Постанова від 23.04.2025 по справі 694/1482/21

Постанова

Іменем України

23 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 694/1482/21

провадження № 61-17399св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_4 , приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_5 , на постанову Черкаського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року в складі колегії суддів: Карпенко О. В., Василенко Л. І., Сіренка Ю. В.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У 2021 році ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_4 , ТДВ СТДВ «Глобус» про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою Ватутінського міського суду Черкаської області від 16 серпня 2022 року цивільні справі за № 694/1482/21, № 694/1483/21, № 694/1484/21 - об`єднано в одне провадження для їх спільного розгляду під № 694/1482/21 (провадження № 3/690/31/22).

Позови мотивовані тим, що вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року ОСОБА_4 засуджено за частиною першою статті 286 КК України.

Відповідно до ухвали Черкаського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року вирок суду було скасовано в частині вирішення цивільних позовів.

Під час розгляду кримінального провадження встановлено, що 08 липня 2017 року близько 15 год. на перехресті вул. Шмідта та проспекту Шевченка в м. Звенигородка, Черкаської області мала місце ДТП за участю автомобілів «Mitsubishi Lancer», державний номерний знак НОМЕР_1 під керування ОСОБА_4 та автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .

Внаслідок ДТП водій ОСОБА_2 та пасажири ОСОБА_3 , ОСОБА_1 автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 отримали тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Таким чином, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 була завдана фактична майнова шкода, яка полягала у відновленні здоров`я у вигляді медикаментозного та хірургічного лікування.

Також у результаті ДТП автомобіль «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_3 отримав механічні ушкодження.

Транспортний засіб, яким керував відповідач ОСОБА_4 , на момент ДТП був застрахований в ТДВ «СТДВ «Глобус», а тому при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У зв`язку з тим, що правонаступником ТДВ «СТДВ «Глобус» стала ПАТ «СК «Українська страхова група», то саме у останньої виникла відповідальність за відшкодування спричиненої цим ДТП шкоди.

Внаслідок ДТП позивачам була завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що протягом тривалого часу, у зв`язку зі шкодою завданою здоров`ю та відсутністю транспортного засобу позивачам довелося самостійно шукати гроші для відновлення власного здоров`я, вони не могли тривалий час спокійно спати, змушені були приймати заспокійливі засоби, сімейний бюджет був спрямований на придбання ліків та проведення лікування, відновлення здоров`я. Це все спричинило виникнення пригніченого стану. Від такого стану та нецільового використання сімейних коштів, стану здоров`я, втратилася можливість нормального спілкування з рідними. За таких обставин позивачі і змушені були звернутися до суду з даним позовом.

ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з урахуванням збільшених та уточнених позовних вимог, просили:

стягнути з ПАТ «СК «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 кошти за завдану їй злочином майнову шкоду: за шкоду заподіяну її життю та здоров`ю з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції в розмірі 99 729 грн та за спричинену їй майнову шкоду, яка пов`язана з пошкодженням її автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 у розмірі 100 000 грн;

стягнути з ПАТ «СК «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 кошти за завдану йому злочином майнову шкоду за шкоду, заподіяну його життю та здоров`ю з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції в розмірі 6 428 грн;

стягнути з ПАТ «СК «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 кошти за завдану йому злочином майнову шкоду за шкоду, заподіяну його життю та здоров`ю з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції в розмірі 34 729 грн;

стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 за спричинену їй майнову шкоду, яка пов`язана з пошкодженням її автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 в розмірі 247 210 грн та компенсацію моральної шкоди, завдану її здоров`ю з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції в розмірі 1 186 704 грн;

стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди, завдану його здоров`ю з урахуванням пені, 3 % річних та індексу інфляції в розмірі 237 616 грн;

стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завдану його здоров`ю з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції в розмірі 158 410 грн;

судові витрати покласти на ОСОБА_4 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 21 серпня 2023 року

позовні вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено частково;

стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 45 738,37 грн у відшкодування заподіяної майнової шкоди;

стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 100 000 у відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 ;

стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 100 237 грн у відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 ;

стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 200 000 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди;

стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 1 041,74 грн у відшкодування завданої майнової шкоди;

стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 150 000 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди;

стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 8 505,73 грн у відшкодування завданої майнової шкоди;

стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 100 000 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди;

стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 15 000 грн у відшкодування понесених судових витрат на правничу допомогу по 5 000 грн кожному;

стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 15 000 грн у відшкодування понесених судових витрат на правничу допомогу по 5 000 грн кожному.

стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» у дохід держави судовий збір в розмірі 2 639,62 грн;

стягнуто з ОСОБА_4 у дохід держави судовий збір в розмірі 2 639,62 грн;

у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

із аналізу норм Закону України № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV, а їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Саме річний (трирічний) строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування. Разом з тим у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком, а щодо шкоди, заподіяної життю і здоров`ю потерпілого трьома роками. Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-IV не містять. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. Отже, попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика чи МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування. Саме такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року (справа № 465/4621/16-к, провадження № 13-24кс19), підстав від відступлення якого не вбачає і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року (справа № 465/4287/15);

страховий випадок (ДТП) стався 08 липня 2017 року, а до суду позивачі звернулися 15 квітня 2019 року, заявивши цивільні позови до відповідачів в ході кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 за частиною першою статті 286 КК України, тобто в межах установленого законом строку. Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Позивач як особа, чиє майно зазнало шкоди під час дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу, має право вимоги до страховика про відшкодування шкоди, яку заподіяно цьому майну, і це право повинно бути захищеним. На вказаний висновок суду не впливають доводи представника відповідача про обґрунтованість відмови у виплаті страхового відшкодування через невчасне подання потерпілим заяви про страхове відшкодування у зв`язку з такими міркуваннями;

згідно заяви позивачів від 06 липня 2020 року, яка була отримана страховиком, позивачі, викладаючи фактичні обставини заподіяння шкоди їхньому здоров`ю та майну, просять на підставі вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» оцінити та відшкодувати їм шкоду внаслідок описаної ДТП (т.1 а.с.148). Волевиявлення потерпілих внаслідок ДТП втілено в заяві від 06 липня 2020 року і це є підтвердженням дотримання потерпілими процедури звернення до страховика із заявою, а неподання ними заяви встановленого зразка зумовлено неотриманням ними консультаційної допомоги від співробітників відповідача, порушивши вимоги статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо обов`язку визначення представником страховика причин настання страхового випадку та розміру збитків. Оцінюючи поведінку позивачів в наведеній обстановці, суд вважає, що вони діяли розумно та добросовісно, добросовісно вважаючи, що вчинили всі дії, необхідні для отримання страхового відшкодування. На відміну від відповідача ОСОБА_4 , який повідомив свого страховика про ДТП лише 30 вересня 2020 року;

суд вважає, що відмова відповідача ПАТ «СК «Українська страхова група» у виплаті страхового відшкодування наповнена лише формальним змістом. Хоча пунктом 37.1. 4. статті 37 Закону як підстава для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) і передбачене неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, проте суд не вбачає підстав для відмови в задоволенні позову з цих підстав, виходячи з такого. За змістом статті 991 ЦК України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі, зокрема: несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку. Аналізуючи положення спеціального закону (пункт 37.1. 4. статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») у взаємозв`язку з наведеним положенням цивільного законодавства, суд доходить висновку про те, що несвоєчасне повідомлення про настання страхового випадку може бути виправдано поважними причинами. Так як подання заяви про страхове відшкодування за формою визначеного зразка з порушенням встановленого законом строку зумовлено відсутністю консультаційної допомоги з боку страховика, суд не вбачає підстав для констатації в діях позивачів ознак порушення своїх зобов`язань. Між тим право позивачів на отримання страхового відшкодування передбачено як договором, так і законом. Відмова у виплаті страхового відшкодування є лише правом страховика і реалізація ним цього права не обмежує потерпілого в праві на відшкодування шкоди, яка не підлягає відшкодуванню за рахунок страховика лише у випадках, встановлених статтею 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», коло яких є вичерпним і під яке не підпадає порушення строку подання заяви про страхове відшкодування. За змістом статті 36 Закону страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Знаряддя судового захисту, застосоване позивачами, спрямоване не на визнання незаконною відмови у виплаті страхового відшкодування, а на стягнення належної їм як потерпілим суми цього відшкодування, тому з урахуванням положень статті 32 Закону про випадки, коли така шкода не відшкодовується, та добросовісної поведінки позивачів суд не вбачає підстав для відмови в задоволенні позову;

