Ухвала

від 06.05.2025 по справі 918/1952/13

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

УХВАЛА

"06" травня 2025 р. Справа № 918/1952/13

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Миханюк М.В.

судді Крейбух О.Г.

судді Юрчук М.І.

секретар судового засідання Верещук А.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача : не з`явився

скаржника: не з`явився

третьої особи: Гриценка С. І. адвоката відповідно до довіреності від 26.08.2022

розглядаючи апеляційну скаргу за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 на рішення господарського суду Рівненської області, ухваленого 20.01.14р. суддею Політикою Н.А. о 10:57 у м.Рівному, повний текст складено 24.01.14р. у справі № 918/1952/13

за позовом Львівського міського споживчого товариства

до Приватного підприємства - фірма "Віган В"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ФОП Голуба О.Р.

про визнання договору купівлі-продажу недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.01.2014 у справі №918/1952/13 позов задоволено.

Визнано недійсним із моменту укладення договір купівлі-продажу приміщення складу по вул.Тургенєва, 27 у м.Львові від 05.08.2004 , укладеного між Львівським міським споживчим товариством та Приватним підприємством - фірма "Віган В", посвідчений приватним нотаріусом Гавриловою В.А., який зареєстрований в реєстрі за №1130.

Стягнуто з Приватного підприємства - фірми "Віган - В" на користь Львівського споживчого товариства 1 147 гривень витрати по сплаті судового збору.

Не погодившись із винесеним рішенням, Мельник М.В. звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 20.01.2014 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Львівського міського споживчого товариства до Приватного підприємства Фірма Віган В про визнання недійсним договору купівлі-продажу - відмовити.

Ухвалою суду від 14.03.2025 поновлено особі, яка не брала участі у справі Мельнику Віктору Миколайовичу строк для подання апеляційної скарги на рішення суду. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 на рішення господарського суду Рівненської області від 20.01.14 у справі №918/1952/13. Розгляд апеляційної скарги призначено на "06" травня 2025 р. об 10:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №4.

Ухвалою суду від 05.05.2025 залучено до участі у цій справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ФОП Голуба О.Р. РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ). Забезпечено представнику ФОП Голуба О.Р. - адвокату Гриценку С.І. проведення судового засідання "06" травня 2025 р. о 10:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 4.

В судове засідання в режимі відеоконференції взяв участь представник ФОП Голуба О.Р. - адвокат Гриценко С.І., який заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві.

Крім того, 06.05.2025 від ОСОБА_2 надійшла заява про вступ у справу як третьої особи на стороні ОСОБА_3 , оскільки він є іпотекодержателем приміщення складу заг. пл. 573,3 м. кв. за адресою АДРЕСА_2 . Дане клопотання просить розглядати без його участі.

Колегія суддів порадившись ухвалила відмовити в задоволенні поданої заяви, так як ст. 50 ГПК України передбачає залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача або відповідача. Однак, заявник просить залучити його на стороні особи, яка не залучена до участі у справі, що не передбачено ст. 50 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (рішення у справі «Брумареску проти Румунії»). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії», пункти 51 і 52).

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Як було зазначено вище, оскаржене рішення Господарського суду Рівненської області від 20.01.2014 у справі №918/1952/13 набрало законної сили 26.03.2014 (дата винесення постанови Рівненським апеляційним господарським судом).

Відповідно до ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час постановлення рішення судом першої інстанції) сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мали право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Прийняття і розгляд апеляційної скарги на судове рішення, зокрема рішення, яке набрало законної сили, можливе лише з дотриманням приписів ч. 2 ст. 93 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) щодо поновлення строку подання скарги.

Слід зауважити, що судом апеляційної інстанції було поновлено скаржнику ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення суд, оскільки він вказав, що дізнався про оскаржене рішення 06.02.2025 з моменту отримання копії судового рішення, доказів протилежного матеріали справи не містили.

Разом з тим, як зазначає третя особа у своєму відзиві, що в провадженні Франківського районного суду м. Львова знаходиться цивільна справа №465/4388/20 за позовом ОСОБА_2 (одного з представників ОСОБА_1 ) до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , 3-ті особи Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, Приватний нотаріус Черкаського МНО Романій Наталія Василівна, про визнання недійсним договору іпотеки.

Справа слухається з 2020 р. і серед її матеріалів є багато документів, зокрема первинний позов і зустрічний позов, в яких є посилання на оскаржуване рішення у справі №918/1952/13, дані про ознайомлення представників апелянта про ознайомлення з матеріалами справи та їх відзиви свідчать про знання апелянта про оскаржуване рішення. Предметом розгляду по цих справах і даній справі є одне і те ж приміщення в АДРЕСА_2 . Так 28.03.2023 за заявою чергового представника ОСОБА_1 Назарка М.К., адвокатом Басюр Л.М. було подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи №465/4388/20. А 24.04.2023 представником ОСОБА_1 було подано відзив на зустрічну позовну заяву в якому зазначено про отримання ним копії зустрічної позовної заяви 10.04.2023. В тексті даної заяви згадується оскаржуване рішення, є воно і серед додатків до згаданої зустрічної позовної заяви. Тобто, як мінімум з 10.04.2023 апелянт знав про існування оскаржуваного рішення і мав його копію, а із заявою до Господарського суду Рівненської області про видачу його копії звернувся лише в січні 2025р..

Вказує, що апелянт також оскаржував ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.09.2013 до Західного апеляційного господарського суду по справі №5015/2913/12. В ході апеляційного розгляду, було встановлено, що ознайомлення апелянта із даною справою відбулося раніше на майже вісім місяців, ніж він вказав в апеляційній скарзі. Так само, у відзиві на апеляційну скаргу від 06.02.2024 по справі №5015/2913/12 і у відзиві на касаційну скаргу від 01.04.2024 по цій справі, зазначалось про оскаржуване рішення по справі № 918/1952/13. Врешті представник ОСОБА_1 адвокат Басюр Л.М., у заяві в Касаційний господарський суд Верховного Суду від 07.04.2024 підтверджує отримання згаданого відзиву.

Так само апелянт, достеменно знаючи про правову позицію Верховного Суду щодо неможливості оскарження судових рішень винесених до затвердження нової редакції ГПК України, недобросовісно користуючись своїми процесуальними правами, оскаржував в апеляційному порядку, згадуване ним рішення господарського суду Львівської області від 28.05.2014 по справі №914/1434/14, про визнання за Львівським міським споживчим товариством права власності на складські приміщення площею 573,3 м2, за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно Ухвали Західного апеляційного господарського суду по справі №914/1434/14 було визнано неповажними наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 28.05.2014 у справі № 914/1434/14 та відмовлено у поновленні строку на апеляційне оскарження. Також було відмовлено ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 28.05.2014 у справі № 914/1434/14. При цьому суд встановив, що скаржнику було відомо раніше про оскаржуване рішення, ніж він зазначав в апеляційній скарзі.

Колегія суддів дослідивши подані третьою особою докази вказує, що дійсно у справі №465/4388/20 вбачається посилання на існування рішення господарського суду Рівненської області від 20.01.2014 у справі №918/9252/13, проте, з поданих доказів не вбачається зазначення їх дати. Разом з тим із відзиву на зустрічну позовну заяву представник ОСОБА_1 вказує, що 10.04.2023 ним було отримано ухвалу із позовною заявою. Отже, можна зробити висновок, що апелянт знав про існування оскаржуваного рішення, ще з 10.04.2023 із матеріалів справи №465/4388/20. Крім того, як убачається із відзиву ОСОБА_4 сформованого в системі "Електронний суд" 01.04.2024 у справі №5015/2913/12, також міститься посилання на рішення господарського суду Рівненської області від 20.01.2014 у справі №918/9252/13 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 у справі №918/1952/13. Відповідно до опису вкладення у цінний лист такий відзив було надіслано Мельнику В.М. 01.04.2024. Як убачається із заяви Мельника В.М., сформованої в системі "Електронний суд" 07.04.2024, його представник вказує про наявність відзиву ОСОБА_4 , тобто вказане свідчить про отримання ОСОБА_1 відзиву від 01.04.2024. Отже, враховуючи вказані обставини суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ОСОБА_1 було відомо про існування рішення господарського суду Рівненської області від 20.01.2014 у справі №918/9252/13, як мінімум з 10.04.2023, як максимум з 01.04.2024, а не з 06.02.2025, як він зазначив в своїй апеляційній скарзі, що спростовує його доводи про звернення із вказаною апеляційною скаргою, у відповідності до п. 13 розділу "Перехідні положення" ГПК України протягом 10 днів з дня отримання судового рішення.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що Господарським процесуальним кодексом України (у редакції від 03.10.2017) передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції (ч. 1 ст. 254 ГПК України).

Водночас, в силу приписів ч. 3 ст. 3 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2021 у справі № 42/254).

При цьому, п. 13 розділ ХІ «Перехідні положення» ГПК України (у редакції від 03.10.2017) визначає, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За змістом цієї норми під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишався таким на момент вчинення процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Особливість цього темпорального правила полягає в тому, що процесуальні відносини завжди залежні від законодавчої форми правового закріплення відповідних процедур. Застосування процесуальної норми, у тому числі тієї, що узгоджує дію закону в часі, здійснюється у взаємозв`язку з іншими процесуальними нормами для виконання завдань судочинства у передбачених формах та на різних стадіях судового провадження. У цьому аспекті темпоральні норми встановлюють межі реалізації суб`єктивних процесуальних прав у відповідних господарсько-процесуальних правовідносинах.

За наведених обставин, суб`єктивне процесуальне право особи, яка не брала участі у справі, але стосовно якої господарський суд вирішив питання про права та обов`язки, на здійснення апеляційного оскарження відповідного судового рішення, що не було реалізовано в період чинності ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), припинялося з втратою чинності цим Кодексом, та не підлягало відновленню без спеціального застереження про це за новим процесуальним законом - ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017).

Між тим Господарський процесуальний кодекс України (у редакції, чинній з 15.12.2017) не містить такого застереження.

Отже, якщо особа, яка не брала участь у справі, але яка вважає, що суд вирішив питання про її права та обов`язки, не реалізувала своє суб`єктивне процесуальне право на апеляційне оскарження судового рішення першої інстанції протягом строків на апеляційного оскарження цього рішення відповідно до положень ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, то вказане рішення суду першої інстанції є таким, що набрало законної сили за правилами ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), і не може бути оскаржене із застосуванням нових правил на апеляційне оскарження судового рішення - відповідно до ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017).

Поширення скаржником правил оскарження судового рішення відповідно до ст. 254 ГПК України на правовідносини з оскарження (судового рішення), що припинилися у період чинності ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), з буквальним прочитанням скаржником положень ч. 3 ст. 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), однак без урахування (застосування) принципу незворотності дії закону у часі, спотворює (викривлює) зміст норми ч. 3 ст. 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2021 у справі № 42/254).

Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили і є чинним, є порушенням принципу правової визначеності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №904/4837/15).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 261 ГПК України (у чинній редакції) суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.

З огляду на те, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд мав відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 20.01.2014 у справі №918/1952/13.

Однак суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 20.01.2014 у справі №918/1952/13, а тому апеляційне провадження слід закрити на підставі ст. 264 ГПК України, оскільки апеляційне провадження у цій справі відкрите з перегляду рішення суду першої інстанції, яке не підлягає оскарженню, і в разі апеляційного перегляду оскарженого рішення суд апеляційної інстанції буде діяти не як «суд встановлений законом» в розумінні статті 6 Конвенції та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, а розгляд справи та подальше прийняття рішення у цьому випадку суперечитимуть принципу юридичної визначеності та порушуватимуть права інших учасників справи, які розраховують на остаточність судового рішення.

Такі правові висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 08.01.2019 у справі № 922/1906/18, від 10.07.2019 у справі № 761/29385/17, від 13.08.2019 у справі № 5002-17/2743-2009, 20.08.2019 у справі № 910/1702/15-г, від 29.04.2020 у справі № 917/1185/18, від 26.02.2021 у справі № 29/5005/6381/2011, від 02.04.2019 у справі № 922/765/15, від 17.09.2019 у справі № 20/5007/101/11, від 05.02.2021 у справі № 42/254 та висновків суду касаційної інстанції у цій справі.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII).

В основі принципу юридичної визначеності як одного із істотних елементів принципу верховенства права лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 17.04.2024 у справі №5015/2913/12.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про закриття апеляційного провадження.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 264 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 на рішення господарського суду Рівненської області від 20.01.14 у справі № 918/1952/13.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу № 918/1952/13 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.