Постанова від 01.07.2025 по справі 910/9025/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/9025/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Карпати» - Савка Р.Я., адвоката (ордер від 26.06.2025),

відповідача - Державного підприємства «Гарантований покупець»- Акуленка А.В., адвоката (дов. від 30.12.2024),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025

(головуючий суддя: Пономаренко Є.Ю., судді: Руденко М.А., Кропивна Л.В.),

у частині якою переглянуте

додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 (суддя Плотницька Н.Б.)

та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 (головуючий суддя: Пономаренко Є.Ю., судді: Руденко М.А., Кропивна Л.В.)

у справі № 910/9025/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Карпати» (далі - ТОВ «Солар Карпати», позивач)

до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - ДП «Гарантований покупець», відповідач, скаржник)

про стягнення 15 834 795,98 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «Солар Карпати» звернулося до суду з позовом до ДП «Гарантований покупець» про стягнення 15 834 795,98 грн, з яких: 13 424 799,86 грн основного боргу, 699 688,36 грн 3% річних та 1 710 307,76 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу від 31.03.2017 № 13287/01 в частині своєчасної та повної сплати вартості поставленої позивачем електроенергії за «зеленим» тарифом, у зв'язку з чим у відповідача виник борг.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням господарського суду Києва від 10.10.2024 у справі № 910/9025/24 (суддя Плотницька Н.Б.) закрито провадження у справі у частині стягнення 208 028,96 грн боргу; позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 13 216 770,90 грн боргу, 349 844,18 грн 3% річних та 1 710 307,76 грн інфляційних втрат.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 зі справи рішення суду першої інстанції змінено у частині присудженої до стягнення суми 3% річних; стягнуто з відповідача на користь позивача 699 688,36 грн 3% річних; в решті рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі № 910/9025/24 залишено без змін.

ТОВ «Солар Карпати» у позовній заяві (першій заяві по суті спору) зазначило попередній (орієнтовний) розрахунок, зокрема суми судових витрат на правову допомогу у розмірі 40 000 грн та просило стягнути такі витрати з ДП «Гарантований покупець». При цьому позивач зазначив, що докази зазначених витрат будуть подані ним на підставі частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Позивачем у межах вказаного строку подано до суду першої інстанції докази понесення витрат на правничу допомогу.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/9025/24 заяву ТОВ «Солар Карпати» про ухвалення додаткового рішення задоволено повністю: стягнуто з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «Солар Карпати» 40 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

За результатом апеляційного перегляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/9025/24 скасовано; ухвалено нове додаткове рішення, яким заяву ТОВ «Солар Карпати» про ухвалення додаткового рішення задоволено повністю; стягнуто з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «Солар Карпати» 40 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Скасовуючи додаткове рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції встановив, що місцевий господарський суд розглянув заяву позивача про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат без повідомлення учасників справи. Зазначене унеможливило іншій стороні надати відповідні заперечення проти таких вимог та доводити неспівмірності таких, які підлягають розподілу між сторонами. Враховуючи наведене порушення та зважаючи на вимоги пункту 4 частини першої та пункту 7 частини третьої статті 277 ГПК України, суд апеляційної інстанції скасував додаткове рішення місцевого господарського суду. Водночас суд апеляційної інстанції задовольнив повністю вимоги заяви позивача про відшкодування судових витрат на правову допомогу. Суд апеляційної інстанції встановив, що заявлений до стягнення розмір таких витрат є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат. При цьому апеляційна інстанція виснувала, що відповідач не довів згідно зі частиною шостою статті 126 ГПК України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу з її складністю та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат.

ТОВ «Солар Карпати» 18.04.2025 звернулося до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/9025/24 та стягнення з відповідача на користь позивача 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час апеляційного розгляду.

Згідно з додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 заяву ТОВ «Солар Карпати» задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час апеляційного розгляду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ДП «Гарантований покупець», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції постанову апеляційного господарського суду у частині, якою ухвалено нове додаткове рішення та додаткову постанову апеляційного господарського суду у справі 910/9025/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заяв про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду у справах: № 755/9215/15-ц; № 686/5757/23; № 922/1964/21; № 911/3312/21 стосовно необхідності доведення стороною розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи інших учасників справи

Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти її доводів заперечив, з посиланням, зокрема на дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, та просив постанову апеляційного господарського суду в частині ухвалення нового додаткового рішення та додаткову постанову апеляційного господарського суду у цій справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 24.06.2025 № 32.2-01/1249 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/9025/24, у зв'язку з перебуванням судді Власова Ю.Л. у відпустці.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова суду апеляційної інстанції, у частині якою переглянуто додаткове судове рішення місцевого господарського суду та додаткова постанова суду апеляційної інстанції про відшкодування судових витрат позивача на правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Отже, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є принципом господарського судочинства, а статті 123, 129 ГПК України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.

При цьому Суд зазначає, що приписи статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21).

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій та другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, відшкодування судових витрат на правову допомогу здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Аналогічні висновки наведені Верховним Судом в ухвалі від 01.02.2023 у справі № 921/262/19 та додатковій постанові від 16.06.2021 у справі № 918/132/20.

При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

У додатковій постанові від 17.12.2021 у справі № 10/5026/290/2011 (925/1502/20) Верховний Суд зазначив, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.

У позовній заяві, а також в апеляційній скарзі позивача та відзиві на апеляційну скаргу відповідача ТОВ «Солар Карпати» наведено, зокрема попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правничу допомогу як у місцевому, так і в апеляційному господарському судах (розмір якого не перевищує наведеного в остаточному розрахунку), заявило про необхідність розподілу понесених ним витрат на правничу допомогу, а також зазначило, що докази витрат на професійну правничу допомогу будуть подані в порядку частини восьмої статті 129 ГПК України.

Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми заяви про розподіл судових витрат, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21, від 31.05.2022 у справі № 917/304/21).

У межах визначеного частиною восьмою статті 129 ГПК України п'ятиденного строку після ухвалення судового рішення кожною судовою інстанцією ТОВ «Солар Карпати» подано докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу (у кожну із судових інстанцій).

Так, зокрема до заяви про ухвалення додаткового рішення, яка подана позивачем до суду першої інстанції 19.07.2024 разом із позовною заявою, останнім додано засвідчену копію договору про надання правової допомоги від 18.07.2024 № 08, укладеного з Адвокатським бюро «Артема Устюгова» (за змістом якого правова допомога може надаватися Адвокатським бюро та іншими адвокатами, котрі на розсуд Адвокатського бюро залучаються ним для надання правової допомоги, за умов, що відповідальність за надану правову допомогу несе винятково Адвокатське бюро). Крім того, в межах строку, визначеного положеннями частини восьмої статті 129 ГПК України позивачем надано суду першої інстанції копію акта приймання-передачі наданих послуг від 10.10.2024 № 1 та копії платіжних інструкцій.

До заяви про розподіл судових витрат, яка міститься у відзиві на апеляційну скаргу відповідача, який ТОВ «Солар Карпати» подано до суду апеляційної інстанції 11.02.2025, ним додано: копію додаткової угоди від 27.12.2024 № 1 до договору. При цьому в межах строку, визначеного положеннями частини восьмої статті 129 ГПК України позивачем надано суду апеляційної інстанції копію акта приймання-передачі наданих послуг від 15.04.2025 № 2. Водночас у матеріалах справи містяться ордери від 19.07.2024 та від 15.11.2024 про надання правової допомоги, видані на ім'я адвоката Савка Р.Я., що здійснює адвокатську діяльність індивідуально.

За наведених обставин суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про те, що заявником дотримано вимоги, встановлені у частині восьмій статті 129 ГПК України, та вважали за можливе здійснити перевірку наданих заявником доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу як у місцевому, так і в апеляційному господарських судах, та надати їм оцінку.

Згідно зі частинами третьою-п'ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Згідно зі частиною п'ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15; від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що заявлені ТОВ «Солар Карпати» витрати на правничу допомогу є необґрунтованими, а судами попередніх інстанцій при цьому не встановлено реальності адвокатських послуг, не враховано сукупності обставин, що свідчать про не співмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу порівняно зі складністю справи.

Натомість скаржник не враховує того, що заявлена позивачем до суду першої інстанції сума витрат на оплату послуг адвоката склала 40 000 грн, а до суду апеляційної інстанції - 20 000 грн. При цьому за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, через призму критеріїв, встановлених частиною п'ятою статті 129 ГПК України, суд апеляційною інстанції зазначив, що не вбачає підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки витрати ТОВ «Солар Карпати» за розгляд справи у суді першої інстанції у сумі 40 000 грн та його правничі витрати у суді апеляційної інстанції у сумі 20 000 грн є пов'язаними з цією справою, обґрунтованими та пропорційними до предмета спору, відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру.

При цьому суд апеляційної інстанції також керувався тим, що стягнення витрат на правову допомогу у заявленому позивачем розмірі відповідає критеріям пункту 3 частини четвертої статті 129 ГПК України, в той же час, відмова у повному обсязі у задоволенні витрат позивача на правничу допомогу, про що також клопотав відповідач, не ґрунтується ані на фактичних обставинах, встановлених судом, ані на нормах процесуального закону, а також порушує право позивача на правомірне очікування стороною, відшкодування своїх розумних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у постановах Верховного Суду у справах: № 755/9215/15-ц; № 686/5757/23; № 922/1964/21; № 911/3312/21, адже застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права при здійсненні розподілу витрат на професійну правничу допомогу не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції. Проаналізувавши зміст наведених скаржником доводів та постанов Верховного Суду за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, з огляду на відмінність фактичних обставин справ, доказової бази і доводів сторін щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, хоч і за частково схожого правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками та обставинами справ зі справою, що переглядається, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду не є релевантними до обставин цієї справи.

В аспекті доводів скаржника про відсутність інформації про те, що представник позивача Савко Р.Я. має будь-які повноваження від ТОВ «Солар Карпати» на здійснення представництва від імені Адвокатського Бюро «Артема Устюгова».

Згідно зі статтею 1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» закріплено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; а адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно- правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно зі частинами першою, п'ятою статті 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське об'єднання може залучати до виконання укладених об'єднанням договорів про надання правничої допомоги інших адвокатів. Адвокатське об'єднання зобов'язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.

У пункті 2.3. договору про надання правової допомоги від 18.07.2024 № 08, укладеного з Адвокатським бюро «Артема Устюгова» вбачається, що правова допомога може надаватися Адвокатським бюро та іншими адвокатами, котрі на розсуд Адвокатського бюро залучаються ним для надання правової допомоги, за умов, що відповідальність за надану правову допомогу несе винятково Адвокатське бюро.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, адвокат Савко Р.Я. залучений Адвокатським бюро «Артема Устюгова» на підставі укладеного між ТОВ «Солар Карпати» та Адвокатським бюро «Артема Устюгова» договору про надання правової допомоги від 18.07.2024 № 08. На підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах ТОВ «Солар Карпати» містяться ордери від 19.07.2024 та від 15.11.2024 про надання правової допомоги, видані на ім'я адвоката Савка Р.Я., що здійснює адвокатську діяльність індивідуально.

Відтак, адвокат Савка Р.Я. мав необхідні повноваження на представництво позивача у Господарському суді міста Києва та Північному апеляційному господарському суді у господарській справі № 910/9025/24.

Верховний Суд зазначає, що формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії»).

Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень не виявив у діях суду апеляційної інстанції порушень приписів статей 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судом апеляційної інстанції незаконних рішень (постанови за результатом перегляду додаткового рішення місцевого суду та додаткової постанови суду апеляційної інстанції), а додатково перевіряти докази з огляду приписи статті 300 ГПК України Верховний Суд не має права. Порушень апеляційною інстанцією приписів статей 86 та 210 ГПК України Судом також не встановлено, а доводи скаржника фактично зводяться до заперечень наданої апеляційною інстанцією оцінки доказам, тобто процесуальних дій суду під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судом апеляційної інстанції доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Сама лише незгода скаржника з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що така оцінка проведена з порушенням норм права.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування оскаржуваних судових рішень є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати скаржнику, що він був почутий.

Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Судом не встановлено порушення судом апеляційної інстанції норм права, як необхідної передумови для скасування ухвалених нею судових рішень, а, отже, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

З урахуванням наведеного, доводи касаційних скарг відхиляються Судом.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків.

Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових актів - без змін, як таких, що ухвалені з додержанням норм права.

Судові витрати

Оскільки судовий збір з касаційних скарг на додаткове судове рішення не сплачується, відповідно розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025, у частині якою переглянуте додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 у справі № 910/9025/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова