Постанова від 14.04.2025 по справі 910/9025/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2025 р. Справа№ 910/9025/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,

за участю представників:

від позивача - Савко Р.Я.,

від відповідача - Акуленко А.В.,

розглянувши апеляційні скарги Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Карпати" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/9025/24 (суддя Плотницька Н.Б., повний текст складено - 30.10.2024) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Карпати" до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 15 834 795 грн 98 коп.

ВСТАНОВИВ наступне.

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Карпати" з вимогами до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 15 834 795 грн 98 коп., з яких: 13 424 799 грн 86 коп. основної заборгованості, 699 688 грн 36 коп. 3 % річних та 1 710 307 грн 76 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині своєчасної та повної сплати вартості поставленої позивачем електроенергії, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/9025/24 закрито провадження в частині стягнення 208 028 грн 96 коп. заборгованості; позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 13 216 770 (тринадцять мільйонів двісті шістнадцять тисяч сімсот сімдесят) грн 90 коп. заборгованості, 349 844 (триста сорок дев`ять тисяч вісімсот сорок чотири) грн 18 коп. 3% річних, 1 710 307 (один мільйон сімсот десять тисяч триста сім) грн 76 коп. інфляційних втрат та 237 521 (двісті тридцять сім тисяч п`ятсот двадцять одна) грн 94 коп. судового збору.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з доведеності позивачем обставин невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань з оплати отриманої електроенергії.

Одночасно, суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення 3% річних на 50 %.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №910/9025/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Карпати" про ухвалення додаткового рішення, задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн 00 коп.

Так, беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання професійної правничої допомоги, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, суд прийшов до висновку, що заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду в частині відмови у стягненні 3 % річних в сумі 349 844, 18 грн та прийняти нове - яким вказану вимогу задовольнити в повному обсязі.

Апелянт вважає необґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо наявності підстав для зменшення 3% річних на 50 %.

Крім цього, не погодившись з прийнятими рішеннями, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить їх скасувати.

Апелянт, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує в апеляційній скарзі на відсутність прострочення виконання зобов`язання, з огляду на положення наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" (далі - Наказ № 140) та від 15.06.2022 №206 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим тарифом" (далі - Наказ № 206), якими врегульовано здійснення ДП "Гарантований покупець" розрахунків з виробниками електричної енергії за "зеленим" тарифом, в тому числі й з позивачем, на період дії воєнного стану в Україні.

Також, скаржник вказує про необґрунтованість задоволення позовних вимог з огляду на існування обставин непереборної сили.

В апеляцій скарзі щодо оскарження додаткового рішення апелянт посилається на те, що його було позбавлено права на подання заперечень на заяву про розподіл витрат, а стягнута судом сума цих витрат неспівмірна зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та ціною позову.

В судовому засіданні представники апелянтів - позивача та відповідача у справі підтримали вимоги своїх апеляційних скарг та заперечили проти скарг один одного.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень, дійшла до висновку про те, що рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині присудженої до стягнення суми 3% річних, а додаткове рішення - скасуванню, з наступних підстав.

31.03.2017 між Державним підприємством "Гарантований покупець" (гарантований покупець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Карпати" (виробник за "зеленим" тарифом за договором, позивач у справі) було укладено договір № 13287/01.

В подальшому між сторонами укладено ряд додаткових угод відповідно до яких внесено зміни та доповнення до договору від 31.03.2017 № 13287/01.

Відповідно до умов 1.1. договору виробник за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2.1 договору сторони визнають свої зобов`язання згідно з Законом України "Про ринок електричної енергії", Порядком, Правилами ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307 та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього договору.

Пунктом 2.3 договору визначено, що виробник за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець - купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.

Умовами пункту 2.4, 2.5 договору сторонами погоджено, що виробник за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцеві електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом.

Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживача (пункт 3.1 договору).

Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 договору розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за "зеленим" тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюються згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.

Пунктом 4.5 договору унормовано, що гарантований покупець зобов`язаний купувати у виробника за "зеленим" тарифом вироблену електричну енергію за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб, а також у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену в позивача електричну енергію.

