОП Зінькевич Г. М. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позовні вимоги. Крім того, просить поновити строк та долучити докази понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. Скаржник стверджує, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.06.2018 у справі № 653/1096/16, від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц щодо застосування статті 391 ЦК України, а також у постановах від 23.12.2019 у справі № 826/7710/16, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 щодо презумпції правильності зареєстрованих відомостей для третіх осіб і законності права власності.

Суд апеляційної інстанції хибно посилається на статті 387, 388 ЦК України, які стосуються позбавлення (порушення) прав власника в частині правового титулу «володіння» майном. Вказані статті стосуються витребування майна із чужого незаконного володіння іншої особи. У цій справі мова йде про те, що своїми діями відповідач не позбавляє позивача права володіння майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Негаторний позов (усунення перешкод в користуванні майном) є єдиним та вірним способом захисту у цій справі.

Судом як першої так і апеляційної інстанцій, помилково вказано про так звану подвійну реєстрацію права власності на одне і те ж приміщення. Суди неналежно дослідили докази у справі, оскільки жодних подвійних реєстрацій щодо нежитлового приміщення немає, а третя особа не надала документів, які підтверджують право власності щодо спірного приміщення.

Єдиним документом, що надається є Витяг з реєстру прав власності, про те, що ТОВ «К.С.І.» належить приміщення площею 833,6 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Кіпріанова, буд. 8. Позивачем надано низку доказів в яких наявні дані про будівлю, побудовану в 1985 році саме за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 30. Натомість жодних будівель чи інших об`єктів за адресою: вул. Кіпріанова, 8 не будувалось, не здавалось в експлуатацію. Технічний паспорт на нежитловий будинок (приміщення) за адресою: м. Київ, вул. Академіка Кіпріанова, буд. № 8 навпаки підтверджує позицію позивача.

4.3. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду у контексті того чи має право особа реалізувати належне їй право на захист своєї власності, згідно зі статтею 391 ЦК України, у випадку, якщо судами встановлено «подвійну реєстрацію права власності» на об`єкт нерухомості.

4.4. У відзивах на касаційну скаргу ТОВ «К.С.І.» і відповідач вказують на безпідставність доводів скаржника та просять залишити без змін оскаржені судові рішення.

4.5. Клопотання про поновлення строку та долучення доказів понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд відхилив, зважаючи на відсутність обґрунтувань підстав для такого поновлення строку в межах касаційного провадження та з огляду на відмову у задоволенні касаційної скарги.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. У зв`язку із перебуванням судді Могила С. К. у відпустці, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Волковицька Н. О., Мачульський Г. М., Случ О. В. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. У справі № 910/11109/23 спірним питанням є правильність обрання позивачем способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

У справі № 910/11109/23, яка переглядається, спір стосується захисту права власності на нерухоме майно, а саме нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, буд. 30. Так, позивач звернувся із негаторним позовом і просив усунути перешкоди у користуванні спірним майном, яке зареєстроване за ним. У той же час, суди попередніх інстанцій ухвалюючи рішення, виходили з того, що за третьою особою також наявна реєстрація на спірне майно, однак зареєстроване за іншою адресою. Таким чином, наявна подвійна реєстрація на одне і те ж майно.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

За приписами статті 181 цього ж Кодексу до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89), володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то факт володіння другими може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (на яку посилається скаржник), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Одночасне існування державної реєстрації кількох прав власності на один і той самий об`єкт нерухомого майна суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів особи, за якою право власності на нерухоме майно зареєстровано первинно та не припинялося (така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 823/378/16, від 07.08.2019 у справі № 193/11/17 та від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 914/520/18).

Отже, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване одночасно за двома особами як нібито на два різні об`єкти, які є однією й тією ж нерухомістю, то обидві особи володіють таким нерухомим майном, але володіння кожної з цих осіб є неповноцінним. Ця особливість не змінює характеру порушення прав та інтересів постраждалої особи, яке полягає у позбавленні її порушником повноцінного володіння спірним майном. Тому належному способу захисту прав та інтересів постраждалої особи відповідає позовна вимога про витребування спірного нерухомого майна (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 910/3419/22).

Крім того, вирішення спору має призводити до припинення порушення і повноцінного володіння нерухомим майном, а тому судове рішення про витребування нерухомого майна як такого, право на яке зареєстроване двічі, є підставою для закриття одного з розділів Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Положення частин першої, другої, четвертої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній на час реєстрації права власності на спірні приміщення за Міністерством, передбачали, що розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються у разі: знищення об`єкта нерухомого майна; поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; державної реєстрації права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, щодо якого в Державному реєстрі прав відкрито розділ як на об`єкт незавершеного будівництва. У разі поділу об`єкта нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об`єкта скасовується. На кожний новостворений об`єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об`єктів. Записи про речові права та їх обтяження щодо об`єкта, який поділяється, або при виділі частки з цього об`єкта переносяться до розділів Державного реєстру прав, відкритих на кожний новостворений об`єкт. Якщо правочином або актом відповідного органу встановлено, що речові права та їх обтяження не поширюються на всі новостворені об`єкти нерухомого майна, записи про такі права та обтяження переносяться лише до розділів, відкритих для новостворених об`єктів, яких вони стосуються. У разі проведення державної реєстрації права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, щодо якого в Державному реєстрі прав відкрито розділ як на об`єкт незавершеного будівництва, відповідний розділ та реєстраційна справа щодо об`єкта незавершеного будівництва закриваються, реєстраційний номер такого об`єкта скасовується. Для новоствореного об`єкта нерухомого майна відкривається новий розділ у Державному реєстрі прав та формується нова реєстраційна справа, присвоюється новий реєстраційний номер такому об`єкту. Записи про речові права та їх обтяження щодо об`єкта незавершеного будівництва переносяться до розділу Державного реєстру прав, відкритого для новоствореного об`єкта.

Судове рішення про витребування нерухомого майна як такого, право на яке зареєстроване двічі, є підставою як для державної реєстрації припинення права власності особи, від якої воно витребовується, для закриття відповідного розділу у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, так і для перенесення з розділу, який підлягає закриттю, до розділу, який залишається, відомостей про інші, крім права власності, права на нього та обтяження. Можлива наявність суперечності між речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зареєстрованими у цих розділах не є перешкодою для їх перенесення, оскільки вона виникла раніше внаслідок відкриття двох розділів реєстру на одне й те ж нерухоме майно. Державна реєстрація припинення таких прав та обтяжень здійснюється у загальному порядку на підставі відповідного судового рішення за позовом зацікавленої особи.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 Цивільного кодексу України).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

Подібні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 910/9948/23.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, на яку посилається Скаржник, наведено висновки щодо застосування статей 387, 391 Цивільного кодексу України. Так, Великою Палатою Верховного Суду, висловлено, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Велика Палата Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц виснувала, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

5.4. Колегія суддів зауважує, що оскільки у справі, що переглядається, суди встановили, що спірне майно є одним і тим же об`єктом, право власності на яке одночасно зареєстроване за позивачем та ТОВ «К.С.І.», то належному способу захисту прав та інтересів позивача відповідає позовна вимога про витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Фактично, між позивачем та третьою особою наявний спір щодо права власності на нежитлове приміщення, оскільки наявні одночасно дві особи, які посилаються, у тому числі, на інформацію з Державного реєстру прав і обґрунтовують наявність права власності на таке приміщення.

Саме під час розгляду справи між відповідними особами, суд може витребувати спірне майно від відповідача на користь позивача, аби подвійна реєстрація була припинена на майбутнє, або відмовити у витребуванні, якщо дійде висновку про відсутність права у позивача.

У цьому випадку, позов ФОП Зінькевич Г. М. про усунення перешкод у користуванні майном заявлений до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», яке користується майном на підставі договору оренди, укладеним із ТОВ «К. С.І.», не може мати наслідком відновлення прав позивача без віндикації.

З огляду на положення статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Однак, у справі № 910/11109/23 не був заявлений позов про витребування, і відповідачем не визначено особу, за якою зареєстровано право власності на це майно. Саме в межах спору, предметом якого є вимога про витребування майна можливе встановлення особи, яка є дійсним власником спірного майна і дослідження всіх доказів, якими обґрунтовуються набуття права власності.

Таким чином, колегія суддів вважає помилковими доводи скарги про те, що у спірних правовідносинах саме негаторний позов є єдиним та вірним способом захисту. Отже, Верховний Суд вважає, що в межах підстав касаційного оскарження, скаржником не доведено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновком судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про задоволення позову.

Водночас, Суд звертає увагу на те, що касаційна інстанція не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а її повноваження обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

Суд зауважує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

5.5. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження, колегія суддів не убачає підстав для скасування оскаржених рішень.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 у справі № 910/11109/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

О. В. Случ