Ухвала

від 18.04.2025 по справі 440/1793/25

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

18 квітня 2025 року Справа № 440/1793/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І. розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Зіньківського районного суду Полтавської області, третя особа: Гадяцький районний суд Полтавської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Зіньківського районного суду Полтавської області, третя особа: Гадяцький районний суд Полтавської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Зіньківського районного суду Полтавської області від 27 грудня 2024 року про передачу до іншого суду - Гадяцького районного суду Полтавської області цивільної справи, а саме: №535/139/15 для розгляду її по суті;

- зобов`язати Зіньківський районний суд Полтавської області передати цивільну справу, а саме: №535/139/15 до Котелевського районного суду Полтавської області для розгляду її по суті.

- стягнути з Зіньківського районного суду Полтавської області на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки в сумі 3208,15 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 31.03.2025)

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 клопотання ОСОБА_1 про залучення третьої особи у справі за позовом ОСОБА_1 до Зіньківського районного суду Полтавської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Гадяцький районний суд Полтавської області (ідентифікаційний код 02897945, вул. Лесі Українки, 6, Гадяч, Полтавська область, 37300), направити їй копії позовної заяви з додатками.

Розглянувши матеріалами справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно із частинами першою-третьою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Конституцією України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України). Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку (стаття 126 Конституції України). Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

У 1998 році Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України в ухвалі від 2 грудня 1998 року зазначила, що Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється і однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Згідно з положеннями Конституції України рішення суду і відповідно дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя можуть оскаржуватись у чинному порядку, а не в інший суд першої інстанції, що одночасно порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.

Саме в такому розумінні мають застосовуватись положення статей 55, 56 Конституції України про гарантію права кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб та на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, заподіяної їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень. Суд є органом, який вирішує такі скарги, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються в порядку, визначеному Конституцією України і законодавством про судочинство.

У Конституції України зазначено, що здійснення правосуддя регулюється окремо від діяльності інших органів державної влади.

Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у цивільній справі. Це можливо лише у випадках, коли суд (суддя) виступає як звичайна установа (особа), а не як орган (особа), що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

Отже, в наведеній вище ухвалі, Верховний Суд України заклав підхід до розуміння принципу незалежності судді та суду у випадку оскарження їх дій щодо здійснення правосуддя, який залишається незмінним до даного часу.

Відповідно до абзацу другого пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади" виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У постанові пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" судам роз`яснено, що у розумінні положень частини 1 статті 2, підпунктів 1, 7, 9 частини 1 статті 3, статті 17, частини 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (прим. - текст постанови з посиланням на норми права, що втратили чинність наведений без змін для забезпечення праворозуміння висновків пленуму Верховного Суду України) судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Оскарження дій/бездіяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Наведеної правової позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 8 травня 2018 року у справі №521/18287/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18, від 02 жовтня 2019 року № 11-547апп19, а також Верховний Суд у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15, від 30 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.003105.

Як убачається із позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач оскаржує дії відповідача щодо прийнятих головою Зінківського районного суду Полтавської області розпоряджень від 27 грудня 2024 року про передачу до іншого суду - Гадяцького районного суду Полтавської області цивільної справи, а саме: №535/139/15 для розгляду її по суті.

Суд зазначає, що прийняття головою Зінківського районного суду Полтавської області розпорядження від 27 грудня 2024 року про передачу до іншого суду - Гадяцького районного суду Полтавської області цивільної справи, а саме: №535/139/15, і є нічим іншим, як діяльністю суду, пов`язаною з розглядом судових справ у порядку цивільного судочинства, що врегульований процесуальним законом, а саме ЦПК України.

Разом з цим, суд зазначає, що оскарження дій суду щодо здійснення правосуддя шляхом подачі позову до іншого суду є порушенням принципу незалежності суду та суддів та засобом впливу на них. Законодавством передбачено апеляційний та касаційний порядок оскарження судових рішень, а тому зауваження щодо діяльності судді чи суду або посадової особи суду, що пов`язані зі здійсненням правосуддя, у тому числі щодо прийняття головою суду розпоряджень, можуть бути включені до апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення. Оскарження дій суду або судді, що пов`язані зі здійсненням правосуддя не може відбуватися шляхом ініціювання проти них судового процесу.

Так, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Зазначений правовий висновок, викладено в постановах Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 580/5292/21 та від 08.05.2023 у справі № 580/2605/22.

Таким чином, у разі незгоди позивачки з діями голови Зінківського районного суду Полтавської області щодо прийняття розпоряджень від 27 грудня 2024 року про передачу до іншого суду - Гадяцького районного суду Полтавської області цивільної справи, а саме: №535/139/15, позивачка не позбавлена можливості викласти всі свої заперечення та доводи в апеляційній скарзі за результатами розгляду вищезазначеної справи, однак ініціювання окремого судового провадження щодо оскарження дій судді (суду) є недопустимим, з огляду на приписи процесуального законодавства.

У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання незаконними дій/бездіяльності посадових осіб суду що стосуються здійснення правосуддя не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Отже, спір щодо рішень, дій та бездіяльності суду, суддів, посадових осіб суду щодо здійснення правосуддя не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки для оскарження таких рішень, дій та бездіяльності встановлений інший порядок оскарження.

У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц зазначено, що відсутність правової регламентації права на оскарження вчинених під час розгляду конкретної справи дій, рішень чи бездіяльності суду не за правилами апеляційного та касаційного оскарження є легітимним обмеженням у судовому процесі, покликаним забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи за наявності у чинному законодавстві конкретних способів захисту їх прав та інтересів. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження у частині вказаних вимог позивача, які не можуть бути розглянуті в окремому судовому провадженні.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, оскільки відповідач у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій, а спір не є публічно-правовим у розумінні положень КАС України, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правомірно відмовив позивачу у відкритті провадження у цій справі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною 2 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Частиною 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Закрити провадження у справі №440/1793/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Зіньківського районного суду Полтавської області, третя особа: Гадяцький районний суд Полтавської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подання апеляційної скарги в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Клочко