Постанова

від 08.05.2025 по справі 509/4310/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 509/4310/24

Провадження № 22-ц/801/1002/2025

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Нікандрова С. О.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2025 рокуСправа № 509/4310/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,

з участю секретаря судового засідання Кобенди Ю. О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Великодолинської селищної ради, Орган опіки і піклування Великодолинської селищної ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Блажиєвої Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Нікандрової С. О. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Великодолинської селищної ради, Орган опіки та піклування Великодолинської селищної ради, про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Малинівського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2017 року шлюб між сторонами було розірвано.

Діти проживають разом із батьком та знаходяться на його утриманні. Мати не займається їх утриманням, не цікавиться їх здоров`ям, розвитком та життям, мешкає окремо.

Покликаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 у заявленому позові просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягнути судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 не довів належними, допустимими та достатніми доказами обставини, на які він посилається, як на підставу для задоволення позову.

Оцінивши обставини в межах справи у сукупності із зібраними доказами, суд дійшов переконання, що подана ОСОБА_2 заява про визнання позову не може слугувати єдиною і безумовною підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відмова батьків від дитини суперечить загальним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Також місцевий суд не погодився із висновком органу опіки та піклування Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, наданим без проведення ретельної перевірки, без самостійного з`ясування органом опіки та піклування особистості матері, ставлення останньої до дітей, оцінки взаємин батьків малолітньої дитини, умов проживання відповідачки, ґрунтується лишена відомостях,які вказаніпозивачем упозові.

Окрім того суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання дітей та з цією метою контроль за виконанням нею своїх батьківських обов`язків стосовно дітей покласти на Великодолинську селищну раду, як орган опіки та піклування.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Оніщук В. В., судді: Голота Л. О., Рибчинський В. П.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 квітня 2025 року справу призначено до розгляду на 08 травня 2025 року о 10 год 20 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів позовної заяви.

Суд надав неправильну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дітей.

Складаючи заяву про згоду на позбавлення її батьківських прав, відповідачка свідомо не повідомила адресу свого фактичного проживання, що підтверджує нехтування нею своїми батьківськими обов`язками та відсутність бажання спілкуватися з дітьми.

Залишивши дітей із раннього віку на проживання та виховання із батьком, мати свідомо самоусунулася від здійснення нею батьківських обов`язків, їх виховання, навчання, розвитку.

Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надійшов.

В судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали з посиланням на викладені у ній підстави.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 14 серпня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Малинівського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2017 року у справі № 521/14889 (а. с. 7).

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження (а. с. 6, зворот а. с. 6).

Відповідно до довідки ОГСТ «Озерний» ОСОБА_1 є його членом, проживає та опікується своїми неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 8).

21 лютого 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали вказаний будинок у ОСОБА_5 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р. К. (а. с. 9-10).

Відповідно до характеристики ОЗО «Великодолинський ліцей №1» Великодолинської селищної ради від 18 червня 2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у ОЗО «Великодолинський ліцей №1» з 2023 року. Зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована, працелюбна та уважна учениця. Володіє учбовим матеріалом на середньому рівні. Навчається не в повну міру своїх сил. Непогано запам`ятовує учбовий матеріал. На уроках завжди уважна, активна. Має добрий загальний розвиток. До виконання громадських доручень ставиться сумлінно. Бере активну участь у житті школи та класу. Весела, товариська, розсудлива, дисциплінована. Без поважних причин школу не пропускає. Правила поведінки завжди свідомо виконує. Користується повагою серед викладачів. Має багато друзів, підтримує дружні стосунки з усіма учнями. Проживає дівчинка разом з батьком ОСОБА_1 . Завжди доглянута, забезпечена всім необхідним шкільним приладдям та речами, які необхідні для навчання в школі. Батько приділяє належну увагу вихованню та культурному розвитку доньки, постійно підтримує зв`язок з класним керівником (а. с. 11).

Згідно із характеристикою ОЗО «Великодолинський ліцей №1» Великодолинської селищної ради 18 червня 2024 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у ліцеї №1 з 1 вересня 2023 року. Зарекомендував себе як дисциплінований учень. Навчальний матеріал засвоїв на високому рівні. Має довільну зорову та слухову пам`ять. На уроках уважний, виконує рекомендації вчителя. Має розвинений кругозір, відповідний своєму віку. Скромний, розсудливий, має власну думку. Правила поведінки завжди свідомо виконує. Комунікативний, підтримує дружні стосунки з учнями класу. ОСОБА_6 мешкає у родині із батьком. Дитина має належний, охайний вигляд. Батько приділяє багато уваги вихованню сина, в родині доброзичливі відносини. Завжди відкликається на прохання класного керівника. Систематично відвідує батьківські збори (зворот а. с. 11).

Відповідно до висновку № 03-21/3149-24 від 04 листопада 2024 року Орган опіки та піклування Великодолинської селищної ради вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 81-82).

Відповідно до заяви від 07 жовтня 2024 року ОСОБА_2 дає згоду на позбавлення її батьківських прав стосовно її малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заява посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ральченко К. Ю. (а. с. 83).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилався на те, щовідповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків з виховання та утримання дітей, оскільки не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, не дбає про них та не спілкується з ними.

Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав позивач визначив п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

Водночас тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що при вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та, залежно від обставин відповідної справи, вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька/матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте позивачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів винної поведінки відповідачки із ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Єдиними доказами, на які позивач посилається як на підставу для задоволення його вимог є висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно дітей сторін визнано доцільним, а також нотаріально посвідчену заяву відповідачки про згоду на позбавлення ї батьківських прав.

Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Колегія суддів, керуючись положеннями ст. 19 СК України, вважає що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги вказаний висновок органу опіки та піклування з огляду на таке.

Згідно із ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так, зі змісту наданого висновку органу опіки і піклування неможливо встановити мотивів, із яких він виходив, виснуючи про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав. Жодних фактичних обставин, які б свідчили про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей, орган опіки і піклування не встановив та не посилався на них у своєму висновку.

Також із висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки сприятиме захисту інтересів дітей та позитивно впливатиме на їх подальше життя.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зауважив на тому, що висновок органу опіки та піклування не містить мотивів прийнятого рішення про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок наданий органом опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, адже не містить обставин та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Оскільки висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дитини, а у справі, що переглядається, наданий висновок таких даних не містить, а тому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв його до уваги.

На переконання колегії суддів, місцевий суд також надав правильну оцінку заяві ОСОБА_2 про згоду на позбавлення її батьківських прав, зазначивши, що така суперечить природним правам людини. Окрім того виключний перелік підстав для позбавлення батьківських прав визначено ч. 1 ст. 164 СК України

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відтак відмовитися від батьківських прав особа добровільно не може. Позбавлення батьківських прав можливе лише за рішенням суду і тільки при наявності підстав передбачених СК України.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 не вказав, у чому ж полягає доцільність, необхідність та користь такого рішення саме для дітей, як позбавлення батьківських ОСОБА_2 .

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено обставин навмисного винного нехтування відповідачкою батьківськими правами, необхідності застосування крайнього заходу втручання у права дітей на зростання в сім`ї, та підтримання зв`язків з матір`ю, неможливості застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дітей та його виправданість.

Окрім того апеляційний суд звертає увагу на те, що у довідках із навчального закладу не вказано про відсутність матері у житті дітей, а будинок, у якому проживає позивач з дітьми, був придбаний сторонами після розірвання шлюбу.

Колегія суддів наголошує, що метою позбавлення батьків їх батьківських прав є захист дитини та обмеження присутності у її житті того із батьків, хто здатен заподіяти реальну непоправну шкоду її життю, здоров`ю та психологічному благополуччю, а не винесення формального судового рішення.

Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, слід залишити за ним.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Блажиєвої Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 лютого 2025 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за ним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді Л. О. Голота

В. П. Рибчинський