Так, відповідно до Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок розрахунку платежів та порядок їх здійснення гарантованим покупцем споживачам за "зеленим" тарифом, а саме:

Фактичний обсяг відпущеної/спожитої продавцем електричної енергії визначається в кожному розрахунковому місяці, щодо якого здійснюється оплата відповідно до договору (пункт 8.3 порядку).

Пунктом 10.1 Порядку встановлено, що до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію

До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

З урахуванням положень глав 7 та 8 цього Порядку гарантований покупець протягом двох робочих днів з дня отримання сертифікованих даних комерційного обліку електричної енергії від адміністратора комерційного обліку здійснює розрахунок вартості електричної енергії, за яку здійснюється оплата продавцю за розрахунковий місяць, та направляє йому акт купівлі-продажу в електронному вигляді, підписаний зі своєї сторони КЕП уповноваженої особи, на електронну адресу (пункт 10.2. Порядку).

Згідно пункту 10.3 Порядку після отримання від гарантованого покупця на електронну адресу акта купівлі-продажу продавець надає у триденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу гарантованому покупцю два примірники акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони. Гарантований покупець у п`ятиденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу підписує їх зі своєї сторони та надсилає продавцю один примірник поштою.

Відповідно до пункту 10.4 Порядку після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта купівлі-продажу.

Якщо виробник за "зеленим" тарифом є суб`єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії і регулятор вже встановив "зелений" тариф виробнику, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії "зеленого" тарифу (до 01.01.2030) (пункт 7.4 договору).

На виконання умов договору від 31.03.2017 № 13287/01 позивач за жовтень 2021 року та період з лютого по серпень 2022 року продав, а відповідач купив всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом, що підтверджується актами купівлі - продажу електроенергії: - за жовтень 2021 року від 31.10.2021 на суму 3 548 479 грн 82 коп.; - за лютий 2022 року від 28.02.2022 на суму 1 578 081 грн 93 коп.; - за березень 2022 року від 31.03.2022 на суму 1 735 810 грн 91 коп.; - за квітень 2022 року від 30.04.2022 на суму 2 908 219 грн 18 коп.; - за травень 2022 року від 31.05.2022 на суму 3 232 475 грн 67 коп.; - за червень 2022 року від 30.06.2022 на суму 3 220 847 грн 40 коп.; - за липень 2022 року від 31.07.2022 на суму 4 069 148 грн 13 коп.; - за серпень 2022 року від 31.08.2022 на суму 3 781 036 грн 82 коп.

Відповідач в порушення умов договору від 31.03.2017 № 13287/01 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленої позивачем електричної енергії, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 13 424 799 грн 86 коп.

Таким чином, станом на день подання до суду позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем складала 13 424 799 грн 86 коп.

Під час розгляду справи відповідач частково оплатив заборгованість на суму 208 028,96 грн, у зв`язку з чим судом першої інстанції було закрито провадження у справі в частині стягнення вказаної суми.

Решта суми боргу в розмірі 13 216 770, 90 грн оплачена не була.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про обґрунтованість вказаної вимоги, задовольнив позов.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 10.4 Порядку № 641 (у редакції, що діяла до 26.01.2024) було передбачено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.

Постановами № 1117 від 09.09.2022 (оприлюднена 12.09.2022), № 1190 від 20.09.2022 (оприлюднена 21.09.2022) та № 473 від 14.03.2022 (оприлюднена 15.03.2023) НКРЕКП затвердило розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої гарантованим покупцем у період - жовтень 2021 року, лютий - серпень 2022 року.

Оскільки затвердження тарифів відбувалось до 24.01.2024, слід керуватися наведеною вище редакцією Порядку № 641 щодо строків розрахунків.

Як вже було вказано, відповідач неналежно виконував свої зобов`язання щодо оплати електричної енергії у зв`язку з чим, у нього утворився борг в сумі 13 216 770, 90 грн (розмір боргу станом на момент прийняття рішення).

Апелянт (відповідач у справі), заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує в апеляційній скарзі на відсутність прострочення виконання зобов`язання, з огляду на положення наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" (далі - Наказ № 140) та від 15.06.2022 № 206 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим тарифом" (далі - Наказ № 206), якими врегульовано здійснення ДП "Гарантований покупець" розрахунків з виробниками електричної енергії за "зеленим" тарифом, в тому числі й з позивачем, на період дії воєнного стану в Україні.

Здійснюючи оцінку наведених доводів скаржника, колегія суддів враховує наступні висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 21 червня 2024 року у справі № 910/4439/23.

Відповідно до частини восьмої статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії" у разі введення особливого періоду електроенергетичні підприємства діють згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі, які регулюють функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду.

Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі є Міністерство енергетики України [пункт 1 Положення про Міністерство енергетики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 507 (далі - Положення №507)].

Згідно із статтею 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до приписів частини другої статті 11 Закону України «Про функціонування паливно - енергетичного комплексу в особливий період» забезпечення функціонування паливно-енергетичного комплексу, в особливий період покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у паливно-енергетичному комплексі.

Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та станом на момент розгляду даної справи діє воєнний стан.

У зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, з урахуванням вимог частини восьмої статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії", Міністерством енергетики України в межах повноважень, передбачених пунктом 8 Положення № 507, видано накази від 28.03.2022 № 140, який був чинний до 05.07.2022 (втратив чинність на підставі наказу від 05.07.2022 № 221) та № 206 від 15.06.2022 № 206 (втратив чинність на підставі наказу від 01.04.2024 № 136). Накази Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 № 206 зареєстровані в Міністерстві юстиції України і є нормативно-правовими актами.

Як вбачається із нормативно-правового регулювання, яким керується гарантований покупець при розрахунках, в тому числі, з позивачем, враховуючи пункт 8 Положення № 507, Накази № 140 та № 206 є обов`язковими для виконання.

Окрім того, позивач та відповідач при укладенні Договору погодили, що гарантований покупець зобов`язаний здійснювати оплату електричної енергії відповідно до умов Договору та законодавства України (пункт 1.1 Договору), а також що сторони керуються положеннями законодавства при виконанні Договору (пункт 2.1 Договору).

Так, Наказом № 140 Державне підприємство "Гарантований покупець" з дати набрання чинності цим наказом на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечує перерахування коштів на сплату авансових платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з Державного підприємства "Гарантований покупець", із дотриманням Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, від 26.04.2019 № 641, та з урахуванням таких положень:

- за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку Державного підприємства "Гарантований покупець" станом на 10 число розрахункового місяця, для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання здійснюється відповідно до таких показників: сума, що дорівнює значенню 15 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік (підпункт 1.1.1 наказу № 140);

- у випадку нестачі грошових коштів для забезпечення виплати сум, передбачених підпунктом 1.1.1 - 1.1.5, наявні грошові кошти розподіляються між виробниками пропорційно до показників, зазначених у підпунктах 1.1.1 - 1.1.5 (пункт 1.2 наказу № 140);

- за результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку Державного підприємства "Гарантований покупець" станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків передбачених підпунктами 1.1.1- 1.1.5 (пункт 1.3 наказу № 140).

Аналогічний механізм розподілу коштів після втрати чинності наказу Міністерства енергетики України № 140 від 28.03.2022 запроваджено наказом Міністерства енергетики України № 206 від 15.06.2022 (діяв протягом періоду з 24.06.2022 до 16.04.2024).

Наказом № 206 Державне підприємство "Гарантований покупець" на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечити перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець", із дотриманням вимог Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, від 26.04.2019 № 641, та з урахуванням положень, викладених у пункті 2 наказу:

- установити, що за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 10 число розрахункового місяця, для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання здійснюється відповідно до таких показників:

- сума, що дорівнює значенню 18 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік (підпункт 1 пункту 2);

- у випадку наявності залишку грошових коштів, що залишився на поточному рахунку після виконання підпунктів 1-5 цього пункту 2, цей залишок розподіляється та спрямовується виробникам пропорційно розміру нарахувань для відповідного виробника, здійснених з урахуванням підпунктів 1-5 цього пункту, але не більше вартості товарної продукції розрахункового періоду, розрахованої за "зеленим" тарифом для такого виробника (підпункт 6 пункту 2);

- у випадку нестачі грошових коштів для забезпечення виплати сум, передбачених підпунктами 1-5 цього пункту, наявні грошові кошти розподіляються між виробниками пропорційно до показників, зазначених у підпунктах 1-5 пункту 2 (підпункти 7 пункту 2);

- установити, що за результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків, передбачених підпунктами 1-5 пункту 2 цього наказу.

У випадку наявності залишку грошових коштів, що залишився на поточному рахунку після виконання підпунктів 1-5 пункту 2 цього наказу, цей залишок розподіляється та спрямовується виробникам відповідно до підпункту 6 пункту 2 цього наказу (пункт 3).

Правомірність наказу Міністерства енергетики України від 15.06.2022 № 206 "Про розрахунки з виробниками за "зеленим" тарифом" була предметом дослідження Окружним адміністративним судом міста Києва у справі №640/10894/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар-Груп" до Міністерства енергетики України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства енергетики України від 15.06.2022 № 206 "Про розрахунки з виробниками за "зеленим" тарифом". Рішенням адміністративного суду у цій справі від 06.12.2022 у позові відмовлено, і це рішення залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2023.

Адміністративні суди дійшли висновку про наявність повноважень та компетенції у Міністерства енергетики України щодо прийняття наказу № 206. Суди зазначили, що:

- Міненерго здійснює нормативно-правове регулювання відносин у електроенергетичному комплексі в особливий період шляхом видання наказів, які мають відповідати вимогам Конституції та законів України, а електроенергетичні підприємства у своїй діяльності в особливий період повинні керуватись прийнятими актами Міненерго;

- наказ від 15.06.2022 № 206 прийнятий в межах повноважень та з метою забезпечення розрахунків за електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії;

- державна реєстрація наказу відбулась відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністра юстиції України від 12.04.2005 № 34/5;

- відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2022 № 172 "Про внесення зміни до пункту 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади" передбачено, що у невідкладних випадках, пов`язаних із введенням в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану, що потребують негайного прийняття рішення, суб`єкт нормотворення може видати відповідний нормативно-правовий акт без узгодження із суб`єктами нормотворення та/або з іншими заінтересованими органами;

- приймаючи оскаржуваний наказ Міненерго реалізувало передбачену компетенцію по регулюванню сталого функціонування підприємства паливо-енергетичного комплексу (ДП "Гарантований покупець") в особливий період, а саме: під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64;

- регулювання порядку здійснення ДП "Гарантований покупець" протягом періоду дії воєнного стану в Україні перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець", не відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України щодо управління ДП "Гарантований покупець", а тому підстави стверджувати про те, що видання оскаржуваного наказу є перевищенням повноважень Міненерго, є необґрунтованими.

Оцінюючи зміст наказу № 206 адміністративні суди констатували, що:

- наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 № 206 "Про розрахунки з виробниками за "зеленим" тарифом" був виданий для стабілізації ситуації в енергетичному секторі країни в період дії воєнного стану та з метою збереження можливості для всіх без винятку генерацій здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел в умовах значного дефіциту коштів на ринку електричної енергії;

- оскаржуваний наказ не надає необґрунтованих переваг іншим виробникам електричної енергії, реалізація якої здійснюється за "зеленим" тарифом та не передбачає поводження з особами у різний спосіб у відносно схожих ситуаціях, отже прояви дискримінації відсутні.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Концепція справедливого судового розгляду також включає вимогу правової певності. Одним із аспектів правової певності є те, що сторони можуть покластися на остаточне рішення суду і діяти відповідним чином. У справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) Європейський суд з прав людини зазначив таке: "Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд справи, гарантоване пунктом 1 статі 6 Конвенції, має тлумачитися в світлі преамбули до Конвенції, яка проголошує - у відповідній частині - верховенство права як складову спільної спадщини Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який, крім іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не піддавалися сумнівам".

Накази № 140 та № 206 хоча і закріплюють забезпечення виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з альтернативних джерел, мінімальною оплатою, однак не звільняють відповідача від обов`язку повного розрахунку.

Слід зазначити, що метою Наказів №140 та № 206 визначено забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану.

Отже, Міністерство енергетики України змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за "зеленим" тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов`язок розподілу було покладено на ДП "Гарантований покупець" у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим тарифом" № 206, як і попередній наказ Міністерства енергетики України від 28.03.2022 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" № 140 ніяким чином не обмежує право позивача як виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами в справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641.

Разом з цим, об`єднана палата наголосила на тому, що у відносинах між гарантованим покупцем та виробниками електричної енергії за "зеленим" тарифом, які виникли у період до введення воєнного стану в України та до прийняття Міністерством енергетики України Наказів №140 та №206, а також у правовідносинах, які виникли під час дії воєнного стану в Україні (особливого періоду у розумінні положень статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії") строк виконання грошового зобов`язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом визначається виключно згідно з умовами двостороннього договору та Порядку №641, при цьому розмір коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергії, має обраховуватися з урахуванням положень, викладених у Наказах № 140 та № 206.

Враховуючи наведені у цій постанові висновки, об`єднана палата погодилася з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії", пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, згідно з якими положення Наказу № 206 не змінюють і не припиняють обов`язок ДП "Гарантований покупець" здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку № 641.

Оскільки, за висновками об`єднаної палати, положення Наказів № 140 та №206 не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за Договором, укладеним з виробником електричної енергії за "зеленим" тарифом на час дії особливого періоду, тому для визначення строку виконання грошового зобов`язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію виробника за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності / відсутності на рахунках ДП "Гарантований покупець" коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4 Порядку № 641.

Поряд з цим, об`єднана палата звернула увагу на те, що Міністерство енергетики наказом № 136 від 01.04.2024 року скасувало дію Наказу № 206 від 15.06.2022 року, яким встановлювались для ДП "Гарантований покупець" мінімальні відсотки виплат виробникам електроенергії з ВДЕ (відновлювальні джерела електроенергії) вартості отриманої електроенергії.

Отже, наразі відсутні будь-які законодавчі обмеження щодо розміру виплат, які передбачені пунктом 10.1 Порядку № 641.

Таким чином, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22, з урахуванням уточнення такого змісту:

- Накази № 140 та № 206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641.

- накази не звільняють ДП "Гарантований покупець" від обов`язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов`язання, передбачене умовами договору.

З огляду на викладене, колегія суддів вказує про наявність у відповідача обов`язку з повного виконання грошового зобов`язання - оплати у розмірі 100 % вартості за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану та Наказів № 140 та № 206.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу.

Щодо вимог про стягнення 3% річних у розмірі 699 688 грн 36 коп. та інфляційних втрат у розмірі 1 710 307 грн 76 коп. слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 699 688 грн 36 коп. та інфляційних втрат у розмірі 1 710 307 грн 76 коп.

Одночасно, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення 3% річних на 50 %, враховуючи наступне.

Так, у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Так, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.

При цьому, Велика Палата у справі № 902/417/18 виходила з критеріїв розумності, справедливості та пропорційності з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.

Водночас у справі, яка переглядається, відсотки річних було нараховано у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 ЦК України) - 3 %. Також, суд апеляційної інстанції не встановив відповідних до справи № 902/417/18 обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних (40 і 96 % річних).

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру 3 % річних з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, оскільки обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір нарахованих відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), наведені відповідачем доводи не можуть бути підставою для зменшення розміру 3 % річних, оскільки виключні (надзвичайні) обставини у даному випадку відсутні.

Отже, доводи апелянта (позивача у справі) щодо відсутності підстав для зменшення 3 % річних знайшли своє підтвердження.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 699 688 грн 36 коп. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо посилань апелянта (відповідача у справі) на існування обставин непереборної сили, Суд вказує наступне.

Відповідно до вимог статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною другою статті 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (такий висновок викладено в пункті 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (такий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Суд підкреслює, що сторони є суб`єктами господарювання, а відтак у разі здійснення підприємницької діяльності мають усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється ними на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (схожа правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).

Відтак, одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору.

Апелянтом не доведено того, яким чином військова агресія вплинула на виконання його обов`язку з оплати електричної енергії за договором.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні в частині присудженої до стягнення суми 3% річних. В решті - рішення залишається без змін.

В свою чергу, доводи апеляційної скарги відповідача на вказане рішення визнані апеляційним судом необґрунтованими, а тому його скарга залишається без задоволення.

Враховуючи наведене, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги позивача покладаються на відповідача.

Одночасно, Суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися до суду із клопотання про повернення судового збору, сплаченого за вимогою про стягнення 208 028 грн 96 коп. заборгованості, за якою провадження у справі було закрито.

При цьому, оскільки у задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на апелянта.

Щодо апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №910/9025/24, Суд зазначає наступне.

Частинами 1, 3 ст. 244 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо він не вирішив питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 зазначила, що аналіз положень ст. 244 ГПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.

У процедурі розгляду заяви сторони про розподіл судових витрат суду належить забезпечити кожній стороні у справі можливість бути повідомленою про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони.

Враховуючи те, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/9025/24 по суті спору ухвалено за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, додаткове рішення відповідно до вимог ГПК України має ухвалюватися в такому ж порядку, що й первісне судове рішення.

Натомість місцевий господарський суд розглянув заяву позивача про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат без повідомлення учасників справи.

Зазначене унеможливило іншій стороні надати відповідні заперечення проти таких вимог та доводити неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України).

Згідно п. 7 ч. 3 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Враховуючи наведене порушення, оскаржуване додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №910/9025/24 підлягає скасуванню.

Стосовно заяви позивача щодо розподілу витрат правничої допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У позовній заяві позивач зазначив, що витрати на правову допомогу адвоката становлять 40 000 грн, докази чого будуть подані ним на підставі ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем в межах вказаного строку було подано до суду першої інстанції докази понесення витрат правничої допомоги.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 40 000 грн заявник надав: копію договору про надання правової допомоги від 18.07.2024 № 08, укладеного з Адвокатським бюро "Артема Устюгова", копію акту приймання-передачі наданих послуг від 10.10.2024 № 1 та копії платіжних інструкцій.

Згідно п. 4.1 договору загальна вартість договору визначається як сума вартості правової допомоги, наданої у відповідності до погоджених сторонами замовлень та підтверджується актами надання послуг.

Відповідно до Замовлення №1 вартість правової допомоги за представництво інтересів в суді першої інстанції - 40 000 грн.

В акті приймання-передачі наданих послуг від 10.10.2024 № 1 наведена така ж сума.

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

Колегія суддів зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат.

При цьому, за висновком суду апеляційної інстанції, скаржник не довів відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат.

Таким чином, визначений позивачем розмір витрат правничої допомоги в сумі 40 000 грн. колегія суддів не вважає завищеним.

З огляду на вищевикладене, враховуючи допущення місцевим господарським судом норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного додаткового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги відповідача та скасування рішення, з прийняттям нового - про задоволення заяви позивача.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/9025/24 залишити без задоволення.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Карпати" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/9025/24 задовольнити повністю.

4. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/9025/24 змінити в частині присудженої до стягнення суми 3% річних.

5. Викласти пункт 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/9025/24 в наступній редакції:

Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, 27, ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Карпати" (78356, Івано-Франківська область, Снятинський район, село Попельники, вулиця Т.Г. Шевченка, будинок 20 А, ідентифікаційний код 38411283) 13 216 770 грн 90 коп. заборгованості, 699 688 грн 36 коп. 3% річних, 1 710 307 грн 76 коп. інфляційних втрат та 234 401 грн. 50 коп. судового збору.

6. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/9025/24 залишити без змін.

7. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №910/9025/24 задовольнити частково.

8. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №910/9025/24 скасувати.

9. Прийняти нове додаткове рішення у справі №910/9025/24, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Карпати" про ухвалення додаткового рішення, задовольнити.

10. Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, 27, ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Карпати" (78356, Івано-Франківська область, Снятинський район, село Попельники, вулиця Т.Г. Шевченка, будинок 20 А, ідентифікаційний код 38411283) витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн 00 коп.

11. Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, 27, ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Карпати" (78356, Івано-Франківська область, Снятинський район, село Попельники, вулиця Т.Г. Шевченка, будинок 20 А, ідентифікаційний код 38411283) 6 297 грн 19 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

12. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

13. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена: 02.05.2025 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

Л.В. Кропивна