обґрунтовуючи позовні вимоги щодо відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль позивач ОСОБА_3 та її представники посилаються за вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року, яким була встановлена шкода причинена власнику автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , під час ДТП 08 липня 2017 року та складає 240 237 грн, яка визначена відповідно до висновку експерта № 115 від 09 жовтня 2017 року. Тому розмір заподіяної шкоди доказуванню не підлягає. Відповідно до висновку експерта № 07 від 08 лютого 2023 року (т.4 а.с.124-136) за результатами проведення судової авто-товарознавчої експертизи залишкова (ринкова) вартість автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , на час проведення експертизи після пошкоджень, утворених під час ДТП 08 липня 2017 року складає 40 000 грн;

позовні вимоги ОСОБА_3 щодо відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль підлягають часткову задоволенню. Суд вважає, що 100 000 грн належить стягнути з ПАТ «СК «Українська страхова група» в межах страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1392982, а іншу частину суми, врахувавши визначену залишкову вартість пошкодженого автомобіля, який після ДТП залишився у позивача ОСОБА_3 100 237 грн слід стягнути з ОСОБА_4 ;

у статті 23 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. У зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів (пункт 24.1 статті 24 Закону). Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я;

в обґрунтування позовних вимог щодо відшкодування заподіяної майнової шкоди життю та здоров`ю позивачів, а саме витрат на лікування, позивачі та їх представники посилаються на вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року (т.1 а.с.48-57) де вони вважають, що суд вирішуючи цивільні позови потерпілих вже визначив розміри майнової шкоди які підлягають відшкодуванню, а тому в подальшому вони не підлягають доведенню. А також додали до позовних заяв копії товарних чеків, квитанцій, актів про надання медичних послуг, рахунок-фактуру (т.1 а.с.12-22), (т.2 а.с.6-7), (т.3 а.с.6-10). Однак суд не погоджується з думкою позивачів та їх представників, що дана частина позовних вимог доведенню не підлягає, оскільки вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року (т.1 а.с.48-57) в частині цивільного позову було скасовано ухвалою Черкаського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року (т. 1 а.с.57-69);

дослідивши всі наданні позивачами докази на підтвердження позовних вимог щодо відшкодування витрат на лікування, які можливо було ідентифікувати, та врахувавши, що надані позивачами товарні чеки про благодійні внески відшкодуванню не підлягають, вказані видатки є добровільним внеском особи, які вона робить на власний розсуд, суд вважає що позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення. Суд стягує з ПАТ «СК «Українська страхова група» в межах страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1392982 на користь ОСОБА_3 45 738,37 грн на відшкодування заподіяної майнової шкоди, на користь ОСОБА_2 1 041,74 грн у відшкодування заподіяної майнової шкоди, на користь ОСОБА_1 8 505,73 грн у відшкодування заподіяної майнової шкоди;

суд враховує, що позивачі в результаті ДТП отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості, проходили тривале лікування та реабілітацію, зазнали душевних хвилювань, що порушило їх нормальний життєвий ритм досить тривалий час, суд, з урахуванням принципу співмірності, справедливості та виваженості, рахує за можливе задовольнити вимоги позивачів частково та визначити розмір морального відшкодування позивачу ОСОБА_3 200 000 грн, ОСОБА_2 150 000 грн, ОСОБА_1 100 000 грн. І ці кошти суд вважає слід стягнути саме з ОСОБА_4 , оскільки саме ним ця шкода заподіяна позивачам і саме від його дій та поведінки після ДТП залежав час тих страждань, які понесли позивачі;

вирішуючи вимоги позивачів про притягнення відповідачів до відповідальності за порушення грошового зобов`язання, встановленої статтею 625 ЦК України, суд вважає їх безпідставним, оскільки відповідачі на час розгляду справи не мали грошових зобов`язань перед позивачами, а тому частина друга статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із завданням шкоди.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року:

апеляційні скарги ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», представників ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - адвокатів Мельника С. Є., Дубинського В. М., представника ОСОБА_4 - адвоката Ковтуна А. В. задоволено частково;

рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 21 серпня 2023 року скасовано та прийнято нову постанову;

позовні вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено частково;

стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», на користь ОСОБА_3 - 120 грн у відшкодування заподіяної майнової шкоди та 6 грн у відшкодування моральної шкоди;

стягнуто ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 - 100 237 грн у відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 ;

стягнуто ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 - 299 994 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди;

стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 - 390 грн у відшкодування завданої майнової шкоди та 19,50 грн у відшкодування моральної шкоди;

стягнуто ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 - 149 980,50 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди;

стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 - 540 грн у відшкодування завданої майнової шкоди та 27 грн у відшкодування моральної шкоди;

стягнуто ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 - 99 973 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди;

стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у відшкодування понесених судових витрат в суді першої інстанції на правничу допомогу по 545 грн кожному;

стягнуто ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - у відшкодування понесених судових витрат в суді першої інстанції на правничу допомогу по 4 454,67 грн кожному;

стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у відшкодування понесених судових витрат в суді апеляційної інстанції на правничу допомогу по 765,83 грн кожному;

стягнуто ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у відшкодування понесених судових витрат в суді апеляційної інстанції на правничу допомогу по 2 970 грн кожному;

компенсовано ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» за рахунок держави переплачений судовий збір у розмірі 3 776,58 грн.

стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 9 381,69 грн;

в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

згідно підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода завдана майну потерпілого, та трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП. У постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 542/1526/15 (провадження № 61-7877св18) Верховний Суд висловив позицію про те, що зазначений у підпункті 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає, а тому пропуск зазначеного строку потерпілою (потерпілими) особою є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. Аналогічні правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 336/7752/16-ц. З огляду на відсутність норми закону, що передбачає поновлення строку на звернення до страхової компанії про відшкодування шкоди, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що заява про страхове відшкодування шкоди завданої майну потерпілої ОСОБА_2 подана останньою з дотриманням строків передбачених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»;

ПАТ «СК «УСГ» отримало заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 06 липня 2020 року про відшкодування шкоди завданої у зв`язку з ДТП (т. 2, а.с. 120). Оскільки ДТП мало місце 08 липня 2017 року, а потерпілі звернулися до страхової компанії 06 липня 2020 року, тобто, з пропуском річного строку відповідності до статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», то суд першої інстанції зробив помилковий висновок про стягнення 100 000 грн з ПАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_3 у відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4»;

відповідно до висновку експерта № 155 від 09 жовтня 2017 року судової автотоварознавчої експертизи автомобіля марки «Suzuki SX4» реєстраційний номер НОМЕР_2 , зробленої експертом Березовським А. А., розмір майнової шкоди з технічної точки зору, який причинений власнику автомобіля під час ДТП 08 липня 2017 року складає 240 237 грн. (т.1, а.с.5). Відповідно до висновку експерта № 07 від 08 лютого 2023 року за результатами проведення судової авто товарознавчої експертизи залишкова (ринкова) вартість автомобіля марки «Suzuki SX4», на час проведення експертизи після пошкоджень, утворених під час ДТП 08 липня 2017 року складає 40 000 грн. Згідно зі статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення речі. Відповідно до частини першої статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). За змістом зазначеної норми закону обов`язок відшкодування шкоди у особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, виникає у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди;

оскільки договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів укладеним між ПАТ «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_4 передбачений страховий ліміт у сумі 100 000 грн. за шкоду заподіяному майну, та враховуючи зазначені вище висновки експертів (№ 155 від 09 жовтня 2017 року, № 07 від 08 лютого 2023 року), залишкову вартість автомобіля (40 000 грн), який залишився у ОСОБА_3 , колегія суддів зробила висновок про стягнення різниці між фактичним розміром шкоди та передбаченою страховою виплатою у сумі (100 237 грн) за пошкоджений автомобіль з ОСОБА_4 (240 237 грн ринкова вартість автомобіля до ДТП - 100 000 грн (страховий ліміт за завдану майнову шкоду) - 40 000 (залишкова вартість автомобіля, який залишився у власника) = 100 237 грн). Будь-яких доказів, які б спростовували наведені висновки експертів (№ 155 від 09 жовтня 2017 року, № 07 від 08 лютого 2023 року), відповідачами не надано, клопотання про повторне призначення судової автотоварознавчої експертизи не заявлялося, отже даний доказ належним чином підтверджує розмір заподіяних внаслідок ДТП ОСОБА_3 збитків;

судом встановлено, що позивачі звернулися до страхової компанії 06 липня 2020 року про відшкодування шкоди завданої у зв`язку з ДТП (т. 2, а.с. 120) та в межах трирічного строку, оскільки ДТП мало місце 08 липня 2017 року, а тому відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», підлягає стягненню зі страхової компанії майнова шкода, заподіяна життю та здоров`ю потерпілим. Твердження страхової компанії в апеляційній скарзі стосовно того, що позивачами також пропущений строк на відшкодування майнової шкоди у зв`язку завданою шкодою здоров`ю не знаходять свого відображення у відповідності до матеріалів справи, спростовуються заявою позивачів від 06 липня 2020 року, а тому не підлягає до задоволення апеляційним судом;

внаслідок ДТП позивачі отримали тілесні ушкодження. Проте, суд першої інстанції зробив помилковий висновок, визначаючи розмір відшкодування завданої шкоди життю та здоров`ю внаслідок ДТП, що не відповідає наявним в матеріалах справи доказам та причино-наслідковому зв`язку, виходячи з наступного. Так, стосовно витрат ОСОБА_3 на лікування, понесених у зв`язку з ДТП, наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів враховує лише товарний чек № 12 від 08 липня 2017 року Звенигородського рентгенологічного відділення на суму 120 грн. (т.1 а.с.15), оскільки тільки з даного товарного чеку можна встановити системний зв`язок між ДТП, яка сталася 08 липня 2017 року та зверненням позивача в рентгенологічне відділення. Колегія суддів не може взяти до уваги як належні докази подані позивачем квитанції на придбання ліків, оскільки в даному випадку не можливо встановити, що саме ці препарати, які зазначені у чеках були призначені лікарем та придбавалися потерпілою ОСОБА_3 , та приймалися безпосередньо нею внаслідок ДТП, оскільки виписка з історії хвороби або копія амбулаторної картки з визначенням періоду лікування та призначеннями лікаря медичних препаратів в матеріалах справи відсутні. Акт про надані медичні послуги для пацієнта ОСОБА_3 № 2910 також не враховується судом апеляційної інстанції, оскільки в матеріалах справи відсутній причино-наслідковий зв`язок стосовно зробленої операції, перебування хворого в стаціонарі, враховуючи той факт, що Акт датується 26 червня 2018 року, а ДТП мало місце 08 липня 2017 року. Надана позивачем квитанція до прибуткового касового ордера БФ «Здоров`я Звенигородщини» також не враховуються колегією суддів, оскільки сплата благодійних внесків не є витратами, що підлягають до відшкодування. У даних чеках відсутня інформація, що відповідні внески будь-яким чином пов`язані із наданням медичних послуг;

що стосується відшкодування витрат на лікування ОСОБА_2 , пов`язаного внаслідок ДТП, то в матеріалах справи наявні наступні докази, які підлягають до уваги, а саме: товарний чек № 14 від 08 липня 2017 року Звенигородського рентгенологічного відділення на суму 390 грн. Позивач в підтвердження позовних вимог не надав суду копію амбулаторної картки чи виписку з історіі хвороби, діагнози, що поставлені лікарем при зверненні за медичною допомогою та список призначених препаратів лікарем для лікування, у зв`язку з чим суду не можливо встановити чи дійсно зазначені препарати у чеках відповідають хворобам ОСОБА_2 , були приписані лікарем саме останньому, як і не можливо встановити, що саме ОСОБА_2 купував ліки зазначені у квитанціях;

ОСОБА_1 на підтвердження відшкодування витрат на лікування надав суду рахунок-фактуру від 27 липня 2017 року на суму 6 850 грн, товарні чеки з Звенигородського рентгенологічного відділення від 08 липня 2017 року на суму 210 грн, від 10 липня 2017 року - 110 грн, від 14 липня 2017 року - 110 грн, 19 липня 2017 року - 110 грн та копії квитанції на придбання ліків. Що стосується поданого рахунку - фактури від 27 липня 2017 року, то колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи неможливо встановити, що даний набір металоконструкцій для остеосинтезу дистального відділу гомілкової кістки (комплект) був придбаний саме для потреб ОСОБА_1 так як в матеріалах справи відсутні будь які виписки по лікуванню ОСОБА_1 , зокрема з рахунку-фактури не вбачається прізвище та ім`я самого платника. З матеріалів справи неможливо встановити, що подані квитанції на придбання ліків відносяться саме до ОСОБА_1 зазначені препарати у чеках відповідають його хворобам, були приписані лікарем саме останньому, як і не можливо встановити, що саме ОСОБА_1 купував ліки зазначені у квитанціях, оскільки, як було зазначено вище, позивач не надав копії амбулаторної картки, виписки з лікарні по лікуванню травм завданих внаслідок ДТП, рекомендації з приводу лікування і таке інше. Таким чином, з наданих позивачем доказів на підтвердження відшкодування витрат на лікування, колегія суддів бере до уваги лише товарні чеки з Звенигородського рентгенологічного відділення;

зазначеному суд першої інстанції оцінки не надав, поверхнево оцінив докази (квитанції, рахунок - фактура, акт про надані медичні послуги,) не встановивши зв`язку між ДТП та доказами які були подані позивачами у відшкодування витрат на лікування, не надав кожному доказу окремої оцінки та дійшов до помилкового висновку про доведеність позивачами вказаними ними витрат на лікування, які підлягають відшкодуванню. Таким чином, доводи апеляційних скарг відповідачів стосовно того, що позивачами не надано належних доказів на витрати понесені у зв`язку з лікуванням заслуговують на увагу та виходячи із наданих позивачами доказів на підтвердження відшкодування витрат на лікування, колегія суддів приходить до висновку, що стягненню з ПАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_3 підлягає 120 грн, на користь ОСОБА_2 - 390 грн, на користь ОСОБА_1 - 540 грн у відшкодування майнової шкоди;

враховуючи положення статті 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з ПАТ СК «УСГ» підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду заподіяну здоров`ю, а тому зі страхової компанії на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 6 грн (120*5:100=6), на користь ОСОБА_2 - 19,50 грн (390*5:100=19,50), на користь ОСОБА_1 - 27 грн. (540*5:100=27) у відшкодування моральної шкоди;

колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, заподіяної позивачу ОСОБА_3 . Заявляючи вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачі зазначили, що в результаті ДТП вони отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості, проходили тривале лікування та реабілітацію, зазнали душевних хвилювань, що порушило їх нормальний життєвий ритм досить тривалий час. ОСОБА_3 вказує, що протягом тривалого часу у зв`язку зі шкодою завданою здоров`ю та відсутністю власного транспортного засобу, їй довелося самостійно шукати грошові кошти для відновлення власного здоров`я, вона не могла повноцінно здійснювати догляд та виховувати малолітню дитину, а сімейний бюджет був спрямований на придбання ліків та проведення лікування, відновлення здоров`я. А належний їй автомобіль повністю знищений, в результаті чого вона залишилась без транспортного засобу, що також негативно впливає на спосіб та організацію життя. При цьому, згідно висновку експерта від 31 жовтня 2019 року № 11/89 ОСОБА_3 , 1992 року народження отримала перелом правої ключиці зі зміщенням уламків, травму тазу з переломом кісток справа, що згідно з висновком експерта судово-медичної експертизи № 02-01/1588 від 08 вересня 2017 року відноситься до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я, травму голови зі струсом головного мозку, садна обличчя. Враховуючи обставин справи, беручи до уваги тяжкість отриманих ОСОБА_3 травм внаслідок ДТП, її вік та стать, враховуючи глибину душевних страждання, що виразилися у фізичному болю та психічному стані, зважаючи на те, що остання протягом тривалого часу перебувала на лікуванні після ДТП, несла витрати на послуги експертних організацій та на правову допомогу, колегія суддів доходить висновку про необхідність збільшення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_3 до 300 000 грн. Зазначений розмір моральної шкоди буде відповідати засадам розумності, виваженості та справедливості. Приходячи до такого висновку колегія суддів вважає, що в результаті ДТП ОСОБА_3 була завдана шкода як здоров`ю так і належному їй майну, а саме автомобілю, що був фізично знищений. При цьому з часу ДТП до даного часу будь-якого відшкодування шкоди від відповідачів остання не отримала;

доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що розмір моральної шкоди останній завданий на багато більший та підтверджується висновком психологічної експертизи від 31 жовтня 2029 року № 11/89 (т.1, а.с.72) не підлягають до задоволення, виходячи з наступного. Із висновку експертизи за результатами проведення психологічної експертизи № 11/89 від 31 жовтня 2029 року вбачається, що орієнтовна грошова компенсація за завдані ОСОБА_3 страждання внаслідок ДТП може становити 162 МЗП, розмір якої встановлюється рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент винесення рішення суду. Апеляційний суд звертає увагу, що висновки експертизи були надані експертом для матеріалів кримінальної справи, і експерт вказує на можливий розмір компенсації моральної шкоди, виходячи саме із розміру мінімальних заробітних плат. Однак, вказаний можливий розмір моральної шкоди, визначений експертом на підставі мінімальних заробітних плат, не є таким, що відповідає вимогам закону, оскільки в чинному законодавстві щодо визначення розміру моральної шкоди не передбачено, що розмір моральної шкоди визначається відповідно до розміру мінімальної заробітної плати, так як частина третя статті 23 ЦК України чітко визначено, що має бути враховано судом. При цьому, дана норма статті передбачає, що при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості;

що стосується стягнення моральної шкоди з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з урахуванням глибини та характеру душевних страждань, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, колегія суддів враховує характер та обсяг моральних страждань, які зазнали позивачі, виходить із засад розумності, виваженості та справедливості та доходить до висновку про визначення розміру морального відшкодування ОСОБА_2 - 150 000 грн., ОСОБА_1 - 100 000 грн. При цьому вказаний розмір на відшкодування позивачам моральної шкоди відповідачем належним чином не спростовано, як і не доведено підстав для його зменшення;

відповідачі на час розгляду справи не мали грошових зобов`язань перед позивачами, а тому частина друга статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із завданням шкоди внаслідок ДТП.

Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 20 серпня 2024 року:

касаційну скаргу ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , яка підписана представниками Мельником С. Є. і Дубинським В. М. , задоволено частково.

постанову Черкаського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у частині: відмови у стягненні з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 100 000 грн відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 ; стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», на користь ОСОБА_3 120 грн відшкодування заподіяної майнової шкоди; стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 390 грн відшкодування завданої майнової шкоди; відмови у стягненні з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 пені, 3% річних та індексу інфляції; розподілу судових витрат скасовано.

рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 21 серпня 2023 року у частині: стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 100 000 грн відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 ; стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 45 738,37 грн відшкодування заподіяної майнової шкоди; стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 1 041,74 грн відшкодування завданої майнової шкоди залишено в силі;

постанову Черкаського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 100 237 грн відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , залишено без змін;

постанову Черкаського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у частині: стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», на користь ОСОБА_3 6 грн відшкодування моральної шкоди змінено, збільшивши компенсацію моральної шкоди до 2 286,92 грн; стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 19,50 грн відшкодування моральної шкоди змінено, збільшивши компенсацію моральної шкоди до 52,09 грн; стягнення ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 299 994 грн відшкодування спричиненої моральної шкоди змінити, зменшивши компенсацію моральної шкоди до 297 713,08 грн; стягнення ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 149 980,50 грн на відшкодування спричиненої моральної шкоди, змінено, зменшивши компенсацію моральної шкоди до 149 947,91 грн;

передано справу у частині відмови у стягненні з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 пені, 3% річних та індексу інфляції, розподілу судових витрат, на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що:

апеляційний суд не врахував, що пропуск встановленого підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV річного строку звернення потерпілої особи до страховика за відшкодуванням шкоди не є підставою для покладення такої шкоди в межах страхової суми на страхувальника, однак якщо потерпіла особа доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через незалежні від неї причини, вона має право вимоги відшкодування шкоди за рахунок страховика в судовому порядку;

суд першої інстанції врахував, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика чи МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19));

суди встановили, страховий випадок (ДТП) стався 08 липня 2017 року, а до суду позивачі звернулися 15 квітня 2019 року, заявивши цивільні позови до відповідачів в ході кримінального провадження за обвинуваченням відповідача ОСОБА_4 за частиною першою статті 286 КК України. Оцінюючи поведінку позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції встановив, що вони діяли розумно та добросовісно, добросовісно вважаючи, що вчинили всі дії, необхідні для отримання страхового відшкодування;

за таких обставин помилковим є висновок апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення 100 000 грн з ПАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_3 як відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4» в межах страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1392982. Натомість суд першої інстанції обґрунтовано стягнув 100 000 грн з ПАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_3 як відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4». Тому рішення суду першої інстанції в цій частині належить залишити в силі. Врахувавши залишкову вартість пошкодженого автомобіля, який після ДТП залишився у позивача ОСОБА_3 , апеляційний суд обґрунтовано стягнув із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 100 237 грн відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль марки «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 . Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить залишити без змін. Підстави для стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 відшкодування майнової шкоди за пошкоджений автомобіль у розмірі 247 210 грн позивачкою не обґрунтовано;

суди звернули увагу на те, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого. При цьому страховик повинен відшкодувати обґрунтовані витрати на лікування потерпілого;

апеляційний суд не звернув уваги на те, законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин, і недотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого. Тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом № 1961-IV має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов`язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20));

апеляційний суд помилково вказав, що не може взяти до уваги як належні докази подані позивачами квитанції на придбання ліків, оскільки в даному випадку неможливо встановити, що саме ці препарати, які зазначені у чеках, були призначені лікарем, придбавалися потерпілими та приймалися безпосередньо внаслідок ДТП, оскільки виписка з історії хвороби або копія амбулаторної картки з визначенням періоду лікування та призначеннями лікаря медичних препаратів в матеріалах справи відсутні;

поведінка позивачів є добросовісною. Як встановив суд першої інстанції, потерпілі надали документи, які підтверджують обґрунтовані витрати на їх лікування. Суд першої інстанції дослідив надані позивачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 докази на підтвердження позовних вимог щодо відшкодування витрат на лікування, які можливо було ідентифікувати, та врахував, що надані позивачами товарні чеки про благодійні внески відшкодуванню не підлягають, вказані видатки є добровільним внеском особи, які вона робить на власний розсуд. За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про стягнення з ПАТ «СК «Українська страхова група» в межах страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1392982 на користь ОСОБА_3 45 738,37 грн відшкодування заподіяної майнової шкоди та на користь ОСОБА_2 1 041,74 грн;

тому постанову апеляційного суду у частині стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 120 грн відшкодування заподіяної майнової шкоди та стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 390 грн відшкодування завданої майнової шкоди належить скасувати, і рішення суду першої інстанції у частині стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 45 738,37 грн відшкодування заподіяної майнової шкоди та стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 1 041,74 грн відшкодування завданої майнової шкоди залишити в силі;

враховуючи положення статті 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з ПАТ Страхова компанія «УСГ» підлягає стягненню грошова компенсація моральної шкоди в розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду заподіяну здоров`ю, а тому зі страхової компанії підлягає стягненню відшкодування моральної шкоди: на користь ОСОБА_3 2 286,92 грн (45 738,37*5:100=2 286,92), на користь ОСОБА_2 - 52,09 грн (1 041,74*5:100=52,09). Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити, збільшивши грошову компенсацію моральної шкоди;

суд апеляційної інстанції врахував глибину та характер душевних страждань ОСОБА_3 , тяжкість отриманих нею травм внаслідок ДТП, її вік та стать. За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано збільшив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 до 300 000 грн. Зазначений розмір компенсації моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості;

апеляційний суд, врахувавши характер та обсяг моральних страждань, які зазнав ОСОБА_2 , правильно визначив грошову компенсацію моральної шкоди ОСОБА_2 у розмірі 150 000 грн;

з урахуванням зміни розміру компенсації моральної шкоди, стягнутих зі страхової компанії на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , слід змінити, зменшивши її з 299 994 грн до 297 713,08 грн; з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 слід змінити, зменшивши її з 149 980,50 грн до 149 947,91 грн. Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити;

касаційний суд звертає увагу на те, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просили стягнути з ПАТ «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_4 на їх користь майнову шкоду з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції та компенсацію моральної шкоди з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції. Вказане підтверджується заявою про збільшення та уточнення позовних вимог (т.4, а.с. 165-171);

апеляційний суд вказав, що відповідачі на час розгляду справи не мали грошових зобов`язань перед позивачами, а тому частина друга статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із завданням шкоди внаслідок ДТП;

апеляційний суд не врахував, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання;

поза увагою апеляційного суду залишилось те, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня;

апеляційний суд не звернув уваги на те, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок (це процесуальний обов`язок суду);

апеляційний суд не перевірив правильність розрахунків пені, 3% річних та індексу інфляції, зроблених позивачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , не встановив період, за який позивачі нарахували пеню, 3% річних та індекс інфляції.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року:

апеляційну скаргу представників ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвокатів Мельника С. Є., Дубинського В. М. задоволено частково;

рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 21 серпня 2023 року в частині відмови у стягненні з ПАТ «СК «Українська страхова група», ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 пені, 3% річних та інфляційних втрат - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення;

позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до ПАТ «СК «Українська страхова група» про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат - задоволено частково;

стягнуто з ПАТ «СК «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 пеню, 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 53 990,63 грн;

стягнуто з ПАТ «СК «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 пеню, 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 1 271,30 грн;

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат відмовлено;

стягнуто з ПАТ «СК «Українська страхова група» на користь держави судовий збір у розмірі 3437,82 грн;

стягнуто з ПАТ «СК «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000 грн, тобто по 3 000 грн на кожного із позивачів.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

позивачі просили стягнути з ПАТ «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_4 на їх користь майнову шкоду з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції та компенсацію моральної шкоди з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції (т.4, а.с. 165-171).Згідно збільшених позовних вимог на стадії підготовчого засідання, що викладені в заяві від 23 березня 2023 року, позивачі просять стягнути пеню, 3% річних та інфляційні втрати за період з липня 2017 року (з моменту ДТП) по дату подання вказаної заяви, тобто, до 23 березня 2023 року. Разом з тим, визначений позивачами початок нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів вважає помилковим, оскільки прострочення виплати страхового відшкодування має місце з моменту відмови у такій виплаті, а саме з 05 жовтня 2020 року (том 1, а.с. 152). Крім того, відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України № 1961-IV виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст.35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування. З матеріалів справи вбачається, що страховою компанією отримано заяву позивачів про виплату страхового відшкодування 06 липня 2020 року, а тому відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик мав би сплатити страхове відшкодування не пізніше 04 жовтня 2020 року (через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування), тому з 05 жовтня 2020 року розпочався період прострочення. Помилковим є посилання представників позивачів на початок перебігу строку порушення грошового зобов`язання відповідачів з дати ДТП. Тому періодом нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є період з 05 жовтня 2020 року по 23 березня 2023 року;

до суду апеляційної інстанції 22 жовтня 2024 представниками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подано клопотання про долучення письмових пояснень та письмових доказів, до якого додано розрахунок нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат. З письмових пояснень вбачається, що фактично позивачі просять збільшити позовні вимоги у відповідній частині з огляду на тривалий розгляд справи судом касаційної інстанції, визначаючи період нарахування з липня 2017 року по вересень 2024 року. Проте, апеляційний суд не приймає до уваги такі пояснення, які за своїм змістом фактично є заявою про збільшення позовних вимог, яка подана на стадії апеляційного перегляду справи, оскільки приписами статті 49 ЦПК України встановлено, що позивач вправі збільшити позовні вимоги до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Тобто, збільшення розміру позовних вимог під час розгляду справи по суті в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій не допускається. Відповідно, доданий до таких пояснень розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів відхиляє;

зважаючи на процесуальний обов`язок суду у разі незгоди з розрахунком позивача навести в рішенні свій розрахунок, колегія суддів здійснює самостійний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, виходячи з поданої до суду першої інстанції заяви про збільшення позовних вимог від 23 березня 2023 року та, бере до уваги період обрахунку з 05 жовтня 2020 року по 23 березня 2023 року;

ПАТ «СК «Українська страхова група» у відзиві на позовну заяву викладено заяву про застосування спеціальної позовної давності до вимоги про стягнення пені. Оскільки з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у тому числі статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, тому колегія суддів вважає, що позивачами не пропущений річна позовна давність за вимогами про стягнення пені, оскільки на час початку періоду прострочення з виплати страхового відшкодування (05 жовтня 2020 року) та подання заяви про збільшення позовних вимог (23 березня 2023 року) такий строк був продовжений вищевказаним законом. Отже, застосування спеціальної позовної давності до позовних вимог щодо стягнення пені є неможливим;

щодо стягнення з ПАТ «СК Українська страхова група» пені, 3% річних та інфляції на користь ОСОБА_3 . Розрахунок суми пені: період прострочення з 05 жовтня 2020 року по 23 лютого 2023 року; сума боргу 45 738,37 грн; всього пеня = 30 415,53 грн. Розрахунок інфляційних втрат:інфляційне збільшення: 45 738,37 x 1.48141277 - 45 738,37 = 22 019,04 грн. Інфляційні нарахування з 05 жовтня 2020 року по 23 лютого 2023 року - 22 019,04 грн. Розрахунок 3% річних: з 05 жовтня 2020 року до 31 грудня 2020 року - 88 днів прострочення на суму 329,92 грн (45 738,37 x 3 % x 88 : 366 : 100); з 01 січня 2021 року до 23 березня 2023 року - 812 днів прострочення на суму 3 052,57 грн (45 738,37 x 3 % x 812 : 365 : 100); загальна сума 3 % річних - 3 382,48 грн (329,92 грн + 3052,57 грн). Отже, розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення ПАТ «СК «Українська страхова група» виплати майнової шкоди, завданої здоров`ю ОСОБА_3 становить 55 817,05 грн. Загальний розмір майнової шкоди, завданої здоров`ю ОСОБА_3 , з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з 05 жовтня 2020 року по 23 березня 2023 року становить 101 555,42 грн (45 738,37 + 55 817,05). Разом з тим, ОСОБА_3 заявлено позовні вимоги про стягнення майнової шкоди завданої здоров`ю з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 99 729 грн. Враховуючи приписи статей 13, 264 ЦПК України, апеляційний суд робить висновок про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат в межах заявлених позовних вимог на суму 53 990,63 грн (99 729 грн - 45 738,37 грн);

щодо вимог про стягнення з ПАТ «СК Українська страхова група» пені, 3 % річних та інфляції на користь ОСОБА_2 . Період прострочення з 05 жовтня 2020 року по 23 лютого 2023 року. Сума боргу 1 041,74 грн. Всього пеня - 692,75 грн. Інфляційне збільшення: 1 041,74 x 1.48141277 - 1 041,74 = 501,51 грн. Інфляційні нарахування за період часу з 05 жовтня 2020 року по 23 лютого 2023 року включно склали 501,51 грн. Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою: з 05 жовтня 2020 року до 31 грудня 2020 року - 88 днів прострочення на суму 7,51 грн (1 041,74 x 3 % x 88 : 366 : 100); з 01 січня 2021 року до 23 березня 2023 року - 812 днів прострочення на суму 69,53 грн (1 041,74 x 3 % x 812 : 365 : 100); загальна сума 3 % річних становить 77,04 грн (7,51 грн +69,53 грн). Розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення ПАТ «СК «Українська страхова група» виплати майнової шкоди, завданої здоров`ю ОСОБА_2 становить 1 271,30 грн;

щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання. У цьому випадку, між позивачами та ОСОБА_4 договір про відшкодування шкоди не укладався. Рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивачів майнової шкоди, яке не виконувалось відповідачем ОСОБА_4 у період з 05 жовтня 2020 року по 23 березня 2023 рік, не ухвалювалось. За таких обставин, оскільки конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди не відбулося, прострочення ОСОБА_4 не настало, тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, що повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц, провадження № 61-12530св18. Отже, відсутні будь-які правові підстави для застосування щодо відповідача ОСОБА_4 санкції за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України та нарахування пені. У контексті наведеного вище, колегія суддів також не вбачає обґрунтованих підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на розмір моральної шкоди, оскільки зобов`язання зі сплати моральної шкоди виникло у страхової компанії та ОСОБА_4 лише з набранням законної сили судового рішення про її стягнення, тобто постановою Верховного Суду від 20 серпня 2024 року. Враховуючи, що взятий судом апеляційної інстанції період для обрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат з 05 жовтня 2020 року по 23 лютого 2023 року не охоплює момент виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди (20 серпня 2024 року), то відповідальність за невиконання зобов`язання з відшкодування моральної шкоди у відповідний період не настала, як для ПАТ «СК «Українська страхова група» так і для ОСОБА_4 ;

щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. 22 жовтня 2024 року представники ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - адвокати Мельник С. Є. та Дубинський В. М. подали до суду заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, згідно з якою просили суд стягнути з ПАТ «СК Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 6 000 грн. На підтвердження понесених позивачами витрат на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції було надано договір про надання правової допомоги від 21 жовтня 2024 року. Квитанцію №1-1-3 від 22 жовтня 2024 року на суму 6 000 грн та орієнтовний розрахунок витрат. Дослідивши подані в обґрунтування витрат на правничу допомогу докази, прийнявши до уваги судову практику з вказаного питання, врахувавши критерій реальності наданих доказів та обсяг виконаних робіт адвокатом на представництво інтересів позивачів, колегія суддів приходить до переконання, що стягнення суми коштів у заявленому представниками позивачів розмірі 6 000 грн за надану правничу допомогу в суді апеляційної інстанції є обґрунтованим, враховуючи складність справи, час затрачений на надання допомоги, підготовку процесуальних документів та участь в судових засіданнях. Тому колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ПАТ «СК «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 6 000 грн, тобто по 3 000 грн на користь кожного з позивачів.

позивачі від сплати судового збору звільнені, тому з ПАТ «СК «Українська страхова група» на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволених позовних вимог у відповідній частині у розмірі 3 437,82 грн.

Аргументи учасників справи

27 грудня 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали касаційну, яка підписана представником ОСОБА_5 , на постанову Черкаського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, у якій просили:

оскаржене судове рішення апеляційного суду скасувати в частині неправильного розрахунку пені, 3% річних та індексу інфляції та ухвалити нове рішення яким:

стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_3 пеню, 3% річних та індекс інфляції за майнову шкоду в розмірі 550 010,61 грн;

стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 пеню, 3% річних та індекс інфляції за майнову шкоду в розмірі 3 931,48 грн (за мінусом сплачених коштів);

стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 пеню, 3% річних та індекс інфляції за майнову шкоду в розмірі 507 150,19 грн;

стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 пеню, 3% річних та індекс інфляції за майнову шкоду в розмірі 1 345 937,11 грн;

судові витрати покласти на відповідачів.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань. Судове рішення не породжує грошове зобов`язання і не змінює правовідносини сторін (постанова Верховного Суду від 19 червня 2021 року у справі № 703/2718/16-ц). У постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 у справі № 646/14523/15-ц, вказано, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак самозобов`язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди. Положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. У рішенні суду визнано грошові зобов`язання держави, визначено їх розмір; ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню;

правова природа правовідносин за статтею 625 ЦК України можуть нараховуватись: на неустойку; на суму основного зобов`язання; на інші суми, які підлягають поверненню; на інші суми, які стягнуто рішенням суду; нараховуються за весь час прострочки; розповсюдження на усі правовідносини (постанова Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц). Дія положень статті 625 ЦК України поширюється на усі грошові правовідносини, якими є зобов`язання виражене у грошових одиницях (статті 524, 533-535, 625 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 11 квітня 2018 у справі № 758/1303/15-ц);

стаття 625 ЦК України не застосовується: у трудових правовідносинах (роботодавець не є кредитором перед працівником, затримка виплат за роботу передбачена іншим законодавством) (постанова Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі №296/1390/18); у правовідносинах, де гроші є товаром (обмін валют, купівлі-продажу монет, повернення грошей на зберіганні, передачі грошей перевізником тощо), до зобов`язань, які підлягають виконанню у натуральній формі (постанова ОП КЦС ВС від 06 березня 2019 року у справі №757/44680/15);

позовна давність настає: з моменту настання виконання грошового зобов`язання; загальний строк позовної давності; строк може бути змінено законом та/ або договором; при щомісячних зобов`язаннях строк позовної давності вираховується для кожного щомісячного зобов`язання окремо; порушення грошового зобов`язання є триваючим порушенням; право на позов виникає з моменту порушення до моменту його усунення. Позовна давність обмежується трьома роками, що передують поданню позову (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц);

3% річних є самостійними компенсаційними, а не штрафними виплатами, а тому стягуються поряд з пенею, яка є видом неустойки (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17). Інфляція розраховується шляхом множення суми простроченого зобов`язання на індекс зростання споживчих цін за прострочений період (постанова Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19). Період прострочити визначається кількістю повних календарних місяців без будь яких виключень, у тому числі місяців з дефляцією (постанова Верховного Суду від 26червня 2020 у справі № 905/21/19);

норма щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, стосується виключно штрафних санкцій за кредитами (позиками) (постанова Верховного Суду від 17 грудня 2024 року у справі № 759/8814/23). Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП, породжує деліктне зобов`язання (постанова Верховного Суду від 16 червня 2023 року у справі № 910/14262/21). Деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема майнової1) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий(кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо залодіювачем, а іншою особою, за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала;

розрахунок розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, буде здійснено шляхом подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи. Орієнтовний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу становить 20 000 грн.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у частині відмови у стягненні з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 пені, 3% річних та інфляційних втрат, розподілу судових витрат. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

У січні 2025 року ПАТ «СК «Українська страхова група» подало відзив, який підписаний адвокатом Василевським О. Л., на касаційну скаргу, в якому просить:

у задоволені касаційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі;

судові витрати покласти на позивачів.

Відзив мотивований тим, що:

позивачами до позовної заяви (без документів у порядку ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») було додано заяву від 07 вересня 2021 року з майновою вимогою, щодо відшкодування ОСОБА_3 100 000,00 грн. та заяву від 07 вересня 2021 року з майновою вимогою, щодо відшкодування ОСОБА_2 2 825,92 грн. ДТП трапилось 08 липня 2017 року, заява датована 07 вересня 2021 року. Заява не подана у порядку статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з наданням усіх необхідних документів, тому вважати, що заява від 07 вересня 2021 року є заявою про виплату страхового відшкодування помилково;

на момент звернення 07 вересня 2021 року позивачів із заявою у Звенигородському районному суді Черкаської області розглядалася справа про ДТП 08 липня 2017 року. Станом на дату звернення позивачів у страхової компанії не було юридичних підстав для виплати страхового відшкодування. У страховика виникає обов`язок щодо виплати страхового відшкодування та штрафних санкцій лише після ухвалення у цивільній сплаві рішення (постанова Верховного Суду у справі № 447/2222/20 від 21 квітня 2022 року);

постанова суду касаційної інстанції набрала законної сили 20 серпня 2024 року і саме з 21 серпня 2024 року у страховка настав строк виконання грошового зобов`язання та можливість застосування до нього цивільно-правової відповідальності за прострочення його виконання;

13 вересня 2024 року рішення Верховного Суду з`явилось в електронному кабінеті Електронного суду. 27 вересня 2024 року ПАТ «СК «УСГ» перерахувало ОСОБА_3 100 000 грн страхового відшкодування та ОСОБА_2 1 093,83 грн страхового відшкодування;

позивачі не мають права на штрафні санкції, починаючи з 21 серпня 2024 року після ухвалення рішення судом касаційної інстанції, оскільки вони вели себе недобросовісно та не виконали вимог статті 35 Закону України № 1961-1V щодо надання вичерпного переліку документів разом в заявою, позивачі навмисно затягували звернення до ПАТ «СК «УСТ» із заявою, задля збільшення розміру штрафних санкцій;

представник позивачів у розрахунку нараховує штрафні санкції починаючи з жовтня 2020 року, тобто з того часу коли ПАТ «СК «УСГ» навіть не здогадувалось про ДТП, яке мало місце у 08 липня 2017 року. Тому представник позивачів зловживає правами;

суди наділені дискреційними повноваженнями щодо поновлення процесуальних строків у зв`язку з карантином і тільки за заявою учасників справи. Однак, позивачі не подавали до суду заяву про поновлення пропущеного строку для подачі заяви про збільшення штрафних санкцій. Сам факт запровадження карантину не свідчить про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку без наведення заявником негативних обставин, які зумовлені карантинними обмеженнями і були перешкодою для вчинення процесуальних дій;

позивачами не надано детального опису робіт, виконаних адвокатом, не надано розрахунок вартості складових наданих відповідних послуг, документів щодо оплати послуг. Витрати на правничу допомогу не є співрозмірними із ціною позову, спектр виконаних робіт незначний та мінімальний.

12 лютого 2025 року ОСОБА_4 через представника Ковтуна А. В. надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить:

у задоволенні касаційної скарги відмовити;

постанову апеляційного суду у частині прав та обов`язків ОСОБА_4 залишити без змін;

стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , судові витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Відзив мотивований тим, що:

зміст постанови апеляційного суду не суперечить наведеним висновкам, які зроблені у постановах Верховного Суду. Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат стало те, що по своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання. Між позивачами та відповідачем ОСОБА_4 договір про відшкодування шкоди не укладався. Рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивачів майнової шкоди, яке не виконувалось відповідачем ОСОБА_4 у період з 05 жовтня 2020 року по 23 березня 2023 рік, не ухвалювалось (постанова Верховного Суду 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц);

саме з моменту набрання законної сили рішенням суду першої інстанції про стягнення з ПрАТ «СК «Універсальна» на користь позивачів страхового відшкодування, у страховика настав строк для виконання грошового зобов`язання та можливість застосування до нього цивільно- правової відповідальності за прострочення його виконання (постанова Верховного Суду від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20);

попередній розрахунок суми судових витрат, які поніс ОСОБА_4 , складає 15 000 грн - професійна правнича допомога, яка включає: надання юридичної консультації правового характеру із використанням Єдиного державного реєстру судових рішень щодо можливості подання відзиву на касаційну скаргу; вивчення касаційної скарги з доданими до неї документами; підготовка відзиву на касаційну скаргу; підготовка доданих до відзиву на касаційну скаргу документів; направлення відзиву учасникам справи та до Верховного Суду; підготовка та направлення до Верховного Суду детального опису робіт, акта виконаних робіт, прибуткового касового ордеру.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 рокузаяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_5 , про відвід колегії суддів у складі: суддя-доповідач Крат В. І., суддів: Дундар І. О., Краснощоков Є. В., передано судді, який не входить до складу суду, визначеному у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Чижа Б. І., про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі: судді-доповідача Крата В. І., суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В., відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 рокувідкрито касаційне провадження у справі.

04 лютого 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року: клопотання ОСОБА_4 , яке підписане представником Ковтуном А. В. , про продовження строку на подання відзиву задоволено; продовжено ОСОБА_4 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 17 січня 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2021 року у справі № 703/2718/16-ц; від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц; від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц; від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц; від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц; від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17; від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19; від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19; від 23 травня 2018 року у справі № 199/1848/16.

Фактичні обставини

Суди встановили, що вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року ОСОБА_4 визнано винним та засуджено за те, що 08 липня 2017 року близько 15 год. 00 хв., керуючи автомобілем «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись в м. Звенигородка Черкаської області на перехресті проспекту Шевченка та вулиці Шмідта, порушуючи вимоги пунктів 2.3 б, 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМ України від 10 жовтня 2001 року № 1306 зі змінами та доповненнями, не стежив за дорожньою обстановкою, був неуважний, при повороті ліворуч на вулицю Шмідта не надав перевагу в русі і вчинив зіткнення із автомобілем «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався прямолінійно через перехрестя в зустрічному напрямку.

Внаслідок ДТП водій автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_2 отримав травму правого колінного суглоба з переломом внутрішнього виростку стегнової кістки, ушкодженням медіального меніску, медіальної колатеральної зв`язки та крововиливом в порожнину суглоба (гемартроз), що згідно з висновком експерта № 02-01/1589 від 08 вересня 2017 року належить до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я; садна нижніх кінцівок належать до категорії легких тілесних ушкоджень.

Пасажирка автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_3 отримала перелом правої ключиці зі зміщенням уламків, травму таза з переломом кісток справа, що згідно з висновком експерта № 02-01/1588 від 08 вересня 2017 року належить до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я; травму голови зі струсом головного мозку, садна обличчя, що належить до категорії легких тілесних ушкоджень.

Пасажир автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 отримав закритий перелом обох кісток лівої гомілки, травматичний набряк м`яких тканин лівої гомілки, що згідно з висновком № 02-01/1590 від 08 вересня 2017 року належать до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.

Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , а саме вимог пунктів 2.3 б, 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМ України від 10 жовтня 2001 року № 1306, відповідно до висновку експерта № 706/720/18-23 від 30 липня 2018 року знаходяться у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді заподіяння середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

У зв`язку з отриманими внаслідок ДТП тілесними ушкодженнями позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 тривалий час перебували на стаціонарному лікуванні, оскільки їхньому здоров`ю була заподіяна значна шкода та відповідно вони понесли майнові втрати.

Вартість технічних ушкоджень транспортного засобу, тобто шкоди, спричиненої майну власника транспортного засобу автомобіля «Suzuki SX-4», підтверджує зміст висновку судового експертного авто-товарознавчого дослідження №155/02 від 09 жовтня 2017 року.

На момент вчинення ДТП між ПАТ «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_4 був укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1392982, предметом якого є страхування цивільно-правової відповідальності водіїв, що експлуатують автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», державний номерний знак НОМЕР_1 .

Вказаним договором передбачено, що страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 200 000 грн, а за шкоду, заподіяну майну, - 100 000 грн.

Відповідно до висновку експерта № 115 від 09 жовтня 2017 року шкода, спричинена власнику автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , під час дорожньо-транспортної пригоди 08 липня 2017 року, складає 240 237 грн.

Відповідно до висновку експерта № 07 від 08 лютого 2023 року за результатами проведення судової авто-товарознавчої експертизи залишкова (ринкова) вартість автомобіля «Suzuki SX4», державний номерний знак НОМЕР_2 , на час проведення експертизи після пошкоджень, утворених під час ДТП 08 липня 2017 року, складає 40 000 грн.

Ці факти встановленні вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 20 січня 2021 року, а також ухвалою Черкаського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року.

Позиція Верховного Суду

Щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Згідно із статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня (пункт 36.5 статті 36 Закону України № 1961-IV від 01 липня 2004 року).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) вказано, що:

«правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 757/26834/15-ц (провадження № 61-23871св18) зазначено, що: «оскільки за своєю правовою природою зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування є грошовим, суди дійшли обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України і стягнення з ПАТ «СК «Універсальна» на користь ОСОБА_10 трьох відсотків річних від простроченої суми та інфляційних втрат. За змістом аналізованої норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові. Встановивши прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 93 417,00 грн тривалістю 514 днів, а саме: з 07 січня 2014 року (перший день прострочення виконання грошового зобов`язання) до 04 червня 2015 року (момент повного виконання грошового зобов`язання), суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановили розмір стягнень у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки такі розрахунки були проведені з дотриманням вимог законодавства. Таким чином, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів на підставі статті 625 ЦК України у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат, правильно визначилися зі спірними правовідносинами, обґрунтовано встановили період, за який підлягає стягнення за прострочення грошового зобов`язання, та розмір такого стягнення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 452/3519/15 (провадження № 61-14973св18) вказано, що: «правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 758/16044/16-ц (провадження № 61-913св17) вказано, що: «у пункті 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Згідно зі статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. За несвоєчасну виплату страхового відшкодування страховик має сплатити на вимогу страхувальника (чи вигодонабувача) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення (підпункт 6.6.2 договору страхування від 16 травня 2013 року). Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Таким чином, висновок суду першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що позивач послався як на підставу стягнення пені на положення статті 549 ЦК України, а тому вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню, є необґрунтованим. Надаючи оцінку наданому позивачем розрахунку заборгованості, Верховним Судом враховано, що рішенням у справі № 372/4749/15 встановлено, що у травні 2014 року позивач звернувся до відповідача із необхідними документами про виплату страхового відшкодування. Враховуючи положення пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого граничний строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплати складає 90 днів, а за умовами договору про добровільне страхування - 14 днів, Верховний Суд (взявши до уваги визначені позивачем вимоги до страховика) погоджується з тим, що починаючи з 91 дня після звернення з необхідними документами про виплату страхового відшкодування у страховика виникло прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно, суд погоджується з розрахунком періоду, наданим позивачем для обрахунку часу прострочення, починаючи з вересня 2014 року і до дати звернення до суду із цим позовом».

По своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц (провадження № 61-12530св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 червня 2021 року в справі № 910/14341/18, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 грудня 2022 року в cправі № 902/1301/21, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року в справі № 522/12406/22 (провадження № 61-9569св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2025 року в справі № 201/1763/22 (провадження № 61-254св24)).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

з урахуванням уточнення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просили стягнути з ПАТ «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_4 на їх користь майнову шкоду з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції та компенсацію моральної шкоди з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції за період з липня 2017 року (з моменту ДТП) до 23 березня 2023 року (т.4, а.с. 165-171);

суди встановили, що страхова компанія отримала заяву позивачів про виплату страхового відшкодування 06 липня 2020 року, а тому відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик мав би сплатити страхове відшкодування не пізніше 04 жовтня 2020 року (через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування), тому з 05 жовтня 2020 року розпочався період прострочення;

апеляційний суд обґрунтовано вказав, що, з урахуванням принципу диспозитивності, періодом нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є період з 05 жовтня 2020 року по 23 березня 2023 року;

апеляційний суд встановив, що розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення ПАТ «СК «Українська страхова група» виплати майнової шкоди, завданої здоров`ю ОСОБА_3 за період з 05 жовтня 2020 року по 23 березня 2023 року становить 55 817,05 грн. Загальний розмір майнової шкоди, завданої здоров`ю ОСОБА_3 , з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з 05 жовтня 2020 року по 23 березня 2023 року становить 101 555,42 грн (45 738,37 + 55 817,05). Разом із тим, оскільки ОСОБА_3 заявила позовні вимоги про стягнення майнової шкоди завданої здоров`ю з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 99 729 грн, з урахуванням принципу диспозитивності, апеляційний суд обґрунтовано стягнув пеню, 3% річних та інфляційні втрати в межах заявлених позовних вимог на суму 53 990,63 грн (99 729 грн - 45 738,37 грн);

апеляційний суд встановив, що розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення ПАТ «СК «Українська страхова група» виплати майнової шкоди, завданої здоров`ю ОСОБА_2 за період з 05 жовтня 2020 року по 23 березня 2023 року становить 1 271,30 грн, які суд обґрунтовано стягнув із страховика на користь ОСОБА_2 ;

при вирішенні питання про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 апеляційний суд обґрунтовано вказав, що джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання;

апеляційний суд встановив, що між позивачами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договір про відшкодування шкоди не укладався. Рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивачів майнової шкоди, яке не виконувалось ОСОБА_4 у період з 05 жовтня 2020 року по 23 березня 2023 рік, не ухвалювалось. За таких обставин, оскільки конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди не відбулося, прострочення ОСОБА_4 не настало, тому відсутні підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат;

апеляційний суд обґрунтовано вважав, що відсутні підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат щодо грошової компенсації моральної шкоди. Касаційний суд погоджується з цим висновком оскільки конкретизації змісту зобов`язання про компенсацію моральної шкоди відбулася постановою Верховного Суду від 20 серпня 2024 року. При цьому період для обрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат заявлений з 05 жовтня 2020 року по 23 лютого 2023 року.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до ПАТ «СК «Українська страхова група» про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина першої статті 410 ЦПК України).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Щодо стягнення витрат на правову допомогу

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини друга статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:

«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:

«у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

у касаційній скарзі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 вказують, що орієнтовний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу становить 20 000 грн;

оскільки оскаржена постанова апеляційного суду в оскарженій частині підлягає залишенню без змін, то відсутні підстави для стягнення на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 понесених ними витрат на правову допомогу;

у відзиві ОСОБА_4 просить стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на його користь судові витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. ОСОБА_4 вказує, що професійна правнича допомога включає: надання юридичної консультації правового характеру із використанням Єдиного державного реєстру судових рішень щодо можливості подання відзиву на касаційну скаргу; вивчення касаційної скарги з доданими до неї документами; підготовка відзиву на касаційну скаргу; підготовка доданих до відзиву на касаційну скаргу документів; направлення відзиву учасникам справи та до Верховного Суду; підготовка та направлення до Верховного Суду детального опису робіт, акта виконаних робіт, прибуткового касового ордеру;

на підтвердження понесених витрат ОСОБА_4 надав: копію договору про надання правової допомоги від 07 лютого 2025 року; детальний опис робіт від 12 лютого 2025 року; копію акта виконаних робіт від 12 лютого 2025 року; копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 12 лютого 2025 року;

з урахуванням того, що в касаційній скарзі лише ОСОБА_10 просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь пеню, 3% річних та індекс інфляції за майнову шкоду в розмірі 1 345 937,11 грн, і в цій частині касаційна скарга залишена без задоволення, то з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 належить стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без дотримання норм процесуального права чи неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення; постанову апеляційного суду в оскарженій частині - без змін; стягнути із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», ОСОБА_4 про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко