Рішення

від 21.04.2025 по справі 183/4366/24

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/4366/24

№ 2-о/183/139/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2025 року м. Самар Дніпропетровської області

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Дубовенко І.Г., за участю секретаря судового засідання Болкарьової А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у порядку окремого провадження, цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Управління соціальної та ветеранської політики Самарівської районної державної адміністрації, про встановлення факту, що має юридичне значення, суд -

у с т а н о в и в :

До Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернувся представник ОСОБА_1 - адвокатом Бєлік Андрій Сергійович з заявою, у якій просить встановити факт того, що ОСОБА_1 є особою, що постраждала від домашнього насильства.

В обґрунтування заяви зазначає, що ОСОБА_1 є особою, що постраждала від домашнього насильства. Її колишній чоловік ОСОБА_2 під час подружнього життя систематично чинив над нею насильство, наносив побої, в тому числі в присутності її двох малолітніх дітей. На даний момент у заявниці є необхідність в отриманні пільг, які передбачає законодавство для осіб, що є потерпілими від домашнього насильства. Однак, документи, що підтверджують домашнє насильство видавались органами російської федерації, тому що подружжя жило там деякий час. При цьому, вони є громадянами України і проживають в Україні. Органи державної влади відмовляються приймати дані документи і наполягають на встановленні даного факту рішенням суду.

Вказує, що оскільки заявниця є потерпілою від домашнього насильства та її двоє малолітніх дітей були присутні при домашньому насильстві, вона має об`єктивну потребу скористатись наступними пільгами: правом на безоплатну правничу допомогу, що передбачає п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; правом на безоплатне отримання відповідно до законодавства соціальних послуг, медичної, соціальної та психологічної допомоги відповідно до її потреб, що передбачає п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; правом на недопущення повторних випадків домашнього насильства, що передбачає п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Зазначає, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . На даний момент шлюб між сторонами розірваний. Подружжя має двох малолітніх дітей, що підтверджується відповідними свідоцтвами та паспортами дітей. Оскільки колишній чоловік заявниці працював в російській федерації, вони проживали там деякий проміжок часу і саме там рішенням суду ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за нанесення побоїв заявниці. Так, рішення одинцовського міського суду московської області (російської федерації) від 24 вересня 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у нанесенні побоїв ОСОБА_1 , притягнуто до відповідальності та накладено штраф. Окрім того, доказом даного факту є усі матеріали справи на 46 аркушах. Звертає увагу суду на: Протокол № 0980045 про адміністративне правопорушення, в якому вказані дані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; копію паспорту ОСОБА_1 ; пояснення ОСОБА_2 (зокрема, як він закрив ОСОБА_1 обличчя подушкою, як штовхнув її зі сходів і також, що в цей момент вдома знаходили діти); розписки, що підписані ОСОБА_2 ; клопотання ОСОБА_2 , в якому він визнає свою вину; диск на якому містяться два відеозаписи домашнього насильства, на якому видно обличчя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вказує, що спір з приводу даного факту відсутній. Рішення винесено майже 5 років тому і набрало законної сили, ОСОБА_2 вину визнав, рішення не оскаржував. На даний момент встановлення даного факту не породжує наслідків для ОСОБА_2 .

Посилається на те, що 29 грудня 2023 року припинена дія Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої у м. Мінську 22 січня 1993 року, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого у м. Москві 28 березня 1997 року (згідно листа Міністерства закордонних справ України від 06 січня 2023 року № 72/14-612-2008). Інших міжнародних договорів, які б давали можливість легалізувати рішення через Розділ IX ЦПК України не існує. Будь-які дипломатичні зв`язки між Україною та російською федерацією розірвані. А тому, чинним законодавством не передбачено іншого порядку, окрім встановлення даного факту шляхом звернення з даною заявою в порядку окремого провадження відповідно до Розділу IV ЦПК України.

Представником заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвокатом Бесчасовою Д.О. подані заперечення на заяву у якій вона посилається на те, що заява про встановлення факту, що ОСОБА_1 є особою, що постраждала від домашнього насильства подана до суду з інших мотивів, ніж зазначено та є має на меті введення суду в оману, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як зазначено у заяві, встановлення даного факту необхідно заявниці задля можливості в майбутньому скористатись наступними пільгами: правом на безоплатну правничу допомогу, що передбачає п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; правом на безоплатне отримання відповідно до законодавства соціальних послуг, медичної, соціальної та психологічної допомоги відповідно до її потреб, що передбачає п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; правом на недопущення повторних випадків домашнього насильства, що передбачає п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Пільги, на які посилається представник заявниці, не передбачені Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», більш того, ОСОБА_1 і на теперішній час має права, визначені ст. 21 зазначеного закону, у разі, якщо щодо неї буде здійснене домашнє насильство, та вона виявить бажання притягнути кривдника до відповідальності або їй буде необхідна медична/ психологічна чи інша соціальна допомога. Більш того, в обґрунтування заяви про встановлення факту, представником додано як доказ відповідь Управління соціальної та ветеранської політики Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 11.04.2024 № 597, яка надана на запит про отримання інформації для особи, що є постраждалою від домашнього насильства. Даною відповіддю заявниці рекомендовано звернутися до компетентних органів на території України для встановлення того, що вона є особою, яка постраждала від домашнього насильства. Тобто, встановлення даного факту не призведе до виникнення, зміни чи припинення особистих чи майнових прав заявниці, а ймовірно надасть їй право на отримання запитуваної інформації, до речі якої самої - представник не повідомляє суд. Так п. 16 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», визначено, що терміновий заборонний припис стосовно кривдника - спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров`я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства. Отже, законодавством передбачений порядок, відповідно до якого особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа) має право захистити себе та свої права, а саме притягнення кривдника до адміністративної відповідальності на підставі норм КУпАПу та процесуальним шляхом.

Встановлення факту, що особа є постраждалою від домашнього насильства, а тим більше 6 років назад, не передбачений ЦПК України, але у будь-якому випадку, вважають, що представником заявниці не надано достатньо доказів на підтвердження, що встановлення даного факту має наслідком виникнення, зміну чи припинення особистих чи майнових прав для заявниці. У разі, якщо дійсно є факт вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 , то вона не обмежена вправі скористатися усіма правами, передбаченими ст. 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та звернутися до правоохоронних органів на території України за для складання адміністративного протоколу відносно кривдника. Однак ОСОБА_1 не проживає на території України, а на постійній основі проживає в російській федерації, в Україні останній раз була майже рік назад, а отже і не може бути постраждалою від домашнього насильства на території України. Щодо матеріалів адміністративної справи російської федерації про притягнення до відповідальності ОСОБА_2 зазначають наступне. Відповідно до ст. 462 ЦПК України - рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. На офіційному сайті Міністерства закордонних справ України 22.02.2024 року було опубліковано заяву МЗС України щодо розриву дипломатичних відносин з російською федерацією. У разі розриву відносин обидві сторони залишаються без двосторонньої комунікації у дипломатичній площині. Українські та російські дипломати припиняють свою діяльність. Дипломатичні відносини між країнами відбуваються за посередництва третіх країн. До 24.02.2024 року правові відносини між Україною та рф регулювались Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах. На даний час дія Конвенції зупинена на підставі Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» прийнятого 1 грудня 2022 року. Отже, документи, які складені не на державній мові та мають відношення до країни агресора не можуть вважатися належними, допустимими та достовірними доказами, підтверджувати чи спростовувати обставини, на які посилається заявник, та не повинні братися судом до уваги.

Звертаючись з вимогою про встановлення факту вчинення відносно ОСОБА_1 домашнього насильства посилається, як на доказ, на рішення одинцовського міського суду московської області від 24 вересня 2019 року з апостилем, яким ОСОБА_2 визнано винним у нанесенні побоїв ОСОБА_1 , притягнуто до відповідальності та накладений штраф. Однак, із долученого заявником засвідченого перекладу постанови одинцовського міського суду московської області від 24 вересня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 визнано винним у нанесенні побоїв, або вчиненні інших насильницьких дій, що завдали фізичного болю. Доводи заявника про те, що діяння, вчинені відносно неї ОСОБА_2 28 серпня 2019 року фактично слід кваліфікувати за законодавством України, як домашнє насильство не може бути прийняте до уваги судом, оскільки надання діянню, яке кваліфіковано іноземним судом при розгляді адміністративної справи, іншої правової кваліфікації за іншим законодавством не може бути визнано судом при встановленні факту, що має юридичне значення виходячи з принципу правової визначеності. Встановлення в порядку окремого провадження факту того, що судом іншої держави невірно кваліфіковано ті чи інші дії не може бути предметом судового розгляду.

Окрім цього, заявниця намагається ввести суд в оману, оскільки приховує дійсні наміри та мотиви звернення до суду з даною заявою про встановлення факту. У заяві зазначено, що спір з приводу факту відсутній. Рішення прийняте майже 5 років тому і набрало законної сили, ОСОБА_2 вину визнав, рішення не оскаржував. На даний момент встановлення цього факту не породжує наслідків для ОСОБА_2 . Проте, це не відповідає дійсності, і реальна мета, якої прагне досягти заявниця разом із своїм представником - це використання судового рішення про встановлення факту у іншій цивільній справі № 202/8608/22 про визначення місця проживання дітей разом з батьком, яка на теперішній час знаходиться на розгляді в суді касаційної інстанції, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої та другої інстанції, які прийняті не на її користь. Так, під час судового розгляду цивільної справи № 202/8608/22, представник - адвокат Бєлік А.С. неодноразово посилався на факт начебто вчинення ОСОБА_2 домашнього насилля стосовно ОСОБА_1 , на підтвердження якого надавав те ж саме рішення одинцовського міського суду московської області від 24 вересня 2019 року. Однак, посилання заявника на відсутність спору з ОСОБА_2 щодо встановлення цього факту спростовується змістом постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у справі № 202/8608/22, яка є загальнодоступною (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119736109), та відповідно до змісту якої доводи апелянта в скарзі про те, що відповідачем регулярно вчинялось домашнє насильство та жорстоко наносились побої матері дітей (позивачці) у присутності дітей, а тому суд не мав права визначати місце проживання дітей разом з батьком, у зв`язку з його аморальною поведінкою, колегія суддів вважає безпідставними, так як позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного. Отже, всі докази, які додані до даної заяви, вже були досліджені судами та їм була надана оцінка в рамках цивільної справи № 202/8608/22, а отже вони мають преюдиційний характер в рамках розгляду даної справи (додаток № 13 до позовної заяви про визначення місця проживання малолітніх дітей та повернути дітей за їх попереднім місцем проживання з матір`ю).

Також, зазначає, що ОСОБА_2 не підтримує жодних стосунків із заявницею більше 4х років, ОСОБА_1 разом із своїм адвокатом вдається до маніпуляцій, намагається ввести суд в оману шляхом надання недостовірної інформації, вже не першій рік дистанційно із росії користується послугами адвоката на платній основі, а отже не потребує безоплатної правової допомоги, жодного разу не зверталася з даного факту до соціальних служб, психологів чи правоохоронних органів, не обґрунтувала та не надала належних доказів на підтвердження самого факту домашнього насилля щодо неї з боку ОСОБА_2 , а отже категорично заперечують, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала від домашнього насильства.

А тому просить залиши заяву ОСОБА_1 без задоволення.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2024 року залишено заяву без руху з підстав невиконання заявником положень ст. 175, 177 ЦПК України. Роз`яснено, в тому числі, право визначитися з належним процесуальним статусом заінтересованих осіб у цій справі.

06 травня 2024 року ухвалою суду заяву повернуто заявникові.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2024 року скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2024 року прийнято до розгляду заяву та призначено розгляд в порядку окремого провадження, призначене судове засідання.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2024 року у задоволенні заяві відмовлено.

09 жовтня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції від 07 серпня 2024 року змінено, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції постанови.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року частково задоволено касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування ухваленої постанови суд касаційної інстанції вказав, що рішення судів попередніх інстанцій є передчасними, через те, що у справі не залучений у якості заінтересованої особи колишній чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , тому як вирішення заяви безпосередньо стосується його прав та обов`язків.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2025 року справу прийнято до свого провадження та залучено у якості заінтересованої особи ОСОБА_2 , зобов`язано заявника направити заяву про встановлення факту разом з додатками ОСОБА_2 та надати суду відповідні докази направлення.

В судове засідання особи, що беруть участь у справі не з`явилися.

Від заявника надійшла заява про розгляд справи у її відсутність та відсутність її представника та підтримання вимог заяви.

Від представника заінтересованої особи Управління соціальної та ветеранської політики Самарівської районної державної адміністрації - Малюги С.О. надійшла заява, згідно з якою ї просить суд розглянути справу у відсутність представника.

Від представника заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвоката Бесчасової Д.О. надійшла заява про розгляд справи без її участі, з урахуванням обставин викладених у запереченнях на заяву про встановлення факту.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, суд висновує таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За змістом п. 5 ч. 2 ст. 293, ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, таких фактів: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У ч. 2 ст. 315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно зі статтею 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, які мають юридичні наслідки, якщо: (1) згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; (2) чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; (3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; (4) встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (пункт 17)).

Розгляд справи у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві неможливий, якщо: (а) спір про право уже існує/існував на час подання у цьому порядку заяви про встановлення факту; (б) спір про право виникає під час розгляду справи у такому порядку.

Спір про право необхідно розуміти як певний стан суб`єктивного права; спір є конфліктом, суперечністю, протиборством сторін. Під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідно його встановлення.

При цьому слід звернути увагу, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Так, звертаючись з заявою до суду заявник вказує, що оскільки заявниця є потерпілою від домашнього насильства та її двоє малолітніх дітей були присутні при домашньому насильстві, вона має об`єктивну потребу в отриманні пільг, які передбачає законодавство для осіб, що є потерпілими від домашнього насильства. Однак, документи, що підтверджують домашнє насильство видавались органами російської федерації. При цьому, вони є громадянами України і проживають в Україні. Органи державної влади відмовляються приймати дані документи і наполягають на встановленні цього факту рішенням суду. Тобто визначає мету звернення до суду - отримання пільг.

Зазначає, що рішення іноземного суду визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. 29 грудня 2023 року припинена дія Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої у м. Мінську 22 січня 1993 року, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого у м. Москві 28 березня 1997 року (згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 06 січня 2023 року № 72/14-612-2008). Інших міжнародних договорів, які б давали можливість легалізувати рішення через Розділ IX ЦПК України не існує. Будь-які дипломатичні зв`язки між Україною та російською федерацією розірвані. А тому, чинним законодавством не передбачено іншого порядку, окрім встановлення даного факту шляхом звернення з даною заявою в порядку окремого провадження відповідно до Розділу IV ЦПК України.

На підтвердження мети заявник надає лист Управління соціальної та ветеранської політики від 11 квітня 2024 року № 597, яким заявникові рекомендовано для встановлення юридичного факту про те, що вона є особою, яка постраждала від домашнього насильства звернутися до компетентних органів на території України.

Водночас, статтею 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостилю тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Таким чином, вказані та долучені до заяви документи, на підставі яких ОСОБА_1 просить встановити факт, видані на території російської федерації, не потребують будь-якої легалізації.

Згідно з п. 2, 8 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, належить: нормативно-правове регулювання у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; здійснення міжнародного співробітництва у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Відповідно, заявник, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 має право звернутися до відповідних органів держави з відповідною заявою і, у разі невизнання або протиправних дій щодо їх неприйняття, звернутися з позовом до суду з оскарженням дій такого органу, або оскаржуючи прийняте рішення.

А якщо ОСОБА_1 не згодна з рішенням, діями чи бездіяльністю Управління соціальної та ветеранської політики, що викладені у листі від 11 квітня 2024 року № 597 - вона має звернутися до адміністративного суду з відповідним позовом.

Крім того, відповідно до вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Статтею 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Так відповідно до вимог ст. 173-2 КУпАП: «Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування

Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк до п`ятнадцяти діб».

А згідно з вимогами статті 126-1 КК України: «Домашнє насильство. Домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, карається громадськими роботами на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п`яти років, або позбавленням волі на строк до двох років».

Тобто, законодавством України визначене поняття домашнього насильства, як і встановлено органи, уповноважені законом визначати, чи міститься у складі того чи іншого діяння склад домашнього насильства, визначати осіб, які є потерпілими від цього.

Таким чином, в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб за умови, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до переконання, що законом встановлений інший порядок встановлення факту, про який просить заявник, що виключає можливість встановлення такого факту в порядку окремого провадження.

Крім того, заявник, звертаючись з вимогою про встановлення факту вчинення відносно неї домашнього насильства посилається, як на доказ, на рішення одинцовського міського суду московської області від 24 вересня 2019 року, яким ОСОБА_2 визнано винним у нанесенні побоїв ОСОБА_1 , притягнуто до відповідальності та накладено штраф. Однак, із долученого заявником засвідченого перекладу постанови одинцовського міського суду московської області від 24 вересня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 визнано винним у нанесенні побоїв, або вчиненні інших насильницьких дій, що завдали фізичного болю.

Так, доводи заявника про те, що діяння, вчинені відносно неї ОСОБА_1 28 серпня 2019 року фактично слід кваліфікувати за законодавством України, як домашнє насильство суд не приймає до уваги, оскільки надання діянню, яке кваліфіковано іноземним судом при розгляді адміністративної справи, іншої правової кваліфікації за законодавством іншої держави не може бути визнано судом при встановленні факту, що має юридичне значення виходячи з принципу правової визначеності. Встановлення в порядку окремого провадження факту того, що судом іншої держави невірно кваліфіковано ті чи інші дії не може бути предметом судового розгляду.

Також не є допустимими і докази, долучені заявником до заяви у видгляді матеріалів, зібраних при розгляді справи одинцовського міського суду московської області в перекладі на українську мову (пояснення від 22 серпня 2019 року; запит головному лікарю від 22 серпня 2019 року; клопотання від 30 серпня 2019 року ОСОБА_2 ), оскільки ці матеріали зібрані при розгляді справи іноземним судом та аналізувалися ним, а повторний аналіз судом в межах розгляду справи за іншим законодавством з метою переоцінки є недопустимим. Також суд визнає недопустимим і матеріали адміністративної справи б-2037/19, оскільки цей доказ поданий без перекладу на державну мову. Крім того, є неналежним при розгляді цієї справи і диск з відеозаписом події, на якому, як вказує представник позивача зафіксовані відеозаписи домашнього насильства, оскільки заявник не позбавлений права звернутися до відповідних правоохоронних органів з заявою про вчинення домашнього насильства та порушення кримінального провадження чи адміністративної справи щодо кривдника.

Окрім цього, заявник у заяві вказує, що спір з приводу факту відсутній. Рішення прийняте майже 5 років тому і набрало законної сили, ОСОБА_2 вину визнав, рішення не оскаржував. На даний момент встановлення цього факту не породжує наслідків для ОСОБА_2 .

Посилання заявника на відсутність спору з ОСОБА_2 щодо встановлення цього факту спростовується змістом постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у справі № 202/8608/22, яка є загальнодоступною (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119736109), та відповідно до змісту якої доводи апелянта в скарзі про те, що відповідачем регулярно вчинялось домашнє насильство та жорстоко наносились побої матері дітей (позивачці) у присутності дітей, а тому суд не мав права визначати місце проживання дітей разом з батьком, у зв`язку з його аморальною поведінкою, колегія суддів вважає безпідставними, так як позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного.

Так, ч. 6 ст. 294 ЦПК України визначено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. При перегляді судами апеляційної та касаційної інстанції усі вищенаведені обставини існували, заяву без розгляду не залишено.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту того, що ОСОБА_1 є особою, що постраждала від домашнього насильства належить відмовити.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 ЦПК України - при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265, 268, 315 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Управління соціальної та ветеранської політики Самарівської районної державної адміністрації, про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.

Судові витрати покласти на заявника.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

заінтересована особа - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;

заінтересована особа - Управління соціальної та ветеранської політики Самарівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області; код в ЄДРПОУ 25914439; місцезнаходження за адресою: вул. Гетьманська, буд. 12, м.Самар, Дніпропетровська область, 51200.

Суддя І.Г.Дубовенко