Постанова

від 15.04.2025 по справі 1309/9120/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 1309/9120/12 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю.

Провадження № 22-ц/811/4003/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 20 грудня 2024 року в складі судді Постигач О.Б. у справі за скаргою ОСОБА_1 надії/бездіяльністьначальника Шевченківськоговідділу державноївиконавчої службиу м.ЛьвовіЗахідного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та начальникаУправління забезпеченняпримусового виконання рішеньу Львівськійоблвсті Західногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиціїПахоліка РостиславаВікторовича,-

встановив:

19.12.2024 ОСОБА_1 звернувсядо суду через систему «Електронний суд» із скаргою в порядку ст. 447 ЦПК України, просив:застосувати у справі №1309/9120/12 норми Конституції України, як норми прямої дії (статтю 8, частину другу статті 19, частину першу статті 55, пункт 9 частини другої статті 129, частину першу, другу статті 129-1 та частину третю статті 51 Конституції України) та практики Європейського Суду з прав людини щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов?язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави з уваги, що виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); звернути увагу, що «комплекс» дій суб`єктів владних повноважень в межах компетенцій у справі №1309/9120/12 може де-факто не відповідати частині третій статті 51 Конституції України, «сім?я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою», а, можливо, співпадати з нормами статті 38 Конституції рф, «материнство і дитинство, сім`я перебувають під захистом держави», - про що винести окрему ухвалу в порядку ст. 262 ЦПК України; визнати неправомірною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року у справі №1309/9120/12 про участь батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, - щодо вжиття дієвих заходів із залучення органу опіки і піклування, спеціаліста у сфері дитячої психології та розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення суду про контакт дитини з батьком в межах ВП №70201785; визнати неправомірною бездіяльність Начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіональне управління Міністерства юстиції ПАХОЛІКА Ростислава Вікторовича щодо долучення до вжиття заходів з розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року у справі №1309/9120/12, - в тому числі щодо вжиття дієвих заходів із залучення органу опіки і піклування та спеціаліста у сфері дитячої психології в межах ВП №70201785; зобов`язати Начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіональне управління Міністерства юстиції ПАХОЛІКА Ростислава Вікторовича та інших посадових осіб, до повноважень яких належить вчинення відповідних дій, невідкладно вжити співмірні Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5, всі необхідні заходи з розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2013 року про контакт дитини з батьком у справі № 1309/9120/12, а саме: забезпечити передачу виконавчого документа та всіх матеріалів щодо проведених виконавчих дій в рішенні №1309/9120/12, що містять попередньо відкриті виконавчі провадження, а саме: ВП (1) № 44540760 від 29.08.2014, ВП (2) № 51209761 від 24.05.2016 та ВП (3) №52991158 від 28.11.2016, що перебували на виконанні в Личаківському ВДВС (м.Львів); ВП (3) №52991158 від 27.03.2019, що перебувало на виконанні в Шевченківському ВДВС (м.Львів); ВП (4) №64347922 від 02.02.2021, що перебувало на виконанні в Сихівському ВДВС (м.Львів); ВП (5) №68567607 від 08.02.2022 та ВП (6) №69927645 від 26.09.2022, що перебували на виконанні в Личаківському ВДВС (м.Львів); та ВП №70201785 від 03.11.2022, що в даний час перебуває на виконанні Шевченківського ВДВС (м.Львів), до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що винести вмотивовані постанови; 3 метою реального виконання рішення №1309/9120/12, - забезпечити об?єднання всіх вище зазначених виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, - про що винести вмотивовані постанови; забезпечити утворення виконавчої групи в рішенні №1309/9120/12, - про що винести вмотивовані постанови; забезпечити долучення до виконавчих дій в рішенні №1309/9120/12 спеціаліста (фахівця) від дитячої психології, - про що винести вмотивовані постанови; забезпечити недопущення учасниками провадження порушень прав, честі і гідності, у тому числі поширення недостовірної очорнюючої інформації, приниження та образ щодо Стягувача під час проведення виконавчих дій в рішенні №1309/9120/12 про контакт дитини з батьком; забезпечити в рішенні №1309/9120/12 недеталізований план конкретних виконавчих дій з межах розумних строків здійснення таких.

Оскаржуваною ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 20 грудня 2024 року скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та начальника Управління забезпечення примусового виконання рішеньу Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пахоліка Ростислава Вікторовича визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 , вважає, що така ухвала несправедливо позбавила його доступу до суду з метою поновлення порушеного права.

Звертає увагу на те, що подаючи 19.12.2024 скаргу щодо здійснення судового контролю через відсутність ефективного поновлення порушених прав, зазначав, що змушений звертатися із чисельними скаргами, оскільки 08.03.2023 у справі № 1309/9120/12 Верховний Суд зобов`язав Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції вжити заходів щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20.02.2013 у цій справі, про контакт дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком, що в межах виконавчого провадження № 70201785 від 03.11.2022, яке перебуває на примусовому виконанні державного виконавця Шевченківського ВДВС.

Покликаючись на практику Європейського суду з прав людини, зазначає, що суди повинні уникати надмірного формалізму при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги, оскільки такий може вплинути на справедливість провадження.

Вважає, що надмірний формалізм в оскаржуваній ухвалі не тільки позбавляє стягувача доступу до справедливого суду, а перекладає відповідальність за невиконання судового рішення на батька.

Направляючи скаргу, стягувач зазначав, що ні державні виконавці, ні орган примусового виконання та держава, в ході виконавчих дій на виконання рішення № 1309/9120/12 так і не вчинили індивідуальні заходи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки.

Звертаючи увагу на дублікат виконавчого листа від 16.04.2016 у справі № 1309/9120/12, зазначає, що не може відповідати за неуспішні спроби суб`єктів владних повноважень провести побачення та відмову дитини бачитися з батьком, навіть якщо таке має місце вже 10 років у кожну середу та п`ятницю.

Покликається на інші судові рішення, які ухвалені у справі № 1309/9120/12 та набрали законної сили.

Вважає, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із помилкових міркувань тотожності вимог цієї скарги з іншою, яка перебувала у провадженні іншого судді Залізничного районного суду м. Львова.

У цьому контексті покликається на ст. 255 ЦПК України та наводить поняття спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

На думку апелянта, можливе об`єднання його скарг у справі, оскільки наявні усі умови та процесуальна доцільність

Покликається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23, з якої слідує, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права.

Звертає увагу на кількість поданих до суду першої інстанції скарг та апеляційних скарг на судові рішення, ухвалені за наслідками їх розгляду.

Просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 20 грудня 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

24.03.2025 на адресу на адресу апеляційного суду надійшов відзив Управління примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на дотримання судом першої інстанції норм процесуального закону, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленимицією главою.

Згідно із ч. 2 ст.369ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться, що свідчить про безпідставність вимог апеляційної скарги в цій частині.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позовній заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).

Разом з цим, згідно із ч. 1 ст.8ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково враховуючи таке.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до приписів частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що заявлені ОСОБА_1 вимоги у скарзі є загальними щодо дій/бездіяльності начальника начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та начальника Управління забезпечення примусового виконання рішеньу Львівській облвсті Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пахоліка Ростислава Вікторовича у виконавчому провадженні №70201785, і такі вимоги не конкретизовано щодо відповідного епізоду примусового виконання рішення суду у справі №1309/9120/12 в межах виконавчого провадження № 70201785, а саме 18.12.2024, про який зазначено у змісті даної скарги.

Таким чином, вимоги даної скарги є аналогічними із вимогами скарги, яка була подана ОСОБА_1 до Залізничного районного суду м.Львова 16.12.2024.

З врахуванням наведеного, суд дійшов виснвоку, що відсутні правові підстави для прийняття до свого провадження скарги ОСОБА_1 , оскільки встановлено, що дана скарга містить аналогічні вимоги до скарги, яка перебуває в провадженні судді Ліуша А.І. (справа №1309/9120/12, провадження №4-с/462/69/24), тому на підставі п.6 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, визнав таку неподаною та повернув ОСОБА_1 .

Так суд звернув увагу на те, що відповідно до ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається, тому покликаючись на практику ЄСПЛ, вказав, що подання до суду декількох аналогічних скарг з однаковими вимогами може бути визнано судом як зловживання процесуальними правами, що суперечать завданню цивільного судочинства.

Колегія суддів не може погодитися із таким висновком місцевого суду враховуючи таке.

Згідно із ч. 5 ст. 124Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Шевченківському ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває ВП № 70201785 з виконання виконавчого листа № 1309/9120/12 про контакт батька з дитиною.

Згідно із ч. 3 ст. 6 ЗУ «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Встановлено, що у грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність заступника начальника Сихівського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Львів).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 05 січня 2022 року в задоволенні скарги відмовлено.

Постановою Львівськогоапеляційного судувід 21лютого 2022року апеляційнускаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Залізничногорайонного судум.Львова від05січня 2022року скасовано.

Постановлено нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність заступника начальника Сихівського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) задоволено частково.

Визнано неправомірною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо примусового виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова у справі №1309/9120/12 про участь батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою.

Постановою Верховного Суду від 08 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року скасовано в частині відмови у задоволенні скарги на бездіяльністьЗахідного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та зобов`язання вчинити дії щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення суду скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 в цій частині задоволено частково.

Зобов`язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції вжити заходівщодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення суду у справі№ 1309/9120/12 про контакт дитини з батьком.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року залишено без змін.

У подальшому, ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду із скаргами на дії дії/бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб виконавчої служби у межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа у справі№ 1309/9120/12 про контакт дитини з батьком та як свідчать дані Єдиного державного реєстру судових рішень, у такому, у тому числі, наявні судові рішення про часткове задоволення скарг.

Звертаючись до суду із даною скаргою на дії державного виконавця, ОСОБА_1 , як стягувач у виконавчому провадженні, свої доводи фактично зводить до того, що Верховний Суд зобов`язав Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції вжити заходів щодо розробки комплексної стратегії примусового виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20.02.2013 у цій справі, про контакт дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком, що в межах виконавчого провадження № 70201785 від 03.11.2022, однак слідуючи його доводам, рішення суду у справі № 1309/9120/12, що стосується зустрічей у середу чи п`ятницю, не виконується.

Зважаючи на те, що предметом даного апеляційного провадження є процесуальна ухвала місцевого суду про визнання неподаною та повернення скарги, від якої залежить виключно можливість розгляду скарги судом першої інстанції, колегія суддів, слідуючи принципу диспозитивності, не приймає до уваги та не надає правову оцінку доводам апеляційної скарги, які стосуються суті вимог скарги ОСОБА_1 поданої 19.12.2024, оскільки таким може бути надана оцінки лише при розгляді скарги по суті, а також міркувань апелянта про можливість об`єднання відповідних проваджень, оскільки це виключна дискреція суду першої інстанції, тому враховуючи повноваження апеляційного суду, визначені ст. 367 ЦПК України, перевірці підлягає лише вимога про скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, інша вимога прохальної частини апеляційної скарги, не узгоджуються із положеннями ЦПК України.

На підставіст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частини 5 ст. 12 ЦПКУкраїни, на суд покладається обов`язок щодо сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи шляхом роз`яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов`язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.

Звернення до суду є суб`єктивним правом, гарантованим статтями55,124Конституції України та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості звернення.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 12 листопада 2020 року у справі № 359/9512/17 та від 19 грудня 2019 року у справі № 757/35897/18-ц.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню

Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 02.06.2016 № 1404-VIII) та положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Згідно із ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно доположень ст.26Закону України«Про виконавчепровадження» виконавецьрозпочинає примусовевиконання рішенняна підставівиконавчого документа,зазначеного уст.3цього Закону,зокрема,за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1, ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Тобто гарантієюправ фізичнихі юридичнихосіб увиконавчому провадженніє можливістьоскарження дійабо бездіяльностідержавних виконавців.

В свою чергу, сторони виконавчого провадження та прокурор, як учасник виконавчого провадження, мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом - частина перша статті 19 Закону № 1404-VIІІ.

Аналіз вказаних нормзакону дає підстави дійти висновку про те, що для виконаннявизначених закономфункцій, виконавець наділений відповідними повноваженнями, які кореспондуються з правамисторін виконавчого провадження.

Виходячи з положень ст.ст.1,2,18 Закону № 1404-VIIIдержавний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно дозаконуі не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Перевіряючи доводи інших апеляційних скарги ОСОБА_1 у справі №1309/9120/12, зокрема, на судові рішення про відмову у відкритті провадження за його скаргами на дії та бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, колегія суддів звертала увагу на те, що спір та рішення суду у справі №1309/9120/12, а відтак і їх виконання є такими, що вимагають систематичного вчинення відповідними суб`єктами (сторонами виконавчого провадження, виконавцем) дій з дотриманням вимог закону.

Використовуючи своє право на звернення до суду зі скаргою та вважаючи дії державного виконавця неправомірними, ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»).

При цьому, ні Розділ VII ЦПК України, ні Закон України «Про виконавче провадження» не регламентує порядок вирішення питання у разі, якщо скарга не відповідає за своєю формою та змістом вимогам ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, якщо подання позову у будь якій справі є початковою стадією (етапом), яка завершується прийняттям рішення по суті спору, то питання розгляду скарги у порядку судового контролю належить до заключної стадії та стосується правовідносин виконання вже ухваленого рішення суду у справі.

Більше того, якщо у позовному провадженні є етап відкриття провадження у справі, де передбачена можливість суду з тих чи інших підстав відмовити у відкритті провадження, то етап виконання рішення, як заключна стадія цивільного судочинства, такої можливості чи права суду не передбачає.

При цьому, у частині п`ятій статті 448 ЦПК України надано право суду повернути скаргу скаржнику без розгляду у випадку, якщо скаргу подано без додержання вимогчастин третьоїта/абочетвертої цієї статті.

Іншими словами, цивільним процесуальним законом не передбачено права чи обов`язку суду відкривати провадження заскаргою на дії державного чи приватного виконавця, а відтак і можливості відмовити у відкритті провадження чи визнати неподаною та повернути таку, зокрема з підстав п. 6 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, у такій категорії справ.

Таким чином, оскільки порядок розглядускарг у порядку судового контролю, передбачений окремим розділом ЦПК України, колегія суддів вважає, що застосування аналогії закону у даному випадку не потребується.

В свою чергу, для висновку про аналогічність, схожість чи тотожність доводів скарги, із іншими скаргами, такі підлягають з`ясуванню, а відтак розгляду по суті вимог, з відповідними правовими наслідками.

Іншими словами, вирішуючи питання прийняття скарги до розгляду, оскільки саме так виписана стаття 448 ЦПК України, суд лише перевіряє наявність необхідних реквізитів, які визначені цією нормою.

Більше того,у частині 3 статті 451 ЦПК України зазначено, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Тобто положеннями статті, якою врегульоване питання судового рішення за скаргою не передбачено можливості постановлення інших судових рішень, за виключенням як про задоволення чи відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи наведене, відповідні висновки місцевого суду суперечать процесуальному закону та є передчасними, тому свідчать про помилковість оскаржуваної ухвали.

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що ЦПК України зобов`язує суд вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч. 4 ст. 44 ЦПК України).

Так, за змістом частини третьої статті 44 ЦПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Постановляючи оскаржувану ухвалу та роз`яснюючи, що подання до суду декількох аналогічних скарг з однаковими вимогами, суперечить завданню цивільного судочинства, суд першої інстанції обмежився лише формулюванням, що відповідна поведінка заявника ОСОБА_1 може бути визнана судом як зловживання процесуальними правами, відтак ухвала не може вважатися такою, що постановлена судом, як наслідок визнання дій заявника зловживанням процесуальними правами, оскільки відповідна констатація у мотивах та резолютивній частині такої, відсутня.

Також, згідно із практикою Європейського суду з прав людини, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Принцип справедливості судового розгляду повинен знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи.

Наведене дає підстави для висновку, що вирішуючи питання прийняття до розгляду скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин, що свідчить про те, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу та є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки застосування ст. 185 ЦПК України призвело до постановлення помилкової ухвали.

Покликання в апеляційній скарзі на норми Конституції російської федерації, як і інші доводи, які стосуються російських наративів є недоречним та не мають жодного правового значення у спірних правовідносинах.

Встановлені колегією суддів факти щодо відповідних порушень судом першої інстанції свідчать про необхідність скасування оскаржуваної ухвали, а відтак про часткову підставність доводів апеляційної скарги.

Відповідно до п. 4 ч. 1ст. 379 ЦПК Україниоднією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, зважаючи на повноваження апеляційного суду у разі скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та необхідності направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню (п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

На новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно звернути увагу, з врахуванням принципу диспозитивності та відповідних положень ЦПК України, на категорію спору та вирішити питання прийняття скарги, а у подальшому розгляду по суті скарги ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 2 ч. 1ст. 374, ст.ст. 379, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 20 грудня 2024 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 15 квітня 2025 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк