Постанова

від 24.04.2025 по справі 904/1306/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/1306/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Ємця А.А., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача - Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області - Ярмоша В.О. (самопредставництво),

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "ГК "Автострада" - адвоката Кургаєва Д.М., ордер АВ № 1198738 від 10.04.2025,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області (далі - Служба)

на рішення Господарського суду Вінницької області від 17.09.2024 (суддя Яремчук Ю.О.) та

постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 (головуючий Саврій В.А., судді: Коломис В.В., Юрчук М.І.)

у справі № 904/1306/24

за позовом Служби

до товариства з обмеженою відповідальністю "ГК "Автострада" (далі - Товариство)

про стягнення штрафних санкцій на суму 5 403 563,84 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Служба звернулася до суду з позовом до Товариства про стягнення штрафних санкцій на суму 5 403 563,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на порушення умов укладеного сторонами договору № Б-В-3 на закупівлю робіт від 19.07.2023 (далі - Договір), відповідач у визначені строки до 03.11.2023 не підтвердив використання коштів авансу та не повернув суми попередньої оплати, у зв`язку з чим вважає, що відповідач відповідно до пункту 12.11 Договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 19.07.2023) повинен сплатити на його користь штрафні санкції, а саме: пеню в розмірі облікової ставки НБУ із застосуванням коефіцієнту 1,2 на суму 5 403 563,84 грн.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 17.09.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025, в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що достатньою підставою для застосування заявленого позивачем виду відповідальності за Договором є одночасна наявність двох факторів: невикористання суми авансу (тобто не спрямування її на оплату закупівлі товарів, робіт та послуг, необхідних для виконання обов`язків за Договором) та таке невикористання авансу у строки, передбачені умовами Договору. Відповідачем надано відповідні докази стосовно своєчасного та цільового використання ним авансу відповідно до умов Договору, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності на підставі пункту 12.11 Договору.

Не погоджуючись із рішенням і постановою судів попередніх інстанцій, Служба звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, частини першої статті 526, частини першої статті 525, частини першої статті 875 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, від 22.01.2019 у справі № 922/1119/18, від 07.12.2018 у справі № 910/23196/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18.

Скаржник не погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо умов застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 12.11 Договору, вважає, що висновки судів суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених постановах.

Службою не оспорювалися та визнаються обставини того, що у встановлений Договором строк (3 місяці) Товариство використало отримані ним кошти авансу саме на ціли виконання умов Договору. Однак, Служба не погоджується з висновком судів про те, що підрядником не порушено саме тримісячний строк на погашення отриманого авансу, який, на думку скаржника, і закріплений сторонами у пункті 12.11 Договору.

Окрім того, скаржник заперечує вчасне направлення на його адресу відповідної документації. Зазначає, що фактично отримав відповідні документи лише 07.11.2023, тоді як, акт приймання виконаних будівельних робіт за укрупненими показниками вартості остаточно підписано лише 24.11.2023 за наслідками погодження проєктної документації та перевірки договірної ціни.

Просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, непідтвердженість заявлених підстав касаційного оскарження, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.07.2023 Служба (замовник) та Товариство (підрядник) уклали Договір, за умовами якого:

- підрядник у порядку та на умовах, визначених цим Договором, своїми силами і засобами на власний ризик та/або з залученням субпідрядних організацій зобов`язується виконати Роботи: Нове будівництво магістрального водогону Хортиця (ДВС2) - Томаківка - Марганець у зв`язку з необхідністю ліквідації негативних наслідків, пов`язаних із знищенням Каховської гідроелектростанції. Запорізька та Дніпропетровська області (ДК 021:2015:45230000-8 Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередачі, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнюванні поверхонь) (далі - Роботи) у відповідності з державними будівельними нормами, державними стандартами та розробленою проектною документацією, та на визначений відповідно Договору термін, а замовник зобов`язується прийняти належним чином виконані у відповідності з цим Договором роботи та сплатити їх вартість (пункт 1.1);

- строки, початок та закінчення Робіт, види, послідовність та етапи виконання Робіт визначаються Графіком виконання робіт (Додаток № 3) (пункт 2.1);

- загальний термін виконання Робіт - до 31.12.2024 у відповідності до Графіку виконання робіт (Додаток № 3). Термін виконання проектних робіт - до 31.12.2023 у відповідності до Додатку № 3 (пункти 2.6, 2.7);

- ціна Договору становить 5 300 000 000,00 грн (п`ять мільярдів триста мільйонів гривень 00 копійок) в т.ч. ПДВ - 883 333 333,33 грн у відповідності до Розрахунку ціни договору (Додаток № 3) (пункти 3.1);

- фінансування робіт проводиться відповідно до Плану фінансування, що є додатком до цього Договору, який є його невід`ємною частиною (Додаток № 4) (пункт 3.6);

- можливе здійснення попередньої оплати (авансу) відповідно до Постанови КМУ від 06.06.2023 № 566. Попередня оплата здійснюється за рішенням головного розпорядника коштів. Попередня оплата здійснюється на підставі до Постанови КМУ від 06.06.2023 № 566, Наказу Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України від 14.07.2023 № Н-306/08-02 в межах, що не перевищує 90% від річної вартості робіт, в межах ліміту бюджетних асигнувань за КЕКВ 3210, встановленого планом використання бюджетних коштів за КПКВК 3111340, на строк не більше трьох місяців. Використаний аванс погашається на підставі "Актів здачі приймання виконаних проектних, вишукувальних та додаткових робіт" та "Актів приймання виконаних будівельних робіт за укрупненими показниками вартості" (форма КБ-2в (УПВ) додаток 31.1 до Настанови п. 6.1)) та "Довідкою про вартість виконаних робіт та витрат" (форма КБ-З Додаток 37 до Настанови п. 6.1), підписаних уповноваженими представниками Сторін. По закінченню зазначеного терміну невикористані суми авансу повертаються Замовнику з подальшим перерахуванням до відповідного бюджету, з нарахуванням річної відсоткової плати на рівні облікової ставки НБУ із застосуванням коефіцієнту 1,2 (пункт 12.11; у редакції додаткової угоди № 1 від 19.07.2023).

На виконання умов Договору, за погодженням головного розпорядника коштів (наказ № Н-306/08-02 від 14.07.2023), Служба 03.08.2023 перерахувала на рахунок Товариства кошти (аванс) у розмірі 513 620 000,00 грн, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією № 364.

Товариство засобами електронного зв`язку 03.11.2023 надіслало Службі виконавчу документацію, акти форми №КБ-2в та довідки форми №КБ-3, які у тому числі стосуються виконання робіт у розмірі одержаної від замовника передоплати на суму 531 911 141,60 грн, що є різницею між попередньою оплатою у розмірі 513 620 000,00 грн та виконаними роботами за довідкою форми №КБ-3 за листопад 2023 року на суму 18 291 141,60 грн.

Супровідним листом за вих.№ 3424 від 03.11.2023 Товариство направило Службі відповідні первинні документи, а саме: акт приймання виконаних будівельних робіт за укрупненими показниками вартості (форма №КБ-2в (УПВ) додаток 31.1 до Настанови пункт 6.1) та довідку про вартість виконаних робіт та витрат (форма №КБ-З Додаток 37 до Настанови пункт 6.1). Зазначений лист вручено позивачеві 06.11.2023 наручно, що ним не заперечується.

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суди попередніх інстанцій виходили з такого.

Відповідно до частин першої, третьої статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною четвертою статті 879 ЦК України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Надаючи оцінку змісту пункту 12.11 Договору (у редакції додаткової угоди № 1 від 19.07.2023) суди виснували погодження сторонами можливості здійснення замовником попередньої оплати в розмірі до 90% вартості робіт з будівництва, шляхом перерахування бюджетних коштів на не бюджетний рахунок підрядника, відкритий в органах Держказначейства, а також погодження обов`язку підрядника з повернення попередньої оплати у разі її невикористання у встановлені договором строки.

Підставою для повернення попередньої оплати сторони визначили невиконання підрядником зобов`язань у розмірі одержаної від замовника попередньої оплати, при цьому використання авансу "погашення" підтверджується: "Актами здачі приймання виконаних проектних, вишукувальних та додаткових робіт" та "Актами приймання виконаних будівельних робіт за укрупненими показниками вартості" (форма КБ-2в (УПВ) додаток 31.1 до Настанови п. 6.1)) та "Довідкою про вартість виконаних робіт та витрат" (форма КБ-З Додаток 37 до Настанови п. 6.1), підписаних уповноваженими представниками сторін.

Тобто сторони у Договорі чітко визначили вимоги щодо документів, на підставі яких замовник здійснює контроль за використанням підрядником отриманих авансових платежів за Договором, зазначивши, що такими документами є акт приймання виконаних робіт за формою КБ-2в та довідка про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3, тобто документи, які складаються для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт і проведення розрахунків за виконані підрядні роботи та відповідно в яких зафіксовано виконання підрядником зобов`язань у розмірі одержаної від замовника попередньої оплати.

Судами встановлено, що 03.11.2023 відповідач надіслав позивачу виконавчу документацію, акти форми №КБ-2в та довідки форми №КБ-3, які, у тому числі стосуються виконання робіт у розмірі одержаної від замовника передоплати на суму 531 911 141,60 грн.

При цьому, як з`ясовано судами, ця документація була направлена позивачу як засобами електронного зв`язку, так і супровідним листом за вих.№ 3424 від 03.11.2023, який вручено позивачеві наручно 06.11.2023, тобто в перший же робочий день за спливом строку (для використання авансу), визначеного у пункті 12.11 Договору (03.11.2023 - останній день строку, передбаченого Договором, 04.11 та 05.11.2023 - вихідні дні, субота та неділя відповідно).

Зі змісту поданих первинних документів судами встановлено, що одержаний відповідачем аванс у розмірі 513 620 000,00 грн використано останнім повністю та у передбачений Договором строк на: проектно-вишукувальні роботи; земляні роботи та укладання труби склопластикової в комплекті: склопластикова ковзна муфта, склопластикові відводи з муфтою в комплекті, склопластикова муфта, склопластикова муфта для вмурування, склопластиковий патрубок фланець гладкий, кінець з муфтою в комплекті, набір металевих фіксаторів для монтажу ковзної муфти, лубрикант. СРК N800 5\5.000 РМ6 діам. 800.

Позивач зазначав про факт порушення строку погашення використаного авансу, оскільки, за наслідками їх отримання, акти форми №КБ-2в та довідки форми №КБ-3 були підписані лише 24.11.2023.

Однак, судами відхилено ці доводи позивача з огляду на встановлення обставин своєчасного подання підрядником (відповідачем) виконавчої документації (актів форми №КБ-2в та довідок форми №КБ-3) і відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання такого акта.

У свою чергу, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника (такі висновки наведені в постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18, від 18.07.2019 у справі № 910/6491/18, від 19.06.2019 у справі № 910/11191/18).

У пункті 12.11 Договору сторони також передбачили відповідальність виконавця за порушення строків погашення авансу у вигляді повернення замовнику невикористані суми авансу з подальшим перерахуванням до відповідного бюджету, з нарахуванням річної відсоткової плати на рівні облікової ставки НБУ із застосуванням коефіцієнту 1,2.

Оцінюючи цю умову Договору суди виснували, що достатньою підставою для застосування такого виду відповідальністю за цим Договором є одночасна наявність двох факторів: (1) невикористання суми авансу (тобто не спрямування її на оплату закупівлі товарів, робіт і послуг, необхідних для виконання обов`язків за договором) та (2) таке невикористання авансу у строки, передбачені умовами договору. За відсутності одного із цих факторів така відповідальність не наступає.

За таких встановлених обставин справи суди виснували, що відповідачем надано докази своєчасного та цільового використання авансу відповідно до умов Договору, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності на підставі пункту 12.11 Договору та задоволення заявленого позову.

Натомість Служба не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, частини першої статті 526, частини першої статті 525, частини першої статті 875 ЦК України, статті 193 ГК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, від 22.01.2019 у справі № 922/1119/18, від 07.12.2018 у справі № 910/23196/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18.

Скаржник не погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо умов застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 12.11 Договору, вважає, що ці висновки судів суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених постановах.

Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить у першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Водночас, Верховний Суд у силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Так, у справі № 913/703/20 департамент житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації (далі - департамент) звернувся з первісним позовом до товариства про стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів), інфляційних втрат та 3% річних. Товариство, у свою чергу, звернулося із зустрічним позовом до департаменту про стягнення заборгованості за виконані підрядні роботи за договором будівельного підряду.

Первісний позов обґрунтований, зокрема, тим, що на виконання умов договору будівельного підряду департамент перерахував товариству аванс, проте останнє роботи за договором у повному обсязі не виконало, невикористану суму авансу департаменту не повернуло. Договір припинився 31.08.2020, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача безпідставно набуте майно (грошові кошти), а також нараховані 3% річних та інфляційні втрати.

Зустрічний позов мотивовано тим, що на порушення умов договору та статті 882 ЦК України, департамент не приступив до прийняття виконаної частини робіт за договором, акт виконаних робіт КБ-2в № 2 за березень 2020 на суму 2 266 671,13 грн (в т.ч. аванс, що виключається - 1 459 631,15 грн) не підписав та не сплатив 807 039,98 грн.

Суди попередніх інстанцій первісний позов задовольнили, а у задоволенні зустрічного позову відмовили з мотивів доведеності обставин порушення товариством своїх договірних зобов`язань в частині своєчасного виконання підрядних робіт та відмовою департаменту від договору (в порядку частини другої статті 849 ЦК України), що є підставою для повернення невикористаної частини авансу на підставі приписів статті 1212 ЦК України.

У межах зазначеної справи № 913/703/20 Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду розглядалися питання:

- чи може бути розірваним договір, строк дії якого закінчився;

- чи може бути застосована стаття 1212 ЦК України як підстава для повернення генпідрядником авансу за договором;

- чи є допустимим доказом лист про розірвання договору, відправлений департаментом товариству після відкриття провадження у справі;

- чи є накладна служби кур`єрської доставки, у якій не міститься опис документів, неналежним доказом отримання відправленого документу;

- чи виник у генпідрядника обов`язок повернути аванс за договором;

- чи виник у замовника обов`язок оплатити ремонтні роботи, виконані генпідрядником до закінчення строку дії договору.

У постанові від 16.09.2022 у зазначеній справі Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, зокрема, зазначив, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у Договорі сторони обумовили право замовника перерахувати генпідряднику аванс у розмірі до 30% від загальної суми договору. Генпідрядник зобов`язується використовувати отриманий аванс на придбання матеріалів, устаткування, обладнання та конструкцій, відзвітувати за його використання протягом трьох календарних місяців з моменту отримання авансу актами приймання виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2в), актами вартості устаткування, що придбається виконавцем робіт і довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат. По закінченню вказаного терміну невикористані суми авансу повертаються замовнику (пункт 4.2 договору). Замовник здійснює оплату на підставі підписаних актів приймання виконаних будівельних робіт (ф.КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт (ф.КБ-3) та актів вартості устаткування, що придбається, які складаються генпідрядником по мірі готовності окремих робіт. Замовник підписує акти протягом 10 банківських днів з моменту їх надання генпідрядником, або в цей же термін надає обґрунтовані причини відмови від їх підписання (пункт 4.4).

За наслідками перегляду справи в касаційному порядку Верховний Суд визнав правомірним відхилення судами попередніх інстанцій посилань підрядника на реєстр накладних на придбання матеріалів, устаткування, обладнання, а також на видаткові накладні, оскільки вони є неналежними доказами, які підтверджують факт використання попередньої оплати за договором. Накладні фактично свідчать лише про придбання генпідрядником відповідних матеріалів, однак із них не вбачається, що він використовував їх саме на виконання договору. З моменту придбання такі матеріали і устаткування фактично були у власності генпідрядника, а відтак могли бути використані ним не лише для реалізації проєкта департаменту на виконання договору, однак і для виконання інших замовлень, що не пов`язані зі спірним проектом, або могли бути відчужені.

Звернув увагу, що у договорі сторони чітко визначили вимоги щодо документів, які підтверджують факт використання генпідрядником суми авансу, зазначивши, що такими документами є акт приймання виконаних робіт за формою КБ-2в та довідка про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3.

У межах цієї справи Верховний Суд погодився із висновками судів, що аванс за вирахуванням суми, використання якої підтверджено підписаним сторонами актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року, підлягав поверненню.

У постановах від 22.01.2019 у справі № 922/1119/18, від 07.12.2018 у справі № 910/23196/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18 (на які здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі для обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК) Верховний Суд також виснував, що належними і допустимими доказами використання одержаного авансу є, зокрема, підписані сторонами примірні форми КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт", КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати".

Надаючи оцінку доводам скаржника про неврахування судами наведених висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, від 22.01.2019 у справі № 922/1119/18, від 07.12.2018 у справі № 910/23196/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, Верховний Суд зазначає таке.

У наведених справах, виходячи з умов підрядних договорів щодо авансування робіт замовником та документів, які підтверджують використання одержаного авансу підрядником, подібних до умов Договору, укладеного Службою та Товариством, Верховний Суд висновував, що належними і допустимими доказами використання одержаного авансу є, зокрема, підписані сторонами примірні форми КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт", КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати", зазначаючи, що виходячи з договірного погодження сторін саме ці докази підтверджують відповідні обставини та погоджуючись із відхиленням судами інших, наданих підрядником доказів (реєстрів накладних на придбання матеріальних цінностей, видаткових накладних, листування сторін тощо), на підтвердження використання авансу.

Визначальним є підтвердження цільового використання авансу в обумовлений договором період, документами, погодженими сторонами у договорі (акт приймання виконаних робіт за формою КБ-2в та довідка про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3). Відсутність такого підтвердження має наслідком повернення суми невикористаного авансу (у непідтвердженій відповідними документами частині) з нарахуванням штрафних санкцій у разі погодження такої умови сторонами договору (справи № 922/1119/18, № 910/23196/17, № 917/194/18).

Однак, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі № 904/1306/24 неведеним висновкам Верховного Суду не суперечать, а фактично відповідають.

Судами у межах розгляду цієї справи з`ясовано, що: підставою для повернення попередньої оплати сторони визначили невиконання підрядником зобов`язань у розмірі одержаної від замовника попередньої оплати, при цьому використання авансу "погашення" підтверджується: "Актами здачі приймання виконаних проектних, вишукувальних та додаткових робіт" та "Актами приймання виконаних будівельних робіт за укрупненими показниками вартості" (форма КБ-2в (УПВ) додаток 31.1 до Настанови п. 6.1)) та "Довідкою про вартість виконаних робіт та витрат" (форма КБ-З Додаток 37 до Настанови п. 6.1), підписаних уповноваженими представниками сторін.

Судами встановлено, що 03.11.2023 відповідач надіслав позивачу виконавчу документацію, акти форми №КБ-2в та довідки форми №КБ-3, які, у тому числі стосуються виконання робіт у розмірі одержаної від замовника передоплати на суму 531 911 141,60 грн. При цьому, як з`ясовано судами, ця документація була направлена позивачу як засобами електронного зв`язку, так і супровідним листом за вих.№ 3424 від 03.11.2023, який вручено позивачеві наручно 06.11.2023, тобто в перший же робочий день за спливом строку (для використання авансу), визначеного у пункті 12.11 Договору (03.11.2023 - останній день строку, передбаченого Договором, 04.11 та 05.11.2023 - вихідні дні, субота та неділя відповідно).

Зі змісту поданих первинних документів судами встановлено, що одержаний відповідачем аванс у розмірі 513 620 000,00 грн використано останнім повністю та у передбачений Договором строк.

Отже, у межах справи судами встановлено своєчасне та цільове використання авансу за Договором, підтверджене належними та допустимими доказами, погодженими сторонами у Договорі.

При цьому, як правильно зазначили суди, підписання Службою 24.11.2023 актів форми №КБ-2в та довідок форми №КБ-3 не спростовує своєчасного подання підрядником (Товариством) виконавчої документації у межах встановленого строку.

Доводи скаржника, викладені у касаційні скарзі, стосовно отримання пакету документів лише 07.11.2023, а не 06.11.2023 спростовуються наявними матеріалами справи, зокрема, на супровідному листі вих.№ 3424 від 03.11.2023 (т. 1, а.с. 124) міститься відтиск штемпеля Служби з вхідним № 03-2145 від 06.11.2023.

Отже, суди навели достатні аргументи і мотиви з яких вони виходили, відмовляючи у позові, з якими погоджується і Верховний Суд.

Натомість, у означених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями не міститься протилежного правового висновку щодо застосування частини першої статті 526, частини першої статті 525, частини першої статті 875 ЦК України, статті 193 ГК України. Застосування судами означених норм матеріального права у цих справах залежало виключно від встановлених і доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу, а тому означені скаржником справи хоч є подібними зі справою, що розглядається за критеріями, визначеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, однак не свідчать про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у них, щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п`ята статті 236 ГПК України).

Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій наведеним вимогам відповідають, а доводи касаційної скарги Служби не знайшли свого підтвердження за результатами їх перегляду в касаційному порядку.

Аргументи скаржника в цілому зводяться до власного тлумачення застосовності умов пункту 12.11 Договору, а також намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог частини другої статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Однак, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

З огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Отже, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві Товариства на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах і приймає письмові, усні пояснення в тій мірі, в якій вони узгоджуються з мотивуванням цієї постанови.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу Служби слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до статті 129 ГПК України понесені Службою у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 17.09.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 у справі № 904/1306/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець

Суддя І. Колос