Ухвала

від 28.04.2025 по справі 127/42016/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 127/42016/24

провадження № 61-4803ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 квітня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної клінічної психоневрологічної лікарні імені академіка О. І. Ющенка, третя особа: Калинівський районний суд Вінницької області про оскарження бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Вінницької обласної клінічної психоневрологічної лікарні імені академіка О.І. Ющенка, за участю третьої особи Калинівського районного суду Вінницької області про оскарження бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та визначено строк для усунення недоліків шляхом подання документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

На виконання ухвали, ОСОБА_1 подав заяву з метою доступу та реалізації права на ефективне правосуддя, в якій просив звільнити його від сплати судового збору та відкрити провадження в справі.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2025 року заяву ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору залишено без задоволення.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2025 року позов повернуто, оскільки позивач не виконав вимоги ухвали суду від 09 січня

2025 року про залишення позовної заяви без руху щодо сплати судового збору у встановленому порядку.

11 березня 2025 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 09 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2025 року скасувати, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Апеляційний суд виходив з того, що повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції не врахував, що визначений ним розмір судового збору у сумі 20 348,16 грн у

будь-якому випадку, перевищує 5 % розміру річного доходу ОСОБА_1 за попередній календарний рік, а тому, апеляційний суд вважав, що надані позивачем додаткові відомості є достатніми доказами його скрутного майнового стану, а відтак підтверджують ту обставину, що він не може сплатити судовий збір, визначений судом.

13 квітня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний Суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької областівід 25 лютого 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду

від 09 квітня 2025 року.

У касаційній скарзі просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2025 року та постанови Вінницького апеляційного суду

від 09 квітня 2025 року заявник зазначає порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами порушено норму матеріального права щодо визначення кількості вимог немайнового характеру та судового збору відповідно до такої кількості заявлених позовних вимог, що призвело до постановлення незаконних судових рішень, що перешкоджає подальшому провадженню у справі. Крім цього, вважає, що судами не було враховано, що заявник має право на звільнення від сплати судового збору, оскільки його розмір перевищує 5 відсотків його річного доходу.

Верховний Суд висновує про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі, з огляду на таке.

Частиною шостою статті 394 ЦПК України встановлено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право на суд повинно бути забезпечено судовими процедурами, які мають бути справедливими.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно частини статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині третій статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява, серед іншого, повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Відповідно до статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.

Як встановлено апеляційним судом, підставою для повернення ОСОБА_1 позовної заяви стало невиконання ним вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху щодо сплати судового збору, враховуючи наявність ухвали про залишення без задоволення заяви позивача про звільнення його від сплати судового збору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», який є спеціальним законом, що регламентує порядок і підстави сплати судового збору, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Цивільно процесуальний кодекс України та Закон України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи, а тому визначення майнового стану сторони процесу є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату судових витрат. Якщо через низький рівень майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з статтею 12 ЦПК України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов`язком суду, який, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони, що є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується клопотання.

Звільнення від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин, враховуючи, що статтею 129 Конституції України закріплено один із основоположних принципів правосуддя - рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Європейський суд з прав людини також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення у справі «Креуз проти Польщі», від 19 червня 2001 року).

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії,

пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів,

можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану

(рішення у справах «Княт проти Польщі», «Єдамскі та Єдамска проти Польщі»,

від 26 липня 2005 року).

Як встановив апеляційний суд, відповідно до довідок податкової служби про доходи за 2023 та 2024 роки ОСОБА_1 отримав доходи у вказаних періодах на суму 15 075 грн та 15 550 грн, а у довідці форми ОК-5 його дохід за 2024 рік становить 13 325 грн.

За даними, що містяться у листі Козятинського управління Хмільницької філії Вінницького обласного центру зайнятості від 01 квітня 2024 року, у довідці Управління соціального захисту населення від 01 квітня 2024 року № 201, у довідці Головного управління Пенсійного фонду, у довідці управління соціальної політики Козятинської міської ради від 11 грудня 2024 року №2064 ОСОБА_1

у 2023 році не перебував на обліку у відповідних органах державної влади, і будь-які виплати від них не отримував.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції обмежився лише формальною вказівкою про те, що більшість поданих позивачем документів містять відомості за 2023 рік та є, на думку суду, суперечливими доказами про його доходи за 2024 рік, оскільки розмір доходу за цей рік зазначений у відомостях з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела нарахованого доходу, відрізняється від зазначеного у довідці форми ОК-5.

При цьому, апеляційний суд правильно зауважив, суд першої інстанції не врахував, що визначений ним розмір судового збору у сумі 20 348,16 грн у будь-якому випадку, чи то з урахуванням довідки ДПС, чи то з урахуванням довідки ОК-5, перевищує 5 % розміру річного доходу ОСОБА_1 за попередній календарний рік.

А тому, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що надані позивачем додаткові відомості є достатніми доказами, які підтверджують його скрутний майновий стан, а відтак підтверджують ту обставину, що він не може сплатити судовий збір, який визначений в ухвалі суду першої інстанції.

Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду, що вирішуючи питання звільнення від сплати судового збору суд першої інстанції неправильно застосував положення ЦПК України та Закону України «Про судовий збір».

Так, згідно з частиною третьою статті 136 ЦПК України та частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» за відповідних підстав, суду надано право зменшити розмір судового збору.

Проте як правильно вказав апеляційний суд, на зазначені обставини і вимоги закону суд першої інстанції не звернув уваги та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально.

Також апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет позову (кількість вимог немайнового характеру), що в свою чергу також призвело до неправильного застосування норм Закону України

«Про судовий збір» та визначення розміру судового збору при зверненні до суду із цим позовом.

Та обставина, що у вимогах про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії заявник структуровано подає переліки таких дій, не означає, що кожна із таких дій є самостійною матеріально-правовою вимогою позивача до відповідача.

З огляду на вищезазначене, повернення судом першої інстанції позовної заяви позивачеві з наведених в оскаржуваній ухвалі підстав, є необґрунтованим і таким, що суперечить нормам процесуального права, та має ознаки надмірного формалізму.

Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

За результатами оцінки доводів касаційної скарги та змісту оскарженого судового рішення, яким розгляд справи не закінчено, не виявлено порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Правильність застосування судом апеляційної інстанції норм ЦПК України не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 в частині оскарження постанови суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції і направлено справу для продовження розгляду для вирішення питання про відкриття провадження

(про що в прохальній частині касаційної скарги заявлено ОСОБА_1 ), є необґрунтованою.

Доводи та аргументи, наведені заявником у касаційній скарзі, не дають підстав для висновків про незаконність постанови апеляційного суду, тому правильне застосовування судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування, касаційна скарга є необґрунтованою.

Посилання заявника на те, що касаційна скарга стосується питання права, яка має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо визначення розміру судового збору з огляду на кількість позовних вимог.

Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий в часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Наведені заявником обставини не дають підстав уважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Крім цього, заявник заявляє клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми та для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Порядок передачі справи до об`єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду передбачено у частинах третій - шостій статті 403 ЦПК України. При цьому саму норму наведено у параграфі 3 глави 2 розділу V «Касаційний розгляд» ЦПК України. У ній передбачено, що після відкриття касаційного провадження, підготовки справи до касаційного розгляду та попереднього розгляду справи до об`єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду передається відповідна цивільна справа.

Аналіз наведених норми дає підстави для висновку, що клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вирішується у разі відкриття Верховним Судом касаційного провадження у справі. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, правові підстави для задоволення клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.

Крім цього, необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області

від 25 лютого 2025 року, з огляду на таке.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій та судочинство визначаються виключно законами України.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства прямо визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над

будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга

статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України

«Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За статтею 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Тлумачення частини першої статті 389 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що касаційна скарга може бути подана за умови апеляційного перегляду справи.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Відповідно до матеріалів касаційної скарги та відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала Вінницького міського суду Вінницької області

від 25 лютого 2025 року скасована постановою Вінницького апеляційного суду

від 09 квітня 2025 року.

Пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України встановлено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).

Оскільки ухвала суду першої інстанції про повернення заяви ОСОБА_1 постановою суду апеляційної інстанції скасована і справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції, постанова визнана Верховним Судом законною та обґрунтованою, суд не вбачає підстав для перегляду та скасування ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого

2025 року.

Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області

від 25 лютого 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 квітня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної клінічної психоневрологічної лікарні імені академіка О. І. Ющенка, третя особа: Калинівський районний суд Вінницької області про оскарження бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська