Постанова

від 23.04.2025 по справі 916/5400/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/5400/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Бондар О.В.

відповідача - не з`явився

розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 (у складі колегії суддів: Ярош А.І. (головуючий), Діброва Г.І., Принцевська Н.М.)

та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 (у складі колегії суддів: Ярош А.І. (головуючий), Діброва Г.І., Принцевська Н.М.)

за позовом Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області

до Приватного підприємства "Залізобетонник"

про стягнення заборгованості, розірвання договору оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (надалі - Рада, Позивач, Скаржник) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства "Залізобетонник" (надалі - ПП "Залізобетонник", Відповідач) про стягнення 123 428,52 грн заборгованості з орендної плати, 3 122,89 грн 3% річних, 8 188,47 грн інфляційних втрат, розірвання укладеного між сторонами договору оренди від 30.06.2009 №1291 (надалі - Договір оренди) та зобов`язання повернути земельну ділянку.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем свого обов`язку щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за Договором оренди у період з лютого 2022 року по листопад 2023 року.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.05.2024 позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з ПП "Залізобетонник" на користь Ради 123 428,52 грн заборгованості з орендної плати, 3 122,89 грн 3% річних, 8 188,47 грн інфляційних втрат, розірвано Договір оренди, зобов`язано ПП "Залізобетонник" повернути Позивачу спірну земельну ділянку в належному стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона була отримана в оренду.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що Позивач надав належні докази, які підтверджують невиконання ПП "Залізобетонник" зобов`язань за Договором оренди в частині своєчасної та повної сплати орендної плати, що призвело до утворення заборгованості в розмірі 123 428,52 грн. Ураховуючи тривале порушення умов Договору оренди у період з лютого 2022 року по листопад 2023 року, суд дійшов висновку, що така поведінка Відповідача свідчить про істотне порушення умов договору в частині належного та повного внесення орендної плати за користування земельною ділянкою. З огляду на викладене, суд визнав наявність достатніх правових підстав для розірвання договору в судовому порядку та повернення земельної ділянки як похідної вимоги.

2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2024 скасовано, закрито провадження у справі в частині вимоги про стягнення з ПП "Залізобетонник" на користь Ради 123 428,52 грн заборгованості з орендної плати, 3 122,89 грн 3% річних, 8 188,47 грн інфляційних втрат, в іншій частині позовних вимог про розірвання Договору оренди землі та зобов`язання Відповідача повернути Раді спірну земельну ділянку в належному стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона була отримана в оренду - відмовлено.

2.4. Вказуючи про наявність підстав для закриття провадження в частині стягнення 123 428,52 грн заборгованості з орендної плати, 3 122,89 грн 3% річних, 8 188,47 грн інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявлена до стягнення сума заборгованості була сплачена Відповідачем після звернення Позивача до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині розірвання Договору оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку колегія суддів виходила з того, що: 1) оплата заборгованості з орендної плати Відповідачем свідчить про добросовісний намір у нього виконувати належним чином зобов`язання по Договору оренди, а також його зацікавленість в існуванні правовідносин в рамках відповідного договору, 2) користування Відповідачем об`єктом оренди було неможливим у спірний період, що свідчить про наявність підстав для його звільнення від сплати орендних платежів на підставі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України у спірний період (з лютого 2022 року по листопад 2023 року).

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Рада просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025, а рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2024 залишити в силі.

3.2. Скаржник посилається на :

- неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо застосування даної норми, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.04.2024 у справі № 916/3006/23;

- неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 та у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20;

- відсутності висновку Верховного Суду стосовно застосування підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 "Перехідні положення" Податкового кодексу України у подібних правовідносинах;

- неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, пункту "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України та статті 32 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків щодо застосування даних норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/321/23;

- неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20.

3.4. 31.03.2025 від ПП "Залізобетонник" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Відповідач вказує про необґрунтованість доводів Скаржника та просить оскаржувані рішення залишити без змін та закрити касаційне провадження у справі № 916/5400/23.

3.5. 22.04.2025 від ПП "Залізобетонник" надійшла заява про проведення засідання за відсутності їх представника.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Суду від 13.03.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 916/5400/23 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.2. Ухвалою Суду від 09.04.2025 постановлено розгляд справи № 916/5400/23 проводити у закритому судовому засіданні та оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги Ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 916/5400/23 до 23.04.2025.

5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. 30.06.2009 між Затоківською селищною радою Білгород-Дністровської міськради як орендодавцем та ПП "Залізобетонник" як орендарем було укладено Договір оренди, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування, на підставі рішення ХХІІІ сесії V скликання Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради від 29.08.2008 № 918, у довгострокову оренду терміном на двадцять п`ять років земельну ділянку для експлуатації та обслуговування бази відпочинку "Холодок", за адресою: смт Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеської області, Сонячний район, вул. Сонячна, 1, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000020230012.

5.2. У пункті 2 Договору оренди визначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,388 га, у тому числі під капітальною одноповерховою забудовою 0,0025 га, під тимчасовою забудовою 0,0871 га, під проїздами, проходами та площадками 0,2981 га.

5.3. Відповідно до пункту 3 Договору оренди на земельній ділянці, за вищевказаною адресою, площею 0,388 га, розташована база відпочинку "Холодок".

5.4. Згідно з пунктом 4 Договору оренди вищезазначена земельна ділянка передається в оренду для експлуатації та обслуговування бази відпочинку "Холодок".

5.5. У пункті 5 Договору оренди сторонами узгоджено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 98 862,40 грн.

5.6. За умовами пункту 8 Договору оренди договір укладено на двадцять п`ять років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

5.7. Відповідно до пункту 9 Договору оренди орендна плата вноситься орендарем щомісяця у сумі 823,85 грн, без урахування ПДВ.

5.8. Згідно з пунктом 10 Договору оренди обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

5.9. У пункті 11 Договору оренди визначено, що орендна плата вноситься щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

5.10. Пунктом 12. Договору оренди передбачено, що розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством України, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законодавством України.

5.11. У пункті 13 Договору оренди сторонами узгоджено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у встановленому законодавством України порядку.

5.12. За приписами пункту 19 Договору оренди після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

5.13. За умовами пункту 36 Договору оренди, дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї зі сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законодавством України.

5.14. Положеннями пункту 41 Договору оренди визначено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

5.15. Договір підписаний представниками сторін без жодних зауважень та зареєстровано в реєстрі за №1291.

5.16. За Актом від 30.10.2008 землекористувачу передано на зберігання межові знаки.

5.17. Згідно з Актом прийому-передачі земельної ділянки від 06.07.2009 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку.

5.18. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 № 623-р "Про затвердження перспективного плану формування територій громад Одеської області" Затоківську селищну раду Білгород-Дністровської міської ради Одеської області було приєднано до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

5.19. 12.06.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області" №720-р, відповідно до додатка якого до складу Кароліно-Бугазької територіальної громади входять території Кароліно-Бугазької та Затоківської (Білгород-Дністровський район) територіальних громад.

5.20. Відповідно до пункту 2 рішення Ради від 27.11.2020 №11-VIII "Про початок реорганізації Затоківської селищної ради шляхом приєднання до Кароліно-Бугазької сільської ради", Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області.

5.21. За твердженням Ради, ПП "Залізобетонник" систематично порушувало умови Договору оренди, відповідно до яких воно зобов`язане своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату. Унаслідок неналежного виконання обов`язків за Договором оренди станом на 01.11.2023 за Відповідачем обліковувалась заборгованість у розмірі 123 428,52 грн.

Наявність такої заборгованості стала підставою для звернення Позивача до суду із позовними вимогами про стягнення заборгованості з орендної плати, розірвання Договору оренди та зобов`язання Відповідача повернути земельну ділянку.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Ради підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Предметом спору у цій справі є вимоги про стягнення заборгованості за користування земельною ділянкою, розірвання Договору оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку, які обґрунтовані порушенням Відповідачем умов Договору оренди з підстав невиконанням грошового зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати орендної плати.

6.4. Задовольняючи позов у частині стягнення заборгованості у розмірі 123 428,52 грн, суд першої інстанції виходив із того, що Позивач надав належні докази, які свідчать про тривале невиконання Відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Оцінивши сукупність встановлених обставин, суд дійшов висновку, що прострочення виконання грошових зобов`язань протягом значного періоду - з лютого 2022 року по листопад 2023 року - має системний характер і свідчить про істотне порушення умов Договору оренди у розумінні пункту "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України та частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Ураховуючи тривалість порушення, його системність та наслідки для прав орендодавця, суд визнав обґрунтованими вимоги Позивача щодо розірвання Договору оренди в судовому порядку, а також задоволення похідної вимоги про повернення земельної ділянки орендодавцю.

Поряд з цим суд апеляційної інстанції, аналізуючи положення пункту "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України та частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про розірвання Договору оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку. Колегія суддів виходила з того, що факт сплати Відповідачем заборгованості після звернення Позивача до суду свідчить про наявність у нього наміру надалі належним чином виконувати зобов`язання за договором, що, на думку суду, виключає кваліфікацію його поведінки як істотного порушення умов договору оренди. Крім того, колегія суддів суду апеляційної інстанції врахувала, що у спірний період - з лютого 2022 року по листопад 2023 року - фактичне користування орендованою земельною ділянкою було ускладнене або взагалі неможливе, що, з огляду на частину шосту статті 762 Цивільного кодексу України, могло бути підставою для звільнення орендаря від обов`язку сплати орендної плати.

6.5. Заперечуючи обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції, Скаржник посилається на неправильне застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України без урахування правових позицій, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 та постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20, а також на неналежне застосування пункту "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України, частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та статті 32 Закону України "Про оренду землі" без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/321/23.

На думку Скаржника, Відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість використання ним земельної ділянки, що є необхідною умовою для звільнення від обов`язку сплати орендної плати відповідно до частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України.

Крім того, Скаржник звертає увагу на правовий висновок, сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/321/23, згідно з яким систематичне порушення орендарем обов`язку щодо сплати орендної плати кваліфікується як самостійна підстава для розірвання договору оренди.

6.6. З приводу наведеного Суд зазначає таке.

Щодо підстав для несплати орендної плати відповідно до положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України.

6.7. Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

6.8. У статті 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

6.9. За положеннями статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

6.10. Так, згідно із частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

6.11. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 вказала, що наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Крім того, обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно із частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.

6.12. З урахуванням викладеного вище, Суд зазначає, що відсутність у частині шостій статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

6.13. Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20 зауважив, що для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

У такий спосіб підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він має право порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду у справах №914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21.

З огляду на це, Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20 дійшов висновку, що звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

6.14. Оцінюючи докази у справі, суд апеляційної інстанції врахував надані ПП "Залізобетонник" копії договорів з іншим суб`єктом від 14.12.2022 та від 03.03.2023 на відшкодування витрат на оплату комунальних послуг, розрахунки до них та акти відшкодування, які свідчать про фактичне використання орендованої земельної ділянки для потреб оборони.

6.15. Також апеляційний суд взяв до уваги накази Одеської обласної державної (військової) адміністрації № 9 від 21.05.2022, № 16 від 16.07.2022, № 16 від 12.08.2023 та № 30 від 16.10.2023, якими на території пляжних зон Одеської області, зокрема у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, було встановлено особливий режим пересування, перебування та використання, із забороною використання територій, за винятком чітко визначених пляжних зон.

Ураховуючи, що спірна земельна ділянка до переліку дозволених для перебування територій, визначеного додатком до наказу від 12.08.2023 №16, не віднесена, апеляційний суд дійшов висновку про наявність обставин, які обмежують можливість її використання Відповідачем у господарських цілях.

6.16. Водночас встановлені судом апеляційної інстанції обставини не підтверджують існування обставин, які б свідчили про повну неможливість використання ПП "Залізобетонник" орендованої земельної ділянки за її цільовим призначенням у розумінні частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, зокрема у частині забезпечення доступу до майна, фактичного перебування на орендованій земельній ділянці чи можливості забезпечення її належного утримання.

Фактичні обмеження, запроваджені у т. ч. наказами військової адміністрації, також самі по собі не є достатніми для висновку про відсутність у Відповідача повної можливості володіти чи користуватись об`єктом оренди у спосіб, що унеможливлює його експлуатацію взагалі, зокрема з урахуванням розміщення на ньому об`єктів нерухомого майна, а також інших об`єктів, які належать орендарю на праві власності, що є необхідною умовою для застосування положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України.

6.17. З огляду на зазначене, Суд погоджується з доводами Скаржника про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано визнав наведені Відповідачем обставини та надані ним докази достатніми для підтвердження наявності підстав для звільнення від обов`язку сплати орендної плати відповідно до частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України.

6.18. Отже, встановлені у справі обставини свідчать про обґрунтованість доводів Скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, а також неврахування правових висновків Верховного Суду щодо порядку звільнення орендаря від обов`язку сплачувати орендну плату у разі неможливості використання об`єкта оренди. З огляду на викладене, заявлені Скаржником доводи на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у відповідній частині є обґрунтованими.

6.19. Поряд з цим у даному контексті касаційного оскарження Суд не погоджується з доводами Скаржника щодо необхідності формування висновку Верховного Суду стосовно застосування підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України у подібних правовідносинах, ураховуючи таке.

6.20. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

6.21. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

6.22. Аналіз підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України в редакції чинній з 06.05.2023 свідчить про те, що тимчасово, на період з 01.03.2022 по 31.12.2022, не нараховується та не сплачується плата за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані, окрім іншого, на територіях активних бойових дій та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб-підприємців або юридичних осіб (схожий за змістом висновок щодо попередньої редакції підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України викладений у постанові Касаційного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі № 620/5747/23).

6.23. Суд наголошує, що положення підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України є чіткими, зрозумілими за своїм змістом і передбачають вичерпний перелік умов звільнення від обов`язку сплачувати плату за землю, серед яких визначальним є перебування земельної ділянки на територіях активних бойових дій або тимчасової окупації, що не встановлено судами у відповідній справі.

6.24. При цьому ПП "Залізобетонник" не обґрунтувало застосування підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України в межах предмета спору, спірний період нарахування орендної плати виходить за межі дії зазначеної норми, а постанова суду апеляційної інстанції не ґрунтується на її положеннях.

6.25. З огляду на викладене, відсутні підстави для формулювання Верховним Судом окремого висновку щодо застосування вказаної норми у спірних правовідносинах, а доводи касаційної скарги, наведені Скаржником на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими.

Щодо відповідальності орендаря за несвоєчасну сплату орендної плати та правових наслідків погашення заборгованості після судового рішення.

6.26. Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

6.27. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

6.28. Оскільки Відповідач не довів наявності обставин, які б свідчили про наявність підстав для звільнення від обов`язку сплачувати орендну плату за спірний період, доводи Ради щодо наявності підстав для стягнення заборгованості в розмірі 123 428,52 грн орендної плати, 3 122,89 грн 3% річних та 8 188,47 грн інфляційних втрат є обґрунтованими. При цьому Відповідач не заперечував правильність здійснених розрахунків.

6.29. Установивши факт неналежного виконання ПП "Залізобетонник" зобов`язання зі сплати орендної плати у визначені договором строки, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині.

6.30. Разом із тим суд апеляційної інстанції врахував, що Відповідачем на підтвердження виконання зобов`язань було подано постанову про відкриття виконавчого провадження № 75877643 від 02.09.2024 щодо примусового виконання наказу № 916/5400/23, виданого 12.07.2024 на підставі оскаржуваного рішення, а також платіжну інструкцію № 34 від 04.09.2024, з якої вбачається здійснення оплати на суму 148 160,64 грн.

За змістом досліджених доказів суд апеляційної інстанції встановив факт повного погашення Відповідачем заборгованості з орендної плати за спірний період та дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій частині спору у зв`язку з припиненням предмета спору відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

6.31. Скаржник заперечує обґрунтованість такого висновку суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України без урахування правових висновків, сформульованих у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.04.2024 у справі № 916/3006/23.

6.32. Суд погоджується з відповідними доводами Скаржника з огляду на таке.

6.33. Пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

6.34. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.04.2024 по справі № 916/3006/23 зазначив, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.

6.35. З огляду на те, що обставини, які свідчать про припинення існування предмета спору, виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції, відсутні правові підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно, апеляційний господарський суд помилково дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі з підстав припинення предмета спору.

6.36. За таких обставин доводи Скаржника про порушення судом апеляційної інстанції вимог пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України підтверджують обгрунтованість наведених ним підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6.37. У зв`язку з викладеним Південно-західний апеляційний господарський суд безпідставно скасував рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2024 та необґрунтовано закрив провадження у справі в частині стягнення з ПП "Залізобетонник" на користь Ради 123 428,52 грн заборгованості з орендної плати, 3 122,89 грн 3% річних та 8 188,47 грн інфляційних втрат.

Отже, оскаржувана постанова підлягає скасуванню у відповідній частині.

Правові підстави розірвання договору оренди відповідно до пункту "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України та частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

6.38. Частиною першою статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним Кодексом України та іншими законами України.

6.39. Водночас у пункті "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

6.40. Отже, згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

6.41. Відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

6.42. У постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 484/301/18 за наслідками аналізу положень статті 141 Земельного кодексу України, статті 651 Цивільного кодексу України, зроблено висновок, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що її земельну ділянку використовує інша особа.

6.43. Поряд з цим Суд враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/391/23, на яку звертає увагу Скаржник, аналізувалось співвідношення загальних та спеціальних норм у вирішенні питання про розірвання договору оренди землі, досліджувалось питання розірвання договору оренди землі на підставі пункту "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України, а також на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що приписи про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України (систематична несплата орендної плати), та правила частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать одні одним, а навпаки - доповнюють одні одних.

Аналізуючи питання розірвання договору оренди землі на підставі пункту "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України, суд має встановити такі обставини, як "систематичність" та "несплату", зокрема, орендної плати.

Під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання.

Щодо поняття "несплата", вжите у пункті "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що його потрібно розуміти саме як повну несплату орендної плати.

Такий висновок є логічним та виправданим, оскільки поняття "несплата" та "недоплата" не є тотожними. Оскільки в конструкції згаданої правової норми не наведено жодного означення до слова "несплата", можна виснувати, що законодавець у згаданій правовій нормі не передбачив жодної альтернативи повної несплати, тобто не визначив, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є не лише систематична несплата, а й систематична недоплата орендної плати.

У зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма у такому випадку є самостійною та достатньою, і звертатися до більш загальної норми частини другої статті 651 Цивільного кодексу України немає потреби, оскільки вона передбачає саме додаткову (до основної) підставу для розірвання договору оренди землі.

Досліджуючи питання розірвання договору оренди землі на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.

Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору.

Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.

Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.

Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19).

Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов`язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.

Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 Цивільного кодексу України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 Цивільного кодексу України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 Цивільного кодексу України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначеного умовами договору оренди землі, тобто орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України, а загальне правило частини другої статті 651 Цивільного кодексу України - у разі істотності порушення договору іншою стороною.

Якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Натомість у разі неістотної часткової несплати орендної плати, а так само у разі виникнення спору щодо її розміру, порядку здійснення платежів тощо, у власника завжди є право на звернення до суду з позовом про стягнення таких орендних платежів, 3 % річних, інфляційних втрат, неустойки тощо. Такий спосіб захисту буде ефективним та пропорційним, відновлюватиме порушене право орендодавця та зберігатиме договір оренди землі виходячи з балансу інтересів обох сторін.

Оцінка оплати заборгованості з орендної плати після пред`явлення позову про розірвання договору оренди землі з підстави систематичної несплати орендної плати.

Одночасно Велика Палата Верховного Суду зауважила про те, що факт погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позову про розірвання договору оренди.

Сплата орендарем заборгованості з орендної плати має правове значення, якщо до моменту сплати заборгованості орендодавець звернувся з позовом про стягнення такої заборгованості. Водночас подальше погашення заборгованості - невчасно сплаченої орендної плати не спростовує факт несплати орендарем орендної плати та не впливає на можливість пред`явлення і задоволення судом позову про розірвання договору.

Отже, той факт, що на момент розгляду справи орендар погасив заборгованість за орендною платою, не впливає на право орендодавця вимагати розірвання договору як на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі пункту "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати).

На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у контексті частини другої статті 651 Цивільного кодексу України систематична несплата може підтверджувати ненадійність контрагента і те, що кредитор не може бути впевнений у належному виконанні договору в майбутньому, і такий висновок не спростовується подальшим погашенням заборгованості. У пункті "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України йдеться про факт систематичної повної несплати, і такий факт уже завершився в минулому, тому підстава для пред`явлення позову (і для його задоволення) продовжує існувати.

6.44. Відтак, Суд зазначає, що у разі неодноразової (два та більше випадків) повної несплати орендарем орендної плати, наявні підстави для розірвання договору оренди на підставі пункту "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України, при цьому, така несплата є самостійною підставою для розірвання договору.

Натомість у випадку часткової сплати орендної плати (у розмірі, меншому за визначений умовами договору оренди землі), підлягають застосуванню положення частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. У цьому контексті підлягає дослідженню питання істотності порушення умов договору іншою стороною, що потребує належної оцінки відповідно до положень договору оренди та обставин, пов`язаних з такою несплатою.

6.45. За встановленими у справі обставинами встановлено, що з боку ПП "Залізобетонник" відбувалось неодноразове (два і більше випадків) порушення обов`язку зі сплати орендної плати, що відповідно до пункту "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України та частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є підставою для розірвання Договору оренди.

При цьому обставина сплати заборгованості Відповідачем після ухвалення рішення судом першої інстанції не має правового значення для оцінки наявності підстав для розірвання договору оренди, оскільки не спростовує факту допущеного систематичного порушення договірних зобов`язань у період дії договору.

6.46. У зв`язку з наведеним Скаржник обґрунтовано, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, послався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України та частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

6.47. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для розірвання Договору оренди та повернення земельної ділянки не відповідає встановленим фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які підлягали застосуванню. Апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, не надав належної правової оцінки систематичності порушень умов договору оренди з боку Відповідача щодо своєчасної сплати орендної плати та не врахував юридичних наслідків таких порушень відповідно до пункту "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України та частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, суд першої інстанції, встановивши факт повної несплати ПП "Залізобетонник" орендної плати як підстави для розірвання договору відповідно до пункту "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України, помилково застосував частину другу статті 651 Цивільного кодексу України. Однак зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, а тому не є підставою для скасування чи зміни судового рішення.

6.48. Зважаючи на це постанова суду апеляційної інстанції у відповідних частинах є також необґрунтованою і підлягає скасуванню.

Щодо аргументів про порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального законодавства.

6.49. За доводами Скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, оскільки при вирішенні питання про поновлення Відповідачу строку на апеляційне оскарження, з підстав доведення наявності перешкод у своєчасному отриманні поштової кореспонденції суду, не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, а також у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20 та від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції повідомляв Відповідача про розгляд справи шляхом надсилання ухвал суду на його юридичну адресу. Водночас судова кореспонденція поверталася до суду з відміткою поштового оператора "за закінченням терміну зберігання".

З огляду на це Скаржник вказує, що факт направлення судової кореспонденції рекомендованим листом на юридичну адресу Відповідача є належним виконанням обов`язку суду щодо повідомлення учасника справи, оскільки подальше отримання або неотримання поштової кореспонденції є обставиною, яка перебуває поза межами контролю відправника.

6.50. Стосовно вказаного Суд зазначає таке.

6.51. Відкриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції врахував, що Відповідач не отримував судову та поштову кореспонденцію від суду першої інстанції та від Позивача з об`єктивних причин, зумовлених дією воєнних обставин, унаслідок чого не був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції та, відповідно, не отримав копію ухваленого рішення.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що Відповідач надав належні докази на підтвердження існування обставин, які унеможливили отримання судових повідомлень.

6.52. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20 визначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду

6.53. Таким чином, ризик настання наслідків, пов`язаних із неотриманням поштової кореспонденції, направленої на належну адресу особи, дійсно покладається на таку особу.

6.54. Поряд з цим, слід зазначити, що згідно з частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка набула чинності для держави України 11.09.1997 відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

6.55. Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження.

6.56. Частина друга статті 124 Конституції України передбачає право особи на захист судом його прав.

6.57. Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

6.58. Частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

6.59. Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

6.60. Відповідно до частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

6.61. Ураховуючи встановлені у справі обставини та надані Відповідачем докази, на підтвердження наявності об`єктивних перешкод для своєчасного отримання поштових відправлень у зв`язку із дією воєнного стану, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла підставного висновку про наявність передумов для поновлення ПП "Залізобетонник" строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2024 у справі № 916/5400/23.

6.62. З огляду на викладене, Скаржником не доведено неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права або порушення встановленого порядку поновлення процесуальних строків відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України.

Щодо обґрунтованості судових витрат, розподілених за наслідками ухвалення судом апеляційної інстанції постанови.

6.63. Південно-західний апеляційний господарський суд, виходячи з того, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог Позивача про розірвання Договору оренди та повернення земельної ділянки, а закриття провадження в частині стягнення суми заборгованості відбулося у зв`язку з необґрунтованими діями Позивача, у додатковій постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 916/5400/23 дійшов висновку, що витрати зі сплати судового збору за подання ПП "Залізобетонник" апеляційної скарги у розмірі 12 078,00 грн підлягають стягненню з Ради.

6.64. Відповідно до частин першої та другої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

6.65. З огляду на обґрунтованість позовних вимог Ради щодо стягнення заборгованості з орендної плати та наявність підстав для розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, покладення на Позивача витрат за подання апеляційної скарги ПП "Залізобетонник" є безпідставним.

6.66. Ураховуючи наведене, додаткова постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 916/5400/23 підлягає скасуванню.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

7.2. Так відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.3. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.4. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.5. Частина перша статті 309 Господарського процесуального кодексу України надає суду касаційної інстанції право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.6. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

7.7. За приписами статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

7.8. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Ради є обґрунтованою та підлягає задоволенню, постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 - скасуванню із залишенням у силі рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2024, а додаткова постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 - скасуванню.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

8.2. З огляду на задоволення касаційної скарги, сплачений Радою судовий збір за подання касаційної скарги підлягає стягненню з ПП "Залізобетонник" на користь Скаржника.

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 309, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області задовольнити.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 у справі № 916/5400/23 скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2024 у справі № 916/5400/23.

3. Скасувати додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 916/5400/23.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Залізобетонник" (код ЄДРПОУ 35321391, 67772, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, селище міського типу Затока, вул. Сонячна, буд. 1) на користь Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04527307, 67844, Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Кароліно-Бугаз, вул. Приморська, буд. 1) витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 12 883,20 грн.

5. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко